Постанова

від 30.11.2021 по справі 522/404/17

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/6516/21

Номер справи місцевого суду: 522/404/17

Головуючий у першій інстанції Науменко А. В.

Доповідач Сегеда С. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.11.2021 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Гірняк Л.А.,

Комлевої О.С.,

за участю:

секретаря Хухрова С.В.,

представника апелянта ТОВ ГЛАВБУД ПЛЮС - адвоката Оськіна М.Д.,

представників позивача ОСОБА_1 - адвоката Тарасенко Є.В., адвоката Панченко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданніапеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ГЛАВБУД ПЛЮС на рішення Приморського районного суду м.Одеси від 24 грудня 2020 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю ГЛАВБУД ПЛЮС , третя особа - ОСОБА_2 , про стягнення грошових коштів, стягнення індексу інфляції за весь час прострочення та трьох процентів річних від простроченої суми,

встановив:

10.01.2017 року позивач звернувся з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю ГЛАВБУД ПЛЮС , (далі - ТОВ ГЛАВБУД ПЛЮС ) про стягнення грошових коштів в сумі 1 478 505, 54 грн. В подальшому позовні вимоги було збільшено, позивач просив додатково стягнути з відповідача три проценти річних від простроченої суми в розмірі 86 892,50 грн. та 538 062, 03 грн. індексу інфляції за весь час прострочення.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що 21 листопада 2014 року між ОСОБА_1 та ТОВ ГЛАВБУД ПЛЮС було укладено договір купівлі-продажу 34/100 часток нежитлових приміщень, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

На виконання умов договору купівлі-продажу ОСОБА_1 (відповідно до п. 3) було сплачено 1 487 505,54 грн.

В подальшому за позовом ТОВ ГЛАВБУД ПЛЮС вказаний договір було визнано недійсним в судовому порядку. Кошти, сплачені ОСОБА_1 на виконання вказаного договору не повернуті. В частині стягнення трьох процентів річних та індексу інфляції позивач посилався на положення ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Відповідач заперечував проти задоволення позову, посилаючись на те, що позивач не повернув відповідачу майно - частину нежитлових приміщень, що були безпідставно отримані ним за договором, який визнаний недійсним. В частині стягнення індексу інфляції та 3 процентів річних відповідач посилався на те, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що стосуються його недійсності, таким чином, юридичним наслідком є лише повернення в натурі всього, що сторона одержала на виконання договору.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 24 грудня 2020 року позов ОСОБА_1 до ТОВ ГЛАВБУД ПЛЮС , третя особа ОСОБА_2 , про стягнення грошових коштів було задоволено частково (т.4, а.с.40-43).

Стягнуто з ТОВ ГЛАВБУД ПЛЮС на користь ОСОБА_1 1 478 505,54 грн.

В іншій частині позовних вимог про стягнення індексу інфляції за весь час прострочення та трьох процентів річних від простроченої суми - відмовлено в повному обсязі.

Стягнуто з ТОВ ГЛАВБУД ПЛЮС на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 8 000 грн.

В апеляційній скарзі ТОВ ГЛАВБУД ПЛЮС ставить питання про скасування рішення Приморського районного суду м. Одеси від 24 грудня 2020 року та постановлення нового, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права (т.4, а.с.46-53).

В судове засідання суду апеляційної інстанції, призначеного на 12.05.2021 року, на 12.00 год., з`явились представники: позивача - адвокат Тарасенко Є.В. та відповідача - адвокат Оськін М.Д., які дали суду апеляційної інстанції пояснення (т.4, а.с.80-82).

В судове засідання суду апеляційної інстанції, призначеного на 06.10.2021 року, на 10.00 год., з`явились представники: позивача - адвокат Панченко О.В. та відповідача - адвокат Оськін М.Д., які також дали суду апеляційної інстанції пояснення (т.4, а.с.90-91).

Судове засідання, призначене на 02.11.2021 року, на 10.00 год. не відбулось, за клопотанням представника ТОВ ГЛАВБУД ПЛЮС адвоката Оськіна М.Д. у справі була продовжена перерва до 30.11.2021 року, до 10.00 год. (т.4, а.с.95).

Однак до суду апеляційної інстанції 30.11.2021 року, 10.00 год. з`явилась лише представник позивача - адвокат Панченко О.В., інші учасники справи до суду не з`явились, будучи належним чином повідомленими про час і місце судового засідання (т.4, а.с.98-104).

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, усних заперечень проти неї, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Задовольняючи позов ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів, суд першої інстанції виходив із того, що згідно ч. 1 ст. 1212 ЦК України (глава 83 ЦК України) особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Частиною 3 цієї статті встановлено, що положення цієї глави застосовуються, зокрема, до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

Апеляційний суд погоджується з таким висновком районного суду, оскільки він відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи, з огляду на наступні обставини.

Ухвалюючи судове рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що 21 листопада 2014 року між ОСОБА_1 та ТОВ ГЛАВБУД ПЛЮС було укладено договір купівлі-продажу 34/100 часток нежитлових приміщень, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , який посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Димерлій О.М. та зареєстровано в реєстрі за №1468.

На виконання п.3 договору купівлі-продажу ОСОБА_1 на рахунок ТОВ ГЛАВБУД ПЛЮС було здійснено 4 платежі: 24 листопада 2014 року на суму 230 000 грн., що підтверджується квитанцією ПАТ ПриватБанк № 0.0.320111109.1; 25 листопада 2014 року на суму 191 400 грн., що підтверджується квитанцією ПАТ Приватбанк №070.320291426.1; 25 листопада 2014 року на суму 397 600 грн., що підтверджується квитанцією ПАТ ПриватБанк № 0.0.320536927.1; 26 листопада 2014 року на суму 659 505,54 грн., що підтверджується квитанцією ПАТ Приватбанк № 0.0.320907179.1 (т.1, а.с.9-12).

Таким чином, на виконання договору купівлі-продажу позивач сплатив на користь ТОВ ГЛАВБУД ПЛЮС грошові кошти у загальній сумі 1 487 505,54 грн.

Відповідно до п. 9 договору купівлі-продажу 34/100 часток нежитлових приміщень від 21.11.2014 року звільнення нежитлових приміщень продавцем - ТОВ ГЛАВБУД ПЛЮС здійснюється протягом 5 календарних днів з моменту підписання цього договору.

Інші пункти вказаного договору не містять положень щодо того, що в момент підписання цього договору продавцем - ТОВ ГЛАВБУД ПЛЮС передано, а покупцем ОСОБА_1 прийнято 34/100 частин нежитлових приміщень.

Доводи представника позивача про те, що акти приймання-передачі вказаних частин приміщень між позивачем та відповідачем не підписувались, позивач фактично у володіння дані приміщення не приймав, а тому вчинити дії щодо їх повернення позивачу він не має можливості, матеріалами справи не спростовані.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 16 лютого 2016 року по цивільній справі №521/22624/14-ц (провадження №2/521/1793/16), залишеним без змін Постановою Верховного Суду України від 09 листопада 2016 року (провадження №6-2063ц16) було визнано недійсним договір купівлі-продажу 34/100 часток нежитлових приміщень, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 21 листопада 2014 року між ТОВ ГЛАВБУД ПЛЮС та ОСОБА_1 , який посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Димерлій О.М. та зареєстровано в реєстрі за №1468 (т.1, а.с.17-23, 24-33). Однак, питання щодо двосторонньої реституції судом не вирішувалось.

Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив, що 34/100 частини приміщень по АДРЕСА_1 позивачем йому повернуті не були.

Так, представником відповідача в підтвердження того, що позивач не повернув ТОВ ГЛАВБУД ПЛЮС 34/100 частини нежитлових приміщень по АДРЕСА_1 було подано копію вимоги від 04.07.2018 року, підписану представником ТОВ ГЛАВБУД ПЛЮС за довіреністю М.Д. Оськіним (т.2, а.с. №120-122).

До вказаної копії додавалась квитанція та опис КСД Кур`єрська служба доставки за №1313659 від 05.07.2018 року. Згідно вказаної квитанції вимога від 04.07.2018 року не була вручена ОСОБА_1 у зв`язку із його відсутністю за місцем проживання, лист повернутий 09.07.2018 року.

Також представником відповідача суду першої інстанції була надана копія вимоги про повернення майна від 04.07.2018 року, яка також підписана представником Оськіним М.Д., однак, в цій копії на місці підпису вже зазначено представник ТОВ ГЛАВБУД ПЛЮС за довіреністю. 04.07.2018 року (т.2, а.с. 131), до вказаної вимоги також додавалась та ж квитанція та опис КСД Кур`єрська служба доставки за №1313659 від 05.07.2018 року.

З урахуванням того, що суду було надано дві вимоги, які є однаковими за змістом, однак на місці підпису вказані різні дані, з урахуванням того, що відправлення було одне й те саме - КСД Кур`єрська служба доставки за №1313659 від 05.07.2018 року, суд першої інстанції обгрунтовано не взяв до уваги ці докази.

Дана вимога також не була отримана ОСОБА_1 , крім того, вона була йому направлена через 1 рік та 6 місяців з моменту подання ОСОБА_1 позовної заяви до Приморського районного суду м. Одеси про стягнення з ТОВ ГЛАВБУД ПЛЮС 1 487 505,54 грн.

Крім того, на підтвердження своїх заперечень ТОВ ГЛАВБУД ПЛЮС надало суду копію звернення ТОВ ГЛАВБУД ПЛЮС до ГУ НП в Одеській області від 20.12.2016 року за №38/-і-2939 щодо перевірки законності отримання ОСОБА_3 контролю над майном підприємства ТОВ ГЛАВБУД ПЛЮС ; копію відповіді ГУ НП в Одеській області №3/6470 щодо недотримання ТОВ Охоронно-колекторське агентство Ортус-Груп ліцензійних умов провадження господарської діяльності; копія відповіді МВС Украйни від 18.11.2018 року №24/3-1788 про погодження позапланової перевірки ліцензіата (т.2, а.с. 172-178).

Однак, будь-яких даних, які б стосувались правовідносин ТОВ ГЛАВБУД ПЛЮС та ОСОБА_1 , предмету чи підстав спору, дані документи не містять.

З огляду на викладені обставини, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що посилання відповідача щодо неповернення йому позивачем 34/100 частин приміщення по АДРЕСА_1 , є не доведеними.

Оскільки відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання щодо того, яка правова норма підлягає застосуванню до спірних правовідносин сторін, суд дійшов правильного висновку, що до правовідносин сторін в частині стягнення 1 487 505,54 грн. підлягає застосуванню ст. 1212 ЦК України, про що вказано вище.

Крім того, згідно абзацу 1 ч. 1 ст. 216 ЦПК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

З урахуванням того, що питання двосторонньої реституції Малиновським районним судом м. Одеси (справа №521/22624/14-ц, провадження №2/521/1793/16) не вирішувалось, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин сторін підлягає п. 1 ч. 3 ст. 1212 ЦК України.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у Постанові від 27.11.2019 року в справі №396/29/17, провадження №61-29467св18, в якій зазначено, що системне тлумачення абзацу 1 частини 1 статі 216 ЦК України та п. 1 ч. 3 ст. 1212 ЦК України свідчить, що законодавець не передбачив можливість здійснення реституції; правила абзацу 1 ч. 1 ст. 216 ЦК України застосовуюся тоді, коли здійснюється саме двостороння реституція; у разі якщо тільки кожна із сторін недійсного правочину здійснила його виконання, то для повернення виконаного підлягають застосуванню положення глави 83 ЦК України.

Судове рішення, в частині відмови позивачу у стягненні трьох процентів річних від простроченої суми в розмірі 86 892,50 грн. та індексу інфляції за весь час прострочення в розмірі 538 062, 03 грн., в апеляційному порядку не оскаржується.

Доводи представника ТОВ ГЛАВБУД ПЛЮС адвоката Оськіна М.Д. в апеляційній скарзі про те, що ОСОБА_3 діяв протиправно і не в інтересах ТОВ ГЛАВБУД ПЛЮС , а також про те, що позивач ОСОБА_1 є сином рідної сестри ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , є слушними, однак ці доводи не можуть бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 і задоволення апеляційної скарги ТОВ ГЛАВБУД ПЛЮС , оскільки, як було вказано вище, грошові кошти у загальній сумі 1 487 505,54 грн. надійшли через ПАТ ПриватБанк саме на розрахунковий рахунок отримувача ТОВ ГЛАВБУД ПЛЮС (т.1, а.с.9-12).

Колегія суддів також зазначає, що із пояснень в суді апеляційної інстанції представника ТОВ ГЛАВБУД ПЛЮС слідує, що останнє в рамках кримінальних проваджень, в яких ОСОБА_3 ніби є обвинуваченим, однак в яких не приймає участь представник ТОВ ГЛАВБУД ПЛЮС - адвокат Оськін М.Д., вимагає повернення всіх коштів, які ОСОБА_3 отримав і витратив від імені ТОВ ГЛАВБУД ПЛЮС .

Зазначені обставини також свідчать про необхідність стягнення з ТОВ ГЛАВБУД ПЛЮС на користь ОСОБА_1 суми грошових коштів у розмірі 1 487 505,54 грн., які підприємство отримало від позивача в рахунок визнаного в майбутньому недійсному договору купівлі-продажу нерухомого майна.

Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надав суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог та доводів апеляційної скарги.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

При цьому, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Колегія суддів також зазначає, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції Про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ Гірвісаарі проти Фінляндії , п.32.)

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, оскільки рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду - залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ГЛАВБУД ПЛЮС залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м.Одеси від 24 грудня 2020 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено через відпустку судді Сегеди С.М. 13.12.2021 року.

Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда

Л.А. Гірняк

О.С. Комлева