Постанова

від 18.11.2021 по справі 914/1946/20

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" листопада 2021 р. Справа №914/1946/20

м. Львів

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Гриців В.М. (головуючий), Зварич О.В., Якімець Г.Г.

секретар судового засідання Гураль К.О.

з участю представника відповідача ТзОВ «Будівельний альянс» - адвоката Вовк У.Я., прокурора - Л. Винницька,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельний альянс» та Львівської міської ради на рішення Господарського суду Львівської області від 28 січня 2021 року у справі №914/1946/20 за позовом керівника Львівської місцевої прокуратури №1 в інтересах держави до відповідачів Львівської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельний альянс" про визнання недійсними рішення органу місцевого самоврядування та договору оренди землі

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2020 року Львівська місцева прокуратура №1 звернулася з позовом до Львівської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельний альянс" про визнання недійсними рішення органу місцевого самоврядування та договору оренди землі.

Господарський суд Львівської області рішенням від 28 січня 2021 року у справі №914/1946/20 позов Львівської місцевої прокуратури №1 задоволив частково. Визнав недійсною та скасував ухвалу Львівської міської ради №2622 від 16.11.2017 «Про затвердження ТзОВ "Будівельний альянс" технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та надання земельної ділянки на просп. Свободи, 45» . Визнав недійсним договір оренди землі від 06.12.2017, укладений між Львівською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельний альянс", який зареєстровано у Львівській міській раді 06.12.2017 за №Г-1602. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з відповідача-1: Львівської міської ради на користь Львівської обласної прокуратури 2102 грн судового збору. Стягнуто з відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельний альянс" на користь Львівської обласної прокуратури 2102 грн судового збору. Стягнуто з Львівської обласної прокуратури в дохід Державного бюджету України 2102 грн несплаченого судового збору за подачу позивачем позову у справі №914/1946/20.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельний альянс» подало апеляційну скаргу, оскільки вважає оскаржене рішення в частині задоволення позовних вимог незаконним і необґрунтованим, таким, що винесене з неправильним застосуванням норм матеріального права, порушенням норм процесуального права, зокрема, ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування» , ст.. 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» , ст.ст. 20, 116, 122, 123 ЗК України, ст.ст. 215, 638 ЦК України, ст.ст. 2, 53, 126, 258 ГПК України.

Просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 28 січня 2021 року у справі №914/1946/20 в частині задоволення позову та ухвалити нове рішення у відповідній частині, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Стягнути з Львівської місцевої прокуратури №1 на користь ТзОВ «Будівельний альянс» судовий збір у розмірі 9459 грн та витрати на правову допомогу.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 26.02.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельний альянс» на рішення Господарського суду Львівської області від 28.01.2021 у справі №914/1946/20. Зобов`язано Господарський суд Львівської області невідкладно надіслати матеріали справи №914/1946/20.

02 березня 2021 року до Західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Львівської міської ради на рішення Господарського суду Львівської області від 28 січня 2021 року у справі №914/1946/20. Апелянт вважає оскаржене рішення в частині задоволення позовних вимог таким, що винесене з неправильним застосуванням норм матеріального права, зокрема, ст.ст. 10, 26, 60, 71 Закону України «Про місцеве самоврядування» , ст. 12, 78, 83, 120 ЗК України.

Скаржник просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 28 січня 2021 року у справі №914/1946/20 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 09.03.2021 залишено без руху апеляційну скаргу Львівської міської ради на рішення Господарського суду Львівської області від 28 січня 2021 року у справі №914/1946/20. Зобов`язано Львівську міську раду усунути недоліки апеляційної скарги не пізніше десяти днів з дня отримання ухвали про залишення без руху апеляційної скарги: надати суду документи, які підтверджують повноваження Поліщук Ольги Степанівни щодо самопредставництва Львівської міської ради або докази набуття права на заняття адвокатською діяльністю Поліщук Ольги Степанівни.

09.03.2021 на адресу апеляційного суду від Львівської місцевої прокуратури надійшов відзив на апеляційну скаргу ТзОВ «Будівельний альянс» в якому прокуратура просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

25.03.2021 на адресу Західного апеляційного господарського суду з Господарського суду Львівської області надійшли матеріали справи №914/1946/20.

У зв`язку із смертю судді Дубник О.П., 29 березня 2021 року відбувся повторний автоматизований розподіл справи № 914/1946/20, за результатами якого визначено склад колегії суддів: Гриців В.М. (головуючий), Зварич О.В., Якімець Г.Г.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 02.04.2021 призначено розгляд справи на 27.05.2021.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 11.05.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Львівської міської ради на рішення Господарського суду Львівської області від 28 січня 2021 року у справі №914/1946/20.

