Постанова

від 21.12.2021 по справі 640/12632/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/12632/19 Суддя (судді) першої інстанції: Мамедова Ю.Т.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2021 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого суддів Файдюка В.В.,

Суддів Мєзєнцева Є.І.,

Собківа Я.М.,

При секретарі Шепель О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу судді Васильківського міськрайонного суду Київської області ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 серпня 2021 року у справі за адміністративним позовом судді Васильківського міськрайонного суду Київської області ОСОБА_1 до Васильківського міськрайонного суду Київської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Київській області про встановлення відсутності компетенції (повноважень), -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Васильківського міськрайонного суду Київської області (далі - відповідач), третя особа - Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Київській області (далі - третя особа), про встановлення відсутності компетенції (повноважень) Голови (або іншого керівника) Васильківського міськрайонного суду Київської області видавати наказ про припинення трудових відносин з суддею Васильківського міськрайонного суду Київської області ОСОБА_1 за відсутності колективного рішення зборів суддів Васильківського міськрайонного суду Київської області щодо припинення трудових відносин з суддею Васильківського міськрайонного суду Київської області ОСОБА_1 .

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 04 квітня 2019 року Вища рада правосуддя, розглянувши рекомендацію Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, матеріали про обрання позивача на посаду судді Васильківського міськрайонного суду Київської області безстроково, прийняла рішення, яким відмовила у внесенні Президентові України подання про призначення позивача на посаду судді Васильківського міськрайонного суду Київської області. Позивач оскаржив зазначене рішення в судовому порядку. Разом з тим, в порушення вимог Закону України Про судоустрій та статус суддів , без рішення зборів суддів головою Васильківського міськрайонного суду Київської області було протиправно звільнено позивача з посади судді.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 серпня 2021 року даний позов залишено без задоволення.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що у Голови Васильківського міськрайонного суду Київської області наявна компетенція видавати наказ про припинення трудових відносин з суддею Васильківського міськрайонного суду Київської області за відсутності колективного рішення зборів суддів Васильківського міськрайонного суду Київської області щодо припинення трудових відносин з суддею Васильківського міськрайонного суду Київської області, оскільки Закон України Про судоустрій та статус суддів не зобовязує голову суду видавати наказ про звільнення судді лише на підставі рішення органів суддівського самоврядування.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та прийняти нову постанову, якою задовольнити позов в повному обсязі.

Обгрунтовуючи апеляційну скаргу, позивач посилався на те, що документальне супроводження процедури припинення трудових відносин судді місцевого суду має бути проведене лише після прийняття зборами суддів місцевого суду колективного рішення щодо припинення трудових відносин судді та видача на цій підставі головою місцевого суду відповідного наказу.

Васильківський міськрайонний суд Київської області подав відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Зазначив, що жодна норма Закону не передбачає участь суддівського самоврядування шляхом винесення питання про припинення повноважень судді на збори суддів для прийняття відповідного наказу та надання дозволу голові суду підписати наказ про виключення судді зі штату суду.

Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Київській області також подало відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому зазначило про безпідставність скарги на наполягало на законності оскаржуваного рішення. Зазначило, що наведене судом першої інстанції нормативне обґрунтування свідчить про наявність повноважень у голови суду на видачу наказів (втому числі, щодо припинення трудових відносин зі звільненим вже суддею) та не містять посилань на обов`язок голови суду видавати наказ про звільнення судді лише на підставі рішення органів суддівського самоврядування. Зазначене нівелює доводи позивача та припущення, викладені в апеляційній скарзі, стосовно відсутності у голови суду повноважень на видачу наказу щодо припинення трудових відносин з суддею без передуючого рішення органів суддівського самоврядування. Для видачі такого наказу голові суду достатньо рішення Вищої ради правосуддя, яка ухвалила рішення про звільнення конкретного судді з посади.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, у судове засідання не з`явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.

