Постанова

від 22.12.2021 по справі 237/2291/21

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний номер 237/2291/21

Номер провадження 22-ц/804/2912/21

П О С Т А Н О В А

Іменем У К Р А Ї Н И

22 грудня 2021 року Донецький апеляційний суд колегією суддів у складі:

Головуючого судді-доповідача Никифоряка Л.П.

Суддів Гапонова А.В., Новікової Г.В.,

за участі секретаря судового засідання Ротар Я.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бахмут цивільну справу що виникла із земельних правовідносин за позовом ОСОБА_1 , яка діє також в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про розірвання договорів оренди землі, в якій подано апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Мар`їнського районного суду Донецької області від 23 вересня 2021 року (головуючий у першій інстанції Медведський М.Д.), -

В С Т А Н О В И В:

В позові пред`явленому до суду 30 червня 2021 року ОСОБА_1 в своїх інтересах та маючи за законом право звертатися до суду в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 виклала вимоги до ОСОБА_3 про визнання недійсними Договору № 1 про надання орендодавцем ОСОБА_4 орендарю ОСОБА_3 права користування земельною ділянкою 1423385800:06:000:0006 площею 8,87га, дата реєстрації якого в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 16 жовтня 2018року та Договору № 2 про надання орендодавцем ОСОБА_5 орендарю ОСОБА_3 права користування земельною ділянкою 1423385800:06:000:0007 площею 8,88га, дата реєстрації якого в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 11 жовтня 2018року, власниками ? частки яких є позивачі на підставі рішення Мар`їнського районного суду Донецької області від 20 листопада 2018 року.

Існування таких вимог позивач пов`язувала із тим, що відсутні оригінали цих договорів і на час укладення договорів не було здійснено їх обов`язкової державної реєстрації, а здійснення такої реєстрації в жовтні 2018року не могло відбутись з тих підстав, що за Договором № 1 орендодавець ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та за Договором № 2 орендодавець ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 та жоден із них не міг висловлювати свого волевиявлення на таку реєстрацію.

В подальшому, 19 липня 2021року позивач змінила позов та виклала до ОСОБА_3 вимоги про розірвання Договору № 1 та Договору № 2 з тих підстав, що орендарем істотно порушуються умови пункту 3.1 Договору № 1 та Договору № 2 щодо виконання зобов`язань по сплаті за користування земельними ділянками до 20 листопада кожного року, протягом 2019-2021років; також вимагала зобов`язати відповідача повернути земельні ділянки.

У відзиві на позов відповідач заперечував проти доводів заявниці, заявляв що обставини якими позивач обґрунтовувала свої вимоги жодними доказами не підтверджено та фактичні дії, як спадкоємця ОСОБА_4 , так і ОСОБА_1 щодо отримання орендної плати, спростовують позовні вимоги.

Рішенням Мар`їнського районного суду Донецької області від 23 вересня 2021 року позов задоволено, розірвано Договір № 1 та Договір № 2 і зобов`язано ОСОБА_3 повернути ОСОБА_1 земельну ділянку кадастровий номер 1423385800:06:000:0006 площею 8,87га для сільськогосподарських потреб та земельну ділянку кадастровий номер 1423385800:06:000:0007 площею 8,88га для сільськогосподарських потреб, які розташовані на території Новоукраїнської сільської ради Донецької області.

Згідно висновків суду систематична несплата орендної плати є істотним порушенням умов договору, що мала своїм наслідком розірвання договорів.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 виклав вимогу про скасування рішення та відмову в позові. Доводи апеляційної скарги зводились до порушення судом норм процесуального права, яке полягало в тому, що суд залишив без уваги клопотання відповідача про відкладення розгляду справи через відрядження і несвоєчасне повідомлення сторони про час та місце розгляду справи.

Крім того, заявник обґрунтування скарги пов`язував із протиріччями що містить рішення суду, який у вступній частині вів мову про визнання спірних договорів недійсними, а вже в резолютивній частині вирішив спір - розірвавши договори.

Також заявник стверджував про те, що до спірних правовідносин щодо права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) застосовано неналежні норми матеріального права, які регулюють відносини оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення.

Інший довід зводився до того, що суд всупереч фактичних обставин вважав, що мало місце порушення зобов`язань за договорами щодо строків плати за користування землею які мали місце в 2019 - 2021роках, в той час як до апеляційної скарги долучені копії письмових документів про внесення плати; і така невідповідність висновків суду обставинам справи полягала в тому, що в даній справі зовсім не досліджено обставин щодо плати за користування земельною ділянкою в розмірі та формах, які закріплені Договорами.

Доповнення до апеляційної скарги подане відповідачем до суду тільки 20 грудня 2021року не може бути предметом перевірки судом, оскільки особа, яка подала апеляційну скаргу, має право доповнити її протягом строку на апеляційне оскарження та заявник не дотримався положень частини першої статті 364 Цивільного процесуального кодексу України - ЦПК України.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 заперечила вимоги ОСОБА_3 обґрунтовувала відзив тим, що рішення суду є законним та обґрунтованим. Також землевласник стверджувала, що землекористувач не спростував тих обставин, що плата за користування проводилась неналежним чином, оскільки із наданих ним копій відомостей вбачається що в 2019році плату відповідачем здійснено частково, в 2020році взагалі не здійснено та в 2021році здійснено з порушенням строків

Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача щодо змісту рішення, яке оскаржено, доводів апеляційної скарги та меж, в яких повинна здійснюватись перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази, за відсутності позивачки повідомленої про час та місце судового розгляду належним чином, також за відсутності відповідача від якого надійшла заява про розгляд справи без нього, дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

В ході судового розгляду встановлено такі обставини, які підтверджені належними та допустимими доказами.

За Договором № 1 про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 27 січня 2005 року ОСОБА_4 надав ОСОБА_3 право використовувати земельну ділянку для сільськогосподарських потреб на праві емфітевзису площею 8,88га, що розташована на території Новоукраїнської сільської ради Мар`їнського району Донецької області кадастровий номер 1423385800:06:000:0007 терміном до 27 січня 2074 року /а.с.27-31/.

За договором № 2 про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 27 січня 2005 року ОСОБА_5 надав ОСОБА_3 право використовувати земельну ділянку для сільськогосподарських потреб на праві емфітевзису площею 8,870га, що розташована на території Новоукраїнської сільської ради Мар`їнського району Донецької області кадастровий номер 1423385800:06:000:0006 терміном до 27 січня 2074 року/а.с.31-34/.

Згідно копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 /а.с.11/.

Все своє майно ОСОБА_5 заповів ОСОБА_4 /копія заповіту а.с.19/.

Згідно копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 /а.с.12/.

По смерті ОСОБА_4 залишилась дружина ОСОБА_1 та син ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 /копія свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 а.с.13/.

Рішення Мар`їнського районного суду Донецької області від 20 листопада 2018року визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності за кожним на 1/2 частку земельних ділянок площею 8,870га та 8,88га, що розташовані на території Новоукраїнської сільської ради Мар`їнського району Донецької області кадастровий номер 1423385800:06:000:0006 та 1423385800:06:000:0007, цільове призначення яких ведення товарного сільськогосподарського виробництва, відповідно до державного акту на право власності на землю ДН № 046445 та ДН № 046446 виданого Мар`їнським районним відділом земельних ресурсів 18 січня 2005 року, - в порядку спадкування за законом /а.с.15-18, витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрації права власності а.с.15-19/.

Додаток до апеляційної скарги ОСОБА_3 містить відомості про Виплату орендної плати за період з 01 серпня 2017року по 26 липня 2019року за підписом керівника Селянського фермерського господарства Еліта - Момота К.О., який скріплено відтиском печатки цього господарства, в яких зокрема навпроти прізвищ ОСОБА_4 та ОСОБА_5 міститься розпис про отримання: 01.08.2017року по 8000,00грн, 17.0.2017р по 9000,00грн, 26.07.2018р по 1000,00грн, ще раз 26.07.2018р по 10000,00грн коштів, та 26.07.2019р і 26.07.2019р про отримання коштів 10000,00грн тільки ОСОБА_5 .

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач в період часу з 2019 року по 2021 рік не виконував належним чином взятих на себе за Договором № 1 та Договором № 2 зобов`язань і не сплачував орендну плату. При цьому вважав, що несвоєчасна сплата означає несплату визначених в правочинах грошових коштів в строк, передбачений пунктом 3.1. Договору № 1 та Договору № 2, що вважав підставою для розірвання договору оренди.

Перевіривши оскаржуване рішення апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дотримався вимог законодавства щодо законності і обґрунтованості рішення та вірно встановив обставини у даній справі.

Стаття 1021 Земельного кодексу України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб що виникає на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб визначає як емфітевзис, і проголошує, що таке використання здійснюється відповідно до Цивільного кодексу України.

Ключові аргументи ОСОБА_1 з приводу того, що Договір № 1 та Договір № 2 не укладено, а самі сторони не висловлювали свого волевиявлення на їх укладення, висунуті заявниками в позовній заяві, при цьому посилання на те, що право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб підлягало обов`язковій державній реєстрації відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та щодо чинності договору з моменту такої реєстрації - не можуть бути предметом перевірки апеляційного суду, який не може висловлювати правові висновки щодо їх законності в контексті норм процесуального права та того, що позивач змінила предмет позову в якому більше не йшлося про фактичне укладення Договору № 1 та Договору № 2 також не було оспорено правочини і відсутні вимоги з приводу правомірності дій сторін на момент укладення договір та відповідності його умов вимогам закону.

Разом з тим, враховуючи що стосовно обставин справи спростування презумпції правомірності Договору № 1 та Договору № 2 не відбулось, оскільки позивачі договорів фактично неоспорили, правовий інтерес позивача та сина, якого вона представляє у даній справи виник у них за обставин встановлених судом - як спадкоємців, для яких договори емфітевзису зберігають юридичну силу на рівні із землевласниками - спадкодавцями.

В розумінні положень статті 407 Цивільного кодексу України-ЦК України емфітевзис визначено як довгострокове, відчужуване й успадковуване право користування чужою землею сільськогосподарського призначення; та визначено, що договір про встановлення емфітевзису може містити домовленість про оплатне надання землекористувачу такого права.

Право власника земельної ділянки на одержання плати за користування нею закріплене в частині 2 статті 409 ЦК України, за змістом якої власник земельної ділянки має право на одержання плати за користування нею; розмір плати, її форма, умови, порядок та строки її виплати встановлюються договором.

У даній справі сторони не заперечували тих обставин що в Договорі № 1 та Договорі № 2 за домовленістю сторін встановлено розмір плати, її форма, умови, порядок та строки її виплати та наявність зазначених обставин пов`язували із записом в тесті Договору № 1 та Договору № 2, ідентичного змісту, відповідно до пунктів 3.1 яких за користування земельною ділянкою землекористувач сплачує власнику плату в розмірі 6000,00грн, що сплачується у грошовій формі, готівкою 20 листопада кожного року.

Та хоч за конкретних обставин цієї справи щодо включення в пункт 4.4.2 Договору № 1 та Договору № 2 права землекористувача, а не обов`язку сплачувати плату за користування земельною ділянкою на підставі пункту 3.1 Договору № 1 та Договору № 2 - визначальним у даній справі є не безпосередньо вид чи характеристика умов, щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання сторонами чинного законодавства щодо таких умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід`ємну складову змісту договору.

Розглядаючи обставини цієї справи в контексті вказаних норм права та положень частини 2 статті 410 ЦК України користування емфітевзисом є платним, що обумовлює обов`язок землекористувача вносити плату за користування земельною ділянкою, а також інші платежі (податки, збори), встановлені законом.

Тобто самі заперечення відповідача та його апеляційні доводи не можуть обґрунтовуватись лише самими правовими підставами або аргументами на які робиться посилання в апеляційній скарзі - без встановлення відповідних фактів щодо виконання взятих зобов`язань.

З наявних у суду матеріалів справи вбачається, навіть з урахуванням копій відомостей на які посилався відповідач, що здійснювалась орендна плата не фізичною особою ОСОБА_3 , котрий виступав стороною Договору № 1 та Договору № 2 як емфітевт, а саме фермерським господарством, відомості про наявність договірних відносин з яким відсутні. Окрім іншого у відомостях йдеться про оплату здійснену в 2019році в розмірі іншому ніж був визначений в Договорі № 1 та Договорі № 2 та тільки частково ОСОБА_5 , про плату в 2020році взагалі не йдеться, також не підтверджено плату саме емфітевтом за користування землею сільськогосподарського призначення в 2021році.

У відповідності до положень частини першої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог так і заперечень; причому докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі /частина п`ята статті 81 ЦПК України/.

Взаємний зв`язок доказів в їх сукупності вказують на їх достатність для вирішення питання щодо встановлення обставин, які входять до предмету доказування щодо порушення землекористувачем умов Договору № 1 та Договору № 2.

Суд апеляційної інстанції виходить з того, що суд сприяв всебічному і повному з`ясуванню обставин справи, роз`яснив позивачу його права та обов`язки щодо надання доказів і сприяв здійсненню їхніх прав і отриманню доказів, а також попереджував про наслідки неподання доказів, встановлені цивільним процесуальним кодексом, однак відповідач жодних інших доказів в підтвердження своїх вимог не надав.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір та доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже враховуючи ненадання ОСОБА_3 в суді першої інстанції та в апеляційний суд пояснення, чому не здійснювалась плата емфітевтом за користування землею в 2019-2021роках - ключові аргументи щодо невиконання землекористувачем обов`язку вносити плату, висунуті заявником в позовній заяві, повністю є сумісним із принципом обґрунтованості і верховенства права і задовольняють вимогу законності.

Не внесення плати протягом тривалого часу готівкою в строки обумовлені договорами не лише не обумовлено причинами, які заінтересована сторона (землекористувач) не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості і обачності, а є прямим наслідком свідомих дій цієї сторони.

При цьому суд апеляційної інстанції реагуючи на доводи відповідача щодо обмеження його права на судовий розгляд виходить із того, що реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Розгляд справи за відсутності осіб, якщо суд вирішив питання про їх права та обов`язки, є порушенням основних засад судочинства, встановлених статтею 129 Конституції України, оскільки він позбавляє таких осіб реальної можливості здійснювати право захисту своїх прав, а суд можливості повного та всебічного дослідження обставин справи на засадах змагальності.

Та суд першої інстанції створив умови для відповідача, двічі відреагував на аргументи ОСОБА_3 щодо відкладення розгляду справи та обґрунтовано вважав що наявні в матеріалах справи клопотання відповідача не було підтверджено жодними документальними доказами.

Тому з метою забезпечення справедливого балансу між усіма відповідними конкуруючими приватними інтересами суд першої інстанції виконав вимоги процесуального законодавства та тим самим забезпечив реалізацію прав відповідачем.

Право на доступ до суду, передбачено пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка передбачає таке: "Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи ... незалежним і безстороннім судом ..., який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру...".

Згідно статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У розумінні норм процесуального права України особа визначивши свої права, реалізує їх за своїм розсудом та розпорядження своїми правами являється одним із основоположних принципів судочинства - та ОСОБА_3 беззаперечно мав можливість для звернення до суду за захистом порушеного права у строки визначенні чинним законодавством та останній не довів та не підтвердив належними доказами існування жодних обставин які би об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду, ознайомлення з матеріалами справи та надання доказів в підтвердження обставин якими він обґрунтовував свої заперечення чи повідомлення суду про неможливість реалізувати свої процесуальні права належним чином.

Ніщо не вказує на те, що судом не дотримано принципу рівності що витікає із змісту частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Заявником апеляційної скарги не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які він не зміг повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції створені всі умови передбачені нормами цивільного процесуального права та саме відповідач несе ризик настання наслідків, пов`язаних із не вчиненням ним процесуальних дій.

Апеляційний суд залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, зазначає, що виконання умов договорів емфітевзису, щодо яких досягнуто домовленості не може бути дозволено без детальної оцінки індивідуальної ситуації кожного із таких Договорів та положень цивільного і земельного кодексів України, які регулюють спірні правовідносини.

Так само не є свідченням неправильного застосування норм матеріального права судом який зайво послався на норми матеріального права, які регулюють подібні орендні правовідносини та дана обставина не має своїм правовим наслідком скасування рішення суду.

Сам факт того, що ОСОБА_3 взяв на себе як емфітевта обов`язок плати за користування землею сільськогосподарського призначення, проте умови Договору № 1 та Договору № 2 фактично належним чином не виконував були достатніми для висновку про підстави визначені статтею 412 ЦК України та частиною 9 статті 1021ЗК України для припинення права користування земельною ділянкою, виходячи із загальних підстав припинення речового права, шляхом розірвання спірних договорів, що з огляду на встановлені обставини було виправданим.

Розглянувши суть аргументів заявниці, суд дотримався балансу та вирішальним для результатів розгляду даної справи суд апеляційної інстанції вважає те, що обставини на які посилається відповідач, щодо плати за користування землею у розмірі, формі, в порядку та строки її виплати встановлені договором не виконувались протягом тривалого часу.

Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції виконав вимоги закону про обґрунтованість та законність рішення суду, що має своїм наслідком на підставі статті 375ЦПК України для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду без змін. Суд не знаходить підстав, щоб дійти іншого висновку в цій справі.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Мар`їнського районного суду Донецької області від 23 вересня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня прийняття та касаційна скарга може бути подана протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 22 грудня 2021року.

Судді: