Постанова

від 23.12.2021 по справі 560/12436/21

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 560/12436/21

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Блонський В.К.

Суддя-доповідач - Драчук Т. О.

23 грудня 2021 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Драчук Т. О.

суддів: Полотнянка Ю.П. Смілянця Е. С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 02 листопада 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Старосинявської селищної ради про визнання протиправними та скасування рішень,

В С Т А Н О В И В :

в вересні 2021 року позивач ОСОБА_1 звернулась до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Старосинявської селищної ради про визнання протиправним та скасувати рішення Старосинявської селищної ради Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки №79/2020 від 21.09.2020, яким надано дозвіл ОСОБА_2 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за рахунок земельної ділянки сільськогосподарського призначення комунальної власності з кадастровим номером 6824488000:03:007:0088, орієнтовною площею 2.000 га, що розташована за межами населених пунктів на території Старосинявської селищної ради із зміною виду цільового призначення з земель запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам (код КВЦПЗ 16.00) на для ведення особистого селянського господарства (код КВЦПЗ 01.03) з метою подальшої передачі у власність.

Також, позивач просив визнати протиправним та скасувати рішення Старосинявської селищної ради №87- 5/2021 Про відмову в затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в частині відмови у затверджені проекту землеустрою ОСОБА_1 на земельну ділянку, кадастровий номер 6824488000:03:007:0088, орієнтовною площею 2,000 га, що розташована за межами населених пунктів на території Старосинявської селищної ради із зміною виду цільового призначення з земель запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам (код КВЦПЗ 16.00) на для ведення особистого селянського господарства (код КВЦПЗ 01.03) з метою подальшої передачі у власність.

Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 02.11.2021 закрито провадження у справі 560/12436/21 за позовом ОСОБА_1 до Старосинявської селищної ради про визнання протиправними та скасування рішень.

Не погоджуючись з судовим рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та направити справу для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Сторони в судове засідання не з`явилися, хоча про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до ч.1 ст.205 КАС України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно з ч.2 ст.313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду - без змін, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 27 вересня 2021 року вирішено витребувати в Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області інформацію щодо земельної ділянки із кадастровим номером 6824488000:03:007:0088, зокрема чи перебуває у приватній власності дана земельна ділянка.

На адресу суд першої інстанції від Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області надійшов витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 04.10.2021 року № НВ-6814736122021, відповідно до якого земельна ділянка площею 2 га з кадастровим номером 6824488000:03:007:0088 (яку бажає отримати позивач) є приватною власністю.

Приймаючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції виходив з того, що заявлені в позовній заяві вимоги стосуються земельної ділянки, яка є приватною власністю, що відповідно вказує на приватно-правовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин.

Отже, виник спір про цивільне право і подальше оспорювання дій відповідача щодо спірної земельної ділянки не має вирішуватися за правилами адміністративного судочинства, адже адміністративний суд позбавлений правових (законодавчих) можливостей установлювати (визнавати) належність права власності (користування) на земельні ділянки.

Тобто, з урахуванням факту перебування у приватній власності земельної ділянки з кадастровим номером 6824488000:03:007:0088 та висновків, вказаних у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 816/2137/18, суд першої інстанції вважає, що цей спір не підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства, тому наступає наслідок визначений п.1 ч.1 ст.238 КАС України.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

У відповідності до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч.1 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно з вимогами ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.3 ст.3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 1 ч.1 ст.238 КАС України передбачено, що суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Разом з тим, Конституційний Суд України зазначив, що КАС регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб`єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.

Крім того, Конституційним Судом України в Рішенні від 25 листопада 1997 року № 6-зп сформульовано правову позицію, за якою удосконалення законодавства в контексті статті 55 Конституції України має бути поступовою тенденцією, спрямованою на розширення судового захисту прав і свобод людини, зокрема судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень (пункт 2 мотивувальної частини). Ця правова позиція кореспондується з положеннями статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо ефективного засобу юридичного захисту від порушень, вчинених особами, які здійснюють свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У п.24 рішення від 20 липня 2006 року у справі Сокуренко і Стригун проти України Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що фраза судом встановленим законом поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Крім того, ЄСПЛ у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі Занд проти Австрії зазначив, що поняття суд, встановлений законом у ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів . З огляду на це не вважається судом, встановленим законом орган, котрий, не маючи юрисдикції, здійснює судовий розгляд на підставі практики, яка не передбачена законом.

Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність посадових осіб органів місцевого самоврядування, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України та ст. 6 КАС України в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За приписами п.7 ч.1 ст.4 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Відповідно п.1 ч.1 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

При визначені судової юрисдикції щодо вирішення справи, суду необхідно виходити з характеру спірних правовідносин, прав та інтересів, за захистом яких звернувся позивач, суб`єктивного складу сторін, предмету спірних правовідносин.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Крім того, публічно-правовим, вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

За змістом ст.118 ЗК України права громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею. Відповідний орган розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Отже, при реалізації своєї компетенції в галузі земельних відносин та приймаючи рішення щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надання мотивованої відмови у його наданні, сільські, селищні, міські ради діють, як суб`єкти владних повноважень, які здійснюють владні управлінські функції у розумінні п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України.

Разом з тим, такі рішення органів місцевого самоврядування щодо розпорядження землями територіальних громад є передумовою для виникнення цивільних прав. Тому для вирішення питання про можливість розгляду справи щодо оскарження таких рішень визначальним є наявність чи відсутність права власності, іншого речового права на земельну ділянку, зазначену в оскаржуваному рішенні органу місцевого самоврядування.

Визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватно-правовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

В свою чергу, спір має приватно-правовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватно-правових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з п.10 ч.2 ст.16 ЦК України до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Крім того, відповідно до ч.1 ст.21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Отже, якщо порушення своїх прав особа вбачає в наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язані з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Тобто, в порядку цивільного судочинства може бути оскаржене таке рішення органу місцевого самоврядування, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, і за результатами його реалізації у фізичної чи юридичної особи виникає цивільне право.

Згідно з ч.1 ст.125 ЗК України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Разом з тим, матеріали справи містять Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку (а.с.85). Однак, колегія суддів зазначає, що Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку - це документ, що підтверджує внесення даних земельної ділянки до державного земельного кадастру. Витяг з кадастру - це також одна з форм надання державним кадастровим реєстратором відомостей з Державного земельного кадастру про земельну ділянку.

Тобто, колегія суддів зазначає, що Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку не є належним документом, який підтверджує право власності на вказану земельну ділянку.

В свою чергу, колегія суддів зазначає, що згідно з відкритого доступу Публічної кадастрової карти України та Інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку, земельна ділянка №6824488000:03:007:0088 знаходиться у приватній власності ОСОБА_2 з 30.11.2020, що свідчать про набуття іншою особою права власності на спірну земельну ділянку.

З урахуванням вказаного вище, колегія суддів вважає, що в даних правовідносинах не є визначальним саме функції (дії) відповідача, як суб`єкта владних повноважень в частині прийняття оскаржуваних рішень, оскільки дані рішення фактично впливають на приватно-правовий характер відносини з іншою особою, яка на праві власності використовує земельну ділянку щодо якої фактично оскаржуються рішення відповідача.

Разом з тим, за приписами ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

У справі Bellet v. France , Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Крім того, Європейський Суд з прав людини (рішення у справі Волчлі проти Франції (Walchli v. France) вже звертав увагу на те, що застосовуючи процесуальні норми, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який може вплинути на справедливість провадження, так і надмірною гнучкості, яка призведе до анулювання вимог процесуального законодавства.

Таким чином, проаналізувавши ці та всі інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують обставини дослідженні судом першої інстанції та висновки про закриття провадження та роз`яснення, що даний спір відноситься до юрисдикції загального суду у порядку цивільного судочинства, на основі наведених вище обставин.

Крім того, у рішення ЄСПЛ по справі Ґарсія Руіз проти Іспанії (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Оскільки, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції надав належну оцінку наявним у справі доказам та зробив вірний висновок щодо закриття провадження у справі.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного та приймаючи до уваги, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, та прийняв законне і обґрунтоване судове рішення, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 02 листопада 2021 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.

Головуючий Драчук Т. О. Судді Полотнянко Ю.П. Смілянець Е. С.