Рішення

від 13.12.2021 по справі 440/10544/21

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2021 року м. ПолтаваСправа № 440/10544/21

Полтавський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Довгопол М.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Машівської селищної ради Полтавської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Стислий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Машівської селищної ради Полтавської області про визнання протиправним та скасування рішення 10 позачергової сесії 8 скликання Машівської селищної ради від 10.08.2021 №85/10-VIII, яким відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства у приватну власність, що знаходиться на території Машівської селищної ради Полтавського району Полтавської області; зобов`язання Машівської селищної ради надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства у приватну власність, що знаходиться на території Машівської селищної ради Полтавського району Полтавської області.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірне рішення не містить мотивованих підстав для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою з посиланням на законодавство, а доводи відповідача про те, що земельна ділянка не перебуває у комунальній власності, не узгоджуються із пунктом 24 Перехідних положень Земельного кодексу України, відповідно до якого з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад.

2. Стислий зміст заперечень відповідача

27.09.2021 до суду надійшов відзив на позов, в якому відповідач висловив свої заперечення проти задоволення позову. Зазначає, що на дату прийняття оскаржуваного рішення право комунальної власності на земельну ділянку, що розташована поряд із земельними ділянками: кадастровий номер 5323086200:00:003:0011, 5323086200:003:0012, 5323086200:00:003:0013 Машівською селищною радою не зареєстровано, відтак, враховуючи положення статей 316, 317, 329, 345 Цивільного кодексу України, Машівська селищна рада може прийняти правомірне рішення щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою лише після державної реєстрації права комунальної власності на земельну ділянку /а.с. 28-29/.

3. Процесуальні дії по справі

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 13.09.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося на підставі частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України.

ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Дослідивши докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини справи та відповідні правовідносини.

ОСОБА_1 є громадянкою України, що підтверджується паспортом громадянина України № НОМЕР_1 /а.с. 8/.

04.06.2021 до Машівської селищної ради надійшло клопотання ОСОБА_1 від 03.06.2021 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га у власність із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності для ведення особистого селянського господарства на території Машівської селищної ради Машівського району, Полтавської області, яка знаходиться за межами населених пунктів /а.с. 30/.

До заяви позивачем додано викопіювання бажаного місця розташування земельної ділянки /а.с. 31/, копію паспорту та ІПН.

Рішенням десятої позачергової сесії восьмого скликання Машівської селищної ради Полтавської області від 10.08.2021 № 85/10-VIII Про розгляд заяви гр. ОСОБА_1 відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства на території Машівської селищної ради у зв`язку з невідповідністю місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів (дана земельна ділянка не перебуває у комунальній власності) /а.с. 32/.

Не погодившись із цим рішенням, позивач звернулася до суду з позовом.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та доводам учасників справи, суд виходить з наступного.

Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Правовідносини у сфері забезпечення права громадян на землю урегульовано Земельним кодексом України від 25.10.2001 №2768-ІІІ (далі - ЗК України, в редакції, чинній на час виникнення та існування спірних правовідносин).

За приписами пункту б) частини першої статті 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2.0 гектара.

Отже, законом гарантовано право громадян України на безоплатне набуття у власність земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства, не більше як 2,0 гектара.

Порядок набуття права на землю визначається главою 19 Розділу IV Земельного кодексу України.

Так, згідно зі статтею 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульований положеннями статті 118 Земельного кодексу України. Зокрема, частиною шостою цієї статті визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідно до частини 7 статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

За приписами частини 1 статті 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Статтею 144 Конституції України передбачено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Згідно із пунктом 1 частини першої статті 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 № 280/97-ВР (далі - Закон № 280/97-ВР) до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження, зокрема, надання під забудову та для інших потреб земель, що перебувають у власності територіальних громад.

Пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону №280/97-ВР визначено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Відповідно до положень частини 1 статті 59 Закону № 280/97-ВР рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

ІV. ВИСНОВКИ СУДУ

Виходячи із системного аналізу вищенаведених норм, суд дійшов висновку, що орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Земельного кодексу України, надає громадянину дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або ж мотивовану відмову в його наданні у формі рішення, прийнятого на пленарному засіданні відповідної ради.

Одночасно, суд звертає увагу, що надання відповідного дозволу на розробку проекту землеустрою є одним з етапів погодження і оформлення документів, які відповідно до вимог чинного законодавства є необхідними для прийняття компетентним органом рішення про набуття громадянами земель у власність.

При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України, а тому відмова у вирішенні заяви на будь-яких інших підставах, які не передбачені даною нормою, суперечить вимогам закону.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 25.02.2020 у справі за № 723/1964/14-а, від 15.04.2020 у справі за № 638/15764/17, від 15.04.2020 у справі за № 638/15764/17, від 22.04.2020 у справі за № 818/1707/16, від 14.05.2020 у справі за №360/536/17-а, та інших.

Частиною 5 статті 242 КАС України вказано, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Із оскаржуваного рішення вбачається, що відповідач, враховуючи рекомендації комісії селищної ради з питань земельних відносин, охорони навколишнього природного середовища, містобудування, будівництва, архітектури, охорони пам`яток, історичного середовища, відмовив позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у зв`язку з тим, що земельна ділянка не перебуває в комунальній власності Машівської селищної ради.

Згідно з листом відділу комунального майна, містобудування, архітектури та земельних ресурсів Машівської селищної ради Полтавської області від 22.09.2021 вих.№205 /а.с. 34/, наданого відповідачем до суду, станом на 22.09.2021 інвентаризація земельної ділянки, що розташована поряд із земельними ділянками: кадастровий номер 5323086200:00:003:0011, 5323086200:003:0012, 5323086200:00:003:0013 не проведена, право комунальної власності на неї не зареєстровано.

Надаючи оцінку таким доводам відповідача, суд вкотре звертає увагу на положення частини 7 статті 118 ЗК України, в якій визначено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятим відповідно до них нормативно-правових актів відповідачем у спірному рішенні мотивовано тим, що земельна ділянка не перебуває в комунальній власності Машівської селищної ради.

Окремо суд наголошує, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" № 1423-IX від 28.04.2021, який набрав чинності 27.05.2021, розділ X Перехідні положення Земельного кодексу України доповнено пунктом 24, відповідно до якого визначено, зокрема, наступне:

"24. З дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності , розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель:

а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук);

б) оборони;

в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення;

г) зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;

ґ) під будівлями, спорудами, іншими об`єктами нерухомого майна державної власності;

д) під об`єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності;

е) визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті.

Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно , переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.

Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.

Перехід земельних ділянок із державної власності у комунальну власність згідно з вимогами цього пункту не є підставою для припинення права оренди та інших речових прав, похідних від права власності, на такі земельні ділянки. Внесення змін до договору оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту із зазначенням нового органу, що здійснює розпорядження такою земельною ділянкою, не вимагається і здійснюється лише за згодою сторін договору.

З дня набрання чинності цим пунктом до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними".

Суд враховує, що відповідно до приписів частин 3, 4 статті 79-1 Земельного кодексу України сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Згідно з офіційними відомостями Публічної кадастрової карти України обрана позивачем земельна ділянка, що знаходиться поряд із земельними ділянками: кадастровий номер 5323086200:00:003:0011, 5323086200:003:0012, 5323086200:00:003:0013, не має кадастрового номера та не входить до складу сформованих земельних ділянок, яким присвоєно кадастрові номера, що свідчить про не сформованість земельної ділянки як об`єкта цивільного права, право державної власності на таку земельну ділянку не зареєстровано.

Суд зауважує, що відповідачем не доведено віднесення обраної позивачем земельної ділянки до земель, визначених в пунктах "а"-"е" абзацу першого пункту 24 розділу X Перехідні положення Земельного кодексу України.

