Рішення

від 02.12.2021 по справі 631/630/21

НОВОВОДОЛАЗЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

справа № 631/630/21

провадження № 2/631/584/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 грудня 2021 року селище міського типу Нова Водолага

Нововодолазький районний суд Харківської області у складі:

головуючого судді Мащенко С. В.

за участю:

секретаря судового засідання Колодяжної А. О.

розглянувши усно у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 1 приміщення суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , від імені та інтересах якої діє адвокат Мякота Тетяна Миколаївна, до СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПРИВАТНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА ОХОЧЕ Про розірвання договору оренди ,-

в с т а н о в и в:

29.06.2021 року ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Мякота Т. М., звернулася в суд із позовом до СПРАТ ОХОЧЕ Про розірвання договору оренди земельної ділянки (вхідний № 3595/21-вх), в якому просила розірвати договір оренди землі, укладений 22.03.2007 року між ОСОБА_2 та СЗАТ ОХОЧЕ , зареєстрований у Нововодолазькому районному відділі Харківської регіональної філії державного підприємства Центр ДЗК при Держкомземі України, про що у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис від 20.04.2007 року за № 040770000137, стягнувши з відповідача витрати на оплату правової допомоги в сумі 15000,00 гривень та судові витрати (а. с. 2 - 5).

На обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач є власником земельної ділянки з кадастровим № 6324283500:04:001:0214, площею 3,1748 гектарів, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Охоченської сільської ради Нововодолазького району Харківської області, відповідно до договору міни , укладеного між нею та ОСОБА_2 19.04.2021 року , посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Васіковою Л. Є. та зареєстрованого в реєстрі за № 944. 22.03.2007 року між ОСОБА_2 та СЗАТ ОХОЧЕ був укладений договір оренди вищезазначеної земельної ділянки, зареєстрований у Нововодолазькому районному відділі Харківської регіональної філії державного підприємства Центр ДЗК при Держкомземі України, про що у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис від 20.04.2007 року за № 040770000137. Відповідно до пункту 8 договору оренди земельної ділянки , його укладено на строк 30 років, а згідно з пунктом 40 вищезазначеного договору - перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи - орендаря є підставою для зміни умов або розірвання договору. Не маючи намір продовжувати орендні відносини вона звернулася 24.04.2021 року до СПРАТ ОХОЧЕ із заявою про розірвання договору, однак відповіді не отримала, а тому угода про розірвання договору оренди земельної ділянки та акт прийому-передачі земельної ділянки відповідачем не підписані та не повернуті. Вважає відмову відповідача від розірвання договору оренди порушенням її права вільно розпоряджатися належним їй нерухомим майном, тому просить розірвати зазначений договір оренди землі, та стягнути на її користь судові витрати.

Вказана позовна заява зареєстрована із наданням автоматизованою системою документообігу суду єдиного унікального № 631/630/21 (провадження № 2/631/584/21) та відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, обліково-статистичної картки справи та Контрольного журналу судових справ і матеріалів, переданих для розгляду судді, в день реєстрації передана на розгляд головуючого судді Мащенко С. В. (а. с. 29).

Ухвалою, постановленою 05.07.2021 року Нововодолазьким районним судом Харківської області у складі судді Мащенко С. В., позовну заву прийнято до розгляду за правилами загального позовного провадження та відкрито провадження у справі (а. с. 31 - 34).

13.08.2021 року за вхідним № ЕП-1254/21-вх до суду надійшов відзив на позовну заяву з додатками, де відповідач, від імені та в інтересах якого за довіреністю, виданою 11.01.2021 року директором СПРАТ ОХОЧЕ Негодуйком Г. В., а також Свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю (серії ПТ № 2891), виданого 09.07.2019 року Радою адвокатів Полтавської області на підставі рішення № 10, діяв адвокат Кулик В. В., зазначив, що доводи позивача штучно та умисно створені за домовленістю між власниками земельних ділянок з метою розірвання укладених в 2007 році договорів оренди земельних ділянок. Позивач до договору міни був власником земельної ділянки з кадастровим № 6324283500:04:001:0215, право власності на яку в неї виникло на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку ХР № 131428. 24.04.2021 року ОСОБА_1 на адресу відповідача направлена заява про розірвання договору оренди та повернення земельної ділянки на підставі пункту 40 Договору про оренду земельної ділянки, а саме: з підстав зміни власника. Зазначив, що в провадженні Нововодолазького районного суду Харківської області перебуває цивільна справа з єдиним унікальним № 631/626/21 за позовом ОСОБА_2 до СПРАТ Охоче Про розірвання договору оренди земельної ділянки з кадастровим № 6324283500:04:001:0215, укладеного відповідачем з позивачем, з підстав зміни власника орендованої земельної ділянки згідно Договору міни від 19.04.2021 року за № 944. Крім того, земельні ділянки з кадастровими № 6324283500:04:001:0215 та № 6324283500:04:001:0214, якими обмінялися ОСОБА_1 та ОСОБА_2 знаходяться в середині єдиного земельного масиву (поля), що перебуває у користуванні відповідача (а. с. 43 - 46, 47, 48).

07.09.2021 року за вхідним № 4981/21-вх надійшла відповідь на відзив, де представник позивача ОСОБА_1 - адвоката Мякота Т. М., яка діє за ордером на надання правової допомоги від 13.05.2021 року (серії ПТ № 188568), виданим на підставі договору про надання правничої (правової) допомоги № 31/21, укладеного 13.05.2021 року між нею та ОСОБА_1 , а також Свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю (серії ПТ № 1646), виданого 21.03.2017 року Радою адвокатів Полтавської області на підставі рішення № 4, зазначила, що доводи відповідача про безпідставність та необґрунтованість вимог позивача не відповідають дійсності, оскільки право ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим № 6324283500:04:001:0214 зареєстроване у встановленому законом порядку. Діями позивача щодо укладення договору міни не створено для відповідача жодних непередбачуваних наслідків (а. с. 23, 27, 28, 50 - 52).

Ухвалою, постановленою 04.10.2021 року, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті (а. с. 61 - 65).

Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилась, про дату, час і місце засідання повідомлялася належним чином відповідно до приписів Цивільного процесуального кодексу України, про причини своєї неявки суд не повідомила, заяви про відкладення розгляду справи або про її розгляд за її відсутності не надіслала, однак скористалася правом, наданим їй частиною 1 статті 58 зазначеного кодексу, щодо участі у судовому процесі через представника за ордером - адвоката Мякоти Т. М. (а. с. 74, 23, 27, 28).

Представник позивача за ордером - адвокат Мякота Т. М. у судове засідання теж не з`явилась, про дату, час і місце засідання повідомлялася належним чином відповідно до приписів Цивільного процесуального кодексу України, про причини своєї неявки суд не повідомила, однак надала заяву, зареєстровану за вхідним № 6855/21-вх від 02.12.2021 року з клопотанням про розгляд справи за відсутності сторони позивача, зазначивши що позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити (а. с. 74, 77).

Представник відповідача СПРАТ ОХОЧЕ за довіреністю - адвокат Кулик В. В., у судове засідання теж не з`явився, про дату, час і місце засідання повідомлявся належним чином відповідно до приписів Цивільного процесуального кодексу України, про причини своєї неявки суд не повідомив, заяви про відкладення розгляду справи або про її розгляд за їх відсутності не надавав (а. с. 74, 47, 48).

Відповідно до змісту частини 1 статті 58 Цивільного процесуального кодексу України сторона може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника, а згідно з частиною 1 статті 223 цього ж кодексу неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Крім того, на підставі частини 3 статті 211 наведеного кодифікованого процесуального закону України особи, які беруть участь у справі, мають право заявити клопотання про розгляд справи за їх відсутності. Про наявність такого клопотання у представника позивача свідчить відповідна заява, долучена до матеріалів справи.

За таких обставин, приймаючи до уваги те, що підстав для визнання необхідним давання учасниками справи особистих пояснень не має, суд вважає за можливе розглянути справу за їх відсутності.

Приходячи до такого, суд зауважує, що імперативними приписами пункту 2 частини 2 статті 223 Цивільного процесуального кодексу України обумовлено, що суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим кодексом строку, зокрема, з підстав першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, що судом визнано поважними.

Зважаючи на це, та відповідно до змісту частини 5 і пункту 1 частини 8 статті 128 вказаного кодифікованого процесуального акту України про те, що судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а днем вручення судової повістки про виклик є день вручення її під розписку, ураховуючи, що належно повідомлений відповідач вдруге не з`явився без повідомлення причин своєї неявки, суд приходить до переконання, що його відсутність не перешкоджає розгляду справи за суттю позовних вимог.

Відтак, здійснюючи правосуддя на засадах змагальності й рівності учасників судового процесу перед законом і судом, всебічно, повно, об`єктивно, справедливо, неупереджено та своєчасно з`ясувавши всі обставини справи і всі фактичні данні в межах заявлених вимог, що мають значення для вирішення справи за суттю й на які сторони посилались як на підставу своїх вимог та заперечень, перевіривши їх доказами, отриманими відповідно до правил цивільного процесуального кодифікованого закону й безпосередньо дослідженими у судовому засіданні, що відповідають вимогам закону про їх належність, допустимість, достовірність та достатність, а саме: дослідивши письмові докази у справі,- суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, пунктом 160 частини 1 Указу Президента України Про реорганізацію місцевих загальних судів № 451/2017 від 29.12.2017 року шляхом реорганізації (злиття) Валківського районного суду, Коломацького районного суду та Нововодолазького районного суду Харківської області утворено Валківський окружний суд - у Валківському, Коломацькому та Нововодолазькому районах Харківської області із місцезнаходженням у містах Валках, селищі міського типу Новій Водолазі та селі Різуненковому Коломацького району Харківської області.

За змістом пункту 3 розділу XII Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про судоустрій і статус суддів № 1402-VІІІ від 02.06.2016 року районні суди продовжують здійснювати свої повноваження до утворення та початку діяльності місцевого окружного суду, юрисдикція якого розповсюджується на відповідну територію.

Окрім того, Постановою Верховної Ради України № 807-ІХ від 17.07.2020 року Про утворення та ліквідацію районів , що набрала чинності 19.07.2020 року, змінений адміністративно-територіальний устрій нашої Держави.

Зокрема, відповідно до підпункту 20 пункту 3 та абзаців 3 і 6 підпункту 20 пункту 1 цієї Постанови ліквідований Нововодолазький район Харківської області та утворені Красноградській район Харківської області (з адміністративним центром у місті Красноград) у складі території Старовірівської сільської територіальної громади та Харківський район Харківської області (з адміністративним центром у місті Харків) у складі території Нововодолазької селищної територіальної громади, що затверджені Кабінетом Міністрів України, тощо.

При цьому, як чітко визначив законотворець у пункті 6 своєї Постанови, у продовж тримісячного строку з дня набрання нею чинності Кабінет Міністрів України повинен привести свої нормативно-правові акти у відповідність із нею та забезпечити таке приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів.

Одночасно із цим, приписами статті 125 Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року № 254к/96-ВР (із змінами та доповненнями), а також статтею 17 Закону України Про судоустрій і статус суддів , закріплено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності, спеціалізації, інстанційності і визначається законом.

Натомість, закон, який змінює існуючу систему судоустрою та приводить її у відповідність до нового адміністративно-територіального устрою, не прийнятий, Валківський окружний суд на цей час свою діяльність не розпочав, а тому справа перебувала на розгляді належного суду.

Вирішуючи спірні правовідносини суд виходить з того, що завданням цивільного судочинства, визначеним у частині 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України, є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Тому згідно із частиною 1 статті 4 цього ж нормативно-правового акту, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Отже, суд відповідно до приписів частини 1 статті 13 цивільного процесуального кодифікованого закону України розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

При цьому частиною 1 статті 77 вказаного нормативно-правового документа визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

У відповідності до припису частини 3 статті 12 та частини 1 статті 81 цивільного процесуального кодифікованого закону України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього кодексу.

