Рішення

від 28.10.2021 по справі 921/495/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

28 жовтня 2021 року м. ТернопільСправа № 921/495/21

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Боровця Я.Я.

за участю секретаря судового засідання Сиротюк К.В.

Розглянув справу у порядку загального позовного провадження

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕДЕМ", вул. Грушевського, 22, смт. Олика, Ківерцівський район, Волинська область

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "ПРОФІБУД", вул. Бродівська, 44, м. Тернопіль

про стягнення заборгованості в сумі 209 473,94 грн.

В судове засідання представники сторін не з`явились.

Відповідно до частини 3 статті 222 ГПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється .

Судові процедури

Судом роз`яснено форму і стадії судового провадження, що здійснюється у межах даної справи згідно до вимог ГПК України.

Запис розгляду судової справи здійснюється за допомогою технічних засобів, а саме: програмно-апаратного комплексу "Акорд", відповідно до вимог статей 8, 222 Господарського процесуального кодексу України.

Для розгляду справи в режимі відеоконференцзв`язку використовуються засоби для здійснення фіксації судового процесу в режимі відеоконференц-прийому "EASYCON".

Заяв про відвід (самовідвід) судді та секретаря судового засідання з підстав, визначених ст. ст. 35-37 ГПК України не надходило.

Суть справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕДЕМ" звернулося до Господарського суду Тернопільської області із позовною заявою до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "ПРОФІБУД " про стягнення заборгованості в сумі 209 473,94 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем порушено договірні зобов`язання, що виникли на підставі договору купівлі-продажу товарів №09-08-19 від 08.08.2019.

Відкриття провадження у справі.

Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судових справ між суддями від 02.08.2021 для розгляду справи №921/495/21 визначено суддю Боровця Я.Я.

Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 09.08.2021 відкрито провадження у справі №921/495/21 за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на 07.09.2021.

Розгляд справи здійснювався за правилами загального позовного провадження.

Підготовче провадження.

Підготовче засідання вперше призначено на 07.09.2021.

Відповідно до частини 4 статті 233 ГПК України ухвали суду, які оформлюються окремим документом, постановляються в нарадчій кімнаті, інші ухвали суд може постановити, не виходячи до нарадчої кімнати.

Протокольною ухвалою від 07.09.2021 підготовче засідання відкладалося на 29.09.2021.

Пунктом 3 частини 2 статті 185 ГПК України встановлено, що за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Ухвалою суду від 29.09.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу №921/495/21 до судового розгляду по суті на 13.10.2021.

Розгляд справи по суті.

У судовому засіданні - 13.10.2021 розпочато розгляд справи по суті.

Ухвалою суду від 13.10.2021 розгляд справи відкладено на 28.10.2021 з підстав, викладених в ній..

При розгляді справи по суті, суд з`ясував обставини справи, дослідив докази у справі.

Інші процесуальні дії.

Ухвалами суду від 25.08.2021, від 17.09.2021 заяви представника позивача - - адвоката Артюшкової О.О. про участь у судових засіданнях відповідно - 07.09.2021, 29.09.2021 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, задоволено.

Аргументи сторін

Правова позиція позивача.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачем порушено договірні зобов`язання, що виникли на підставі договору купівлі-продажу товарів №09-08-19 від 08.08.2019.

В якості правових підстав позову позивач зазначає зокрема статті Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

Просить суд позов задоволити.

Заперечення відповідача.

Відповідач явку свого представника в судове засідання не забезпечив, причин неявки суду не повідомив, вимог ухвали суду не виконав, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся, на підставі статей 120, 121 ГПК України - ухвалами суду, які надсилалися рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення поштового відправлення з позначкою "Судова повістка", про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення (містяться в матеріалах справи).

Так, ухвали суду направлені відповідачу за адресою: вул. Бродівська, 44, м. Тернопіль (зазначена у позовній заяві).

Вказана адреса, зокрема: вул. Бродівська, 44, м. Тернопіль, відповідає, адресі зазначеній у відомостях про місцезнаходження відповідача у Запиті (безкоштовному) з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців сформований Господарським судом Тернопільської області.

Пунктом 4 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, їхньої символіки (у випадках, передбачених законом), громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців.

Статтею 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" визначено, що Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Частиною 2 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" встановлено, що Єдиний державний реєстр містить відомості про юридичну особу, зокрема місцезнаходження юридичної особи.

Як визначено статтею 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою (ч.1).

