Рішення

від 16.12.2021 по справі 120/12995/21-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

16 грудня 2021 р. Справа № 120/12995/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дмитришеної Р.М., розглянувши письмово в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом: ОСОБА_1 до: Уланівської сільської ради про: визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Уланівської сільської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач посилається на те, що 08.07.2021 він звернувся до відповідача з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,00 га, для ведення особистого селянського господарства.

Станом на 04.10.2021 рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або відмови у його наданні прийнято не було, тому позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.

Ухвалою від 12.10.2021 відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні). Установлено строк для подання заяв по суті.

30.11.2021 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому зазначено, що сільська рада позов не визнає. Відповідач, спростовуючи доводи позивача вказує, що клопотання позивача було розглянуто на 13 сесії 8 скликання від 17.08.2021 року, про що підтверджує Витяг з протоколу 13 сесії 8 скликання від 17.08.2021 року, Витяг з проекту рішення 13 сесії 8 скликання від 17.08.2021 року, які додаються сільською радою.

В обгрунтування своїх доводів відповідач вказує, що 17.08.2021 року на засіданні 13 позачергової сесії 8 скликання сільська рада розглянула клопотання позивача про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність позивача. Проте, проект відповідного рішення не набрав необхідної кількості голосів на його підтримку. Внаслідок цього, проект такого рішення було не прийнято , а в протокол, пленарного засідання від 17.08.2021 зафіксовано, що вищевказане питання розглянуто, однак рішення не прийнято.

Стосовно аргументів позивача, що у судовому порядку можна зобов`язувати суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, то відповідач вказує, що сільська рада - це орган місцевого самоврядування, окрема гілка влади, а не державний орган, тому висновки сформульовані у постановах Верховного Суду від 23.01.2020 року у справі №440/793/19, від 02.04.2020 року у справ, №826/568/19, застосуванню не підлягають.

На противагу наведеному, відповідач покликається на правову позицію Верховного Суду, що викладена у постанові від 25.09.2018 по справі 343/244/16-а, у якій вказано, що рішення міською радою не було прийнято, у зв`язку з не набранням відповідної кількості голосів.

Відтак, на переконання відповідача, проект рішення, який не отримав необхідної кількості голосів на свою підтримку, вважається відхиленим та не викладається у формі окремого документа про відмову в задоволені відповідної вимоги, заяви чи клопотання, а такий резельтат фіксується в протоколі пленарного засідання ради.

Відповідно до п. 2 ст. 22 Регламенту Уланівської сільської ради 8 скликання, який затверджений рішенням №14 від 23.02.2021, сесія ради скликається в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал, а з питань відведення земельних ділянок та надання документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності - не рідше один раз на місяць.

З вищевикладеного, жодної бездіяльності не вбачається, оскільки дія була вчинена.

Отже, депутати під час голосування утримались, а рішення прийнято, що узгоджується, на думку відповідача, з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 10.10.2019 по справі №814/1959/17.

Стосовно судових витрат, то відповідач вказує, що при визначені суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, що зазначено у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 по справі № 755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19).

06.12.2021 на адресу суду надійшла відповідь на відзив, у якій відповідач наводить свої аргументи стосовно доводів відповідача, та мотиви їх відхилення.

Так, зазначено, що твердження відповідача прямо суперечать приписам Конституції України, Земельного кодексу України та Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , оскільки відсутність належним чином оформленого розпорядчого індивідуального правового акту із земельних питань свідчить про те, що орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен ухвалити за законом (постанова Верховного Суду від 27 січня 2021 року N9 560/1334/19).

Відповідно до постанови від 09 липня 2020 року по справі № 454/160/17 Верховний Суд також вважає, що з боку відповідача мала місце бездіяльність, у разі, якщо відповідачем не було прийнято жодного акту ради, як суб`єкта земельних правовідносин, у формі рішення, за наслідками розгляду заяви позивача.

Результати голосування 13 сесії Уланівської сільської ради 8 скликання від 17.08.2021 не відображують мотивів прийняття того чи іншого рішення, які б дозволяли скористатись можливістю його оскарження та не містять і не відповідають поняттю акту органу місцевого самоврядування.