Одночасно із цим, згідно з частиною 2 статті 77 та частиною 1 статті 82 Цивільного процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

В ході розгляду справи в межах заявлених вимог та зазначених і доведених обставин, судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини, що мають значення для вирішення справи за суттю.

Відповідно до договору міни, укладеного 19.04.2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , складеного на нотаріальному бланку серії НРА № 792517, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Васіковою Л. Є. та зареєстрованого в реєстрі під № 944, ОСОБА_1 поміняла належне їй право власності на земельну ділянку, площею 3,1757 гектарів (рілля), кадастровий № 6324283500:04:001:0215, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Охоченської сільської ради Нововодолазького району Харківської області, на земельну ділянку, площею 3,1748 гектарів (рілля), кадастровий № 6324283500:04:001:0214, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Охоченської сільської ради Нововодолазького району Харківської області, що перебувала у власності ОСОБА_2 (а. с. 8).

З Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності під № 253250640, сформованого 19.04.2021 року об 11 годині 21 хвилин 20 секунд приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Васіковою Л. Є., убачається, що за ОСОБА_1 на праві приватної власності зареєстрований об`єкт нерухомого майна з реєстраційним № 1810325963242, а саме: земельна ділянка з кадастровим № 6324283500:04:001:0214, площею 3,1748 гектарів, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Охоченскьої сільської ради Нововодолазького району Харківської області, на підставі договору міни (серія та № 944), виданого 19.04.2021 року Приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Васіковою Л. Є. (а. с. 9).

На підставі пунктів 1, 2, 20 Договору оренди землі із його невід`ємними частинами, укладеного 22.03.2007 року в селі Охоче Нововодолазького району Харківської області між ОСОБА_2 (орендодавець) та СЗАТ ОХОЧЕ (орендар) й зареєстрованого 20.04.2007 року в Нововодолазькому районному відділі Харківської регіональної філії ДП Центр ДЗК при Держкомземі України, про що у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис за № 040770000137, орендодавець надав, а орендар прийняв (за актом приймання-передачі) у строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення (рілля), загальною площею 3,1748 гектарів, розташовану на території Охоченської сільської ради Нововодолазького району Харківської області (кадастровий № 6324283500:04:001:0214). При цьому, договір укладено на 30 років й він набирає чинності після підписання сторонами та державної реєстрації. За закінченням строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі він повинен не пізніше ніж за 90 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію (пункт договору). При цьому, згідно з пунктом 21 цього ж договору, після припинення його дії орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду. Орендодавець у разі погіршення корисних властивостей орендованої земельної ділянки, пов`язаних із зміною її стану, має право на відшкодування збитків у розмірі, визначеному сторонами. Якщо сторонами не досягнуто згоди про розмір відшкодування збитків, спір розв`язується у судовому порядку. Також, як визначено у пунктах 36 - 40 цього договору, зміна його умов здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо змін умов договору спір розв`язується у судовому порядку. Дія договору припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; придбання орендарем земельної ділянки у власність; викупу земельної ділянки для суспільних потреб або примусового її відчуження з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; ліквідації юридичної особи-орендаря; а також в інших випадках, передбачених законом. Дія договору припиняється шляхом його розірвання за взаємною згодою сторін; рішенням суду на вимогу однієї із сторін у наслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором, та в наслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, окрім за умови - потреби для державних цілей. Перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи-орендаря є підставою для зміни умов або розірвання договору (а. с. 10 - 12, 13, 14, 15, 16).

Як убачається з акту прийому-передачі земельної ділянки згідно з договором оренди землі від 22.03.2007 року, власник землі ОСОБА_2 передав земельну ділянку на підставі державного акту ХР № 131427 в натурі (рілля), а СЗАТ ОХОЧЕ прийняв її в розмірі 3,1748 гектарів (а. с. 16).

26.04.2021 року ОСОБА_1 звернулася до СПРАТ ОХОЧЕ із заявою про намір розірвати договірні відносини, які виникли між ОСОБА_2 та СЗАТ ОХОЧЕ 22.03.2007 року щодо оренди земельної ділянки з кадастровим № 6324283500:04:001:0214, з 15.05.2021 року, з проханням своєчасно повернути земельну ділянку відповідно до умов договору оренди землі не пізніше 15.05.2021 року, додавши до заяви копію договору міни земельних ділянок, угоду про дострокове розірвання договору оренди земельної ділянки та акт приймання передачі земельної ділянки (а. с. 17, 18, 19).

Зазначена заява з додатками була направлена рекомендованим листом із рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення на адресу СПРАТ ОХОЧЕ (вулиця Польова, будинок № 3, село Охоче Нововодолазького району Харківської області, 63262), яке вручене представнику СПРАТ ОХОЧЕ Синільник 29.04.2021 року (а. с. 21).

З витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, наданого станом на 17.05.2021 року, вбачається, що СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКЕ ПРИВАТНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО ОХОЧЕ (скорочене найменування СПРАТ ОХОЧЕ ) має ідентифікаційний код юридичної особи (код ЄДРПОУ) 00852973, зареєстроване 17.04.1997 року (31.01.2006 року внесений запис в ЄДРПОУ під № 1 467 120 0000 000194) за адресом: 63262, Харківська область, Нововодолазький район, село Охоче, вулиця Полова, будинок № 3, - із зазначенням основного виду діяльності: 01.47 розведення свійської птиці. Товариство не перебуває в стані припинення. Керівником та підписантом є ОСОБА_3 (а. с. 22).

Відповідно до пунктів 1.1., 1.2., 2.4. та 4.1. Договору про надання юридичних послуг № 31/21, укладеного 13.05.2021 року в селище міського типу Нова Водолага між адвокатом Мякотою Т. М. (виконавцем) та ОСОБА_1 (замовником), перший надає останньому у період часу з 13.05.2021 року по 31.12.2024 року юридичні послуги відповідно до розрахунку вартості юридичних послуг із складанням акту приймання-передачі наданих послуг (а. с. 23, 24, 25).

З акту приймання-передачі наданих послуг, складеного 17.05.2021 року в селищі міського типу Нова Водолага між ОСОБА_1 та адвокатом Мякотою Т. М., протягом дії договору № 31/21, а саме: у період часу з 13.05.2021 року по 17.05.2021 року, - виконано наступний обсяг робіт:

-консультація щодо розірвання договору оренди земельної ділянки (вартість послуги 3000,00 гривень);

-підготування правового висновку спірних правовідносин з урахуванням практики Верховного суду (вартість послуги 3000,00 гривень);

-підготування позову до суду (вартість послуги 9000,00 гривень).

Загальна вартість наданих юридичних послуг складає 15000,00 гривень (а. с. 25).

Відповідно до квитанції до прибуткового касового ордеру № 9/2021 адвокат Мякота Т. М. отримала від ОСОБА_1 на підставі договору № 31/21 від 13.05.2021 року 15000,00 гривень (а. с. 26).

Згідно з відомостями з Єдиного реєстру адвокатів України Мякота Т. М. дійсно є адвокатом, так як на підставі рішення Ради адвокатів Полтавської області № 4 від 21.03.2017 року отримала відповідне свідоцтво серії НОМЕР_1 й обліковується в Раді адвокатів Полтавської області (а. с. 78).

Відтак, на час розгляду справи судом встановлено, що позивачу ОСОБА_1 належить земельна ділянка з кадастровим № 6324283500:04:001:0214, площею 3,1748 гектарів, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Охоченскьої сільської ради Нововодолазького району Харківської області, на праві власності за договором міни, посвідченим 19.04.2021 року Приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Васіковою Л. Є. (реєстровий № 880), що обтяжене орендою з СПРАТ ОХОЧЕ до 2037 року.

Під час вирішення спірних правовідносин суд враховує, що їх правове регулювання здійснюється нормами Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року Законом № 254к/96-ВР (із змінами та доповненнями), Цивільного кодексу України № 435-ІV від 16.01.2003 року (із змінами та доповненнями), Земельного кодексу України № 2768-ІІІ від 25.10.2001 року (із змінами та доповненнями), Закону України Про оренду землі № 161-ХІV від 06.10.1998 року (із змінами та доповненнями), Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень № 1952-ІV від 01.07.2004 (із змінами та доповненнями), а також постанови Великої Палати Верховного суду, прийнятої 15.05.2019 року в межах справи з єдиним унікальним № 227/1506/18-ц (провадження № 14-66 цс 19).

Отже, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 Цивільного процесуального кодексу України).

Положеннями статті 55 Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Зміст цього права полягає в тому, що кожен має право звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Зазначена норма зобов`язує суди приймати заяви до розгляду навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист (пункт 2 рішення Конституційного Суду України від 25.12.1997 року у справі № 9-зп).

Частина 2 статті 129 Основного Закону нашої держави визначає засади судочинства, однією з яких (пункт 3 вказаної частини) є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Цивільний кодекс України у своїх статтях 1 та 2 регламентує, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників, якими є фізичні та юридичні особи.

За змістом статей 15 і 16 цього кодексу кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, якими, зокрема, є: справедливість, добросовісність та розумність. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого або майнового інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути серед іншого й припинення правовідношення.

На рівні національного законодавства частинами 1, 2 та 4 статті 13 й частиною 2 статті 14 Конституції України гарантовано, що земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону. Держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності які рівні перед законом. Право власності на землю гарантується, воно набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Частиною 1 статті 316, статтею 328 та частинами 1 і 2 статті 319 Цивільного кодексу України визначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. При цьому право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, й власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він має вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

З частин 2 та 4 статті 373 цього ж кодексу вбачається, що право власності на землю гарантується Конституцією України, набувається і здійснюється відповідно до закону й власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення.

Відповідно до змісту частин 1 і 2 статті 78 Земельного кодексу України право власності на землю - це право володіти, користуватись і розпоряджатись земельними ділянками, яке набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

При цьому як роз`яснюють частини 1 та 2 стаття 116 й пункти а і б частини 1 статті 90 зазначеного кодексу, громадяни набувають права власності земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом , шляхом передачі земельних ділянок у власність, а власники земельних ділянок мають право передавати її в оренду, заставу, спадщину, самостійно господарювати на землі.

Згідно з приписами статті 792 Цивільного кодексу України земельна ділянка передається в оренду на підставі відповідного договору найму (оренди) й відносини щодо цього регулюються законом.

З огляду на положення частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором визнається домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 638 цього ж кодифікованого акту України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, якими є умови про предмет договору; умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду; а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Норми права, які містяться у частини 1 статті 639 Цивільного кодексу України визначають, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

При цьому, статтею 202 цього ж нормативно-правового акту визначено, що договорами визнаються дво - чи багатосторонні правочини, які є діями особи, спрямованими на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У свою чергу, з положень частини 1 статті 205 Цивільного кодексу України убачається, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

З огляду на зміст частини 1 статті 209 та частини 1 статті 210 Цивільного кодексу України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін, й підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом.

Виходячи з приписів частини 1 статті 210 цивільного кодифікованого закону України правочин (договір), який підлягає державній реєстрації, є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов`язані з орендою землі, є Закон України Про оренду землі , що у статті 1 визначає оренду землі як засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

За змістом статей 18 та 20 цього закону (в редакції, чинній на момент укладення й реєстрації спірного договору) укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації та тільки після цього набирає чинності.

Як вбачається із пунктів 8 й 43 спірного договору оренди землі, він укладений на строк 30 років й набирає чинності після підписання сторонами та державної реєстрації, яка здійснена 20.04.2007 року, про що у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис за № 040770000137.

Таким чином, строк дії вказаного договору починається не з моменту його укладення (22.03.2007 року), а з моменту набрання ним чинності.

Набрання договором чинності є момент у часі, коли починають діяти права та обов`язки сторін за договором, тобто коли договір (як підстава виникнення правовідносин та письмова форма, в якій зафіксовані умови договору) стає правовідносинами, на виникнення яких було спрямоване волевиявлення сторін.

Таким моментом є державна реєстрація, вчинена 20.04.2007 року.

За змістом статті 253 й частини 1 статті 254 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку.

З урахуванням зазначених норм матеріального права строк дії спірного договору почався 20.04.2007 року й спливає 19.04.2037 року.

Отже, на підставі наведених доказів судом встановлено та не оспорено сторонами та їх представниками, що ОСОБА_2 дійсно був власником земельної ділянки (кадастровий № 6324283500:04:001:0214), площею 3,1748 гектарів, розташованої на території Охоченської сільської ради й переданої йому у власність для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Реалізуючи свої повноваження власника, він 22.03.2007 року як орендодар уклав з СЗАТ Охоче як орендарем договір оренди землі на строк 30 років, який повністю відповідав вимогам діючого на момент його вчинення законодавства України, та є чинним на час розгляду справи судом, враховуючи, що жодного доказу на підтвердження фактів укладення додаткових угод, оспорювання або визнання договору недійсними не надано.

Крім того він відповідає й типовій формі, визначеній відповідною Постановою Кабінету Міністрів України Про затвердження Типового договору оренди землі № 220 від 03.03.2004 року (із змінами та доповненнями) в редакції, чинній на час його укладення сторонами.

В подальшому, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , реалізуючи свої права власників, 19.04.2021 року, уклали нотаріально посвідчений договір міни та обмінялись належними їм земельними ділянками, які перебувають в оренді у СПРАТ ОХОЧЕ , що того ж дня було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Частинами 1 і 2 статті 131 Земельного кодексу України обумовлено, що громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно - правових угод, укладення яких здійснюється відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням вимог Земельного кодексу України.

При цьому, як встановлено приписами частин 1 і 5 статті 203 Цивільного кодексу України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відтак, за договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов`язується передати другій стороні у власність один товар і обмін на інший товар. Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін. Договором може бути встановлена доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості (частини 1 - 3 статті 715 цивільного кодифікованого закону України).

Під час укладення правочину, волевиявлення його учасника, як вимагає припис частини 3 статті 203 цього ж кодексу, має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно із частиною 1 статті 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Порядок такої реєстрації визначений спеціальним законом, яким є Закон України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Відповідно до змісту частини 1 статті 3 та частини 1 статті 4 цього закону, державна реєстрація права власності на нерухоме майно є обов`язковою.

При цьому частиною 2 статті 3 зазначеного нормативно-правового акту прямо передбачено, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Відтак, уклавши 19.04.2021 року договір міни, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Васіковою Л. Є., зареєстрований в реєстрі за № 944 та того ж дня ще й в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, ОСОБА_1 стала власником земельної ділянки, площею 3,1748 гектарів, розташованої на території Охоченської сільської ради (кадастровий № 6324283500:04:001:0214), а також, як наслідок, отримала й права та обов`язки за договором оренди землі, питання щодо розірвання якого зараз вирішує суд.

Приходячи до такого, суд, перш за все, ураховує правозастосовну практику, викладену Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України, який, з огляду на імперативну норму пункту 6 частини 2 статті 36 Закону України Про судоустрій і статус суддів № 1402-VІІІ від 02.06.2016 року (із змінами та доповненнями), забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій (тобто сталість та єдність судової практики) у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом, а саме: постанову Великої Палати Верховного суду, прийняту 15.05.2019 року в межах справи з єдиним унікальним № 227/1506/18-ц (провадження № 14-66цс19), де зазначено, що підпункт б пункту 15 розділу Х Перехідні положення Земельного кодексу України гарантує можливість обміну не земельної частки (паю) на іншу земельну частку (пай), а земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону. Частина 1 статті 14 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) не обмежує випадки, за яких може бути проведений такий обмін, а визначає одну із можливостей обміну земельними ділянками, що використовуються їхніми власниками для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. У відповідності до частини 3 статті 715 Цивільного кодексу України передбачається можливість встановлення у договорі міни доплати.

Оскільки сторони у процесуальний спосіб не довели існування обставин, які б свідчили про те, що в момент укладення вказаного вище договору міни волевиявлення сторін правочину не було вільним та не відповідало їх внутрішній волі, або що він у встановленому законом порядку визнаний недійсним або нікчемним, то саме починаючи з 19.04.2021 року позивач є власником земельної ділянки, переданої ОСОБА_2 на підставі відповідного договору від 22.03.2007 року в оренду відповідачу, який на час розгляду справи не заперечує своє правоприємство за СЗАТ ОХОЧЕ та продовжує користуватися предметом оренди.

Частиною 1 статті 321 Цивільного кодексу України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Також, частинами 1 - 3 статті 319 цього ж нормативно-правового кодифікованого акту України обумовлено, що власник володіє, користується та розпоряджується майном на власний розсуд. Він має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Відповідно до змісту частини 1 статті 27 Закону України Про оренду землі орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону.

Крім того, положеннями статей 30 і 31 вказаного Закону також передбачено, що зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку. Договір оренди землі припиняється, зокрема, у разі: закінчення строку, на який його було укладено, а також в інших випадках, передбачених законом. Договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

Також, статтею 32 того ж законодавчого акта України регламентовано, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи (у тому числі спадкування), а також реорганізація юридичної особи - орендаря не є підставою для зміни умов або припинення договору, якщо інше не передбачено договором.

Як прямо вказано в статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим до виконання сторонами.

На підтвердження імперативності цієї норми матеріального права слід послатись й на обов`язкові до застосування з огляду на зміст частини 4 статті 263 Цивільного процесуального кодексу України, висновки Верховного Суду, зроблені ним у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові, прийнятій 23.01.2019 року у справі з єдиним унікальним № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18), де чітко обумовлено, що у статті 629 Цивільного кодексу України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при:

1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін;

2) розірванні договору в судовому порядку;

3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом;

4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 Цивільного кодексу України;

5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Відтак, пункт 39 спірного Договору оренди землі, правонаступником орендодавця за яким є позивач, визначає, що розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, окрім за умови - потреби для державних цілей (а. с. 11 зворот).

Зазначений пункт повністю відповідає приписам діючого законодавства з цього питання, а саме: частині 1 статті 651 Цивільного кодексу України,- якою передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін якщо інше не встановлено договором або законом.

Проте, сторони спірного договору у його пункті 40 дійшли згоди ще й до того, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи-орендаря є підставою для зміни умов або розірвання договору.

Одночасно із цим, вони також узгодили, що зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін (пункт 36 спірного договору) (а. с. 11 зворот).

Реалізуючи свої права власника земельної ділянки із кадастровим № 6324283500:04:001:0214 та правонаступника орендодавця за договором оренди землі від 22.03.2007 року, ОСОБА_1 рекомендованим листом із рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення надіслала СПРАТ ОХОЧЕ відповідну заяву від 26.04.2021 року, якою повідомила останнє про своє бажання розірвати договірні відносини щодо оренди належної їй земельної ділянки з 15.05.2021 року, з проханням своєчасно повернути земельну ділянку відповідно до умов договору оренди землі, зазначивши, що про результат розгляду цієї заяви просить повідомити його у п`ятиденний строк з моменту її отримання (а. с. 17, 21).

Вказаний лист був вручений представнику СПРАТ ОХОЧЕ Синільник 29.04.2021 року (а. с. 21).

Отже, відповідь щодо надісланої оферти про розірвання договору повинна була би бути акцептована до 04.05.2021 року включно з урахуванням приписів частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, однак цього не сталось.

Як визначено у частині 1 статті 1 Цивільного кодексу України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Одночасно із цим, положеннями частин 1, 2 та 5 статті 11 цього ж кодексу передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема, з договорів та інших правочинів. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

При цьому норма права, що міститься у частині 1 статті 12 й частині 1 статті 13 зазначеного вище нормативно-правового акту, роз`яснює, що особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд, у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Також, у відповідності із змістом частини 1 статті 15, частини 1 й пункту 7 абзацу 1 частини 2 статті 16, а також частини 1 статті 20 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке вона здійснює на свій розсуд, зокрема, шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права та інтересу таким способом як припинення правовідношення.

Зазначені норми кореспондують із приписами частини 1 статті 4, частини 1 статті 5 й частини 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України, відповідно до яких кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, які суд захищає, здійснюючи правосуддя, з метою ефективного їх захисту у спосіб, визначений законом або договором.

Отже, частина 3 статті 31 й частини 2 та 4 статті 32 Закону України Про оренду землі визначають, що на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом, зокрема, на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України, в тому числі коли це передбачено договором оренди землі.

Ураховуючи, що договір оренди землі із його невід`ємними частинами, укладений 22.03.2007 року, передбачає таку можливість, й вона повністю узгоджується із вищенаведеними нормами права, а також те, що сторони добровільно не вирішили це спірне питання, суд приходить до обґрунтованого висновку про наявність підстав для його розірвання за рішенням суду.

Отже, як прямо визначено у частинах 2 та 3 статті 653 Цивільного кодексу України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються. Якщо договір розривається у судовому порядку, зобов`язання припиняється з моменту набрання рішенням суду про розірвання договору законної сили.

В той же час, частина 1 статті 34 Закону України Про оренду землі зобов`язує орендаря у разі розірвання договору оренди землі повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором, та роз`яснює, що той не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця.

Умови повернення земельної ділянки із кадастровим № 6324283500:04:001:0214 визначені пунктом 21 договору, який чітко обумовлює, що після припинення дії договору орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду. Орендодавець у разі погіршення корисних властивостей орендованої земельної ділянки, пов`язаних із зміною її стану, має право на відшкодування збитків у розмірі, визначеному сторонами.

Отже, суд вважає, що Договір оренди землі із його невід`ємними частинами від 22.03.2007 року слід розірвати.

При цьому наведений вище висновок суду ні яким чином не суперечить приписам частини 1 статті 27 Закону України Про оренду землі щодо забезпечення орендареві захисту його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на неї, так як повністю базується на нормах законодавства України.

Вбачаючи підстави для розірвання Договору оренди землі із його невід`ємними частинами, укладеного 22.03.2007 року в селі Охоче Нововодолазького району Харківської області між ОСОБА_2 (орендодавець) та СЗАТ ОХОЧЕ (орендар) й зареєстрованого 20.04.2007 року в Нововодолазькому районному відділі Харківської регіональної філії ДП Центр ДЗК при Держкомземі України, про що у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис за № 040770000137, суд бере до уваги, що згідно зі змістом частини 2 статті 158 Земельного кодексу виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб.

Ухвалюючи рішення, суд вважає за необхідне зазначити, що зі змісту договору міни, укладеного 19.04.2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , убачається, що спірні земельні ділянки передані орендарем в суборенду ТОВ РАЙЗ ПІВНІЧ . Проте спірний договір оренди землі, що розривається у судовому порядку, не передбачає можливості орендаря передавати об`єкт оренди в суборенду.

Відтак, вчинений правочин в супереч договірних правовідносин не породжує правових наслідків щодо можливості захисту порушених або оспорюваних прав його сторін, а тому ТОВ РАЙЗ ПІВНІЧ укладаючи договір суборенди, узяло на себе ризик його дострокового розірвання разом із розірванням договору оренди землі, про що мовить й припис статті 774 Цивільного кодексу України, а саме: передання наймачем речі у володіння та користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом. Строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму. До договору піднайму застосовуються положення про договір найму.

Аналогічна за своїм змістом норма міститься й у статті 8 Закону України Про оренду землі , де чітко визначено, що орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця, про наявність якої у нашому випадку сторони не зазначали та у процесуальний спосіб не довели.

