Рішення

від 02.12.2021 по справі 910/10406/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.12.2021Справа № 910/10406/21

Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., за участю секретаря судового засідання Філон І.М., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Акціонерного товариства "Укрсиббанк"

до 1) Приватного підприємства "Видавництво Аврора Прінт",

2) ОСОБА_1

про стягнення 30 142, 21 дол. США та звернення стягнення на предмет іпотеки

Представники:

від позивача: не з`явився;

від відповідача-1: не з`явився;

від відповідача-2: не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство "Укрсиббанк" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства "Видавництво Аврора Прінт" (далі - відповідач 1), ОСОБА_1 (далі - відповідач 2), в якому просить суд:

- стягнути з відповідача-1 на користь позивача 3 % річних в розмірі 30 142, 21 доларів США;

- з метою погашення на користь Акціонерного товариства "Укрсиббанк" 3 % річних у розмірі 30 142, 21 доларів США звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 та на праві власності належить ОСОБА_1 , встановивши спосіб реалізації предмету іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження, з дотриманням вимог Закону України "Про іпотеку".

Позовні вимоги обґрунтовані несвоєчасним виконанням відповідачем-1 грошових зобов`язань, щодо сплати позивачу заборгованості за кредитним договором № 1136614700 від 27.06.2008, крім того, внаслідок порушення відповідачем-1 своїх зобов`язань за кредитним договором, позивач набув право на задоволення грошових вимог за рахунок предмету іпотеки відповідно до договору іпотеки № 89333 від 27.06.2008, укладеного з відповідачем-2.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.07.2021 позовну заяву Акціонерного товариства "Укрсиббанк" залишено без руху. Встановлено Акціонерному товариству "Укрсиббанк" строк для усунення недоліків позовної заяви.

06.07.2021 Господарський суд міста Києва звернувся до Центрального міжрегіонального управлінню ДМС у м. Києві та Київській області із запитами щодо доступу до персональних даних фізичної особи - ОСОБА_1 .

21.07.2021 через відділ автоматизованого документообігу суду від Акціонерного товариства "Укрсиббанк" надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви (надіслана засобами поштового зв`язку - 19.07.2021).

27.07.2021 до Господарського суду міста Києва від Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області надійшла відповідь на запит суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.08.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи здійснюється в порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 02.09.2021.

У судовому засіданні 02.09.2021 відкладено розгляд справи на 30.09.2021.

06.09.2021 через відділ автоматизованого документообігу суду відповідач-2 подав відзив на позовну заяву, в якому, зокрема зазначає, що рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 15.10.2019 у справі № 755/8434/17, яке набрало законної сили було відмовлено у задоволенні позовних вимог АТ "Укрсиббанк" до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки: трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , оскільки позивачем пропущено строк позовної давності. Також, відповідач-2 вказує, що сплив позовної давності до основної вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки свідчить, що позовна давність сплила і до додаткової вимоги про стягнення 3 % річних.

Крім того, разом з відзивом на позовну заяву, відповідач подав заяву про застосування строків позовної давності, в якій просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у зв`язку зі спливом строків позовної давності.

У судовому засіданні 30.09.2021 продовжено строк проведення підготовчого провадження на 30 днів та відкладено розгляд справи на 04.11.2021.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.11.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Судове засідання у справі № 910/10406/21 призначено на 02.12.2021.

У це судове засідання представник позивача не з`явився, причин неявки суду не повідомили, однак був повідомлений про дату, час та місце проведення судового засідання належним чином, що підтверджується розпискою про відкладення розгляду справи.

Представник відповідача-1 та відповідача-2 у судове засідання також не з`явилися, 26.11.2021 через відділ автоматизованого документообігу суду представник відповідача-2 подав клопотання про відкладення розгляду справи, в якому у зв`язку із зайнятістю представника відповідача-2 в іншому судовому процесі, просить суд відкласти розгляд справи на іншу дату.

Розглянувши клопотання відповідача-2 про відкладення розгляду справи, суд відзначає наступне.

Відповідно до приписів ст. 56 Господарського процесуального кодексу України, сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Особиста участь у справі особи не позбавляє її права мати в цій справі представника.

Таким чином, суд відзначає, що чинним законодавством України сторонам надано право брати участь у судовому процесі особисто, тож, у разі неможливості взяти участь у судовому засіданні представника, ОСОБА_1 не був обмежений правом особисто представляти свої інтереси та надати пояснення по суті справи, а тому суд відмовляє у задоволенні клопотання представника відповідача-2 про відкладення розгляду справи.

Суд відзначає, що відповідач-1 повідомлявся ухвалами суду про дату, час та місце розгляду даної судової справи, проте відзиву на позовну заяву відповідачем-1 не подано, у судове засідання представників не направлено.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Місцезнаходження юридичної особи визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (стаття 9 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань ).

Так, з метою повідомлення відповідача-1 про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвали суду у даній справі були направлені судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: вул. Причальна, буд. 5, м. Київ, 02081, проте, до суду повернулися конверти з ухвалами суду з відміткою: адресат відсутній за вказаною адресою, вибули .

Згідно зі ст. 232 Господарського процесуального кодексу України судовими рішеннями є: ухвали; рішення; постанови; судові накази. Процедурні питання, пов`язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом шляхом постановлення ухвал.

Пунктом 4 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Згідно з частиною першою статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

За змістом пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270, у разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п`ять календарних днів з дня надходження листа до об`єкта поштового зв`язку місця призначення із зазначенням причин невручення. Поштові відправлення повертаються об`єктом поштового зв`язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.

Отже, у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлявся належним чином.

При цьому, за змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Частинами 1, 2 ст.3 Закону України Про доступ до судових рішень визначено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України Про доступ до судових рішень ).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 921/6/18 та від 21.03.2019 у справі № 916/2349/17, а також в ухвалі Верховного Суду від 29.04.2020 у справі № 910/6964/18.

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач-1 мав право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалами суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що представники сторін були належним чином повідомлені про дату та час судового засідання, враховуючи що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає, що неявка у судове засідання представників сторін не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 02.12.2021 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

27.06.2008 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком УкрСиббанк , який перейменовано на Акціонерне товариство УкрСиббанк (далі - банк) та Приватним підприємством Видавництво Аврора Принт (далі - компанія) укладено кредитний договір № 11366147000, відповідно до умов якого банк зобов`язується надавати позичальнику, а позичальник зобов`язується прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредит у формі поновлюваної кредитної лінії в іноземній валюті в сумі кредитної лінії, що дорівнює 141 000 дол. 00 центів США, що дорівнює еквіваленту 683 694, 90 грн за курсом НБУ на день укладення договору.

Позичальник у будь-якому випадку зобов`язаний повернути кредит у повному обсязі в термін, не пізніше 27.06.2011 (п. 1.2.2. договору).

За користування кредитними коштами за цим договором встановлюється процентна ставка в розмірі 14, 5 % річних, якщо не встановлена інша ставка згідно умов цього договору (п. 1.3.1. договору).

За користування кредитними коштами понад встановлений договором строк процентна ставка встановлюється у розмірі 29 % річних. Такий розмір ставки застосовується до всієї простроченої суми основного боргу позичальника за договором (п. 1.3.2. договору).

Додатком № 1 до кредитого договору № 11366147000 від 27.06.2008 сторони погодили графік погашення кредиту.

Крім того, 27.06.2008 між Акціонерним комерційним інноваційним банком УкрСиббанк , який перейменовано на Акціонерне товариство УкрСиббанк (далі - іпотекодержатель) та ОСОБА_1 (далі - іпотекодавець) укладено договір іпотеки № 89333 нерухомого майна, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В., зареєстрований в реєстрі за № 16756, відповідно до якого іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю наступне нерухоме майно: трикімнатна квартира, загальною площею 68,30 кв.м., жилою площею 43, 90 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , що належить іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу, зареєстрованого Київською універсальною біржою 09.01.1996 року за № А8680/96, зареєстрованого Київським міським бюро технічної інвентаризації 09.01.1996 р. за № 536/32210, в забезпечення виконання умов кредитного договору № 11366147000 від 27.06.2008 року укладеного між ПП Видавництво Аврора Прінт та АКІБ УкрСиббанк .

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем-1 своїх зобов`язань за кредитним договором щодо погашення заборгованості по тілу кредиту та сплати процентів, позивач звернувся до Дніпровського районного суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства "Видавництво Аврора Прінт", ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про солідарне стягнення з Приватного підприємства "Видавництво Аврора Прінт", ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" суми боргу за Кредитним договором № 11366147000 від 27 червня 2008 року у розмірі 334913,46 дол. США, що за курсом НБУ станом на 19.08.2014 року становить 4378427,82 грн., а також заборгованість по комісії та пені за несвоєчасне погашення заборгованості по комісії в загальній сумі 22592,64 грн.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 23.09.2014 у справі № 755/23060/14-ц у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" до Приватного підприємства "Видавництво Аврора Прінт", ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, процентів, нарахованих за користування кредитом та пені - відмовлено.

Проте, рішенням Апеляційного суду міста Києва від 04.02.2015 року у справі № 755/23060/14-ц рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 23.09.2014 скасовано та постановлено нове рішення. Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" задоволено частково. Стягнуто з Приватного підприємства Видавництво Аврора Прінт на користь Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" заборгованість по кредитним договором № 11366147000 від 27.06.2008 у розмірі 334 913,46 дол. США, що за курсом НБУ станом на 19.08.2014 р. становить 4 378 427,82 грн., а також заборгованість по комісії та пені за несвоєчасне погашення заборгованості по комісії в загальній сумі 22 592,64 грн. та судовий збір у розмірі 3 654, 00 грн. В задоволенні позових вимог Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, процентів, нарахованих за користування кредитом та пені відмовлено.

19.03.2015 на виконання рішення Апеляційного суду міста Києва від 04.02.2015 року у справі № 755/23060/14-ц Дніпровським районним судом міста Києва видано накази.

Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Норми статті 129 Конституції України визначають, що основними засадами судочинства є обов`язковість судового рішення.

Таким чином, факти, встановлені у рішенні Апеляційного суду міста Києва від 04.02.2015 року у справі № 755/23060/14-ц, яке набрало законної сили, не доказуються при розгляді даної справи.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звертався до Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Києва) з метою примусового виконання наказів Дніпровського районного суду міста Києва від 19.03.2015 у справі № 755/23060/14-ц, проте постановами державної виконавчої служби від 28.04.2020 ВП 61778404 та № 61778333 виконавчі листі повернуті позивачу (стягувачу), оскільки відсутні рахунки в банківських установах та відсутнє майно боржника.

Отже, обгрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що рішення Апеляційного суду міста Києва від 04.02.2015 року у справі № 755/23060/14-ц про стягнення боргу на даний час не виконано, заборгованість за кредитним договором не погашена, у зв`язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача 30 142, 21 доларів США - 3 % річних за період з 19.06.2018 по 18.06.2021.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов до наступного висновку.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 ст. 638 Цивільного кодексу України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

В силу положень ст. 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 1048 Цивільного кодексу України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно ч. ч. 1, 3 ст. 1049 Цивільного кодексу України, позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок. Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів належних йому.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Судом встановлено, що рішенням Апеляційного суду міста Києва від 04.02.2015 року у справі № 755/23060/14-ц рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 23.09.2014 скасовано та постановлено нове рішення. Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" задоволено частково. Стягнуто з Приватного підприємства Видавництво Аврора Прінт на користь Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" заборгованість за кредитним договором № 11366147000 від 27.06.2008 у розмірі 334 913,46 дол. США, що за курсом НБУ станом на 19.08.2014 р. становить 4 378 427,82 грн., а також заборгованість по комісії та пені за несвоєчасне погашення заборгованості по комісії в загальній сумі 22 592,64 грн. та судовий збір 3 654 грн. В задоволенні позових вимог Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, процентів, нарахованих за користування кредитом та пені відмовлено.

Проте, рішення Апеляційного суду міста Києва від 04.02.2015 року у справі № 755/23060/14-ц про стягнення боргу на даний час не виконано, заборгованість за кредитним договором відповідачем не погашена, у зв`язку з чим позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 30 142, 21 доларів США - 3 % річних за період з 19.06.2018 по 18.06.2021.

Відповідно до ч. 1 ст. 1050 Цивільного кодексу України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Згідно п. 7.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань , за відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання.

Так, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013 року).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України). Отже, зобов`язання припиняється не будь-яким виконанням, а лише виконанням, проведеним належним чином. Основні критерії належності виконання містяться у ст.ст. 526 - 530 ЦК України, відповідно до якої належно виконаним буде вважатися зобов`язання, яке виконано відповідно до умов договору, вимог ЦК та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, здійснено сторонами, відповідно до предмета виконання, у передбачений строк (термін), у визначеному місці та у належний спосіб.

Таким чином, з аналізу наведених норм закону слідує, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

Аналогічного правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.06.2019 у справі № 916/190/18.

При цьому, суд зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 зазначила наступне.

Якщо грошове зобов`язання між сторонами виражене в іноземній валюті - доларах США, тому при розрахунках процентів та інших стягнень за основу береться розрахунок заборгованості в доларах США, що відповідає практиці Великої Палати Верховного Суду та підтверджується таким.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.

При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

У статті 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Тобто відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України.

Однак заборони на виконання грошового зобов`язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено в договорі, чинне законодавство не містить.

З аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта - єдиний законний платіжний засіб на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти, - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці на тимчасово окупованій території України.

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема вкладу, не суперечить чинному законодавству.

Подібний правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18), від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц (провадження № 14-600цс18), від 12 грудня 2018 року у справі № 757/6367/13-ц (провадження № 14-422цс18) від 16 січня 2019 року у справах № 373/2054/16 (провадження № 14-446цс18) та № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).

Особливості звернення стягнення на кошти боржника в іноземній валюті та виконання рішень при обчисленні боргу в іноземній валюті визначені у статті 49 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII Про виконавче провадження .

Відповідно до частини третьої вказаної статті у разі обчислення суми боргу в іноземній валюті виконавець у результаті виявлення у боржника коштів у відповідній валюті стягує такі кошти на валютний рахунок органу державної виконавчої служби, а приватний виконавець - на відповідний рахунок приватного виконавця для їх подальшого перерахування стягувачу. У разі виявлення коштів у гривнях чи іншій валюті виконавець за правилами, встановленими частинами першою і другою цієї статті, дає доручення про купівлю відповідної валюти та перерахування її на валютний рахунок органу державної виконавчої служби, а приватний виконавець - на відповідний рахунок приватного виконавця.

Саме таким чином необхідно діяти у випадку примусового виконання грошового зобов`язання, визначеного в іноземній валюті, про що зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18).

З наведених підстав вказівка в резолютивній частині рішення суду першої інстанції про стягнення відповідних сум з конвертацією цієї суми в національну валюту на день здійснення платежу є помилковою.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 09.11.2021 року у справі № 320/5115/17.

Судом перевірено правильність наданого позивачем розрахунку 3% річних і встановлено, що останні відповідають вимогам чинного законодавства, зокрема, проведені з урахуванням моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов`язання та за відповідний період прострочення.

Оскільки матеріалами справи підтверджується прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання за рішенням суду, з нього, в силу положень статті 625 Цивільного кодексу України, підлягають стягненню 30 142, 21 доларів США - 3 % річних за період з 19.06.2018 по 18.06.2021.

Таким чином, позовні вимоги Акціонерного товариства Укрсиббанк до Приватного підприємства Видавництво Аврора Прінт про стягнення 30 142, 21 доларів США - 3 % річних підлягаю задоволенню.

