Постанова

від 17.12.2021 по справі 359/8514/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний номер справи: 359/8514/19 Головуючий у суді першої інстанції: Муранова-Лесів І.В.

Номер провадження: 22-ц/824/4173/2021 Доповідач у суді апеляційної інстанції: Коцюрба О.П.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 грудня 2021 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Коцюрби О.П.,

суддів: Білич І.М., Слюсар Т.А.,

розглянув у порядку письмового провадження в м. Києві матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою Приватного підприємства Ленкер на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 29 жовтня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства Ленкер про виплату сум, що належить при звільнені, середнього заробітку за час затримки розрахунку, -

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2019 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся в Бориспільський міськрайонний суд Київської області із позовом до Приватного підприємства Ленкер (далі - ПП Ленкер , відповідач) в якому просив стягнути з Приватного підприємства Ленкер на свою користь нараховану та не виплачену при звільненні грошову компенсацію за всі не використані дні щорічної відпустки у розмірі 28 848,60грн.; нараховану та не виплачену при звільненні заробітну плату в розмірі 92 919,36 грн.; середній заробіток за весь час затримки виплати належних сум при звільненні з 15 квітня 2019 року по день постановлення рішення з врахуванням середньоденної заробітної плати в розмірі 208,65 грн.

Позовні вимоги обгрунтовував тим, що в період з 23 лютого 2010 року по 15 квітня 2019 року він працював на посаді директора Приватного підприємства Ленкер . Наказом від 15 квітня 2019 року № 3 його звільнено з посади директора ПП Ленкер 15 квітня 2019 року за угодою сторін п. 1 ст. 36 КЗпП України . Зазначив, що при звільненні йому не було виплачено заробітну плату в розмірі 92 919,36 грн. та компенсацію за 220 календарних днів невикористаної відпустки за весь період роботи на підприємстві в розмірі 28 848,60 грн.

За таких обставин, 21 червня 2019 року він звернувся до відповідача з вимогою провести остаточний розрахунок, однак станом на день звернення до суду з позовом, відповідач, у порушення вимог ст. 24 Закону України Про відпустки , ст.ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпПУ) належні кошти не було виплачено. Також зазначає, що у зв`язку із затримкою розрахунку йому має бути виплачений середній заробіток за весь час затримки по день постановлення рішення суду з розрахунку його середньоденного заробітку за останні два місяці, що передували його звільненню та вказаного в Довідці про заробітну плату № 4 від 15 квітня 2019 року, а саме 208,65 грн. в день.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 29 жовтня 2020 року позов ОСОБА_1 до Приватного підприємства Ленкер про виплату усіх сум, що належить при звільнені, середнього заробітку за час затримки розрахунку задоволено частково.

Стягнуто з Приватного підприємства Ленкер (код ЄДРПОУ 36895128 , зареєстроване місце знаходження: Київська область, м. Бориспіль, вул. Матросова, 63) на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РПНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) нараховану але не виплачену при звільненні заробітну плату в розмірі 92 919 гривень 36 копійок (дев`яносто дві тисячі дев`ятсот дев`ятнадцять гривень тридцять шість копійок), середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 20 865 гривень (двадцять тисяч вісімсот шістдесят п`ять гривень).

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням, Приватне підприємство Ленкер оскаржило його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі просило рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 29 жовтня 2020 року скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позову, посилаючись на незаконність судового рішення.

В обгрунтування доводів апеляційної скарги зазначило, що ОСОБА_2 , виконуючи обов`язки директора ПП Ленкер , сам як керівник не забезпечив виплату нарахованої йому заробітної плати, тобто відсутня вина підприємства у невиплаті позивачу заробітної плати, що є обов`язковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 доводи апеляційної скарги вважає неправдивими, викладеними із неправильним розумінням норм матеріального і процесуального права. Зокрема звертає увагу на відсутність у законодавстві норми щодо обов`язкової умови покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні.

За змістом частини 13 статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, приходить до висновку, що апеляційна скарга ПП Ленкер задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 з 23 лютого 2010 року по 15 квітня 2019 року працював на посаді директора Приватного підприємства Ленкер .

15 квітня 2019 року на підставі рішення № 2 засновника підприємства ОСОБА_3 та згідно наказу № 3 від 15 квітня 2019 року ОСОБА_2 звільнений з посади директора за угодою сторін за п.1 статті 36 КЗпП України з 15 квітня 2019 року, що підтверджується копією трудової книжки позивача та наявними в ній записами, копією наказу засновника ПП Ленкер ОСОБА_3 (а.с.3-8, 53).

Згідно з витягів Додатку 4 Звіт щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування з електронної бази ІАС Податковий блок ПП Ленкер по нарахуванню заробітної плати (доходи, грошового забезпечення), вказані звіти за період з червня 2016 року по березень 2019 року включно підписані від імені керівника ПП Ленкер ОСОБА_2 , а за квітень 2019 року - керівником ПП Ленкер - ОСОБА_4 ( а.с.67-102).

У вказаних Звітах, позивачу ОСОБА_2 нараховувалася заробітна плата, починаючи з червня 2016 року по 15 квітня 2019 року включно у розмірі мінімальної заробітної плати.

У довідці № 02 від 15 квітня 2019 року, виданої ПП Ленкер ОСОБА_2 вказано, що він працював в ПП Ленкер з 23 лютого 2010 року на посаді директора. Заробітна плата нарахована, але не виплачена на момент звільнення за період: березень 2016 року - 15 квітня 2019 року; складає 92 919,36 грн. Довідка від імені директора підприємства підписана позивачем. (а.с.9).