Враховуючи, що у матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов`язкова, колегія суддів на місці ухвалила проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ч.4 статті 229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 12 березня 2012 року Указом Президента України № 193/2012 позивача призначено на посаду судді Васильківського міськрайонного суду Київської області строком на п`ять років.

У березні 2017 року повноваження позивача як судді припинились у зв`язку із закінченням строку, на який його було призначено.

04 квітня 2019 року Вища рада правосуддя, розглянувши рекомендацію Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, матеріали про обрання позивача на посаду судді Васильківського міськрайонного суду Київської області безстроково та висновок член Вища рада правосуддя Шевцової Л.А. , яка дійшла висновку про наявність підстав для внесення подання про призначення судді на посаду, прийнято рішення, яким відмовлено у внесенні Президентові України подання про призначення позивача на посаду Васильківського міськрайонного суду Київської області безстроково.

За твердженням позивача, вказане вище рішення йому не надсилалось та не надавалось для ознайомлення. Водночас, відповідно до відомостей з офіційного веб-сайту Вищої ради правосуддя, на засіданні Вищої ради правосуддя від 04 квітня 2019 року ухвалено рішення № 1045/0/15-19, яким відмовлено у внесенні Президентові України подання про призначення позивача на посаду Васильківського міськрайонного суду Київської області безстроково.

Позивач зазначає, що головою Васильківського міськрайонного суду Київської області було видано наказ про звільнення позивача з посади, що відповідачем не заперечувалось.

Не погоджуючись з наказом про звільнення, вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до статті 126 Конституції України, незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України. Суддя обіймає посаду безстроково. Повноваження судді припиняються у разі: 1) досягнення суддею шістдесяти п`яти років; 2) припинення громадянства України або набуття суддею громадянства іншої держави; 3) набрання законної сили рішенням суду про визнання судді безвісно відсутнім або оголошення померлим, визнання недієздатним або обмежено дієздатним; 4) смерті судді; 5) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо судді за вчинення ним злочину.

За змістом пункту 4 частини 1 статті 131 Конституції України в Україні діє Вища рада правосуддя, яка ухвалює рішення про звільнення судді з посади.

Згідно частини 1 статті 52 Закону України Про судоустрій і статус суддів , суддею є громадянин України, який відповідно до Конституції України та цього Закону призначений суддею, займає штатну суддівську посаду в одному з судів України і здійснює правосуддя на професійній основі.

Відповідно до частини 1 статті 53 Закону України Про судоустрій і статус суддів , судді гарантується перебування на посаді судді до досягнення ним шістдесяти п`яти років, крім випадків звільнення судді з посади або припинення його повноважень відповідно до Конституції України та цього Закону.

Пунктом 30 Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про судоустрій і статус суддів встановлено, що рішення Вищої ради правосуддя про відмову у внесенні подання про призначення судді на посаду Президентові України є підставою припинення трудових відносин судді із відповідним судом на підставі статті 125 цього закону.

Так, відповідно до статті 125 Закону України Про судоустрій і статус суддів , припинення повноважень судді є підставою для припинення трудових відносин судді із відповідним судом, про що голова суду видає наказ.

У силу вимог пункту 4 частини 1 статті 24 Закону України Про судоустрій і статус суддів , голова місцевого суду видає на підставі акта про призначення судді на посаду, переведення судді, звільнення судді з посади, а також у зв`язку з припиненням повноважень судді відповідний наказ.

Згідно частини 2 статті 24 вказаного Закону, голова місцевого суду з питань, що належать до його адміністративних повноважень, видає накази і розпорядження.

Таким чином, судом першої інстанції вірно зазначено, що видання головою суду відповідного наказу на підставі акту Вищої ради правосуддя про відмову у внесенні подання про призначення судді на посаду Президентові України є не правом голови суду, а його обов`язком.

Голова суду на зміст такого наказу не може жодним чином впливати. Судді, функціонуючи в державній системі влади, перебувають у відповідних трудових відносинах із судовою установою, де вони працюють, виконуючи свої посадові обов`язки, та у таких відносинах роботодавцем є держава, а на голову суду покладається лише обов`язок оформити ці відносини.

Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 01 липня 2020 року у справі № 420/6392/18.

При цьому, положення Конституції України та Закону України Про судоустрій та статус суддів не містять посилань на обов`язок голови суду видавати наказ про звільнення судді лише на підставі рішення органів суддівського самоврядування, пункт 30 Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про судоустрій і статус суддів чітко встановлює як підставу для припинення трудових відносин рішення Вищої ради правосуддя про відмову у внесенні подання про призначення судді на посаду Президенту України, таке рішення не потребує погодження (прийняття рішення) зборами суддів суду, в якому суддя перебував на посаді.

Крім того, як вірно зазначено судом в рішенні, фактично позивачем не оскаржується наказ про звільнення його з посади, а лише факт наявності або відсутності компетенції у голови суду щодо прийняття відповідних адміністративних наказів.

Між тим, враховуючи наведені вище правові норми, а також судову практику, суд вірно дійшов висновку про наявність компетенції (повноважень) Голови (або іншого керівника) Васильківського міськрайонного суду Київської області видавати наказ про припинення трудових відносин з суддею Васильківського міськрайонного суду Київської області за відсутності колективного рішення зборів суддів Васильківського міськрайонного суду Київської області щодо припинення трудових відносин з суддею Васильківського міськрайонного суду Київської області.

Враховуючи нормативно закріплені повноваження голови суду видавати наказ про припинення трудових відносин з суддею суду за відсутності колективного рішення зборів суддів щодо припинення трудових відносин з суддею, рішення суду першої інстанції є законним та обгрунтованим та не підлягає скасуванню, а апеляційна скарга, яка не спростовує висновки суду першої інстанції, підлягає залишенню без задоволення.

Окремо колегія суддів зауважує на тому, що посилання апелянта на норми КЗпП України є недоречними та безпідставними, оскільки положення трудового законодавства щодо прийняття на роботу, порядку звільнення з роботи на суддів не поширюються. Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 05 лютого 2018 року у справі № 800/164/17.

Суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Відповідно до ч.2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На переконання колегії суддів, відповідач довів правомірність своїх дій, в той час як позивач жодним чином не вказує на те, у чому полягає порушення судом першої інстанції норм процесуального права та/або неправильне застосування норм матеріального права. Зміст апеляційної скарги не розкриває суть порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, оскільки скаржником не зазначено, яку саме нopмv порушено, у чому полягає таке порушення та чи є таке порушення підставою для скасування рішення.

Так, відповідно до п. 6 ч. 2 статті 296 КАС України в апеляційній скарзі зазначається обґрунтування вимог особи, яка подала апеляційну скаргу, із зазначенням того, у чому полягає неправильність чи неповнота дослідження доказів і встановлення обставин у справі та (або) застосування норм права.

Натомість, в апеляційній скарзі лише продубльовано зміст позов, в якому, здебільшого, просто процитовано норми матеріального права, без висновків щодо їх практичного застосування безпосередньо у спірних правовідносинах. При цьому, позивач не вказав жодних доводів, які б спростовували аргументи, наведені судом в оскаржуваному рішенні.

В той же час, всі аргументи ОСОБА_1 , зазначені в апеляційній скарзі, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, їм була надана належна правова оцінка. Жодних інших аргументів, відмінних від заявлених в суді першої інстанції, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права, у апеляційній скарзі не зазначено.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Отже при винесенні оскаржуваного рішення судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для його скасування.

За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 243, 246, 308, 315, 316, 321, 325, 329, 331 КАС України суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу судді Васильківського міськрайонного суду Київської області ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 серпня 2021 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтями 329, 331 КАС України.

Повний текст рішення виготовлено 21 грудня 2021 року.

Головуючий суддя: В.В. Файдюк

Судді: Є.І. Мєзєнцев

Я.М. Собків