Рішення

від 22.12.2021 по справі 310/9075/18

БЕРДЯНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 310/9075/18

Пр.2/310/1066/21

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2021 року м.Бердянськ

Бердянський міськрайонний суд Запорізької області у складі: головуючого судді Вайнраух Л.А., за участі секретарки судового засідання Соколової О.В., розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Бердянськ у порядку загального позовного провадження цивільну справу №310/9075/18 за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Приморська виправна колонія (№145)», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета позову: Донецька обласна громадська організація «Захист справедливості», Міністерство соціальної політики України, Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області, начальник Державної установи «Бердянська виправна колонія (№77)» Чукін Максим Володимирович, про стягнення основної та додаткової заробітної плати за невідпрацьований час, стягнення додаткової заробітної плати за відпрацьований час, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні як компенсаторної виплати, компенсації (індексації), зобов`язання відшкодувати моральну (немайнову) шкоду, -

за участі позивача ОСОБА_1 , представника відповідача ОСОБА_2 , -

ВСТАНОВИВ:

29.10.2018 позивач звернувся до суду із вказаною позовною заявою, яку неодноразово уточнював протягом провадження справи в суді. Судом здійснювався в межах даної справи розгляд позовної заяви в редакції від 16.10.2020, за змістом якої позивач просить:

- 1) стягнути одноразово з відповідача неналежно нараховану та неналежно виплачену основну заробітну плату, за невідпрацьований час (щорічну основну відпустку більшої тривалості інваліду 3 групи за 2016, 2017 роки та неналежно нараховану щорічну відпустку за період роботи з 07.09.2017 по 01.08.2018 включно) на суму 1 253 гривні 69 копійок;

- 2) стягнути одноразово з відповідача неналежно нараховану та неналежно виплачену додаткову заробітну плату, в формі неналежно нарахованих та неналежно виплачених компенсаторних виплат, гарантованих Державою за невідпрацьований час (щорічну додаткову відпустку за 2018 рік) на суму 3 509 гривень 66 копійок;

- 3) стягнути одноразово з відповідача не нараховану та невиплачену додаткову заробітну плату в формі компенсаторних, гарантованих Державою виплат, за відпрацьований час (підвищення посадового окладу лікаря-психіатра на 25 відсотків, за умовами Наказу №308/519, який застосовується при обчисленні заробітної плати працівникам сфери охорони здоров`я незалежно від підпорядкування) на суму 16 449 гривень 97 копійок;

- 4) стягнути одноразово з відповідача середній заробіток Позивача за весь час затримки розрахунку Відповідача з Позивачем при звільненні з 01.08.2018 по 21.10.2020 (дати призначення підготовчого судового засідання по справі), як компенсаторної виплати за порушення законодавства про оплату труда, на суму 88 970 гривень 19 копійок;

- 5) стягнути одноразово з відповідача компенсацію (індексацію) на суму 12 173 гривні 94 копійки;

- 6) зобов`язати відшкодувати моральну (немайнову) шкоду позивачу за порушення його конституційного права на працю, в інший спосіб, в порядку примусового письмового вибачення суб`єкта власних повноважень, Державної установи «Бердянська виправна колонія (№77)», код ЄДРПОУ 08563518, за бездіяльність уповноважених посадових осіб суб`єкта власних повноважень, ДУ БВК №77, по забезпечення права лікаря-психіатра ОСОБА_1 , на пільги, встановлені законодавством України, для осіб, зайнятих на важкій праці з шкідливими та небезпечними умовами праці, з приводу не нарахованої та невиплаченої додаткової заробітної плати, в формі компенсаторних, гарантованих державою виплат, за відпрацьований час (підвищення посадового окладу лікаря-психіатра на 25 відсотків, за умовами Наказу №308/519, який застосовується при обчисленні заробітної плати працівникам сфери охорони здоров`я незалежно від підпорядкування), в зв`язку з відмовою уповноважених посадових осіб ДУ БВК №77, включити посаду лікаря-психіатра медичної частини ДУ БВК №77, (яка передбачена переліком закладів (підрозділів) та посад, робота в (на) яких дає право на підвищення посадових окладів (ставок) у зв`язку зі шкідливими та важкими умовами праці на 25% за пунктом 1.2 Додатку №3), в конкретній перелік посад працівників медичної частини БВК №77, які надають психіатричну та наркологічну допомогу засудженим, та яким посадові оклади (тарифні ставки) підвищуються у зв`язку зі шкідливими та важкими умовами праці на 25%, відповідно до підпункту 12 пункту 2.4.5. Наказу №308/519, який застосовується до посади лікаря психіатра ДУ БВК №77, за пунктом 5.1.4. колективного договору, у відповідності з вимогами ст.7 Закону України «Про охорону праці», ст.100 КЗпП України та вимогами ст.27 Закону України «Про психіатричну допомогу» №1489 від 20.02.2000.

Крім того, позивач просить стягнути судові витрати на суму 6994,00 гривень, з яких 6000,00 гривень витрати на професійну правничу допомогу, 994,00 гривні інші витрати, а саме, на поштову кореспонденцію.

В обгрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що з 24.11.2015 по 01.08.2018 перебував у трудових відносинах з Державною установою «Бердянська виправна колонія (№77)» (далі БВК №77) на посаді лікаря-психіатра, зокрема, в період з 07.09.2016 за сумісництвом.

1) Стосовно тривалості щорічної основної відпустки, позивач зазначає, що, як інвалід III групи, має право на основну щорічну відпустку більшої тривалості, а саме 26 календарних днів, тому вказує про незгоду із наданою йому щорічною основною відпусткою за 2016- 2017 роки, тривалістю на 2 дні менше, ніж вказана у Законі України «Про відпустки» (загалом на 4 дні менше).

Також позивач стверджує, що відповідачем неналежно нараховано щорічну відпустку за період роботи з 07.09.2017 по 01.08.2018 рік (основну та додаткову), з порушенням приписів листа Мінпраці від 24.06.2014 за №208/13/116-1. У позовній заяві наведений розрахунок за наведений період: 37*(332 календарних дні 9 святкових днів) / (365 календарних дні 13 світкових днів) = 33,95, з заокругленням це 34 належних календарних дні щорічної відпустки. Натомість, позивачу надано 33 дні, що за змістом позовної заяви зумовлює компенсацію ще за 1 день невикористаної відпустки.

Всього за 5 днів невикористаної відпустки позивач просить, виходячи із наведеного розрахунку, стягнути 250,69 гривень (середньоденний заробіток) * 5 (днів невикористаної відпустки ) = 1 253,69 гривень.

2) Відповідач, на думку позивача, при нарахуванні основної та додаткової заробітної плати в період з листопада 2015 року не виплачував додаткову заробітну плату за відпрацьований час у розмірі 25% від посадового окладу, основну та додаткову заробітну плату за невідпрацьований час (основну та додаткову щорічні відпустки належної тривалості).

При цьому, позивачем та іншими працівниками медичної частини з метою відновлення порушених прав трудового законодавства 26.01.2016 подано до профспілки відповідача пропозиції до нового проекту колективного договору з питань оплати праці (нарахування підвищення посадового окладу лікаря-психіатра на 25% згідно з п.3.3 Інструкції №222 від 07.10.2009), надання щорічної додаткової відпустки ОСОБА_1 тривалістю 25 календарних днів відповідно до Постанови КМУ від 17.11.1997 №1290. Пропозицї залишені без задоволення й з боку профспілки, й адміністрації установи (за результатами особистого прийому начальника БВК №77 ОСОБА_3 ). Позивач наголошує, що на нього у зв`язку із займаною посадою розповсюджуються положення п.5.1.4 колективного договору. Крім того, можливість застосування до нього вимог п.1.2 Додатку №3 наказу №308/519 підтверджена УПСЗН виконавчого комітету Бердянської міської ради у відповіді на його запит. Клопотання ДОГО «Захист справедливості», скероване в інтересах позивача, з боку Державної пенітенціарної служби України залишено без розгляду, в результаті надано лише роз`яснення.

Із посиланням на відповідь Департаменту заробітної плати та умов праці Міністерства соціальної політики України, позивач стверджує, що для встановлення підвищення посадового окладу на 25% робочі місця працівників не потребують проведення атестації за умовами праці.

За змістом позовної заяви відповідач надав позивачу тільки додаткову (щорічну) відпустку належної тривалості в 25 календарних днів за 2017 рік, залежно від часу зайнятості позивача в цих умовах та на підставі його додаткової заяви, в інші періоди працевлаштування вимога залишена без задоволення. Проте, за відсутності атестації робочого місця, яка не передбачена умовами колективного договору, на переконання позивача, дія п.3.1.16 абзац 3 колективного договору, яким встановлена додаткова (щорічна) відпустка лікарю-психіатру за шкідливі та небезпечні умови праці, загальною тривалістю в 11 календарних днів, втрачає силу на 20.08.2017.

Позивач вважає, що з боку відповідача порушено його право на гарантійні та компенсаторні виплати за шкідливі і важкі умови праці згідно зі ст.7 Закону України «Про охорону праці», ст.100 КЗпП України, ст.27 Закону «Про психіатричну допомогу», які відносяться саме до додаткової заробітної плати відповідно до ч.3 ст.2 Закону України «Про оплату праці», яка включає, серед іншого, гарантійні і компенсаторні виплати. Крім того, тривалість додаткової відпустки, визначена п.3.1.16 колективного договору, порушує норму ст.7 Закону України «Про відпустки» та норми тривалості додаткової відпустки, визначені Додатком 1 до Постанови КМУ №1290 від 17.11.1997 (Список виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість працівників на роботах в яких дає право на щорічну додаткову відпустку).

При цьому, як зазначає ОСОБА_1 , відповідачем при наданні щорічної додаткової відпустки позивачу за 2016 рік враховано висновок атестаційної комісії від 20.08.2012 робочого місця лікаря-психіатра «наркологічний кабінет», в який включена посада лікаря-психіатра згідно з наказом №133 від 12.07.2012, тобто, тривалість додаткової відпустки за 2016 рік не оспорюється. Щорічна додаткова відпустка за 2017 рік, як стверджує позивач, мала бути надана одночасно із відпусткою за основним місцем роботи, її тривалість була розрахована пропорційно фактично відпрацьованому позивачем часу в шкідливих та небезпечних умовах, а саме, відраховано 6 календарних днів, коли позивач не працював в шкідливих та небезпечних умовах (позивач протягом 3 місяців перебував на курсах підвищення кваліфікації) та надано 19 календарних днів додаткової відпустки, пропорційно відпрацьованому позивачем часу в шкідливих та небезпечних умовах, тобто, додаткова відпустка за 2017 рік не оспорюється позивачем, чого не дотримано у 2018 році, відповідно, додаткова відпуства, надана БВК №11, була меншою, ніж за основним місцем роботи (11 замість 25 календарних днів) на підставі п.3.1.16 колективного договору.

Позивач наголошує, що, враховуючи його посадові обов`язки, наведені у посадовій інструкції, як працівнику, безпосередньо зайнятому обслуговуванням ув`язнених хворих на психічні розлади (в тому числі, внаслідок вживання психоактивних речовин), роботодавцем мала бути врахована відсутність висновку відповідності його робочого місця лікаря-психіатра вимогам безпеки та показників, критеріїв умов праці.

Тому ОСОБА_1 вказує, що має право на виплату компенсації за 14 календарних днів невикористаної додаткової відпустки при звільненні (за 2018 рік). Враховуючи розмір нарахованої заробітної плати за 12 календарних місяців (з вересня 2017 року), та наведеного розрахунку, середньоденний розмір заробітної плати становить 250,69 гривень, тобто, за 14 днів невикористаної щорічної додаткової відпустки підлягають сплаті 3 509,66 гривень.

3) Згідно з позовною заявою, на підставі розділу 1, ч.7 Наказу №1348/5/572 та посадової Інструкції лікаря-психіатра ДУ «БВК (№77)», позивач зауважує, що надання психіатричної допомоги засудженим, здійснюється відповідно до Закону України «Про психіатричну допомогу». ОСОБА_1 має відповідну освіту лікаря та виробничий стаж, кваліфікацію за спеціальністю «психіатрія», право надання психіатричної допомоги хворим на психічні розлади, що є визначальним в даному випадку, а не праця в конкретному закладі та установі. Позивач наголошує, що мав з 24.11.2015 визначене робоче місце - структурний підрозділ медично-санітарної частини БВК №77 наркологічний кабінет (утворений згідно Наказу № 73 від 30.04.2013). З 12.01.2016 відповідач визначив його робоче місце у структурному підрозділі мсч БВК №77 - кабінет лікаря психіатра (відповідно до опису майна у кабінеті). Вважає кабінет лікаря-психіатра спеціалізованим закладом в складі неспеціалізованої установи (медико-санітарної частини БВК №77), де лікар-психіатр безпосередньо надає психіатричну допомогу ув`язненим, проводить попередній та періодичний психіатричний огляд, який також є психіатричною допомогою, надає психіатричну допомогу ув`язненим, які страждали на психічні розлади (внаслідок вживання психоактивних речовин), виконує функціональні обов`язки лікаря-нарколога на час його відсутності.

Позивач наголошує, що 12.01.2016 року у зв`язку з утворенням структурного підрозділу мсч БВК №77 - кабінету лікаря-психіатра, фактичних змін в організації надання психіатричної допомоги ув`язненим не відбулося, крім того, ОСОБА_1 не повідомлено про нові або зміну діючих умов оплати праці в бік погіршення (стаття 103 КЗпП України), під особистий підпис (ст.97 КЗпП України, ст. 21, 22, 29 ЗУ «Про оплату праці»). Вважає, що виконання посадових обов`язків пов`язано зі шкідливими та небезпечними умовами праці.

Відповідно до п.3.1.16 абзацу 3 колективного договору, як пояснює позивач, підтверджується наявність у «працівників медичної частини…роботи із шкідливими і важкими умовами праці … лікар-психіатр.», на підставі цього п.5.1.4 колективного договору, передбачено, що: «при встановлені окладів, доплат і надбавок (… за… шкідливість..) керуватися наступним нормативним документом: - наказом Міністерства праці і соціальної політики України і Міністерства охорони здоров`я України від 15.10.2005 №308/519 «Про впровадження умов оплати праці працівників закладів охорони здоров`я та установ соціального захисту населення». Тому, на думку позивача, відповідно п.п.12 п.2.4.5 Наказу №308/519 встановлення підвищення до посадового окладу у розмірі 25% є обов`язковим.

Позивач звертає увагу, що норми КЗпП України не надають права підприємству самостійно затверджувати або виключати з переліку важких робіт та робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці посаду лікаря-психіатра медичної частини БВК №77. Проте, відповідач, на його переконання, порушив право на гарантійні і компенсаторні виплати, за наявні шкідливі і важкі умови праці на підставі п.2 ч.3 ст.2 Закону України «Про оплату праці», що включаються до структури додаткової заробітної плати.

Позивач наводить розрахунок не нарахованої та невиплаченої додаткової заробітної плати в формі компенсаторних, гарантованих Державою виплат, за відпрацьований час (підвищення посадового окладу лікаря-психіатра на 25%, за умовами Наказу №308/519, а саме, згідно з позовною заявою 25% окладу за кожен місяць за період з 24.11.2015 по 01.08.2018 дорівнює 16 449,97 гривень. При цьому, в розрахунку застосовані різні посадові оклади відповідно до встановлених під час різних періодів працевлаштування позивача.

4) Стосовно вимоги про стягнення середнього заробітку позивача за весь час затримки розрахунку при звільненні з 01.08.2018 по 21.10.2020, із посиланням на ст.116, 117 КЗпП України, п.20 Постанови Пленуму ВСУ №13 від 24.12.1999, ОСОБА_1 зауважує, що він повинен бути виплачений за весь час затримки по день фактичного розрахунку - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. При цьому, відповідно до п.8 Постанови КМУ №100 від 08.02.1995, обчислення проводиться з виплат за останні 2 календарних місяця роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Таким чином, враховуючи дату звільнення 01.08.2018, обчислення за змістом позовної заяви проводиться з виплат за останні 2 календарних місяця роботи позивача - червень 2018 року (6 700 грн.) та липень 2018 року (8 756.19 грн.).

Тому, червень 2018 року (6700 грн.) + липень 2018 року (8756, 19грн.) (липень 4468, 45 грн. та донараховано в серпні, за липень 4287, 74грн. разом за липень 2018 року - 8756, 19 грн.) = 15 456,19 грн. (розмір отриманого доходу за останні 2 календарних місяця роботи позивача) : 42 (робочих дня, відпрацьованих позивачем в останніх 2 календарних місяців роботи (червень 2018 року -20 робочих днів + липень 2018 року -22 робочих дня = разом 42 робочих дня ) = 368 грн. (середньоденний заробіток) х 812 (кількість календарних днів затримки розрахунку за період з 01.08.2018 по 21.10.2020 (підготовче засідання у справі) = 298 816 гривень. Але, зазначена сума скорегована позивачем, про що вказано у позовній заяві, з урахуванням механізму компенсації відшкодування працівнику середнього заробітку, за час затримки розрахунку при звільненні за постановою ВП ВС від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц.

