Постанова

від 23.12.2021 по справі 522/4703/21

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/8285/21

Номер справи місцевого суду: 522/4703/21

Головуючий у першій інстанції Абухін Р. Д.

Доповідач Сєвєрова Є. С.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.12.2021 м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії:

головуючого судді - Сєвєрової Є.С.,

суддів: Вадовської Л.М., Колеснікова Г.Я.,

за участю секретаря - Чепрас А.І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство Укрсиббанк ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю Кей-Колект ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю Фабулос ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю БІ-ІСТЕЙТ ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_3 ,

відповідач - ОСОБА_4 ,

третя особа - приватний нотаріус Обухівського районного міського нотаріального округу Київської області Саєнко Еліна Володимирівна,

третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Пономарьова Дар`я Володимирівна,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 31 березня 2021 року у складі судді Абухіна Р.Д.,

встановив:

У березні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просила суд:

- визнати недійсним Договір Факторингу №1 від 12.12.2011, укладений між АТ УкрСиббанк та ТОВ Кей-Колект ;

- визнати недійсним Договір про відступлення прав вимоги за договором іпотеки від 12.12.2011, укладений між АТ УкрСиббанк та ТОВ Кей-Колект , посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Саєнко Е.В. за № 5207-5208;

- визнати недійсним Договір факторингу №2 від 13.02.2012, укладений між АТ УкрСиббанк та ТОВ Кей-Колект ;

- визнати недійсним Договір про відступлення прав вимоги за договором іпотеки від 13.02.2012, укладений між АТ УкрСиббанк та ТОВ Кей-Колект , посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Саєнко Е.В. за № 649-650;

- визнати недійсним Договір купівлі-продажу нерухомого майна від 10.02.2021, укладений між ТОВ Кей-Колект та ТОВ Фабулос , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономарьовою Д.В. за №253;

- визнати недійсним Договір купівлі-продажу нерухомого майна від 10.02.2021, укладений між ТОВ Кей-Колект та ТОВ БІ-ІСТЕЙТ посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономарьовою Д.В. за №251;

- витребувати квартиру за адресою: АДРЕСА_1 з незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 ;

- витребувати нежиле підвальне приміщення загальною площею 71,1 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 з незаконного володіння ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 .

Одночасно позивач подала заяву про вжиття заходів забезпечення позову, в якій просила:

- заборонити будь-яким суб`єктам державної реєстрації прав та державним реєстраторам прав на нерухоме майно вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо квартири за адресою: АДРЕСА_1 ;

- заборонити будь-яким суб`єктам державної реєстрації прав та державним реєстраторам прав на нерухоме майно вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо нежитлового підвального приміщення загальною площею 71,1 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 ;

- заборонити ОСОБА_2 виселяти ОСОБА_1 з членами її сім`ї з квартири за адресою: АДРЕСА_1 , вселяти до неї інших осіб, а також перешкоджати їм користуватися цією квартирою, до розгляду справи по суті;

- заборонити ОСОБА_3 та ОСОБА_4 виселяти ОСОБА_1 з членами її сім`ї з нежилого підвального приміщення загальною площею 71,1 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 вселяти до нього інших осіб, а також перешкоджати їм користуватися цією квартирою, до розгляду справи по суті.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 31 березня 2021 року заяву про забезпечення позову задоволено. Заборонено будь-яким суб`єктам державної реєстрації прав та державним реєстраторам прав на нерухоме майно вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Заборонено будь-яким суб`єктам державної реєстрації прав та державним реєстраторам прав на нерухоме майно вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо нежитлового підвального приміщення загальною площею 71,1 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 . Заборонено ОСОБА_2 виселяти ОСОБА_1 з членами її сім`ї з квартири за адресою: АДРЕСА_1 , вселяти до неї інших осіб, а також перешкоджати їм користуватися цією квартирою, до розгляду справи по суті. Заборонено ОСОБА_3 та ОСОБА_4 виселяти ОСОБА_1 з членами її сім`ї з нежилого підвального приміщення загальною площею 71,1 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 , вселяти до нього інших осіб, а також перешкоджати їм користуватися цією квартирою, до розгляду справи по суті.

Не погодившись з ухвалою суду, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати ухвалу суду в частині заборони ОСОБА_3 та ОСОБА_4 виселяти ОСОБА_1 з членами її сім`ї з нежилого підвального приміщення загальною площею 71,1 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 , вселяти до нього інших осіб, а також перешкоджати їм користуватися цією квартирою, до розгляду справи по суті та прийняти постанову, якою в цій частині забезпечення позову відмовити .

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що у позивача не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідачів, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові, а тому під час розгляду заяви про забезпечення позову суд повинен був застосувати зустрічне забезпечення. Апелянти вказують на те, що нежиле підвальне приміщення не відноситься до об`єктів житлового фонду, не може використовуватися як місце проживання та не придатне для проживання в ньому особи та членів її сім`ї, у зв`язку з чим не можливо виселити або заселити до цього приміщення для їх проживання в цьому приміщенні будь-яких осіб. Приймаючи оскаржувану ухвалу суд безпідставно та необґрунтовано задовольнив заяву про забезпечення позову в частині заборони виселення, вселення та заборони перешкоджати користуватися нежилим підвальним приміщенням, при цьому, не обґрунтувавши що саме стало підставою для забезпечення позову саме таким способом, які докази були надані позивачем на підтвердження своїх доводів та необхідності застосування відповідних заходів забезпечення позову та яким чином не застосування цих засобів забезпечення позову утруднює виконання рішення суду в майбутньому. Повністю задовольняючи заяву позивача про забезпечення позову, суд першої інстанції не врахував розумність, співмірність, обґрунтованість ї обсяг вимог позивача, не забезпечив збалансованість інтересів сторін та прийняв ухвалу, якою створив невиправдані обмеження відповідачам в їх правах, при цьому не застосувавши до позивача зустрічного забезпечення. Апелянти є добросовісними власниками нежилого підвального приміщення загальною площею 71,1 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 . Право спільної часткової власності зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №56600387 від 12.02.2021, прийнятого Медведенко Г. В., приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, номера записів про право власності 40536319 та 40536289. Також Апелянтами оформлені особові рахунки на своє ім`я та ними сплачуються відповідні комунальні платежі. Прийнявши оскаржувану ухвалу суд порушив право апелянтів на користування нежилим підвальним приміщенням, та надав перевагу позиції позивача, ще до моменту вирішення справи по суті.

Не погодившись з ухвалою суду, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду в частині заборони виселяти ОСОБА_1 з членами її сім`ї з квартири за адресою: АДРЕСА_1 , вселяти до неї інших осіб, а також перешкоджати їм користуватися цією квартирою, до розгляду справи по суті та прийняти постанову, якою в цій частині забезпечення позову відмовити .

Апеляційна скарга ОСОБА_2 за своїм змістом є аналогічною з попередньою апеляційною скаргою , в якій апелянт вказав про те, що у позивача не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідачів, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові, а тому під час розгляду заяви про забезпечення позову суд повинен був застосувати зустрічне забезпечення. Позивач звернувся до суду з вимогою про недійсність правочинів, що полягає у констатації цього факту, та таке судове рішення не підлягає примусовому виконанню, а тому суд першої інстанції невірно прийшов до висновку, що невжиття заходів забезпечення позову шляхом виселення, вселення та заборони перешкоджати користуватися квартирою ускладнить чи унеможливіть виконання рішення суду у майбутньому. Апелянт посилається на те, що квартира АДРЕСА_3 , більше 10 (десяти) років не використовується як жиле приміщення, яке призначене для проживання, а використовується як офісне приміщення, на підтвердження чого апелянт надав його фотофіксацію. Про це відомо позивачу, у зв`язку з тим, що нею воно також здавалось в оренду під офіс. При цьому, позивач у позовній заяві вказала адресу мешкання: АДРЕСА_2 , нежиле приміщення, а тому взагалі не зрозуміло, як можливо виселити позивача з квартири, де вона не мешкає. Приймаючи оскаржувану ухвалу, суд безпідставно та необґрунтовано задовольнив заяву про забезпечення позову в частині заборони виселення, вселення та заборони перешкоджати користуватися квартирою, при цьому, не обґрунтувавши що саме стало підставою для забезпечення позову саме таким способом, які докази були надані позивачем на підтвердження своїх доводів та необхідності застосування відповідних заходів забезпечення позову та яким чином не застосування цих засобів забезпечення позову утруднює виконання рішення суду в майбутньому. Повністю задовольняючи заяву позивача про забезпечення позову, суд першої інстанції не врахував розумність, співмірність, обґрунтованість і обсяг вимог позивача, не забезпечив збалансованість інтересів сторін та прийняв ухвалу, якою створив невиправдані обмеження відповідачам в їх правах, при цьому не застосувавши до позивача зустрічного забезпечення. Апелянт вказує на те, що він є добросовісним власником квартири загальною площею 88,4 кв.м., житловою 45,8 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №56598620 від 12.02.2021, прийнятого Медведенко Г. В., приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, № запису про право власності 40534590. Також апелянтом оформлені особові рахунки на своє ім`я та ним сплачуються відповідні комунальні платежі, а також погашена заборгованість у розмірі 14074,00 грн. Оскаржувана ухвала суду першої інстанції фактично забороняє власнику квартири розпоряджатися, та користуватися своїм майном на весь час вирішення спору, при цьому договір купівлі-продажу на даний час є чинним і презумпція правомірності якого у встановленому законом порядку не спростована. Суду першої інстанції, прийнявши оскаржувану ухвалу порушив право апелянта на користування квартирою, та надав перевагу позиції позивача, ще до моменту вирішення справи по суті.

06.08.2021 Акціонерне товариство Укрсиббанк надало суду відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та просить суд апеляційну скаргу задовольнити повністю. Відзив обґрунтовує тим, що вирішуючи питання про забезпечення позову, суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про необхідність його забезпечення, оскільки не з`ясував правову позицію відповідачів, адже відзив на позов останніми на момент постановлення ухали подано не було. Судом неповно з`ясовано обставини, що мають значення при вирішенні питання про забезпечення позову, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, при постановленні оскаржуваної ухвали судом порушені норми матеріального права, що регламентують право власності особи на майно.

25.08.2021 Акціонерне товариство Укрсиббанк надало суду відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_2 та просить суд апеляційну скаргу задовольнити повністю. Відзив обґрунтовує тими ж підставами, що і відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

В судове засідання 21.12.2021 учасники справи не з`явилися, повідомлені про час та місце розгляду справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складений 23.12.2021.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведенні в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до положень частин 1, 2 статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

За нормами статті 149 ЦПК України, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

За змістом статті 151 ЦПК України заява про забезпечення позову повинна містить, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову.

Частиною першою статті 150 ЦПК України передбачено види забезпечення позову, зокрема заборона вчиняти певні дії.

Згідно роз`яснень, наведених в п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України N 9 від 22 грудня 2006 року "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову", забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи після відкриття провадження у ній, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Відповідно до п. 4 вищевказаної Постанови, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Зокрема, заява про забезпечення позову повинна містити причини, у зв`язку з якими потрібно забезпечити позов; вид забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності, а також інші відомості, потрібні для забезпечення позову.

Тобто, законом передбачено, що забезпечення позову можливе лише в разі достатньо обґрунтованого припущення про те, що невжиття заходів забезпечення може у майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позову.

При цьому варто врахувати, що підтвердити за допомогою реально існуючих доказів подію, яка ймовірно настане або може настати в майбутньому, фактично неможливо, а тому наявність чи відсутність підстав для забезпечення позову оцінюються судом в залежності від кожного конкретного випадку, з урахуванням фактичних обставин справи і змісту позовних вимог.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову є обмеженням суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Заборона вчиняти певні дії застосовується, якщо потрібно обмежити право відповідача чи будь-якої іншої особи вчиняти певні фактичні чи юридичні дії, що стосуються предмета спору, наприклад, укладати договір, проводити платежі, передавати майно, тощо. При цьому не допускається заборона дій, вчинення яких не утруднює виконання рішення в майбутньому.

