Постанова

від 08.12.2021 по справі 440/4651/21

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 грудня 2021 р.Справа № 440/4651/21 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Подобайло З.Г.,

Суддів: Бартош Н.С. , Григорова А.М. ,

за участю секретаря судового засідання Щеглової Г.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 06.08.2021, головуючий суддя І інстанції: С.С. Сич, м. Полтава, повний текст складено 06.08.21 року по справі № 440/4651/21

за позовом ОСОБА_1

до Новосанжарської селищної ради Полтавського району Полтавської області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Новосанжарської селищної ради Полтавського району Полтавської області, в якому просить суд, з урахуванням уточнень: визнати протиправним та скасувати рішення восьмої сесії восьмого скликання Новосанжарської селищної ради Полтавського району Полтавської області від 31 березня 2021 року "Про повторний розгляд рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2020 року"; зобов`язати Новосанжарську селищну раду Полтавського району Полтавської області надати ОСОБА_1 дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2,00 га, розташованої за межами населених пунктів Малоперещепинської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області; стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Новосанжарської селищної ради Полтавського району Полтавської області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 908,00 грн., за послуги адвоката в розмірі 3000,00 грн.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 06.08.2021 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 06.08.2021 року та прийняти постанову, якою задовольнити позов у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що відповідач протиправно відмовив позивачці у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2,00 га у зв`язку з тим, що бажана земельна ділянка належить до земель колективної власності КСП Більшовик . Вказує, що чинне законодавство не передбачає існування в Україні колективної власності. Стверджує, що надані КСП Більшовик у колективному власність угіддя загальною площею 3535,2 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва підлягали паюванню відповідно до вимог Указів Президента України від 08.08.1995 №720/95 та від 03.12.1999 №1529/99. Зауважує, що процес розпаювання земель КСП закінчився у 2000-2002 роках, а тому державний акт на право колективної власності, виданий КСП Більшовик , у розумінні чинного законодавства, не може вважатись належним доказом права власності на обрану позивачкою земельну ділянку. Зазначає, що Законом України від 05.03.2009 №1066-V Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що посвідчують право на земельну ділянку, а також порядку поділу та об`єднання земельних ділянок статтю 125 ЗК України від 25.10.2001 викладено у новій редакції, відповідно до якої право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Вказує, що суду не надано доказів проведення державної реєстрації прав на обрану позивачкою земельну ділянку. Вважає, що дана земельна ділянка не належить до земель колективної власності. Стверджує, що зазначення відповідачем тієї обставини, що КСП Більшовик наразі не ліквідовано, жодним чином не співвідноситься з наявністю прав на бажану земельну ділянку у третіх осіб, адже відповідачем не доведено, що земельна ділянка, про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення якої просить позивачка, розташована в межах земельної ділянки, що належала на праві колективної власності КСП Більшовик на підставі державного акту серії ПЛ № 0018 від 16.12.1995.

Новосанжарська селищна рада Полтавського району Полтавської області подала до суду відзив на апеляційну скаргу позивачки, вважає доводи та обґрунтування апеляційної скарги помилковими та безпідставними, рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, просить суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 06.08.2021 року без змін. Зазначає, що державний акт на право колективної власності на землю серії ПЛ №0018 виданий 16 грудня 1995 року колективному підприємству Більшовик с. Пологи, Новосанжарського району Пологівською сільською радою народних депутатів для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Цей документ виданий відповідно до вимог законодавства, яке існувало на момент його видачі. Посилаючись на правову позицію Верховного Суду, викладену в ухвалі від 19.05.2020 року, стверджує, що державні акти на право власності на землю, видані до внесення змін у земельне законодавство, є чинними та підлягають заміні у разі добровільного звернення громадян або юридичних осіб. Вказані норми законодавства не передбачають визнання повторного права власності на такі земельні ділянки на підставі судового рішення. Зауважує, що нерозподілені земельні ділянки, невитребувані частки (паї), не можуть бути передані у власність на підставі статті 118 Земельного кодексу України, а тільки - в оренду на підставі Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) (стаття 13).

Сторони про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином.

ОСОБА_1 подала до суду заяву про розгляд справи без участі позивачки.

Новосанжарська селищна рада Полтавського району Полтавської області подала до суду заяву про розгляд справи без участі представника відповідача.

Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні згідно приписів ст.229 КАС України.

Згідно з ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 звернулася до Малоперещепинської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області із заявою від 19.05.2020 (вхідний №04-07/171 від 19.05.2020) про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 2,00 га, у власність, із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності для ведення особистого селянського господарства на території Малоперещепинської сільської об`єднаної територіальної громади, Новосанжарського району, Полтавської області, яка знаходиться за межами населених пунктів (т.1 а.с 133).

До вказаної заяви позивачкою було додано: копію паспорта та ідентифікаційного коду, графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (т.1 а.с. 19, 137).

За результатами розгляду вказаної заяви ОСОБА_1 рішенням тридцять п`ятої сесії сьомого скликання Малоперещепинської сільської ради "Про відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства" від 12.06.2020 ОСОБА_1 відмовлено в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,00 га у зв`язку з тим, що рішенням 31 сесії 7 скликання Малоперещепинської сільської ради від 18.03.2020 "Про організаційні заходи щодо підготовки документації до земельних торгів (аукціону)" дана земельна ділянка готується для передачі в оренду щодо проведення земельних торгів у формі аукціону (т.1 а.с. 136).

Позивачка, не погоджуючись із вказаним рішенням, звернулась до суду.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2020 року у справі №440/3967/20, яке набрало законної сили 17.11.2020, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення тридцять п`ятої сесії сьомого скликання Малоперещепинської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області від 12.06.2020 "Про розгляд заяви ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства". Зобов`язано Малоперещепинську сільську раду Новосанжарського району Полтавської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 19.05.2020 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої за межами населених пунктів Малоперещепинської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області, з урахуванням висновків суду. (т.1 а.с. 129-132).

Рішенням другої позачергової сесії восьмого скликання Новосанжарської селищної ради Полтавського району Полтавської області від 18.12.2020 №32 "Про початок реорганізації сільських рад та виконавчих комітетів сільських рад шляхом приєднання їх до Новосанжарської селищної ради та її виконавчого комітету", зокрема, розпочато процедуру реорганізації Малоперещепинської сільської ради шляхом приєднання до Новосанжарської селищної ради. Новосанжарська селищна рада є правонаступником усього майна, прав та обов`язків Малоперещепинської сільської ради (т.1 а.с. 110).

ОСОБА_1 звернулася до голови Новосанжарської селищної ради із заявою від 19.01.2021 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 2,00 га, для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами населеного пункту Малоперещепинської сільської ради (т.1 а.с 128).

Новосанжарською селищною радою розглянуто заяву ОСОБА_1 та рішенням 8 сесії 8 скликання Новосанжарської селищної ради від 31.03.2021 "Про відмову в наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства громадянці ОСОБА_1 " відмовлено гр. ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства з посиланням на те, що за даними Державного земельного кадастру значиться за межами населеного пункту Малоперещепинської сільської ради (яка перебуває в стадії реорганізації) та належить до земель колективної власності КСП "Більшовик" (т.1 а.с. 14, 127).

Позивачка не погодилась з рішенням 8 сесії 8 скликання Новосанжарської селищної ради від 31.03.2021 "Про відмову в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства громадянці ОСОБА_1 ", у зв`язку з чим звернулась до суду з цим позовом.

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що земельна ділянка, яку бажала отримати позивачка, відноситься до земель колективної власності, не розподілених між власниками земельних часток (паїв) та їх спадкоємцями, та розподіл яких має бути здійснений в силу Закону до 1 січня 2025 року, а до державної реєстрації права власності на земельні ділянки, що залишилися у колективній власності, сільська, селищна, міська рада може надати такі земельні ділянки виключно в оренду на строк до державної реєстрації права власності на такі земельні ділянки, тому рішення 8 сесії 8 скликання Новосанжарської селищної ради від 31.03.2021 "Про відмову в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства громадянці ОСОБА_1 " прийнято на підставі, у межах повноважень, у спосіб, що визначені Конституцією та Законами України, та обґрунтовано.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Статтею 14 Конституції України закріплено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до ст.144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території. Рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.

Законом, який регулює земельні правовідносини, є Земельний кодекс України від 25.10.2001 № 2768-III, а також прийняті відповідно до Конституції України та цього Кодексу нормативно-правові акти.

Положеннями ч.3 ст.22 Земельного кодексу України передбачено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування: громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства; сільськогосподарським підприємствам - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам - для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства; несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, релігійним організаціям і об`єднанням громадян - для ведення підсобного сільського господарства; оптовим ринкам сільськогосподарської продукції - для розміщення власної інфраструктури.

Відповідно до ч.1 ст.81 Земельного кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

За змістом ч.ч. 1-3, 5 ст.116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Повноваження відповідних органів виконавчої влади щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені статтями 118, 122, 123 Земельного кодексу України.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.118 Земельного кодексу України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

Частиною 6 ст.118 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

За змістом ч.7 ст.118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 18.10.2018 у справі №806/1316/18 зазначив, що перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, який визначений ч. 7 ст. 118 ЗК України, є вичерпним. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.

