Рішення

від 13.12.2021 по справі 922/4113/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" грудня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/4113/21

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Калініченко Н.В.

при секретарі судового засідання Шевченко А.В.

за участю представників учасників процесу:

позивача: Новіков М.С., самопредставництво

відповідача: не з`явився

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Харківської міської ради, місто Харків,

до Приватного підприємства "Віталія-Плюс", місто Харків,

про стягнення заборгованості зі сплати орендної плати,-

здійснюється фіксування судового процесу технічними засобами - програмно апаратним комплексом "Діловодство суду", серійний номер диска CD-R 922/4113/21.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Харківська міська рада, звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача, Приватного підприємства "Віталія-Плюс", про стягнення 416 097,81 грн. заборгованості зі сплати орендної плати.

12 жовтня 2021 року, ухвалою господарського суду Харківської області, прийнято позовну заяву Харківської міської ради до розгляду та відкрито провадження у справі, яку ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження; почато у справі № 922/4113/21 підготовче провадження із призначенням підготовчого засідання. Відповідач відзиву на позовну заяву не подав, про відкриття позовного провадження був повідомлений належним чином, шляхом скерування судової кореспонденції за адресою, вказаною у позовній заяві позивачем та яка відповідає відомостям про місцезнаходження відповідача, внесеним до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Однак, поштовий конверти, у якому на адресу відповідача направлялась копія ухвали суду про відкриття провадження, повернулась з поштовою відміткою про невручення у зв`язку з відсутністю адресата за вказаною адресою. Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ухвалою про відкриття провадження у справі від 12 жовтня 2021 року, не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України. 29 листопада 2021 року, протокольною ухвалою суду, на підставі пункту 18 частини 2 статті 182, пункту 3 частини 2 статті 185, частини 5 статті 185, статей 195, 232 ГПК України, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 13 грудня 2021 року. 13 грудня 2021 року суд розпочав розгляд справи по суті. У судовому засіданні, відповідно до статті 240 Господарського процесуального кодексу України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується заявлені позовні вимоги та заперечення проти них, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.

25 квітня 2007 року рішенням 13 сесії Харківської міської ради 5 скликання за № 73/07 "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для будівництва об`єктів" надано до 01 травня 2009 року Приватному підприємству "Віталія-Плюс" земельну ділянку загальною для завершення будівництва адміністративно-промислової будівлі, загальною площею 0,3329 га, що розташована за адресою: вулиця Костичева, ріг вулиці Манюшко у місті Харкові. 09 жовтня 2007 року між Харківською міською радою (орендодавець, позивач у справі) та Приватним підприємством "Віталія-Плюс" (орендар, відповідач у справі) укладено договір оренди земельної землі, за умовами якого орендодавець надає, а орендар приймає до 01 травня 2009 року в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення - землі житлової та громадської забудови за кадастровим номером 6310136900:05:015:0010, загальною площею 0,3329 га, яка знаходиться за адресою вулиця Костичева, ріг вулиці Манюшко у місті Харкові, для завершення будівництва адміністративно-промислової будівлі, з обов`язком останнього сплачувати щомісячно орендну плату у розмірі 5 955,98 грн. При цьому, на орендаря покладений обов`язок самостійно обчислювати орендну плату з урахуванням індексів інфляції (пункт 1, 9, 10, 15 договору). Додатком до договору слугує план земельної ділянки за кадастровим номером 6310136900:05:015:0010, а також кадастровий план меж зон обмеження земельної ділянки. 17 грудня 2007 року по акту приймання-передачі земельної ділянки, відповідачу передано земельну ділянку загальною площею 0,3329 га, яка знаходиться за адресою вулиця Костичева, ріг вулиці Манюшко у місті Харкові, для завершення будівництва адміністративно-промислової будівлі. Згідно із листа ГУ ДПС у Харківській області від 27 травня 2021 року № 12740/5/20-40-04-03-11 відповідач у 2018-2020 роках не надавав податкову звітність з плати за землю. 13 березня 2020 року в односторонньому порядку (оскільки орендар (відповідач у справі) у встановлений строк не повернув земельну ділянку) складено акт приймання земельної ділянки за адресою вулиця Костичева, ріг вулиці Манюшко у місті Харкові до земель запасу міста. Як вказує позивач, за відповідачем рахується заборгованість зі сплати орендних платежів з 01 жовтня 2018 року по 29 лютого 2020 року у загальній сумі 416 097,81 грн., яка обрахована відповідно до пункту 13 Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04 жовтня 1996 року за № 786, а саме розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина 1 статті 317 Цивільного кодексу України). Згідно статті 327 Цивільного кодексу України у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування. Відповідно до положень статті 80 Земельного кодексу України суб`єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності. У відповідності до статей 122, 123 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок комунальної власності у користування здійснюється органами місцевого самоврядування. За статтею 6 Закону України "Про оренду землі" орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Так з матеріалів справи встановлено, що 25 квітня 2007 року рішенням 13 сесії Харківської міської ради 5 скликання за № 73/07 "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для будівництва об`єктів" надано до 01 травня 2009 року Приватному підприємству "Віталія-Плюс" земельну ділянку за кадастровим номером 6310136900:05:015:0010, загальною для завершення будівництва адміністративно-промислової будівлі, загальною площею 0,3329 га, що розташована за адресою: вулиця Костичева, ріг вулиці Манюшко у місті Харкові. 09 жовтня 2007 року між Харківською міською радою (орендодавець, позивач у справі) та Приватним підприємством "Віталія-Плюс" (орендар, відповідач у справі) укладено договір оренди земельної землі, за умовами якого орендодавець надає, а орендар приймає до 01 травня 2009 року в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення - землі житлової та громадської забудови за кадастровим номером 6310136900:05:015:0010, загальною площею 0,3329 га, яка знаходиться за адресою вулиця Костичева, ріг вулиці Манюшко у місті Харкові, для завершення будівництва адміністративно-промислової будівлі, з обов`язком останнього сплачувати щомісячно орендну плату у розмірі 5 955,98 грн. При цьому, за умовами пункту 21 договору, після припинення дії договору орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку, неповернення земельної ділянки в зазначений термін не звільняє орендаря від платежів за фактичне користування земельною ділянкою ( підпункт ї пункту 31 договору). Касаційний адміністративний суд в складі Верховного Суду у справі № 820/3218/16 зробив висновок про те, що сам факт закінчення строку дії договору оренди не є безумовною підставою для висновку про одночасне припинення у землекористувача обов`язку, пов`язаного зі сплатою орендних платежів, оскільки законодавством передбачено процедуру комунікації між орендарем і орендодавцем перед закінченням і після закінчення строку дії договору оренди земельної ділянки задля з`ясування можливості пролонгації договору шляхом укладення додаткової угоди чи припинення договірних