Отже, суд при з`ясуванні підстав для забезпечення позову повинен об`єктивно оцінювати можливість настання несприятливих наслідків, пов`язаних з виконанням судового рішення.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.

При обранні заходів забезпечення позову слід також враховувати необхідність збереження балансу прав та законних інтересів усіх учасників спірних правовідносин та інших осіб.

Забезпечення позову повинно застосовуватися із врахуванням принципу рівноправності сторін у спорі і не повинно призводити до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, так як справа по суті ще не вирішена та факт порушення законних прав заявника не встановлений.

Для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується, а також спроможним запобігти виникненню або продовженню порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце.

Разом з тим, постановивши ухвалу про забезпечення позову шляхом накладення заборони ОСОБА_2 виселяти позивача з членами її сім`ї з квартири за адресою: АДРЕСА_1 , вселяти до неї інших осіб, а також перешкоджати їм користуватися цією квартирою, до розгляду справи по суті, а також заборони ОСОБА_3 та ОСОБА_4 виселяти ОСОБА_1 з членами її сім`ї з нежилого підвального приміщення загальною площею 71,1 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 , вселяти до нього інших осіб, а також перешкоджати їм користуватися цією квартирою, суд не врахував вказаних положень ЦПК України, а також зазначені роз`яснення Постанови Пленуму Верховного Суду України, та не пересвідчився, чи буде такий спосіб забезпечення позову співмірним заявленим вимогам, та чи збережено баланс прав та законних інтересів усіх учасників спірних правовідносин.

Як вбачається з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, апелянти є власниками спірних нерухомих приміщень, а саме: відповідно до договору купівлі-продажу від 12.02.2021 укладеного між ТОВ Бі-Істейт та ОСОБА_3 та ОСОБА_4 вказані особи є власниками нежилого підвального приміщення загальною площею 71,1 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 ; відповідно до договору купівлі-продажу від 12.02.2021 укладеного між ТОВ Фабулос та ОСОБА_2 останній є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

Отже, оскаржувана ухвала перешкоджає апелянтам вільно володіти, розпоряджатися та користуватися своїм майном, а тому апеляційний суд вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню, ухвала суду скасуванню в частині заборони ОСОБА_2 виселяти ОСОБА_1 з членами її сім`ї з квартири за адресою: АДРЕСА_1 , вселяти до неї інших осіб, а також перешкоджати їм користуватися цією квартирою, до розгляду справи по суті та заборони ОСОБА_3 та ОСОБА_4 виселяти ОСОБА_1 з членами її сім`ї з нежилого підвального приміщення загальною площею 71,1 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 , вселяти до нього інших осіб, а також перешкоджати їм користуватися цією квартирою.

В межах позивних вимог судом забезпечено позов шляхом заборони відчуження майна, що відповідає виниклим відносинам.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційні скарги ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 задовольнити.

Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 31 березня 2021 року скасувати в частині заборони ОСОБА_2 виселяти ОСОБА_1 з членами її сім`ї з квартири за адресою: АДРЕСА_1 , вселяти до неї інших осіб, а також перешкоджати їм користуватися цією квартирою та заборони ОСОБА_3 та ОСОБА_4 виселяти ОСОБА_1 з членами її сім`ї з нежилого підвального приміщення загальною площею 71,1 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 , вселяти до нього інших осіб, а також перешкоджати їм користуватися цією квартирою.

В задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом заборони ОСОБА_2 виселяти ОСОБА_1 з членами її сім`ї з квартири за адресою: АДРЕСА_1 , вселяти до неї інших осіб, а також перешкоджати їм користуватися цією квартирою та заборони ОСОБА_3 та ОСОБА_4 виселяти ОСОБА_1 з членами її сім`ї з нежилого підвального приміщення загальною площею 71,1 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 , вселяти до нього інших осіб, а також перешкоджати їм користуватися цією квартирою відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст складений 23.12.2021.

Головуючий:

Судді: