Рішення

від 01.12.2021 по справі 640/22484/20

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 грудня 2021 року м. Київ № 640/22484/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Мазур А.С., суддів: Васильченко І.П., Вєкуа Н.Г., при секретарі судового засідання Моренко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу:

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ШАЛЬ" до третя особа Міністерства інфраструктури України Кабінету Міністрів України Державне підприємство "Галузевий центр цифровізації та кібербезпеки" про визнання протиправними та скасування наказів, постанови та стягнення матеріальної шкоди

за участі представників сторін:

від позивача - Нікітіна З.В.

від відповідача - Колесник І.Ю., Полець Д.М.

від третьої особи - не прибув.

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "ШАЛЬ" із позовом до Міністерства інфраструктури України, Кабінету Міністрів України, третя особа: Державне підприємство Галузевий центр цифровізації та кібербезпеки , в якому просив суд (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог):

- визнати протиправним та нечинним наказ Міністерства інфраструктури України від 28.12.2019 № 996 в частині затвердження підпунктів 1, 4 пункту 3 Протоколу №34 від 24.02.2019;

визнати протиправним та нечинним Наказ Міністерства інфраструктури України від 04.02.2020 року № 40 в частині затвердження підпунктів 9, 10, 11 пункту 2 Протоколу №35 від 04.02.2020;

- визнати протиправним та нечинним Наказ Міністерства інфраструктури України від 14.02.2020 № 68 в частині затвердження пункту 1, підпунктів 3.2, 3.3, 3.4, 3.5 пункту 3, пункту 4 Протоколу №36 від 13.02.2020;

- визнати протиправним та нечинним Наказ Міністерства інфраструктури України від 04.03.2020 № 193 в частині затвердження підпункту 5 пункту 1, підпункту 1 пункту 3 Протоколу №37 від 02.03.2020;

- визнати протиправним та нечинним Наказ Міністерства інфраструктури України від 13.07.2020 № 394 в частині затвердження підпунктів 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7 пункту 2 Протоколу №38 від 18.06.2020, стягнути з Міністерства інфраструктури України на користь Товариства з обмеженою відповідальність "ШАЛЬ" шкоду на загальну суму 6687, 00 грн.,

- визнати протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 473 "Про запровадження експериментального проекту щодо забезпечення впровадження замовлення бланків дозволів на поїздку по територіях іноземних держав при виконанні перевезень вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні в електронній формі через Транспортний портал електронних послуг" якою затверджено Порядок реалізації експериментального проекту щодо забезпечення впровадження замовлення бланків дозволів на поїздку по територіях іноземних держав при виконанні перевезень вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні в електронній формі через Транспортний портал електронних послуг".

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.10.2020 залишено позовну заяву без руху та надано строк на усунення недоліків позову.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.12.2020 відкрито загальне провадження у справі та призначено справу до розгляду в складі колегії суддів.

Так, позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач на підставі Статуту та ліцензії від 06.09.2016 № 595, виданої Державною службою України з безпеки на транспорті, здійснює міжнародні перевезення вантажів вантажними автомобілями з використанням дозволів. З грудня 2019 року Міністерством інфраструктури України було протиправно змінено порядок оформлення та видачі дозволів автоперевізникам, яким передано частину повноважень - Державному підприємству Галузевий центр цифровізації та кібербезпеки , чим порушено вимоги ст. 75 Господарського кодексу України, оскільки вказаний суб`єкт не уповноважений надавати адміністративні послуги. Також, оскаржуваними наказами протиправно встановлено оплату за надання послуг з обробиу даних та складання спеціальної заяви у розмірі 20,00 грн., оплату за адміністративну послуг у сумі 49,16 грн. з оплатою комісій за переказ цих коштів, що у свою чергу порушує право позивача на безоплатне отримання дозволів та завдає останньому матеріальної шкоди. Крім того, оскаржуваними наказами від 04.02.2020 № 40, від 14.02.2020 № 68, 04.03.2020 № 193, від 13.07.2020 № 394 були внесені зміни до порядку оформлення, обліку та видачі дозволів, які не відносяться до повноважень Комісії при Міністерстві інфраструктури України, адже є виключною компетенцією центрального органу виконавчої влади, бо спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між органами державної влади та суб`єктами господарювання. Обґрунтовуючи протиправність оскаржуваних наказів, позивач також зазначив, що, оскільки накази стосуються невизначеного кола осіб, установлюють обов`язкове попереднє бронювання бланків дозволів через Транспортний портал, то мають ознаки регуляторного акту, а тому були прийняті із порушенням процедури прийняття регуляторного акту. До того ж, виключно Законом України Про адміністративні послуги , а не підзаконними актами встановлюється найменування адміністративної послуги та підстави для її одержання; суб`єкт надання адміністративної послуги та його повноваження щодо надання адміністративної послуги; перелік та вимоги до документів, необхідних для отримання адміністративної послуги; платність або безоплатність надання адміністративної послуги; граничний строк надання адміністративної послуги; перелік підстав для відмови у наданні адміністративної послуги. У зв`язку з тим, що позивачем в період з січня 2020 року по липень 2020 року були понесені витрати на вищевказані адміністративні послуги, останній просить суд стягнути з відповідачів понесену матеріальну шкоду у сумі 6687,00 грн.

Щодо оскаржуваної постанови Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 473, то позивач вказав, що остання видана з порушенням регламенту її прийняття, без погодження із Міністерством фінансів України та Мінекономіки, до того ж, Кабінет Міністрів України не має повноважень всупереч вимогам закону запроваджувати нові платні адміністративні послуги такі як бронювання дозволу на міжнародне перевезення, чим порушив права позивача, як суб`єкта господарювання.

Кабінет Міністрів України у відзиві на позовну заяву проти задоволення позовних вимог заперечив, посилаючись на те, що Указом Президента України від 08.11.2019 № 837 Про невідкладні заходи з проведення реформ та зміцнення держави було доручено Кабінету Міністрів України до 31.12.2019 вжити заходів в економічній, фінансовій та енергетичній сферах стосовно забезпечення видачі дозволів на міжнародні перевезення вантажів та рух негабаритного транспортного засобу виключно в електронній формі через електронний кабінет перевізника. На виконання вищевказаного завдання, оскаржуваною постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 473 Про запровадження експериментального проекту щодо забезпечення впровадження замовлення бланків дозволів на поїздку по територіях іноземних держав при виконанні перевезень вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні в електронній формі через Транспортний портал електронних послуг було запроваджено на території України експериментальний проект щодо забезпечення впровадження замовлення бланків дозволів на поїздку по територіях іноземних держав при виконанні перевезень вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні в електронній формі через Транспортний портал електронних послуг та затверджено Порядок реалізації експериментального проекту щодо забезпечення впровадження замовлення бланків дозволів на поїздку по територіях іноземних держав при виконанні перевезень вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні в електронній формі через Транспортний портал електронних послуг. Відповідач зазначив, що оскаржувана постанова не порушує права позивача, оскільки не вимагає від останнього обов`язкової участі в експериментальному проекті. Крім того, позивач є суб`єктом господарської діяльності, господарська діяльність якого безпосередньо пов`язана із ризиком, в тому числі ризиком понесення додаткових матеріальних витрат. Щодо порушення відповідачем процедури прийняття оскаржуваної постанови, то останній зазначив, що оскаржуваний проект акту підготовлений та розроблений на виконання вимог Указу Президента України, крім того, дана постанова не містить норм регуляторного характеру, що підтверджується наданим суду висновком Державної регуляторної служби України до проекту та спростовує доводи позивача в цій частині .