Крім того, суд не приймає до уваги твердження відповідача-2 ОСОБА_1 щодо спливу строку позовної давності до додаткової вимоги про стягнення 3 % річних та щодо застосування наслідків спливу строку позовної давності до такої вимоги, оскільки по-перше така вимога не є додатковою, а по-друге відповідно до приписів ст. 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Проте, суд зазначає, що позивач просив стягнути з відповідача-1 (Приватного підприємства Видавництво Аврора Прінт ) на користь позивача 3 % річних в розмірі 30 142, 21 доларів США, тобто така вимога заявлена саме до відповідача-1, а не до ОСОБА_1 , однак відповідач-1 не звертався до суду із заявою про застосування строків позовної давності.

Також, позивач просив суд з метою погашення на користь Акціонерного товариства "Укрсиббанк" 3 % річних у розмірі 30 142, 21 доларів США звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 та на праві власності належить ОСОБА_1 , встановивши спосіб реалізації предмету іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження, з дотриманням вимог Закону України "Про іпотеку".

Тож, дана вимога заявлена до ОСОБА_1 , як іпотекодавця за договором іпотеки.

Як встановлено судом вище, 27.06.2008 між Акціонерним комерційним інноваційним банком УкрСиббанк , який перейменовано на Акціонерне товариство УкрСиббанк (далі - іпотекодержатель) та ОСОБА_1 (далі - іпотекодавець) укладено договір іпотеки № 89333 нерухомого майна, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В., зареєстрований в реєстрі за № 16756, відповідно до якого іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю наступне нерухоме майно: трикімнатна квартира, загальною площею 68,30 кв.м., жилою площею 43, 90 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , що належить іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу, зареєстрованого Київською універсальною біржою 09.01.1996 року за № А8680/96, зареєстрованого Київським міським бюро технічної інвентаризації 09.01.1996 р. за № 536/32210, в забезпечення виконання умов кредитного договору № 11366147000 від 27.06.2008 року укладеного між ПП Видавництво Аврора Прінт та АКІБ УкрСиббанк .

Сторони іпотечного договору узгодили, що іпотека за цим договором забезпечує виконання грошових зобов`язань в повному обсязі за основним зобов`язанням (кредитного договору № 11366147000 від 27 червня 2008 року) щодо сплати боржником кожного і всіх його платіжних зобов`язань за кредитним договором у розмірі, валюті, порядку та у строк, які встановлені в кредитному договорі з усіма змінами і доповненнями до нього - пункт 1.3. договору іпотеки.

За пунктами 4.1., 4.2., 4.3. договору іпотеки сторони визначили, що іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі порушення іпотекодавцем будь-якого зобов`язання за цим договором або будь-якого зобов`язання, що забезпечено іпотекою за цим договором. Звернення стягнення здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса, позасудового врегулювання у відповідності до умов цього договору та Закону України Про іпотеку , з інших підстав, передбачених законодавством України. Право визначення підстав та способу звернення стягнення належить іпотекодержаетлю.

За пунктом 6.1. договору іпотеки цей договір діє з моменту нотаріального посвідчення до повного виконання зобов`язання за договором, що обумовлюють основне зобов`язання.

Згідно частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

В силу застави, кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави) (ст. 572 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 589 Цивільного кодексу України, у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (ч. 1 ст. 575 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 1 Закону України Про іпотеку , іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека, відповідно до ст. 3 Закону України Про іпотеку , виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.

Згідно ч. 1 ст. 11 Закону України Про іпотеку , майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання виключно в межах вартості предмета іпотеки.

Відповідно до ст. 12 Закону України Про іпотеку , у разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Так, відповідно до статті 33 Закону України Про іпетоку , у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Пунктом 1 ст. 7 Закону України Про іпотеку встановлено, що за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

Відповідно до ст. 590 Цивільного кодексу України, звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави, у разі, коли зобов`язання не буде виконано у встановлений строк (термін). У разі часткового виконання боржником зобов`язання, забезпеченого заставою, право звернення на предмет застави зберігається у первісному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 35 Закону України Про іпотеку , у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Таким чином, відповідно до вищезазначених норм права, саме внаслідок невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель (позивач) вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням (за кредитним договором) шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Проте, суд зазначає, що заборгованість за кредитним договором (основне зобов`язання) було стягнуто позивачем в судовому порядку - рішенням Апеляційного суду міста Києва від 04.02.2015 року у справі № 755/23060/14-ц, та наразі судом задоволено вимогу про стягнення 3 % річних внаслідок невиконання відповідачем-1 саме рішення Апеляційного суду міста Києва від 04.02.2015 року у справі № 755/23060/14-ц, що виключає звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки таке зобов`язання не забезпечено іпотекою.