25.05.2021 на адресу апеляційного суду від ТзОВ «Будівельний альянс» надійшли письмові пояснення в яких товариство просить врахувати, зо віднесення спірної земельної ділянки до земель історико-культурного призначення залишається відкритим та недоведеним з боку позивача.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 27.05.2021 апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельний альянс» і Львівської міської ради на рішення Господарського суду Львівської області від 28 січня 2021 року у справі №914/1946/20 вирішено розглядати в одному провадженні. Призначено розгляд справи на 24 червня 2021 року.

31.05.2021 на адресу Західного апеляційного господарського суду від Галицької окружної прокуратури міста Львова надійшов відзив на апеляційну скаргу Львівської міської ради в якому прокуратура просить апеляційну скаргу залишити без задоволення.

У судовому засіданні 24.06.2021, за згодою представників сторін, оголошено перерву до 22.07.2021.

02.07.2021 на адресу апеляційного суду від Галицької окружної прокуратури міста Львова надійшло клопотання про заміну сторони - Львівської місцевої прокуратури №1 на Галицьку окружну прокуратуру міста Львова.

Апеляційний суд задовольнив клопотання про заміну сторони з Львівської місцевої прокуратури №1 на Галицьку окружну прокуратуру міста Львова.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 22.07.2021 призначено розгляд справи на 16.09.2021.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 16.09.2021 відкладено розгляд справи на 07.10.2021

У судовому засіданні 07.10.2021, за згодою представників сторін, оголошено перерву до 12.10.2021.

У призначений час суд не міг відкрити судове засідання через зайнятість судді - члена колегії в іншому судовому засіданні.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 25.10.2021 призначено розгляд справи на 18.11.2021

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Західний апеляційний господарський суд розглянув апеляційні скарги, матеріали справи, заслухав пояснення представників сторін і вважає, що підстави для задоволення апеляційних скарг відсутні з огляду на таке.

20.10.2016 Львівською міською радою прийнято ухвалу №1166, якою надано ТзОВ «Будівельний Альянс» дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0,0445 га (у тому числі площею 0,0020 га у межах червоних ліній з обмеженнями без права капітального будівництва та посадки багаторічних насаджень) на пр. Свободи, 45 (кадастровий номер 4610136600:02:005:0017) для обслуговування будівлі готелю за рахунок земель житлової та громадської забудови за функцією використання - землі комерції.

Вказана ухвала Львівської міської ради №1166 від 20.10.2016 оскаржувалась прокуратурою в судовому порядку.

08.06.2017 Львівський окружний адміністративний суд за результатами розгляду справи №813/4701/16 прийняв рішення, яким задоволив адміністративний позов Львівської місцевої прокуратури №1, визнав протиправною та скасував ухвалу Львівської міської ради від 20.10.2016 №1166 «Про надання ТзОВ «Будівельний альянс» дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на пр. Свободи, 45» .

18.09.2017 Львівський апеляційний адміністративний суд, розглянувши апеляційну скаргу Львівської міської ради та ТзОВ «Будівельний альянс» , скасував постанову Львівського окружного адміністративного суду у справі №813/4701/16 від 08.06.2017 та прийняв нову, якою відмовив у задоволенні позову.

31.07.2019 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду задоволив касаційну скаргу заступника прокурора Львівської області, скасував постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2017 та залишив в силі постанову Львівського окружного адміністративного суду від 08.06.2017 у справі №813/4701/16.

12.03.2020 Львівською місцевою прокуратурою №1 на адресу Львівської міської ради скеровано запит за вих. №14.34/100-1704 вих.-20 про надання інформації про вжиті заходи щодо віднесення земельної ділянки площею 0,0445 га кадастровий номер 4610136600:02:005:0017 на пр. Свободи, 45 у м. Львові до земель історико-культурного призначення, у відповідності до постанови Верховного Суду від 31.07.2019, прийнятої за результатами розгляду справи №813/4701/16.

Листом від 27.04.2020 №2403-вих-31850 Управління земельних ресурсів департаменту містобудування Львівської міської ради повідомило, що ухвалою від 16.11.2017 №2622 Львівська міська рада затвердила ТзОВ «Будівельний альянс» технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на проспекті Свободи, 45 та надала земельну ділянку в оренду терміном на 10 років для обслуговування будівлі готелю (код КВЦПЗ 03.08 - для будівництва та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування) за рахунок земель житлової та громадської забудови.

