Рішення

від 13.12.2021 по справі 340/6881/21

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2021 року м. Кропивницький Справа № 340/6881/21

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Кармазиної Т.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного (письмового) провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Пантаївської селищної ради Олександрійського району Кіровоградської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача звернувся до суду з позовом, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати пункт 2 частини 1 рішення Пантаївської селищної ради Олександрійського району Кіровоградської області від 26.08.2021 № 312 "Про відмову у наданні дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність та оренду для потреб громадян";

- зобов`язати Пантаївську селищну раду Олександрійського району Кіровоградської області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га, яка знаходиться на території Пантаївської селищної ради Олександрійського району Кіровоградської області поблизу с.Морозівка, яка знаходиться за межами населеного пункту згідно поданого нею клопотання від 20.07.2021 зареєстрованого 23.07.2021 за № 929.

Ухвалою судді від 11.10.2021 відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) учасників справи (а.с.23).

В обґрунтування позовних вимог представник позивача посилається на те, що ОСОБА_2 звернулася до селищної ради із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0000 га, додавши на його думку усі необхідні документи. Однак, відповідач прийняв оскаржуване рішення від 26.08.2021 року, яким відмовив у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, у зв`язку з тим, що подані матеріали не відповідають вимогам законів. Таке рішення вважає протиправним, оскільки воно жодним чином немотивоване та необґрунтоване.

Відповідач у письмовому відзиві на позовну заяву (а.с.28-30), заперечуючи проти задоволення позовних вимог, посилався на правомірність та обґрунтованість прийнятого селищною радою рішення. Зазначив, що за результатами розгляду заяви ОСОБА_3 , рішенням Пантаївської селищної ради Олександрійського району Кіровоградської області від 06.05.2021 №228 надано дозвіл на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду строком на 10 років, для городництва на території Пантаївської селищної ради Олександрійського району Кіровоградської області за межами населеного пункту с.Ясинуватка, орієнтовний розмір земельної ділянки 16,000 га, поряд із земельною ділянкою з кадастровим номером 3520381300:02:000:0574, до якої входить 2 га, на які було подано заяву позивачем. Вказує, що в подальшому до відповідача 26.08.2021 надійшла заява ОСОБА_3 про внесення зміни до рішення в частині надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду строком на 10 років для сінокосіння та випасання худоби. Вказане стало підставою для прийняття оскаржуваного рішення про відмову позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою для ведення особистого селянського господарства. Також, представник відповідача вважає розмір витрат позивача на правничу допомогу є неспівміврним зі складністю справи та виконаної роботи адвокатом.

Представником позивача подано відповідь на відзив, в якому повністю не погоджується з доводами відповідача, викладеними у відзиві на позов ( а.с.41-43).

Представником відповідача подані заперечення на відповідь представника позивача (а.с.44-46).

Дослідивши докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з таких підстав.

Судом встановлено, що позивач звернулася до Пантаївської селищної ради Олександрійського району Кіровоградській області із заявою від 20.07.2021 про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2,0000 га за рахунок земель комунальної власності на території Пантаївської селищної ради Олександрійського району Кіровоградської області, поблизу с. Морозівка, яка знаходиться за межами населеного пункту. Вказана заява зареєстрована 23.07.2021 за №929. (а.с.10). До вказаної заяви додані копії: паспорта та ідентифікаційного номера позивача; графічні матеріали бажаного місця розташування земельної ділянки (а.с.9, 11).

Рішенням дванадцятої сесії восьмого скликання Пантаївської селищної ради Олександрійського району Кіровоградській області №312 від 26 серпня 2021 року, підпунктом 2 пункту 1, позивачу відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0000 га, так як подані матеріали не відповідають вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, у відповідності до частини 7 статті 118 Земельного кодексу України. (а.с.12).

Не погодившись із вказаним рішенням, позивач звернулася з даним позовом до суду.

Відповідно до ст.14 Конституції України та ст.373 Цивільного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізовується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону.

Статтею 3 Земельного кодексу України встановлено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, вказаним Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Так, відповідно до п."б" ч.1 ст.81 Земельного кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Згідно з частинами 1, 2 статті 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Пунктом "в" ч.3 ст.116 Земельного кодексу України визначено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам визначені у ст.121 Земельного кодексу України. Відповідно до п.б ч.1 цієї статті громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах, зокрема для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Відповідно до частин 6, 7 статті 118 Земельного кодексу України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, клопотання подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність особи, якій належить право власності на об`єкт нерухомості (жилий будинок, іншу будівлю, споруду), розташований на такій земельній ділянці, або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Частиною 1 статті 122 Земельного кодексу України передбачено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Частиною 1 статті 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 №280/97-ВР (далі Закон №280/97-ВР) визначено, що місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст (частина 2 статті 2 Закону №280/97-ВР).