Задовольняючи позов ОСОБА_1 , від імені та інтересах якої діє адвокат Мякота Т. М., до СПРАТ ОХОЧЕ Про розірвання договору оренди земельної ділянки , суд вважає за необхідне вирішити згідно з підпунктом 6 частини 1 статті 264 Цивільного процесуального кодексу України й питання про розподіл між сторонами у справі судових витрат.

Так, відповідно до вимог частини 1 та 2 статті 141 зазначеного цивільного процесуального кодифікованого закону України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, тоді як інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Приписи частини 1 та 2 статті 133 Цивільного процесуального кодексу України передбачають, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Таким законом є Закон України Про судовий збір № 3674-VІ від 08.11.2011 року (із змінами та доповненнями), який встановлює правові засади справляння, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та його повернення.

Положеннями статті 1 зазначеного Закону визначено, що судовий збір - це збір, який справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судами документів і включається до складу судових витрат.

Згідно із абзацом 1 частини 1 статті 3 вказаного вище нормативно-правового акту, судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством України.

На підставі приписів абзацу 2 підпункту 2 частини 2 статті 4 Закону України Про судовий збір (із змінами та доповненнями) за подання до суду фізичною особою позовної заяви немайнового характеру справляється судовий збір у розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, в якому відповідна заява подається до суду.

При цьому як роз`яснює абзац 2 частини 3 статті 6 цього закону, у разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

Із зазначеним позовом ОСОБА_1 звернувся до суду у 2021 році та її позовна заява містить одну вимогу немайнового характеру: розірвати договір оренди землі.

Пунктом 9 частини 1 статті 40 Бюджетного кодексу України № 2456-VІ від 08.07.2010 року (із змінами та доповненнями) визначено, що розмір прожиткового мінімуму на відповідний бюджетний період у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для основних соціальних і демографічних груп населення визначається Законом про Державний бюджет України.

Відповідно до приписів абзацу 3 статті 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2021 рік № 1082-ІХ від 15.12.2020 року (із змінами та доповненнями) з 01 січня 2021 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб встановлений в сумі 2270 гривень, а тому за подання до суду цієї позовної заяви позивач повинен сплатити судовий збір у розмірі 908,00 гривень, виходячи з розрахунку: 2270 гривень х 0,4 = 908,00 гривень.

На виконання вимог частини 4 статті 177 Цивільного процесуального кодексу України до позовної заяви ОСОБА_1 додала документ, що підтверджує сплату судового збору, а саме: платіжний документ про сплату судового збору в розмірі 908,00 гривень (а. с. 1).

Крім того, з положень пункту 1 частини 3 статті 133 Цивільного процесуального кодексу України убачається, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Так, право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях № 13-рп/2000 від 16.11.2000 року та № 23-рп/2009 від 30.09.2009 року, зокрема, в останньому обумовлено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

З огляду на приписи статей 1 та 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність № 5076-VI від 05.07.2012 року (із змінами та доповненнями) договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. При цьому, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Прядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для його зміни, порядок сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Він має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Положеннями статті 15 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

З огляду на приписи частини 1 статті 137 Цивільного процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Правове регулювання відносин, пов`язаних з розподілом судових витрат на правничу допомогу адвоката здійснюється вищенаведеною статтею, зокрема її частинами 2 - 4.

Так, як регламентоване зазначеними нормами цивільного процесуального права, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Отже, практична реалізація законодавчо встановленого принципу відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу відбувається наступним чином:

1)попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 Цивільного процесуального кодексу України);

2)визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 цього ж кодексу);

3)розподіл судових витрат між сторонами (статті 141 наведеного кодифікованого процесуального закону).

З доданих до позову документів вбачається, що професійну правничу допомогу ОСОБА_1 надала Мякота Т. М., яка є адвокатом, оскільки має відповідне свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, видане 12.03.2017 року, й діє за договором про надання правничої (правової) допомоги (договору про надання юридичних послуг № 31/21, укладеного 13.05.2021 року між нею та ОСОБА_1 ) (а. с. 23, 24, 25).

Відповідно до акту приймання-передачі наданих послуг, складеного 17.05.2021 року в селище міського типу Нова Водолага між ОСОБА_1 та адвокатом Мякотою Т. М., вбачається, що загальна вартість наданих юридичних послуг складає 15000,00 гривень, яка безпосередньої оплачена відповідно до квитанції до прибуткового касового ордеру № 9/2021 (а. с. 25, 26).

Частина 3 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України наголошує на необхідності врахування судом при вирішенні питання про розподіл судових витрат:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Одночасно з цим, норми права, що містяться у частинах 5 та 6 статті 137 цивільного процесуального кодифікованого закону України, визначають, що у разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При визначенні сум відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Згідно зі статтею 17 Закону України При виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , національні суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Отже, Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, притримується аналогічної правової позицію, про що свідчать його рішення від 12.10.2006 року у справі Двойних проти України (пункт 80), від 10.12.2009 року у справі Гімайдуліна і інших проти України (пункти 34 - 36), від 26.02.2015 року у справі Баришевський проти України (пункт 95) тощо, в яких зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Частиною 8 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Тобто сама зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

До такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах, прийнятих 19.02.2020 року в межах справи з єдиним унікальним № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) та 12.05.2020 року в межах справи з єдиним унікальним № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19).

Також суд застосовує й висновки Великої Палати Верховного Суду, зроблені ним у постанові, прийнятій 20.09.2018 року в межах справи з єдиним унікальним № 751/3840/15-ц (провадження № 14-280цс18), а саме: на підтвердження розміру витратна професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або іншій банківській документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.

Отже, враховуючи наведене, суд вважає, що розмір витрат на правничу допомогу адвоката, визначений договором про надання правничої допомоги (Договором про надання правничої (правової) допомоги № 31/21 від 13.05.2021 року), відповідає обсягу наданих нею послуг і виконаних робіт, визначених детально у відповідному акті, є співмірним із складністю справи, обсягом та часом, витраченим адвокатом на їх виконання, а також вартості, вже сплаченої їй позивачем.

Відтак, суд робить обґрунтований висновок про те, що позивач ОСОБА_1 понесла судові витрати на правничу допомогу адвоката Мякоти Т. М. за цим позовом в сумі 15000,00 гривень.

Приходячи до такого, суд ураховує, що відповідач не надав клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, хоча і був обізнаних про їх суму.

Таким чином, з відповідача на користь позивача слід стягнути понесені ним та документально підтверджені судові витрати у виді судового збору в сумі 908,000 гривень та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 15000,00 гривень, а всього 15908,00 гривень.

З огляду на наведені норми закону, проаналізувавши всі наявні і безпосередньо досліджені у судовому засіданні докази у їх сукупності, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача та можливість задоволення її позову шляхом розірвання договору оренди землі, укладеного 22.03.2007 року в селі Охоче Нововодолазького району Харківської області між орендодавцем ОСОБА_2 та орендарем СЗАТ ОХОЧЕ , що зареєстрований 20.04.2007 року в Нововодолазькому РВ Харківської РФ ДП Центр ДЗК при Держкомземі України, про що у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено відповідний запис за № 040770000137; та стягнення зі СПРАТ ОХОЧЕ пропорційно розміру задоволених позовних вимог на користь ОСОБА_1 понесених нею та документально підтверджених судових витрат у виді судового збору та витрати на професійну правничу допомогу в загальній сумі 15908,00 гривень.

Ухвалюючи рішення, суд зауважує, що відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, але його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення ( Серявін та інші проти України рішення від 10.02.2010 року у заяві № 4909/04).

На підставі викладеного, керуючись статтями 13 і 14 Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року Законом № 254к/96-ВР (із змінами та доповненнями), статтями 78, 90 і 116 Земельного кодексу України № 2768-ІІІ від 25.10.2001 року (із змінами та доповненнями), статтями 1, 11 - 13, 15, 16, 20, 181, 182, 202, 209, 210, 254, 316, 319, 321, 328, 373, 626, 638, 639, 651, 653 і 792 Цивільного кодексу України № 435-ІV від 16.01.2003 року (із змінами та доповненнями), статтею 40 Бюджетного кодексу України № 2456-VІ від 08.07.2010 року (із змінами та доповненнями), статтями 18, 20, 27, 31 і 32 Закону України Про оренду землі № 161-ХІV від 06.10.1998 року (із змінами та доповненнями), статтями 3 і 4 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень № 1952-ІV від 01.07.2004 (із змінами та доповненнями), статтями 1, 3 - 6 Закону України Про судовий збір № 3674-VІ від 08.11.2011 року (із змінами та доповненнями), статтею 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2017 рік № 18015-VІІІ від 21.12.2015 року (із змінами та доповненнями), Законом України Про адвокатуру та адвокатську діяльність № 5076-VІ від 05.07.2012 року (із змінами та доповненнями), пунктом 3 розділу XII Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про судоустрій і статус суддів № 1402-VІІІ від 02.06.2016 року, пунктом 160 частини 1 Указу Президента України Про реорганізацію місцевих загальних судів № 451/2017 від 29.12.2017 року, Постановою Кабінету Міністрів України Про затвердження Типового договору оренди землі № 220 від 03.03.2004 року (із змінами та доповненнями), постановою Великої Палати Верховного суду, прийнятою 15.05.2019 року в межах справи з єдиним унікальним № 227/1506/18-ц (провадження № 14-66 цс 19), постановою Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, прийнятою 23.01.2019 року у справі з єдиним унікальним № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) та статтями 1 - 5, 7, 10 - 13, 17 - 19, 23, 42, 48, 58, 60, 62, 65, 67, 76 - 81, 83, 89, 128 - 131, 133, 137, 141, 211, 214, 223, 227, 235, пунктом 2 частини 1 та частиною 3 статті 258, статтями 259, 263 - 265, 267, 268, частинами 5 та 11 статті 272, частинами 1 і 2 статті 273, частиною 1 статті 352, статтями 354, 355 і пунктами 8, 9 й підпунктом 15.5 пункту 15 частини 1 розділу ХІІІ Перехідні положення Цивільного процесуального кодексу України № 1618-ІV від 18.03.2004 року (в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03.10.2017 року із змінами та доповненнями), -

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 , від імені та інтересах якої діє адвокат Мякота Тетяна Миколаївна, до СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПРИВАТНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА ОХОЧЕ Про розірвання договору оренди задовольнити повністю.

Розірвати договір оренди землі, укладений 22 березня 2007 року між ОСОБА_2 та СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИМ ЗАКРИТИМ АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ ОХОЧЕ , зареєстрований у Нововодолазькому районному відділі Харківської регіональної філії державного підприємства Центр ДЗК при Держкомземі України, про що у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис від 20.04.2007 року за № 040770000137.

Стягнути із СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПРИВАТНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА ОХОЧЕ на користь ОСОБА_1 понесені нею та документально підтверджені судові витрати в загальній сумі 15908,00 гривень (п`ятнадцять тисяч дев`ятсот вісім гривень 00 копійок).

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну його частини (скорочене рішення) - в той же строк з дня складання повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо її не було подано, а у разі подання - після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення, що набрало законної сили, обов`язкове для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Відомості щодо учасників справи, які не оголошуються при проголошенні рішення:

Позивач : ОСОБА_1 , місце проживання чи перебування ( АДРЕСА_1 ), реєстраційний номер облікової картки платника податків ( НОМЕР_2 ), паспорт громадянина України (серії НОМЕР_3 );

Відповідач : СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКЕ ПРИВАТНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО ОХОЧЕ (вулиця Польова, будинок № 3, село Охоче Нововодолазького району Харківської області, 63262), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (00852973).

Скорочене рішення було ухвалено шляхом прийняття, складено за допомогою комп`ютерного набору та підписано суддею у нарадчій кімнаті в одному примірнику.

Повне рішення складено з урахуванням приписів частини 3 статті 124 Цивільного процесуального кодексу України за допомогою комп`ютерного набору та підписано суддею в одному примірнику 13.12.2021 року.

Суддя С. В. Мащенко