Постанова

від 08.12.2021 по справі 347/2268/20

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 347/2268/20

Провадження № 22-ц/4808/1391/21

Головуючий у 1 інстанції Крилюк М. І.

Суддя-доповідач Пнівчук

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 грудня 2021 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої Пнівчук О.В.

суддів: Горейко М.Д., Томин О.О.

з участю секретаря Мельник О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Косівського районного суду від 08 липня 2021 року, у складі судді Крилюк М.І., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , Косівської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог: ОСОБА_4 , Головне управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області про визнання недійсним рішення Косівської міської ради про затвердження технічної документації із землеустрою, визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на земельну ділянку,

в с т а н о в и в:

У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3 , Косівської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог: ОСОБА_4 , Головне управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області про визнання недійсним рішення Косівської міської ради від 04.12.2013 року №7.20-26 про затвердження технічної документації із землеустрою, визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на земельну ділянку від 11.12.2013 року.

Позов обґрунтував тим, що рішенням Косівської міської ради від 04.12.2013 року № 7.20-26 відповідачці ОСОБА_3 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), площею 0,1203 га по АДРЕСА_1 , із земель комунальної власності, (землі житлової та громадської забудови). На підставі даного рішення Косівської міської ради, реєстраційною службою Косівського районного управління юстиції Івано-Франківської області ОСОБА_3 11 грудня 2013 року було видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно: земельну ділянку, кадастровий номер 2623610100:02:011:0365 для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,1000 га, індексний номер 14359336. Про наявність даних документів позивачу стало відомо на початку листопада 2020 року, коли він отримав із Косівського районного суду копію ухвали про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі №347/1908/20 про припинення права спільної сумісної часткової власності, визнання права власності на частку в майні, призначення грошової компенсації.

Вважає, що такими діями порушено права та інтереси позивача на дану земельну ділянку, як власника 1/6 частки житлового будинку, оскільки дана земельна ділянка могла бути приватизована в спільну сумісну власність, а не одноосібну власність ОСОБА_3 . Позивач не надавав згоду на приватизацію даної земельної ділянки та не підписував протокол погодження меж, а відповідач ніколи не користувалась даною земельною ділянкою. ОСОБА_3 в результаті незаконної приватизації землі, без згоди іншого співвласника, приватизувала ще частину земельної ділянки, яка належить до житлового будинку АДРЕСА_2 , власником якого являється ОСОБА_4 , чим також порушуються і його права.

Рішенням Косівського районного суду від 08 липня 2021 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено .

Не погоджуючись з рішенням суду представник ОСОБА_1 адвокат Дяків Д.І. подав апеляційну скаргу. Вважає рішення суду прийнятим без повного з`ясування всіх обставин справи з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Судом не надано належної оцінки обставинам, за яких ОСОБА_1 є власником 1/6 частки житлового будинку, у зв`язку із чим спірна земельна ділянка могла бути приватизована в спільну власність, а не в одноосібну власністьОСОБА_3 .

Також судом не взято до уваги, що згідно вимог ст. 42 Земельного кодексу України, громадяни яким жилий будинок, господарські споруди та споруди і земельна ділянка належать на праві спільної сумісної власності, використовують і розпоряджаються земельною ділянкою спільно. Так, мати відповідачки не вправі була приватизовувати земельну ділянку площею 0,125 га, оскільки на цій земельній ділянці був розміщений житловий будинок за АДРЕСА_1 , який належав двом співвласникам. У зв`язку з належним ОСОБА_1 правом на частину житлового будинку, він отримав право на користування земельною ділянкою спільно із іншим співвласником цього будинку.

Зазначає, що на момент надання земельної ділянки у власність матері відповідачки в 1993 році позивачу не було відомо про укладення договору дарування, згідно з яким ОСОБА_1 отримав у приватну власність 1/6 частини житлового будинку, для обслуговування якої було надано спірну земельну ділянку. Про факт укладення такого договору ОСОБА_1 стало відомо лише після смерті матері позивача ОСОБА_5 . На момент передання у власність земельної ділянки була жива його мати, яка на думку позивача була власницею житлового будинку, внаслідок чого ОСОБА_1 не вникав у питання користування земельною ділянкою. Оскільки ОСОБА_1 та його сім`я зареєстровані та фактично проживали в будинку за адресою АДРЕСА_1 , після смерті матері він вважав, що прийняв спадщину.

За таких обставин, висновок суду про те, що земельна ділянка в 1993 році була надана законно виходячи з того, що позивач не заявляв в зв`язку з цим жодних претензій, є безпідставними та не відповідає обставинам справи та вимога норм права. У провадженні Косівського районного суду перебуває справа за позовом ОСОБА_1 про визнання вказаного договору дарування недійсним. Про рішення Косівської міської ради від 04.12.2013 року позивачу не було відомо.

