Ухвала

від 01.12.2021 по справі 920/758/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

01 грудня 2021 року

м. Київ

Справа № 920/758/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І. С. - головуючого, Зуєва В.А., Міщенка І.С.,

за участю секретаря судового засідання - Корнієнко О. В.,

за участю представників:

Приватного підприємства "Карла Маркса-2" - не з`явився,

Головного управління Держгеокадастру у Сумській області - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Сумській області

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.01.2021 (у складі колегії суддів: Тищенко А.І. (головуючий), Михальська Ю.Б., Скрипка І.М.)

у справі № 920/758/17

за позовом Приватного підприємства "Карла Маркса-2"

до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області

про визнання поновленим договору оренди земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2017 року Приватне підприємство "Карла Маркса-2" (далі -ПП "Карла Маркса-2", Позивач) звернулось до Господарського суду Сумської області з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Сумській області, Відповідач) про визнання поновленим Договору оренди землі від 24.03.2010, вважаючи укладеною угоду про поновлення договору на наступні 7 (сім) років на тих самих умовах у редакції, запропонованій Позивачем (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 27.09.2017).

Позов обґрунтовано тим, що Позивач належним чином виконував умови Договору оренди землі від 24.03.2010, у зв`язку з чим 31.01.2017 звернувся до Відповідача з листом-повідомленням, до якого було додано проект додаткової угоди про поновлення цього Договору. Однак Відповідач фактично відмовив в укладенні додаткової угоди з посиланням на відсутність витягу з технічної документації з нормативно-грошової оцінки землі, яку (відмову) було направлено Позивачу з порушенням місячного строку, встановлено законом. Разом з цим Позивач продовжує користуватись земельною ділянкою, сплачує орендну плату, Відповідач протягом одного місяця після закінчення строку Договору не повідомив про заперечення у поновленні Договору, а тому на підставі частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" отримав право на поновлення цього Договору.

Рішенням Господарського суду Сумської області від 27.09.2017, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 13.12.2017, у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 11.12.2018 постанову Харківського апеляційного господарського суду від 13.12.2017 та рішення Господарського суду Сумської області від 27.09.2017 скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду Сумської області.

Під час нового розгляду справи, 02.04.2019 ПП "Карла Маркса-2" подало до господарського суду заяву про зміну предмету позову, у якій зазначило, що спірна земельна ділянка поділена на дві нові, (зокрема, з кадастровими номерами 5923882300:09:001:0213 площею 2,914 га та 5923882300:09:001:0214 площею 2,914 га) у зв`язку з чим просив суд визнати поновленим Договір оренди землі від 24.03.2010 (зареєстрований 01.04.2010 за № 041063300532), вважаючи укладеною угоду про поновлення договору в редакції, запропонованій Позивачем, з урахування зазначених обставин.

Ухвалою Господарського суду Сумської області від 03.04.2019 заяву ПП "Карла Маркса-2" про зміну предмета позову прийнято до розгляду.

Рішенням Господарського суду Сумської області від 25.04.2019 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.01.2021 рішення Господарського суду Сумської області від 25.04.2019 скасовано та прийнято нове рішення про задоволення позовних вимог.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, ГУ Держгеокадастру у Сумській області подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), просило скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.01.2021, та залишити в силі рішення Господарського суду Сумської області від 25.04.2019.

Ухвалою Верховного Суду від 16.07.2021 відкрито касаційне провадження у справі №920/758/17 з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України; встановлено строк для подання учасниками справи відзиву на касаційну скаргу до 01.09.2021. Зупинено касаційне провадження у справі № 920/758/17 до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 903/1030/19.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 08.10.2021 поновлено провадження у справі № 920/758/17 за касаційною скаргою ГУ Держгеокадастру у Сумській області та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 01.12.2021 о 10:40 год.

21.10.2021 ГУ Держгеокадастру у Сумській області засобами електронного зв`язку до Верховного Суду надіслано додаткові пояснення, в яких повідомлено про те, що у зв`язку із законодавчими змінами з 27.05.2021 Відповідач не є розпорядником спірної земельної ділянки, тому вважає за необхідне залучити до участі у справі як співвідповідача Путивльську територіальну громаду Конотопського району Сумської області, яка є розпорядником земель В`язенської сільської ради Путивльського району.

