Рішення

від 23.11.2021 по справі 521/3603/21

МАЛИНОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа №521/3603/21

Провадження № 2/521/2841/21

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2021 року місто Одеса

Малиновський районний суд міста Одеси в складі:

головуючий суддя - Плавич І.В.,

секретар судового засідання - Дукіна Д.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації, стягнення моральної шкоди, спростування інформації та зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

У провадженні суду знаходиться на розгляді цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації, стягнення моральної шкоди, спростування інформації та зобов`язання вчинити певні дії.

В обґрунтування власної позиції та пояснюючи підстави звернення до суду ОСОБА_1 вказувала, що вказувала , що вона працювала на посаді голови ОСББ Весна-Новоселів 53 з 2015 року. 11 грудня 2016 року, як зазначає ОСОБА_1 , було здійснено рейдерський захват ОСББ. Утім, рішенням Південно-Західного апеляційного господарського суду від 27 жовтня 2020 року, зокрема, поновлено ОСОБА_1 на посаді голови правління Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Весна-Нововселів-53 з 21 грудня 2016 року. ОСОБА_1 вказує, що ОСОБА_3 надав пояснення від 29 січня 2021 року, які підтвердив відповідач ОСОБА_2 , у яких відображено обставини, які є недостовірними відомостями, що порочать честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 , які полягають у наданні непристойної оцінки роботи особи, її поведінки, як особистості, у результаті чого ОСОБА_1 заподіяно моральної шкоди у розмірі 5 000,00 гривень. У зв`язку із викладеними обставинами, ОСОБА_1 звернулась із даним позовом до суду.

Відповідач ОСОБА_2 правом подачі відзиву на позовну заяву не скористався, відзив на позов не надходив.

Позивач ОСОБА_1 у відкрите судове засідання не з`явилась, але відособи надійшла заява про розгляд справи у її відсутність у порядку ст. 211 ч. 3 ЦПК України.

Відповідач ОСОБА_2 у відкрите судове засідання не з`явився, про розгляд справи повідомлявся належним чином, причини неявки суду не відомі.

Згідно із ст. 280 ч. 1 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

З огляду на неявку відповідача по даній цивільній справі, врахувавши позицію сторони позивача, суд зважав можливим розглядати справу в заочному порядку.

Вивчивши наявні матеріали справи, установивши фактичні обставини спору, дослідивши зібрані докази у їх сукупності, надавши правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, належну правову оцінку, суд доходить наступного висновку.

Під час судового розгляду справи було встановлено, що рішенням Південно-Західного апеляційного господарського суду від 27 жовтня 2020 року у справі №916/178/20, зокрема, поновлено ОСОБА_1 на посаді голови правління Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Весна-Нововселів-53 з 21 грудня 2016 року.

У матеріалах вищевказаної справи знаходяться письмові пояснення ОСОБА_3 від 29 січня 2021 року, який з 01 квітня 2018 року працював на посаді голови ОСББ Весна-Новоселів-53 .