Суд першої інстанції застосувавши наслідки порушення строків позовної давності визначив початком перебігу строку давності день прийняття оскаржуваного рішення Косівською міською радою. Однак про порушення його права користування земельною ділянкою позивач дізнався у 2020 році.

Вважає безпідставними твердження відповідачки, що земельна ділянка передана їй у приватну власність давно, а рішення міської ради стосується землевпорядних робіт пов`язаних із відновленням та уточненням меж. Зміст рішення Косівської міської ради від 04.12.2013 року свідчить про те, що відповідачці було затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Однак, рішення щодо надання відповідачці земельної ділянки у власність не приймалися, а документів що підтверджували її право власності на земельну ділянку не було надано.

Норми статті 377 ЦК України та статті 120 ЗК України вказують на те, що встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі на місцевості здійснювалося у зв`язку з набуттям відповідачкою права власності на частку у житловому будинку, та відсутності на той момент сформованої земельної ділянки для обслуговування будинку.

Крім того, суд залишив поза увагою визнання Косівською міською радою позову, не надавши цьому жодної оцінки.

Зазначає, що висновок №888 від 27.11.2019 року інженерно-технічної експертизи про те, що житловий будинок технічно не можливо поділити шляхом виділення співвласнику 1/6 частки житлового будинку без зміни часток співвласників та перебудови не може бути підставою для позбавлення позивача права користування та спільної власності на земельну ділянку для обслуговування цього будинку.

Просить скасувати рішення суду та постановити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

ОСОБА_3 подала відзив на апеляційну скаргу. Вважає апеляційну скаргу безпідставною, а рішення суду таким, що ухвалене з дотриманням норм процесуального і матеріального права, при правильному дослідженні та оцінці доказів.

Позивач не надав доказів щодо перетину, накладення земельних ділянок, підтвердження того що його право власності та користування земельними ділянками порушено. Позивач фактично не проживає у будинку АДРЕСА_1 , а в окремо збудованому будинку на земельній ділянці, що їй не належить, з присвоєним господарським номером АДРЕСА_1 . Суміжні земельні ділянки позивача не сформовані, кадастрові номери їм не присвоєні, відсутні дані щодо межі, площ, конфігурації меж суміжного землекористування. Позивачем не додано документів, що підтверджують право власності чи землекористування ОСОБА_1 у межах і площах, які б порушували його права.

Первинною документацією по землеустрою за рішенням сесії Косівської міської ради за №18 від 24.12.1993 року матері відповідачки ОСОБА_6 передано у власність земельну ділянку загальною площею 0,1250 га по АДРЕСА_3 .

План земельної ділянки погоджено всіма землекористувачами, зокрема ОСОБА_1 та ОСОБА_5 ще у 1993 році За клопотанням позивача оригінали документів оглянуто судом.

Вказує, що на замовлення ОСОБА_3 проводились уточнюючі землевпорядні роботи землевпорядною організацією та ОСОБА_1 був присутній при таких.

Позовна вимога стосовно скасування рішення сесії органу місцевого самоврядування за №7.20-26 в частині затвердження документації по землеустрою щодо земельної ділянки за цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства 2623610100:02:011:0366, площею 0,0203 га незаконна, ОСОБА_1 не мав права на частку в цій земельній ділянці і не був спадкоємцем цієї земельної ділянки ні за законом ні за заповітом.

Вважає, що позивач, достовірно знаючи про набуття земельних ділянок її мамою у власність у 1993 році та реєстрацію права власності за нею у 2013 році, звернувся із позовною заявою з метою - перешкодити їй у припиненні його частки 1/6 у праві власності на будинок, господарські будівлі та споруди по АДРЕСА_3 зі сплатою грошової компенсації за 1/6 частки будинковолодіння.

Просить у разі встановлення підставності апеляційної скарги, застосувати строки позовної давності до вимог позивача. Апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

У суді апеляційної інстанції позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 підтримали доводи апеляційної скарги з наведених в ній мотивів.

Відповідачка ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_7 заперечили доводи апеляційної скарги, просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Представник третьої особи Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області Гуменюк І.Л., представник третьої особи ОСОБА_4 - ОСОБА_8 доводи апеляційної скарги визнали.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Судове рішення вищезазначеним вимогам не відповідає.

Постановляючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено порушення його прав на спірну земельну ділянку.

Однак з таким висновком суду колегія суддів не погоджується.

Судом встановлено, що згідно договору дарування від 08.08.1986 року ОСОБА_5 подарувала ОСОБА_9 та ОСОБА_1 належний ОСОБА_5 жилий будинок, що знаходиться в АДРЕСА_3 і розміщений на земельній ділянці площею 600 кв.м. в таких частках: 5/6 житлового будинку ОСОБА_9 і такі господарські та побутові будівлі і споруди: сарай літера М, літня кухня І, огорожа №3, відмосток ІН-У, колодязь №4; 1/6 житлового будинку - ОСОБА_1 і такі господарські будівлі і споруди: літня кухня В, гараж Г, два сараї Д,Ж, навіс З, вбиральня І (а.с. 11-12).

Згідно копії акту права приватної власності на землю від 1993 року рішення сесії міської ради народних депутатів за №18 від 24.12.1993 року ОСОБА_6 передано у власність земельну ділянку загальною площею 0,1250га по АДРЕСА_3 в тому числі, ділянка № НОМЕР_1 для обслуговування житлового будинку та господарський споруд площею 0,0862 га (а.с. 43-44).

Рішенням Косівської міської ради від 04.12.2013 року № 7.20-26 ОСОБА_3 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), площею 0,1203 га по АДРЕСА_1 , із земель комунальної власності, ( землі житлової та громадської забудови), в тому числі за цільовим призначенням: ділянка № НОМЕР_1 кадастровий номер 2623610100:02:011:0365 для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,1000 га, в тому числі по угіддях: під будівлями - 0,0622 га, сіножаті - 0,0378 га по АДРЕСА_1 та ділянка № НОМЕР_2 кадастровий номер 26236101000:02:011:0366 для ведення особистого селянського господарства, площею 0,0203 га, в тому числі по угіддях: сіножаті - 0,0203 га по АДРЕСА_1 (а.с 18).

На підставі даного рішення Косівської міської ради, реєстраційною службою Косівського районного управління юстиції Івано-Франківської області відповідачу ОСОБА_3 11 грудня 2013 року було видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно, а саме на земельну ділянку, кадастровий номер 2623610100:02:011:0365 для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,1 га (а.с. 19).

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України ) кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересі Відповідно до статті 317 ЦК України) власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Частинами першою, другою статті 319 ЦК України встановлено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України ).

Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб, належить їм на праві спільної власності.

Згідно з частиною першою статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Відповідно до частини першої статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Частиною 2 цієї статті передбачено, що співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їх спільною частковою власністю.

Відповідно до положень статті 30 ЗК України 1990 року ( в редакції на 24 грудня 1993 року), відповідно до яких при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об`єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу , і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі та споруди. При переході права власності громадян на жилий будинок і господарські будівлі та споруди до кількох власників, а також при переході права власності на частину будинку в разі неможливості поділу земельної ділянки між власниками без шкоди для її раціонального використання земельна ділянка переходить у спільне користування власників цих об`єктів.

Частина перша статті 120 ЗК України ( в редакції на 04 грудня 2013 року) передбачає, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди (ч. 4 ст. 120 ЗК України).

Ці норми відображають загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового врегулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

Держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України ).

Згідно з пунктом г частини третьої статті 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним. Збитки, завдані власникам земельних ділянок внаслідок видання зазначених актів, підлягають відшкодуванню в повному обсязі органом, який видав акт.

Часиною четвертою статті 142 ЗК України припинення права користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача проводиться за його заявою на підставі рішення відповідної ради.

Відповідно до частини першої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу .

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами передбачений у статті 118 ЗК України .

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (стаття 125 ЗК України).

Відповідно до статті 126 ЗК України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень передбачено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Судом встановлено, що згідно договору дарування від 08.08.1986 року ОСОБА_1 належить 1/6 житлового будинку та господарські будівлі і споруди: літня кухня В, гараж Г, два сараї Д,Ж, навіс З, вбиральня І, по АДРЕСА_3 .

Сторони зареєстровані за адресою АДРЕСА_3 .

Житловий будинок, який належить ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на праві спільної часткової власності, розташований на земельній ділянці площею 0,1000 га, кадастровий номер 2623610100:02:011:0365, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташовану по АДРЕСА_1 .

Таким чином, спірна земельна ділянка перебувала у спільному користуванні сторін, як співвласників домоволодіння з надвірними будівлями, розташованого на цій земельній ділянці. Використання і розпорядження земельною ділянкою мало здійснюватися останніми спільно.

Матеріали справи не містять даних, щодо угоди про порядок використання і розпорядження земельною ділянкою для обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 чи ОСОБА_3 .

Крім того, ОСОБА_1 не відмовився від права власності на спірну ділянку в порядку статті 142 ЗК України.

Свідоцтво про право власності від 11.12.2013 року на земельну ділянку, площею 0,1000 га, кадастровий номер 2623610100:02:011:0365, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташовану по АДРЕСА_1 , видано на підставі рішення Косівської міської ради від 04.12.2013 року.

ОСОБА_3 одноосібно оформила свідоцтво на право власності на спірну земельну ділянку для обслуговування житлового будинку.

Таким чином, колегія суддів вважає, що Косівською міською радою при прийнятті рішення від 04.12.2013 року №720-26 про затвердження ОСОБА_3 документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки кадастровий номер 2623610100:02:011:0365 для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,1 га по АДРЕСА_1 , не було враховано, що дана земельна ділянка перебувала у спільному користуванні ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , як співвласників домоволодіння з надвірними будівлями, розташованого на цій земельній ділянці, та того, що використання і розпорядження земельною ділянкою мало здійснюватися останніми спільно.

Отже, ОСОБА_1 , звертаючись до суду з позовом про визнання недійсними рішення Косівської міської ради від 04.12.2013 року про затвердження ОСОБА_3 документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки, площею 0,1000 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_3 та свідоцтва про право власності на вказану земельну ділянку, обрав ефективний спосіб захисту своїх прав та законних інтересів, оскільки на підставі рішення Косівської міської ради від 04.12.2013 року ОСОБА_3 отримала свідоцтво про право власності на спірну земельну ділянку.

Разом з тим, ОСОБА_1 не обґрунтовано необхідність скасування рішення Косівської міської ради від 04.12.2013 року №720-26 про затвердження ОСОБА_3 документації із землеустрою в частині встановлення меж земельної ділянки кадастровий номер 2623610100:02:011:0366 площею 0,0203 га по АДРЕСА_1 , оскільки цільовим призначенням останньої є ведення особистого селянського господарства, а не обслуговування житлового будинку.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України ).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України ).

За загальним правилом перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України ).

Для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об`єктивний (сам факт порушення права) так і суб`єктивний (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти. Для правильного застосування частини першої статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

Відповідно до статей 256 , 267 ЦК України суд може відмовити в позові через сплив без поважних причин строку звернення до суду лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим. У разі безпідставності позовних вимог і спливу строку звернення до суду в позові належить відмовити за безпідставністю позовних вимог.

Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 10 червня 2015 року у справі № 6-267цс15, від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-152цс14.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19) зазначила, що порівняльний аналіз термінів довідався та міг довідатися , вжитих у статті 261 ЦК України , дає підстави для висновку про презумпцію можливості й обов`язку особи знати про стан її майнових прав. Тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення його цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести те, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права.

Отже, позивач повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що випливає із загального правила, встановленого статтями 12 , 81 ЦПК України . Відповідач, навпаки, повинен довести, що інформацію про порушення права можна було отримати раніше.

Матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 знав про прийняте Косівською міською радою рішення від 04.12.2013 року та видачу ОСОБА_3 11.12.2013 року свідоцтва про право власності на земельну ділянку, площею 0,1000 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, власником 1/6 частини якого він являється. Крім того докази щодо погодження ОСОБА_1 меж спірної земельної ділянки у 2013 році - відсутні.

Суд виходить з того, що ОСОБА_1 дізнався про порушення свого права у 2020 році, під час розгляду справи 347/1908/20 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про припинення права спільної часткової власності та встановлення грошової компенсації за 1/6 житлового будинку по АДРЕСА_3 , а отже відсутні підстави для висновку що позовна давність позивачем пропущена.

Відповідно до статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду постановлене без дотримання зазначених вище вимог законодавства, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 .

Питання судових витрат суд вирішує відповідно до положень статті 141 ЦПК України.

Судовий збір, згідно частини першої даної статті покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позов ОСОБА_1 про вселення задоволено частково, то сплачений ним судовий збір при зверненні з позовом до суду та при подачі апеляційної скарги на рішення суду в сумі 2221,50грн підлягають стягненню з ОСОБА_3 .

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Косівського районного суду від 08 липня 2021 року скасувати постановити нове рішення.

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати недійсним рішення Косівської міської ради від 04.12.2013 року №7.20-26 в частині затвердження ОСОБА_3 технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж (відновлення) земельної ділянки № НОМЕР_1 кадастровий номер 2623610100:02:011:0365 для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,1000 га в тому числі по угіддях: під будівлями - 0,0622 га, сіножаті 0,0378 га по АДРЕСА_1 ;

Визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 11.12.2013 року, індексний номер 14359336, відповідно до якого ОСОБА_3 є власником земельної ділянки з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,1000 га за адресою: АДРЕСА_4 .

Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , місце проживання АДРЕСА_3 ) 2221,50 грн понесених судових витрат по оплаті судового збору.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Повний текст постанови складено 15 грудня 2021 року.

Головуюча О.В. Пнівчук

Судді: М.Д. Горейко

О.О. Томин