24.11.2021 представником ПП "Карла Маркса-2" адвокатом Литвинцем В.М. через систему "Електронний суд" направлено додаткові пояснення, у яких зазначено про те, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, на які посилається скаржник, обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин у даній справі № 920/758/17, а тому вважає, що є підстави для закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ГУ Держгеокадастру у Сумській області.

Верховний Суд, розглянувши доводи ГУ Держгеокадастру у Сумській області щодо необхідності залучення як співвідповідача у даній справі Путивльську територіальну громаду Конотопського району Сумської області, виходить з такого.

За змістом положень частин 1 - 4 статті 48, статті 299, частин 2 та 3 статті 300, частини 7 статті 301 ГПК України, вирішення питання щодо можливості залучення співвідповідача до участі у справі здійснюється лише за клопотанням позивача у суді першої інстанції.

За наведеного Верховний Суд дійшов висновку про відмову в задоволенні клопотання ГУ Держгеокадастру у Сумській області про залучення Путивльської територіальної громади Конотопського району Сумської області у справу як співвідповідача, позаяк вирішення такого питання на стадії касаційного провадження процесуальним законом не передбачено.

Разом з тим, слід зауважити, що наведене не позбавляє Путивльську територіальну громаду Конотопського району Сумської області можливості заявити обґрунтоване клопотання про заміну у цій справі ГУ Держгеокадастру у Сумській області правонаступником в порядку статті 52 ГПК України з наданням доказів щодо правонаступництва. Таке клопотання може бути подане на будь-якій стадії судового процесу або у виконавчому провадженні відповідно до статті 334 ГПК України.

ПП "Карла Маркса-2" та ГУ Держгеокадастру у Сумській області в судове засідання своїх представників не направили, хоча були повідомлені про дату, час і місце судового засідання належним чином, із заявою до суду про відкладення розгляду справи з зазначенням будь-яких поважних причин неможливості явки представників у судове засідання не зверталися.

Ураховуючи наведене, висновки Європейського суду з прав людини у справі "В`ячеслав Корчагін проти Росії", те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності представників зазначених учасників справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

При вирішенні спору у даній справі судами попередніх інстанцій установлено, що 24.03.2010 між Путивльською районною державною адміністрацією (Орендодавець) та ПП "Карла Маркса-2" (Орендар) укладено Договір оренди землі (далі - Договір), за умовами якого Орендарю передано в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення загальною площею 5,8280 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території В`язенської сільської ради Путивльського району Сумської області.

Відповідно до пункту 8 Договір укладений на 7 років. Після закінчення строку дії договору Орендар має право на поновлення його на новий строк. У цьому разі Орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово Орендодавця про намір продовжити його дію.

01.04.2010 Договір зареєстровано у реєстраційному відділі Сумської регіональної філії ДПЦ ДЗК, про що в державному реєстрі земель вчинено запис 01.04.2010 за № 041063300532, а отже строк дії Договору встановлено до 01.04.2017.

Земельна ділянка площею 5,8280 га передана ПП "Карла Маркса-2" за актом приймання-передачі.

З 03.03.2015 ГУ Держгеокадастру у Сумській області наділено повноваженнями з передачі у власність або в користування для всіх потреб, земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності в межах області.

31.01.2017 Позивач направив Відповідачу лист-повідомлення з проектом Додаткової угоди про поновлення Договору оренди землі, який останній отримав 17.02.2017.

21.03.2017 Відповідач направив Позивачу лист-повідомлення про прийняте рішення (за вих. № 28-18-0.6-3907/2-17 від 16.03.2017), в якому виклав заперечення щодо поновлення Договору оренди землі від 24.03.2010 та вказав на те, що у поданих на розгляд документах відсутній витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки, який потрібний для встановлення розміру орендної плати за земельні ділянки державної власності.

Звертаючись до суду з даним позовом (з урахуванням заяви про зміну предмету позову) ПП "Карла Маркса-2" зазначило, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 5923882300:09:001:0013 під час вирішення спору у даній справі була поділена на дві нові, в тому просить визнати поновленим Договір оренди землі від 24.03.2010 (зареєстровано 01.04.2010 за № 041063300532) на підставі частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" шляхом визнання укладеною угоду про поновлення Договору оренди землі в редакції, запропонованій Позивачем.