Листом від 05.05.2020 за вих. №0-13-0.4-385/9020 Управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Львівські області, на звернення заступника керівника Львівської місцевої прокуратури №1 від 07.04.2020, повідомило, що земельна ділянка на пр. Свободи, 45 в силу Закону належить до земель історико-культурного призначення, ухвала Львівської міської ради №2622 від 16.11.2017 прийнята з порушенням вимог ст.ст. 20 , 53 , 54 , 92 Земельного кодексу України , ст. 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини» , ст. 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» .

Листом від 03.06.2020 №0004-вих-41401 Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради повідомило, що земельна ділянка на пр. Свободи, 45 у м. Львові розташована у межах історичного ареалу м. Львова.

Межі історичного ареалу міста Львова встановлені Рішенням виконкому Львівської міської ради №1311 «Про затвердження меж історичного ареалу та зони регулювання забудови м. Львова» від 09.12.2005.

Розглядаючи справу №813/4701/16 Верховним Судом встановлено, що ТзОВ «Будівельний альянс» є власником будівлі готелю, що розташований за адресою: м. Львів, пр. Свободи, 45, що підтверджується свідоцтвом №Г-01960 від 18.08.2006 про право власності на будівлю готелю та Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №11714194 від 01.09.2006 (п. 8 Постанови Верховного Суду у справі №813/4701/16 від 31.07.2019).

Відповідно до Генерального плану м. Львова земельна ділянка знаходиться в межах історичного ареалу (п. 10 Постанови Верховного Суду у справі №813/4701/16 від 31.07.2019).

Рішенням Виконавчого комітету Львівської обласної ради народних депутатів №44 від 28.01.1986 вказана будівля готелю є пам`яткою містобудування і архітектури місцевого значення (п. 12 Постанови Верховного Суду у справі №813/4701/16 від 31.07.2019).

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 26.07.2001 № 878 «Про затвердження Списку історичних населених місць України» , з метою захисту традиційного характеру середовища населених місць України, на виконання статті 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» затверджено Список історичних населених місць України, в якому є м. Львів.

Рішенням Львівської міської ради №1311 від 09.12.2005 «Про затвердження меж історичного ареалу та зони регулювання забудови міста Львова» визначено межі історичного ареалу міста, де в додатку до цього рішення графічно зображено межі історичного ареалу м. Львова та межі території історичної забудови, внесеної до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Згідно з цим рішенням, земельна ділянка, що знаходиться за адресою місто Львів, проспект Свободи, 45 відноситься до меж історичного ареалу міста Львова.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про землеустрій» цільове призначення земельної ділянки - використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до ст.19 Земельного кодексу України землі України, за основним цільовим призначенням поділяються на різні категорії.

Частиною 1 ст. 20 ЗК України передбачено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Отже, зміна цільового призначення земельних ділянок (тобто переведення земельної ділянки з однієї категорії, визначеної ч. 1 ст. 19 ЗК України в іншу) здійснюється за проектами землеустрою та з дотриманням відповідної процедури.

Відповідно до ст. 53 та ст. 54 ЗК України до земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані пам`ятки культурної спадщини, їх комплекси (ансамблі), історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби.

Землі історико-культурного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Навколо історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій, музеїв просто неба, меморіальних музеїв-садиб, пам`яток культурної спадщини, їх комплексів (ансамблів) встановлюються зони охорони пам`яток із забороною діяльності, що шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання таких земель.

Порядок використання земель історико-культурного призначення визначається законом.

Зміна цільового призначення земельних ділянок історико-культурного призначення, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за погодженням з Верховною Радою України.

Відповідно до ч. 1 ст. 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини» землі, на яких розташовані пам`ятки, історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, належать до земель історико-культурного призначення, включаються до державних земельних кадастрів, планів землекористування, проектів землеустрою, іншої проектно-планувальної та містобудівної документації.

Отже, умовою належності земельної ділянки до даної категорії земель є розташування на ній, об`єктів визначених статями 53 , 54 ЗК України , ст. 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини» .

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини» : об`єкт культурної спадщини - визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов`язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об`єкти (об`єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об`єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність; - пам`ятка культурної спадщини - об`єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, або об`єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (невключення) об`єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України; історичний ареал населеного місця - частина населеного місця, що зберегла об`єкти культурної спадщини і пов`язані з ними розпланування та форму забудови, які походять з попередніх періодів розвитку, типові для певних культур або періодів розвитку.