У відповідності до ч.1 ст.10 Закону №280/97-ВР сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Статтею 25 Закону №280/97-ВР передбачено, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Відповідно до п.34 ч.1 ст.26 Закону України "Про місцеве самоврядування" вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин здійснюється виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.

Таким чином, до повноважень відповідача належить розпорядження землями комунальної власності, у тому числі передача таких земельних ділянок у власність або користування у порядку, передбачених ст.118, 123 ЗК України.

Згідно з частинами 1, 2, 3 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос. Рішення ради приймаються відкритим поіменним голосуванням, окрім випадків, передбачених пунктами 4 і 16 статті 26, пунктами 1, 29 і 31 статті 43 та статтями 55, 56 цього Закону, в яких рішення приймаються таємним голосуванням.

Із аналізу положень Земельного кодексу України слідує, що законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Так, відповідач відмовляючи позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, посилається на те, що зазначена позивачем у заяві земельна ділянка не відповідає вищевказаним вимогам.

Проте, суд не погоджується з таким твердженням відповідача, оскільки у спірному рішенні не наведені конкретні мотиви відмови із зазначенням норми закону чи іншого нормативно-правового акту.

Відповідач у відзиві на позов, в обґрунтування правомірності оскаржуваного рішення, посилається на заяви ОСОБА_3 та рішення Пантаївської селищної ради Олександрійського району Кіровоградської області від 06.05.2021 №228 ( а.с.50-51), яким надано дозвіл на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду строком на 10 років, для городництва на території Пантаївської селищної ради Олександрійського району Кіровоградської області за межами населеного пункту с. Ясинуватка, орієнтовний розмір земельної ділянки 16,000 га., поряд із земельною ділянкою з кадастровим номером 3520381300:02:000:0574, до якої входить 2 га, на які було подано заяву позивачем.

Так, суд зауважує, що рішення суб`єкта владних повноважень мають ґрунтуватися на оцінці всіх фактичних обставин, що мають значення для об`єктивного вирішення питання в межах дискреційних повноважень такого суб`єкта. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб`єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.

Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати, як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо. При цьому, суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а за конкретними обставинами.

Суд зазначає, що законодавець, наділяючи відповідача розпорядчими функціями щодо надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, зобов`язав орган місцевого самоврядування мотивувати таке рішення. Тобто, відповідача зобов`язано навести конкретні підстави прийняття такого рішення, зазначити належні і достатні мотиви його прийняття, а не обмежуватись загальними нормами чинного земельного законодавства.

Враховуючи вищевикладене, а також встановлені фактичні обставини справи, у взаємозв`язку із приписами чинного законодавства, суд приходить до висновку про протиправність спірного рішення та як наслідок його скасування.

З огляду на визнання протиправним спірного рішення, належним способом захисту порушеного права ОСОБА_1 на отримання обґрунтованого та мотивованого рішення за її заявою є зобов`язання відповідача повторно розглянути цю заяву та вирішити питання, щодо якого звернулася позивач, відповідно до вимог земельного законодавства та з урахуванням висновків суду.

Такий висновок щодо способу захисту узгоджується з позицією Верховного Суду у постанові від 22.12.2020 по справі №461/4544/18 та Великої Палати Верховного Суду у постанові від 06.11.2019 по справі №509/1350/17.

Суд вважає за доцільне, на підставі частини 6 статті 245 КАС України, визначити відповідачу розумний строк виконання рішення суду у цій частині - не пізніше 30 днів з дня набрання ним законної сили.

Разом з тим, суд не має правових підстав для задоволення вимоги позивача в частині зобов`язання селищної ради прийняти рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, з огляду на таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Отже, обов`язок відповідача приймати законні рішення визначений Основним Законом України та додатковому спонуканню з боку суду не підлягає.

Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Законодавчо поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень не унормовано. Однак, у судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими необхідно розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли йдеться лише про один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

З огляду на наведене, дискреційне повноваження може полягати у виборі суб`єкта діяти чи не діяти, а якщо діяти - то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, прямо або опосередковано закріплених у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

У спірних правовідносинах повноваження сільської ради щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання вмотивованої відмови у його наданні чітко регламентовано положеннями ЗК України.

Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні - орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). Згідно з законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями, тому зазначені повноваження не є дискреційними.

В контексті обставин спору, застосування такого способу захисту можливе виключно за умови виконання позивачем усіх визначених законом вимог, необхідних для одержання дозволу на розробку проекту землеустрою. Натомість правова оцінка спірного рішення стосувалася безпосередньо того, що рішення взагалі немотивоване. Предмет доказування у даній справі не охоплює вичерпності цих мотивів та дотримання позивачем усіх умов для надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки. За таких обставин у суду відсутні підстави для зобов`язання відповідача прийняти конкретне рішення.

Крім того, у справі, як зазначалося вище, судом встановлено, що суб`єктом владних повноважень - Пантаївською селищною радою, не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов для прийняття відповідного рішення, позаяк цим органом прийняте необґрунтоване, немотивоване рішення без зазначення причин відмови у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою, встановлених ч.7 ст.118 Земельного кодексу України.

Отже, позов належить задовольнити частково.

Відповідно до частин 1, 3 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Зважаючи на часткове задоволення позову, судові витрати, понесені позивачем на сплату судового збору слід стягнути на його користь, пропорційно задоволеним вимогам, у розмірі 681,00 грн., за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу (п.1 ч.3 ст.132 КАС України).

Відповідно до ст.134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч.7 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Цей висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі № 814/698/16, від 11 червня 2019 року у справі №826/841/17.

Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 р. №5076-VI встановлено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Так, Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) у справі "Лавентс проти Латвії" наголосив, що відшкодовуванню підлягають лише витрати, які мають розумний розмір.

Як зазначено Європейським судом з прав людини у п.268 Рішення по справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014 (Заява № 19336/04): "Згідно з практикою Суду, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі "Ботацці проти Італії" (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява №34884/97, п.30, ECHR 1999-V).".

Аналогічну практику вирішення питання судових витрат застосовано Європейським судом з прав людини і у п.95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, пп.34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, п.80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, п.88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004.

У справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

У пункті 269 вказаного рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), п.55).

Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

В обґрунтування понесених витрат на професійну правничу допомогу у сумі 5000,00 грн. до матеріалів справи позивачем надано копії договору про надання правової допомоги №135 від 27.09.2021, додатку до договору від 27.09.2021, акту приймання передачі правової допомоги від 01.10.2021 року та квитанції від 01.10.2021 щодо отримання 5000 грн., ордер та копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю (а.с.14-19).

Згідно акту приймання передачі правової допомоги наведений детальний опис робіт (надання послуг): дослідження законодавства в частині правовідносин щодо отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 4 год. х 500 грн., вартість 2 000 грн.; підготовка позовної заяви з додатками ( вивчення судової практики та правових позицій Верховного Суду, Великої Палати Верховного Суду, підготовка та збір документів 3 год. х 1000 грн., вартість 3000 грн., всього 7 год. - 5000 грн.

Суд вважає, що такі послуги адвоката як дослідження законодавства охоплюються послугою щодо підготовки позовної заяви.

Отже, вирішуючи питання щодо розподілу витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката, суд, враховуючи предмет спору та виходячи із критеріїв, визначених частинами 3, 5 статті 134, частиною 9 статті 139 КАС України, заперечення відповідача щодо розміру витрат на правничу допомогу, а також часткове задоволення позову, вважає, що на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати за надання професійної правничої допомоги в розмірі 3000 грн.

Керуючись ст.ст.77-79, 90, 132, 134, 139, 243-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Пантаївської селищної ради Олександрійського району Кіровоградської області ( 28023, Кіровоградська область, Олександрійський район, смт.Пантаївка, вул.Миру, 7а, код ЄДРПОУ 04366488) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати підпункт 2 пункту 1 рішення Пантаївської селищної ради Олександрійського району Кіровоградської області №312 від 26 серпня 2021 року "Про відмову у наданні дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність та оренду для потреб громадян".

Зобов`язати Пантаївську селищну раду Олександрійського району Кіровоградської області не пізніше 30 днів з дня набрання цим рішенням суду законної сили повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою від 20.07.2021, зареєстрованої 23.07.2021 за №929, та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) здійснені судові витрати на оплату: судового збору в сумі 681,00 грн.; на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Пантаївської селищної ради Олександрійського району Кіровоградської області (ЄДРПОУ 04366488) .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду Т.М. Кармазина