Рішення

від 10.12.2021 по справі 826/10476/18

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 грудня 2021 року м. Київ № 826/10476/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Федорчука А.Б., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом доПриватного підприємства Принтстройдизайн (0315, м. Київ, вул. Святошинська, буд. 4, оф.55) Головного управління Державної податкової служби у місті Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19) провизнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 10.04.2018 № 0017101404, наказу від 07.03.2018 № 3692 ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Приватне підприємство Принтстройдизайн (далі по тексту також - Позивач, Підприємство) з позовною заявою до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, в якій просить:

Визнати протиправним та скасувати наказ ГУ ДФС у м. Києві від 07.03.2018 № 3692 Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки Приватного підприємства Принтстройдизайн (код 35710099) з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з контрагентом-постачальником ТОВ Кейнфор (код 40947978) за грудень 2016 року.

Визнати протиправними дії ГУ ДФС у м. Києві щодо проведення документальної позапланової виїзної перевірки Приватного підприємства Принтстройдизайн (код 35710099) на підставі наказу ГУ ДФС у м. Києві від 07.03.2018 № 3692.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у м. Києві від 10.04.2018 № 0017101404.

Позовні вимоги мотивовано тим, що дії Відповідача щодо проведення документальної виїзної перевірки Позивача є протиправними, а наказ Відповідача від 07.03.2018 № 3692 та прийняте за результатами такої перевірки податкове повідомлення-рішення від 10.04.2018 № 0017101404 є незаконними та такими, що підлягають скасуванню, оскільки не ґрунтуються на законі та прийняті податковим органом без достатніх на те правових підстав.

Представник Відповідача подав суду письмовий відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що спірні наказ, дії та рішення, вчинялися/приймалися Відповідачем на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, внаслідок порушення Позивачем норм Податкового кодексу України, що виразилось у податковому обліку Позивачем нереальних господарських операцій з контрагентом.

Ухвалою суду від 24.11.2020 замінено первинного Відповідача у справі - Головне управління ДФС у місті Києві його правонаступником - Головним управлінням ДПС у місті Києві, код 43141267.

Водночас, наказом Державної податкової служби України від 30.09.2020 №529 Про утворення територіальних органів Державної податкової служби утворено як відокремлені підрозділи Державної податкової служби територіальні органи за переліком згідно з додатком, у тому числі Головне управління ДПС у м. Києві. Згідно з наказом Державної податкової служби України від 24.12.2020 №755 Про початок забезпечення здійснення територіальними органами ДПС повноважень та функцій , здійснення територіальними органами ДПС, утвореними як її відокремлені підрозділи згідно з наказом ДПС від 30.09.2020 № 529, повноважень та функцій територіальних органів ДПС, що ліквідуються відповідно до пункту 1 Постанови № 893, розпочато з 01.01.2021.

За правилами статті 52 КАС України, у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.

З урахуванням наведеного вище, суд дійшов висновку про заміну у справі Відповідача - Головне управління ДПС у місті Києві, код 43141267 на Головне управління Державної податкової служби у м. Києві, код 44116011 (далі по тексту також - Відповідач, ГУ ДПС у м. Києві).

Розглянувши подані сторонами (їх представниками) документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, у зв`язку з виявленням фактів, що свідчать про недостовірність визначення даних податкового кредиту в сумі 81068 грн. по взаємовідносинах з ТОВ Кейнфор , Відповідач надіслав Позивачу запит від 08.11.2017 № 35888/10/26-15-14-04-04-12 про надання інформації (пояснень та їх документального підтвердження) щодо взаємовідносин з ТОВ Кейнфор (зокрема, але не вичерпно: договори, видаткові накладні, рахунки-фактури, платіжні доручення, оборотно-сальдові відомості, інші документи по вказаним взаємовідносинам).

У відповідь на вказаний запит, листом від 04.12.2017 № 04/12 Позивач повідомив Відповідача про те, що оскільки запит складений з порушенням вимог Податкового кодексу України та містить ознаки незаконного втручання у господарську діяльність Підприємства, що свідчить про відсутність будь-яких законних та правових підстав для його надсилання, то у Позивача відсутній обов`язок для надання запитуваної інформації.

Натомість, відповідно до підпункту 78.1.4. пункту 78.1. статті 78 Податкового кодексу , Відповідачем було прийнято наказ № 3692 від 07.03.2018 Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ Принтстройдизайн (код 35710099) , яким наказано провести документальну позапланову виїзну перевірку Позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з контрагентом-постачальником ТОВ Кейнфор (код 40947978) за грудень 2016 року.

Відповідачем було проведено вказану перевірку Позивача, за результатами якої складено акт від 21.03.2018 № 275/26-15-14-04-04/35710099 Про результати документальної позапланової виїзної перевірки Приватного підприємства Принтстройдизайн (код 35710099) , з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з контрагентом-постачальником ТОВ Кейнфор (код 40947978) за грудень 2016 року (далі по тексу також - Акт).

Зі змісту акту зокрема вбачається, що копію наказу № 3692 від 07.03.2018 та направлення на перевірки вручено/пред`явлено 13.03.2018 під розписку директору Підприємств Зенталь Анні Володимирівні. Перевірку проведено з відома директора Підприємств Зенталь Анні Володимирівні та в присутності головного бухгалтера Овчарук Тетяни Василівни.

Так, перевіркою повноти визначення податкового кредиту по взаємовідносинах із ТОВ Кейнфор (код 40947978) за період з 01.12.2016 по 31.12.2016 встановлено його завищення на загальну суму ПДВ 81 068,00 грн., в результат порушень вимог пунктів 198.1., 198.3, 198.6. статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суми податку на додану вартість за грудень 2016 року на загальну суму 81 068,00 грн.

При дослідженні наданих до перевірки документів встановлено, що взаємовідносини Позивача з ТОВ Кейнфор здійснювалися на підставі договору поставки від 26.12.2016 № 26122016, за умовами якого ТОВ Кейнфор , як постачальник, зобов`язувався поставити Позивачу, як покупцю, продукцію (товар), згідно заявок, а Покупець має прийняти товар та оплатити його (пункт 1.1.). Назва, код товару, кількість, асортимент товару вказуються у Заявці (пункт 2.1.).

На підставі вказаного договору контрагентом були виписані Позивачу видаткові накладні від 29.12.2016 №№ 245, 246, 247, 248, 249, податкові накладні від 29.12.2016 №№ 245, 246, 247, 248, 249, рахунки на оплату товару від 29.12.2016 №№ 245, 246, 247, 248, 249 на загальну суму 486 406,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 81 068,00 грн.).

До перевірки також було надано платіжне доручення від 17.03.2017 № 5096 на сплату коштів в сумі 486 405,69 грн., перевіркою якого встановлено, що в ньому відсутня відмітка про одержання банком та відсутній електронний підпис і печатка проведення банком операції з перерахунку коштів, що свідчить про нездійснення оплати за товар.

Водночас, в ході перевірки Підприємством не було надано картки 631 рахунку по контрагенту ТОВ Кейнфор за грудень 2016 року, у зв`язку з чим неможливо зазначити якими проводками відображено операції у бухгалтерському обліку, а також до перевірки не було надано товарно-транспортні накладні щодо транспортування товарів, банківських виписок.

Натомість перевіркою встановлено, що ТОВ Кейнфор зареєстроване 18.11.2016, згідно з ЄРПН документально оформлено лише придання сигарет в асортименті протягом січня 2017 року, тоді як на адресу Позивача документально оформлено реалізацію інших товарів - картриджів, плавки та паперу.

В результаті аналізу бази даних АІС Податковий блок , ЄРПН та податкової звітності ТОВ Кейнфор встановлено відсутність транспортних засобів, торгівельного обладнання, складських приміщень, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства та інших основних фондів, у тому числі орендованих. У ТОВ Кейнфор протягом діяльності відсутня затратна частина на оренду офісних та складських приміщень, оплату комунальних послуг, оплату послуг телефонного зв`язку, оплату послуг за користування в мережі Інтернет, оплату логістичних послуг, прибирання та інші витрати, необхідні для ведення фінансово-господарської діяльності підприємства, характерні для реального сектору економіки.

При цьому, відповідно до інформації ЄДРСР, в ухвалі Печерського районного суду м. Києві від 18.09.2017 в рамках кримінального провадження № 32016100060000117 від 27.09.2016, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною п`ятою статті 27, частиною третьою статті 212 КК України зазначено, що досудовим розслідування встановлено, що засновника, директора та головного бухгалтера ТОВ Кейнфор вироком Печерського районного суду м. Києві від 17.05.2017 у справі № 757/22807/17-к визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 205-1 КК України (підроблення документів, які подаються для проведення державної реєстрації юридичної особи та фізичних осіб - підприємців). Вказаним вироком також зафіксовано, що після перереєстрації 23.12.2016 ТОВ КЕЙНФОР на своє ім`я, засновника, директора та головний бухгалтер участь у здійсненні підприємницької діяльності не приймав, угод фінансового характеру не укладав, печаткою підприємства не користувався, не призначав та не звільняв з посад працівників, а реєстраційні та установчі документи зазначеного підприємства передав невстановленій слідством особі.

Виходячи з наведеного, контролюючим органом у процесі перевірки встановлені обставини, які у сукупності свідчать про наявність у первинних документах недостовірних відомостей про учасників поставок, фактичну неможливість виконання цих поставок, спрямованості дій платника податків на отримання необґрунтованої податкової вигоди у вигляді зменшення бази оподаткування та, як результат, зменшення суми податків, що належить сплаті. ПП Принтстройдизайн було створено штучну видимість здійснення господарських операцій з контрагентом шляхом формального складання первинних документів, які не супроводжувалися дійсним рухом активів у процесі виконання операцій з ним.

На підставі Акта, Відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 10.04.2017 № 0017101404, яким Позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) за податковими зобов`язаннями на 81068,00 грн.; за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на 40534,00 грн.

Не погоджуючись з таким рішенням Відповідача, Позивач оскаржив його в адміністративному порядку подавши до Державної фіскальної служби України скаргу, за наслідками розгляду якої було прийнято рішення про результати розгляду скарги від 05.06.2018 № 19309/6/99-99-11-01-01-25, яким скаргу Позивача залишено без задоволення, а податкове повідомлення-рішення Відповідача від 10.04.2017 № 0017101404, - без змін.

Незгода Позивача з наказом про проведення відносно нього перевірки, прийнятим податковим повідомленням-рішенням, як і з діями податкового органу щодо проведення документальної позапланової виїзної перевірки, за результатами якої було прийняте вказане рішення, зумовила його звернення до суду з даною позовною заявою.

При цьому, частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту також - КАС України) передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Тож, адміністративний суд, здійснюючи судовий розгляд справи, перевіряє, зокрема, оскаржувані рішення суб`єкта владних повноважень на відповідність вищенаведеним, закріпленим процесуальним законом критеріям.

Дослідивши та надавши оцінку наявним у матеріалах справи письмовим доказам та доводам представників сторін за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб`єктом владних повноважень в основу прийняття оскаржуваного наказу і рішення на відповідність вимогам частини другої 2 статті 2 КАС України, суд дійшов висновку, що позивна заява є необґрунтованою та задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Для вирішення спірних правовідносин судом застосовано, зокрема, норми Конституції України, Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI (далі по тексту також - Кодекс) та Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 № 996-XIV (далі по тексту також - Закон № 996-XIV), у відповідних редакціях, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до частини другої статті 6 та частини другої статті 19 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами частини першої статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Пунктом 61.1 статті 61 Кодексу визначено, що податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами та координуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Згідно підпунктом 62.1.3 пункту 62.1. статті 62.1 Кодексу, податковий контроль здійснюється шляхом перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Відповідно до пункту 75.1 статті 75 Кодексу, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків (підпункт 75.1.2 пункту 75.1. статті 75 Кодексу).

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об`єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

При цьому, обставини справи, які б свідчили про недопуск Позивачем посадових осіб контролюючого органу до проведення виїзної перевірки, судом не встановлено і відповідних доказів матеріали справи не містять. Натомість, матеріали справи містять дані, що перевірку проведено з відома директора Підприємств та в присутності головного бухгалтера.

Водночас, платник податку, який вважає порушеним порядок та підстави призначення податкової перевірки, зокрема виїзної, щодо нього, має захищати свої права шляхом недопуску посадових осіб контролюючого органу до такої перевірки. Якщо ж допуск до податкової перевірки відбувся, в подальшому предметом розгляду в суді має бути лише суть виявлених порушень податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Відтак, з огляду на наведене, позови платників податків, спрямовані на оскарження рішень (у тому числі наказів про призначення перевірки), дій або бездіяльності контролюючих органів щодо призначення та/або проведення перевірок можуть бути задоволені лише в тому разі, якщо до моменту ухвалення судового рішення не відбулося допуску посадових осіб контролюючого органу до спірної перевірки. В іншому разі в задоволенні відповідних позовів має бути відмовлено, оскільки правові наслідки оскаржуваних дій за таких обставин є вичерпаними, а отже, задоволення позову не може призвести до відновлення порушених прав платників податків, оскільки після проведення перевірки права платника податків порушують лише наслідки проведення відповідної перевірки.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13.03.2018 у справі № 804/1113/16, від 30.11.2018 у справі № 808/1641/15 та від 12.03.2019 у справі № 826/630/15.

При цьому, відповідно до частин п`ятої, шостої статті 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів від 02.06.2016 № 1402-VIII, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Згідно з положеннями частини п`ятої статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог Позивача щодо визнання протиправним та скасування наказу Відповідача від 07.03.2018 № 3692, а також щодо визнання протиправними дії Відповідача щодо проведення документальної позапланової виїзної перевірки Позивача.

Щодо вимоги Позивача про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ГУ ДФС у м. Києві від 10.04.2018 № 0017101404, суд зазначає наступне.

Згідно з пунктом 16.1. статті 16 Кодексу, платник податків зобов`язаний, зокрема: вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів (підпункт 16.1.2.); подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків та зборів (підпункт 16.1.3.); сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи (підпункт 16.1.4.); подавати на належним чином оформлену письмову вимогу контролюючих органів (у випадках, визначених законодавством) документи з обліку доходів, витрат та інших показників, пов`язаних із визначенням об`єктів оподаткування (податкових зобов`язань), первинні документи, регістри бухгалтерського обліку, фінансову звітність, інші документи, пов`язані з обчисленням та сплатою податків та зборів. У письмовій вимозі обов`язково зазначаються конкретний перелік документів, які повинен надати платник податків, та підстави для їх надання (підпункт 16.1.5.).

Відповідно до пункту 44.1. статті 44 Кодексу, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Якщо документи, визначені у пункті 44.1 цієї статті, пов`язані з предметом перевірки, проведенням процедури адміністративного оскарження прийнятого за її результатами податкового повідомлення-рішення або судового розгляду, такі документи повинні зберігатися до закінчення перевірки та передбаченого законом строку оскарження прийнятих за її результатами рішень та/або вирішення справи судом, але не менше строків, передбачених пунктом 44.3 цієї статті (пункт 44.4. статті 44 Кодексу).

У свою чергу, відповідно до статей 19, 20 Кодексу, контролюючі органи виконують такі функції, крім особливостей, передбачених для державних податкових інспекцій статтею 19-3 цього Кодексу, окрім іншого: здійснюють адміністрування податків, зборів, платежів, у тому числі проводять відповідно до законодавства перевірки та звірки платників податків; контролюють своєчасність подання платниками податків та платниками єдиного внеску передбаченої законом звітності (декларацій, розрахунків та інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів), своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплати податків, зборів, платежів.

Контролюючі органи мають право, зокрема: проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення (підпункт 20.1.4. пункту 20.1.); визначати у порядку, встановленому цим Кодексом, суми податкових та грошових зобов`язань платників податків (підпункт 20.1.18. пункту 20.1.); застосовувати до платників податків передбачені законом фінансові (штрафні) санкції (штрафи) за порушення податкового чи іншого законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи (підпункт 20.1.19. пункту 20.1.).

Згідно з підпунктом 14.1.181. пункту 14.1. статті 14 Кодексу, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 185.1. статті 185 Кодексу, об`єктом оподаткування податком на додану вартість, є операції платників податку з, зокрема:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

За приписами пункту 187.1. статті 187 Кодексу, датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно з пунктами 198.1., 198.2. статті 198 Кодексу, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з, окрім іншого:

а) придбання або виготовлення товарів та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності).

Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Пунктом 198.3. статті 198 Кодексу встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати податковий кредит у зв`язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) та на підставі відповідних розрахункових, платіжних та інших документів, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Виходячи із системного аналізу вищенаведених правових норм, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

При цьому, за приписами пункту 198.6. статті 198 Кодексу, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.11. статті 201 Кодексу, підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту без отримання податкової накладної, також є:

а) транспортний квиток, готельний рахунок або рахунок, який виставляється платнику податку за послуги зв`язку, інші послуги, вартість яких визначається за показниками приладів обліку, що містять загальну суму платежу, суму податку та податковий номер продавця, крім тих, форма яких встановлена міжнародними стандартами;

б) касові чеки, які містять суму отриманих товарів/послуг, загальну суму нарахованого податку (з визначенням фіскального номера та податкового номера постачальника). При цьому з метою такого нарахування загальна сума отриманих товарів/послуг не може перевищувати 200 гривень за день (без урахування податку).

Таким чином, виходячи з вищенаведеного, відображенню в бухгалтерському обліку та податковій звітності підлягає лише та господарська операція, яка фактично відбулась, при наявності первинного документу, що підтверджує таку господарську операцію.

Відповідно до статті 1 Закону № 996-XIV, первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно зі статтею 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України Про електронний цифровий підпис , або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов`язаних рахунках бухгалтерського обліку. Операції в іноземній валюті відображаються також у валюті розрахунків та платежів по кожній іноземній валюті окремо.

Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.

У разі складання та зберігання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку на машинних носіях інформації підприємство зобов`язане за свій рахунок виготовити їх копії на паперових носіях на вимогу інших учасників господарських операцій, а також правоохоронних органів та відповідних органів у межах їх повноважень, передбачених законами.

При цьому, відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Отже, до уваги можуть братись лише ті первинні документи, які складені відповідно до норм закону та на підставі фактичного здійснення господарської операції.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. При цьому, наявність належним чином оформлених податкових накладних є обов`язковою, але не вичерпною обставиною для формування податкового кредиту.

Зокрема, якщо наведені у договорах товари чи послуги фактично не поставлялися, то, відповідно, придбання таких товарів або послуг не відбулося, право на податковий кредит у такого платника податків не виникає, оскільки при цьому не дотримано обов`язкових умов для виникнення такого права на придбання товарів (послуг) з метою їх використання у господарській діяльності.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкового кредиту виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної; наявності ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції.

Водночас, наведені вище норми податкового законодавства у взаємозв`язку з приписами законодавства з питань бухгалтерського обліку та звітності визначають окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема, це: не пов`язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця (придбання товарів/послуг без мети їх використання у господарській діяльності); фіктивність операцій/нездійснення оподатковуваних операцій; видача податкової накладної особою, яка не є платником податку на додану вартість; відсутність у платника податків юридично значимих первинних документів.

При цьому, згідно з правовою позицією Верховного Суду, наведеною у постанові від 03.09.2019 у справі №810/3790/17 вбачається, що аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому, в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

На підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, Товариство повинно мати відповідні первинні документи, які в сукупності з встановленими обставинами справи, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку.

Як вбачається з матеріалів справи та зазначено судом в описовій частині рішення, на формування суми податкового кредиту з податку на додану вартість Позивача за грудень 2016 року мали вплив взаємовідносини з контрагентом ТОВ Кейнфор .

На спростування висновків податкового органу, покладного в основу прийняття спірного податкового повідомлення-рішення та підтвердження реальності взаємовідносин зі вказаним контрагентом, Позивачем надані суду наступні документи у копіях: договір поставки від 26.12.2016 № 26122016; рахунки на оплату від 29.12.2016 №№ 245, 246, 247, 248, 249; видаткові накладні від 29.12.2016 №№ 245, 246, 247, 248, 249 та податкові накладні від 29.12.2016 №№ 245, 246, 247, 248, 249.

Будь-яких інших первинних документів, як то: облікових регістрів, виписок по рахунках щодо руху коштів, довіреностей на отримання товару, товарно-транспортних накладних на транспортування товарів, на підтвердження реальності здійснення господарських операцій з ТОВ Кейнфор за вказаним договором, Позивач суду не подав.

Натомість судом встановлено, що згідно з умовами договору поставки від 26.12.2016 № 26122016, ТОВ Кейнфор , як постачальник, зобов`язувався поставити Позивачу, як покупцю, продукцію (товар), згідно заявок, а Покупець має прийняти товар та оплатити його (пункт 1.1.). Назва, код товару, кількість, асортимент товару вказуються у Заявці (пункт 2.1.). Покупець оплачує поставлений товар за ціною, передбаченою у рахунку-фактурі та видатковій накладній, які надаються до кожної поставки та є невід`ємною частиною Договору (пункт 3.1.). Постачальник зобов`язується поставити товар на склад Покупця своїм автотранспортом або транспортом організації-перевізника (пункт 4.1. Договору).

У той же час, Позивач, передбачених умовами договору Заявок суду для дослідження не надав, як і не надав доказів фактичної поставки товару на склад Покупця автотранспортом контрагента або транспортом організації-перевізника, як це передбачено умовами Договору, що свідчить про відсутність доказів фактичного замовлення та фактичної поставки товару від контрагента Позивачу.

Окрім того, вищенаведені первинні документи, виписані на адресу Позивача від імені ТОВ Кейнфор , підписані директором Карбівничим С.М., якого вироком Печерського районного суду м. Києві від 17.05.2017 у справі № 757/22807/17-к визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 205-1 КК України (підроблення документів, які подаються для проведення державної реєстрації юридичної особи та фізичних осіб - підприємців) та встановлено, що після перереєстрації 23.12.2016 ТОВ КЕЙНФОР на своє ім`я, він участі у здійсненні підприємницької діяльності не приймав, угод фінансового характеру не укладав, печаткою підприємства не користувався, а реєстраційні та установчі документи зазначеного підприємства передав невстановленій слідством особі.

За приписами частини шостої статті 78 КАС України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Вказане свідчить про те, що первинні документи від імені контрагента, виписані на адресу Позивача, підписані невідомими особами, що свідчить про їх невідповідність вимогам Кодексу та Закону № 996-XIV, а також відсутність правових підстав вважати їх належними первинними документами, що підтверджують факт реального вчинення господарських операцій між Позивачем та ТОВ Кейнфор .

Окрім того, суд також враховує доводи Відповідача щодо непідтвердженої діяльності ТОВ Кейнфор , яке, за даними бази даних АІС Податковий блок , ЄРПН та податкової звітності, не має транспортних засобів, торгівельного обладнання, складських приміщень, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства та інших основних фондів, у тому числі орендованих.

Виходячи з наведеного в сукупності, суд не вбачає реальності фактичного здійснення операцій поставки між Позивачем та ТОВ Кейнфор .

При цьому суд зазначає, що платник податків повинен бути розумним та обачливим при виборі контрагента. Перевірка наявності у постачальника державної реєстрації та реєстрації у податковому органі не характеризує підприємство як добросовісного платника, що має ділову репутацію як конкурентоспроможну особу на ринку відповідних товарів (послуг), що діє через уповноважену особу, яка представляє інтереси підприємства.

Несприятливі наслідки недостатньої бережності у підприємницькій діяльності покладаються на особу, якою укладено відповідні правочини, та не можуть бути перенесені на бюджет шляхом зменшення податкових зобов`язань та провадження необґрунтованих виплат. У випадку недобросовісності контрагентів покупець несе ризик своєї бездіяльності не лише по виконанню господарсько-правових зобов`язань, але і в рамках податкових правовідносин.

Наведена позиція узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах від 14.03.2019 у справі № 825/2042/14 та від 14.03.2019 у справі № 808/2159/17.

Окрім того, як зазначив Верховний Суд України в постанові від 29.03.2017 у справі №826/11082/14, первинні документи, які стали підставою для формування суб`єктом господарювання податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, видані контрагентом, діяльність якого мала ознаки фіктивного підприємництва, та підписані від імені особи, яка заперечила свою участь у його діяльності, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум до податкового кредиту є безпідставними.

У постанові від 14.03.2017 у справі №826/757/13 Верховний Суд України вказав, що недоведеність фактичного здійснення господарської операції (нездійснення операції) позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди, а покупця - права на формування цієї податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв`язку з цим юридично дефектних первинних документів, і незважаючи на наявність у платника податку доказів сплати продавцеві вартості товарів/послуг, якщо рух коштів не забезпечений зв`язком з господарською діяльністю учасників цих операцій. При цьому відсутність ділової мети також є підставою для відмови у наданні податкової вигоди.

У рішенні від 16.01.2018 у справі №2а-7075/12/2670 Верховний Суд констатував, що первинні документи є неналежними, адже підписані особою, яка значилась директором товариства, проте фактично ніякого відношення до діяльності товариства не мала, що встановлено в межах розслідування кримінальної справи за фактом вчинення злочинів, передбачених частиною другою статті 205, частинами першою та третьою статті 358 Кримінального кодексу України.

Відповідно до частин п`ятої, шостої статті 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів від 02.06.2016 № 1402-VIII, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Згідно з положеннями частини п`ятої статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У зв`язку з вищенаведеним, суд приходить до висновку про відсутність сукупності умов, обставин та підстав, з якими Кодекс у взаємозв`язку з положеннями Закону № 996-XIV пов`язує виникнення у Позивача права на спірну суму податкового кредиту з ПДВ, тож судом не встановлено підстав для скасування податкового повідомлення-рішення Відповідача від 10.04.2018 № 0017101404.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, за правилами, встановленими статтею 90 цього Кодексу, проаналізувавши та надавши об`єктивну оцінку письмовим доказам та поясненням представників сторін, які містяться в матеріалах справи, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовної заяви та відсутність підстав для її задоволення.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У свою чергу, Відповідач належним чином виконав обов`язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 2, 5, 6, 72-77, 90, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви Приватного підприємства Принтстройдизайн відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.Б. Федорчук