Міністерство інфраструктури України проти задоволення позовних вимог заперечило, посилаючись на те, що спірні накази Мінінфраструктури не є регуляторними актами, а рішення Комісії при Міністерстві інфраструктури України мають виключно рекомендаційний характер, в силу правової природи її діяльності, передбачуваної законодавством. Такі рішення не встановлюють, не змінюють та не скасовують норм права, не регулюють правовідносини, не встановлюють плати за надання послуг з отримання дозволу, а приймаються комісією з підстав, передбачених пунктом 3.11 Порядку № 757. Крім того, спірні накази Мінінфраструктури не містять вимог щодо найменування адміністративної послуги, не визначають суб`єкта надання адміністративних послуг та його повноважень, не містять перелік та вимоги до документів, необхідних для отримання адміністративної послуги, не встановлюють розмір оплати або безоплатність надання адміністративної послуги, не встановлюють строків надання адміністративних послуг, отже, дія Закону України Про адміністративні послуги не поширюється на спірні правовідносини, а відтак, доводи позивача щодо невідповідності спірних наказів Мінінфраструктури вимогам Закону України Про адміністративні послуги є безпідставними. Натомість, оскаржуваними наказами встановлені тимчасові обмеження при оформленні дозволів з метою дотримання вимог міжнародних договорів України з питань міжнародних перевезень, що не є адміністративною послугою. Вимога позивача щодо визнання протиправними дій Мінінфраструктури щодо встановлення попереднього замовлення (електронного бронювання) дозволів через Транспортний портал електронних послуг також є безпідставною, оскільки Міністерством не вчинялося дій щодо встановлення попереднього замовлення дозволів.

У відповіді на відзив, представник позивача зазначив, що оскаржувані накази про встановлення нового порядку оформлення дозволів шляхом обов`язкового їх попереднього бронювання за всіма своїми ознаками згідно статті 15 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" та Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 №731 є нормативно-правовими актами. Міністерство інфраструктури України та Державної служби України з безпеки на транспорті не виконують своїх функцій контролю з оформлення дозвільних документів на міжнародні перевезення вантажів автомобільним транспортом, установлених пунктом 2 частини 2 статті 58 Закону України Про автомобільний транспорт , а надання Державному підприємству Галузевий центр цифровізації та кібербезпеки повноважень щодо оформлення дозволів та встановлення оплати за надані послуги є порушенням вимог вищевказаного Закону. До того ж, листом №6001/0/20-20 від 31.08.2020 Державна регуляторна служба України повідомила, що затверджений текст оскаржуваної постанови від 03.06.2020 № 473 відрізняється від тексту проектів, а відтак, на думку позивача, положення регуляторного характеру на етапі підготовки проекту не були вказані в акті, що свідчить про те, що чинна редакція оскаржуваної постанови прийнята із порушенням процедури.

Третя особа правом на подання пояснень по справі не скористалася, у зв`язку з чим, суд розглядає справу за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "ШАЛЬ" відповідно до ліцензії, виданої Державною службою України з безпеки на транспорті №595 від 06.09.2016 здійснює перевезення пасажирів, небезпечних вантажів та небезпечних відходів автомобільним транспортом, залізничним, морським та річковим транспортом міжнародних перевезень пасажирів та вантажів автомобільним транспортом, а також міжнародні перевезення вантажів вантажним автомобілями (крім перевезення небезпечних вантажів та небезпечних відходів .

Згідно із Законом України Про автомобільний транспорт (з урахуванням Міжнародної угоди) та з метою подальшого впорядкування системи оформлення, видачі, використання та обліку дозволів на міжнародні перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом наказом Міністерства транспорту України від 20.08.2004 № 757 затверджено Порядок оформлення і видачі дозволів на поїздку по територіях іноземних держав при виконанні перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні, їх обміну (далі - Порядок № 757).

За змістом пунктів 3.9 і 3.11 Порядку №757 Міністерство інфраструктури України утворює Комісію з розгляду питань, пов`язаних з оформленням, видачею, обліком та аналізом ефективності використання дозволів на поїздку по територіях іноземних держав (далі - Комісія), яка на своїх засіданнях розглядає та приймає рішення з таких питань:

- достатність забезпечення автомобільних перевізників - резидентів дозволами;

- ефективність використання дозволів українськими автомобільними перевізниками;

- введення додаткових обмежень тимчасового характеру у разі недостатнього залишку квоти дозволів певного виду, на завантаження, за екологічними параметрами автомобільного транспортного засобу, за повною масою автомобільного транспортного засобу, за видами перевезень до вирішення питання щодо виділення для України додаткової квоти зазначеного виду дозволів.

На виконання вимог Порядку № 757, наказом Міністерства інфраструктури України від 28.12.2019 № 996 затверджено протокол Комісії з розгляду питань, пов`язаних з оформленням, видачою, обліком та аналізом ефективності використання дозволів на поїздку по територіях іноземних держав № 34, яким рекомендовано Державній службі України з безпеки на транспорті впровадити оформлення та видачу дозволів на поїздку територією іноземних держав під час виконання перевезень вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні автомобільним перевізникам, які зробили їх попереднє замовлення (електронне бронювання) бланків дозволів через транспортний портал електронних послуг в рамках реалізації відповідного пілотного проекту не пізніше, як за 15 днів до дати видачі. При цьому забезпечити співвідношення кількості бланків дозволів, доступних для попереднього замовлення (електронного бронювання), до кількості бланків дозволів, за замовленням яких автомобільні перевізники звертаються одразу на ПВД - 60%/40%.

На виконання вимог Порядку № 757, наказом Міністерства інфраструктури України від 04.02.2020 №40 затверджено протокол Комісії з розгляду питань, пов`язаних з оформленням, видачою, обліком та аналізом ефективності використання дозволів на поїздку по територіях іноземних держав №35, яким доручено Державній службі України з безпеки на транспорті забезпечити співвідношення кількості бланків дозволів, доступних для попереднього замовлення (електронного бронювання), до кількості бланків дозволів, за замовленням яких автомобільні перевізники звертаються одразу на ПВД - 60%/40% та здійснити заходи щодо організації процесу видачі дозволів відповідно до прийнятих рішень.

На виконання вимог Порядку № 757, наказом Міністерства інфраструктури України від 14.02.2020 №68 затверджено протокол Комісії з розгляду питань, пов`язаних з оформленням, видачою, обліком та аналізом ефективності використання дозволів на поїздку по територіях іноземних держав №36, яким не пізніше 01.03.2020 здійснювати оформлення та видачу за електронним замовленням через Транспортний портал дозволів Італії, Угорщини, Туреччини, Фінляндії, Австрії, Румунії, Республіки Польща.

На виконання вимог Порядку № 757, наказом Міністерства інфраструктури України від 04.03.2020 №193 затверджено протокол Комісії з розгляду питань, пов`язаних з оформленням, видачою, обліком та аналізом ефективності використання дозволів на поїздку по територіях іноземних держав №37, яким доручено Державній службі України з безпеки на транспорті здійснювати оформлення дозволів враховуючи додаткові обмеження тимчасового характеру, встановлені відповідно до рішень, які прийняті Комісією та затверджені Протоколами №№ 34, 35, 36 та цим протоколом.

На виконання вимог Порядку № 757, наказом Міністерства інфраструктури України від 13.07.2020 №394 затверджено протокол Комісії з розгляду питань, пов`язаних з оформленням, видачою, обліком та аналізом ефективності використання дозволів на поїздку по територіях іноземних держав №38, яким запроваджено здійснювати оформлення та видачу за замовленнями бланків дозволів Словенії, Італії (універсальний Євро-3, Євро-5, Євро-6) та Угорщини (всі види без оплати транспортного податку), Туреччини (порожній), Фінляндії (в/з третіх країн), Австрії, Румунії, Республіки Польща, Бельгії, Греції, Іспанії, Нідерландів, Німеччини, Франції виключно в електронній формі через Транспортний портал електронних послуг.

Правомірність вищевказаних наказів наказу Міністерства інфраструктури України, якими, зокрема прийнято рішення про здійснення оформлення та видачу дозволів окремих країн за електронним замовленням через Транспортний портал електронних послуг e-transport.gov.ua у рамках реалізації відповідного пілотного проекту є предметом судового розгляду в межах даної адміністративної справи.

Відповідно до абзацу 27 пункту а частини першої статті 1 Указу Президента України від 08.11.2019 № 837 Про невідкладні заходи з проведення реформ та зміцнення держави з метою забезпечення подальшого здійснення структурних економічних реформ, запровадження додаткових механізмів для прискорення соціально-економічного розвитку України, підвищення добробуту населення, гармонійного розвитку регіонів, продовження впровадження європейських стандартів життя, зміцнення держави, за результатами наради, що відбулася 4 листопада 2019 року, постановлено: Кабінету Міністрів України вжити заходів в економічній, фінансовій та енергетичній сферах до 31 грудня 2019 року - стосовно забезпечення видачі дозволів на міжнародні перевезення вантажів та рух негабаритного транспортного засобу виключно в електронній формі через електронний кабінет перевізника.

Постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 473 Про запровадження експериментального проекту щодо забезпечення впровадження замовлення бланків дозволів на поїздку по територіях іноземних держав при виконанні перевезень вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні в електронній формі через Транспортний портал електронних послуг запроваджено на території України експериментальний проект щодо забезпечення впровадження замовлення бланків дозволів на поїздку по територіях іноземних держав при виконанні перевезень вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні в електронній формі через Транспортний портал електронних послуг (далі - експериментальний проект) та затверджено Порядок реалізації експериментального проекту щодо забезпечення впровадження замовлення бланків дозволів на поїздку по територіях іноземних держав при виконанні перевезень вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні в електронній формі через Транспортний портал електронних послуг (далі - Порядок № 473).

Обґрунтовуючи своє право на оскарження вказаного акту, позивач зазначив, що в силу своєї господарської діяльності є учасником правовідносин перевезень вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні, які регулюються оскаржуваною постановою.

Вважаючи вказану постанову протиправною, такою, що прийнята, всупереч вимогам Законом України Про автомобільний транспорт , без погодження з Міністерством фінансів України та Мінекономіки, звернувся із даним позовом до суду.

Розглядаючи адміністративну справу по суті, суд виходить з наступного.

Щодо позовних вимог в частині визнання протиправними та скасування наказів Міністерства інфраструктури України від 28.12.2019 № 996; від 04.02.2020 № 40, від 14.02.2020 № 68; від 04.03.2020 № 193; від 13.07.2020 № 394 в частині, суд зазначає наступне.

Згідно статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України нормативно-правовий акт - це акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.

Відповідно до приписів статті 1 Закону України Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності регуляторний акт - це прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання; прийнятий уповноваженим регуляторним органом інший офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб і який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання, незалежно від того, чи вважається цей документ відповідно до закону, що регулює відносини у певній сфері, нормативно-правовим актом.

Отже, для віднесення рішення суб?єкта владних повноважень до нормативно-правових актів необхідно, щоб це рішення встановлювало, змінювало або припиняло (скасовувало) норми права, мало загальний характер (було розраховане на необмежену кількість суб`єктів) та підлягало довгостроковому і неодноразовому застосуванню.

Натомість, як убачається зі змісту наказів Міністерства інфраструктури України від 28.12.2019 № 996, від 04.02.2020 року № 40, від 14.02.2020 № 68, від 04.03.2020 № 193, від 13.07.2020 № 394 останні не містять жодної норми права та затверджують відповідні протоколи Комісії, яка з огляду на її правовий статус і повноваження, визначені статтею 14 Закону України Про центральні органи виконавчої влади , підпунктом 3 пункту 6, пунктом 11 Положення про Міністерство інфраструктури України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.06.2015 №460, та пунктами 3.9 - 3.11 Порядку №757, не є суб?єктом нормотворення, а є допоміжним органом міністерства, покликаним вирішувати питання, які пов?язані з оформленням і видачею дозволів на поїздку по територіях іноземних держав, а саме: щодо введення додаткових обмежень тимчасового характеру у разі недостатнього залишку квоти дозволів певного виду.

Крім того, аналізуючи зміст оскаржуваних наказів, суд встановив, що, зокрема пункти 2 наказів: Міністерства інфраструктури України від 28.12.2019 № 996; Міністерства інфраструктури України від 04.02.2020 № 40; Міністерства інфраструктури України від 14.02.2020 № 68; Міністерства інфраструктури України від 04.03.2020 № 193; Міністерства інфраструктури України від 13.07.2020 № 394 містять доручення для Державної служби України з безпеки на транспорті щодо виконання затверджених Комісією протоколів.

Згідно вимог Положення про Державну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 103 вбачається, що діяльність Державної служби України з безпеки на транспорті спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури.

Відповідно до пункту 6 частини 2 статті 18 Закону України Про центральні органи виконавчої влади , міністр видає обов`язкові до виконання центральними органами виконавчої влади накази та доручення з питань, що належать до сфери діяльності центрального органу виконавчої.

Тобто, з аналізу вказаних норм законодавства слідує, що оскаржувані накази в силу своєї правової природи не є регуляторними актами, а є актами індивідуальної дії, які поширюються виключно на підзвітний Міністерству інфраструктури України орган центральної виконавчої влади - Державну службу України з безпеки на транспорті , а відтак, твердження позивача, що останні є регуляторними актами, які поширюють свою дію на суб`єктів господарювання та, як наслідок, прийняті із порушення процедури їх прийняття не приймаються судом до уваги та спростовуються матеріалами справи.

Щодо доводів позивача, що оскаржуваними наказами нібито було змінено порядок оформлення та видачі дозволів, необхідних для отримання адміністративної послуги, що у свою чергу протирічить приписам Закону України Про адміністративні послуги , то суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 1 статті 1 Закону України Про адміністративні послуги адміністративна послуга - результат здійснення владних повноважень суб`єктом надання адміністративних послуг за заявою фізичної або юридичної особи, спрямований на набуття, зміну чи припинення прав та/або обов`язків такої особи відповідно до закону.

Відповідно до пункту 3 статті 1 Закону України Про адміністративні послуги суб`єкт надання адміністративної послуги - орган виконавчої влади, інший державний орган, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування, їх посадові особи, державний реєстратор, суб`єкт державної реєстрації, уповноважені відповідно до закону надавати адміністративні послуги.

Законодавство у сфері надання адміністративних послуг складається з Конституції України, цього та інших законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері надання адміністративних послуг (частина перша статті 3 Закону України Про адміністративні послуги ).

Відповідно до частини першої статті 5 Закону України Про адміністративні послуги виключно законами, які регулюють суспільні відносини щодо надання адміністративних послуг, встановлюються: 1) найменування адміністративної послуги та підстави для її одержання; 2) суб`єкт надання адміністративної послуги та його повноваження щодо надання адміністративної послуги; 3) перелік та вимоги до документів, необхідних для отримання адміністративної послуги; 4) платність або безоплатність надання адміністративної послуги; 5) граничний строк надання адміністративної послуги; 6) перелік підстав для відмови у наданні адміністративної послуги.

Проаналізувавши оскаржувані накази, суд дійшов висновку, що останні не містять вимог щодо найменування адміністративної послуги, не визначають суб`єкта надання адміністративних послуг та його повноважень, не містять перелік та вимоги до документів, необхідних для отримання адміністративної послуги, не встановлюють розмір оплати або безоплатність надання адміністративної послуги, не встановлюють строків надання адміністративних послуг, тому не підпадають під правове регулювання Закону України "Про адміністративні послуги" і не суперечать йому.

Отже, з вищевказаного вбачається, що порядок надання адміністративної послуги з видачі дозволу на поїздку територією іноземних держав під час виконання перевезень вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні за допомогою Транспортного порталу електронних послуг e-transport.gov.ua визначено Законом України Про адміністративні послуги та постановою Кабінету Міністрів України від 04.12.2019 № 1137, а не оскаржуваними наказами індивідуальної дії, у зв`язку з чим, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Враховуючи те, що суд дійшов висновку про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог в частині визнання протиправними та скасування наказів Міністерства інфраструктури України, то як наслідок, не підлягають задоволенню позовні вимоги в частині стягнення з Міністерства інфраструктури України на користь Товариства з обмеженою відповідальність "ШАЛЬ" матеріальної шкоди на загальну суму 6687, 00 грн., як такі що взаємопов`язані з первісними вимогами.

Щодо позовних вимог в частині визнання протиправною та нечинною постанови Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 473 "Про запровадження експериментального проекту щодо забезпечення впровадження замовлення бланків дозволів на поїздку по територіях іноземних держав при виконанні перевезень вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні в електронній формі через Транспортний портал електронних послуг" якою затверджено Порядок реалізації експериментального проекту щодо забезпечення впровадження замовлення бланків дозволів на поїздку по територіях іноземних держав при виконанні перевезень вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні в електронній формі через Транспортний портал електронних послуг" (далі - постанова №473), суд зазначає слідуюче.

Частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено право на звернення до суду і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і в конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту.

Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частини першої, другої статті 55 Конституції України.

Вирішуючи спір, суд, перш за все, повинен пересвідчитись у наявності у особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу, встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

При цьому звернення до суду є способом захисту порушених суб`єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.

Так, обґрунтовуючи позовні вимоги в цій частині, позивач, зокрема посилався на те, що оскаржуваною постановою запроваджено попереднє бронювання бланків дозволів на міжнародне перевезення, що у свою чергу порушує право позивача, як суб`єкта господарювання на здійснення міжнародного перевезення поза межами експериментального проекту. Крім того, надання адміністративних послуг за оскаржуваною постановою, є платним.

Згідно п. 1 ч. 5 постанови №473 вбачається, що учасниками експериментального проекту є, зокрема: суб`єкти господарювання, що мають намір добровільно приєднатися до експериментального проекту.

Крім того, п. 3, ч. 3 постанови №473 закріплено, що реалізація експериментального проекту здійснюється до 31 грудня 2021 року.

Суд звертає увагу, що порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення, в той же час, участь в запровадженому Урядом експериментальному проекті не носить загальнообов`язкового характеру для позивача, оскільки участь є добровільною з боку суб`єктів господарювання, крім того, дія вказаного проекту щодо забезпечення впровадження замовлення бланків дозволів на поїздку по територіях іноземних держав при виконанні перевезень вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні в електронній формі через Транспортний портал електронних послуг носить тимчасовий характер та діє до 31 грудня 2021 року, у зв`язку з чим, суд приходить до висновку, якщо позивач на власний розсуд обирає участь у вказаному добровільному проекті з метою отримання прибутку від здійснення господарської діяльності, то, відповідно, і ризики від такої участі покладаються безпосередньо на позивача, у зв`язку з чим, суд не вбачає порушення оскаржуваною постановою прав останнього.

Щодо тверджень позивача, що оскаржувана постанова №473 прийнята із порушенням процедури, без погодження з Міністерством фінансів України та Мінекономіки та за відсутності з боку Уряду повноважень запроваджувати нові адміністративні послуги, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною першою статті 117 Конституції України Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання.

Відповідно до частин другої, третьої статті 49 Закону України Про Кабінет Міністрів України акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України. Акти Кабінету Міністрів України з організаційно - розпорядчих та інших поточних питань видаються у формі розпоряджень Кабінету Міністрів України.

Відповідно до частини другої статті 50 Закону України Про Кабінет Міністрів України проекти актів Кабінету Міністрів України готуються міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, державними колегіальними органами, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями.

Згідно частини першої статті 51 Закону України Про Кабінет Міністрів України постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України приймаються на засіданнях Кабінету Міністрів України шляхом голосування більшістю голосів від посадового складу Кабінету Міністрів України, визначеного відповідно до статті 6 цього Закону. Якщо проект рішення отримав підтримку рівно половини посадового складу Кабінету Міністрів України і за цей проект проголосував Прем`єр-міністр України, рішення вважається прийнятим.

Згідно параграфу 33 глави 2 Регламенту Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою Уряду від 18.07.2007 №950 (далі - Регламент) головним розробником проекту акта Кабінету Міністрів є орган, який вносить проект акта до Кабінету Міністрів. Розробниками проектів актів Кабінету Міністрів є міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, державні колегіальні органи, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації відповідно до своєї компетенції.

Як слідує з пояснювальної записки до проекту оскаржуваної постанови, розробником проекту є Міністерство інфраструктури України.

Метою прийняття постанови Кабінету Міністрів України Про запровадження експериментального проекту щодо забезпечення впровадження замовлення бланків дозволів на поїздку по територіях іноземних держав при виконанні перевезень вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні в електронній формі через Транспортний портал електронних послуг є спрощення надання публічних послуг і реалізація абзацу 27 пункту а частини першої статті 1 Указу Президента України від 08.11.2019 № 837 Про невідкладні заходи з проведення реформ та зміцнення держави , визначеної Програмою діяльності Кабінету Міністрів України, схваленою постановою Верховної Ради України від 04.10.2019 № 188-ХІ, про забезпечення доступу українцям до публічних послуг онлайн.

Згідно параграфу 33 глави 2 Регламенту проект акта Кабінету Міністрів підлягає обов`язковому погодженню усіма заінтересованими органами, а також Мінфіном та Мінекономрозвитку (за винятком проекту розпорядження з кадрових питань та щодо зміни особи, уповноваженої на підписання міжнародного договору України, зміни персонального складу Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі, а також проектів актів з питань утворення та організації роботи комітету з призначення керівників особливо важливих для економіки підприємств і комісії з відбору керівників особливо важливих для економіки підприємств, оголошення відбору та призначення чи погодження кандидатур претендентів на посаду керівників і членів наглядових рад таких підприємств).

З пояснювальної записки до проекту постанови вбачається, що остання погоджена без зауважень Міністерством фінансів України, Державною регуляторною службою України, Міністерством інфраструктури України та Міністерством розвитку, торгівлі та сільського господарства України, Міністерством цифрової трансформації України та Міністерством юстиції України із зауваженнями.

Так, з наявного у справі висновку Міністерства юстиції України від 14.05.2020 за результатами правової експертизи проекту оскаржуваної постанови вбачається, що вказаний проект акта було погоджено Міністерством юстиції України із зауваженнями, однак зауваження враховані розробником, що підтверджується наданим суду протоколом узгодження позицій.

Отже, з вищевказаного слідує, що Кабінет Міністрів України діяв в межах наданих йому повноважень, що в свою чергу, спростовує твердження позивача, що оскаржуваний акт прийнято з перевищенням повноважень з боку відповідача.

Крім того, проект нормативно правового акту, згідно вимог Регламенту Кабінету Міністрів України, було погоджено з усіма заінтересованими органами, у зв`язку з чим, Кабінетом Міністрів України дотримано процедуру та регламент прийняття нормативно-правового акту, а твердження позивача спростовані матеріалами справи.

Повно та всебічно оцінивши наявні у справі докази, пояснення та заперечення учасників справи, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись вимогами ст.ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "ШАЛЬ" відмовити повністю.

Судові витрати покласти на позивача.

Рішення суду, відповідно до частини 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повний текст складено: 16.12.2021.

Головуючий суддя А.С. Мазур

Суддя І.П. Васильченко

Суддя Н.Г. Вєкуа