Таким чином, обов`язковим є прийняття відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування за наслідками розгляду поданого клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою вмотивованого рішення про надання дозволу або відмову у його наданні із наведенням усіх підстав такої відмови.

З аналізу ст.118 Земельного кодексу України слідує, що порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів:

- звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування;

- розробка суб`єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 Земельного кодексу України;

- затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 Земельного кодексу України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. Разом з цим, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 13.12.2016 року у справі №815/5987/14 та постанові Верховного Суду від 27.02.2018 року у справі №545/808/17.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст.123 Земельного кодексу України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Забороняється відмова у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, місце розташування об`єктів на яких погоджено відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування згідно із статтею 151 цього Кодексу.

Умови і строки розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок визначаються договором, укладеним замовником з виконавцем цих робіт відповідно до типового договору. Типовий договір на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки затверджується Кабінетом Міністрів України.

З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що громадяни, які зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства мають право звернутися з відповідним клопотанням, з наданням відповідних документів.

Згідно з п.34 ст.26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Відповідно до ч.ч. 1, 5 ст.46 Закону України "Про місцеве самоврядування" сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення), районна, обласна рада проводить свою роботу сесійно. Сесія складається з пленарних засідань ради, а також засідань постійних комісій ради.

Сесія ради скликається в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал, а з питань відведення земельних ділянок та надання документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності - не рідше ніж один раз на місяць.

Частинами 1, 2 ст.59 Закону України "Про місцеве самоврядування" визначено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.

При дослідженні рішення восьмої сесії восьмого скликання Новосанжарської селищної ради Полтавського району Полтавської області від 31 березня 2021 року встановлено, що підставою відмови у наданні дозволу гр. ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки стало те, що зазначена земельна ділянка за даними Державного земельного кадастру значиться за межами населеного пункту Малоперещепинської сільської ради (яка перебуває в стадії реорганізації) та належить до земель колективної власності КСП "Більшовик".

Згідно з ч.1 ст.122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Аналіз вищевказаної норми вказує, що відповідач може передати у власність або у користування для всіх потреб земельних ділянок сільськогосподарського призначення лише комунальної власності.

Пунктом 1 Указу Президента України № 720/95 від 08.08.1995 року "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" (далі по тексту - Указ № 720/95) встановлено, що паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Паювання земель радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств здійснюється після перетворення їх на колективні сільськогосподарські підприємства.

Паювання земель передбачає визначення розміру земельної частки (паю) у колективній власності на землю кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства без виділення земельних ділянок в натурі (на місцевості).

Відповідно до п. 2 Указу № 720/95 право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

Статтею 14-1 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) встановлено, що організація розподілу земель, що залишилися у колективній власності, здійснюється сільською, селищною, міською радою, на території якої такі землі розташовані.

Отже, у разі неповернення земель колективної власності до земель державної чи комунальної власності і право власності на них підтверджується державним актом на право колективної власності на землю, розпорядження такими землями не належить до компетенції жодного органу місцевого самоврядування чи виконавчої влади, визначеного статтею 122 Земельного кодексу України, а землі залишаються у колективній власності.

Земельним кодексом України від 25.10.2001 р. № 2768-ІІІ виключена колективна форма власності, проте, не визначено порядок припинення права колективної власності на земельну ділянку та її подальший перехід у державну чи комунальну власність.

Чинним законодавством не визначено, що землі колективної власності автоматично переходять у державну власність.

Статтею 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" встановлено, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 01.01.2013 р., визнаються дійсними, якщо реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення.

Відповідно до ст. 23 Земельного кодексу України від 18.12.1990 року, який втратив чинність після набрання чинності Земельним кодексом України від 25 жовтня 2001 року № 2768-III, право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Державний акт на право колективної власності на землю видається колективному сільськогосподарському підприємству, сільськогосподарському кооперативу, сільськогосподарському акціонерному товариству із зазначенням розмірів земель, що перебувають у власності підприємства, кооперативу, товариства і у колективній власності громадян. До державного акта додається список цих громадян.

Пунктом 7 Розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України від 25.10.2001 р., встановлено, що громадяни та юридичні особи, що одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки.

Аналіз вищевказаних норм законодавства вказує, що зміни, що відбулися у земельному законодавстві після видачі Державного акту на право колективної власності на землю, відсутність у новому законодавстві колективної форми власності, не можуть бути підставою для припинення колективної власності на землю.

Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права викладений у постанові Верховного Суду від 06.06.2018 р. у справі № 816/1618/17, від 11.11.2020 р. у справі № 816/118/18.