Зважаючи на імперативність правової норми, передбаченої у ч. 1 ст. 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини» , земельна ділянка належить до земель історико-культурного призначення за фактом знаходження на ній споруди (будівлі), яка є пам`яткою архітектури. Неприйняття міською радою рішення про зміну цільового призначення цієї земельної ділянки та приведення його у відповідність до дійсного призначення, не впливає на правовий режим цієї земельної ділянки як такої, що належить до земель історико-культурного призначення, оскільки за законом такий правовий режим пов`язаний з фактом знаходження на ній споруди (будівлі), яка є пам`яткою архітектури, а не рішенням органу місцевого самоврядування.

Оскільки спірна земельна ділянка знаходиться в межах території, віднесеної до історичного ареалу м. Львова, на ній знаходиться пам`ятка культурної спадщини місцевого значення (готель), то така земельна ділянка в силу закону належить до земель історико-культурного призначення (п. 43 Постанови Верховного Суду у справі №813/4701/16 від 31.07.2019).

Невиконання Львівською міської радою передбачених робіт з винесення меж історичного ареалу м. Львова та закріплення їх в натурі на місцевості, віднесення в його межах земель до земель історико-культурного призначення не може спростувати належності спірної земельної ділянки до земель історико-культурного призначення в силу статей 1 , 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини» .

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсним рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам, відмови у реєстрації земельної ділянки або визнання реєстрації недійсною.

Судом першої інстанції обгрунтовано встановлено, що на підставі оскаржуваної ухвали Львівської міської ради №2622 від 16.11.2017 «Про затвердження ТзОВ "Будівельний альянс" технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та надання земельної ділянки на просп. Свободи, 45» , між Львівською міською радою (орендодавець) та ТзОВ «Будівельний альянс» (орендар) 06.12.2017 укладено договір оренди землі, відповідно до умов якого Львівська міська рада передала в оренду ТзОВ «Будівельний альянс» земельну ділянку загальною площею 0,0445 га на пр. Свободи, 45 у м. Львові, з кадастровим номером 4610136600:02:005:0017, строком на 10 (десять) років до 16.11.2027.

У п. 9 договору сторони визначили річний розмір орендної плати в сумі 79 154,69 грн., яку орендар зобов`язався щомісячно сплачувати рівними частинами до міського бюджету.

Відповідно до п.15, п.16 договору оренди землі від 06.12.2017, земельна ділянка передається для обслуговування будівлі готелю. Цільове призначення земельної ділянки код КВЦПЗ 03.08 - для будівництва та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування, категорія земельної ділянки - землі житлової та громадської забудови.

Пунктом 43 договору оренди землі від 06.12.2017 передбачено, що він набирає чинності з моменту його підписання сторонами.

Договір оренди зареєстрований у Львівській міській раді 06.12.2017 за №Г-1602, про що у книзі записів реєстрації договорів оренди землі Г-2 вчинено запис.

У ст. 1 Закону України «Про оренду землі» визначено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно ст. ст. 13 , 14 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Частиною 2 ст. 16 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України , або за результатами аукціону.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ст. 638 ЦК України ).

У п. 13.5. Положення про підготовку, організацію, проведення та оформлення купівлі-продажу у власність або надання в оренду земельних ділянок у м. Львові, затвердженого ухвалою Львівської міської ради №1675 від 26.07.2012 (в редакції, чинній на момент укладення договору) визначено, що договір оренди землі набирає чинності після досягнення сторонами домовленості зі всіх умов, його підписання та реєстрації у Львівській міській раді. Термін оренди земельної ділянки починається з часу прийняття ухвали про надання в оренду земельної ділянки.

Оскільки сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов, скріпили договір підписами та відбитками печаток, провели реєстрацію договору у Львівській міській раді, а відтак уклали правочин щодо користування земельною ділянкою.

Листом від 09.07.2020 за вих. №5637/9/13-01-5104 Головне управління ДПС у Львівській області у відповідь на запит прокуратури щодо надання інформації про сплату ТзОВ «Будівельний альянс» орендної плати за укладеним договором оренди землі від 06.12.2017, повідомило, що станом на 08.07.2020, ТзОВ «Будівельний альянс» сплачено 292 038,74 грн. орендної плати за землю за період з 2017-2020. Станом на 08.07.2020, заборгованість з орендної плати у ТзОВ «Будівельний альянс» відсутня.