При цьому, суд зазначає, що позивачем вже було реалізовано його право на таку вимогу, а саме судом встановлено, що Акціонерне товариство Укрсиббанк зверталося до Дніпровського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило в рахунок погашення заборгованості Приватного підприємства Видавництво Аврора Прінт перед АТ УкрСиббанк за кредитним договором № 11366147000 від 27 червня 2008 року за основним боргом і процентами у розмірі 406 827,71 дол. США, комісії в розмірі 20 612,68 грн. та пені за порушення термінів повернення кредиту, процентів, комісії в розмірі 1 009 373,35 грн. звернути стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки № 89333, укладеного 27 червня 2008 року між АТ УкрСиббанк та ОСОБА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В., зареєстрованого в реєстрі за № 16756, а саме: трикімнатну квартиру, загальною площею 68,30кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , та належить відповідачу на підставі договору купівлі-продажу, зареєстрованого Київською універсальною біржою 09.01.1996 року за № А8680/96, зареєстрованого Київським міським бюро технічної інвентаризації 09.01.1996 р. за № 536/32210, встановивши спосіб реалізації предмету іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження, з дотриманням вимог Закону України Про іпотеку за початковою ціною на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки майна, здійсненої суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом.

Проте, рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 15.10.2019 у справі № 755/8434/17, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 14.09.2020 у задоволенні позову Акціонерного товариства УкрСиббанк до ОСОБА_1 , третя особа: Приватне підприємство Видавництво Аврора Прінт про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовлено.

Зокрема, судом під час розгляду справи № 755/8434/17 встановлено, що строк виконання кредитного зобов`язання у повному обсязі настав 27 червня 2011 року, доказів пред`явлення протягом трьох років, починаючи від дати невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання (до 27 червня 2014 року), позовної вимоги до майнового поручителя матеріали справи не містять та позивачем не надано. З таким позовом банк звернувся до суду лише у травні 2017 року, тобто зі спливом строку позовної давності.

Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, оскільки законодавством передбачено право іпотекодержателя задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки у випадку невиконання або неналежного виконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання, а у даному випадку рішенням Апеляційного суду міста Києва стягнуто суму основного зобов`язання та наразі судом задоволено вимогу про стягнення суми 3 % річних внаслідок невиконання рішення апеляційного суду щодо сплати коштів присуджених за таким рішенням, при цьому позивачем вже реалізовано його право на звернення стягнення на предмет іпотеки, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог в частині звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме: трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 та яка на праві власності належить ОСОБА_1 , з метою погашення на користь Акціонерного товариства "Укрсиббанк" 3 % річних у розмірі 30 142, 21 доларів США.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.

За таких обставин, з урахуванням викладеного вище, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 .

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача-1.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ :

1. Позовні вимоги Акціонерного товариства Укрсиббанк до Приватного підприємства Видавництво Аврора Прінт - задовольнити.

2. Стягнути з Приватного підприємства Видавництво Аврора Прінт (вул. Причальна, буд. 5, м. Київ, 02081, ідентифікаційний код - 21484864) на користь Акціонерного товариства Укрсиббанк (вул. Андріївська, буд. 2/12, м. Київ, 04070, ідентифікаційний код - 09807750) 30 142 (тридцять тисяч сто сорок два) долари 21 цент США - 3 % річних та 12 285 (дванадцять тисяч двісті вісімдесят п`ять) грн 00 коп. - судового збору.

3. У задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 - відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду або через відповідний місцевий господарський суд.

Повний текст рішення складено: 13.12.2021.

Суддя Щербаков С.О.