Рішення від 01.12.2021 по справі 766/20840/20

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №766/20840/20

Пров. №2/766/5298/21

01 грудня 2021 року м. Херсон

Херсонський міський суд Херсонської області у складі: головуючого судді Ус О.В., секретар судового засідання Савчук В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань міського суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КПП" до ОСОБА_1 про визнання недійсним договорів позики, іпотеки, припинення обтяження,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "КПП" звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати недійсними: договір позики, укладений 05.04.2017 року між Товариством та ОСОБА_1 ; договір іпотеки, укладений 05.04.2017 року між Товариством та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Сперчун О.О., реєстровий номер 457; припинити зареєстровану приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Сперчун О.О., на підставі договору іпотеки від 05.04.2017 р. у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень іпотеку (номер запису 19831422) та обтяження (номер запису 19831617) щодо об`єкту нерухомого майна (реєстраційний номер 674640265101), розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ; стягнути з відповідачки понесені судові витрати.

В обґрунтування позову вказали, що Товариство є юридичною особою з 14.03.2016 року та з вказаного часу здійснює господарську діяльність. Рішенням засновника Товариства №7 від 25.04.2018 р. звільнено директора ОСОБА_2 з займаної ним посади у зв`язку зі смертю та призначено на посаду директора Товариства ОСОБА_3 з 26.04.2018 р. Під час виконання своїх обов`язків, ОСОБА_3 стало відомо, що належне товариству на праві приватної власності майно, а саме будівлі та споруди, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 знаходяться в іпотеці за договором іпотеки від 05.04.2017 р. Проте, у Товариства були відсутні будь-які документи щодо обтяження майна. На запит Товариства, приватним нотаріусом Сперчуном О.О. надано дублікат договору іпотеки від 05.04.2017р., реєстровий номер 457, з якого стало відомо, що 05.04.2017 р. між ОСОБА_1 та ТОВ "КПП", від імені якого діяв ОСОБА_4 укладено договір іпотеки, предметом якого є нерухоме майно, а саме будівлі та споруди, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Пунктом 1.3 вказаного договору, іпотекою забезпечується виконання грошового зобов`язання за договором позики, укладеним у простій письмовій формі між Товариством та ОСОБА_1 , за яким позичальник зобов`язався повернути в строк до 05.04.2022 р. позикодавцю грошові кошти в розмірі 6 мільйонів гривень. Вказує, що за оскаржуваним договором позики на рахунок Товариства грошові кошти не надходили, на їх думку, відповідачка, укладаючи спірний договір позики не мала наміру досягти обумовлених ним юридичних наслідків, зокрема надати в борг грошові кошти Товариству із певним строком їх повернення. Вважають, що оскаржуваний договір є фіктивним та має бути визнаний недійсним. Крім того, оскільки іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору, вважають, що договір іпотеки підлягає визнанню недійсним, а обтяження нерухомого майна припиненню.

Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 16 лютого 2021 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Ухвалами Херсонського міського суду Херсонської області від 14 квітня 2021 року, 08 липня 2021 року забезпечено участь представника позивача в режимі відеоконференції поза приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 21 липня 2021 року закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду за суттю.

Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 28 жовтня 2021 року забезпечено участь представника позивача в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Представником позивача подано заяву про розгляд справи за відсутності, позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити. Проти винесення заочного рішення не заперечувала.

Відповідачка в судове засідання повторно не з`явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, причини не явки суду не відомі, відзив до суду не подавала.

Відповідно до ст. 280 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про час і місце судового засідання і від якого не надійшло повідомлення про поважність причин неявки, відповідач не подав відзив, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Відповідно до ч. 4 ст. 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Суд ухвалив проводити заочний розгляд справи, ухваливши заочне рішення.

За приписами ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступні обставини та відповідні ним правовідносини.

05 квітня 2017 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "КПП" в особі директора Пащенка Ігоря укладено договір позики, за п. 1 якого позикодавець передає у власність позичальнику грошові кошти у розмірі встановленому договором, а позичальник зобов`язується повернути їх позикодавцю (арк. справи 17).

За розділом 2 договору, загальна сума позики за договором становить 6000000,00 грн. Позика по договору є безпроцентною. Надання позики може відбуватися частинами. Надання позики можливо протягом усього строку дії договору.

Розділом 3 договору передбачено, що позикодавець перераховує суму позики в безготівковому порядку на поточний рахунок позичальника або передає готівкою. Сума позики прийнята в повному обсязі від позикодавця позичальником до підписання цього договору. Факт передачі грошей сторони підтверджують.

Строк повернення позики становить до 05.04.2022 року (п. 4.1 договору).

05 квітня 2017 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "КПП" в особі директора Пащенка Ігоря укладено договір іпотеки, за п. 1.1 якого іпотекодавець передає належне йому нерухоме майно в іпотеку іпотекодержателю, а саме будівлі та споруди, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Договір посвідчено приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Сперчуном О.О., зареєстрований у реєстрі за №458 (арк. справи 14-16).