Законом України від 10.07.2018 р. № 2498-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні "розділ Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України доповнено пунктом 21 такого змісту: "Установити, що з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні" землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені (крім земельних ділянок, які на день набрання чинності зазначеним Законом перебували у приватній власності), вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані. Зазначений Закон є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки, сформовані за рахунок земель, які в силу зазначеного Закону переходять до комунальної власності".

Матеріалами справи підтверджено, що земельна ділянка, яку бажала отримати позивачка, належить до земель, які передані у колективну власність Колективному сільськогосподарському підприємству "Більшовик", с. Пологи, Новосанжарського району Пологівською районною Радою народних депутатів Новосанжарського району Полтавської області відповідно до рішення сесії Пологівської сільської Ради народних депутатів Новосанжарського району Полтавської області від 16.12.1995 №6, що підтверджується Державним актом на право колективної власності на землю серії ПЛ №0018, виданим Пологівською сільською Радою народних депутатів 16.12.1995 на підтвердження передачі у колективну власність 3535,2 га землі в межах згідно з планом для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (т.1 а.с. 121-123).

Вказаний акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право колективної власності на землю за № 1.

На час виникнення спірних правовідносин, КСП Більшовик (ідентифікаційний код юридичної особи 03772789), зареєстрований в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (т.1 а.с. 138-140).

Також, з плану зовнішніх меж земель, переданих у колективну власність КСП "Більшовик", аерозйомки, вбачається, що земельна ділянка, яку бажає отримати позивачка у власність, розташована в межах земельної ділянки КСП " Більшовик". (т.1 а.с. 123-126).

Доводи апеляційної скарги щодо відсутності доказів проведення державної реєстрації права власності на обрану позивачем земельну ділянку, а також належності її третім особам, колегія суддів вважає помилковими, оскільки відповідно до п.7 розділу Х "Перехідні положення" юридичні особи, що одержали у власність земельні ділянки у розмірах, що були передані раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження форм державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою" від 02.04.2002 №449 (чинної на час спірних правовідносин) установлено, що раніше видані державні акти на право приватної власності на землю, державні акти на право власності на землю, державні акти на право власності на земельну ділянку та державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними і підлягають заміні у разі добровільного звернення громадян або юридичних осіб.

Колегія суддів зазначає, що Державний акт на право колективної власності на землю серії ПЛ №0018 від 16.12.1995 року, виданий КСП "Більшовик", зареєстрований у встановленому законодавством порядку, доказів визнання протиправним (недійсним) або скасування вказаного Державного акту матеріали справи не містять.

Посилання апелянта на те, що діючим на час розгляду справи законодавством не встановлено такого виду власності, як "колективна", не свідчить про припинення права цієї власності за особою, яка таке право набула.

Водночас, матеріали справи не містять доказів закінчення процесу розпаювання земель КСП Більшовик , а тому доводи апеляційної скарги про те, що Державний акт на право колективної власності на землю серії ПЛ 0018 від 16.12.1995 року не є належним доказом права власності на обрану позивачем земельну ділянку, є помилковими.

При цьому, наявності у відповідача відомостей про те, що невитребувані після реалізації проекту приватизації земель КСП "Більшовик" внаслідок розпаювання паї були передані в установленому законодавством порядку до державної власності, судом не встановлено.

Таким чином, земельна ділянка, щодо якої позивачка просила надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою для відведення у власність не належить до земель державної чи комунальної власності, а належить до земель колективної власності, у зв`язку з чим у Новосанжарської селищної ради Полтавського району Полтавської області відсутні повноваження щодо розпорядження вказаною земельною ділянкою та перевірки відповідності місця розташування об`єкта вимогам законів.

Зважаючи на встановлені в ході судового розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими урегульовано спірні відносини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що рішення 8 сесії 8 скликання Новосанжарської селищної ради від 31.03.2021 "Про відмову в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства громадянці ОСОБА_1 " прийнято на підставі, у межах повноважень, у спосіб, що визначені Конституцією та Законами України, та обґрунтовано.

Колегія суддів вважає, що інші аргументи, наведені сторонами, не вимагають детального обґрунтування, оскільки не є вирішальними.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно із ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Згідно з приписами ч.1 ст.315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Враховуючи те, що ця справа була розглянута судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження, дане рішення (постанова) суду апеляційної інстанції відповідно до ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 06.08.2021 по справі № 440/4651/21 залишити без змін.

.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло Судді (підпис) (підпис) Н.С. Бартош А.М. Григоров Повний текст постанови складено 13.12.2021 року