У даному судовому спорі, представник позивача просить врахувати висновки постанови Верховного Суду від 09 липня 2020 року № 454/160/17, з яких вбачається, що в даному випадку органом місцевого самоврядування не було прийнято рішення За чи Проти по клопотанню позивача від 07.07.2021, що прямо свідчить про протиправну бездіяльність Уланівської сільської ради, яка полягає у не ухваленні жодного з рішень, визначених Законом.

За наслідком розгляду клопотання відповідачем не прийнято ані позитивного рішення про надання позивачу дозволу, ані мотивованої відмови у його наданні, що суперечить вимогам статті 118 Земельного кодексу України в силу якої орган місцевого самоврядування розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Відтак, представник позивача покликається на позицію Верховного Суду, за висновками яких, викладених у постанові від 21.04.2021 року по справі № 826/26998/15 зазначно, що суб`єкт владних повноважень не може утриматись від прийняття рішення, що входить до його виключної компетенції, а утримання від прийняття рішення є незаконним способом поведінки такого органу.

За наведеного вище, представник позивача вказує, що з урахуванням виключних обставин наявності довготривалої протиправної бездіяльності відповідача, а також вчиненню протиправних дій, що продовжують таку бездіяльність, обраний позивачем у межах розгляду даної справи спосіб захисту своїх прав у вигляді зобов`язання відповідача прийняти рішення, яким надати відповідний дозвіл на розроблення проекту землеустрою відповідає положенням пункту 4 статті 245 КАС України є найбільш оптимальним, ефективним та забезпечує позитивне вирішення його питання без невиправданих зволікань.

Зазначений спосіб захисту узгоджується з позицією Верховного Суду, відображеною у постановах від 24 січня 2020 року по справі № 316/979/18 та від 27 січня 2021 року по справі № 560/1334/19, а також позицією Великої палати Верховного Суду, сформованій у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 591/5935/17.

Також 06.12.2021 до суду представником позивача подано клопотання про приєднання доказів витрат на правничу допомогу в заявленому розмірі 5 000,00грн.

Заперечень на адресу суду не надходило, що не є перешкодою для розгляду справи по суті.

Суд, дослідивши подані сторонами документи, з`ясувавши фактичні обставини справи, встановив наступне.

08 липня 2021 року ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся до Уланівської об`єднаної територіальної громади Хмільницького району Вінницької області в особі Уланівської сільської ради (надалі - відповідач) з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,000 га для ведення особистого селянського господарства. До клопотання надані всі необхідні документи, зокрема викопіювання розташування земельної ділянки; копія паспорта та РНОКПП.

Однак, оскільки станом на 04 жовтня 2021 року, рішення щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивованої відмови у його наданні прийнято не було, позивач звернувся до суду з вимогами про протиправну бездіяльність відповідача, що полягає у не прийнятті жодного з рішень, визначених приписами Земельного кодексу України та ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні".

Відповідач заперечує бездіяльність, так як вказує, що 17.08.2021 року на засіданні 13 позачергової сесії 8 скликання сільська рада розглянула клопотання позивача про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність позивача. Внаслідок того, що проект не набрав необхідної кількості голосів на його підтримку, рішення було не прийнято , а в протокол, пленарного засідання від 17.08.2021 зафіксовано, що вищевказане питання розглянуто, однак рішення не прийнято.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходить із наступного.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

"На підставі" означає, що суб`єкт владних повноважень: повинен бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України; зобов`язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

"У межах повноважень" означає, що суб`єкт владних повноважень повинен приймати рішення, а дії вчиняти відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх.

"У спосіб" означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.

Отже, суб`єкт владних повноважень має діяти виключно в межах та у спосіб, що встановлені законом, оскільки він виконує відповідні функції, і лише шляхом законодавчого регулювання визначається його завдання, межі його повноважень та спосіб, у який він здійснює ці повноваження. Розширене тлумачення суб`єктом владних повноважень способів здійснення своїх повноважень не допускається.

Земельні відносини в Україні відповідно до статті 3 Земельного кодексу України регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Повноваження органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування та порядок надання земельних ділянок комунальної власності у користування передбачені статтями 118, 122 та 123 ЗК України.