У вищевказаних поясненнях зазначено: Я, громадянин України ОСОБА_3 , 1981 року народження, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , з 01 квітня 2018 року працюю на посаді голови правління ОСББ Весна-Новоселів 53 . ОСОБА_1 , яка була на посаді голови правління ОСББ Весна-Новоселів 53 з 2015 року по 2016 року не виконувала свої обов`язки голови правління ОСББ, а саме: грошові кошти в розмірі 31 065,92 гривень (тридцять одна тисяча, шістдесят п`ять тисяч гривень дев`яносто дві копійки), які були зібрані з власників квартир та були перераховані на Громадську спілку Житлова іноваційно-впроваджувальна асоціація захисту, підтримки та розвитку Української нації Новий світ ЄДРПОУ 40640872, яка була зареєстрована без рішення загальних зборів. Засновником став ОСОБА_4 . Так ОСОБА_4 є співмешканцем і цивільним чоловіком ОСОБА_1 . ОСОБА_1 ніяких пояснень мешканцям будинку не надавала, немає інформації куди поділися ці 31 065,92 гривень, які були переведені на Громадську спілку Житлова іноваційно-впроваджувальна асоціація захисту, підтримки та розвитку Української нації Новий світ . Були звернення до поліції щодо факту розтрати ОСОБА_1 грошових коштів на суму 31 065,92 гривень, що належать членам ОСББ Весна-Новоселів (копія витягу з єдиного реєстру досудового розслідувань додається). Неодноразово ОСОБА_1 вводила в оману всіх мешканців будинку, дурила їх, що вона і зараз робить не тільки з ними, й в суді надає недійсну інформацію. Вводячи в оману мешканців будинку, ОСОБА_1 не дочекавшись законної передачі будинку з балансу КП ЖКС Черьомушки на баланс ОСББ Весна-Новоселів 53 , вимагала сплачувати внески на утримання будинку та прибудинкової території саме на рахунок ОСББ, хоча за фактом, обслуговування будинку забезпечувало саме КП ЖКС Черьомушки . В підсумку, КП ЖКС Черьомушки пред`явив претензії до обманутих ОСОБА_5 мешканців (а на деяких навіть були подані позови до суду), та останнім довелося сплачувати ці гроші вдруге, тепер вже на рахунок комунального підприємства (квитанція на оплату комунальних послуг з дописом ОСОБА_1 та мокрою печаткою ОСББ Весна-Новоселів 53 , та номери судових справ додаються). Загальні збори співвласників, які проводились під орудою цих громадян постійно закінчувались скандалами та приниженням власників, які не побоялися задати незручні питання до ОСОБА_1 та ОСОБА_4 . Одного разу, коли ОСОБА_6 та Грачову попросили надати документи, що стосуються діяльності ОСББ, у останніх не витримали нерви, та ОСОБА_6 вдарив по обличчю одного з співвласників будинку (номер справи у судовому реєстрі 521/21539/16-п). Останньою краплею для мешканців будинку, що і призвело до переобрання ОСОБА_5 з посади Голови правління ОСББ Весна-Новоселів 53 стало невиконання нею законних вимог ревізійної комісії згідно діючого законодавства та Статуту надати для перевірки документи, що стосуються фінансово-господарської діяльності ОСББ. Замість того, щоб передати документи, ОСОБА_1 оголосила про рішення правління розпустити ревізійну комісію, хоча це право належить до виключної компетенції Загальних зборів співвласників. А вже після проведення зборів 11 грудня 16 року, коли ОСОБА_5 дізналась про те, що більшість співвласників висловили їй недовіру, категорично відмовилась передавати усі необхідні для повноцінного функціонування ОСББ документи. Пізніше, щоб піти від відповідальності, вона написала заяву у правоохоронні органи, що зберігала документацію у підвалі, та мовляв хтось її звідти викрав. Хоча за словами свідків, що бували в неї вдома, усю документацію вона зберігала саме у своїй квартирі. Всі мешканці нашого будинку не хочуть щоб вона була головою ОСББ. Тому її зняли з посади голови ОСББ на законних підставах. ОСОБА_4 постійно був присутній на всіх засіданнях зборів мешканців ОСББ. Всю цю інформацію можуть підтвердити мешканці нашого будинку. Вказаних мешканців знаю як освічених, ввічливих, доброзичливих, порядних, привітливих, відкриті серцем та душею громадян, які є різними за віком, але проживають у злагоді та мирі між собою та сусідами.

Під вказаними пояснення відповідач ОСОБА_7 поставив підпис.

Відповідно до ст. 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації.

Відповідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Згідно із положеннями ст. 5 Закону України Про інформацію кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 201 ЦК України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров`я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім`я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.

У Постанові Пленуму Верховного Суду України Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи від 27 лютого 2009 року за №1 зазначено, що фізична чи юридична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Вирішуючи дані спори суди повинні враховувати наступні відмінності: а) при спростуванні поширена інформація визнається недостовірною, а при реалізації права на відповідь - особа має право на висвітлення власної точки зору щодо поширеної інформації та обставин порушення особистого немайнового права без визнання її недостовірною; б) спростовує недостовірну інформацію особа, яка її поширила, а відповідь дає особа, стосовно якої поширено інформацію.

Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України у п. 6 Постанови від 27 лютого 2009 року Про судову практику розгляду цивільних справ про захист гідності та честі фізичної особи, а також репутації фізичної та юридичної особи , позов про захист гідності, честі чи ділової репутації вправі пред`явити фізична особа у разі поширення про неї недостовірної інформації, яка порушує її особисті немайнові права, а також інші заінтересовані особи (зокрема, члени її сім`ї, родичі), якщо така інформація прямо чи опосередковано порушує їхні немайнові права.

Відповідно до п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Щодо факту поширення інформації, то під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

Відповідно до п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Відповідно до ч. 2 ст. 47-1 Закону України Про інформацію (діюча норма ст. 30 Закону України Про інформацію ) оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема, гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.

Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки, поширені в засобі масової інформації, принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй частиною першою статті 277 ЦК та відповідним законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому ж засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку.

Судом повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права, гарантованого статтею 19 (Lingens v. Austria). Отже, коли робляться твердження про поведінку третьої особи, деколи може бути важко віднайти різницю між оцінкою фактів та оціночними судженнями. Проте навіть оціночне судження може бути надмірним, якщо воно не має під собою фактичних підстав (Jerusalem v. Austria).

Згідно із ч. 1, 2, 4, 6 ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації щодо особи, яка померла, належить членам її сім`ї, близьким родичам та іншим заінтересованим особам.

Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію.

Поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов`язків, вважається юридична особа, у якій вона працює.

Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших засобах масової інформації, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом.

Якщо відповідь та спростування у тому ж засобі масової інформації є неможливими у зв`язку з його припиненням, така відповідь та спростування мають бути оприлюднені в іншому засобі масової інформації, за рахунок особи, яка поширила недостовірну інформацію.

Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила.

Відповідно до ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та Протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції, кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.

Як зазначено в рішеннях Європейського суду з прав людини (справи Лінгенса, Де Гаєс і Гійзельс, Гудвіна, Прагер і Обершлік) свобода вираження поглядів, гарантована п. 1 ст. 10, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації кожної особи. За умови додержання п. 2 свобода вираження стосується не лише тієї інформації чи тих ідей , які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких демократичне суспільство неможливе. Щодо політичного дискурсу, то межі прийнятної критики щодо політиків набагато ширші, ніж щодо приватних осіб, адже перші неминуче відкривають себе для ретельної перевірки їхніх слів і дій журналістами і суспільством загалом. На це варто зважати, оцінюючи захист їхньої репутації, коли вони виступають не як приватні особи.

Слід зазначити, що викладена інформація у поясненнях від 29 січня 2021 року щодо ОСОБА_1 здебільшого є оціночним судженням осіб, яка полягає у негативній оцінці роботи позивача, а тому не підлягає спростуванню. Крім того, ОСОБА_1 у резолютивній частині позовної заяви взагалі не указує яку саме інформацію необхідно спростувати.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 30 Закону України Про інформацію ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

Як згадувалось раніше, оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. (ст. 81 ЦПК України).

У параграфі 58 рішення у справі Серявін та інші проти України ( Seryavin and Others v. Ukraine , заява №4909/04) Європейський суд з прав людини зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії ( Ruiz Torija v. Spain ), заява №18390/91, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії ( Suominen v. Finland , заява №37801/97, п. 36). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії ( Hirvisaari v. Finland , заява №49684/99, п. 30).

Отже, у силу вимог ст. 2, 4, 12, 76-81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести належними та допустимими доказами ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд доходить висновку, що відсутні підстави для задоволення вимог позивача щодо визнання недостовірною та такою, що порушує особисті немайнові права ОСОБА_1 на повагу до її гідності, честі та недоторканість ділової репутації, інформацію, розповсюджену у поясненнях від 29 січня 2021 року .

З урахуванням того, що суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення вищевказаних позовних вимог, то не підлягають задоволенню й похідні позовні вимоги щодо відшкодування шкоди.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, враховуючи, що суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову, то з відповідача не підлягає стягненню на користь держави судових витрат.

Керуючись ст. 10, 11, 12, 13, 19, 76, 81, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 268, п. 8, 15.5 розділу ХІІІ ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації, стягнення моральної шкоди, спростування інформації та зобов`язання вчинити певні дії, - відмовити.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано до Малиновського районного суду міста Одеси протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повні відомості про учасників справи згідно з п. 4 ч. 5 статті 265 ЦПК України:

Позивач: ОСОБА_1 - місце реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 - місце реєстрації: АДРЕСА_3 , інші відомості відсутні.

Суддя: І.В. Плавич