За п. 1.3 договору, іпотекою забезпечується в повному обсязі виконання грошового зобов`язання за Договором позики, укладеним у простій письмовій формі, між Товариством з обмеженою відповідальністю "КПП" та ОСОБА_1 05.04.2017 року, згідно якого позичальник ТОВ "КПП" зобов`язано повернути в строк до 05.04.2022 року позикодавцю ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 6000000 грн.

Крім того, вказаний договір іпотеки містить заборону на підставі ст. 73 Закону України "Про нотаріат" відчуження зазначеного в договорі майна - будівлі та споруди, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , що належать Товариству з обмеженою відповідальністю "КПП" до виконання, припинення, розірвання даного договору.

ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджено копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 31.05.2018 року (арк. справи 11).

Рішенням №7 учасника/засновника, власника Товариства з обмеженою відповідальністю "КПП" від 25.04.2018 року, звільнено з посади директора товариства ОСОБА_2 у зв`язку зі смертю ІНФОРМАЦІЯ_2 , призначено на посаду директора ОСОБА_3 з 26.04.2018 р., уповноважено ОСОБА_3 представляти Товариство у правовідносинах з третіми особами та вчиняти дії від імені товариства без довіреності, у тому числі підписувати договори (арк. справи 10).

За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №223949923 від 15.09.2020 р., будівлі та споруди, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 належать на праві приватної власності Товариству з обмеженою відповідальністю "КПП". 05.04.2017 р. внесено запис про державну реєстрацію іпотеки, визначено, що іпотеко держателем є ОСОБА_1 , іпотекодавець ТОВ КПП (арк. справи 18-20).

Згідно довідки №Д2-В65/30-320 від 07.09.2020 р. АТ "Райффайзен банк Аваль", надано інформацію про рух коштів по рахунку, що належить ТОВ "КПП" за період з 01.2017 р. по 10.2018 року, згідно якої встановлено, що сума в розмірі 6 мільйонів грн. на рахунок Товариства від ОСОБА_1 у безготівковому порядку на поточний рахунок не надходила (арк. справи 21-79). Розписки про отримання коштів готівкою уповноваженою особою Товариства суду не надано.

З інформації, що відображена в оборотно-сальдової відомості по рахунку ТОВ "КПП" за період з 01.01.2017 р. по 30.09.2019 р., не вбачається надходжень в розмірі 6 млн. грн. на рахунок Товариства (арк. справи 80-81).

Згідно статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 202, 204 ЦК визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частин 1 та 2 ст.207 ЦК - правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або декількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема з договорів та інших правочинів.

За загальним правилом, викладеним у ч.1 ст.627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст.628 ЦК України).

Поняття договору позики визначено статтею 1046 ЦК України, згідно з якою за цим договором одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики вважається укладеним у момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК України).

Частина 2 ст. 1047 ЦК України допускає пред`явлення на підтвердження укладення договору позики та його умов розписки позичальника або іншого документа, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної суми грошей або кількості речей.

Так, з аналізу ст. 1046, 1047 ЦК України вбачається, що розписка є борговим документом та може бути надана позикодавцем для підтвердження наявності невиконаного зобов`язання за договором позики.

Частиною першою ст.1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Аналізуючи наведені положення закону, суд зауважує, що договір позики за своєю суттю є двостороннім правочином та одностороннім договором, оскільки після його укладення всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором лише права.

Отже, до істотних умов договору позики віднесено умови щодо: суми позики, обов`язку позичальника повернути позику та строк позики.

Розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг коштів із зобов`язанням її повернення та дати отримання коштів.

Саме до таких правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 25 лютого 2020 року у справі №756/12238/16ц, які суд у відповідності до ч. 4 ст.263 ЦПК України враховує при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин.

У ч.1-5 ст.203 ЦК України закріплено, що зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави й суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У відповідності до вимог ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається . У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

При цьому, правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Судом встановлено, що розписки про отримання ТОВ "КПП" грошових коштів за договором позики б/н від 05.04.2017 р. матеріали справи не містять, а виписка по рахунку Товариства та оборотно-сальдові відомості свідчать про те, що грошові кошти від ОСОБА_1 у розмірі 6 мільйонів гривень на рахунок Товариства не надходили, що в свою чергу свідчить про неотримання грошових коштів товариством.

Так, Верховний Суд України у своїй постанові по справі №6-63цс13 від 18.09.2013 зазначив, що досліджуючи договори позики чи боргові розписки, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа і, зважаючи на встановлені результати, робити відповідні правові висновки.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15.

Так, згідно положень ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч.1 ст. 209 ЦК України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.

Статтею 219 ЦК України визначено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Відповідно до п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06 листопада 2009 року, оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

Відповідно до п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06 листопада 2009 року вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Судом не встановлено, що договір позики, підписаний сторонами 05.04.2017 р. не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, оскільки ТОВ КПП грошові кошти, визначені договором не отримало.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків.

Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним.

Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14, з якою погодився і Верховний Суд у постановах від 14 лютого 2018 року у справі № 379/1256/15-ц (провадження № 61-1300св18), від 08 лютого 2018 року у справі № 756/9955/16-ц (провадження № 61-835св17).

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Аналогічні за змістом висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19).

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про визнання договору позики недійсним.

Відповідно до статті 1 Закону України від 05 червня 2003 року № 898-IV Про іпотеку іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

За ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частинами першою, другою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Виходячи зі змісту статей 526, 599 ЦК України зобов`язання вважається виконаним належним чином, якщо таке виконання здійснене відповідно до умов договору та вимог законодавства, а якщо умови виконання не визначені у договорі або законі, то вони повинні бути виконані відповідно до звичаїв ділового обороту або до вимог, що зазвичай ставляться.

За приписами статей 3, 17 Закону України Про іпотеку іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом. Наступні іпотеки припиняються внаслідок звернення стягнення за попередньою іпотекою. Відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до частини третьої статті 44 Закону України Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень після припинення обтяження обтяжувач самостійно або на письмову вимогу боржника чи особи, права якої порушено внаслідок наявності запису про обтяження, протягом п`яти днів зобов`язаний подати держателю або реєстратору Державного реєстру заяву про припинення обтяження і подальше вилучення відповідного запису з Державного реєстру. У разі невиконання цього обов`язку обтяжувач несе відповідальність за відшкодування завданих збитків.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 24 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження.

Відповідно до статті 74 Закону України Про нотаріат , одержавши повідомлення установи банку, підприємства чи організації про погашення позики (кредиту), повідомлення про припинення іпотечного договору або договору застави, а також припинення чи розірвання договору довічного утримання, звернення органів опіки та піклування про усунення обставин, що обумовили накладення заборони відчуження майна дитини, нотаріус знімає заборону відчуження жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна.

Згідно з пунктом 5 Глави 15 Розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5року (далі - Порядок), нотаріус знімає заборону відчуження майна при одержанні повідомлення, зокрема: кредитора про погашення позики; про припинення (розірвання, визнання недійсним) договору застави (іпотеки); про припинення договору іпотеки у зв`язку з набуттям іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, після припинення договору іпотеки у зв`язку з відчуженням іпотекодержателем предмета іпотеки; за рішенням суду; в інших випадках, передбачених законом.

Пунктом 6.1 Глави 15 Розділу ІІ Порядку передбачено, що про зняття заборони, а також про зняття судовими або слідчими органами та органами державної виконавчої служби накладеного ними арешту на майно нотаріус робить відповідні відмітки в реєстрі для реєстрації заборон і арештів та в алфавітній книзі обліку заборон відчуження і арештів нерухомого майна.

Отже, законодавством передбачено підстави та порядок зняття заборони відчуження нерухомого майна.

Після зняття заборони відчуження нерухомого майна нотаріус, який зняв заборону, може провести державну реєстрацію припинення обтяження (заборони), а також припинення іншого речового права (іпотеки) - у разі, коли знімається заборона з предмета іпотеки, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Тобто у процедурі зняття заборони первинними є дії щодо завершення початої нотаріальної дії з накладення заборони (з проставленням відміток у відповідному реєстрі та алфавітній книзі та проставлення відмітки на правочині) та лише після цього можливе внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо припинення заборони та іпотеки.

З огляду на визнання недійсним договору позики, забезпечення виконання якого забезпечено договором іпотеки, суд дійшов висновку про визнання договору іпотеки недійсним та припинення зареєстрованого на його підставі обтяження.

Таким чином, заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

На підставі ст. 141 ЦПК України з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 6306,00 грн.

Підстави для негайного виконання судового рішення відсутні.

Заходи забезпечення позову (заяви) судом не застосовувалися.

Рішення в повному обсязі складене 13 грудня 2021 року з урахуванням приписів ч. 3 ст. 124 ЦПК України.

На підставі викладеного, ст.ст. 6-13, 81, 200, 206, 258, 259, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "КПП" (ЄДРПОУ 40341949, місцезнаходження: м.Херсон, Миколаївське шосе, буд. 23) до ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ) про визнання недійсним договорів позики, іпотеки, припинення обтяження задовольнити.

Визнати недійсним договір позики, укладений 05.04.2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "КПП" та ОСОБА_1 .

Визнати недійсним договір іпотеки, укладений 05.04.2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "КПП" та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Сперчун О.О., реєстровий номер 457.

Припинити зареєстровану приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Сперчун О.О., на підставі договору іпотеки від 05.04.2017 р. у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно таїх обтяжень іпотеку (номер запису 19831422) та обтяження (номер запису 19831617) щодо об`єкту нерухомого майна (реєстраційний номер 674640265101), розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КПП" (ЄДРПОУ 40341949, місцезнаходження: м.Херсон, Миколаївське шосе, буд. 23) судовий збір у розмірі 6306,00 грн. (шість тисяч триста шість гривень).

Заочне рішення суду може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою. відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України до Херсонського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складення повного тексту судового рішення. Якщо повне рішення не були вручено у день його складення, позивач має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження у випадку подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Апеляційна скарга подається до Херсонського апеляційного суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

СуддяО. В. Ус