Відтак, вказані обставини свідчать про користування ТзОВ «Будівельний альянс» земельною ділянкою загальною площею 0,0445 га на пр. Свободи, 45 у м. Львові, у відповідності до укладеного договору оренди землі від 06.12.2017.

У частині другій статті 19 Конституції України закріплено обов`язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, при вирішенні земельних питань, Львівська міська рада, її виконавчі органи та посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційного суду погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що ухвала Львівської міської ради №2622 від 16.11.2017 та укладений договір оренди землі від 06.12.2017 не відповідають вимогам ч. 1 ст. 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини» , ст.ст. 19 , 20 , 53 , 54 ЗК України , ч. 2 ст. 16 Закону України «Про оренду землі» , а відтак, підлягають визнанню недійсними.

Львівська міська рада, як орган, який наділений правом розпоряджатися власністю територіальної громади м. Львова, шляхом прийняття оскаржуваної ухвали про затвердження ТзОВ «Будівельний альянс» технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та надання земельної ділянки на пр. Свободи, 45 розпорядилась землями комунальної власності, внаслідок чого між Львівською міською радою та ТзОВ «Будівельний альянс» виникли договірні відносини, відповідно до яких товариство стало орендарем та користувачем земельної ділянки, за користування якою сплачує орендну плату.

Відповідно до приписів ч. 5 ст. 16 , ч. 5 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» , від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності.

Територіальна громада міста Львова, як власник спірної земельної ділянки, делегує Львівській міській раді повноваження щодо здійснення права власності від її (громади) імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом.

Тобто воля територіальної громади як власника може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади.

Таким чином, здійснення Львівською міською радою права власності, зокрема розпорядження земельною ділянкою, не у спосіб та не в межах повноважень, передбачених законом, не може вважатись вираженням волі територіальної громади. Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 02.11.2016 справа №6-2161цс16, 522/10652/15-ц.

Водночас, Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля, водні та інші природні ресурси є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією . Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За правилами статей 4 , 5 Земельного кодексу України , завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Таким чином, земля, як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об`єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

У сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14 , 19 Конституції України ).

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 16.12.2015 у справі № 6-2510ц15.

Львівською міською радою порушено вимоги законодавства при прийнятті оскаржуваного рішення та передачі земельної ділянки в оренду ТзОВ "Будівельний альянс".

На підставі наявних доказів у даній справі, судом першої інстанції обгрунтовано встановлено, що при прийнятті оскаржуваного рішення Львівською міською радою не було дотримано вимог земельного та цивільного законодавства, що тягне за собою наслідки, передбачені статтею 21 ЦК України визнання недійсним в судовому порядку спірного рішення органу місцевого самоврядування за позовами зацікавлених осіб.

Таким чином апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що вимога прокурора про визнання недійсною та скасування ухвали Львівської міської ради №2622 від 16.11.2017 «Про затвердження ТзОВ "Будівельний альянс" технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та надання земельної ділянки на просп. Свободи, 45» підлягає задоволенню.

Щодо вимоги прокурора про визнання недійсним договору оренди землі від 06.12.2017, укладеного між Львівською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельний альянс", який зареєстровано у Львівській міській раді 06.12.2017 за № Г-1602, то згідно ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу .

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України ).

Приписами ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Враховуючи те, що договір оренди землі від 06.12.2017, укладений на підставі ухвали Львівської міської ради №2622 від 16.11.2017, яка визнана судом недійсною та скасована, то спірний договір оренди землі від 06.12.2017 підлягає визнанню недійсним на підставі ст.ст. 203 , 215 ЦК України .

Як вбачається з позовної заяви за вх. №2055 від 03.08.2020, прокурор у п.п. 1, 2 резолютивної частини позовної заяви просив суд визнати недійсною та скасувати ухвалу Львівської міської ради №2622 від 16.11.2017, визнати недійсним договір оренди землі від 06.12.2017, укладений між Львівською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельний альянс» , який зареєстровано у Львівській міській раді 06.12.2017 за №Г-1602, про що в книзі записів реєстрації договорів Г-2 внесено відповідний запис та застосувати наслідки недійсності правочину, тобто позивачем заявлено три позовні вимоги немайнового характеру, третя позовна вимога - це про застосування наслідків недійсності правочину.

Щодо застосування наслідків недійсності правочину слід зазначити наступне.

У п. 2.7 Постанови пленуму ВГС України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» №11 від 29.05.2013 зазначено, що частиною третьою статті 207 ГК України передбачена і можливість припинення господарського зобов`язання лише на майбутнє, зокрема, якщо зі змісту господарського договору випливає, що зобов`язання за цим договором може бути припинено лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути усе одержане за ним (наприклад, вже здійснене користування за договором майнового найму (оренди), користування електроенергією, спожиті послуги, зберігання, здійснене за відповідним договором, тощо). При цьому слід враховувати, що зобов`язання припиняються на майбутнє не на підставі відповідної вказівки в рішенні суду, а в силу закону, тому при визнанні недійсним правочину (господарського договору) зобов`язання його сторін припиняються на майбутнє з моменту набрання чинності рішення суду про визнання правочину (договору) недійсним, хоча б у судовому рішенні й не було зазначено про таке припинення.

Якщо господарське зобов`язання припиняється лише на майбутнє, господарським судам слід виходити з того, що у відповідних випадках і неможливості повернення одержаного за зобов`язанням у натурі правові наслідки такої недійсності визначаються відповідно до статті 216 ЦК України та частини другої статті 208 ГК України .

Враховуючи те, що неможливо повернути вже здійснене користування земельною ділянкою за спірним договором оренди, зобов`язання за цим договором припиняються на майбутнє.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України ).

В даному випадку наслідком недійсності спірного договору є повернення земельної ділянки, яка є предметом оренди за цим договором.

Враховуючи наведене, а також те, що договір оренди землі від 06.12.2017 визнається недійсним, відсутні правові підстави застосовувати наслідки недійсності правочину, які передбачені ст. 216 ЦК України та ч. 2 ст. 208 ГК України . На підставі наведеного, суд першої інстанції обгрунтовано вважав за необхідне відмовити в задоволенні позовної вимоги, що стосується застосування наслідків недійсності правочину.

Апелянт - ТзОВ «Будівельний альянс» вважає, що прокурор у даній справі не мав права бути позивачем.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується із висновками суду першої інстанції про право прокурора самостійно звертається до суду з даною позовною заявою без визначення органу, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження щодо захисту інтересів держави.

Таку ж правову позицію виклав Верховний суд у постановах від 30.05.2018 (справа № 910/9373/17), від 23.04.2019 (справа № 910/5217/18), від 26.06.2019 (справа №587/430/16-ц).

Зокрема, у постанові від 23.04.2019 (справа № 910/5217/18) Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду з вищезазначених підстав не погодився з висновком апеляційного суду щодо відсутності у прокурора права на самостійне звернення із позовом без визначення позивача - територіального органу Держгеокадастру (п.п. 8.14.-8.17 Постанови). Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (аналогічні висновки викладено у постановах Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 19.09.2019 у справі №924/831/17, від 28.11.2019 у справі №910/8357/18).

У відповідності до статті 7 ГПК України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Дана норма кореспондується зі ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення передбачають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

У відповідності до статті 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Згідно п. 4 частини третьої статті 129 Конституції України та ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписами статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. (ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно ст. 86 ГПК України, господарський суд оцінює доказ за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Посилання апелянтів - ТзОВ «Будівельний альянс» та Львівської міської ради про те, що рішення суду першої інстанції є незаконним і необґрунтованим, винесеним з неправильним застосуванням норм матеріального права, зокрема, ст.ст. 10, 26, 60, 71 Закону України «Про місцеве самоврядування» , ст. 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» , ст.ст. 12, 20, 78, 83, 116, 120, 122, 123 ЗК України, ст.ст. 215, 638 ЦК України, спростовуються матеріалами справи та викладеними вище обставинами.

Що стосується твердження ТзОВ «Будівельний альянс» про порушенням норм процесуального права, зокрема, ст. ст. 2, 53, 126, 258 ГПК України, то вони не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду, а тому відхиляються апеляційним судом як безпідставні.

Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Беручи до уваги викладені обставини справи і приписи закону суд апеляційної інстанції вважає, що рішення Господарського суду Львівської області від 28 січня 2021 року у справі №914/1946/20 ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому апеляційні скарги залишає без задоволення.

Судовий збір, відповідно до ст.129 ГПК України , апеляційний суд покладає на апелянтів.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281, 282, 283, 284 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення Господарського Львівської області 28 січня 2021 року у справі №914/1946/20 залишити без змін, апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельний альянс» та Львівської міської ради - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття.

Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку.

Повний текст постанови складено 13 грудня 2021 року.

Головуючий суддя В.М. Гриців

Суддя О.В. Зварич

Суддя Г.Г. Якімець