Статтею 11 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" передбачено, що державні органи, у тому числі суди, органи Національної поліції, органи прокуратури, органи Служби безпеки України, а також органи місцевого самоврядування та їх посадові особи безоплатно отримують відомості з Єдиного державного реєстру з метою здійснення ними повноважень, визначених законом, виключно в електронній формі через портал електронних сервісів у порядку, визначеному Міністерством юстиції України в Порядку надання відомостей з Єдиного державного реєстру, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Згідно з частин 1, 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Враховуючи, положення статті 13 ГПК України, якою в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, беручи до уваги, що явка представника відповідача не визнавалась судом обов`язковою, брати участь у судовому засіданні є правом сторони, передбаченим ГПК України, доказів у справі є достатньо для вирішення спору по суті, справа розглядається без їх участі, за наявними у ній матеріалами.

Також, беручи до уваги, що учасники справи, зокрема відповідач не скористався наданими йому процесуальними правами на подання відзиву, суд дійшов висновку, що у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами, а неявка вказаного учасника справи не перешкоджає розгляду справи по суті.

Крім того, судом враховано, що у відповідності до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень", усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень (частина 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Згідно із частиною 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Отже, сторони не позбавлені права та можливості ознайомитись з ухвалами суду щодо даної справи у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Фактичні обставини, встановлені судом.

08 серпня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Едем" (Продавець/позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Профібуд" (Покупець/відповідач) укладено договір купівлі - продажу товарів №09-08-19, відповідно до умов якого, Продавець зобов"язується передати у власність Покупцю товар в асортименті та по цінам вказаним в накладних, які є невід"ємною частиною цього Договору, а Покупець зобов"язується прийняти товар і оплатити його на умовах цього Договором ( п.1.1. Договору).

Партією товару вважається його кількість вказана в накладній, яка є невід"ємною частиною цього Договору (п.1.2. Договору).

Пунктами 2.1., 2.2. Договору сторони домовились, що ціна за товар, що постачається, вказується в накладних. Загальна сума складається з сум, вказаних в видаткових накладних, наданих на підставі Договору.

Товар доставляється силами та засобами Продавця за адресою: м. Тернопіль, вул. Бродівська, 47. Моментом поставки партії товару вважається дата, вказана у відповідній накладній або у відповідному товарному документі (п.п. 4.1., 4.2. Договору).

Згідно п. 5.1. Договору, розрахунок Покупця з Продавцем здійснюється на протязі 7 банківських днів з моменту поставки товару. Оплата проводиться в гривнях, шляхом перерахунку грошових коштів на рахунок Продавця.

Згідно п. 8.3 Договору, встановлено, що за несвоєчасну або неповну оплату товару Покупець сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми поставки за кожен день прострочення виконання своїх зобов"язань.

Цей договір набуває чинності з моменту його підписання Сторонами і діє до 31.12.2019 ( п.12.1 Договору).

Вказаний Договір підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками юридичних осіб.

На виконання умов договору купівлі - продажу позивач продав, а відповідач купив товар ( назва товару, кількість, ціна та загальна сума, зазначені у накладних) на загальну суму 953 809,68 грн, про що свідчать накладні №78 від 09.08.2019 на суму 76 821,36 грн; №97 від 15.08.2019 на суму 107 454,48 грн; №171 від 27.08.2019 на суму 27 008,34 грн; №183 від 29.08.2019 на суму 42 829, 20 грн; №53 від 06.09.2019 на суму 40 469,76 грн; №58 від 09.09.2019 на суму 15 809,76 грн; №161 від 24.09.2019 на суму 54 016, 68 грн; №5 від 02.10.2019 на суму 36 953,22 грн; №29 від 10.10.2019 на суму 56 456, 16 грн; № 119 від 25.10.2019 на суму 28 552, 80 грн; №50 від 11.11.2019 на суму 26 349,60 грн; №№69 від 20.11.2019 на суму 26 349,60 грн; №9 від 14.01.2020 на суму 41 682,90 грн; №68 від 31.01.2020 на суму 7786,80 грн; №60 від 13.03.2020 на суму 7307,04 грн; №110 від 20.03.2020 на суму 18 895,20 грн; №191 від 28.05.2020 на суму 36 914,46 грн; №32 від 10.07.2020 на суму 48 834, 72 грн; №125 від 21.07.2020 на суму 37 294,32 грн; №6 від 04.08.2020 на суму 9974,40 грн; №36 від 14.08.2020 на суму 51 094,08 грн; №99 від 17.08.2020 на суму 18 739, 50 грн, які підписані повноважними представниками сторін та скріплені печатками юридичних осіб.

Крім того, виконання умов договору позивачем свідчать і податкові накладні та квитанції про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Однак, відповідач свої договірні зобов"язання щодо оплати за отриманий товар виконав лише частково у розмірі 756 284,18 грн, про що свідчать виписки банку.

10.03.2021 позивач звертався до відповідача з претензією за №8 щодо оплати заборгованості у розмірі 197 525,00 грн за договором купівлі - продажу №09-08-19 від 08.08.2019 в добровільному порядку .

Однак, зазначена вимога відповідачем залишена без задоволення.

Як стверджує позивач, відповідач порушив умови договору купівлі - продажу щодо строків оплати за товар, у зв"язку з чим у відповідача перед позивачем виник борг у розмірі 197 525,00 грн (на момент звернення з даним позовом до суду), про що свідчить обґрунтований розрахунок ціни позову.

Позивачем, у зв"язку з порушенням строків оплати, нараховано відповідачу, пеню у розмірі 11 948,94 грн.

Дані обставини стали підставою для звернення позивача з даним позовом до суду за захистом свого порушеного права.

Зміст спірних правовідносин, які склались між сторонами.

Визначаючи правову природу спірних правовідносин, що склалися між позивачем та відповідачем, виходячи з аналізу положень Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку, що між сторонами виникли правовідносини, пов`язані з укладенням договору №09-08-19 від 08.09.2019, який за правовою природою є договором купівлі- продажу.

Норми права, які застосував суд.

Статтями 15, 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства; кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (стаття 11 ЦК України).

Згідно статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку (частина 1 статті 173 Господарського кодексу України).

У відповідності до вимог статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Статтею 175 Господарського кодексу України визначено, що майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

До виконання господарських зобов`язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (стаття 193 Господарського кодексу України).

Із змісту частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України випливає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно частини 1 статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (статті 629 Цивільного кодексу України).

Згідно статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтями 662, 663 Цивільного кодексу України визначено, що Продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Як визначено статтею 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Відповідно до статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Положеннями статей 525, 526, 530 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов"язанні встановлений строк (термін) його, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Аналогічне положення містить стаття 193 Господарського кодексу України, де зазначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Нормами статті 599 Цивільного кодексу України вказано, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як визначено статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема і сплата неустойки (стаття 611 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

В силу вимог статті 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі.

За змістом статті 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно частини 1 статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Приписами статті 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до положень частини 4 статті 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Стаття 343 Господарського кодексу України зазначає, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов"язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань. Суб`єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності.

Згідно статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов"язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Мотивована оцінка судом.

Всебічно та повно з`ясувавши обставини та матеріали справи, оцінивши у сукупності усі докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення, з огляду на таке.

Правовідносини, що склалися між сторонами, випливають із договору, який по своїй правовій природі є договором купівлі - продажу та, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Так, укладений між сторонами договір купівлі - продажу є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов`язань відповідно до ст.ст. 173, 174 Господарського кодексу України, (ст.ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України), і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання його сторонами.

Предметом доказування у даній справі є обставини, пов`язані з укладенням договору купівлі - продажу, строк дії договору, умови продажу/ поставки, факт поставки, загальна вартість поставленого товару, настання строку його оплати та наявність часткової чи повної оплати.

Згідно статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (стаття 509 Цивільного кодексу України).

Встановлені обставини у даній справі, свідчать, що між сторонами виникли договірні правовідносини на підставі Договору купівлі - продажу №09-08-19, за умовами якого, Продавець зобов"язується передати у власність Покупцю товар в асортименті та по цінам вказаним в накладних, які є невід"ємною частиною цього Договору, а Покупець зобов"язується прийняти товар і оплатити його на умовах цього Договором ( п.1.1. Договору).

Статтями 662, 663 Цивільного кодексу України визначено, що Продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Товар доставляється силами та засобами Продавця за адресою: м. Тернопіль, вул. Бродівська, 47. Моментом поставки партії товару вважається дата, вказана у відповідній накладній або у відповідному товарному документі (п.п. 4.1., 4.2. Договору).

Як слідує із матеріалів справи, на виконання умов договору купівлі - продажу позивач продав, а відповідач купив товар ( назва товару, кількість, ціна та загальна сума, зазначені у накладних) на загальну суму 953 809,68 грн, що підтверджується накладними №78 від 09.08.2019 на суму 76 821,36 грн; №97 від 15.08.2019 на суму 107 454,48 грн; №171 від 27.08.2019 на суму 27 008,34 грн; №183 від 29.08.2019 на суму 42 829, 20 грн; №53 від 06.09.2019 на суму 40 469,76 грн; №58 від 09.09.2019 на суму 15 809,76 грн; №161 від 24.09.2019 на суму 54 016, 68 грн; №5 від 02.10.2019 на суму 36 953,22 грн; №29 від 10.10.2019 на суму 56 456, 16 грн; № 119 від 25.10.2019 на суму 28 552, 80 грн; №50 від 11.11.2019 на суму 26 349,60 грн; №№69 від 20.11.2019 на суму 26 349,60 грн; №9 від 14.01.2020 на суму 41 682,90 грн; №68 від 31.01.2020 на суму 7786,80 грн; №60 від 13.03.2020 на суму 7307,04 грн; №110 від 20.03.2020 на суму 18 895,20 грн; №191 від 28.05.2020 на суму 36 914,46 грн; №32 від 10.07.2020 на суму 48 834, 72 грн; №125 від 21.07.2020 на суму 37 294,32 грн; №6 від 04.08.2020 на суму 9974,40 грн; №36 від 14.08.2020 на суму 51 094,08 грн; №99 від 17.08.2020 на суму 18 739, 50 грн, які підписані повноважними представниками сторін та скріплені печатками юридичних осіб.

У відповідності до вимог статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Стаття 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" зазначає, що первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Видаткова накладна є двостороннім документом, яка підписується обома сторонами договору, скріплюється печаткою і повинна передбачати та конкретизувати основні умови поставки/передачі товару згідно договору.

За вказаних обставин, факт здійснення господарської операції, а саме продаж товару відповідачу, повинен підтверджуватися належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами.

Отже, видаткова накладна є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам, зокрема, статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних зобов`язань, та є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Саме таким вимогам і відповідає видаткова накладна, яка засвідчує встановлений факт здійснення господарської операції.

Таким чином, отримання товару відповідачем стверджується підписом останнього та його представниками про отримання товару на видаткових накладних.

Окрім того, виконання умов договору позивачем підтверджується і податковими накладними та квитанціями про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.

За таких обставин, у відповідача виник обов"язок з проведення розрахунку за проданий /відпущений позивачем товар.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (стаття 632 Цивільного кодексу України ).

Як визначено пунктами 2.1, 2.2 Договору, ціна за товар, що постачається, вказується в накладних. Загальна сума складається з сум, вказаних в видаткових накладних, наданих на підставі Договору.

Відповідно до статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно п. 5.1. Договору, розрахунок Покупця з Продавцем здійснюється на протязі 7 банківських днів з моменту поставки товару. Оплата проводиться в гривнях, шляхом перерахунку грошових коштів на рахунок Продавця.

Отже, розрахуватися за товар, відповідач повинен відповідно до умов Договору, а саме п.5.1.

Положеннями статей 525, 526, 530 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов"язанні встановлений строк (термін) його, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Аналогічне положення містить стаття 193 Господарського кодексу України.

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Отже, як свідчать матеріали справи та стверджує позивач, відповідач свої договірні зобов`язання щодо оплати за отриманий товар виконав частково у розмірі 756 284, 18 грн, що підтверджується виписками з банківських установ (містяться в матеріалах справи).

Також, 10.03.2021 позивач звертався до відповідача з претензією за №8 щодо оплати заборгованості у розмірі 197 525,00 грн за договором купівлі - продажу в добровільному порядку .

Однак, зазначена вимога відповідачем залишена без задоволення.

Отже, основний борг відповідача перед позивачем становить 197 525, 00 грн.

Доказів, які б підтверджували сплату відповідачем заборгованості, яка виникла на підставі договору купівлі-продажу, матеріали справи не містять.

Підстави припинення зобов`язання передбачені ст.ст. 202 - 205 ГК України, ст.ст. 599 - 601, 604 - 609 ЦК України, зокрема за ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Належним виконанням зобов`язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Отже, спір між сторонами виник внаслідок неналежного виконання відповідачем, як Покупцем, своїх договірних зобов`язань в частині несвоєчасної оплати за отриманий товар.

Враховуючи викладене та приймаючи до уваги, що згідно статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами, а тому позовні вимоги щодо стягнення основного боргу у розмірі 197 525,00 грн, який неоплачений станом на день розгляду спору, підлягають до задоволення як обґрунтовано заявлені, підтверджені матеріалами справи та неоспорені відповідачем.

Щодо позовних вимог в частині стягнення пені у розмірі 11 948, 94 грн, суд зазначає таке.

Приписами статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За змістом статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

При цьому, суд звертає увагу на те, що розмір пені законодавством обмежений.

Так, згідно з частини 2 статті 343 Господарського кодексу та статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платник коштів сплачує на користь отримувача таких коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, установленому за угодою сторін (тобто в договорі). При цьому пеня обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в певний період (період прострочення).

Отже, в силу наведених положень законодавства, пеня може бути стягнута у передбачених в письмовому договорі випадках (встановлено за згодою сторін).

Згідно п. 8.3 Договору, сторони домовились, що за несвоєчасну або неповну оплату товару Покупець сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми поставки за кожен день прострочення виконання своїх зобов"язань.

Так, матеріалами справи підтверджено порушення відповідачем строків оплати за товар, у зв`язку з чим позивачем за неналежне виконання умов Договору купівлі - продажу та відповідно до вимог чинного законодавства нараховано та заявлено до стягнення пеню у розмірі 11 948, 94 грн.

Судом, перевірено розрахунок пені та вважає вірно обрахованим, а тому позовні вимоги щодо стягнення пені у розмірі 11 948, 94 грн, такими, що підлягають до задоволення, як правомірно заявленими.

Висновок суду.

Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є зокрема справедливість, добросовісність та розумність.

Частиною 1 статті 2 ГПК України передбачено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно частин 2-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Як визначено статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).

Приписами статті 79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Пунктами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною 4 статті 236 ГПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до частини 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Всупереч наведеним вище нормам відповідач не надав суду жодного належного, допустимого, достовірного та достатнього доказу в спростування позовних вимог позивача.

З огляду на викладене, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності власної правової позиції. Спір повинен вирішуватись на користь тієї сторони, яка за допомогою відповідних процесуальних засобів переконала суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень. Відповідно до принципу змагальності сторони, інші особи, які беруть участь у справі, якщо вони бажають досягти бажаного для себе, або осіб, на захист прав яких подано позов, найбільш сприятливого рішення, зобов`язані повідомити суду усі юридичні факти, що мають значення для справи, вказати або надати докази, які підтверджують чи спростовують ці факти, а також вчинити інші передбачені законом дії, спрямовані на те, аби переконати суд у своїй правоті.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позивач надав суду всі належні та допустимі докази, які дають можливість суду задоволити позовні вимоги повністю.

Судові витрати.

Як передбачено пунктом 2 частини 5 статті 238 ГПК України, в резолютивній частині рішення зазначається про розподіл судових витрат.

Щодо судового збору у розмірі 3142,20 грн.

Згідно статті 129 ГПК України, судовий збір у розмірі 3142,11 грн покладається на відповідача.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору врегульовано Законом України "Про судовий збір".

Частиною 2 статті 123 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Пунктом 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Зокрема, згідно пп. 2.2.1 п. 2.2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Предметом судового розгляду у справі №921/495/21 на день подання позовної заяви є вимога майнового характеру: стягнення заборгованості у розмірі 209 473, 94 грн, за яку належить до сплати 1,5% відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, та становить 3142,11 грн.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачем сплачено судовий збір у розмірі 3142,20 грн, що підтверджується квитанцією №10 від 29.07.2021. Таким чином, сума зайво сплаченого судового збору становить 0,09 грн.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", в разі, зокрема, внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом, сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду.

Для повернення зайво сплаченого судового збору у розмірі 0,09 грн позивачу необхідно звернутися до суду із відповідним клопотанням.

Керуючись статтями 7, 13, 42, 86, 129, 210, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Судові витрати у складі судового збору у розмірі 3142,11 грн покласти на відповідача.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "ПРОФІБУД", вул. Бродівська, 44, м. Тернопіль, код ЄДРПОУ 40287096 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕДЕМ", вул. Грушевського, 22, смт. Олика, Ківерцівський район, Волинська область, код ЄДРПОУ 31496821 - 197 525, 00 грн основного боргу, 11948,94 грн пені та 3142,11 грн судового збору.

4. Наказ видати стягувачу після набрання судовим рішенням законної сили.

Стягувач: Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕДЕМ", вул. Грушевського, 22, смт. Олика, Ківерцівський район, Волинська область, код ЄДРПОУ 31496821

Боржник: Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "ПРОФІБУД", вул. Бродівська, 44, м. Тернопіль, код ЄДРПОУ 40287096.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду в порядку статті 256 -257 ГПК України подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів, з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У відповідності до п.17.5 Перехідних положень ГПК України апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності нової редакції Господарського процесуального кодексу України, а саме до 15.12.2017 року. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Примірник рішення надіслати рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення поштового відправлення:

Позивачу: Товариству з обмеженою відповідальністю "ЕДЕМ", вул. Грушевського, 22, смт. Олика, Ківерцівський район, Волинська область.

Відповідачу: Товариству з обмеженою відповідальністю " Компанія "ПРОФІБУД", вул. Бродівська, 44, м. Тернопіль.

Учасники справи можуть отримати інформацію у справі на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб - адресою: https://te.court.gov.ua/sud5022.

Повний текст рішення складено та підписано "23" грудня 2021 року.

Суддя Я.Я. Боровець