Рішення

від 10.12.2021 по справі 120/11644/21-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

10 грудня 2021 р. Справа № 120/11644/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Томчука А.В., розглянувши письмово в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вінницької міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі- позивач) звернувся в суд з позовною заявою до Вінницької міської ради (далі - відповідач) в якій просив:

- визнати протиправним та скасувати п.21 Додатку 3 до рішення від 27.08.2021 №549 Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам, відмова у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, поновлення договорів оренди земельних ділянок громадянам ;

- зобов`язати надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель від споруд, площею 0,10 га в межах м.Вінниці.

В обґрунтування заявлених вимог представник позивача вказує, що ОСОБА_1 звернувся до відповідача із клопотанням про надання дозволу на виготовлення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель від споруд, площею 0,10 га в межах м.Вінниці. За наслідком розгляду клопотання позивача відповідач рішенням від 27.08.2021 №549, п.21 Додатку 3 відмовив у наданні відповідного дозволу у зв`язку з ненаданням погодження землекористувача на вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні такої особи.

Не погоджуючись з вказаною відмовою, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Ухвалою від 01.10.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено її розгляд здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Вказаною ухвалою витребувано у сторони відповідача додаткові докази зокрема копію клопотання позивача з додатками, належним чином засвідчені копії документів, що слугували підставою для винесення спірного рішення.

18.10.2021 представником відповідача подано до суду клопотання про витребування доказів.

Крім того, 18.10.2021 представником відповідача подано відзив на позовну заяву, в якому останній заперечив щодо задоволення заявленого позову та вказав про наступне.

Зокрема, відповідач цитуючи норми статті 118 ЗК України, зауважив, що рішенням Вінницької міської ради відмовлено ОСОБА_1 у наданні відповідного дозволу у зв`язку з ненаданням погодження землекористувача на вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні такої особи.

Що до вимоги зобов`язального характеру, відповідач наголосив на дискреційних повноваженнях Вінницької міської ради.

Крім того, на виконання вимог ухвали від 01.10.2021 відповідачем надано копію клопотання позивача з додатками.

Ухвалою від 21.10.2021 відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про витребовування доказів у справі.

Інших заяв по суті справи до суду не надходило.

Відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).

Дослідивши матеріали справи в їх сукупності, оцінивши наведені сторонами доводи, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

12.04.2021 ОСОБА_1 звернувся до Вінницької міської ради із клопотанням від 08.04.2021 про надання йому дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, орієнтовною площею 0,1 га (межує із земельною ділянкою 0520687300:07:001:0048), з метою її подальшої передачі безоплатно, яка розташована в межах населеного пункту м. Вінниця. До клопотання позивач додав графічні матеріали із позначенням місця розташування бажаної земельної ділянки, копії свого паспорта та довідки про присвоєння РНОКПП.

За наслідком розгляду вказаного звернення, Вінницькою міською радою прийнято рішення від 27.08.2021 за №549, пунктом 21 Додатку 3 якого відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у м. Вінниці яка межує з ділянкою з кадастровим номером 0520687300:07:001:0048, у зв`язку з ненаданням погодження землекористувача на вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні такої особи.

Не погоджуючись із такою відмовою, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд керується та виходить з наступного.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України (далі - ЗК України), а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Так, Відповідно до статті 14 Конституції України земля визнана основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом положень частини першої статті 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Згідно із ст. 18 ЗК України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Конкретні категорії земель визначені у частині першій статті 19 ЗК України, до яких належать, зокрема, землі житлової та громадської забудови.

Як зазначено у статті 40 ЗК України, громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом. Понад норму безоплатної передачі громадяни можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених потреб за цивільно-правовими угодами.

Отже, законом передбачено право громадян України на безоплатне набуття у власність земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.

Відповідно до ч. 2 ст. 116 ЗК України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Повноваження органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування та порядок надання земельних ділянок комунальної власності у користування передбачені статтями 118, 122 та 123 ЗК України.

Згідно з ч. 6 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, клопотання подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (частина сьома статті 118 ЗК України).

Аналіз положень частин шостої та сьомої статті 118 ЗК України дає підстави для висновку, що з метою реалізації права на отримання земельної ділянки зацікавлена особа повинна звернутися із клопотанням до компетентного органу державної влади чи місцевого самоврядування. Наведене законодавче регулювання обумовлено розмежуванням компетенції між органами державної влади та місцевого самоврядування щодо розпорядження земельними ділянками державної та комунальної форми власності.

Сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб (частина перша статті 122 ЗК України).

Разом з тим порядок прийняття органом місцевого самоврядування відповідних рішень врегульований Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Так, відповідно до п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються, зокрема, питання регулювання земельних відносин.

Частиною першою статті 46 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення), районна, обласна рада проводить свою роботу сесійно. Сесія складається з пленарних засідань ради, а також засідань постійних комісій ради.

Сесії ради проводяться гласно із забезпеченням права кожного бути присутнім на них, крім випадків, передбачених законодавством. Порядок доступу до засідань визначається радою відповідно до закону. Протоколи сесії ради є відкритими та оприлюднюються і надаються на запит відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації" (ч. 17 ст. 46 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Для вивчення, попереднього розгляду і підготовки питань, які належать до її відання, здійснення контролю за виконанням рішень ради, її виконавчого комітету з числа депутатів ради обираються постійні комісії ради (ч. 1 ст. 47 України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Відповідно до ч. 4 ст. 47 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" постійні комісії за дорученням ради або за власною ініціативою попередньо розглядають проекти програм соціально-економічного і культурного розвитку, місцевого бюджету, звіти про виконання програм і бюджету, вивчають і готують питання про стан та розвиток відповідних галузей господарського і соціально-культурного будівництва, інші питання, які вносяться на розгляд ради, розробляють проекти рішень ради та готують висновки з цих питань, виступають на сесіях ради з доповідями і співдоповідями.

За результатами вивчення і розгляду питань постійні комісії готують висновки і рекомендації. Висновки і рекомендації постійної комісії приймаються більшістю голосів від загального складу комісії і підписуються головою комісії, а в разі його відсутності - заступником голови або секретарем комісії. Протоколи засідань комісії підписуються головою і секретарем комісії. Висновки і рекомендації постійної комісії, протоколи її засідань є відкритими та оприлюднюються і надаються на запит відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації" (ч. 10 ст. 47 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Згідно з ч. 1 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Рішення ради приймаються відкритим поіменним голосуванням, окрім випадків, передбачених пунктами 4 і 16 статті 26, пунктами 1, 29 і 31 статті 43 та статтями 55, 56 цього Закону, в яких рішення приймаються таємним голосуванням. Результати поіменного голосування підлягають обов`язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації". На офіційному веб-сайті ради розміщуються в день голосування і зберігаються протягом необмеженого строку всі результати поіменних голосувань. Результати поіменного голосування є невід`ємною частиною протоколу сесії ради (ч. 3 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Предметом спору у цій справі є рішення Вінницької міської ради, яким позивачу відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у зв`язку з ненаданням погодження землекористувача на вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні такої особи.

Оцінюючи правомірність наведених підстав в сукупності з позицією органу місцевого самоврядування, що наведена у відзиві, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 5 ст. 116 ЗК України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Таким чином, безоплатна приватизація земельних ділянок, що вже перебувають у власності чи законному користуванні інших осіб можлива лише після припинення таких прав на земельні ділянки у визначеному законом порядку.

Відповідні підстави припинення врегульовано главою 22 Земельного кодексу України, які поділяються на добровільні та примусові.

Так, статтею 141 ЗК України передбачено, що вилучення земельної ділянки є однією з підстав припинення права користування земельною ділянкою. Це кореспондується з положеннями частини шостої статті 118 ЗК України, якою визначено обов`язок заявника додати до клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою земельної ділянки погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб).

Отже, зазначене погодження є необхідним у випадку, якщо безоплатна приватизація стосується тих земельних ділянок державної чи комунальної власності, що перебувають у власності або користуванні інших громадян або юридичних осіб і їх право користування не припинено у визначеному законом порядку.

Під час розгляду справи встановлено, що така земельна ділянка не сформована, не зареєстрована в Державному земельному кадастрі і не має присвоєного кадастрового номеру, відносно неї неможливо встановити інформацію про право власності та інші речові права. Відомостей протилежного матеріали справи не містять та сторонами не повідомлено.

Відповідно до ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Разом із тим в силу приписів ст. 126 ЗК України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до ЗУ "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Таким чином, з наведеного вбачається, що підстави для відмови позивачу у наданні згоди на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд ґрунтуються виключено на припущеннях суб`єкта владних повноважень про те, що земельна ділянка на яку претендує позивач перебуває у користуванні іншої особи.

До того ж, доказів надання такої земельної ділянки іншій особі, суду не надано.

Крім того суд враховує, що на момент прийняття спірного рішення, такі докази також були відсутні, в протилежному випадку, відповідач зобов`язаний надати всі наявні у нього докази, які були покладені в основу оскаржуваного рішення.

Суд зазначає, що чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України, та право вимагати надання разом з клопотанням про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою погодження землекористувача у неї виникає лише виключно у випадку вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб.

Водночас, вимогами Земельного кодексу України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні відповідного дозволу, який не містить такої підстави для відмови у наданні дозволу як відсутність у поданих документах згоди землекористувача.

Суд звертає увагу, що відповідно до положень законодавства у сфері земельних відносин отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність чи користування особі, яка звернулась із відповідним клопотанням. Проект відведення земельної ділянки не визначений законом як підстава набуття права на земельну ділянку і не є правоустановлюючим документом, а тому не може порушити права третіх осіб на користування цією земельною ділянкою (у разі її перебування у користуванні цих третіх осіб).

Аналогічної правової позиції дотримується і Велика Палата Верховного Суду про що викладено у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 361/2562/16-а, яка відповідно до ч. 5 ст. 242 підлягає врахуванню судами при прийнятті рішень.

Також у постанові Верховного Суду від 23.01.2020 у справі № 840/2979/18 зазначено, що процес передачі земельної ділянки громадянам у власність є стадійним, зокрема, першою стадією якого є надання уповноваженим органом дозволу на розробку проекту землеустрою, що свідчить про відсутність у відповідача законних підстав для встановлення будь-яких обмежень у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою іншій особі при дотриманні нею вимог вказаних статей Земельного кодексу України.

За наведеного, оскаржуване рішення Вінницької міської ради від 27.08.2021 №549 в частині відмови позивачу в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд є протиправним та підлягає скасуванню.

Що стосується вимоги позивача про зобов`язання відповідача надати дозвіл, то суд зазначає наступне.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 3 статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності.

Іншими словами, під дискреційним повноваженням розуміють таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.

Виходячи із обставин цієї справи суд враховує, що оскаржуване позивачем рішення не містить повного аналізу обставин, з`ясування яких є необхідним і важливим при розгляді питання про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою.

Такі недоліки у діяльності відповідача, окрім того, що вказують на протиправність рішення, перешкоджають суду надати оцінку дотриманню усіх передбачених нормами статті 118 Земельного кодексу України умов для прийняття рішення про надання дозволу.

При цьому, суд не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх визначених Законом підстав у випадку, якщо відповідач цього не здійснив, оскільки у такому разі це не входить до предмету судової перевірки. А прийняття судом рішення про зобов`язання відповідача видати дозвіл на розробку документації із землеустрою, без перевірки наявності чи відсутності усіх умов необхідних для видачі дозволу, призведе до втручання в дискреційні повноваження.

Відповідно до абзацу 2 частини 4 статті 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню у спосіб зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання позивача з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

В даному випадку, з метою захисту прав та інтересів позивача, з урахуванням вимог ст. 245 КАС України, необхідним є задоволення позову шляхом зобов`язання Вінницьку міську раду повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 , про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), орієнтовною площею 0,10 га, з метою передачі безоплатно у власність у межах міста Вінниця, яка межує із земельною ділянкою за кадастровим номером 0520687300:07:001:0048, яка розташована в межах м. Вінниці, та прийняти мотивоване рішення із оцінкою усіх істотних обставин, які мають значення при вирішенні питання про надання чи відмову у наданні бажаного для позивача дозволу.

Аналогічна правова позиція висвітлена у постановах Верховного Суду від 03 квітня 2018 року у справі №К/9901/1242/17; від 11 квітня 2018 року у справі №К/9901/4400/17 та від 23 травня 2018 року у справі №К/9901/16673/18; від 26 липня 2019 року у справі №815/5485/14.

Водночас, суд звертає увагу, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Враховуючи вищевикладене, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 3ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що позов задоволено частково судові витрати понесені позивачем у розмірі 908 грн. підлягають відшкодуванню в сумі 681 грн. тобто пропорційно розміру задоволених вимог за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати пункт 21 Додатку 3 до рішення Вінницької міської ради від 27.08.2021 за №549 "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам, відмова у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, поновлення договорів оренди та встановлення земельного сервітуту на земельні ділянки громадянам", в частині відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, орієнтовною площею 0,10 га, з метою передачі безоплатно у власність у межах міста Вінниця, яка межує із земельною ділянкою за кадастровим номером 0520687300:07:001:0048.

Зобов`язати Вінницьку міську раду повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання йому дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, орієнтовною площею 0,10 га, з метою передачі безоплатно у власність у межах міста Вінниця, яка межує із земельною ділянкою за кадастровим номером 0520687300:07:001:0048, та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

В задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 681 (шістсот вісімдесят одну) грн. за рахунок бюджетних асигнувань Вінницької міської ради.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач: Вінницька міська рада (вул. Соборна, 59, м.Вінниця, код ЄДРПОУ 25512617)

Повний текст рішення складено та підписано суддею 10.12.2021

Суддя Томчук Андрій Валерійович