Відповідно до наведеної правової позиції, обчислений середній заробіток за час затримку розрахунку при звільненні на суму 298 816 гривень підлягає корекції в сторону зменшення, за п.91.1 Постанови ВП ВС, та після цього у сторону збільшення, за п. 91.2.91.3 та 91.4 Постанови, з урахуванням періоду затримки (прострочення) виплати Позивачу заробітної плати (додаткової) за роботу із шкідливими та важкими умовами праці впродовж 5 років та поведінки сторін у спірному питанні, статусу позивача, як тимчасово переміщеної особи тощо. Тому обчислений за ч.2,3 п.3 та п.8 Постанови КМУ №100, середній заробіток за час затримку розрахунку при звільненні на суму 298 816 гривень, за наведеними орієнтовними критеріями справи підлягає корекції до остаточної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 88970,19 гривень (21213,32 гривень + 67756,87 гривень = 88970,19 гривень) та підлягає стягненню з відповідача.

5) Щодо стягнення компенсації (індексації) на суму 12173,94 гривень, як зазначає позивач, - згідно з ч.6 ст.95 КЗпП, ст.33,34 Закону України «Про оплату праці», заходами державного регулювання оплати праці є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків виплати, як зазначено у правовій позиції, викладеній у п.12 Постанові ВП ВС від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц. Порядок нарахування та виплати компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати встановлено Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2020. Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться), що передбачено ст.3 Закону №2050-ІІІ. Позивач в обгрунтування цієї вимоги також наводить посилання на рішення КСУвід 15.10.2013 №9-рп/2013, зауважує, що суми виплат, пов`язаних з індексацією заробітної плати працівників, входять до складу фонду додаткової заробітної плати згідно з п.п.2.2.7 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату України від 13.01.2004 №5, зареєстрованим в МЮУ 27.01.2004 за №114/8713. Із врахуванням змісту Постанови ВС від 30.01.2019 у справі №755/19954/15-ц, відповідно до наведеного у позовній заяві розрахунку за період з листопада 2015 року по вересень 2020 року позивач просить стягнути в рахунок компенсації вказану суму.

6) В обгрунтування завдання моральної (немайнової) шкоди, згідно з позовною заявою, позивач зазначає, що обраний спосіб захисту обрав з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин, крім того, він не порушує прав інших осіб. В якості правового обгрунтування наводить норми ст.56 Конституції України, ст.23 ЦК України, ст. 234-1 КЗпП України. Наголошує, що відмова в винагороді за виконану роботу негативно вплинуло на його моральний стан, адже це є природною реакцією людини на аналогічну ситуацію, що ускладнюється, враховуючи наявність інвалідності ІІІ групи за загальним захворюванням та статусу внутрішньо переміщеної особи, позбавленої житла та заощаджень. Подія відбувалась на виду у всього колективу, що порушувало його нормальне існування в суспільстві, ганьбило позивача як людину, погіршувало його відносини з оточуючими та колегами, знижувало авторитет та ділову репутацію. ОСОБА_1 зазначає, що переживав внутрішню напругу в зв`язку з невизначеністю свого стану за відсутності винагороди за роботу, втратив душевний спокій, став роздратованим, а також перебував в постійному стресовому стані, не маючи засобів для належного рівня життя, що негативним станом позначилося на його самопочутті та стані здоров`я. Позивач оглянутий комісією лікарів-психіатрів 08.05.2019, якою констатовано розлади адаптації, короткочасну депресивну реакцію. Вважає, що відповідачем порушено його конституційне право на працю. Крім того, відмічав порушення сну, високий ризик нервового виснаження, високий тиск, головні болі, загострення хронічних захворювань на підставі нервового виснаження.

У позовній заяві також наголошено, що позивач вимушений був звернутися 21.05.2019 до лікаря загальної практики ОСОБА_4 , який надав діагноз: розлади адаптації, транзиторна депресивна реакція ДГПЗ 1-2 ст., ангулярний герпес та призначив з цього приводу ліки.

Позивач вважає, що відшкодування моральної шкоди у обраний спосіб здатне забезпечити відновлення його становища та є достатньо конвенційним.

Окремо в позовній заяві наведено обгрунтування витрат позивача на професійну правничу допомогу та відправлення поштової кореспонденції, зокрема, із посиланням на практику ЄСПЛ.

На підставі наведеного, із посиланням на ст.43, 55 Конституції України, ст.7 Закону України «Про охорону праці», ст.100 КЗпП України, ст. 95, 232, 233 КзПП, ст.23 ЦК України, Постанову Пленуму ВСУ від 06.11.1992 р №9, п.1 ст.6, ст.13 Конвенції, позивач просить задовольнити позов.

Первісно позовна заява прийнята до розгляду на підставі ухвали судді Бердянського міськрайонного суду Запорізької області Білоусової О.М. від 05.11.2018 (т.с.1 а.с.52).

Справа передана в провадження визначеному головуючому судді Вайнраух Л.А. після проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями на підставі протоколу від 05.08.2020 згідно з ухвалою суду від 03.08.2020.

Ухвалою судді від 07.08.2020 постановлено прийняти цивільну справу до свого провадження. Залишено без руху уточнену позовну заяву ОСОБА_1 до ДУ «Бердянська виправна колонія (№77)», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета позову, на стороні позивача: Донецька обласна громадська організація «Захист справедливості», ГО «Військово-патріотичне об`єднання учасників АТО «Сармат» м. Бердянськ, ГО «Альянс Української Єдності», Міністерство соціальної політики України, Національне антикорупційне бюро України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета позову, на стороні відповідача: Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Бердянської міської ради, начальник ДУ «Бердянська виправна колонія (№77)» Чукін М.В., про стягнення основної та додаткової невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні як компенсаторної виплати, інфляційних нарахувань та трьох процентів річних за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань, зобов`язання відшкодувати моральну (немайнову) шкоду, - у зв`язку із виявленими, перерахованими вище недоліками, із наданням позивачу строк п`ять днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху для їх виправлення шляхом подання уточненої позовної заяви та надання до матеріалів справи оригіналу платіжного документа, що підтверджує сплату судового збору у визначеній судом сумі, або клопотання в обґрунтування застосування ч.1 ст.136 ЦПК України.

13.08.2020 до справи позивачем подано заяву про відкликання уточненої позовної заяви з підстав, передбачених п.3 ч.4 ст.185 ЦПК України та визнання остаточною позовної заяви у редакції від 16.09.2020, яку позивач підтримує. Зазначена заява врахована позивачем й за змістом заяви, поданої до суду 21.08.2020 на виконання ухвали від 07.08.2020. Крім того, ОСОБА_1 подано клопотання про відстрочення сплати судового збору за уточнену позовну заяву від 16.09.2019 щодо вимоги про стягнення середнього заробітку позивача за весь час затримки розрахунку відповідача при звільненні до ухвалення судового рішення у даній справі.

Ухвалою судді від 25.08.2020 постановлено продовжити розгляд цивільної справи за уточненою позовною заявою ОСОБА_1 від 16.09.2019, поданою до суду 17.09.2019, із такими позовними вимогами: одноразово стягнути з відповідача суму неналежно нарахованої та неналежно виплаченої основної заробітної плати за невідпрацьований час інваліду 3 групи (щорічну основну відпустку більшої тривалості інваліду 3 групи за 2016-2017 роки) у сумі 1 002,76 гривень;одноразово стягнути з відповідача неналежно нараховану та неналежно виплачену додаткову заробітну плату в формі неналежно нарахованих та неналежно виплачених компенсаторних виплат, гарантованих Державою, за невідпрацьований час (щорічну додаткову відпустку за 2018 рік) у сумі 3 509,66 гривень; одноразово стягнути з відповідача не нараховану та не виплачену додаткову заробітну плату, в формі компенсаторних виплат, гарантованих Державою, за відпрацьований час (підвищення посадового окладу лікаря-психіатра на 25 відсотків, за умовами Наказу №308/519, який застосовується при обчисленні заробітної плати працівниками сфери охорони здоров`я незалежно від підпорядкування) на суму 16 449,97 гривень; одноразово стягнути з відповідача середній заробіток позивача за весь час затримки розрахунку відповідача при звільненні позивача, на дату надання уточненої позовної заяви, як компенсаторну виплату за порушення законодавства про оплату праці у сумі 141 680,00 гривень; одноразово стягнути з відповідача інфляційні нарахування та три проценти річних від простроченої суми основного боргу, відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань відповідачем (користування невиплаченою сумою заробітної плати) у сумі 2 338,34 гривні.

Вказаною ухвалою також залишено без розгляду іншу частину позовних вимог ОСОБА_1 у цій справі, а саме: про одноразове стягнення з відповідача на його користь середнього заробітку позивача за весь час затримки розрахунку відповідача при звільненні позивача, на дату надання уточненої позовної заяви, як компенсаторної виплати за порушення законодавства про оплату праці у сумі 117 760,00 гривень; одноразове стягнення з відповідача на його користь інфляційних нарахувань та трьох процентів річних від простроченої суми основного боргу, як відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань відповідачем (користування невиплаченою сумою заробітної плати) у сумі 5 061,03 гривень; про зобов`язання відшкодувати моральну (немайнову) шкоду у визначений позивачем спосіб.