Згідно з даними фінансового звіту ПП Ленкер про фінансові результати за 2018 рік станом на 31 грудня 2018 року по підприємству рахувалась заборгованість за розрахунками з оплати праці - 84,2 тис. гривень (а.с.110).

Відповідно до Звітів щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за січень, лютий, березень та квітень 2019 року ОСОБА_2 значиться єдиним працівником на підприємстві і нарахована йому заробітна плата становила: в січні 2019 року - 4 173,00 грн.; в лютому 2019 року - 4 173,00 грн.; у березні 2019 року - 4 173,00 грн.; у квітні 2019 року - 2 019,19 грн. (а.с.99-102).

Як вбачається з довідки № 4 від 15 квітня 2019 року ПП Ленкер середньомісячна заробітна плата ОСОБА_2 складає 4 173,00 грн., а середньоденна - 208,65 грн. (а.с.13).

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що наведений позивачем згідно довідки розмір заборгованості перед ОСОБА_2 по його заробітній платі підтверджуються даними, що містяться в даних бухгалтерської звітності підприємства. Доказів фальшування цих даних відповідачем не надано та не зазначено джерел їх здобуття, як і не надано доказів того, що позивачу була виплачена нарахована йому заробітна плата за вказаний ОСОБА_2 період та час, а також після його звільнення. Стягуючи із відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, суд першої інстанції вказав, що відповідачем не надано суду належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів, які б доводили, що невиплата належних сум ОСОБА_2 при звільненні відбулась за відсутності вини ПП Ленкер .

Разом з тим, Бориспільський міськрайонний суд Київської області врахував, що заборгованість по заробітній платі виникла у позивача в період його роботи директором підприємства. Зважаючи на те, що заборгованість по заробітній платі виникла внаслідок не забезпечення її виплати самим позивачем як керівником підприємства, а також, що відповідач протягом п`яти місяців, з моменту звільнення позивача до його звернення з позовом до суду, в добровільному порядку не вжив жодних заходів для відновлення його порушених прав як звільненого працівника, суд першої інстанції вважав допустимим стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку, обмеживши його сумою 20 865 гривень, що є співмірним та дорівнює п`ятимісячному середньому заробітку позивача (4 173 грн. х 5 міс. = 20 865грн.).

Вимоги в частині стягнення компенсації за невикористану відпустку, Бориспільський міськрайонний суд Київської області визнав недоведеними.

Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції, так як вони відповідають обставинам справи і вимогам закону.

За змістом частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу.

Статтею 24 Закону України Про оплату праці передбачено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Статтею 116 КЗПП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно з ч. 1 статті 117КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Середній заробіток для виплати працівникові компенсації за час затримки розрахунку при звільненні визначається відповідно статті 27 Закону України Про оплату праці за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

В роз`ясненнях, наданих в п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці вказано: установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини; сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

У разі не проведення розрахунку у зв`язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум, вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу

Таким чином, встановивши, що в день звільнення - 15 квітня 2019 року відповідач в порушення вимог статтей 47, 116 КЗпП України не провів із звільненим ОСОБА_2 розрахунок по заробітній платі, розмір якої на час звільнення відповідачем не спростований, суд на передбачених законом підставах стягнув із відповідача на користь позивача нараховану, але не виплачену при звільненні заробітну плату у розмірі 92 919,36 гривень.

Обгрунтованими і законними колегія суддів вважає також висновки Бориспільського міськрайонного суду Київської області в частині вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Так, відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З врахуванням вказаної норми процесуального права, суд обгрунтовано застосував висновки, викладені в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року № 716/9584/15-ц, зокрема наступне: Закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи. Зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець, стороною у трудових правовідносинах. Водночас, у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Врахувавши висновки Верховного Суду щодо застосування відповідних норм права, встановлені обставини справи, суд першої інстанції обгрунтовано визначив розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 20 865 грн., що дорівнює п`ятимісячному середньому заробітку позивача. Колегія суддів погоджується з тим, що такий розмір середнього заробітку є справедливим, пропорційним і таким, що відповідає обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним судом критеріям визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат.

Доводи апеляційної скарги на відсутність вини підприємства у невиплаті позивачу заробітної плати при звільненні, що є обов`язковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні, що позивач, виконуючи обов`язки директора ПП Ленкер , сам як керівник не забезпечив виплату нарахованої йому заробітної плати, підлягають відхиленню, так як були перевірені судом при ухваленні рішення.

Суд встановив, що розмір невиплаченої при звільненні позивача заробітної плати підтверджений належними, допустимими і достатніми доказами, які відповідачем не спростовані. Правильним також є висновок суду, що відповідачем не надано суду належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів, які б доводили, що невиплата належних сум ОСОБА_2 при звільненні відбулась за відсутності вини ПП Ленкер .

При вирішенні вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд врахував як вину відповідача у невиплаті заробітної плати в установлені законом строки, так і дії (бездіяльність) самого позивача, який виконуючи обов`язки керівника підприємства, не забезпечив виплату собі заробітної плати, а тому на законних підставах зменшив розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗПП України, застосувавши принцип співмірності.

Інших доводів щодо незаконності судового рішення апеляційна скарга не містить.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу ПП Ленкер необхідно залишити без задоволення, а рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 29 жовтня 2020 року без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства Ленкер - залишити без задоволення.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 29 жовтня 2020 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, та оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених частиною 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України

Головуючий : О.П. Коцюрба

Судді: І.М. Білич

Т.А.Слюсар