Рішення

від 21.12.2021 по справі 120/12998/21-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

21 грудня 2021 р. Справа № 120/12998/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Воробйової Інни Анатоліївни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 до Уланівської сільської ради про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулись ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач 1), ОСОБА_2 (далі- ОСОБА_2 , позивач 2), ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_3 , позивач 3 ), ОСОБА_4 (далі- ОСОБА_4 , позивач 4), ОСОБА_5 (далі- ОСОБА_5 , позивач 5), ОСОБА_6 (далі - ОСОБА_6 , позивач 6), ОСОБА_7 (далі- ОСОБА_7 , позивач 7), ОСОБА_8 (далі- ОСОБА_8 ,. позивач 8) , ОСОБА_9 (далі - ОСОБА_9 , позивач - 9), ОСОБА_10 (далі - ОСОБА_10 , позивач 10) до Уланівської сільської ради (далі - сільська рада, відповідач) із позовом, в якому просили:

- визнати протиправною бездіяльність щодо не здійснення у місячний строк розгляду клопотання від 07.07.2021 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність орієнтовною площею по 2, 00 га кожному окремо для ведення особистого селянського господарства;

- зобов`язати на найближчому пленарному засіданні чергової сесії розглянути клопотання від 07.07.2021 р. та прийняти рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність орієнтовною площею по 2, 00 га кожному окремо для ведення особистого селянського господарства.

В обґрунтування позовних вимог позивачі вказують, що за наслідком розгляду їх клопотання про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність, у встановлені законом строки не прийнято рішення.

12.10.2021 р. ухвалою відкрито провадження у справі та визначено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

25.10.2021 р. надійшов відзив, в якому відповідач просив відмовити в задоволенні позову вказуючи на те, що проект рішення розглянуто, але такий не отримав достатньої кількості голосів депутатів ради. Отже, на думку відповідача, відповідач розглянув заяву позивача у встановлений законом строк та протиправної бездіяльності не допускав. Також просили зменшити розмір судових витрат.

06.12.2021 р. надійшла відповідь на відзив, в якій представник зазначив, що відзив є безпідставним, зокрема вказавши, що рішення від 21.09.21 р. не є тим, яке має бути прийнято в порядку статті 118 ЗК України.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши докази , суд встановив наступне.

07.07.2021 р. уповноважена особа позивачів звернулась до Уланівської ОТГ із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність орієнтовною площею по 2, 00 га кожному окремо для ведення особистого селянського господарства. До даного клопотання долучено графічні матеріали і дозвіл особи, у якої в оренді перебуває земля.

21.09.2021 на розгляд 14 сесії Уланівської сільської ради 8 скликання винесений проєкт рішення ради "Про надання дозволу на виготовлення проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарство", що підтверджується відповідним витягом з протоколу сесії ради.

За результатами голосування за вказаний проєкт проголосували "за" - 2 депутати, "проти" - 0, "утримались" - 19 . Рішення не прийнято.

Однак, на думку представника позивачів, відповідач допустив протиправну бездіяльність, оскільки не прийняв по суті рішення за результатами розгляду клопотання про надання дозволу у місячний строк, що стало підставою для звернення до суду із цим позовом.

Визначаючись щодо позовних вимог, суд керується та виходить з наступного.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положень статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара (пункт б частини 1 статті 121 ЗК України).

Частиною 1 статті 122 ЗК України передбачено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Частиною шостою статті 118 ЗК України передбачено, що громадяни зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, клопотання подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з частиною сьомою статті 118 ЗК України орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, як видно підставами для відмови у наданні дозволу є: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Дані підстави є вичерпними .

При цьому, відповідно до частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування", виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин.

Положеннями статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування" визначено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.

Із аналізу наведених норм видно, що за наслідком розгляду саме на пленарних засіданнях органом місцевого самоврядування питань щодо земельних відносин, приймається одне із двох рішень: надається дозвіл на розроблення проекту /документації землеустрою або мотивована відмова у його наданні.

Проте, як зазначалось вище, за наслідком розгляду клопотання позивачів щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою відповідачем у встановлені земельним законодавством строки не прийнято рішення ані щодо відмови, ані щодо надання дозволу на розробку проекту. Відтак, така бездіяльність є протиправною, Як наслідок слід зобов"язати відповідача розглянути по суті подане позивачами клопотання.

