ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"20" грудня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/3333/21
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Шарко Л.В.
при секретарі судового засідання Васильєвій Л.О.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮНІОН ФУД", село Сугарівське Сахновщинського району Харківської області до Концерн "Військторгсервіс", місто Київ про стягнення 268934,66 грн. за участю представників:
позивача - не з`явився;
відповідача - не з`явився.
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "ЮНІОН ФУД" звернулось до господарcького суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить стягнути зі "Східної" філії Концерну "Військторгсервіс" заборгованість за Договором поставки №02П/2021 від 31.12.20р. в сумі 268 934,66 грн., яка складається з: 244197,65 грн. - основного боргу; 12182,78 грн. - пені; 10009,38 грн. - інфляційні втрати; 2544,85 грн. - 3% річних. Судові витрати просить покласти на відповідача.
Ухвалою суду від 25.08.21р. прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
06.10.21р. від позивача надійшла заява про заміну первісного відповідача на належного. Дане клопотання позивач обґрунтовує тим, що "Східна" філія Концерну "Військторгсервіс" відповідно до її положення не є юридичною особою, про, що стало відомо позивачу після ознайомлення з відзивом на позовну заяву.
Ухвалою суду від 18.10.21р. клопотання позивача про заміну відповідача по справі №922/3333/21 на належного відповідача задоволено. Замінено відповідача - "Східну" філію Концерну "Військторгсервіс" на належного відповідача - Концерн "Військторгсервіс" (код ЄДРПОУ 33689922, 03151, м. Київ, вул. Молодогвардійська, 28-А). Роз`яснено заміненому відповідачу (Концерн "Військторгсервіс") право на звернення до суду з клопотанням про розгляд справи спочатку.
Протокольною ухвалою суду від 18.10.21р. підготовче провадження по справі №922/3333/21 було продовжено на 30 днів по 23.11.21р. та відкладено підготовче засідання на 23.11.21р. о 14:00 год., про що зазначено у протоколі підготовчого засідання.
15.11.21р. від відповідача надійшов відзив на позовну заяву з викладенням своєї правової позиції щодо суті спору, в якому просив розпочати розгляд справи спочатку. Судом долучено до матеріалів справи відзив на позовну заяву.
У відповідності до положень ч.4 ст.48 ГПК України за клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку, тому судом було задоволено таку заяву нового відповідача, яка викладена була у відзиві на позов, та суд розпочав розгляд справи спочатку.
23.11.21р. від позивача надійшла відповідь на відзив (відгук на відзив), яка була долучена судом до матеріалів справи та продовжено розгляд справи з її урахуванням.
Враховуючи те, що сторонами було викладено свої позиції щодо суті спору та надано в обгрунтування своїх позицій всі необхідні для розгляду справи документи, клопотань про необхідність витребування додаткових доказів до суду не надійшло, ухвалою суду від 23.11.21р. було закрито підготовче провадження по справі та призначено розгляд справи по суті в судовому засіданні на "20" грудня 2021 р. Також, даною ухвалою було роз`яснено відповідачу його право на подання заперечень на відповідь на відзив до початку першого судового засідання по суті, яким відповідач не скористався.
16.12.21р. від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. Дане клопотання обґрунтовано необхідністю нового представника ознайомитись з матеріалами справи для належної підготовки для захисту прав відповідача, а також, зайнятість в іншому судовому процесі.
У відповідності до ч.1 ст. 216 ГПК України, суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 202 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 202 ГПК України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав:
1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання;
2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними;
3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи;
4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.
Як вбачається з матеріалів справи, у зв`язку з закриттям підготовчого провадження 23.11.21р., строк розгляду справи по суті спливає 23.12.21р., у відповідності до положень ч. 3 ст. 177 ГПК України. З огляду на те, що строк розгляду справи по суті (30 днів) є присічним, продовженню не підлягає, тому суд не вбачає законних підстав для відкладення розгляду справи по суті за межі встановленого законом строку.
В свою чергу, зайнятість представника в іншому процесі не є обгрунтованою підставою для відкладення розгляду справи по суті, тоді як присутність у судовому засіданні є правом сторони, а не обов`язком, слід звернути увагу, що явка представника відповідача судом не визнавалась обов`язковою, з огляду на такі обставини, суд приходить до висновку про відсутність законних підстав для відкладення розгляду справи по суті.
Отже, в матеріалах справи міститься всі документи, зокрема відзив на позовну заяву з викладенням своєї правової позиції щодо суті спору та документами в обгрунтування правової позиції відповідача, що є достатнім для розгляду судом даної справи по суті.
Представник позивача в судове засідання 20.12.21р. не з`явився.
Представник відповідача в судове засідання 20.12.21р. не з`явився.
Враховуючи те, що одним з принципів судочинства є свобода в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши обставини та докази на їх підтвердження, судом встановлено наступне.
Між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЮНІОН ФУД" (надалі позивач) та Концерном "Військторгсервіс" (надалі відповідач) в особі начальника філії "Східна" Котенка О.М., який діяв на підставі Положення та довіреності №149 від 20.10.2020, був укладений договір від 31.12.2020 №02П/2021, згідно умов п. 1.1. якого постачальник зобов`язується на умовах, передбачених цим договором, постачати в асортименті продовольчі товари (надалі "товар") покупцеві, а покупець зобов`язується приймати і оплачувати товар.
Найменування, кількість, ціна, строк поставки, адреса поставки товару вказується в замовленнях покупця, погоджених з постачальником, які є невід`ємними частинами цього Договору (п.1.д Договору).
На виконання умов договору №02П/2021, позивачем був поставлений товар за наступними накладними:
- видаткова накладна № 54 від 05.02.2021 на суму 75540,90 грн.; товарно- транспортна накладна №Р54 від 05.02.2021; рахунок на оплату №51 від 05.02.21р. на суму 75540,90 грн.;
- видаткова накладна № 55 від 05.02.2021 на суму 44276,88 грн.; товарно-транспортна накладна №Р55 від 05.02.2021; рахунок на оплату №52 від 05.02.21р. на суму 44276,88 грн.;
- видаткова накладна № 56 від 05.02.2021 на суму 16418,16 грн.; товарно-транспортна накладна №Р56 від 05.02.2021; рахунок на оплату №53 від 05.02.21р. на суму 16418,16 грн.;
- видаткова накладна № 64 від 12.02.2021 на суму 6278,40 грн.; товарно-транспортна накладна №Р64 від 05.02.2021; рахунок на оплату №62 від 12.02.21р. на суму 6278,40 грн.;
- видаткова накладна № 69 від 12.02.2021 на суму 33267,84 грн.; товарно-транспортна накладна №Р69 від 05.02.2021; рахунок на оплату №67 від 12.02.21р. на суму 33267,84 грн.;
- видаткова накладна № 70 від 12.02.2021 на суму 93830,10 грн.; товарно-транспортна накладна №Р70 від 05.02.2021; рахунок на оплату №68 від 12.02.21р. на суму 93830,10 грн.;
- видаткова накладна № 71 від 12.02.2021 на суму 13413,06 грн.; товарно-транспортна накладна №Р71 від 05.02.2021; рахунок на оплату №69 від 12.02.21р. на суму 13413,06 грн.
Таким чином, позивачем поставлено відповідачу товару на загальну суму 244197,65 грн., що підтверджується актом звірки взаєморозрахунків станом на 30.04.2021.
Право власності на товар переходить до покупця з дня поставки товару. Датою поставки товару є дата підписання уповноваженими представниками сторін товарно-транспортних накладних, які складаються у двох примірниках: один для покупця, один-постачальнику (п. 2.4 договору).
Відповідно до вимог п.3.3. договору, всі розрахунки за цим договором здійснюються виключно в національній валюті України. Оплата партії поставленого товару здійснюється в гривнях, шляхом перерахування грошових коштів на поточних рахунок постачальника протягом 21 (двадцяти одного) календарного дня з моменту отримання товару.
У відповідності до п.5.2.1. договору покупець зобов`язаний, за відсутності зауважень, приймати поставлені товари згідно з належним чином оформленими і підписаними документами (ТТН) та здійснити оплату товару на умовах цього договору.
Відповідачем доказів оплати заборгованості за поставлений товар у сумі 153830,03 грн. до суду не було надано.
Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач у відзиві вказує про те, що проведений аналіз наданих позивачем товарно-транспортних накладних та видаткових накладних, якими сторона підтверджує належне виконання своїх договірних зобов`язань, свідчить про те, що вказані документи не відповідають вимогам законодавства, а тому не можуть виступати належним доказом поставки товару за договором.
Також, відповідач зазначає, що долучені до позовної заяви видаткові накладна, товарно-транспортні накладні містять недоліки, а саме вказані документи, що підтверджують поставку товару, підписані з боку Концерну Котенком Олександром Миколайовичем та головним бухгалтером Сіненко В.М., однак, позивачем не долучено до матеріалів справи жодної довіреності, яка б давала право Котенку О.М. та головному бухгалтеру Сіненко В.М. підписувати вказані документи від імені Концерну «Військторгсервіс» .
Більше того, на переконання відповідача, неможливо встановити, також, обсяг повноважень посадової особи з боку Концерну на підписання документів по договору (ТТН). Тобто, в долучених документах позивача відсутня довіреність або посилання на будь-який інший документ, виданий Концерном, який би давав право конкретній посадовій особі Концерну підписувати товарно-транспортні накладні (ТТН) та видаткові накладні по договору поставки.
Таким чином, відповідач вказує, що з огляду на те, що позивач не надав належних та допустимих доказів в підтвердження поставки за договором, Концерн «Військторгсервіс» вважає, що позивачем не доведено свої позовні вимоги, а у відповідача відсутній обов`язок щодо сплати зазначеної позивачем грошової суми, а позивачем на надано жодних доказів щодо виконання своїх зобов`язань за договором.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позовних вимог і викладених сторонами доводів та заперечень, суд виходить з наступного.
За загальним положенням цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 ЦК України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договір та інші правочини та юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.
Згідно ч.1 ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).
Відповідно до ч.7ст.179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Як було встановлено судом із наданих до суду документів, між сторонами виникли правовідносини за договором поставки від 31.12.2020 №02П/2021, за яким позивач здійснював поставку товару відповідачу, що підтверджується видатковими накладними та товарно-транспортними накладними, долученими до матеріалів справи та поставлено відповідачу товару на загальну суму 244197,65 грн.
Щодо посилань відповідача на те, що позивачем не долучено до матеріалів справи жодної довіреності, яка б давала право Котенку О.М. та головному бухгалтеру Сіненко В.М. підписувати вказані документи від імені Концерну «Військторг сервіс» , суд зазначає наступне.
У постанові Верховного суду України від 29.04.2015 у справі №903/679/14 (провадження №3-77гс15) викладено висновок про те, що відсутність довіреності за наявності інших первинних документів, що підтверджують здійснення господарської операції з передачі товару, не може заперечувати таку господарську операцію. Указаний висновок зроблений з посиланням на наявну в матеріалах справи накладну, що містила підписи сторін які були скріплені їх печатками, у графі "отримувач" якої зазначено прізвище особи, уповноваженої отримати товар згідно з довіреністю від 30 березня 2011 року №57, яка (довіреність) суду надана не була. Верховний суд України зазначив, що вказана накладна є документом, який засвідчує встановлений факт здійснення господарської операції та договірних відносин, а тому у відповідача виник обов`язок з проведення розрахунку за відпущений позивачем товар.
У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі №910/7547/17, зокрема зазначено, що відповідно до частини 3 ст. 16 ЦК України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п`ятої статті 13 цього Кодексу, зокрема відмовити у захисті права, яким особа зловжила.
Поряд з цим, відповідачем не доведено обставин зловживання позивачем правом з метою завдати шкоди іншій особі.
У постановах Верховного Суду від 29.01.2020 у справі №916/922/19, від 04.11.2019 у справі №905/49/15, від 06.11.2018 у справі №910/6216/17, від 05.12.2018 у справі №915/878/16, зазначені висновки, відповідно до яких у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару. Встановивши наявність відбитку печатки відповідача на документах та, враховуючи, що відповідач несе повну відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, при нанесенні відбитків на договорах, актах, суди мають дослідити питання встановлення обставин, що печатка була загублена відповідачем, викрадена в нього або в інший спосіб вибула з його володіння, через що печаткою могла б протиправно скористатися інша особа. З`ясування відповідних питань і оцінка пов`язаних з ними доказів має істотне значення для вирішення такого спору, оскільки це дозволило б з максимально можливим за даних обставин ступенем достовірності ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних господарських операцій (тобто чи співпадає така особа з відповідачем у даній справі, чи ні).
У постанові Верховного Суду від 25.06.2020 у справі №924/233/18, зокрема зазначено, що позивач як особа, яка вважає, що її право порушено, самостійно визначає докази, які на його думку підтверджують заявлені вимоги. Проте, обов`язок надання правового аналізу заявлених вимог, доказів на їх підтвердження та спростування доводів учасників справи, покладений на господарський суд (пункт 60).
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу (пункт 70); принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (пункт 73).
Суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару. Такий факт повинен оцінюватися в сукупності з іншими доказами у справі, оскільки вибіркова оцінка доказів не відповідає приписам процесуального законодавства (пункти 92-93).
Аналогічні правові висновки викладені в Постанові Верховного суду у складі Касаційного господарського суду від 06 квітня 2021 року у справі № 910/11720/19. (п. 6.27 - 6.30).
Слід зазначити, що посилання відповідача у відзиві на позов про те, що позивачем не долучено до матеріалів справи жодної довіреності, яка б давала право Котенку О.М. підписувати документи від імені Концерну "Військторгсервіс" спростовуються наявною у матеріалах довіреністю від 05 січня 2021 року №15, виданою Концерном "Військторгсервіс" та дійсною до 31 грудня 2021 року, якою уповноважується начальник філії "Східна" Концерну "Військторгсервіс" Котенко О.М. на вчинення правочинів та підписання документів, зокрема, актів приймання-передачі товарів, актів приймання-передачі виконаних робіт, послуг, платіжних доручень та іншої документації, що пов`язана з діяльністю філії "Східна" Концерну "Військторгсервіс" (а.с. № 187-188).
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Як вбачається з матеріалів справи, спірні видаткові накладні та товарно-транспортні накладні до них, містять підписи сторін та відповідні відтиски печаток та відповідачем по справі не заявлялись сумніви щодо їх справжності.
Окрім того, суду були надані акти звіряння розрахунків між сторонами, згідно з якими відповідач визнає заборгованість за поставлений позивачем товар.
Таким чином, надані суду первинні документи, підтверджуючі постачання товару, повністю відповідають вимогам чинного законодавства.
Окрім того, відповідно до п. 3.5. договору постачальник зобов`язується зареєструвати податкові накладні в Єдиному реєстрі податкових накладних згідно чинного законодавства.
На виконання вимог Податкового кодексу України на п.3.5. договору податкові накладні були складені позивачем та зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних, що в свою чергу, є для відповідача підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту та не потребуються будь-якого іншого додаткового підтвердження. (а.с. №189-200).
Таким чином, на підставі вищевикладеного, суд вважає доведеними належними та допустимими доказами факти поставок товару, тоді як відповідачем не надано доказів їх оплати.
Враховуючи, що відповідно до ст. 526 ЦК України, статей 193, 198 ГК України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно вимогам закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги викладені обставини, та враховуючи те, що відповідач не надав суду жодного документу, який би підтверджував сплату заборгованості за договором у сумі 244197,65 грн., суд вважає позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 244197,65 грн. заборгованості, правомірними, законними та обґрунтованими, такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ч.1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Щодо вимоги позивача про стягнення пені у розмірі 12182,78 грн., суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Згідно приписів ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.
Відповідно до ч.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.
У відповідності до п. 7.2. договору за несвоєчасну оплату товару покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період прострочення, від неоплаченої суми за кожен день прострочення.
Відповідно до ч. 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.
Наведеною нормою передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
Зі змісту статті 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
В порушення зазначених норм позивачем нараховується пеня на суму заборгованості за поставлений товар, починаючи з останнього дня, у який зобов`язання мало бути виконане, а не з наступного дня.
З огляду на це, судом самостійно здійснено розрахунок пені, тому, згідно перерахунку, здійсненого судом, пеня, що нарахована на заборгованість у сумі 244197,65 грн. складає 12021,91 грн., та позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню. В частині стягнення заявленої до стягнення пені в сумі 160,87 грн. слід відмовити.
Згідно зі ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом ч.2 ст.625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Перевіривши розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат позивача, судом встановлено, що він здійснений неправильно, оскільки позивачем при нарахуванні трьох відсотків річних та інфляційних втрат початковою датою періоду нарахування є останній день, у який зобов`язання може бути виконане.
В даному випадку позивачем не враховано положення ч. 1 ст. 253 Цивільного кодексу України, відповідно до яких перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
Самостійно здійснивши перерахунок нарахувань 3% річних та інфляційних втрат, судом встановлено, що підлягають задоволенню 3% річних в сумі 2524,73грн. та інфляційні втрати в сумі 9647,61 грн. В частині заявлених до стягнення позивачем 3% річних в сумі 20,12 грн. та інфляційних втрат в сумі 361,77 грн. слід відмовити.
З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про наявність законних підстав для часткового задоволення позовних вимог, а саме в частині стягнення заборгованості у розмірі 244197,65 грн.; 3% річних в сумі 2524,73 грн.; інфляційних втрат в сумі 9647,61 грн.; пені у розмірі 12021,91 грн., - позовні вимоги підлягають задоволенню. В іншій частині заявлених позовних вимог слід відмовити.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 129 ГПК України. Судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Отже, судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України; ст.ст. 11, 253, 509, 526, 530, 549, 611, 625, 712 Цивільного кодексу України; ст.ст. 173, 174, 179, 230, 232 Господарського кодексу України; ст.ст. 1, 2, 4, 5, 12, 13, 14, 15, 73, 74, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 256, 257, 259 Господарського процесуального кодексу України, суд -
ВИРІШИВ:
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з Концерну "Військторгсервіс" (03151, місто Київ, вул. Молодогвардійська, 28-А, код ЄДРПОУ 33689922) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮНІОН ФУД" (64508, Харківська обл., Сахновщинський район, село Сугарівське, вул. Войцехова, 22, код ЄДРПОУ 43127263) заборгованість у розмірі 244197,65 грн.; 3% річних в сумі 2524,73 грн.; інфляційні втрати в сумі 9647,61 грн.; пеню у розмірі 12021,91 грн.; витрати по сплаті судового збору в розмірі 4025,88 грн.
В частині стягнення пені в сумі 160,87 грн.; 3% річних в сумі 20,12 грн.; інфляційних втрат в сумі 361,77 грн. - відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку для оскарження. Зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції, або до суду першої інстанції відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України.
Повне рішення складено "23" грудня 2021 р.
Суддя Л.В. Шарко
Суд | Господарський суд Харківської області |
Дата ухвалення рішення | 20.12.2021 |
Оприлюднено | 28.12.2021 |
Номер документу | 102224662 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Господарський суд Харківської області
Шарко Л.В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні