Постанова

від 15.12.2021 по справі 757/57365/19-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження № 22-ц/824/16110/2021

Справа 757/57365/19-ц

П О С Т А Н О В А

Іменем України

15 грудня 2021 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Кашперської Т.Ц. (суддя - доповідач), Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,

розглянув в порядку письмового провадження в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 , на рішення Печерського районного суду м. Києва від 09 грудня 2020 року, ухвалене у складі судді Вовка С.В. в м. Київ у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю РОВЄР до ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_3 про відшкодування збитків,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, -

в с т а н о в и в :

В жовтні 2019 року позивач ТОВ РОВЄР звернулася до суду із позовом про відшкодування збитків, просив стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ РОВЄР збитки в розмірі 112048 грн. та судові витрати.

Позов мотивував тим, що йому було завдано збитків, завданих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, винним в скоєнні якої згідно постанови Печерського районного суду м. Києва від 02 грудня 2016 року є відповідач ОСОБА_1 . Про можливість захисту свого права позивач дізнався за результатами розгляду справи № 761/8858/17 Шевченківським районним судом м. Києва за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи ОСОБА_4 , ПрАТ Київський страховий дім про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

07 жовтня 2015 року ОСОБА_3 та ТОВ РОВЄР був укладений договір найму (оренди) легкового автомобіля, за умовами якого ОСОБА_3 передає, а ТОВ РОВЄР бере в строкове платне користування майно - автомобіль Lexus д.н.з. НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_3 на праві власності. За умовами п. 6 договору, позивач зобов`язується протягом строку користування автомобілем усунути пошкодження автомобіля або відшкодувати збитки, завдані у зв`язку із пошкодженням, втратою автомобіля.

26 жовтня 2016 року о 20:50 ОСОБА_1 , керуючи автомобілем Volkswagen Tiguan д.н.з. НОМЕР_2 , рухаючись на регульованому перехресті вул. Еспланадна та вул. Басейна в м. Києві, скоїв зіткнення з автомобілем Lexus д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_4 , який знаходився в оренді позивача ТОВ РОВЄР , що призвело до пошкодження транспортних засобів. Загальна вартість відновлювального ремонту склала 112048 грн., які позивач повністю оплатив, що підтверджується платіжним дорученням № 1008 від 15 листопада 2016 року та № 1609 від 28 жовтня 2016 року. З огляду на те, що ТОВ РОВЄР лише у 2019 році дізналося про те, що сума понесених збитків у розмірі 112048 грн. для відновлення автомобіля не може бути відшкодована власнику пошкодженого автомобіля Lexus д.н.з. НОМЕР_1 , а може бути стягнута лише ТОВ РОВЄР як майнова шкода, завдана орендованому майну підприємства, позивач вимушений звернутись до суду з відповідною заявою про стягнення збитків.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 09 грудня 2020 року позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ РОВЄР відшкодування збитків в розмірі 45862,40 грн. і витрати по сплаті судового збору в розмірі 344,13 грн. В решті позову відмовлено.

Відповідач ОСОБА_1 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, просив скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва від 09 грудня 2020 року, яким позов задоволено частково, та ухвалити у відповідній частині нове рішення, яким відмовити в позові.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилався на те, що суд першої інстанції неправильно встановив, що саме ОСОБА_1 повинен відшкодовувати суму збитків, отриманих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, в розмірі 45862,40 грн., хоча послався при цьому на ст. 1194 ЦК України. За висновком експерта за результатами проведення судової автотоварознавчої експертизи № 6001/18-54 від 21 травня 2018 року, розмір матеріальних збитків, завданих власнику транспортного засобу - ОСОБА_3 , складав 76853,34 грн., отже ця сума була обґрунтованою і достатньою для відновлення транспортного засобу. Страхувальником відповідача ПрАТ Київський страховий дім 24 квітня 2017 року та 04 травня 2017 року було виплачено третій особі як власнику автомобіля Lexus страхове відшкодування в розмірі 30990,94 грн. на відновлювальний ремонт. Відтак відшкодуванню підлягала сума у розмірі 45862,40 грн., що становить різницю між розміром суми матеріальних збитків, завданих власнику автомобіля внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, та сумою вже виплаченого власнику страхового відшкодування, оскільки така виплата і передбачається на відновлювальний ремонт.

Суд першої інстанції не врахував при цьому, що в даному випадку підлягає застосуванню дія не лише ст. 1194 ЦК України, а і ст. 2 Закону України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів . Суд першої інстанції не вивчав та не встановив наявність недостатності страхової виплати для позивача з боку ПрАТ Київський страховий дім і відразу поклав обов`язок відшкодування шкоди на відповідача, а не на страховика, хоча розмір матеріальних збитків, заподіяних власнику транспортного засобу, становить 76853,34 грн., тобто в межах ліміту відповідальності страховика.

Наголошував, що суд першої інстанції не врахував судову практику з даної категорії справ, зокрема постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі № 755/18006/15-ц.

Вказував, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що при стягненні завданої шкоди, отриманої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, необхідно залучати до участі в справі і страховика за достатності підстав для стягнення завданої шкоди саме зі страховика.

Посилався на п. 16 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних справ від 01 березня 2013 року № 4 Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки .

Від позивача ТОВ РОВЄР надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Зазначив, що звернувся з позовом про стягнення збитків з відповідача, і відповідно до ст. 22 ЦК України збитки відшкодовуються в повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Повторно викладав обставини, зазначені в позові.

Вважав помилковими доводи відповідача, що суд першої інстанції не вивчав та не встановив наявність достатності страхової виплати для позивача з боку ПрАТ Київський страховий дім і одразу поклав обов`язок відшкодування шкоди на відповідача, а не на страховика. Заходи досудового врегулювання спору вичерпані. У 2017 році ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ПрАТ Київський страховий дім , ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_4 про відшкодування майнової шкоди в розмірі 112048 грн., однак рішенням суду ОСОБА_3 як власнику було відмовлено в задоволенні позову через те, що автомобіль перебуває в оренді у позивача і саме він оплатив витрати на відновлення автомобіля в розмірі 112048 грн. Тому в даному випадку позивач має право просити відшкодувати йому завдані збитки з відповідача, а не страхової компанії.

Вважав, що в даному випадку суд правильно встановив, що позивач має право на відшкодування понесених збитків внаслідок ремонту пошкодженого авто і відшкодувати ці збитки має особа, яка винна в дорожньо-транспортній пригоді - ОСОБА_1 .

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 369 ЦПК України з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Разом із тим рішення суду першої інстанції даним вимогам закону не відповідає.

Із матеріалів справи апеляційний суд вбачає, що 07 жовтня 2015 року ОСОБА_3 (наймодавець) та ТОВ РОВЄР (наймач) уклали договір найму (оренди) легкового автомобіля, згідно якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, наймодавець передає, а наймач бере в строкове платне користування автомобіль Lexus д.н.з. НОМЕР_1 , що належить наймодавцю на праві власності, та зобов`язується сплачувати наймодавцеві орендну плату (а. с. 9 - 10).

Згідно п. 6.1 договору наймач зобов`язується протягом строку користування автомобілем, що наймається, підтримувати автомобіль у належному технічному стані (здійснювати профілактичний та поточний ремонт, проводити заміну необхідних деталей) та нести усі пов`язані із цим витрати протягом строку користування автомобілем, здійснювати за свій рахунок заправлення автомобіля паливно-мастильними матеріалами, не пізніше закінчення дії договору усунути пошкодження автомобіля або відшкодувати збитки, завдані у зв`язку із пошкодженням, втратою автомобіля, якщо такі сталися з вини наймача, нести витрати, пов`язані із використанням автомобіля.

Згідно п. 9.2 договору наймач зобов`язаний відшкодувати збитки, завдані в зв`язку з пошкодженням орендованого транспортного засобу, якщо він не доведе, що це сталося не з його вини.

На а. с. 11 знаходиться копія акту прийому-передачі транспортного засобу від 07 жовтня 2015 року, який є додатком до договору найму, згідно якого наймач не має до наймодавця ніяких претензій щодо стану (якості) транспортного засобу.

На а. с. 12 - 15 знаходиться копія постанови Печерського районного суду м. Києва від 02 грудня 2016 року в справі № 757/53433/16-ц, якою встановлено, що 27 жовтня 2016 року о 20:50 ОСОБА_1 , керуючи автомобілем Volkswagen Tiguan д.н.з. НОМЕР_2 , та рухаючись на перехресті вул. Еспланадна та вул. Басейна в м. Києві, не був уважним, не врахував дорожньої обстановки, не впевнився в безпечності та на регульованому перехресті вулиць скоїв зіткнення з транспортним засобом Lexus д.н.з. НОМЕР_3 під керуванням ОСОБА_4 , що призвело до пошкодження обох транспортних засобів, чим порушив п. 2.3 б та п. 8.7 ПДР та скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП.

На а. с. 20 - 21, 23 знаходяться копії актів № 77 від 14 листопада 2016 року прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг), а також виконаних запасних матеріалів складеного СПД ОСОБА_5 та ТОВ РОВЄР на суму 25700 грн. та 49300 грн. відповідно, а також копія рахунку на загальну суму 75000 грн., виставленого ТОВ РОВЄР .

На а. с. 22 знаходиться копія акту приймання-передачі виконаних послуг, складеного ТОВ АТЛ-Автосервіс та ТОВ РОВЄР від 28 жовтня 2016 року за обслуговування на ремонт автомобіля Lexus д.н.з. НОМЕР_3 на загальну суму 37048 грн.На а. с. 24 знаходиться копія рахунку-фактури від 28 жовтня 2016 року, виданого ТОВ АТЛ-Автосервіс ТОВ РОВЄР на суму 37048 грн.

На а. с. 25 знаходиться копія платіжного доручення № 1008 від 15 листопада 2016 року на суму 75000 грн., сплачені ТОВ РОВЄР на користь СПД ОСОБА_5

На а. с. 26 знаходиться копія платіжного доручення № 1609 від 28 жовтня 2016 року на суму 37048 грн., сплачені ТОВ РОВЄР на користь ТОВ АТЛ-Автосервіс .

03 березня 2020 року відповідачем ОСОБА_1 надано відзив на позов, в якому відповідач серед іншого просив застосувати позовну давність (а. с. 86).

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Вирішуючи спір, суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, на а. с. 27 - 33 знаходиться копія рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 24 жовтня 2018 року в справі № 761/8858/17 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 треті особи ПрАТ Київський страховий дім , ОСОБА_4 про відшкодування майнової шкоди.

Пред`являючи вимогу про відшкодування шкоди, позивачем вказано, що вона є засновником, директором, кінцевим бенефіціаром товариства, яке оплатило відновлювальний ремонт.

Рішенням суду встановлено, що на момент дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність відповідача ОСОБА_1 , який спричинив дорожньо-транспортної пригоду, була застрахована ПрАТ Київський страховий дім за полісом № АК/0847031 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів з лімітом відповідальності за шкоду, заподіяну майну, 100000 грн.; на виконання зобов`язань за договором страхування і Закону України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів страховиком прийнято рішення про сплату страхового відшкодування в розмірі 30990,94 грн. та здійснена його виплата.

Також судом встановлено, що за висновком експерта розмір матеріальних збитків, заподіяних ОСОБА_3 як власнику транспортного засобу Lexus д.н.з. НОМЕР_3 внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталась 26 жовтня 2016 року, складав 76853,34 грн.

Відмовляючи ОСОБА_3 в позові про відшкодування шкоди, суд першої інстанції в справі № 761/8858/17 виходив із того, що представником позивача не доведено в судовому засіданні, що розмір матеріальних збитків перевищує ліміт відповідальності страхової компанії, з огляду на те, що вимоги до ПрАТ Київський страховий дім за заявою сторони позивача залишено без розгляду.

Залишаючи без змін рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 24 жовтня 2018 року, апеляційний суд в постанові від 01 квітня 2019 року зазначив, що з урахуванням встановленого страховим полісом ліміту відповідальності за шкоду, заподіяну майну в розмірі 100000 грн. та сплаченого страхового відшкодування ПрАТ Київський страховий дім суд правомірно відмовив в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з ОСОБА_6 матеріальних збитків (а. с. 34 - 37).

У даній справі суд першої інстанції, частково задовольняючи позов та стягуючи з ОСОБА_1 на користь ТОВ РОВЄР відшкодування збитків в розмірі 45862,40 грн., виходив із того, що оскільки транспортний засіб Lexus д.н.з. НОМЕР_3 відремонтований за рахунок коштів позивача в зв`язку із виконанням ним як наймачем свого обов`язку, покладеного на нього умовами договору найму (оренди) від 07 жовтня 2015 року і передбаченого п. 9.2, відтак відшкодуванню підлягає сума в розмірі 45862,40 грн., що становить різницю між розміром суми матеріальних збитків, завданих власнику автомобіля Lexus д.н.з. НОМЕР_3 , та сумою вже виплаченого власнику страхового відшкодування 30990,94 грн., оскільки така виплата і передбачається на відновлювальний ремонт.

Із даними висновками апеляційний суд не може погодитися, виходячи із наступного.

Статтями 1166, 1188 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з частиною другою статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Статтею 3 Закону України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів встановлено, що обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих унаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Відповідно до пункту 22.1. статті 22 Закону України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Згідно зі статтею 29 Закону України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

За приписами статті 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 754/1108/15-ц (провадження № 61-20780св18) зроблено правовий висновок, що відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів ).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року в справі № 760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18) вказано, що у разі якщо деліктні відносини поєдналися з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування є страховик завдавача шкоди. Такий страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у порядку, передбаченому Законом № 1961-IV. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. Відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно із цим договором або Законом № 1961-IV у страховика не виникло обов`язку з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених статтею 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. У такому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Зазначені висновки підтримувалися Верховним Судом в подальшому, зокрема в постанові від 18 лютого 2020 року в справі № 522/1251/15-ц (провадження № 61-9573св18), в якій Верховний Суд дійшов висновку, що відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем дорожньо-транспортної пригоди, відповідальність яких застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виникло обов`язку з відшкодування шкоди, або розмір шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, а також у разі, коли страховик має право регресу до особи, яка застрахувала свою відповідальність.

Верховний Суд в постанові від 16 жовтня 2019 року в справі № 320/9174/15-ц (провадження № 61-19031св18) виклав правовий висновок, згідно якого статті 2, 22, 29, 36 Закону України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів не містять заборони щодо доплати суми відшкодування, якщо після оцінки виявиться, що погоджена потерпілим та страховиком виплачена сума є значно меншою від оціненої майнової шкоди. Вказані статті обмежують страхову виплату лише встановленим у договорі лімітом відповідальності.

Наведені правові висновки і вимоги закону не були належним чином враховані судом першої інстанції, яким залишено поза увагою наявність у даних правовідносинах елементу страхування, не застосовано положення спеціального Закону України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів , не визначено обсягу відповідальності особи, винної в скоєнні дорожньо-транспортної пригоди, і зроблено передчасний та помилковий висновок про стягнення збитків безпосередньо з відповідача, відповідальність якого була застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Таким чином, суд першої інстанції на підставі наданих сторонами доказів не встановив дійсних обставин, не визначився з характером спірних правовідносин та нормами, які підлягають застосуванню.

Враховуючи вищевикладене, рішення суду першої інстанції ухвалене в результаті неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених в рішенні суду, фактичним обставинам справи, та неправильним застосуванням норм матеріального права, відтак судове рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, не може залишатися в силі та підлягає скасуванню.

Розглядаючи даний спір по суті, апеляційний суд виходить з того, що 26 жовтня 2016 року з вини ОСОБА_1 , який керував автомобілем Volkswagen Tiguan д.н.з. НОМЕР_2 , відбулася дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої було пошкоджено автомобіль Lexus д.н.з. НОМЕР_1 , належний третій особі ОСОБА_3 , який перебував в оренді позивача ТОВ РОВЄР , яким понесено збитки на відновлювальний ремонт даного автомобіля.

Цивільно-правова відповідальність водія автомобіля Volkswagen Tiguan д.н.з. НОМЕР_2 на час дорожньо-транспортної пригоди була застрахована у ПрАТ Київський страховий дім , ліміт відповідальності якого становить 100000 грн., тому останнє перерахувало власнику транспортного засобу страхову виплату в розмірі 30990,94 грн.

Оскільки розмір матеріальних збитків, завданих власнику транспортного засобу Lexus д.н.з. НОМЕР_1 , в розмірі 76853,34 грн., перевищують розмір страхового відшкодування, невиплаченою залишилася сума у розмірі 45862,40 грн.

Відповідно до ст. 395, 396 ЦК України речовим правом на чуже майно є зокрема право володіння. Особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права.

Вирішуючи питання щодо обсягу відповідальності відповідача, до якого позивачем ТОВ РОВЄР заявлено вимоги про стягнення збитків, заподіяних понесеними витратами на відновлювальний ремонт автомобіля, яким позивач користувався на підставі договору найму, апеляційний суд враховує, що відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37 Закону України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів ), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Оскільки відповідальність винуватця у разі визнання випадку страховим настає лише тоді, коли розмір шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, на що безпосередньо вказує зміст статті 1194 ЦК України, однак в даній справі таких обставин апеляційним судом не встановлено, відтак правові підстави стягнення збитків з відповідача ОСОБА_1 відсутні, позов ТОВ РОВЄР під час апеляційного перегляду не знайшов свого підтвердження та задоволенню не підлягає.

Доводи відзиву позивача ТОВ РОВЄР на апеляційну скаргу апеляційним судом відхиляються, оскільки зводяться до згоди з помилковими висновками суду першої інстанції і не ґрунтуються на вимогах закону.

Оскільки апеляційний суд відмовляє в позові з підстав його недоведеності та необґрунтованості, що є самостійною підставою для відмови в позові, заява відповідача ОСОБА_1 про застосування позовної давності апеляційним судом не розглядається.

З огляду на викладене апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та ухвалення нового судового рішення, та неправильного застосування норм матеріального права, що відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України є підставами для його скасування із прийняттям нової постанови про відмову в позові.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з позивача на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги 2881,50 грн.

Керуючись ст. 7, 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , задовольнити.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 09 грудня 2020 року скасувати та прийняти нову постанову.

Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю РОВЄР в позові до ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_3 про відшкодування збитків.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю РОВЄР (м. Київ вул. Сумська 3 код ЄДРПОУ 36958989) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_4 ) судові витрати в розмірі 2881,50 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Судді : Кашперська Т.Ц.

Фінагеєв В.О.

Яворський М.А.