Стосовно позиції відповідача щодо недопущення ним протиправної бездіяльності, оскільки клопотання позивача розглянуто , однак депутати утримались від голосування , то суд такі до уваги не приймає, оскільки утримання від прийняття рішення додатково підтверджує допущення відповідачем протиправної бездіяльності щодо не прийняття рішення в порядку визначеному Земельним кодексом України.

Враховуючи викладене, суд обираючи ефективний спосіб захисту, керуючись ст. 245 КАС України, вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльності Уланівської сільської ради щодо неприйняття рішення за наслідком розгляду клопотання від 07.07.2021 р. у спосіб визначений статтею 118 ЗК України.

Визначаючись щодо наявності підстав для зобов`язання відповідача затвердити проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність суд зазначає про таке.

Як встановлено судом, земельна ділянка, на яку претендують позивачі сформована та має кадастровий номер 0524887400:04:002:0129 із цільовим призначенням « 01.02 Для ведення фермерського господарства.

В свою чергу, позивачі мають бажання отримати земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, що передбачає зміну цільового призначення землі.

Відтак, суд вказує наступне.

Відповідно до частини першої статті 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії.

Частиною першою статті 20 ЗК України встановлено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Отже, земельним законодавством чітко встановлено, що за проектами землеустрою та з дотриманням відповідної процедури здійснюється зміна цільового призначення земельних ділянок.

Відповідно до частини п"ятої статті 20 ЗК України види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.

Отже, зміна виду використання земельної ділянки в межах однієї категорії земель (за виключенням земель сільськогосподарського призначення та земель оборони), здійснюється її власником самостійно з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.

Стаття 1 Закону України Про землеустрій містить наступне визначення: цільове призначення земельної ділянки - використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку .

Виходячи з наведеного, цільове призначення конкретної земельної ділянки формується на підставі проекту землеустрою та фіксується у рішенні уповноваженого органу про передачу її у власність або надання у користування та в документі, що посвідчує право на земельну ділянку.

Частиною першою статті 193 ЗК України визначено, що державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Пунктом 12 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051, встановлено, що відомості Державного земельного кадастру є офіційними і вважаються об`єктивними та достовірними, якщо інше не доведено судом.

Статтею 20 Закону України Про Державний земельний кадастр встановлено, що відомості Державного земельного кадастру є офіційними.

Внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про об`єкти Державного земельного кадастру є обов`язковим.

Статтею 15 Закону України Про Державний земельний кадастр визначено перелік відомостей про земельну ділянку, які включаються до Державного земельного кадастру, зокрема, цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель).

Пунктом б частни другої статті 21 Закону України Про Державний земельний кадастр передбачено, що відомості про цільове призначення земельних ділянок вносяться до Державного земельного кадастру щодо виду використання земельної ділянки в межах певної категорії земель:

- на підставі відповідної документації із землеустрою, яка розробляється при формуванні земельних ділянок, - щодо земельних ділянок, які формуються;

- на підставі письмової заяви власника (користувача) земельної ділянки державної чи комунальної власності, - у разі зміни виду використання земельної ділянки (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони);

- на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яким передбачена зміна її цільового призначення .

Так, судом встановлено, що згідно даних публічної кадастрової карти https://map.land.gov.ua/?cc=3135351.28439007,6392074.55570934&z=16&l=kadastr&bl=ortho10k_all&marker=3135638.21165467,6392074.55570934, земля із кадастровим номером 0524887400:04:002:0129, на яку претендують позивачі, має цільове призначення 01.02. Для ведення фермерського господарства.

Отже, зміна використання земельної ділянки з виду "для ведення фермеського господарства" на вид використання для особистого селянського господарства призводить до зміни цільового призначення земельної ділянки. Водночас, зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Відповідна правова позиція викладена в постанові ВС від 26 травня 2021 року у справі №813/2650/18.

Суд зазначає, що зобов`язання надати дозвіл на розробку проекту щодо відведення земельної ділянки є адміністративним актом, прийняттю якого повинна передувати визначена законом адміністративна процедура. Надання дозволу на розробку проекту без необхідних дій суб`єкта владних повноважень в межах адміністративної процедури не гарантує забезпечення прав позивача у передбачений законом спосіб.

Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 5 КАС України способом захисту прав особи від протиправної бездіяльності є визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Тобто дії, які він повинен вчинити за законом.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово вказував на те, що "ефективний засіб правового захисту" у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції. (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №826/14016/16, від 11.02.2019 у справі № 2а-204/12, від 04.08.2020у справі №340/2074/19).

Обраний спосіб захисту має бути спрямований на відновлення порушених прав, захист законних інтересів і, у випадку задоволення судом його вимог, рішення повинно мати наслідком реальне відновлення тих прав, за захистом яких позивач звернувся до суду.

У випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 статті 245 КАС України, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

До того ж варто звернути увагу на позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 06.11.2019 у справі № 509/1350/17, яка полягає у наступному.

Оцінюючи ефективність обраного судом способу захисту (зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву) зазначила, що суд має право визнати бездіяльність суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати вчинити певні дії. Суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У постанові від 11.02.2021 у справі № 814/2458/16 Верховний Суд аналізував застосування пункту 4 частини другої статті 245 КАС України і дійшов висновку, що суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, за сукупності наступних умов:

1) судом встановлено порушення прав, свобод чи інтересів позивача;

2) на час вирішення спору прийняття рішення належить до повноважень відповідача;

3) виконано усі умови, визначені законом для прийняття такого рішення, зокрема подано усі належні документи, сплачено необхідні платежі і між сторонами немає спору щодо форми, змісту, повноти та достовірності наданих документів;

4) прийняття рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Суд зауважує, що позивачі звернулись до відповідача із клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність.

Проте, відповідачем протягом законодавчо встановленого місячного терміну не прийнято відповідного рішення на сесії сільської ради.

Втім, 21.09.2021 Уланівська СР здійснила розгляд зазначеного колективного клопотання позивачів та підготувала проект рішення щодо надання дозволу, разом із тим рішення не було прийнято, у зв`язку з тим, що лише двоє із присутніх депутатів проголосували, решта ж депутатів на сесії утримались від голосування.

Отже, відповідачем з передбачених чинним законодавством підстав не було прийнято рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, хоча його проект був підготовлений, а за наслідком розгляду клопотання позивача від прийняття рішення депутати утримались.

За позицією позивача, дії Уланівської СР спрямовані на створення умов, які унеможливлять видачу дозволу на розробку проекту землеустрою, а тому самим ефективним способом захисту їх порушених прав буде зобов`язати відповідача розглянути клопотання та прийняти рішення, яким надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення землі у власність для ведення особистого селянського господарства.

Суд вказує, що позивачами дотримано усіх умов для надання дозволу на розробку проекту землеустрою, проте відповідачем на час прийняття рішення у даній справі так і не прийнято, у спосіб визначений законом, рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою або відмову у його надані.

Разом з тим, статті 118 ЗК України передбачає, що підставами для відмови у наданні дозволу є: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Дані підстави є вичерпними .

Обставин, які б свідчили про наявність підстав для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою відповідачем не наведено та судом не встановлено в ході розгляду даної справи.

Враховуючи те, що судом встановлено виконання усіх умов, визначених законом для прийняття такого рішення, зокрема подано усі належні документи, між сторонами немає спору щодо форми, змісту, повноти та достовірності наданих документів, з огляду на відсутність передбачених законом підстав для відмови в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, та поведінку відповідача, яка в даному випадку, свідчить про створення штучних перешкод в реалізації конституційних прав фізичних осіб на землю, суд вважає, що відповідача необхідно зобов`язати прийняти рішення, яким надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства.

На переконання суду, зобов`язання відповідача прийняти рішення, яким надати дозвіл на розробку проекту забезпечить ефективний судовий захист порушених прав позивачів та призведе до реального їх відновлення.

При цьому, обираючи спосіб захисту порушених прав позивачів суд враховує правові позиції Верховного Суду викладені у постановах №316/979/18 від 24.01.2020 та №560/1334/19 від 27.01.2021, яких суд касаційної інстанції дійшов висновку, що належним та ефективним способом захистом порушеного права, який забезпечує позитивне вирішення питань без невиправданих зволікань є зобов`язання суб`єкта владних повноважень саме надати дозвіл на розробку проекту землеустрою .

В свою чергу, за матеріалами даної справи та встановленими судом обставинами, аналізуючи поведінку відповідача, суд дійшов переконання, що інший спосіб судового захисту неможливо застосувати, так як ним не буде забезпечено ефективне відновлення порушених прав позивача та не виключається повторність звернень позивача за захистом до суду з питань реалізації права на землю.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Так, з урахуванням вказаної норми КАС України на користь позивачів належить стягнути 908 грн. судових витрат, пов`язаних із сплатою судового збору.

Вирішуючи питання про стягнення витрат на правову допомогу, суд зазначає наступне.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

При цьому, положеннями ч. 6 та ч. 7 ст. 132 КАС України визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

За змістом статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною 7, 9 статті 139 КАС унормовано, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Також, за змістом частини 9 статті 139 КАС при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору.

Верховний Суд у постанові від 11.12.2019 у справі № 2040/6747/18 зокрема зазначив, що при визначенні суми відшкодування витрат на правничу допомогу, суд враховує критерії реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерії розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим

У справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У пункті 269 Рішення зазначено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо, - є неспівмірним.

Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 14.11.2019 у справі №826/15063/18, від 11.12.2019 у справі № 2040/6747/18 та від 19.12.2019 у справі №520/1849/19.

Так, згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 5 липня 2012 року №5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі Закон №5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно визначення, наведеного у статті 30 Закону № 5076-VI, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Отже, вказані положення закону дають підстави для висновку, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, не тільки, що рішення ухвалене на користь сторони, яка користувалася послугами адвоката, а також, що за цих обставин справи такі витрати сторони були необхідними, а розмір є розумний та виправданий.

До суду для підтвердження витрат на професійну правничу допомогу представником позивача подано договори про надання правової допомоги від 06.07.2021 р. із Додатками та квитанції від 06.07.2021 р. про сплату гонорару в сумі 5 000 грн.

Суд зазначає, що адвокатський гонорар може існувати в двох формах фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення. При зазначені фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Як видно із Додатків до Договору від 06.07.021 р. сторонами встановлено фіксований розмір гонорару в сумі 5 000 грн., відтак, не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту.

В свою чергу, сторона відповідача у відзиві на позов вказує на відсутність правових підстав для відшкодування витрат на правову допомогу.

З урахуванням позиції відповідача суд доходить висновку, що розмір понесених витрат на правничу допомогу не є співмірним із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, виходячи з настпних міркувань..

Як видно із матеріалів справи позивачами подано один колективний позов, підготовка такого (позову) та збирання документів, необхідних для такої категорії не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних.

З огляду на правову позицію Верховного Суду наведену у додатковій постанові від 05.09.2019 по справі № 826/841/17 (провадження № К/9901/5157/19), суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, за наявності заперечень іншої сторони, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 по справі №755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Суд зазначає, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру, приймає до уваги конкретні обставини справи.

Крім того Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 по справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказала, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

З огляду на викладене, враховуючи обсяг позовної заяви, а також те, що справу віднесено до справ незначної складності, суд вважає, що понесені позивачами витрати є неспівмірними, та завищеними, - заявлений розмір слід зменшити до 2000 грн. (щодо кожного позивача), що відповідатиме вимогам співмірності, розумності та справедливості.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

адміністративний позов задовольнити - повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Уланівської сільської ради щодо не прийняття рішення за наслідком розгляду колективного клопотання від 07.07.2021 ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність орієнтовною площею по 2, 00 га кожному окремо для ведення особистого селянського господарства.

Зобов`язати Уланівську сільську раду на найближчому пленарному засіданні чергової сесії розглянути колективне клопотання від 07.07.2021 р. ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та прийняти рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність орієнтовною площею по 2, 00 га кожному окремо для ведення особистого селянського господарства.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачений при зверненні до суду судовий збір в сумі 908,00 грн. (дев`ятсот вісім гривень 00 коп.) та витрати на правничу допомогу в сумі 2 000 (дві тисячі гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Уланівської сільської ради (вул. Миру, 9, с. Уланів, Хмільницький район, Вінницька область, код ЄДРПОУ 04331834).

Стягнути на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) сплачений при зверненні до суду судовий збір в сумі 908,00 грн. (дев`ятсот вісім гривень 00 коп.) та витрати на правничу допомогу в сумі 2 000 (дві тисячі гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Уланівської сільської ради (вул. Миру, 9, с. Уланів, Хмільницький район, Вінницька область, код ЄДРПОУ 04331834).

Стягнути на користь ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) сплачений при зверненні до суду судовий збір в сумі 908,00 грн. (дев`ятсот вісім гривень 00 коп.) та витрати на правничу допомогу в сумі 2 000 (дві тисячі гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Уланівської сільської ради (вул. Миру, 9, с. Уланів, Хмільницький район, Вінницька область, код ЄДРПОУ 04331834).

Стягнути на користь ОСОБА_4 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) сплачений при зверненні до суду судовий збір в сумі 908,00 грн. (дев`ятсот вісім гривень 00 коп.) та витрати на правничу допомогу в сумі 2 000 (дві тисячі гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Уланівської сільської ради (вул. Миру, 9, с. Уланів, Хмільницький район, Вінницька область, код ЄДРПОУ 04331834).

Стягнути на користь ОСОБА_5 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 ) сплачений при зверненні до суду судовий збір в сумі 908,00 грн. (дев`ятсот вісім гривень 00 коп.) та витрати на правничу допомогу в сумі 2 000 (дві тисячі гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Уланівської сільської ради (вул. Миру, 9, с. Уланів, Хмільницький район, Вінницька область, код ЄДРПОУ 04331834).

Стягнути на користь ОСОБА_6 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_6 ) сплачений при зверненні до суду судовий збір в сумі 908,00 грн. (дев`ятсот вісім гривень 00 коп.) та витрати на правничу допомогу в сумі 2 000 (дві тисячі гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Уланівської сільської ради (вул. Миру, 9, с. Уланів, Хмільницький район, Вінницька область, код ЄДРПОУ 04331834).

Стягнути на користь ОСОБА_7 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_7 ) сплачений при зверненні до суду судовий збір в сумі 908,00 грн. (дев`ятсот вісім гривень 00 коп.) та витрати на правничу допомогу в сумі 2 000 (дві тисячі гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Уланівської сільської ради (вул. Миру, 9, с. Уланів, Хмільницький район, Вінницька область, код ЄДРПОУ 04331834).

Стягнути на користь ОСОБА_8 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_8 ) сплачений при зверненні до суду судовий збір в сумі 908,00 грн. (дев`ятсот вісім гривень 00 коп.) та витрати на правничу допомогу в сумі 2 000 (дві тисячі гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Уланівської сільської ради (вул. Миру, 9, с. Уланів, Хмільницький район, Вінницька область, код ЄДРПОУ 04331834).

Стягнути на користь ОСОБА_9 ( АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_9 ) сплачений при зверненні до суду судовий збір в сумі 908,00 грн. (дев`ятсот вісім гривень 00 коп.) та витрати на правничу допомогу в сумі 2 000 (дві тисячі гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Уланівської сільської ради (вул. Миру, 9, с. Уланів, Хмільницький район, Вінницька область, код ЄДРПОУ 04331834).

Стягнути на користь ОСОБА_10 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_10 ) ( АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_9 ) сплачений при зверненні до суду судовий збір в сумі 908,00 грн. (дев`ятсот вісім гривень 00 коп.) та витрати на правничу допомогу в сумі 2 000 (дві тисячі гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Уланівської сільської ради (вул. Миру, 9, с. Уланів, Хмільницький район, Вінницька область, код ЄДРПОУ 04331834).

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач 1: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Позивач 2: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ).

Позивач 3: ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ).

Позивач 4: ОСОБА_4 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ).

Позивач 5: ОСОБА_5 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 ).

Позивач 6: ОСОБА_6 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_6 ).

Позивач 7: ОСОБА_7 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_7 ).

Позивач 8: ОСОБА_8 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_8 ).

Позивач 9: ОСОБА_9 ( АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_9 ).

Позивач 10: ОСОБА_10 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_10 ).

Відповідач: Уланівська сільська рада (вул. Миру, 9, с. Уланів, Хмільницький район, Вінницька область, код ЄДРПОУ 04331834).

Копію рішення у повному обсязі сторони можуть одержати: 21.12.2021

Суддя Воробйова Інна Анатоліївна