Законодавче регулювання обумовлено розмежуванням компетенції між органами державної влади та місцевого самоврядування щодо розпорядження земельними ділянками державної та комунальної форми власності.

Предметом розгляду в справі є саме оскарження бездіяльності відповідача як суб`єкта владних повноважень, яка обумовлена неприйняттям рішення з питань надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивованої відмови у його наданні, а тому законність таких дій/рішень (бездіяльності) органу місцевого самоврядування підлягає перевірці адміністративним судом.

Відповідно до частин першої - третьої статті 116 ЗК України громадяни набувають права власності земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, зокрема, у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (п. в ч. 3 ст. 116 ЗК України).

Відповідно до ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель комунальної власності для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки комунальної власності у власність. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовані розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.

В частині сьомій статті 118 ЗК України зазначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

З аналізу наведених норм слідує, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства подають клопотання до відповідного органу місцевого самоврядування, у якому зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри, до якого додаються, зокрема, графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.

При цьому, підставою для відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відтак, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України, про що неодноразово вказував Верховний Суд у своїх постановах.

Відповідно до матеріалів справи 08 липня 2020 року позивачем було подано до відповідача клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, що не заперечується останнім.

Законність своїх дій відповідач обгрунтовує тим, що 17.08.2021 року на засіданні 13 позачергової сесії 8 скликання сільська рада розглянула клопотання позивача про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність позивача. Внаслідок того, що проект не набрав необхідної кількості голосів на його підтримку, рішення було не прийнято , а в протокол, пленарного засідання від 17.08.2021 зафіксовано, що вищевказане питання розглянуто, однак рішення не прийнято.

Згідно з п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" питання з приводу земельних відносин вирішується виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.

Відповідно до ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.

Системний аналіз вказаних норм дозволяє дійти висновку, що до повноважень сільської ради у галузі земельних відносин належить, зокрема, вирішення питання щодо надання дозволу на виготовлення документації та передачі земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства. Дане питання вирішується виключно на пленарному засіданні ради, за результатами розгляду якого рада приймає рішення.

Частиною 1 статті 46 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення), районна, обласна рада проводить свою роботу сесійно. Сесія складається з пленарних засідань ради, а також засідань постійних комісій ради.

Сесії ради проводяться гласно із забезпеченням права кожного бути присутнім на них, крім випадків, передбачених законодавством. Порядок доступу до засідань визначається радою відповідно до закону. Протоколи сесії ради є відкритими та оприлюднюються і надаються на запит відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації" (ч. 17 ст. 46 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Згідно з ч. 1 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Рішення ради приймаються відкритим поіменним голосуванням, окрім випадків, передбачених пунктами 4 і 16 статті 26, пунктами 1, 29 і 31 статті 43 та статтями 55, 56 цього Закону, в яких рішення приймаються таємним голосуванням. Результати поіменного голосування підлягають обов`язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації". На офіційному веб-сайті ради розміщуються в день голосування і зберігаються протягом необмеженого строку всі результати поіменних голосувань. Результати поіменного голосування є невід`ємною частиною протоколу сесії ради (ч. 3 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Аналіз наведених вище норм дає підстави для висновку, що положення Земельного кодексу України та Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" надають відповідачу повноваження на вирішення питання про надання або відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та зобов`язують прийняти рішення у місячний строк, а також визначають підстави, з яких може бути прийняте рішення про відмову.

За доводами відповідача, бездіяльність відсутня, оскільки сільська рада розглянула клопотання позивача про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність позивача.

Відповідно до витягу з протоколу 13 сесії Уланівської сільської ради 8 скликання від 17.08.2021, з голосування по даному питанню депутати одноголосно Утрималися .

Досліджуючи спірне питання щодо неприйняття за результатами голосування на пленарному засіданні ради рішення, суд виходить з такого.

За позицією представника позивача, в даному випадку органом місцевого самоврядування не було прийнято рішення «За» чи «Проти» по клопотанню позивача від 07.07.2021, що прямо свідчить про протиправну бездіяльність Уланівської сільської ради, яка полягає у не ухваленні жодного з рішень, визначених Законом.

В своїх доводах позивач покликається на висновки Верховного Суду, що викладені в постанові від 09 липня 2020 року № 454/160/17 в якій зазначено, що в ході розгляду справи встановлено, що за наслідками розгляду заяви позивача проект рішення про затвердження проекту землеустрою не набрав необхідної кількості голосів депутатів. Проект рішення про відмову у затвердженні проекту землеустрою з мотивами відмови на засідання ради не виносився, не обговорювався і рішення ради з цього питання не приймалось. Таким чином, за наслідками розгляду заяви позивача відповідачем не було прийнято жодного акту ради, як суб`єкта земельних правовідносин, у формі рішення.

Проте, до такого висновку Верховний Суд прийшов з підстав того, що відповідно до протоколу сесії ради проти затвердження позивачу проекту землеустрою проголосували лише троє з присутніх депутатів, при цьому, більшість депутатів утрималось від голосування. Тому таке рішення вважається не прийнятим.

На противагу цьому, у спірному випадку, що розгядається судом в межах даної справи встановлено, що відповідно до витягу з протоколу від 17.08.2021 13 сесії Уланівської сільської ради 8 скликання вказано на присутність на сесії 20 депутатів, які відповідно голосували за питання про надання дозволу на виготовлення проекту. За результатами голосування встановлено: за - 0; проти - 0; утрималися - 19 чол.

Отже, як зазначає відповідач, відповідно до витягу з протоколу 13 сесії Уланівської сільської ради 8 скликання від 17.08.2021, з голосування по даному питанню депутати одноголосно Утрималися .

Відповідно до ст. 55 Регламенту Уланівської сільської ради 8 скликання, що затверджений рішенням №14 від 23.02.2021 (далі - Регламент Ради), який опублікований на офіційному сайті ради, рішення ради приймається після обговорення на її пленарному засіданні більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків голосування з процедурних питань, визначених цим Регламентом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської ради включається голос Уланівського сільського голови, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.

Відповідно до ст. 56 Регламенту Ради, для прийняття рішень, з`ясування волевиявлення депутатів Ради на пленарних засіданнях Ради проводиться відкрите поіменне голосування. Підрахунок голосів здійснюється Лічильною комісією, утвореною у порядку, передбаченому цим Регламентом. Дані про результати поіменного голосування роздруковуються відразу після закриття пленарного засідання і надаються виконавчим апаратом Ради уповноваженим представникам депутатських фракцій та груп, а також депутатам Ради, за їх письмовим зверненням.

З огляду на наведені вище норми Регламенту суд приходить до переконання в тому, що рішення приймається більшістю голосів.

Відпоповідно до проекту, який виносився на розгляд депутатів про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою ОСОБА_1 , тобто з варіантом позитивного вирішення питання, не отримав необхідної кількості голосів на свою підтримку, вважається відхиленим та не викладається у формі окремого документу про відмову в задоволенні відповідної вимоги, а такий результат фіксується у протоколі пленарного засідання Ради.

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 09.12.2020 у справі № 300/178/20.

Враховуючи встановлені у справі обставини суд вважає, що підстав для визнаня протиправної безділяності щодо не здійснення у місячний строк розгляду клопотання позивача від 07.07.2021 року б/н про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою немає, так як клопотання його вважається відхиленим, а рішення ради не повинно викладатися у формі окремого документу, а фіксується в протоколі пленарного засідання ради. До того ж рішення прийнято одноголосно, на чому наполягає відповідач.

В силу вимог ч. 2 ст. 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відтак закон допускає можливість обрання судом іншого способу захисту прав та інтересів фізичної/юридичної особи, аніж вищенаведені загальні способи. Проте таке своє рішення суд повинен обґрунтувати, вирішуючи справу по суті.

За приписами ч. 10 ст. 118 ЗК України, відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

За позицією Верховного Суду, порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянам відповідно до статті 118 ЗК України передбачає визначену земельно-правову процедуру, яка включає такі послідовні стадії:

1) подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність;

2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні);

3) після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується;

4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі;

5) подання громадянином погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що, в свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов`язаний прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

В контексті наведеного, слід дійти висновку, що оскільки клопотання позивача про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою, який є першим етапом передачі земельних ділянок у власність громадянам, відхилений органом місцевого самоврядування, про що зафіксовано у протоколі пленарного засідання, то позивач має право оскаржити його в силу приписів ч. 10 ст. 118 ЗК України.