При цьому Позивачем надано до суду копії платіжних доручень від 27.04.2017 на суму 82315,70 грн, від 26.05.2017 на суму 81736,70 грн, від 23.06.2017 на суму 81736,70 грн від 12.07.2017 на суму 81736,79 грн, як докази сплати орендної плати.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог та ухвалюючи нове рішення, яким позовні вимоги задоволено, виходив з того, що Позивач належним чином виконував умови Договору оренди землі та у строки, встановлені Договором (більш ніж за 30 днів до закінчення строку його дії), направив Орендодавцеві лист-повідомлення про свій намір скористатися переважним правом на поновлення договору оренди землі з наданням проекту додаткової угоди; проте Орендодавець з порушенням місячного терміну, встановленого частиною 5 статті 33 Закону України "Про оренду землі", надіслав повідомлення, в якому зазначив про неможливість поновити договір оренди через, зокрема, відсутність витягу з технічної документації з нормативно-грошової оцінки землі; при цьому порушення встановленого законом строку розгляду повідомлення Орендодавця, надає останньому підстави розраховувати на можливість поновлення договору оренди землі в силу закону.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції вказав на те, що нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати, а тому її зміна є підставою для перегляду розміру орендної плати в процесі узгодження з орендарем всіх істотних умов договору, а не є підставою для відмови в поновленні договору оренди. До того ж, виконання робіт по виготовленню технічної документації з нормативної грошової оцінки землі на момент звернення Позивача до Відповідача з листом-повідомленням про поновлення договору оренди землі (31.01.2017) було неможливим до затвердження Порядку грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення, який було затверджено Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 23.05.2017 № 626 та зареєстровано у Міністерстві юстиції України 31.05.2017 за № 679/30547

При цьому лист-повідомлення Відповідача від 16.03.2017 не мав заперечень щодо визначеного у договорі розміру орендної плати або застережень про незгоду із будь-якими істотними умовами договору.

Крім того, апеляційний господарський суд зазначив, що Відповідач в листі-повідомленні від 16.03.2017 безпідставно вказав на необхідність надання додаткових документів, при цьому, не зазначив конкретних підстав для відмови в поновленні договору оренди земельної ділянки, а отже відповідь на пропозицію Позивача щодо поновлення договору не ґрунтується на нормах діючого законодавства, не є чітко висловленою і зрозумілою для іншої сторони.

При цьому судом апеляційної інстанції враховано факт вчинення Орендарем конклюдентних дій, які полягають у користуванні спірною земельною ділянкою, внесенні відповідної орендної плати після закінчення строку дії Договору, свідчить про намір скористатися своїм переважним правом на поновлення Договору оренди землі, а відсутність будь-яких заперечень та дій з боку Відповідача після закінчення строку дії Договору щодо його поновлення, свідчить про наявність правових підстав, передбачених частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", для поновлення договору оренди на новий строк.

Позивач на момент звернення до суду був користувачем земельної ділянки з кадастровим номером 5923882300:09:001:0013 загальною площею 5,8280 га та з урахування встановлених у даній справі обставин, на підставі частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", у нього виникло право на поновлення договору оренди вказаної земельної ділянки. Проте внаслідок неправомірних дій Відповідача спірна земельна ділянка була поділена на дві земельні ділянки, що суперечить положенням статті 186 Земельного кодексу України (здійснено без згоди землекористувача) та не впливає на можливість захисту порушеного майнового права позивача, у визначений цивільним законодавством спосіб.

Таких висновків суд апеляційної інстанції дійшов з урахуванням правових позицій, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц (пункт 56) та від 01.10.2019 у справі № 922/2723/17 (пункт 7.36).

З огляду наведеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що порушення Відповідачем процедури реалізації Позивачем переважного права відповідно до частин 1 - 5 статті 33 Закону України "Про оренду землі" на поновлення договору, призвело до безпідставного позбавлення Позивача права скористатись переважним правом на поновлення договору на новий строк, тому з урахуванням частини 6 статті 33 вказаного Закону порушене право та законний інтерес останнього підлягає захисту шляхом визнанням укладеною Угоди про поновлення Договору оренди землі б/н від 24.03.2010 на новий строк.

Звертаючись із касаційною скаргою з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, ГУ Держгеокадастру у Сумській області зазначило, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції у справі прийнята без урахування правових висновків щодо застосування положень статті 33 Закону України "Про оренду землі" у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 917/130/19 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 159/5756/18.

Відповідно до частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно з пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Питання права касаційного оскарження урегульовано статтею 287 ГПК України, частиною 2 якої встановлено підстави касаційного оскарження судових рішень виключно у випадках, визначених цією процесуальною нормою.

Такі процесуальні обмеження щодо касаційного оскарження судових рішень не суперечать положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України застосовується судами України як частина національного законодавства, і відповідають практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується судами як джерело права.

Відповідно до практики ЄСПЛ право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

Умови прийнятності касаційної скарги за змістом норм законодавства можуть бути більш суворими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23.10.1996; "Brualla Gomes de la Torre v. Spain" від 19.12.1997).

У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", серія A, № 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі "Helmers v. Sweden", серія A, № 212-A, с.15, п.31).

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

Так, однією з підстав касаційного оскарження судових рішень відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Зі змісту зазначеної норми права випливає, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

З урахуванням вищевикладеного, проаналізувавши зміст постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 159/5756/18 та постанови Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 917/130/19, висновками у яких ГУ Держгеокадастру у Сумській області обґрунтувало наявність підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, суд касаційної інстанції вважає, що висновки, викладені у цих постановах прийнято у справах, правовідносини у яких не є подібними до правовідносин у справі № 920/758/17, що розглядається.

Так, у справі № 917/130/19 фізична особа-підприємець звернулась до господарського суду з позовом до Головного управління державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру про визнання поновленим договору оренди земельної ділянки площею 38,000 га, строком на 7 (сім) років з моменту набрання законної сили рішенням суду у цій справі; визнання укладеною з моменту набрання законної сили рішенням суду у цій справі додаткової угоди до договору оренди землі, на умовах визначених позивачем. Позовні вимоги було аргументовано тим, що позивачем вжито всіх необхідних та можливих заходів для поновлення договору оренди землі, у той же час відповідач безпідставно ігнорує процедуру поновлення договору оренди землі та ухиляється від укладення додаткової угоди щодо продовження дії договору оренди землі на нових погоджених умовах.

З наведеного слідує, що у вказаній справі предметом позовних вимог було визнання поновленим договору оренди землі на нових умовах з підстав, передбачених частин 1 - 5 статті 33 Закону України "Про оренду землі".

Водночас у справі № 920/758/17, яка розглядається, Позивач звернувся із позовом щодо укладення договору на новий строк на підставі частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", що очевидно має відмінні підстави, зміст позовних вимог та правове регулювання.

У справі № 159/5756/18 фізична особа звернулась до суду із позовом до Ковельської міської ради Волинської області про визнання поновленим на той самий строк і на тих самих умовах договору оренди земельної ділянки. У вказаній справі суди встановили, що позивачка не дотрималась вимог частини 3 статті 33 Закону України "Про оренду землі", не надавши до листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі проект додаткової угоди. Невиконання зазначених вимог і стало підставою скасування постановою Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 159/5756/18 рішень судів попередніх інстанцій і прийняття нового рішення про відмову у позові.

Водночас у справі № 920/758/17, яка розглядається, Позивач більше ніж за 30 днів до закінчення строку дії Договору оренди землі направив до ГУ Держгеокадастру в Сумській області лист-повідомлення про поновлення Договору оренди землі разом із проектом відповідної додаткової угоди. Тобто правовідносини у справах № 159/5756/18 та № 920/758/17 також не є подібними, зважаючи на різні фактичні обставини, встановлені судами, що має наслідком відмінне правове застосування приписів статті 33 Закону України "Про оренду землі".

Отже, наведені вище постанови Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, на які посилався скаржник у касаційній скарзі, ухвалені за іншої фактично-доказової бази, а також інших умов застосування правових норм, ніж у справі, яка розглядається, у зв`язку з чим доводи касаційної скарги щодо наявності правових підстав, передбачених пунктом 1 частиною 2 статті 287 ГПК України, для скасування чи зміни постанови суду апеляційної інстанції не знайшли свого підтвердження.

Пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Отже, оскільки наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, Суд відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі № 920/758/17 за касаційною скаргою ГУ Держгеокадастру у Сумській області з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України.

У зв`язку з тим, що Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження відповідно до приписів статті 296 ГПК України, судові витрати за розгляд касаційної скарги покладаються на скаржника та поверненню відповідно до пункту 5 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" не підлягають.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Головного управління Держгеокадастру у Сумській області на постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.01.2021 у справі № 920/758/17.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.С. Берднік

Судді: В.А. Зуєв

І.С. Міщенко