Постанова
від 09.12.2021 по справі 553/2298/18
ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 553/2298/18 Номер провадження 22-ц/814/2526/21Головуючий у 1-й інстанції Крючко Н. І. Доповідач ап. інст. Хіль Л. М.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2021 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Хіль Л.М.,

суддів: Гальонкіна С.А., Кузнєцової О.Ю.,

Секретар: Бродська В.О.,Таценко Т.Р.,

За участі: представника позивача ОСОБА_1 , відповідача ОСОБА_2 , представника відповідача ОСОБА_3 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 31 серпня 2021 року ухвалене під головуванням судді Крючко Н.І. (дані про складення повного тексту рішення відсутні)

по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , Північно - Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Суми), ОСОБА_5 , третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Колотілов О.М. про визнання шлюбного договору недійсним та визнання права власності на частку у нерухомому майні.

Заслухавши доповідь судді-доповідача,

В С Т А Н О В И В :

У жовтні 2018 року ОСОБА_4 звернулась до суду з вказаним позовом в якому просила визнати недійсним шлюбний договір № 3120 від 15.09.2015 року, укладений між нею та ОСОБА_2 .

У листопаді ОСОБА_4 подала заяву про збільшення позовних вимог, в якій прохала визнати за нею право власності на 4/9 частини житлового будинку з господарськими будівлями за адресою: АДРЕСА_1 , у складі будинку жилого літ.А-1 ( загальною площею 96,9 кв.м, житловою площею 43,8 кв.м), літньої кухні літ. Б, сараю літ. В, гаражу літ. А-3, огорожі №1, визнати за нею право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 та стягнути судові витрати.

Рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 31 серпня 2021 року позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , Північно - Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми), третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Колотілов О.М. про визнання шлюбного договору недійсним та визнання права власності на частку у нерухомому майні - задоволено.

Визнано шлюбний договір № 3120 від 15.09.2015 року укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 - недійсним.

Визнано за ОСОБА_4 , право власності на 4/9 частини житлового будинку з господарськими будівлями за адресою: АДРЕСА_1 , у складі будинку жилого літ.А-1 ( загальною площею 96,9 кв.м, житловою площею 43,8 кв.м), літньої кухні літ. Б, сараю літ. В, гаражу літ. А-3, огорожі №1.

Визнано за ОСОБА_4 , право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 понесені нею в ході судового розгляду справи судові витрати у сумі - 13 215,60 грн., які складаються з суми сплаченого судового збору - 9 215,60 грн., витрат на правову допомогу у сумі - 4 000 грн.

Не погодившись із вказаним рішення, його в апеляційному порядку оскаржив ОСОБА_2 посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права просив рішення місцевого суду в частині задоволення позову про визнання шлюбного договору недійсним та визнання права власності на Ѕ частину квартири скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову, а також скасувати рішення в частині розподілу судових витрат. В іншій частині рішення міcцевого суду залишити без змін.

Рішення в частині позовних вимог щодо визнання права власності на 4/9 частини житлового будинку з господарськими будівлями за адресою АДРЕСА_1 не оскаржується, а тому судом апеляційної інстанції в цій чатині не переглядається.

В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що ОСОБА_4 було пропущено строк позовної давності, оскільки шлюбний договір було зареєстровано 15.09.2015 року, а позивач звернулася до суду лише 22.10.2018 року.

Крім того зазначає, що спочатку було зареєстровано шлюбний договір, а вже потім договір купівлі- продажу спірної квартири, тому посилання в рішення місцевого суду, що шлюбний договір укладений на майбутнє та спрямований на позбавлення права власності іншого з подружжя на частку у спільному майні, чим будуть порушені права позивача, є безпідставними.

Вказує, що згідно пояснень нотаріуса ОСОБА_6 , ОСОБА_4 усвідомлювала та розуміла поступовість вчинених дій, які їй були роз`яснені перед підписанням шлюбного договору.

Зазначає, що позивач не зверталась до нього щодо вимог про зміну, розірвання або відмови від шлюбного договору, в позасудовому так і в судовому порядку.

04.11.2021 року від Північно-Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції ( м. Суми) надійшов відзив, в якому вони просили у задовлелнні апеляційної скарги в частині вимог до Північно-Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції ( м. Суми) відмовити.

05.11.2021 року від ОСОБА_4 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вона просила апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення місцевого суду без змін.

15 листопада 2021 року від Приватного нотаріуса Колотілова О.М. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просив задовольнити апеляційну скаргу ОСОБА_2 , а рішення місцевого суду в частині недійсності шлюбного договору скасувати.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення.

У відповідності з ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Частиною 1 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України, за результатами розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно п.п.3, 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Місцевим судом вірно встановлено, що 28.08.1976 року сторони зареєстрували шлюб, що підтверджується свідоцвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 від 18 листопада 1992 року (повторне) (т.1 а.с.13).

Також встановлено, що від шлюбу вони мають дітей: ОСОБА_5 та ОСОБА_7 .

За період спільного подружнього життя ОСОБА_8 та ОСОБА_2 було придбано: житловий будинок з прилежними до нього будівлями та спорудами, що розташований у АДРЕСА_1 , та квартиру АДРЕСА_2 .

Згідно свідоцтва про право особистої власності на житловий будинок № НОМЕР_2 від 23.11.1998 року, виданого Виконкомом міської Ради народних депутатів, право власності на житловий будинок з прилежними до нього будівлями і спорудами, що розташований у АДРЕСА_1 , належить ОСОБА_2 на праві особистої власності ( т.1 а.с.33,34).

Із матеріалів справи вбачається, що 15.09.2015 року сторони уклали шлюбний договір ( т.1 а.с.25).

15 вересня 2015 року, Приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Колотіловим О.М. було посвідчено договір купівлі - продажу між ОСОБА_9 та ОСОБА_2 про придбання ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_3 , житловою площею 40,6 кв.м, загальною площею 64,8, кв.м (т.1 а.с. 106-107, 108, 109).

В ході розгляду справи ОСОБА_4 було зазначено, що відносини між сторонами були складними, що виражалось у зневажливому ставленні по відношенню до неї, приниженні останньої. В зв`язку з чим вона неодноразово приймались рішення про розірвання шлюбу, але на переконання відповідача остання відмовлялась від розірвання шлюбу та продовжувала проживати разом з останнім.

Задовольняючи позов в частині визнання шлюбного догору недійсним та визання права власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_2 місцевий суд виходив з того, що шлюбний договір укладений на майбутнє, оскільки квартира зазначена у шлюбному договорі буде тільки придбана після його підписання, тому укладення такого договору спрямоване не на реальне настання правових наслідків, а спрямоване на позбавлення права власності іншого з подружжя на частку у спільному майні, чим будуть порушені права позивача.

Крім того, за умовами шлюбного договору, укладеного 15.09.2015 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , нерухоме майно - квартира АДРЕСА_2 буде особистою власністю чоловіка ОСОБА_2 , що ставить позивача в край невигідне становище, тому п.2.2 шлюбний договір не відповідає вимогам чинного законодавства, а саме прямо суперечить ст. 93,97 СК України.

Визнавши шлюбний договір недійсним, місцевий суд дійшов до висновку про визнання квартири АДРЕСА_2 , придбаною під час шлюбу, а тому вказане майно є спільною сумісною власністю подружжя та підлягає поділу.

Проте, апеляційний суд не може погодитись з висновками місцевого суду з огляду на наступне.

Згідно положень ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору та визначенні його умов, а зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст.ст.627,628 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.64 СК України дружина та чоловік мають право на укладення між собою усіх договорів, які не заборонені законом, як щодо майна, що є їхньою особистою приватною власністю, так і щодо майна, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Окремим видом договірного регулювання сімейних відносин подружжя є укладення ними шлюбного договору.

У статтях 92-103 СК України визначені вимоги до форми, змісту, строку дії та умов шлюбного договору, підстав його розірвання чи визнання недійсним.

Відповідно до ч.ч.1 і 2 ст.93 СК України шлюбним договором регулюються майнові відносини між подружжям, визначаються їхні майнові права та обов`язки та можуть бути визначені майнові права та обов`язки подружжя як батьків.

У ч.ч.4 і 5 ст.93 СК України містяться обмеження щодо змісту шлюбного договору: по-перше, договір не повинен ставити одного із подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище порівняно із законодавством; по-друге, за шлюбним договором не може передаватись у власність одному із подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації.

Стаття 97 СК України надає подружжю право визначати у шлюбному договорі правовий режим майна, набутого до чи під час шлюбу, та не містить заборон або будь-яких обмежень цього права, зокрема ч.2 цієї статті вказує, що сторони можуть домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень ст.60 цього Кодексу і вважати його спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них.

Відповідно до ст.103 СК України шлюбний договір на вимогу одного з подружжя або іншої особи, права та інтереси якої цим договором порушені, може бути визнаний недійсним за рішенням суду з підстав, встановлених Цивільним кодексом України.

За положеннями ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч.1), а волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч.3).

Згідно ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами 1-3,5,6 ст.203 цього Кодексу.

Отже, відповідно до наведених норм підставою недійсності шлюбного договору є недодержання сторонами в момент вчинення наступних вимог: 1) зміст шлюбного договору не може суперечити законодавству України, а також моральним засадам суспільства; 2) волевиявлення кожного із подружжя при укладенні шлюбного договору має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 3) шлюбний договір має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Судом встановлено, що 15.09.2015 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 було укладено шлюбний договір, який зареєстровано у реєстрі за № 3120 та посвідчено приватним нотаріусом Колотіловим О.М. ( т.1 а.с.25).

У пункті 2.2. вказаного договору зазначено, що квартира АДРЕСА_2 буде придбана за особисті кошти ОСОБА_2 та буде його особистою приватною власністю.

В подальшому 15.09.2015 року було укладено договір купівлі- продажу квартири АДРЕСА_2 .У договорі зазначено, що ОСОБА_2 діє на підставі шлюбного договору, посвідченого 15.09.2015 року приватним нотаріусом Колотіловом О.М. за реєстровим № 3120.

Із вказаного слідує, що спочатку було зареєстровано шлюбний договір, а вже потім договір купілі- продажу спірної квартири, тому посилання в рішення місцевого суду, що шлюбний договір укладений на майбутнє та спрямований на позбавлення права власності іншого з подружжя на частку у спільному майні, чим будуть порушені права позивача, є безпідставними.

Згідно ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи і які встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до приписів цивільного процесуального закону докази мають відповідати певним критеріям. Зокрема докази мають бути належними, тобто такими, які містять інформацію щодо предмета доказування (ст.77 ЦПК), допустимими, тобто такими, що підтверджують певні обставини справи, які за законом не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.79 ЦПК), достовірними, тобто такими, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст.79 ЦПК) та достатніми, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст.80 ЦПК).

Згідно ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно ч.3 ст.12, ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а саме доказування не може грунтуватися на припущеннях.

В матеріалах справи відсутні відомості про те, що позивач зверталась до відповідача з вимогами про зміну, відмову або розірвання шлюбного договору.

Із оспорюваного довгору вбачається, що сторони були попередньо ознайомлені з умовами та правовими наслідками шлюбного договору, були при здоровому розумі та ясній пам`яті, добровільно підписали вказний шлюбний договір, чим засвідчили, що його умови повністю відповідають волевиявленню сторін.

Крім того, з письмових пояснень приватного нотаріуса Колотілова О.М. вбачається, що шлюбний договір від 15.09.2015 року було посвідчено у відповідності до ЗУ Про нотаріат . З дати посвідченого договору минуло більше трьох років. За цей період жодна із сторін для внесення змін чи доповнень до зазначеного шлюбного договору до нотаріуса не зверталась.

До вчинення правочину нотаріусом було встановлено осіб, які звернулися за вчиненням правочину, визначено обсяг цивільної дієздатності, встановлено волевиявлення та дійсні наміри сторін, умови та правові наслідки було роз`яснено, про що свідчать підписи сторін на правочині.

За таких обставин, апеляційний суд вважає, що сторони підтвердили, що вони усвідомлювали значення своїх дій і могли керувати ними, розуміли природу цього договору, свої права та обов`язки за договором; при укладенні договору відсутній будь-який обман чи інше приховування фактів, які б мали істотне значення та були свідомо приховані ними; договір укладено на вигідних для них умовах і не є результатом впливу тяжких для сторін обставин; договір вчинено з наміром створення відповідних правових наслідків (не є фіктивним), та не приховує інший правочин.

Таким чином апеляційний суд вважає, що підстави для визнання шлюбного договору недійсним відсутні.

Щодо вимог про визнання права власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 слід зазначити наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 15 вересня 2015 року між ОСОБА_9 та покупцем - ОСОБА_2 було укладено договір купівлі - продажу, за яким продавець ОСОБА_9 передав, а покупець ОСОБА_2 , прийняв в особисту приватну власність квартиру АДРЕСА_2 ( т.2 а.с.106-107).

15 вересня 2015 року ОСОБА_2 складено заповіт, відповідно до якого на випадок своєї смерті ОСОБА_2 заповідає належну йому квартиру АДРЕСА_2 , ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (т.1 а.с.121). Даний заповіт зареєстрований в Спадкову реєстрі 15.09.2015 року за № 57938672 ( т.1 а.с.122).

15 вересня 2015 року ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , які попередньо ознайомлені нотаріусом із загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину, повністю усвідомлюючи значення своїх дій та згідно з вільним волевиявленням, яке відповідає внутрішній волі, як сторін цього правочину, розуміючи його природу, а також свої права та обов`язки за договором, перебуваючи у зареєстрованому шлюбі з 28 серпня 1976 року та маючи на меті урегулювання майнових відносин між собою і визначення взаємних майнових прав та обов`язків, на засадах взаємоповаги один до одного, уклали шлюбний договір ( т. 1 а.с. 108-109).

Зокрема п.2.2 оспорюваного правочину, визначає, що особистою приватною власністю кожного із подружжя є:

а) майно ( в тому числі грошові кошти), набуте чоловіком або дружиною до шлюбу;

б) майно ( в тому числі грошові кошти), набуте чоловіком або дружиною за час шлюбу, але на підставі договору дарування або у порядку спадкування;

в) майно, набуте чоловіком або дружиною за час шлюбу, але за кошти, що належали кожному із них особисто.

З огляду на викладене, особистою приватною власністю чоловіка буде вважатися:

- квартира АДРЕСА_2 , яку він буде купувати за свої кошти після укладення даного шлюбного договору;

За таких обставин, оскільки шлюбним договором від 15.09.2015 року передбачено, що квартира АДРЕСА_2 є особистою приватною власністю ОСОБА_2 та не підлягає поділу, оскільки не є спільним сумісним майном подружжя.

Таким чином, апеляційна скарга підлягає до задоволення, а рішення місцевого суду слід скасувати в частині задоволення позовних вимого щодо визнання шлюбного договору недійсним та визнання права власності на Ѕ частину квартири з ухваленням в цій частині нового судового рішення по суті заявлених вимог.

Згідно з ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч.13 ст.141 ЦПК України).

Так, при подачі позову сплаті підлягав судовий збір у розмірі 704,80 грн. ( за вимогу немайнового характеру) та 5286 грн ( за вимоги майнового характеру).

Оскільки місцевим судом вимога щодо визнання права власності на 4/9 частини житлового будинку з господарськими будівлями задоволена, а відповідач звільнений від сплати судового збору, слід компенсувати за рахунок держави в порядку визначеному Кабіном Міністрів Укаїни судовий збір у розмірі 3034,16 грн.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК України).

Згідно частини першої-четвертої статті 137 ЦПК України витрати , пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі Двойних проти України (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі Гімайдуліна і інших проти України (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі East/West Alliance Limited проти України , від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Стороною позивача надано квитанцію № 3999 від 18.09.2018 року щодо оплати витрат на правничу допомогу на суму 4000 грн, а також довідку -розрахунок правничої допомоги з зазначенням часу витраченого адвокатом Дяченко М.В.

Оскільки позов ОСОБА_4 в частині визнання права власності на 4/9 частини житлового будинку задоволено, а позов на 57,4%, слід стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 витрати на правову допомогу у розмірі 2296 грн.

Щодо витрат за апеляційну скаргу слід зазначити наступне.

При подачі апеляційної скарги сплаті підлягав судовий збір (за вимогу немайнового характеру (1057,20 грн) , за вимогу майнового характеру (3377,76 грн), а всього 4434,96 грн.

Оскільки апеляційну скрагу задоволено, а апелянт звільнений від слати судового збору слід стягнути з ОСОБА_4 на користь держави 4434,96 грн за подачу апеляційної скарги.

Керуючись ст. 367, 374, 376, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.

Рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 31 серпня 2021 року- скасувати в частині позовних вимог про визнання шлюбного договору недійсним та визнання права власності на 1/ 2 частину квартири АДРЕСА_2 , а також розподіл судових витрат скасувати.

Ухвалити в цій частині нове судове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , Північно - Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Суми), ОСОБА_5 , третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Колотілов О.М. про визнання шлюбного договору недійсним та визнання права власності на 1/ 2 частину квартири АДРЕСА_2 відмовити.

Судові витрати ОСОБА_4 за подачу позову у розмірі 3034,16 грн. компенсувати за рахунок держави в порядку визначеному Кабінетом Міністрів України.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 витрати на правничу допомогу у розмірі 2296 грн.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави витрати за подачу апеляційної скарги у розмірі 4434, 96 грн.

В іншій частині рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 31 серпня 2021 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя : Л.М. Хіль

Судді: С.А. Гальонкін

О.Ю. Кузнєцова

Повний текст постанови складено 14.12.2021 року

Дата ухвалення рішення09.12.2021
Оприлюднено15.12.2021

Судовий реєстр по справі —553/2298/18

Ухвала від 21.09.2023

Цивільне

Полтавський апеляційний суд

Пікуль В. П.

Ухвала від 21.09.2023

Цивільне

Полтавський апеляційний суд

Пікуль В. П.

Ухвала від 28.08.2023

Цивільне

Полтавський апеляційний суд

Пікуль В. П.

Постанова від 08.06.2022

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Зайцев Андрій Юрійович

Ухвала від 23.02.2022

Цивільне

Полтавський апеляційний суд

Хіль Л. М.

Ухвала від 08.02.2022

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Зайцев Андрій Юрійович

Ухвала від 03.02.2022

Цивільне

Полтавський апеляційний суд

Хіль Л. М.

Ухвала від 24.01.2022

Цивільне

Ленінський районний суд м.Полтави

Крючко Н. І.

Ухвала від 19.01.2022

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Зайцев Андрій Юрійович

Постанова від 09.12.2021

Цивільне

Полтавський апеляційний суд

Хіль Л. М.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмТелеграмВайберВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовахліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні