Рішення

від 12.11.2021 по справі 183/4716/20

НОВОМОСКОВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 183/4716/20

№ 2/183/1013/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 листопада 2021 року м. Новомосковськ

Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді Городецького Д.І.

з секретарем судового засідання Пономаренко О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в м. Новомосковську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Губиниської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області, треті особи - державний нотаріус Новомосковської районної державної нотаріальної контри Південного-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро)Крутько Людмила Петрівна, державний нотаріус Новомосковської державної нотаріальної контри Південного-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Голубова Ольга Сергіївна про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом,-

в с т а н о в и в :

28 серпня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищезазначеним позовом, в обґрунтування якого, з урахуванням уточнених вимог, посилалася на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померлі її ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

За життя ОСОБА_5 склала заповіт, посвідчений 17 листопада 2017 року секретарем виконавчого комітету Вільненської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області за реєстровим № 154, яким все майно, де б воно не було із чого б не складалось, і взагалі все те, що їй буде належати на день смерті, і на що вона за законом матиме право, заповіла їй, ОСОБА_1 .

У встановлений законом строк вона звернулася до Новомосковської районної державної нотаріальної контори Дніпропетровської області з заявою про прийняття спадщини після смерті бабці ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , а в подальшому з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом на належне спадкодавцю майно, проте відповіддю державного нотаріуса Крутько Л.П. від 06 лютого 2020 року за вих. 186/02-14 позивачу було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на житловий будинок та земельну ділянку, що розташовані по АДРЕСА_1 , а також на земельну ділянку площею 1,4738 га., з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Вільненської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, поле № 1, ділянка № НОМЕР_1 з тих підстав, що за час життя ОСОБА_5 звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті свого сина ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 , зокрема окрім ОСОБА_5 з заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 також звернулись інші спадкоємці за законом, а тому вчинити відповідні нотаріальні дії неможливо, оскільки з матеріалів спадкової справи після смерті ОСОБА_6 неможливо встановити коло спадкоємців, які мають право на обов`язкову частку в спадщині після його смерті.

Позивач ОСОБА_1 вказує на те, що після смерті ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 із заявами про прийняття спадщини звернулись: його мати ОСОБА_5 (бабця позивача), відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та син померлого ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , який відмовився від прийняття спадщини після смерті свого батька на користь матері ОСОБА_2 (відповідач).

В той же час, на день смерті ОСОБА_6 разом з ним проживали та були зареєстровані: відповідач ОСОБА_2 (дружина померлого) та його діти - ОСОБА_7 , 1977 р.н. та ОСОБА_3 , 1975 р.н.

Таким чином, спадкоємцями, які прийняли спадщину після смерті ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 є: його мати - ОСОБА_5 , дружина ОСОБА_2 та діти ОСОБА_3 і ОСОБА_7 , який відмовився від прийняття спадщини на користь відповідача ОСОБА_2 (дружини спадкодавця).

Водночас, 26 червня 2012 року спадкодавець ОСОБА_6 залишив заповіт, посвідчений секретарем виконавчого комітету Вільненської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області за реєстровим № 59, яким належний йому житловий будинок з надвірними будівлями, що розташований по АДРЕСА_1 і присадибною ділянкою, розташованою за адресою цього будинку, заповів ОСОБА_5 .

А тому, враховуючи коло спадкоємців, які прийняли спадщину після смерті ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 та право відповідача ОСОБА_2 на 1/8 обов`язкової частки спадкового майна згідно до приписів ч. 1 ст. 1241ЦК України, частка ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 складає 7/8 вищезазначеного спадкового майна за заповітом після смерті сина.

Крім того, після смерті ОСОБА_6 залишилось спадкове майно, яке не охоплено заповітом у вигляді 1/3 частки житлової квартири АДРЕСА_2 , яка належала померлому на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 29 грудня 2006 року Новомосковською міською радою.

Таким чином, розмір частки, на яку мала право спадкування за законом ОСОБА_5 , померла ІНФОРМАЦІЯ_1 складає 1/12 житлової квартири АДРЕСА_2 .

Позивач ОСОБА_1 зазначає, що також до складу спадкового майна після смерті її бабці ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 входить земельна ділянка площею 1,4738 га, кадастровий номер: 1223281500:01:001:0008, цільове призначення якої - для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території АДРЕСА_3 , що належала спадкодавцю на підставі Державного акту на право власності на землю серії ЯА № 182259, виданого 03 лютого 2005 року Новомосковською районною державною адміністрацією Дніпропетровської області.

В зв`язку з наведеним, в позовній заяві ОСОБА_1 просила суд:

-визнати за нею право власності на 1/12 частку квартири АДРЕСА_4 (Свідоцтво про право власність на житло від 29 грудня 2006 року), в порядку спадкування за заповітом після смерті бабці ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка прийняла спадщину після смерті сина ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 , але не оформила правовстановлюючих документів на спадкове майно;

-визнати за нею право власності на 7/8 частки житлового будинку АДРЕСА_5 АДРЕСА_6 , (Договір дарування від16 грудня 2005 року, зареєстрований в БТІ за № 365771 від 21 січня 2006 року), в порядку спадкування за заповітом після смерті бабці ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка прийняла спадщину після смерті сина ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 , але не оформила правовстановлюючих документів на спадкове майно;

-визнати за нею право власності на 7/8 частки земельної ділянки загальною площею 0,326 га, кадастровий номер: 1223281500:03:006:0100 та 1223281500:03:006:0101, цільове призначення якої: 0,250 га. - для ведення особистого підсобного господарства та 0,076 га. - для будівництва та обслуговування житлового будинку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (Державний акт на право власності на землю серії ЯБ № 874154, виданий 17 липня 2006 року), в порядку спадкування за заповітом після смерті бабці ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка прийняла спадщину після смерті сина ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 , але не оформила правовстановлюючих документів на спадкове майно;

-визнати за нею право власності на земельну ділянку площею 1,4738 га, кадастровий номер: 1223281500:01:001:0008, цільове призначення якої - для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Вільненської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, поле № 1 ділянка № 8 (Державний акт на право власності на землю серії ЯА № 182259, виданий 03 лютого 2005 року Новомосковською районною державною адміністрацією Дніпропетровської області), в порядку спадкування за заповітом після смерті бабці ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою суду від 14 вересня 2020 року відкрите провадження у справі.

Ухвалою суду від 11 січня 2020 року зобов`язано Новомосковську державну нотаріальну контору Південного-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) надати на адресу суду належним чином завірену копію спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Ухвалою суду від 11 січня 2020 року зобов`язано Новомосковську районну державну нотаріальну контору Південного-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) надати на адресу суду належним чином завірену копію спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою суду від 12 серпня 2021 року закрите підготовче провадження у справі, справа призначена до судового розгляду по суті.

Позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_8 в судове засідання не з`явилися, згідно заяви представника остання просила слухати справу без її участі, вимоги підтримала в повному обсязі, просила позов задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_9 в судове засідання не з`явилися, згідно заяви представника остання просила розглядати справу без її участі, вимоги в частині спірної квартири, домоволодіння та земельної ділянки за адресою домоволодіння визнала, щодо вимог в частині спадкового майна, а саме земельної ділянки площею 1,4738 га зазначила, що відповідач ОСОБА_2 до нього ніякого відношення не має.

Відповідач ОСОБА_3 та представник відповідача Губиниської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області, кожен окремо, в судове засідання не з`явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили, клопотання про відкладення розгляду справи та відзиву на позовну заяву до суду не подавали.

Враховуючи, що в матеріалах справи міститься заява представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_9 про розгляд справи без участі представника, суд не вбачає підстав для ухвалення заочного рішення.

Третя особи - державний нотаріус Новомосковської районної державної нотаріальної контри Південного-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Крутько Л.П. та державний нотаріус Новомосковської державної нотаріальної контри Південного-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Голубова О.С., кожен окремо, в судове засідання не з`явилися, згідно поданих заяв просили розглядати справу без їх участі.

У зв`язку з неявкою осіб, які приймають участь у справі, суд розглядає справу у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Суд, дослідивши надані сторонами письмові докази, приходить до наступного.

Відповідно до положення статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та Закону України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції , закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном на власний розсуд, учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до частини першої, другої, третьої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст.ст.76-81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи. Докази повинні бути належними, допустимими та достовірними. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 92 роки померла бабця позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що 13 березня 2019 року Виконавчим комітетом Вільненської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області складено відповідний актовий запис № 17, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 від 13 березня 2019 року. Спадкова справа № 65/2019 заведена 20 березня 2019 року, номер у спадковому реєстрі 63926574, що підтверджується Витягом про реєстрацію в спадковому реєстрі № 55533629 від 20 березня 2019 року, Інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) № 63202095 від 18 січня 2021 року.

Після смерті ОСОБА_5 відкрилась спадщина належне їй майно.

За життя ОСОБА_5 склала заповіт, посвідчений 17 листопада 2017 року секретарем виконавчого комітету Вільненської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області Мельник Т.І. за реєстровим № 154, яким все майно, де б воно не було із чого б не складалось, і взагалі все те, що їй буде належати на день смерті, і на що вона за законом матиме право, заповіла позивачу ОСОБА_1 , що підтверджується Інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) № 55532477 від 20 березня 2019 року.

Встановлено, що після смерті ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 відкрилася спадщина на спадкове майно, а саме на: частку житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; частку земельної ділянки загальною площею 0,326 га., кадастровий номер: 1223281500:03:006:0100 та 1223281500:03:006:0101, цільове призначення якої: 0,250 га. - для ведення особистого підсобного господарства та 0,076 га. - для будівництва та обслуговування житлового будинку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;частку квартири АДРЕСА_4 , а також на земельну ділянку площею 1,4738 га., кадастровий номер: 1223281500:01:001:0008, цільове призначення якої - для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Вільненської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, поле № 1 ділянка № 8.

У встановлений законом строк позивач ОСОБА_1 звернулася до Новомосковської районної державної нотаріальної контори Дніпропетровської області з заявою про прийняття спадщини після смерті бабці ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , а в подальшому з заявою про видачу їй свідоцтва про право на спадщину за заповітом на належне спадкодавцю майно, проте відповіддю державного нотаріуса Крутько Л.П. від 06 лютого 2020 року за вих. 186/02-14 позивачу було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на житловий будинок та земельну ділянку, що розташовані по АДРЕСА_1 , а також на земельну ділянку площею 1,4738 га, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Вільненської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, поле № 1, ділянка № НОМЕР_1 з тих підстав, що за час життя ОСОБА_5 звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті свого сина ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 , зокрема окрім ОСОБА_5 з заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 також звернулись інші спадкоємці за законом, а тому вчинити відповідні нотаріальні дії неможливо, оскільки з матеріалів спадкової справи після смерті ОСОБА_6 неможливо встановити коло спадкоємців, які мають право на обов`язкову частку в спадщині після його смерті.

Так, з матеріалів спадкової справи № 18/2017, заведеної 19 січня 2017 року Новомосковською державною нотаріальною конторою після смерті ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 вбачається, що із заявами про прийняття спадщини звернулись: його мати ОСОБА_5 (бабця позивача), відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та син померлого ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , який відмовився від прийняття спадщини після смерті свого батька на користь матері ОСОБА_2 , тобто відповідача.

В той же час, судом встановлено, що на день смерті ОСОБА_6 разом з ним проживали та були зареєстровані: відповідач ОСОБА_2 (дружина померлого) та його діти - ОСОБА_7 , 1977 р.н. та ОСОБА_3 , 1975 р.н., що підтверджується довідкою виконавчого комітету Новомосковської міської ради Дніпропетровської області № 2616 від 13 червня 2017 року.

Отже, спадкоємцями, які прийняли спадщину після смерті ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 є: його мати - ОСОБА_5 , дружина ОСОБА_2 та діти ОСОБА_3 і ОСОБА_7 , який відмовився від прийняття спадщини на користь відповідача ОСОБА_2 (дружини спадкодавця), тобто частка кожного з них за законом у спадщині складає по 1/4.

Судом встановлено, що ОСОБА_6 залишив заповіт, посвідчений 26 червня 2012 року, посвідчений секретарем виконавчого комітету Вільненської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області Гнусіною О.О. за реєстровим № 59, яким належний йому житловий будинок з надвірними будівлями і присадибною ділянкою, що розташовані по АДРЕСА_1 , заповів матері ОСОБА_5 .

Встановлено, що житловий будинок АДРЕСА_5 АДРЕСА_6 належав померлому ОСОБА_6 на підставі Договору дарування серії ВСК № 637754, посвідченого 16 грудня 2005 року державним нотаріусом Новомосковської районної державної нотаріальної контори Дніпропетровської області Крутько Л.П., зареєстрованого в БТІ за № 365771 від 21 січня 2006 року, що підтверджується Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 9632496 від 21 січня 2006 року.

Згідно технічного паспорту на садибний (індивідуальний) житловий будинок, виготовленого станом на 12 березня 2004 року, житловий будинок АДРЕСА_1 складається з: будинку - літ А , загальною площею 75,8 кв.м., житловою площею 41,8 кв.м., прибудови - літ. а,б ; ґанку; сараю - літ. Б,З,Л,Є ; гаражу - літ. В,Д ; літньої кухні - літ. Г, ; навісу - літ. Е ; погребу - літ. И,Ж ; вбиральні - літ. Н ; літнього душу - літ. М ; колодязю - літ. К ; огорожі № 2-4; замощення І.

Встановлено, що земельна ділянка загальною площею 0,326 га, кадастровий номер: 1223281500:03:006:0100 та 1223281500:03:006:0101, цільове призначення якої: 0,250 га. - для ведення особистого підсобного господарства та 0,076 га. - для будівництва та обслуговування житлового будинку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 належала померлому ОСОБА_6 на підставі Державного акту на право власності на землю серії ЯБ № 874154, виданого17 липня 2006 року Вільненською сільською радою Новомосковського району Дніпропетровської області, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 01:06:126:00915.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 1241 ЦК України, малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка).

В даному випадку, відповідач ОСОБА_2 , тобто дружина померлого ОСОБА_6 , яка є непрацездатною вдовою, незалежно від заповіту успадковує за законом після смерті чоловіка 1/8 частки (обов`язкова частка), що складає половину від 1/4 частки спадкоємця за законом.

А тому, враховуючи коло спадкоємців, які прийняли спадщину після смерті ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 та право відповідача ОСОБА_2 на 1/8 обов`язкової частки спадкового майна згідно до приписів ч. 1 ст. 1241 ЦК України, частка спадкодавця ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 складає 7/8 вищезазначеного спадкового майна за заповітом після смерті сина.

Крім того, судом встановлено, що ОСОБА_6 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на праві приватної спільної сумісної власності на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 29 грудня 2006 року Новомосковською міською радою згідно з розпорядженням № 07854 від 27 листопада 2006 року, зареєстрованого 29 грудня 2006 року в КП НМРБТІ та записаного в реєстрову книгу за № 17374033 належить квартира АДРЕСА_7 , що підтверджується Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 13111616 від 29 грудня 2006 року.

Відповідно до ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

Відповідно до ч. 2 ст. 370 ЦК України у разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

Відповідно до ст. 372 ЦК України 1. Майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом.У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється. Договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи бути обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

Відповідно до ч. 2 ст. 370 ЦК України у разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

Відповідно до ст. 372 ЦК України 1. Майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється. Договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до п. 5 постанови Пленуму Верховного суду України від 22.12.1995 року №20 Про судову практику у справах з позовами про захист права приватної власності , частка учасника спільної сумісної власності визначається при поділі майна, виділі з частки спільного майна, зверненні стягнення на майно учасника спільної власності за його боргами, відкритті після нього спадщини. При відсутності доказів про те, що участь когось з учасників спільної сумісної власності (крім сумісної власності подружжя) у надбанні майна була більшою або меншою, частки визначаються рівними.

Пунктом 17 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07.02.2014 року Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав передбачено, що частка суб`єкта права спільної сумісної власності визначається зокрема, при поділі майна, виділі частки зі спільного майна, зверненні стягнення на майно учасника спільної власності за його боргами, відкритті після нього спадщини.

Суд також враховує роз`яснення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладені в п. 3, 4 Інформаційного листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №24-753/0/4-13 від 16.05.2013 року, де зазначено, що спадкоємці учасника спільної сумісної власності мають право звернутися з позовом про визначення частки майна, належної померлому на праві спільної сумісної власності.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що частки ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та померлого ОСОБА_6 у праві спільної сумісної власності є рівними, тобто кожному з них на праві приватної спільної сумісної власності належить по 1/3 частці квартири АДРЕСА_4 .

Відповідно до ст. 1226 ЦК України частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах. При цьому необхідно визначити, якою є доля спадкодавця у праві спільної сумісної власності.

Згідно з п. 224 Інструкції Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України , затвердженою наказом міністерства юстиції України від 03.03.2004 р. №20/5, нотаріус може видати свідоцтво про право на спадщину за законом чи за заповітом після смерті одного з учасників спільної сумісної власності лише після виділення (визнання) частки померлого у спільному майні.

Як вже встановлено вище, спадкоємцями, які прийняли спадщину після смерті ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 є: його мати - ОСОБА_5 , дружина ОСОБА_2 та діти ОСОБА_3 і ОСОБА_7 , який відмовився від прийняття спадщини на користь відповідача ОСОБА_2 (дружини спадкодавця), тобто частка кожного з них за законом у спадщині складає по 1/12 (1/3 частки ділиться між 4 спадкоємцями за законом).

Таким чином, розмір частки, на яку мала право спадкування за законом ОСОБА_5 після смерті свого сина складає 1/12 житлової квартири АДРЕСА_2 .

Суд, встановивши обсяг спадкового майна, належного спадкодавцю ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , вирішуючи спір по суті заявлених вимог до вказаних правовідносин застосовує наступні норми права.

Як зазначалося вище, за життя ОСОБА_5 склала заповіт, посвідчений 17 листопада 2017 року секретарем виконавчого комітету Вільненської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області Мельник Т.І. за реєстровим № 154, яким все майно, де б воно не було із чого б не складалось, і взагалі все те, що їй буде належати на день смерті, і на що вона за законом матиме право, заповіла позивачу ОСОБА_1 , що підтверджується Інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) № 55532477 від 20 березня 2019 року.

На підставі ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1217 ЦК України визначено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно ч. 1 ст. 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

На підставі ст. 1225 ЦК України, право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах із збереженням її цільового призначення.

Судом встановлено, що спадкодавець ОСОБА_5 була зареєстрована та проживала одна за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою Вільненської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області від 18 березня 2019 року за вих. № 230.

На підставі ст. 1258 ЦК України,1. Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. 2. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Статтею 1261 ЦК України визначено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Згідно до вимог ст. 1268 ЦК України, 1. Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. 2. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. 3. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. 5. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Вимогами статті 1269 ЦК України визначено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. 2. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.

На підставі статті 1270 ЦК України, 1. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Згідно із ст. 1275 ЦК України, якщо від прийняття спадщини відмовився один із спадкоємців за заповітом, частка у спадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за заповітом і розподіляється між ними порівну. Якщо від прийняття спадщини відмовився один із спадкоємців за законом з тієї черги, яка має право на спадкування, частка у спадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за законом тієї ж черги і розподіляється між ними порівну. Положення цієї статті не застосовуються, якщо спадкоємець відмовився від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця, а також коли заповідач підпризначив іншого спадкоємця. Якщо на спадкоємця за заповітом, який відмовився від прийняття спадщини, було покладено заповідальний відказ, обов`язок за заповідальним відказом переходить до інших спадкоємців за заповітом, які прийняли спадщину, і розподіляється між ними порівну. Відмова спадкоємця за заповітом від прийняття спадщини не позбавляє його права на спадкування за законом.

Статтею 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Стаття 131 ЗК України передбачає, що громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод.

Згідно з пунктом г частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі прийняття спадщини.

На підставі ст. 1225 ЦК України, право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах із збереженням її цільового призначення.

Пунктом 10 Постанови Пленуму Верховного суду від 30 травня 2008 року N 7 Про судову практику у справах про спадкування з метою забезпечення однакового застосування законодавства про спадкування судам надані такі роз`яснення: Відповідно до статті 1225 ЦК право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).

Відповідно до ч. 1 ст. 377 ЦК України до особи, що набула право власності на житловий будинок переходить право власності на земельну ділянку, на якій він розташований без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника.

Правило статті 1225 ЦК про те, що при переході до спадкоємців права власності на житловий будинок, інші будівлі та споруди до них переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, і у розмірі, який необхідний для їх обслуговування, якщо інший її розмір не визначений заповітом, необхідно розуміти так, що така ділянка переходить у власність або користування спадкоємців, якщо її було надано в установленому порядку, в межах, визначених при наданні, за умови, що спадкодавець не складав заповіту щодо розпорядження земельною ділянкою, належною йому на праві власності.

Спадкодавець може передавати за заповітом частину належної йому земельної ділянки, тоді інша частина цієї ділянки спадкується за законом. У разі коли спадкодавець заповів всю земельну ділянку або її частину іншим особам, які не успадковували нерухоме майно, то спадкоємці мають право на земельну ділянку, на якій розміщено нерухоме майно та на частину ділянки, яка є необхідною для його обслуговування, незалежно від змісту заповіту.

За такими правилами здійснюється й перехід права на землю при спадкуванні права на частину нерухомого майна, а якщо був установлений порядок користування ним - то з урахуванням цього порядку.

Згідно з пунктом г частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі прийняття спадщини.

Згідно статті 120 ЗК України при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.

Зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

При цьому при застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з нормою статті 125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти.

Таким чином, за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду стає власником земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.

Відповідно до ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

Статтею 328 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи бути обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно з абзацом 3 ч.2 ст.331 ЦК України якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Відповідно до ст.2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень від 1 липня 2004 року, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.

Як роз`яснено у п.6 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року № 5 Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав , суди повинні мати на увазі, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК), проте право власності на нерухоме майно у разі прийняття спадщини виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації речового права на нерухоме майно (стаття 19 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень ). Разом із тим суди повинні розмежовувати право на спадщину як майнове право (об`єкт спадкування) та виникнення права власності на спадкове майно як на об`єкт нерухомого майна.

Відповідно до роз`яснень, що містяться в інформаційному листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 24-753/0/4-13 від 16 травня 2013 року Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування спори про визнання права власності на земельну ділянку та права на земельну частку (пай) в порядку спадкування, зокрема у випадках, якщо відсутній отриманий спадкодавцем державний акт про право власності на земельну ділянку, зареєстрований належним чином, якщо спадкодавцем не був отриманий державний акт про право власності на земельну ділянку, або в державному акті є неточності, які підлягають виправленню, розглядаються судами з урахуванням вимог закону та роз`яснень, викладених в пунктах 10, 11 ППВСУ від 30 травня 2008 року № 7, про те, що відповідно до статті 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).

Відповідно до ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають із моменту державної реєстрації цих прав.

Право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, а також право власності на земельну ділянку, набуту у власність із земель приватної власності без зміни її меж, цільового призначення, посвідчується: цивільно-правовою угодою щодо відчуження земельної ділянки, укладеною у порядку, встановленому законом, у разі набуття права власності на земельну ділянку за такою угодою; свідоцтвом про право на спадщину (ч. 1 і ч. 2 ст. 126 ЗК України).

Набуття права власності на земельну ділянку та перехід права власності на земельну ділянку в порядку спадкування має місце за наявності наступних юридичних фактів у їх сукупності: ухвалення рішення компетентного органу про передачу у власність земельної ділянки спадкодавцю, укладення спадкодавцем правочинів щодо набуття права власності на земельні ділянки; виготовлення технічної документації на земельні ділянки; визначення меж земельної ділянки в натурі; погодження із суміжними землевласниками та землекористувачами; одержання у встановленому порядку Державного акта на землю; реєстрація права власності на земельну ділянку.

Спадкоємець має право звернутися із заявою про державну реєстрацію переходу права власності до органу, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, після прийняття спадщини в порядку, передбаченому законом. Якщо право власності спадкодавця не було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, правовстановлюючими є документи, що підтверджують підставу для переходу права власності в порядку правонаступництва, а також документи спадкодавця, що підтверджують виникнення у нього права власності на нерухоме майно (стаття 19 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень ).

Відповідно до п. 4.18. Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року №296/5, якщо до складу спадкового майна входить нерухоме майно, що підлягає реєстрації (за винятком земельної ділянки), нотаріус виготовляє витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. За відсутності у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів нотаріус роз`яснює йому процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку.

Згідно положень Постанови Пленуму Верховного суду України від 30 травня 2008 року №7 Про судову практику у справах про спадкування , свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Згідно роз`яснень, викладених в пункті 3.1. листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 № 24-753/0/4-13 Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування , право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Якщо нотаріусом обґрунтовано відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, виникає цивільно-правовий спір, що підлягає розгляду у позовному провадженні.

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, в тому числі й у випадку визначення судом за позовом спадкоємця додаткового строку для прийняття спадщини.

Зважаючи на відмову нотаріуса видати свідоцтво про право на спадщину, іншого шляху окрім звернення до суду за захистом порушеного права у позивача немає та відповідно ст.16 ЦК України вона обрала правильний спосіб захисту свого порушеного права.

При цьому, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ст. 89 ЦПК України).

За встановлених обставин, зважаючи на те, що спадкодавець ОСОБА_5 у встановлений законом строк прийняла спадщину на частку у спадковому майні за законом та заповітом після смерті свого сина ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 , але не встигла оформити своїх спадкових прав на спірне нерухоме майно, при цьому право власності на спадкове майно за спадкодавцем ОСОБА_6 підтверджується правовстановлюючими документами, а тому враховуючи, що позивач ОСОБА_1 є спадкоємицею за заповітом після смерті бабці ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову в цій частині, а тому за позивачем належить визнати право власності в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_5 на: 1/12 частку квартири АДРЕСА_4 ; 7/8 частки житлового будинку АДРЕСА_1 , який складається з: будинку - літ А , загальною площею 75,8 кв.м., житловою площею 41,8 кв.м., прибудови - літ. а,б ; ґанку; сараю - літ. Б,З,Л,Є ; гаражу - літ. В,Д ; літньої кухні - літ. Г, ; навісу - літ. Е ; погребу - літ. И,Ж ; вбиральні - літ. Н ; літнього душу - літ. М ; колодязю - літ. К ; огорожі № 2-4; замощення І, а також на 7/8 частки земельної ділянки загальною площею 0,326 га, кадастровий номер: 1223281500:03:006:0100 та 1223281500:03:006:0101, цільове призначення якої: 0,250 га. - для ведення особистого підсобного господарства та 0,076 га. - для будівництва та обслуговування житлового будинку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Що стосується земельної ділянки площею 1,4738 га, кадастровий номер: 1223281500:01:001:0008, цільове призначення якої - для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Вільненської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, поле № 1 ділянка № 8, суд зазначає наступне.

З матеріалів спадкової справи № 154/2019, заведеної після смерті ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 вбачається, що остання за життя склала заповіт, посвідчений 06 жовтня 2017 року секретарем виконавчого комітету Вільненської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області Мельник Т.І. за реєстровим № 120, яким земельну ділянку площею 1,4738 га, кадастровий номер 1223281500:01:001:0008, яка розташована на території Вільненської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, належну їй на підставі Державного акту на право власності на землю серії ЯА № 182259 від 03 лютого 2005 року заповіла ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , що підтверджується Інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) № 55532477 від 20 березня 2019 року.

В той же час вище встановлено, що за життя ОСОБА_5 склала заповіт, посвідчений 17 листопада 2017 року секретарем виконавчого комітету Вільненської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області Мельник Т.І. за реєстровим № 154, яким все майно, де б воно не було із чого б не складалось, і взагалі все те, що їй буде належати на день смерті, і на що вона за законом матиме право, заповіла позивачу ОСОБА_1 , що підтверджується Інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) № 55532477 від 20 березня 2019 року.

Згідно із ст. 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Право на заповіт може бути реалізоване протягом всього життя особи і включає як право на складення заповіту або кількох заповітів, так і права на їх зміну, скасування.

Усі наведені правомочності заповідача у сукупності із засобами їх правової охорони та захисту є здійсненням свободи заповіту, яка є принципом спадкового права.

Свобода заповіту передбачає особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача.

Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання.

Здійснення права на заповіт не пов`язується законом з місцем проживання та перебування заповідача.

Відповідно до приписів ч.ч. 2-4 ст. 1254 ЦПК України заповідач має у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить. Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним.

Враховуючи наведені норми закону, заповіт складений спадкодавцем ОСОБА_5 пізніше на ім`я позивача ОСОБА_1 , а саме 17 листопада 2017 року за реєстровим № 154 скасовує попередній заповіт від 06 жовтня 2017 року за реєстровим № 120, складений ОСОБА_5 на ім`я ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .

У зв`язку з наведеним, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в цій частині, а тому за позивачем ОСОБА_1 належить визнати право власності на земельну ділянку площею 1,4738 га, кадастровий номер: 1223281500:01:001:0008, цільове призначення якої - для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Вільненської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, поле № 1 ділянка № НОМЕР_1 , в порядку спадкування за заповітом після смерті бабці ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , що належала померлій на підставі Державного акту на право власності на землю серії ЯА № 182259, виданого03 лютого 2005 року Новомосковською районною державною адміністрацією Дніпропетровської області, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 01:05:126:00240.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і докази не збирає.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

З урахуванням вищенаведеного, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

На підставі ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. В той же час, враховуючи відсутність вини відповідачів, суд приходить до висновку, що судові витрати повинні бути покладені на позивача.

На підставі викладено та керуючись ст.ст. 76-81, 89, 141, 258-259, 263-268, 273, 354 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Губиниської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області, треті особи - державний нотаріус Новомосковської районної державної нотаріальної контри Південного-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро)Крутько Людмила Петрівна, державний нотаріус Новомосковської державної нотаріальної контри Південного-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Голубова Ольга Сергіївна про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом, - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/12 частку квартири АДРЕСА_4 (Свідоцтво про право власність на житло, видане 29 грудня 2006 року Новомосковською міською радою на підставі розпорядження № 07854 від 27 листопада 2006 року, зареєстроване 29 грудня 2006 року в КП НМРБТІ та записане в реєстрову книгу за № 17374033), в порядку спадкування за заповітом після смерті бабці ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка прийняла спадщину за законом після смерті сина ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 , але не оформила правовстановлюючих документів на спадкове майно.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 7/8 частки житлового будинку АДРЕСА_1 , який складається з: будинку - літ А , загальною площею 75,8 кв.м., житловою площею 41,8 кв.м., прибудови - літ. а,б ; ґанку; сараю - літ. Б,З,Л,Є ; гаражу - літ. В,Д ; літньої кухні - літ. Г, ; навісу - літ. Е ; погребу - літ. И,Ж ; вбиральні - літ. Н ; літнього душу - літ. М ; колодязю - літ. К ; огорожі № 2-4; замощення І (Договір дарування серії ВСК № 637754, посвідчений 16 грудня 2005 року державним нотаріусом Новомосковської районної державної нотаріальної контори Дніпропетровської області Крутько Л.П. за реєстровим № 2-4802, зареєстрованого в НРКП БТІ Інвентаризатор 21 січня 2006 року за реєстровим № 365771), в порядку спадкування за заповітом після смерті бабці ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка прийняла спадщину за заповітом після смерті сина ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 , але не оформила правовстановлюючих документів на спадкове майно.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 7/8 частки земельної ділянки загальною площею 0,326 га., кадастровий номер: 1223281500:03:006:0100 та 1223281500:03:006:0101, цільове призначення якої: 0,250 га. - для ведення особистого підсобного господарства та 0,076 га. - для будівництва та обслуговування житлового будинку,що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (Державний акт на право власності на землю серії ЯБ № 874154, виданий 17 липня 2006 року Вільненською сільською радою Новомосковського району Дніпропетровської області, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 01:06:126:00915), в порядку спадкування за заповітом після смерті бабці ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка прийняла спадщину за заповітом після смерті сина ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 , але не оформила правовстановлюючих документів на спадкове майно.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку площею 1,4738 га, кадастровий номер: 1223281500:01:001:0008, цільове призначення якої - для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Вільненської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, поле № 1 ділянка № 8 (Державний акт на право власності на землю серії ЯА № 182259, виданий 03 лютого 2005 року Новомосковською районною державною адміністрацією Дніпропетровської області, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 01:05:126:00240), в порядку спадкування за заповітом після смерті бабці ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Судові витрати покласти позивача ОСОБА_1 .

Учасники справи:

- позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_8 ;

- відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_9 ;

- відповідач: ОСОБА_3 , 1975 року народження, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_9 ;

- відповідач: Губиниська селищна рада Новомосковського району Дніпропетровської області, код ЄДРПОУ 04338457, місцезнаходження за адресою: 51250, Дніпропетровська область, Новомосковський район, смт. Губиниха, вул. Шевченко, буд. 16;

- третя особа: державний нотаріус Новомосковської районної державної нотаріальної контри Південного-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Крутько Людмила Петрівна, код ЄДРПОУ 05466105, місцезнаходження за адресою: 51200, Дніпропетровська область, м. Новомосковськ, площа Героїв, буд. 1;

- третя особа: державний нотаріус Новомосковської державної нотаріальної контри Південного-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Голубова Ольга Сергіївна), код ЄДРПОУ 02891109, місцезнаходження за адресою: 51200, Дніпропетровська область, м. Новомосковськ, вул. Паланочна, буд. 5.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути поданою до Дніпровського апеляційного суду через Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складене 12 листопада 2021 року.

Суддя Д.І. Городецький