Рішення

від 20.12.2021 по справі 120/11341/21-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

20 грудня 2021 р. Справа № 120/11341/21-а

Суддя Вінницького окружного адміністративного суд Альчук М.П., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Теплицької селищної ради Гайсинського району Вінницької області про визнання протиправним та скасування рішення,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулись в суд з адміністративним позовом до Теплицької селищної ради Гайсинського району Вінницької області про визнання протиправним та скасування рішення.

Позовні вимоги обгрунтовано протиправністю прийнятого рішення Теплицької селищної ради Гайсинського району Вінницької області від 20.08.2021 року № 443 в частині відмови позивачам у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею по 2 га із земель державної власності сільськогосподарського призначення для ведення особистого сільського господарства, що розташована на території Теплицької селищної ради Гайсинського району Вінницької області.

Також просять стягнути понесенні витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5000 грн. щодо кожного з позивачів.

Відповідачем надано відзив на адміністративний позов, яким заперечує щодо заявлених позовних вимог. Зазначає, що рішенням 8 сесії 8 скликання селищної ради № 384 від 09.07.2021 року "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для створення громадських пасовищ на території Теплицької селищної ради" надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для створення громадських пасовищ. Зазначенні обставини стали підставою для відмови у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою.

Крім того, представник відповідача заперечує щодо заявлених витрат на професійну правничу допомогу та просить зменшити зазначенні витрати.

Представником позивачів надано відповідь на відзив, яка за своєю суттю відповідає доводам зазначеним у позовній заяві.

Відповідно до ухвали від 30.09.2021 року про відкриття провадження, розгляд справи здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

Цією ж ухвалою встановлено відповідачу строк для надання відзиву.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що 05.07.2021 року позивачі звернулись на адресу селищної ради із клопотаннями про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею по 2 га із земель запасу, резерву сільськогосподарського призначення, що знаходиться на території Теплицької селищної ради Гайсинського району Вінницької області.

За результатом розгляду клопотань позивачів, рішенням Теплицької селищної ради Гайсинського району Вінницької області від 20.08.2021 року № 443 відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2 га у зв`язку з невідповідністю місця розташування земельної ділянки вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правовим актам, а саме зазначена на графічних матеріалах земельна ділянка розміщена в масиві, на який рішенням 8 сесії 8 скликання Теплицької селищної ради № 384 від 09.07.2021 року "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для створення громадських пасовищ на території Теплицької селищної ради", надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для створення громадських пасовищ.

Не погоджуючись з таким рішенням сільської ради, позивачі звернулися до суду з цим адміністративним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною другою статті 4 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

У частинах першій та третій статті 22 Земельного кодексу України передбачено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Відповідно до приписів статті 12 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб.

Відповідно до частини 1 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу.

Відповідно до пункту "б" частини 1 статті 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2 гектара.

Відповідно до частини 6 статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Таким чином, Земельний кодекс України визначає вичерпний перелік підстав для відмови особі в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, при цьому зобов`язує орган державної влади або орган місцевого самоврядування у випадках ухвалення рішення про відмову в надані такого дозволу належним чином мотивувати причини цієї відмови.

Із аналізу зазначених норм, визначено, що будь-який громадянин України, незалежно від місця реєстрації або проживання, має право звернутись до уповноваженого органу із заявою та визначеними законодавством документами щодо надання йому дозволу на розроблення документації із землеустрою на земельну ділянку, орієнтовною площею 2 га, для ведення особистого селянського господарства. Відповідний орган може відмовити у наданні дозволу тільки з підстав, зазначених у частині сьомій статті 118 Земельного кодексу України. Перелік підстав є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.

В свою чергу, із положень статті 79-1 Земельного кодексу України слідує, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави суду дійти до висновку, що розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки необхідне для формування земельної ділянки.

Такий висновок також узгоджується з положеннями статті 50 Закону України "Про землеустрій", відповідно до якої проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок.

Класифікація видів цільового призначення земель, затверджена наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23 липня 2010 року № 548, визначає поділ земель на окремі види цільового призначення земель, які характеризуються власним правовим режимом, екосистемними функціями, типами забудови, типами особливо цінних об`єктів.

В зазначеному Класифікаторі землі сільськогосподарського призначення поділяються, зокрема на землі, для ведення особистого селянського господарства та на землі для сінокосіння і випасання худоби.

Нормами частини другої статті 22 Земельного кодексу України визначено, що до земель сільськогосподарського призначення належать, зокрема, сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги).

Відповідно до пункту "а" частини третьої статті 22 Земельного кодексу України, землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування можуть створювати на землях, що перебувають у власності держави чи територіальної громади, громадські сіножаті і пасовища.

Так, позивачі звернулися до відповідача із клопотаннями про надання дозволів на виготовлення проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення комунальної власності у власність.

Як вже встановлено судом, рішенням Теплицької селищної ради Гайсинського району Вінницької області від 20.08.2021 року № 443 відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства оскільки зазначена на графічних матеріалах земельна ділянка розміщена в масиві, на який рішенням 8 сесії 8 скликання Теплицької селищної ради № 384 від 09.07.2021 року "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для створення громадських пасовищ на території Теплицької селищної ради", надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для створення громадських пасовищ.

Вказані доводи суд не приймає, оскільки згідно з частиною другою статті 34 Земельного кодексу України органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування можуть створювати на землях, що перебувають у власності держави чи територіальної громади, громадські сіножаті і пасовища.

Отже, орган місцевого самоврядування має право на створення на землях комунальної власності громадського пасовища. Проте, реалізація цього права має відбуватись у повній відповідності з вимогами Земельного кодексу України та інших законів з питань землеустрою.

Суд наголошує, що у цій справі відповідачем не надано суду належних доказів, що у достатній мірі свідчили б про створення на обраній позивачами земельній ділянці громадського пасовища.

Посилання відповідача на прийняття сільською радою рішення 8 сесії 8 скликання Теплицької селищної ради № 384 від 09.07.2021 року "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для створення громадських пасовищ на території Теплицької селищної ради", надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для створення громадських пасовищ, є однією з початкових стадій формування земельної ділянки, а його прийняття не означає позитивного вирішення питання по суті.

Відсутність належного мотивування підстав для відмови у наданні позивачам дозволів на розробку проекту землеустрою свідчить про невідповідність спірного рішення вимогам частини другої статті 2 КАС України.

За таких обставин, зважаючи на те, що відповідач належним чином не мотивував рішення про відмову у наданні позивачам дозволів на розробку проекту землеустрою, суд дійшов висновку про безпідставність та необґрунтованість спірного рішення, а тому його належить визнати протиправним та скасувати.

Вирішуючи позовну вимогу про зобов`язання відповідача надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, суд виходить з наступного.

Обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, суд виходить з того, що завданням адміністративного суду є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень та їх відповідності правовим актам вищої юридичної сили.

Завданням адміністративного суду є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень на їх відповідності правовим актам вищої юридичної сили. Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Тому завданням адміністративного суду є саме контроль за легітимністю прийняття рішень.

Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Матеріали справи не містять доказів, що свідчили б про відсутність можливості та наміру суб`єкта владних повноважень прийняти обґрунтоване та законне рішення з урахуванням позиції суду.

Відтак, з урахуванням викладеного, належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивачів, є саме зобов`язання відповідача надати дозволи на розроблення проектів землеустроїв щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею по 2 га із земель державної власності сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Теплицької селищної ради Гайсинського району Вінницької області.

Наведені висновки суду відповідають позиції Верховного Суду, що викладена у постанові від 14.08.19 у справі № 480/4298/18.

Відтак, зважаючи на встановлені в ході судового розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими урегульовано спірні відносини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Щодо розподілу судових витрат у справі, то згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Також визначаючись щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Частиною 3 статті 134 КАС України встановлено, що для цілей розподілу судових витрат, враховуються: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, а також документи що підтверджують оплату наданих послуг.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 5 ст. 134 КАС України).

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Отже, з аналізу наведених норм законодавства встановлено, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду № 810/3213/16 від 04.08.2020 року, № 640/15803/19 від 05.08.2020 року.

До суду для підтвердження витрат на професійну правничу допомогу представником позивачів подано:

- договори про надання професійної правничої допомоги № 37/24-а; 38/21-а; 36/21-а від 19.02.2021 року;

- додатки № 1 до договорів про надання професійної правничої допомоги із зазначенням гонорару адвокату у розмірі 5000 грн, для кожного із позивачів;

- квитанції до прибуткового касового ордеру №№ 6, 7, 8 від 26.02.2021 року про сплату позивачами 5000 грн.

- свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ВН № 0000048 від 16.09.2015 року;

- ордер на надання правничої допомоги від 01.09.2021 року.

Отже, витрати позивачів в розмірі 15000 грн., на професійну правничу допомогу дійсно мали місце та доводяться належними і допустимими доказами.

Однак, з аналізу матеріалів справи, суд вважає, що суть справи, обсяг робіт та час, витрачений адвокатом на виконання робіт, є неспівмірними з розміром понесених позивачами витрат на правничу допомогу.

Крім того, належним буде наголосити, що суд приймає до уваги заявлене відповідачем клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу також суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У постанові від 24.01.2019 року у справі № 910/15944/17 Верховний Суд зауважив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

З огляду на викладене, враховуючи документи, надані представником позивачів на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, а також на сталу судову практику у даній категорії справ, суд дійшов висновку, що виходячи з реальності витрат на професійну правничу допомогу, обставин справи, складності справи, часу, затраченого на послуги адвоката, суд дійшов висновку про часткове задоволення заяви про розподіл судових витрат в частині понесених позивачами витрат на професійну правничу та стягнення з відповідача на користь позивачів судових витрат на суму 3000 грн., тобто за кожного з позивачів по 1000 грн. за надання послуг правової допомоги.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідент номер НОМЕР_1 ), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , ідент. номер НОМЕР_2 ), ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 , ідент.номер НОМЕР_3 ) до Теплицької селищної ради Гайсинського району Вінницької області (вул. Незалежності, 34, смт. Теплик, Вінницька область, ЄДРПОУ 04326193) про визнання протиправним та скасування рішення задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Теплицької селищної ради Гайсинського району Вінницької області від 20.08.2021 року № 443 в частині відмови ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у наданні дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею по 2 га із земель державної власності сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Теплицької селищної ради Гайсинського району Вінницької області.

Зобов`язати Теплицьку селищну раду Гайсинського району Вінницької області надати ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 дозволи на розроблення проектів землеустроїв щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею по 2 га із земель державної власності сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Теплицької селищної ради Гайсинського району Вінницької області.

Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений при зверненні до суду судовий збір в сумі 908 грн, та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1000 грн., за рахунок бюджетних асигнувань Теплицької селищної ради Гайсинського району Вінницької області.

Стягнути на користь ОСОБА_2 сплачений при зверненні до суду судовий збір в сумі 908 грн, та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1000 грн., за рахунок бюджетних асигнувань Теплицької селищної ради Гайсинського району Вінницької області.

Стягнути на користь ОСОБА_3 сплачений при зверненні до суду судовий збір в сумі 908 грн, та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1000 грн., за рахунок бюджетних асигнувань Теплицької селищної ради Гайсинського району Вінницької області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Альчук Максим Петрович