Враховуючи викладене, зважаючи на положення пункту 24 розділу X Перехідні положення Земельного кодексу України, суд дійшов висновку, що земельна ділянка, обрана позивачем, з 27.05.2021 (з дня набрання чинності цим пунктом) перейшла у комунальну власність, відтак доводи відповідача, покладені в основу спірного рішення, про те, що земельна ділянка не перебуває у комунальній власності Машівської селищної ради, є безпідставними та необґрунтованими.

Суд відхиляє посилання відповідача у відзиві про те, що право комунальної власності на земельну ділянку Машівською селищною радою не зареєстровано, відтак, враховуючи положення статей 316, 317, 329, 345 Цивільного кодексу України, не набуто. Суд наголошує, що нормами пункту 24 розділу X Перехідні положення Земельного кодексу України, який є спеціальним законодавчим актом стосовно Цивільного кодексу України, передбачено спеціальний порядок та дату переходу земельних ділянок до комунальної власності. Так, з моменту державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки набуваються лише ті земельні ділянки, право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно , інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності пунктом 24 розділу X Перехідні положення Земельного кодексу України.

Крім того, як вказано в постанові Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 509/594/17, надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про передачу її в користування, а направлене на ідентифікацію земельної ділянки, яка в подальшому може стати предметом передачі.

Тобто, документація із землеустрою і розробляється з тією метою, щоб чітко ідентифікувати відповідну земельну ділянку. А надання дозволу на її розробку не покладає на відповідача безумовного обов`язку (не є підставою для виникнення зобов`язання перед особою, яка розробила проект землеустрою) щодо надання цієї земельної ділянки у власність чи користування.

За наведених вище обставин, суд доходить висновку, що ті підстави відмови у наданні позивачу дозволу на виготовлення документації із землеустрою, які визначені в оскаржуваному рішенні, є неповними та такими, які не знайшли свого належного підтвердження в ході судового розгляду цієї справи, а тому таке рішення є протиправним та підлягає скасуванню. Відповідно, позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Обираючи ефективний та належний спосіб захисту порушеного права позивача, суд виходить з наступних міркувань.

Згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.

Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Суд зазначає, що спірне рішенням Машівської селищної ради Полтавської області десятої позачергової сесії восьмого скликання від 10.08.2021 № 85/10-VIII Про розгляд заяви гр. ОСОБА_1 містить посилання лише на не перебування земельної ділянки у комунальній власності.

Враховуючи повноваження суду та предмет доказування у цій справі, рішенням Машівської селищної ради Полтавської області десятої позачергової сесії восьмого скликання від 10.08.2021 № 85/10-VIII Про розгляд заяви гр. ОСОБА_1 перевіряється судом на предмет правомірності, виходячи лише із тих мотивів, які покладалися відповідачем в основу його винесення.

Однак, зважаючи на те, що Машівською селищною радою було прийнято рішення про відмову в наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою без наведення (встановлення) вичерпних підстав для відмови, передбачених статтею 118 ЗК України, суд вважає необхідним зобов`язати Машівську селищну раду повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 03.06.2021 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га у власність із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності для ведення особистого селянського господарства на території Машівської селищної ради Машівського району, Полтавської області, яка знаходиться за межами населених пунктів, з урахуванням правової оцінки, наданої судом.

Така позиція суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 05.12.2019 у справі №806/2540/17 та у постанові Великої Палати від 06.11.2019 у справі №509/1350/17.

Таким чином, позовна вимога про зобов`язання Машівської селищної ради надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства у приватну власність, що знаходиться на території Машівської селищної ради Полтавського району Полтавської області задоволенню не підлягає.

Отже, адміністративний позов належить задовольнити частково.

V. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

Відповідно до частини 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Факт сплати позивачем судового збору у розмірі 908,00 грн підтверджується квитанцією №52328 від 09.09.2021.

Зважаючи на часткове задоволення адміністративного позову, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрати зі сплати судового збору в розмірі 454,00 грн.

Крім того, у прохальній частині позовної заяви позивачем заявлено клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

За змістом статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частинами 6, 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Крім того, як визначено частиною дев`ятою статті 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" № 5076-VI передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

При визначенні відшкодування витрат на суму гонорару адвоката, суд виходить з реальності адвокатських витрат (чи мали місце ці витрати, чи була в них необхідність), а також розумності їх розміру. Такі критерії застосовує Європейській суд з прав людини. У справі "East/West Allianse Limited" суд зазначив, що заявник має право на компенсацію судових витрат, тільки якщо буде доведено, що такі витрати фактично мали місце, були неминучі, а їх розмір є обґрунтованим.

У справі "East/West Alliance Limited проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі Ботацці проти Італії (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).

У пункті 269 Рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

На підтвердження складу та розміру понесених витрат на правничу допомогу позивачем подано до матеріалів справи: договір про надання правової допомоги від 12.07.2021 /а.с. 20/, акт виконаних робіт (наданих послуг) /а.с. 18/, квитанція № 87 від 08.09.2021 /а.с. 19/, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю /а.с. 21/, ордер /а.с. 22/.

Згідно з пунктом 4.1 Договору на визначення розміру гонорару адвоката впливають строки та результати вирішення спірних правовідносин, ступінь важкості справи, обсяг правових послуг, необхідних для досягнення бажаного результату та належного виконання окремих доручень клієнта. Обсяг правової допомоги враховується при визначенні обґрунтованого розміру гонорару. Гонорар адвоката визначається обсягом виконаної роботи та погоджується сторонами окремо на підставі складних додатків до цього договору, а також актів виконаних робіт (пункт 4.2 Договору).

Зі змісту акту виконаних робіт (наданих послуг) від 08.09.2021, що наданий позивачем, адвокатом надано наступні послуги: 1) підготовка документів: заяв, клопотань, повідомлень з метою отримання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства на території Машівської селищної ради в порядку безоплатної приватизації - 3 години (сума 700,00 грн); 2) опрацювання законодавчої бази, що регулюють відносини по оскарженню рішення органу місцевого самоврядування щодо відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою. Формування правової позиції. Консультування щодо необхідності отримання додаткових матеріалів (доказів), збір документів для справи - 1 година (сума 600,00 грн); 3) складання та направлення адвокатського запиту - один запит (сума 400,00 грн); 4) складання адміністративного позову про визнання протиправними дій органу місцевого самоврядування та зобов`язання вчинити певні дії - 3 години (сума 5000,00 грн). Всього на суму 6700,00 грн.

Суд звертає увагу на те, що підготовка документів щодо отримання земельної ділянки не може включатися до вартості витрат на правову допомогу, оскільки така робота не була надана в межах розгляду даної судової справи. Крім того, послуга з опрацювання законодавчої бази та формування правової позиції включається безпосередньо до послуги з складання адміністративного позову.

З урахуванням наведеного, оцінивши надані позивачами докази у їх сукупності, суд, враховуючи принципи обґрунтованості, співмірності та пропорційності судових витрат, зважаючи на часткове задоволення позовних вимог, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу у розмірі 2700,00 грн.

Керуючись статтями 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) до Машівської селищної ради (вул. Незалежності, 113, смт Машівка, Полтавська область, 39400, код ЄДРПОУ 21047618) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення 10 позачергової сесії 8 скликання Машівської селищної ради від 10.08.2021 №85/10-VIII, яким відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства у приватну власність, що знаходиться на території Машівської селищної ради Полтавського району Полтавської області.

Зобов`язати Машівську селищну раду повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 03.06.2021 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га у власність із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності для ведення особистого селянського господарства на території Машівської селищної ради Машівського району, Полтавської області, яка знаходиться за межами населених пунктів, з урахуванням правової оцінки, наданої судом.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Машівської селищної ради Полтавської області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 454,00 грн (чотириста п`ятдесят чотири гривні 00 копійок) та витрати на правову допомогу в розмірі 2700,00 грн (дві тисячі сімсот гривень нуль копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя М.В. Довгопол