відносин. Стаття 34 Закону України "Про оренду землі" передбачає, що у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця. У разі невиконання орендарем обов`язку щодо умов повернення орендодавцеві земельної ділянки орендар зобов`язаний відшкодувати орендодавцю завдані збитки. У справі, що розглядається, судом встановлено, що учасниками даної справи додаткових угод щодо користування земельною ділянкою після закінчення строку дії договору не укладалося. При цьому судом досліджено питання фактичного припинення користування земельною ділянкою за кадастровим номером 6310136900:05:015:0010 після закінчення строку дії договору оренди, і встановлено, що 13 березня 2020 року за актом приймання земельна ділянка за кадастровим номером 6310136900:05:015:0010 була прийнята до земель запасу міста, який складено в односторонньому порядку через відсутність активних дій з боку орендаря, покликаних на припинення договірних правовідносин із органом місцевого самоврядування. Даний акт не є правочином, який складено в односторонньому порядку, а є актом, за яким орган місцевого самоврядування легалізував свої функції по оформленню та поверненню до місцевої влади до земель запасу земельної ділянки. Звернувшись до самого акту приймання земельної ділянки до земель запасу міста вбачається, що він не є правочином в розумінні положень діючого законодавства, а за своїм змістом, є лише підтвердженням належного виконання прав та обов`язків органу місцевого самоврядування по оформленню припинення договірних правовідносин із стороною, яка не бажає самостійно повертати земельну ділянку. Тобто, з метою формування земельного масиву, який має Рада у своєму розпорядженні, враховуючи, що строк дії договору сплив, остання за власною ініціативою сформувала акт приймання земельної ділянки за кадастровим номером 6310136900:05:015:0010 чим припинила договірні правовідносини із відповідачем. Одночасно Рада враховуючи, що до 2020 року земельна ділянка не була повернута орендарем, як-то визначено умовами договору, позивач нарахував до стягнення розмір орендної плати з урахуванням коефіцієнту інфляції за 2007 рік по 2020 рік із визначенням періоду до стягнення з 01 жовтня 2018 року по 29 лютого 2020 року. Беручи до уваги правову природу розглядуваних між сторонами правовідносин, кореспондуючі права та обов`язки їх сторін, оцінка правомірності заявлених вимог має здійснюватися судом з урахуванням положень, насамперед, Цивільного та Земельного кодексів України, а також інших відповідних нормативно-правових актів, чинних на дату виникнення спірних правовідносин. Відповідач не є власником або постійним землекористувачем спірної земельної ділянки, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдино можливою формою здійснення плати за землю для нього як землекористувача є орендна плата (підпункт 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 ПК України). Відповідно до статті 21 Закону України "Про оренду землі" орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди. Таким чином, зазначена норма Закону прямо передбачає здійснення обчислення розміру орендної плати з урахуванням індексів інфляції в разі, якщо інше не встановлено договором оренди землі та не обумовлює таке обчислення укладенням сторонами додаткових угод щодо зміни розміру орендної плати внаслідок індексації. Разом з тим, пунктом 10 договору у сукупності із пунктом 13 договору визначає, що обчислення розміру орендної плати проводиться із врахуванням індексів інфляції, яка є підставою для майбутнього перегляду плати за земельну ділянку. В цьому випадку суд зауважує що словосполучення "перегляд орендної плати" не є тотожним за змістом словосполученню "укладення додаткової угоди", оскільки пункт 13 договору визначає лише можливість і підстави для перегляду орендної ставки, а не обов`язок контрагентів укладати додаткову угоду для зміни умов договору. При цьому, на орендаря покладений обов`язок самостійно обчислювати орендну плату з урахуванням індексів інфляції (пункт 1, 9, 10, 15 договору). З аналізу вищевикладених умов договору вбачається, що відповідач мав сплачувати орендну плату за звітний місяць з урахуванням індексу інфляції, що не є спеціальними застереженням у розумінні частини 3 статті 21 Закону України "Про оренду землі", оскільки пункт 10 у сукупності із пунктом 13 передбачають лише можливість перегляду сторонами раз на рік орендної плати у зв`язку з інфляцією, а не на розмір інфляційної індексації. Тобто, обов`язок орендаря сплачувати орендну плату з урахуванням зміненого індексу інфляції випливає по - перше з чинного законодавства, та не залежить чи були внесені зміни до договору оренди чи ні, а по - друге індекс інфляції (індекс споживчих цін), безпосередньо впливає на індексацію нормативної грошової оцінки земель, і вже на договірному рівні (пункт 10 договору) вказує на обов`язок орендаря здійснювати оплату з урахуванням цих змін. Як було встановлено судом та вбачається з матеріалів справи розмір орендної плати становить 5 955,98 грн. на місяць. Втім, цей розмір у відповідності до пункту 10 договору для обчислення орендної плати підлягає інфляційній індексації.

У відповідності до частина 3 статті 21 Закону України "Про оренду землі" за відсутністю іншої умови (як в розглядуваному випадку) обчислення розміру орендної плати здійснюється з урахуванням індексів інфляції, що в світлі правової позиції Верховного Суду, викладеної постанові від 07 жовтня 2019 року у справі № 922/3321/18 та постанові від 16 березня 2020 року у справі № 922/1658/19, дає підстави для висновку що: інфляційна індексація базового (встановленого в договорі) розміру орендної плати здійснюється автоматично на відміну від зміни розміру орендної плати у зв`язку з індексацією нормативної грошової оцінки земельної ділянки, та не потребує обов`язкового внесення змін до договору оренди; інфляційна індексація базового (встановленого в договорі) розміру орендної плати є складовою частиною орендної плати, а не наслідком невиконання грошового зобов`язання в розмірі базового платежу у розмінні частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

Суд відхиляє доводи позивача щодо необхідності застосування до спірних правовідносин норм пункту 13 Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04 жовтня 1996 року за № 786, у зв`язку з тим, що дана методика застосовується при здійсненні розрахунків за оренду нерухомого майна за базовий місяць (пункт 12 Методики), а не земельної ділянки за попередній місяць, як це встановлено умовами спірного Договору оренди землі, а саме у пункті 11 договору. Також суд вважає за необхідне конкретизувати зазначені висновки та акцентувати, що індексація нормативної грошової оцінки не є тотожною індексації орендної плати з огляду на таке. Відповідно до положень пункту 289.2 статті 289 ПК України центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення за станом на 1 січня поточного року. Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель. Хоча природа як індексації нормативної грошової оцінки, так і індексації орендної плати базується на індексі споживчих цін, обрахованих Державною службою статистики України, проте механізм їх застосування є різними як за правовим змістом так і за суб`єктами застосування. Зокрема, індексація нормативної грошової оцінки здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, із застосуванням певної методики (стаття 289 ПК України). Більше того, різні числові показники індексації нормативної грошової оцінки та індексу споживчих цін за 2016, 2017, 2018 роки підтверджують відмінність цих двох показників. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди (абзац 3 статті 21 Закону України "Про оренду землі"). Отже, за загальним правилом індексувати необхідно лише орендну плату, якщо інше не передбачено у договорі оренди. Індексація ж нормативної грошової оцінки має використовуватися, як правило, для визначення розміру земельного податку за відсутності договору оренди земельної ділянки. Якщо обов`язкова індексація нормативної грошової оцінки не визначена у договорі, то обчислення орендної плати відбувається відповідно до наведеної норми Закону (індексується лише орендна плата). Так, відповідно до пункту 10 договору оренди обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції. При цьому суд наголошує, що при розрахунку суми заборгованості відповідача за даним позовом, позивачем безпідставно застосовано щорічні коефіцієнти інфляції за попередні спірному періоду з 2007 по 2020 роки, оскільки таке нарахування ґрунтується саме на положеннях щодо кумулятивного порядку нарахування інфляційних, які, не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, в яких розмір орендної плати обчислюється, виходячи з визначеного договором щомісячного розміру орендної плати та індексу інфляції щодо кожного окремого місяця. Правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у справі № 922/1658/19, яка прийнята за подібних правовідносин, де був наданий висновок щодо порядку розрахунку розміру орендної плати за земельну ділянку з урахуванням індексів інфляції.

Враховуючи наведене, судом проведено перерахунок заявленої до стягнення суми орендної плати, який склав: З 01 жовтня 2018 року по 31 грудня 2018 року - 18 100,33 грн. (розмір орендної визначеної у договорі х 3 місяця х добуток коефіцієнту індексу інфляції по жодному із місяців + 3 місяці 2018 року ); З 01 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - 47 981,36 грн. (розмір орендної визначеної у договорі х добуток коефіцієнту індексу інфляції по жодному із місяців + 12 місяців 2019 року); З 01 січня 2020 року по 28 лютого 2020 року - 5 967,89 грн. (розмір орендної визначеної у договорі х добуток коефіцієнту індексу інфляції по жодному із місяців + 2 місяця 2020 року). При цьому, показник у відповідному місяці із позначенням "менше одиниці" не входить у проведений розрахунок, оскільки в цьому разі наявні не інфляційні процеси пов`язані із зміною вартості фіксованого набору споживчих товарів та послуг у поточному періоді порівняно з базисним, а є "дефляцією", яка не може мати наслідком пропуску такого місяця. Згідно проведеного перерахунку, в межах визначених позивачем періодів, сум на які здійснювалось нарахування, встановлено, що заявлена до стягнення підлягає сума боргу з орендної плати за період з 01 жовтня 2018 року по 29 лютого 2020 року становить 72 049,58 грн.

Враховуючи, що використання землі є платним, а закінчення строку дії договору не спричинює правового розриву орендних правовідносин між орендарем та Радою до моменту повернення земельної ділянки до земель запасу міста (тобто формування акту приймання земельної ділянки), і відповідач, як зобов`язаний учасник правовідносин, повинен нести тягар сплати орендної плати за кожний місяць такого користування із врахуванням індексації, визначеної законодавством, та затвердженої Кабінетом Міністрів України формами, що зроблено останнім не було, тому суд першої інстанції, з урахуванням предмета і підстав позову у цій справі, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з урахуванням проведеного судом перерахунку заборгованості.

У спірних правовідносинах неотриманні Харківською міською радою коштів від використання земельної ділянки підпадають під визначене Європейським судом з прав людини поняття "майно, на яке особа цілком виправдано очікувала", право на яке підлягає захисту.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з`ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин. У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року "Справа "Серявін та інші проти України"" (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року).

Враховуючи усе вищевикладене, суд приходить до висновку що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, з урахуванням вище викладеного.

Судові витрати зі сплати позивачем при поданні позову судового збору, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 1-5, 10-13, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, 129, 194-196, 201, 208-210, 217-220, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Харківської області, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства "Віталія-Плюс" (61013, місто Харків, провулок Олександрівський, будинок 2, ідентифікаційний код юридичної особи 32134095) на користь Харківської міської ради (61003, місто Харків, майдан Конституції, будинок 7, ідентифікаційний код юридичної особи 04059243) заборгованість зі сплати орендної плати у сумі 72 049,58 грн., а також судові витрати (сплачений судовий збір) в сумі 1 080,74 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Перехідних положень цього Кодексу.

Повне рішення складено "14" грудня 2021 р.

Суддя Н.В. Калініченко

справа № 922/4113/21