Вдаючись до оцінки дій органу місцевого самоврядування через призму публічно- правового характеру визначених законом, можна дійти до висновку, що вони повинні бути: юридично визначеними; послідовними та логічними; відповідати принципам доброго врядування і належної адміністрації ; обґрунтованими, добросовісними, розсудливими, пропорційними та своєчасними.

За доводами позивача, результати голосування 13 сесії Уланівської сільської ради 8 скликання від 17.08.2021 не відображують мотивів прийняття того чи іншого рішення.

Суд погоджується з такими доводами, та зазначає, що єдиною підставою для відмови у наданні дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Суд ураховує, що при розгляді клопотання позивача таких підстав не було, тому що проет рішення підготовлений з варіантом позитивного вирішення питання.

До того ж, для вивчення, попереднього розгляду і підготовки питань, які належать до її відання, здійснення контролю за виконанням рішень ради, її виконавчого комітету з числа депутатів ради обираються постійні комісії ради (ч. 1 ст. 47 України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Відповідно до ч. 4 ст. 47 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" постійні комісії за дорученням ради або за власною ініціативою попередньо розглядають проекти програм соціально-економічного і культурного розвитку, місцевого бюджету, звіти про виконання програм і бюджету, вивчають і готують питання про стан та розвиток відповідних галузей господарського і соціально-культурного будівництва, інші питання, які вносяться на розгляд ради, розробляють проекти рішень ради та готують висновки з цих питань, виступають на сесіях ради з доповідями і співдоповідями.

За результатами вивчення і розгляду питань постійні комісії готують висновки і рекомендації. Висновки і рекомендації постійної комісії приймаються більшістю голосів від загального складу комісії і підписуються головою комісії, а в разі його відсутності - заступником голови або секретарем комісії. Протоколи засідань комісії підписуються головою і секретарем комісії. Висновки і рекомендації постійної комісії, протоколи її засідань є відкритими та оприлюднюються і надаються на запит відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації" (ч. 10 ст. 47 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Відповідно до ст. 18 Регламенту ради, постійні комісії ради є її органами, що утворюються для попереднього розгляду та підготовки питань, які належать до її відання, а також здійснення контрольних повноважень щодо виконання рішень ради, діяльності ви конавчих органів ради у сфері компетенції комісії.

Відповідно до запропонованого проекту, копія витягу якого долучається до відзиву, у преамбулі зазначено, про рекомендації постійної комісії з питань земельних відносин, природокористування планування території, будівництва та архітектури, охорони пам`яток, історичного середовища та благоустрою, щодо надання дозволу позивачу на виготовлення проекту землеустрою.

Відтак, профільною комісією не установлено недоліків поданих позивачем документів разом із клопотанням відповідача. Таких недоліків не сустановлено і судом.

Відповідно до статті 1 Закону України від 07 липня 2011 року N9 3613-VI Про Державний земельний кадастр (надалі - Закон №3613-VI) Державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами; державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера; кадастрова карта [план] - графічне зображення, що містить відомості про об`єкти Державного земельного кадастру.

У відповідності до положень частини 1 статті 9 вказаного Закону внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Частиною 1 статті 15 Закону № 3613-VI передбачено, що до Державного земельного кадастру включаються такі відомості про земельні ділянки: кадастровий номер; місце розташування, у тому числі дані Державного адресного реєстру (за наявності]; опис меж; площа; міри ліній по периметру; координати поворотних точок меж; дані про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі; дані про якісний стан земель та про бонітування ґрунтів; відомості про інші об`єкти Державного земельного кадастру, до яких територіально (повністю або частково) входить земельна ділянка; цільове призначення [категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель]; склад угідь із зазначенням контурів будівель і споруд, їх назв; відомості про обмеження у використанні земельної ділянки; відомості про частину земельної ділянки, на яку поширюється дія сервітуту, договору суборенди земельної ділянки; нормативна грошова оцінка; інформація про документацію із землеустрою та оцінки земель щодо земельної ділянки та інші документи, на підставі яких встановлено відомості про земельну ділянку.

Тобто, інформація Публічної кадастрової карти України створюється належним суб`єктом та відповідає фактичній обстановці щодо земельних ділянок, які в ній відображені.

Згідно Класифікації видів цільового призначення земель, затверджених наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 № 548, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 01 листопада 2010 року за № 1011/18306, земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам відображено у класифікації Сектора К як землі запасу у підрозділі класифікації видів цільового призначення земель за кодом 16.00 .

Відповідно до відомостей Публічної кадастрової карти України земельна ділянка за кадастровим номером 0524880900:02:002:0230 про виділ якої подано відповідні клопотання та викопіювання, містять інформацію:

Цільове призначення: 16,00 Землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам] землі сільськогосподарського призначення.

Також немає відомостей про об`єкти нерухомості, які можуть належати до приватної власності громадян,

У зв`язку з чим у відповідача відсутні підстави для відмови позивачу у наданні відповідного дозволу, що передбачені ст. 118 ЗК.

За наведеного вище, суд вважає, що належним способом захисту для відновлення прав позивача необхідно визнати протиправним та скасувати рішення 13 сесії Уланівської сільської ради 8 скликання від 17.08.2021, що зафіксоване в протоколі пленарного засідання ради, яким відхилено клопотання позивача від 07.07.2021 про надання йому дозволу на розроблення проекту землеустрою.

Визначаючись щодо вимоги про зобов`язання відповідача надати дозвіл ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,000 га для ведення особистого селянського господарства, суд керується наступним.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.

Водночас, повноваження державних органів або місцевого самоврядування не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії, водночас, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 5 КАС України способом захисту прав особи від протиправної бездіяльності є визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Тобто дії, які він повинен вчинити за законом.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово вказував на те, що "ефективний засіб правового захисту" у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції. (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №826/14016/16, від 11.02.2019 у справі № 2а-204/12, від 04 серпня 2020 року у справі №340/2074/19).

Обраний позивачем спосіб захисту має бути спрямований на відновлення порушених прав, захист законних інтересів і, у випадку задоволення судом його вимог, рішення повинно мати наслідком реальне відновлення тих прав, за захистом яких позивач звернувся до суду.

У випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 статті 245 КАС України, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

До того ж слід звернути увагу на позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 06.11.2019 у справі № 509/1350/17, яка полягає у тому, що суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У постанові від 11 лютого 2021 року у справі № 814/2458/16 Верховний Суд аналізував застосування пункту 4 частини другої статті 245 КАС України і дійшов висновку, що суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, за сукупності наступних умов:

1) судом встановлено порушення прав, свобод чи інтересів позивача;

2) на час вирішення спору прийняття рішення належить до повноважень відповідача;

3) виконано усі умови, визначені законом для прийняття такого рішення, зокрема подано усі належні документи, сплачено необхідні платежі і між сторонами немає спору щодо форми, змісту, повноти та достовірності наданих документів;

4) прийняття рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Суд зауважує, що позивачем подано до органу місцевого самоврядування клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,000 га для ведення особистого селянського господарства. До клопотання долучено всі необхідні документи та викопіювання про бажане місце розташування земельної ділянки.

Відтак, суд важає, що обраний позивачем у межах розгляду даної справи спосіб захисту своїх прав у вигляді зобов`язання відповідача прийняти рішення, яким надати відповідний дозвіл на розроблення проекту землеустрою відповідає положенням пункту 4 статті 245 КАС України є найбільш оптимальним, ефективним та забезпечує позитивне вирішення його питання без невиправданих зволікань.

Зазначений спосіб захисту узгоджується з позицією Верховного Суду, відображеною у постановах від 24 січня 2020 року по справі № 316/979/18 та від 27 січня 2021 року по справі № 560/1334/19, а також позицією Великої палати Верховного Суду, сформульованій у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 591/5935/17.

До того ж, відповідно до висновків Верховного Суду України по справі №815/5987/17, та Верховного Суду по справах №545/808/17, №806/2982/17, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у користування.

За позицією Верховного Суду по справі № 461/2132/17 у постанові від 25 квітня 2018 року, суд звертає увагу, що дозвіл і проект землеустрою, розроблений на його підставі, є стадіями єдиного процесу надання земельної ділянки у власність чи користування. Отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не гарантує особі прийняття відповідним органом рішення про надання земельної ділянки у власність чи користування. Однак надання дозволу дає особі правомірні, небезпідставні сподівання та очікування, що після розробки проекту землеустрою земельну ділянку їй може бути надано, якщо для цього не буде законних перешкод.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Виходячи із обставин, встановлених судом у цій справі, а також враховуючи те, що відповідачем не було доведено правомірності своїх дій у правовідносинах, з приводу яких подано позов, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю частково.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Отже, сплачений при зверненні до суду судовий збір у розмірі 454,00 грн належить стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Стосовно витрат на професійну допомогу, які заявлені в розмірі 5000грн., то суд вказує на таке.

Так, 06.07.2021 між адвокатом та позивачем (клієнтом) укладено договір про надання правової допомоги № 07/21-з/2.

Сторони за Договором визначили, що клієнт доручає, а адвокат приймає на себе виконання обов`язків з надання правової допомоги, в частині консультування, підготовки необхідних документів та представництва інтересів клієнта щодо питань, пов`язаних із затвердженням розробленої документації із землеустрою для одержання безоплатно у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства.

Згідно пункту 3.2. Договору сторони погодили, що гонорар адвоката погоджується за взаємною згодою сторін та оформлюється Додатком № 1 до цього договору.

У Додатку № 1 від 06.07.2021 до Договору адвокат та клієнт узгодили суму гонорару за Договорами у вигляді фіксованої суми, яка не залежить від витраченого адвокатом часу яка становить 5 000,00 грн (п`ять тисяч гривень 00 коп.).

На виконання приписів пункту 3.3. Договору, позивачем було сплачено визначені суми гонорару, що підтверджується виданою адвокатом квитанції про отримання грошових коштів від 06.07.2021.

Тобто, з урахуванням складності даної справи, часу, витраченого адвокатом на виконання надання відповідних послуг та значення справи для позивача, між сторонами було узгоджено суму гонорару адвоката та порядок її оплати у відповідних Договорах.

На противагу аргументам позивача, відповідач вказує, що витрати на оплату послуг адвоката є неспівмірними.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 134 КАС України).

Судом установлено, що витрати на професійну правову допомогу мали місце та пов`язані із розглядом цієї справи.

Разом з тим, як зазначено у пунктах 268-269 рішення ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі "East/West Allia№ce Limited" проти України", заява № 19336/04, угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою (див. рішення щодо справедливої сатисфакції у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), пункт 55 з подальшими посиланнями).

Відповідач, заперечуючи стосовно розміру витрат на професійну правову допомогу, вказує на розумний розмір. Проте, суд зауважує, що розумність розміру відповідачем не визначено.

Відтак, беручи до уваги предмет спору, складність справи, її значення для позивача та обсяг адвокатських послуг, що був необхідним для захисту його інтересів, враховуючи, що позов задоволено частково, суд доходить висновку, що на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача належить присудити витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1500,00 грн, що відповідатиме критеріям співмірності та вимогам розумності.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення 13 сесії Уланівської сільської ради 8 скликання від 17.08.2021, що зафіксоване в протоколі пленарного засідання ради, яким відхилено клопотання ОСОБА_1 від 07.07.2021 року б/н про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,000 га, для ведення особистого селянського господарства.

Зобов`язати Уланівську об`єднану територіальну громаду Хмільницького району Вінницької області в особі Уланівської сільської ради розглянути на пленарному засіданні сесії клопотання ОСОБА_1 від 07.07.2021 року б/н та прийняти рішення, яким надати дозвіл ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,000 га для ведення особистого селянського господарства.

В іншій частині вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Уланівської сільської ради сплачений при зверненні до суду судовий збір у розмірі 454,00 грн (чотириста п`ятдесят чотири гривні 00 копійок) та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1500 грн. (одна тисяча п`ятсот гривень 00 копійок).

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ); Відповідач: Уланівська сільська рада (22032, Вінницька область, Хмільницький район, село Уланів, вулиця Миру, буд. 9, код ЄДРПОУ 04331834)

Суддя Дмитришена Руслана Миколаївна