Також, постановлено у вищенаведеній ухвалі клопотання про відстрочення сплати судового збору за уточнену позовну заяву від 16.09.2019 повернути ОСОБА_1 без розгляду, справу розглядати в порядку загального позовного провадження. Визначено дату, час і місце проведення підготовчого засідання.

Постановлено з метою виконання завдань підготовчого провадження клопотання, заявлені позивачем у письмовій формі (відповідно до мотивувальної частини ухвали протягом всього розгляду справи, наявні в її матеріалах), розглянути під час проведення підготовчого судового засідання.

Крім того, відповідно до мотивувальної частини вказаної ухвали, стосовно клопотання про відстрочення сплати судового збору, суддя дійшла висновку про наявність підстав для його повернення позивачу без розгляду з таких підстав. Так, клопотання подано з приводу позовних вимог, які вже прийняті до розгляду судом у його попередньому складі (ухвала від 14.01.2020). Питання про залишення без руху позовної заяви (від 16.09.2019) після прийняття до провадження цивільної справи в ухвалі від 07.08.2020 не розглядалось. Тому, оскільки належні підстави подання та розгляду у клопотання не зазначені, підлягає застосуванню п.5 ч.1 ст.183 ЦПК України, що зумовлює його повернення ОСОБА_1 без розгляду на виконання ч.4 ст.183 ЦПК України.

Ухвалою суду від 21.10.2020 закрито підготовче провадження у цивільній справі, призначено її до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні. Клопотання про витребування доказів задоволено. В порядку витребування доказів зобов`язано Державну установу «Бердянська виправна колонія (№77)» надати до суду:

- належним чином засвідчені сформовані відповідальними особами (в тому числі лікарем-психіатром медичної частини ДУ БВК (№77) Бондаренко С.О.) форми державної статистичної звітності №10 «Звіт про захворювання та контингент хворих на розлади психіки та поведінки за 2015,2016,2017,2018 роки» засуджених ДУ БВК(№77), яка заповнюється відповідальними особами, лікувально-профілактичними закладами, які надають психіатричну допомогу незалежно від відомчого підпорядкування та форм власності в відповідності до «Інструкції щодо заповнення форм державної статистичної звітності №10 «Звіт про захворювання та контингент хворих на розлади психіки та поведінки» наказу від 31.07.2000 за №256\184 Державного комітету статистики МОЗ України;

- висновок атестаційної комісії та карти умови праці робочого місця лікаря-психіатра «наркологічний кабінет» медичної частини БВК №77 від 20.08.2012, складеного за формою №2 Постанови Міністерства праці України №41 від 01.09.1992 та заповненою з урахуванням «Інструкції заповнення карт умов праці при проведенні атестації робочого місця» від 30.11.1992 за №06-41-48, на підставі якого додаткова щорічна відпустка лікаря-психіатра медичної частини БВК №77, встановлена тривалістю в 11 календарних днів та внесена до пункту 3.1.16 абзац 3 колективного договору;

- копію повного тексту аудиторського звіту від 21.12.2018 за результатами внутрішнього аудиту стану фінансово-господарської діяльності державної установи «Бердянська виправна колонія (№77)» за період з 01.07.2015 по 30.09.2018;

- розписку про ознайомлення з боку адміністрації ДУ «Бердянська виправна колонія (№77)» позивача про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних та шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуті, та можливі наслідки їх впливу на здоров`я, його права та пільги і компенсацію за роботу в таких умовах, відповідно до чинного законодавства і колективного договору, яку відповідач зобов`язаний був зробити за вимогами ч.1 ст. 29 КЗпП України.

В порядку витребування доказів зобов`язано Департамент охорони здоров`я Запорізької обласної державної адміністрації, надати до суду: належним чином засвідчену копію «Звіту професійної діяльності лікаря-психіатра медичної частини Бердянської виправної колонії управління ДПтС України в Запорізькій області (№77) Бондаренка Станіслава Олександровича за звітний період 2015, 2016, 2017 року», із атестаційної справи лікаря-психіатра ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , складеного за наявними показниками форми №10 за звітний період 2015, 2016, 2017 років та на підставі якого наказом атестаційній комісії при Департаменті охорони здоров`я Запорізької обласної державної адміністрації від 20.11.2017 №559-0 ОСОБА_1 підтверджена вища кваліфікаційна категорія зі спеціальності «Психіатрія», видано посвідчення №2371 (додаток № 13) та продовжено право доступу до надання психіатричної допомоги населенню (право роботи в особливих умовах відмінних від нормальних).

Постановлено викликати та допитати в якості свідка позивача ОСОБА_1 , а також: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_3 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 .

Розгляд клопотання про допит свідка ОСОБА_12 відкладено до виконання ухвали суду в частині витребування доказів та дослідження письмового доказу - повного тексту аудиторського звіту від 21.12.2018 за результатами внутрішнього аудиту стану фінансово-господарської діяльності державної установи «Бердянська виправна колонія (№77)» за період з 01.07.2015 по 30.09.2018.

Свідків попереджено про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве показання чи відмову від давання показань на вимогу суду.

Відповідно до описової частини ухвали суду позивач підтримав подану 16.10.2020 уточнену позовну заяву, заявив клопотання про уточнення переліку третіх осіб, які беруть участь під час розгляду справи, а саме, просив виключити Громадську організацію «Військово-Патріотичне об`єднання учасників АТО «Сармат»» м.Бердянськ, Громадську організацію «Альянс Української Єдності» та Національне антикорупційне бюро України. Крім того, відмовився від клопотання про витребування доказів в частині п. "Б" й "Г", викладених у останній редакції позовної заяви, підтримав клопотання про допит свідків, навівши доводи в його обґрунтування стосовно кожної заявленої до допиту особи. Стосовно переліку позовних вимог, позивач уточнив вимогу №5 в частині дати звільнення 01.08.2018, та, відповідно, початку періоду нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Додатково позивач на запитання суду уточнив, як вбачається зі змісту ухвали, що інші клопотання, заявлені під час розгляду справи в суді, не підтримує, оскільки вони вичерпно викладені у вказаній вище позовній заяві.

Ухвалою суду від 18.11.2020 визнано необґрунтованим відвід судді Вайнраух Л.А., заявлений позивачем ОСОБА_1 . Заяву ОСОБА_1 про відвід судді Вайнраух Л.А. залишено без задоволення.

Ухвалою суду від 18.11.2020 постановлено виправити описку, допущену у резолютивній частині ухвали Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 21.10.2020 про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті, викласти та вважати вірним перший абзац резолютивної частини у такій редакції: «Закрити підготовче провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ДУ «Бердянська виправна колонія (№77)», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета позову: ДОГО «Захист справедливості», Міністерство соціальної політики України, Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Бердянської міської ради, начальник ДУ «Бердянська виправна колонія (№77)» Чукін М.В., про стягнення основної та додаткової заробітної плати за невідпрацьований час, стягнення додаткової заробітної плати за відпрацьований час, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні як компенсаторної виплати, компенсації (індексації), зобов`язання відшкодувати моральну (немайнову) шкоду».

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 07.12.2020 постановлено апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 21.10.2020 про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті повернуто до суду першої інстанції для виконання вимог п.п. 15, 15.11, ч.1 Розділу ХІІІ "Перехідні положення" ЦПК України.

Ухвалою суду від 14.12.2020 постановлено апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 21.10.2020 про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті повернуто заявнику. Клопотання ОСОБА_1 про зупинення провадження по справі задоволено. Зупинено провадження у цивільній справі до перегляду в апеляційному порядку Запорізьким апеляційним судом протокольної ухвали Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 18.11.2020, якою постановлено вважати неприйнятою та повернуто без розгляду уточнену позовну заяву, подану 11.11.2020 ОСОБА_1 .

Постановою Запорізького апеляційного суду від 29.12.2020 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Ухвалу Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 18.11.2020 у цій справі залишено без змін (щодо ухвали про виправлення описки).

Крім того, постановою Запорізького апеляційного суду від 29.12.2020 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Протокольну ухвалу, постановлену в судовому засіданні 18.11.2020 у цій справі скасовано, справу повернуто для продовження розгляду.

Відповідно до ухвали суду від 21.01.2021 поновлено провадження у даній цивільній справі.

Згідно з ухвалою суду від 12.03.2021 визнано необґрунтованим відвід судді Вайнраух Л.А., заявлений позивачем ОСОБА_1 12.03.2021. Заяву ОСОБА_1 про відвід судді Вайнраух Л.А. залишено без задоволення.

Ухвалою суду від 21.05.2021 постановлено уточнену позовну заяву ОСОБА_1 до ДУ «Бердянська виправна колонія (№77)», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета позову: ДОГО «Захист справедливості», Міністерство соціальної політики України, Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Бердянської міської ради, начальник ДУ «Бердянська виправна колонія (№77)» Чукін М.В., про стягнення основної та додаткової заробітної плати за невідпрацьований час, стягнення додаткової заробітної плати за відпрацьований час, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні як компенсаторної виплати, компенсації (індексації), зобов`язання відшкодувати моральну (немайнову) шкоду, - подану до суду 11.11.2020, повернути позивачу. Ухвалено продовжити судовий розгляд цивільної справи на підставі позовної заяви, поданої 16.10.2020.

Судом встановлено, що в частині витребування доказів до справи надійшла відповідь від Департаменту охорони здоров`я Запорізької обласної державної адміністрації за вх.№ від 10.11.2020 (т.с.4, а.с.91) та надано докази, що перебували у його володінні (копія наказу щодо атестації позивача). Відповідач також надав відповідь на виконання ухвали суду в частині витребування доказів 29.04.2021 (т.с.5, а.с.118). Вказані в ухвалі документи в установі не зберігаються, про що зазначено у відповіді, їх надання не видається за можливе. Підтверджено відсутність атестації робочого місця лікаря-психіатра медичної частини виправної колонії.

Згідно з узагальненою позицією відповідача у даній справі, наведеній у відзивах на позовну заяву, а також відповідей ДУ «БВК (№77)» на виконання ухвали суду, факт перебування сторін у трудових правовідносинах з 24.11.2015 до 01.08.2018 відповідачем визнається, зокрема, періоди працевлаштування ОСОБА_1 за основним місцем роботи та за сумісництвом. БВК №77 була виправною колонією мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання для чоловіків, у тому числі у її структурі діяла дільниця соціальної реабілітації. Штатним розкладом в медичній частині установи не передбачено палат та кабінетів для лікування психічно хворих та осіб, які страждають хронічним алкоголізмом і наркоманією. Таким чином, як стверджує відповідач, не було підстав для підвищення посадового окладу ОСОБА_1 на 25% у зв`язку із шкідливими та важкими умовами праці, оскільки позивач займав посаду лікаря-психіатра в медичній частині, а не лікувальному закладі для лікування психічно хворих, осіб, які страждають на залежності.

Відповідач наголошує, що ОСОБА_1 надавав допомогу засудженим на догоспітальному періоді, приймав заходи з ізоляції засуджених з гострими психічними розладами, встановлював попередній діагноз. В разі, якщо засуджені потребували госпіталізації та лікування в спеціалізованій психіатричній лікарні, то згідно з нарядом вони направлялись до Вільнянської спеціалізованої психіатричної лікарні №20 при ДУ «Вільнянська ВК (№20)».

Крім того, право позивача на підвищення посадового окладу на 25% у зв`язку із шкідливими та важкими умовами праці також виключається, виходячи зі змісту п.1.5 Додатку 3 до Умов оплати праці працівників закладів охорони здоров`я та установ соціального захисту населення, затвердженого Спільним наказом Міністерства праці та соціальної політики України та МОЗ України від 05.10.2005 №308/519.

Посада лікаря-психіатра медичної частини ДУ «Бердянська виправна колонія (№77)» відноситься до категорії персоналу фахівець без спеціального звання, яка може заміщуватися як особами начальницького складу, так і особами, які не мають спеціального звання. Положення Інструкцій №222 та №326/5, на які наводить посилання позивач, застосовуються для осіб рядового та начальницького складу, до яких ОСОБА_1 відношення не має.

За твердженням сторони відповідача атестація робочого місця лікаря-психіатра та лікаря-нарколога медичної частини ДУ «Бердянська виправна колонія (№77)» не проводилася, тому надати нормативні документи щодо їх статусу не має можливості.

Крім того, за змістом відзиву, наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 03.10.2004 №190, який діяв на час працевлаштування позивача в ДУ «Бердянська виправна колонія (№77)» затверджений Порядок підвищення посадових окладів (тарифних ставок) працівників установ Державної кримінально-виконавчої служби, які не мають спеціальних звань рядового і начальницького складу, за особливі умови праці, пов`язані з роботою із засудженими та особами, що тримаються у слідчих ізоляторах. Пунктом 7.1 Порядку затверджено підвищення посадового окладу на 20% працівникам у кримінально-виконавчих установах мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання. Саме на підставі цього наказу ОСОБА_1 був підвищений посадовий оклад на 20 %.

Відповідач стверджує також, що позивачу в період працевлаштування на посаді лікаряпсихіатра в медичній частині ДУ «Бердянська виправна колонія (№77)», надавалася додаткова відпустка за особливий характер праці (за роботи із шкідливими і важкими умовами праці) тривалістю 11 календарних днів згідно з пп.3.1.16 п.3.1 розділу 3 колективного договору, укладеного між адміністрацією БВК№77 управління Державної пенітенціарної служби України в Запорізькій області та комітетом первинної профспілкової організації працівників Бердянської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Запорізькій області (№77) Всеукраїнської профспілки персоналу органів та установ пенітенціарної служби. Колективний договір, укладений строком на 2013-2015 роки, продовжував діяти на підставі п.1.9 договору до того часу, поки Сторони не укладуть новий або не переглянуть чинний договір. При цьому, новий колективний договір схвалено зборами трудового колективу, затверджено на підставі протоколу №4 від 07.10.2019 та зареєстровано управлінням праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області за №17941 від 16.10.2019, тобто, до часу звільнення позивача діяв колективний договір №3 від 24.04.2013. Відповідач окремо наголошує, що у Списку посад та професій у додатку до Постанови КМУ від 17.11.1997 №1290 визначено максимальну тривалість щорічної додаткової відпустки, а конкретна тривалість визначається у відповідності до вимог ст.8 Закону України «Про відпустки» колективним чи трудовим договором залежно від часу зайнятості працівника в цих умовах.

Відповідач зауважує по тексту відзиву, що всі нарахування та виплати на користь позивача в період його перебування в трудових відносинах з ДУ «Бердянська виправна колонія (№77)» з 24.11.2015 по 01.08.2018 проводились згідно чинного законодавства. В день звільнення ОСОБА_1 згідно зі ст.116 КзпП України проведено розрахунок із працівником та виплачено всі необхідні суми, що належали до виплати.

Враховуючи вищенаведене, відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі.

Позивач протягом судового розгляду мав намір зменшити позовні вимоги щодо суми 88970,19 гривень, заявленої до стягнення, проте, після роз`яснення положень ст.49 ЦПК України (стадії зменшення позовних вимог) та порядку залишення частини позовних вимог без розгляду клопотання не підтримав, просив продовжити розгляд вимоги №5 у редакції, наведеній у позовній заяві від 16.10.2021, у вказаній сумі, із врахуванням практики Верховного Суду, клопотань про залишення частини позовних вимог без розгляду не заявляв (протокол судового засіданні від 11.11.2021).

Третя особа управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету БМР листом за вх.№від 25.09.2020, вх.№ від 17.11.2020 в особі представника повідомила про розгляд справи за його відсутності (т.с.3 а.с.217, т.с.4, а.с.161).

Третя особа ДОГО «Захист справедливості» письмово повідомила через представника (вх.№ від 01.06.2021) про розгляд цивільної справи за його відсутності. Позовні вимоги ОСОБА_1 представник третьої особи Тарасенко В.М. підтримує. Клопотання розглянуто та задоволено за участі представника (т.с.5 а.с.180, 183).

Інші треті особи та їх представники (Міністерство соціальної політики України та начальник БВК №77 Чукін М.В.) неодноразово та завчасно повідомлялись про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явились, своїм правом на подання письмових пояснень, передбаченим ч.4 ст.174, ст.181 ЦПК України, не скористались. З урахуванням положень ч.1 ст.223 ЦПК України та думки позивача, представника відповідача, перешкод для розгляду справи за їх відсутності судом не встановлено. Суд в цьому випадку бере до уваги строки провадження справи й його тривалість, а також думку сторін, наявність достатнього часу для доведення третіми особами до відома суду їх позиції.

Відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 23.09.2021 №3371/5 ДУ «Бердянська виправна колонія (№77)» перейменована в ДУ «Приморська виправна колонія (№145)», затверджено Положення «Про ДУ «Приморська виправна колонія (№145)», відповідно до якого вказана установа є правонаступником ДУ «Бердянська виправна колонія (№77)», у зв`язку із чим відповідача у даній справі замінено під час судового розгляду справи відповідно до вимог ст.55 ЦПК України. Засвідчені копії виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, з наказу МЮУ «Про перейменування державної установи «Бердянська виправна колонія (№77)» та затвердження положення про неї» від 23.09.2021 №3371/5 та вказаного Положення досліджено судом.

Стосовно того, що під час розгляду справи судом не здійснено заміну третьої особи начальника ДУ «Бердянська виправна колонії (№77)» Чукіна М.В., суд зауважує, що допущені на думку позивача порушення його прав та законних інтересів ОСОБА_1 безпосередньо пов`язував із особою ОСОБА_3 , який представляв адміністрацію установи. Крім того, на час існування трудових відносин між сторонами ОСОБА_3 займав вказану посаду начальника та видавав накази про призначення на посаду, надання щорічних відпусток, звільнення позивача. До перейменування ДУ «Бердянська виправна колонії (№77)» на ДУ «Приморська виправна колонія (№145)» Чукін М.В. призначений на іншу посаду, про що повідомили суд сторони у справі, про витребування відомостей у зв`язку із цим та про його безпосередню участь під час розгляду справи позивач та інші учасники справи клопотань не заявляли.

Позивач та представник відповідача в судовому засіданні підтримали обгрунтування й доводи заяв по суті справи, наявних у її матеріалах. Позивач наполягав на задоволенні позову в повному обсязі, а відповідач на відмові у його задоволенні відносно всіх заявлених позовних вимог, підтримавши доводи, наведені у відзиві.

Позивач просив проводити підготовче судове засідання у справі та судовий розгляд за відсутності представника позивача адвоката Колбанцева В.В. (ордер КС №371667 від 24.07.2020, т.с.3 а.с.121), що підтверджено технічними записами фіксування судових засідань від 21.10.2021, 03.06.2021; ухвалою суду від 21.10.2021, т.с.4 а.с.61).

Зустрічної позовної заяви та інших заяв по суті справи не подано. Інших процесуальних дій під час розгляду справи судом вчинено не було, відповідні клопотання сторонами не заявлено.

Розглянувши позовну заяву, дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення сторін та свідків, а також позивача, допитаного як свідка, відтворивши наявні відеозаписи, надані стороною позивача, суд дійшов висновку про те, що позов не підлягає задоволенню в повному обсязі у зв`язку з такими встановленими фактичними обставинами справи та відповідними їм правовідносинами.

Судом встановлено, що 24.11.2015 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , призначено на посаду лікаря-психіатра медичної частини БВК №77 Управління Державної пенітенціарної служби України в Запорізькій області, 06.09.2016 звільнено за власним бажанням, з 07.09.2016 позивач зарахований на посаду лікаря-психіатра (дільничного дорослого для військомату) диспансерного відділення Комунальної установи «Бердянський психоневрологічний диспансер» Запорізької обласної ради, та за сумісництвом в БВК №77.

Згідно з пенсійним посвідченням, виданим Пенсійним фондом України за №2092107636 11.02.2015, ОСОБА_1 отримує пенсію по інвалідності 3 групи за загальним захворюванням довічно (т.с.2 а.с.34).

Спеціальне звання позивачу не присвоєно, тобто, відповідно до наданих доказів, він не відноситься до осіб рядового та начальницького складу.

20.11.2017 відповідно до запису в трудовій книжці та копії наказу Департаменту охорони здоров`я Запорізької обласної державної адміністрації від 20.11.2017 №559-о ОСОБА_1 підтвердив вищу кваліфікаційну категорію за спеціальністю «Психіатрія» (трудова книжка у засвідченій копії, т.с.1, а.с.9, копія наказу, т.с.4, а.с. 92-94).

Судом досліджено витяг з наказу начальника БВК №77 Чукіна М.В. №256о/с від 20.11.2015, відповідно до якого встановлено, що ОСОБА_1 прийнято на посаду лікаря-психіатра медичної частини БВК №77 з підвищенням до посадового окладу за особливі умови праці 20% з 24.11.2015 з іспитовим строком 2 місяці (т.с.1 а.с.21,158).

19.07.2016 ОСОБА_1 надано щорічну відпустку (наказ від 19.07.2016 №165 о/с, т.с.1, а.с.62, 156, т.с.5 а.с.199) за період з 24.11.2015 по 24.11.2016 тривалістю 36 календарних днів (24 основна, 11 колективний договір, 1 святковий) з 01.08.2016 по 05.09.2016. Вказані копії надані стороною відповідача, у володінні якої перебувають оригінали доказу, та саме така редакція наказу підтверджена у відзиві, що наявний у матеріалах справи, зокрема, у т.с.4 на а.с.76).

Відповідно до клопотання ОСОБА_1 від 01.09.2020 (т.с.3 а.с.195), витяг з наказу, який наявний у т.с.1 на а.с.38, що містить інші дані в частині тривалості основної відпустки та загальної її тривалості (більше на дві дні), є, на переконання суду, недостовірним доказом, з приводу чого суд погоджується із твердженнями позивача.

Так, наявна розбіжність у наказі у порівнянні із витягом з нього, вирішується судом на користь повного тексту наказу, засвідченого належним чином. Крім того, це узгоджується із датою звільнення позивача з виправної колонії, як з основного місця роботи, що підтверджено копією трудової книжки та на чому наголошував позивач.

З 07.09.2016 ОСОБА_1 за сумісництвом на умовах неповного робочого часу обіймає посаду лікаря-психіатра медичної частини БВК №77, що визнається сторонами. Як видно з витягу з наказу начальника БВК №77 ОСОБА_3 від 07.09.2016 №216о/с, ОСОБА_1 прийнято на посаду лікаря-психіатра медичної частини на 0,5 ставки за сумісництвом до БВК №77 з 07.09.2016 з посадовим окладом 13 тарифного розряду. На підставі наказу ДДУ ПВП від 03.10.2004 №190 підвищено посадовий оклад на 20% за особливі умови праці з 07.09.2016 (т.с.1 а.с.29).

03.04.2017 згідно з наказом №30/ос/вп-17 ОСОБА_1 надано додаткову оплачувану відпустку на період проходження післядипломного навчання, тривалістю 31 календарний день, з 01.04.2017 по 01.05.2017 (витяг, т.с.5 а.с.186).

Відповідно до наказу від 06.06.2017 №92/ос-17 за підписом начальника установи Чукіна М.В., ОСОБА_1 у зв`язку із підвищенням кваліфікації направлено до Харківської медичної академії на 30 календарних днів з 06.06.2017 по 06.07.2017, період оплачувався відповідно до Постанови КМУ №524 від 11.05.2011 (т.с.5 а.с.188).

За даними витягу з наказу та копії наказу начальника БВК №77 Чукіна М.В., №59/ос/вп-17 від 19.07.2017, ОСОБА_1 надано щорічну відпустку згідно з основним місцем роботи за сумісництвом за період з 07.09.2016 07.09.2017 тривалістю 43 календарних дня (24- основна, 25 додаткова, зменшена на 6 днів перебування на курсах підвищення кваліфікації (24.08.2017 є неробочим та святковим днем додати 1 день до основної відпустки) з 20.07.2017 по 01.09.2017 (т.с.1 а.с.20, т.с.5 а.с.189).

Крім того, з 09.07.2018 відповідно до наказу №54/ос/вп/18 від 09.07.2018 начальника БВК №77 ОСОБА_3 , позивачу надано щорічну відпустку (за сумісництвом на 0,5 ставки): за період з 07.09.2017 до 06.09.2018 тривалістю 37 календарних днів (з них 26 як інваліду 3 групи, 11 додаткова) з 09.07.2018 по 14.08.2018, згідно відпустки за основним місцем роботи (т.с.1 а.с.39,63,157, т.с.5 а.с.190). Довідка від 24.06.2021 №10-3113 для обчислення середньої заробітної плати для сплати цієї відпустки тривалістю 37 календарних днів надана відповідачем та досліджена судом (т.с.5, а.с.191).

Суд зауважує, що всі відпустки надавались саме на підставі заяв позивача, про що зазначено у кожному з наведених вище наказів, тексти заяв про надання основних та додаткових відпусток до суду сторонами не надано.

Згідно з наказом начальника БВК №77 ОСОБА_3 №146/ос-18 від 01.08.2018 (т.с.1 а.с.16), ОСОБА_1 звільнено за власним бажанням (на підставі заяви) за ст.38 КЗпП України з посади лікаря-психіатра медичної частини на 0,5 ставки за сумісництвом ДУ «Бердянська виправна колонія (№77)» 01.08.2018. Вирішено відрахувати за 4 дні надмірно нарахованої частини щорічної відпустки за період з 07.09.2017 по 06.09.2018.

Розмір посадового окладу позивачу відповідно до наказів №274 о/с від 17.12.2015, №110 о/с від 18.05.2016, №282/ос від 25.11.2016, №4/ос-17 від 05.01.2017, №7/ос-18 від 09.01.2018 «Про встановлення посадових окладів», встановлений з 01.12.2015 у сумі 2527,00 гривень, з 01.05.2016 у сумі 2690,00 гривень, з 01.12.2016 у сумі 1515,00 гривень (0,5 ставки), з 01.01.2017 у сумі 1816,00 гривень (0,5 ставки) та з 01.01.2018 у сумі 2000,00 гривень (0,5 ставки) відповідно. (т.с.1 а.с.30-37, 65-70). Також у справі наявна довідка щодо встановлених посадових окладів лікарю-психіатру ОСОБА_1 від 12.08.2019 №11-4295 за підписом начальника відділу по роботі з персоналом БВК №77 ОСОБА_13 (т.с.2 а.с.57), у якій додатково наведено врегулювання посадового окладу позивача згідно з наказами № 256 о/с від 20.11.2015 у сумі 2297,00 гривень, №216 о/с від 07.09.2016 у сумі 1345,00 гривень (0,5 ставки), №25/ос-18 від 26.01.2018 у сумі 2000,00 гривень (0,5 ставки).

Відповідно до довідки БВК №77 від 11.09.2018 №4-4438, ОСОБА_1 працював в БВК №77 з 24.11.2015 по 01.08.2018, його нарахований дохід за період з 24.11.2015 по 01.08.2018 склав 143758,26 гривень (розміру стимулюючих виплат у довідці не зазначено) (т.с.1 а.с.10).

До посадового окладу позивача роботодавцем нараховувалось підвищення у розмірі 20% від розміру окладу на підставі п.7.1 Наказу ДДУ №190 від 03.10.2014 «Про затвердження порядку підвищення посадових окладів (тарифних ставок) працівників установ Державної кримінально-виконавчої служби, які не мають спеціальних звань рядового і начальницького складу, за особливі умови праці, пов`язані з роботою із засудженими та особами, що тримаються у слідчих ізоляторах», 30% за вислугу років, на підтвердження чого відповідачем надано довідки, засвідчені належним чином, за весь період працевлаштування позивача у БВК №77.

Крім того, протягом 2016-2017 років здійснювалось нарахування й 50% до посадового окладу за особливі умови служби відповідно до п.3 Постанови КМУ №268 від 09.03.2006 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів», тобто, за особливі умови праці, пов`язані з роботою із засудженими та особами, що тримаються у слідчих ізоляторах, що для інших установ виконання покарань (з урахуванням рівня безпеки, типу та категорій засуджених передбачена у розмірі до 50% максимально). У досліджених судом довідках в різні періоди зазначено розміри премії, матеріальної допомоги та відпускних. (т.с.2, а.с.58-61). Надбавки (підвищення до окладу) не нараховувались у період відпусток.

У справі також наявні індивідуальні відомості про застраховану особу форми ОК-7 (т.с.1 а.с.11-15), згідно з якими періоди виплати заробітку, з яких сплачено єдиний внесок (періоди сплати за відповідним кодом юридичної особи 08563518) відносно ОСОБА_1 узгоджуються із вище наведеними періодами працевлаштування. Про наявність обліку спеціального стажу під час працевлаштування в БВК №77 на вказаній вище посаді у індивідуальних відомостях не зазначено (т.с.1 а.с.15).

Атестація робочого місця лікаря-психіатра не проводилась (відповідь на адвокатський запит адвоката Демидко І.В. за підписом начальника БВК №77 Чукіна М.В. від 26.02.2019, т.с.1, а.с.225). У відповіді також зазначено, що посадова інструкція лікаря-психіатра МСЧ БВК (№77), затверджена 16.01.2014, в установі відсутня, адже замінена на нові.

Крім того, тотожні дані щодо відсутності проведення атестації робочого місця лікаря-психіатра та лікаря-нарколога медичної частини колонії наведені у письмовій відповіді БВК №77 за підписом начальника установи О.Щербак на ухвалу суду від 20.07.2021, постановленою без виходу суду до нарадчої кімнати (т.с.5 а.с.231). При цьому, саме Міністерством юстиції України затверджується штат та структура установи мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання чоловіків, там, у структурі БВК №77 наявна дільниця соціальної реабілатації. Штатним розкладом в медичній частині установи не передачено палат та кабінетів для лікування психічно хворих та осіб, які страждають хронічним алкоголізмом і наркоманією.

Відповідно до підписки ОСОБА_1 , позивач 24.11.2015 письмово підтвердив, що йому відомі вимоги виправного-трудового законодавства, Правила внутрішнього розпорядку виправно-трудових установ, в частині взаємних відносин між співробітниками місць позбавлення волі та засудженими, про відповідальність у зв`язку із цим попереджений (т.с.5 а.с.121).

У справі наявна засвідчена копія колективного договору, схваленого зборами трудового колективу (протокол №3 від 24.04.2013), укладеного між адміністрацією БВК управління Державної пенітенціарної служби України в Запорізькій області (№77) та комітетом первинної профспілкової організації працівників БВК управління Державної пенітенціарної служби України в Запорізькій області (№77) Всеукраїнської профспілки персоналу органів та установ пенітенціарної служби на 2013-2015 роки, зареєстрованого Управлінням праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області, р.№118 від 04.06.2013, за підписом міського голови Л.С. Шаповал (т.с.1 а.с.61).

Згідно з п.1.6, 1.8,1.9, 1.10-1.12 колективного договору, ним встановлюються соціально-трудові гарантії працівників на галузевому рівні, регулюються виробничі, трудові і соціально-економічні відносини між найманими працівниками і роботодавцями та відповідальність сторін за невиконання досягнутих домовленостей. Прийняті за договором зобов`язання та домовленості є обов`язковими для виконання сторонами. Договір укладений строком на 2013-2015 роки та продовжує діяти до того часу, поки сторони не укладуть новий або не переглянуть чинний договір. Договір набуває чинності з дня його підписання представниками сторін і діє до укладення нового договору. Договір зберігає чинніть у разі зміни складу, структури, назви сторін, які уклали угоду. Зміни і доповнення до Договору протягом строку його дії можуть вноситися тільки за взаємною згодою сторін після підписання таких змін і доповнень уповноваженими представниками сторін.

Крім того, згідно з п.1.14,1.15 колективного договору, сторони визначають його нормативним, його норми і положення діють безпосередньо і є обов`язковими для виконання адміністрацією, всіма працівниками і профспілковим комітетом. Невід`ємною частиною договору є додатки до нього. Обов`язок ознайомлення із змістом договору всіх працюючих з боку адміністрації врегульований п.1.17 договору.

Судом також встановлено, що за змістом п.3.1.16 колективного договору встановлено гарантовану тривалість оплачуваної відпустки для всіх категорій працівників 24 календарних дні. Працівникам медичної частини надається щорічна додаткова відпустка за роботи із шкідливими і важкими умовами праці (Постанова КМУ від 17.11.1997 №1290, зокрема, лікарю-психіатру 11 календарних днів. Загальна тривалість відпустки не повинна перевищувати 50 днів.

Відповідно до положень п.3.1.20 передбачено, зокрема, неухильно дотримуватись законодавства України щодо порядку надання додаткових відпусток працівникам (т.с.1 а.с.200).

Згідно з п. 3.1.17 колективного договору працівнику, за його бажанням, надаються неоплачувані відпустки, зокрема, інвалідам ІІІ групи тривалістю до 30 календарних днів щорічно.

Також, як встановлено судом за змістом п.5.1.2,5.1.4 колективного договору, адміністрація зобов`язується оплату праці працівників підприємства проводити на основі тарифних сіток, ставок і окладів, що встановлюються підприємством самостійно. Конкретні розміри тарифних ставок і окладів визначаються в межах наявних коштів на оплату праці, але не нижче встановленого державою мінімального розміру заробітної плати. При встановленні окладів, доплат і надбавок (ранг, за особливі умови праці, вислуга років, високі досягнення в праці, класність, шкідливість, за роботу в нічний час, ненормований робочий день) установа керується наступними нормативними документами: зокрема, наказом Департаменту України №190 від 03.10.2004 року «Про затвердження Порядку підвищення посадових окладів (тарифних ставок) працівників установ кримінально-виконавчої служби, які не мають спеціальних звань рядового та начальницького складу, за особливі умови праці, пов`язані з роботою із засудженими та особами, що тримаються у слідчих ізоляторах і перебувають у лікувально-трудових профілакторіях»; наказом Міністерства праці і соціальної політики України і Міністерства охорони здоров`я України від 15.10.2005 р. №308/519 «Про впорядкування умов оплати праці працівників закладів охорони здоров`я та установ соціального захисту населення» від 11.11.2005. Інші вказані у цьому пункті підзаконні акти стосуються осіб рядового та начальницького складу. (т.с.1 а.с.201).

За змістом п.5.1.5 договору, прийнято встановити перелік конкретних розмірів доплат та надбавок (додаток №2). Відповідно до додатку №2 до колективного договору (т.с.1 а.с.64, 205), дослідженого судом, затверджено перелік доплат та надбавок до тарифних ставок і посадових окладів працівників, розмір підвищення посадового окладу у зв`язку із шкідливими і важкими умовами праці не визначений, встановлювався щорічно наказом керівника установи, о не заперечується сторонами та відповідно до ч.1 ст.82 ЦПК України не потребує доказування.

Звертає на себе увагу змісь п. 9.1.4 колективного договору, яким врегульовано, що при виявленні порушень виконання договору зацікавлена в їх усуненні сторона письмово інформує іншу сторону про порушення. У тижневий термін мають бути проведені взаємні консультації і прийняте рішення робочої комісії (т.с.1 а.с.204).

Доказів такого письмового звернення, адресованого від імені ОСОБА_1 наданими письмовими доказами не підтверджено, хоча, як встановлено під час розгляду справи, зокрема, на підставі дослідження клопотання Донецької обласної громадської організації «Захист справедливості» від 16.03.2016 (т.с.1 а.с.221), позивач не погоджувався із розміром доплат ще під час існування трудових відносин між сторонами, що визнається стороною позивача.

Пропозиції медиків до колективного договору (т.с.1 а.с.216), долучені до справи, щодо доповнення п.3.1.16 колективного договору та інших положень щодо оплати праці за підписом лише ОСОБА_1 , не відповідають основним положенням про докази та доказування, визначеним цивільним процесуальним законодавством. Їх доведення до відома профспілкового комітету та адміністрації колонії належними та допустимими доказами не підтверджено й не свідчить про виявлення порушень колективного договору в розумінні п. 9.1.4 колективного договору, положення якого наведені у попередньому абзаці.

Крім того, відповідачем неодноразово наголошено на тому, що належно оформленого листа із пропозиціями внесення змін до колективного договору від ОСОБА_1 та інших працівників медичної частини до первинної профспілкової організації БВК №77 та адміністрації колонії (відповідно до даних вхідної кореспонденції) не надходило (т.с.2 а.с.178). На підтвердження стороною відповідача надано й довідку від 30.10.2019 №1-6078 за підписом в.о. начальника установи та в.о. завідувача канцелярії установи, у якій наведено відомості за період з 01.01.2016 по 01.04.2016 (т.с.2 а.с.182).

У справі наявні два положення про преміювання (додатки №3,4 до колективного договору), проте, позивачем розмір стимулюючих виплат не оспорюється, тому вказані положення суд не бере до розгляду із врахуванням змісту ч.4 ст.77 ЦПК України (т.с.1 а.с. 206-207).

Згідно із штатним розкладом БВК №77 (додаток №5 до наказу управління ДПтСУ в Запорізькій області від 13.07.2012 №133 у вказаній виправній колонії діє в якості структурного підрозділу медична частина, до якої входить за штатом начальник, лікар-терапевт, лікар-психіатр (1 посада), лікар-стоматолог, лікар-рентгенолог, лікар-епідеміолог, фельдшери, сестра медична, рентгенолаборант, провізор (фармацевт), дезінфектор. Крім того, в якості структурного підрозділу заначений наркологічний кабінет, до складу якого входить лікар-нарколог (психіатр). Відповідно до примітки 2 навпроти зазначення про посаду лікаря-психіатра вказано, що зазначена посада може заміщуватись як особами начальницького складу, так і фахівцями, які не мають спеціального звання. Посада лікаря-психіатра відноситься до вільнонайманих працівників - фахівців (т.с.1 а.с.168-175).

Посадову інструкцію лікаря-психіатра медичної частини (т.с.1, а.с.19), затверджену 16.01.2014, із врахуванням положень ч.1 ст.79 ЦПК України, суд не приймає як недостовірний доказ, на підставі якого можна встановити дійсні обставини справи, оскільки надана копія викликає у суду обгрунтовані сумніви щодо її дійсності.

Наявність у справі (т.с.1 а.с.214) засвідченої належним чином копії посадової інструкції лікаря-нарколога медичної частини БВК №77 із дописом позивача від 26.11.2015 та посиланням на п.2.11 посадової інструкції лікаря-психіатра не свідчить про покладення на ОСОБА_1 відповідних обов`язків лікаря-нарколога на постійній основі, а лише за його відсутності.

Суд не приймає як недостовірні докази: доповідну в.о. начальника БВК №77 М.В. Коротича на ім`я начальника Управління ДПтС України в Запорізькій області (без дати та вихідного номера) (т.с.1 а.с.24); опис майна кабінету лікаря-психіатра від 12.01.2016 (т.с.1 а.с.28); копії наказів №73 (допис у копії від руки) від 30.04.2013 «Про внесення змін до штатів виправних колоній управління ДПтС України в Запорізькій області» №20,55,77,99 та 101; №133 від 07.2012 року (чітка дата нерозбірлива) (т.с 1 а.с.44-45); лист «про надання інформації» на лист БВК №77 від 26.02.2016 (т.с.1 а.с.217-218). Звертає на себе увагу, зокрема, тотожний спосіб виготовлення деяких з зазначених копій документів, виданих різними юридичними особами, відсутність їх належного засвідчення, що викликає у суду розумні сумніви з приводу достовірності вказаних доказів.

Відповідно до ч.2 ст.77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Так, не відповідає вказаному положенню листування між Міністерством соціальної політики України та ОСОБА_14 , роздруківки статей із коментарями з електронних ресурсів (т.с.1 а.с.220, т.с.2 а.с.71-79); копія наказу КУ «Бердянський психоневрологічний диспансер» ЗОР від 06.06.2017 №156 (т.с.5 а.с.187).

У справі наявна посадова інструкція лікаря-психіатра медичної частини БВК №77, затверджена начальником установи Чукіним М.В. наказом №45 від 21.09.2017, яка діяла під час роботи позивача в установі за сумісництвом (т.с.1 а.с.17-18), з якою позивач ознайомлений відповідно до примітки наприкінці тексту інструкції 21.09.2017, дослідженої судом.

Так, відповідно до п. 1.3 інструкції лікар-психіатр медичної частини призначається та звільняється з посади наказом начальника установи за погодженням з начальником медичної частини. Кваліфікаційні вимоги визначені в п.1.5 інструкції, зокрема, за загальним правилом, повна вища освіта (спеціаліст, магістр) за напрямом підготовки «медицина», спеціальністю «лікувальна справа». Спеціалізація за фахом «психіатрія». Наявність сертифіката лікаря-спеціаліста. Без вимог до стажу роботи.

Згідно з п. 1.6 інструкції на час відсутності лікаря-психіатра його обов`язки виконує лікар-терапевт, в якості консультантів можуть залучатись лікарі-психіатри міжобласної спецілізованої психіатричної лікарні при установі.

У розділі 2 інструкції наведено перелік завдань та обов`язків, до яких відносяться: проведення первинного огляду вперше прибулих засуджених; проведення прийому хворих психіатричного профілю; проведення лікування хворих амбулаторно, в разі необхідності догоспітальне лікування психічно хворих до їх направлення у спеціалізовану лікарню; диспансерний нагляд за психічно хворими засудженими згідно діючим інструкціям з веденням необхідної документації; проведення профілактичних оглядів засуджених шкідливих професій та декретованих контингентів з заповненням необхідної документації; може притягуватись до інших заходів для надання медичної допомоги спецконтингенту; контролювати своєчасність та якість виконання середнім медперсоналом лікарських призначень; про виявлені недоліки доповідає начальнику медичної частини, організовує їх усунення; участь у проведенні занять по підвищенню кваліфікації середнього та молодшого медичного персоналу; постійне підвищення свого рівня професйної підготовки на курсах вдосконалення лікарів; володіння сучасними методами діагностики та лікування психічних хвороб; дотримуватись принципів медичної етики, деонтології у відношенні до хворих та персоналу.

Крім того, згідно з п.3.2, 3.3 лікар-психіатр медичної частини має право залучатись до роботи спеціальної психіатричної комісії, яка розглядає питання, пов`язані з поданням матеріалів в суди на звільнення хворих від подальшого відбування покарання у зв`язку із важкою хворобою; подавати матеріали до суду на примусове лікування хворих.

За змістом п.4.1 лікар-психіатр несе відповідальність за якість обстеження, встановлення діагнозів згідно діючої міжнародної класифікації хвороб, призначене лікування в залежності від стадії, течії патологічного процесу, в кожному випадку індивідуальний підхід до хворого.

Відповідно до довідки ДУ «Бердянська виправна колонія (№77)» від 30.10.2019 №6083 за підписом в.о. начальника установи М.В.Коротича та в.о. завідувача медичної частини БВК №77 ОСОБА_15 , ОСОБА_1 в період з 24.11.2015 по 01.08.2018 працював в установі на посаді лікаря-психіатра. Лікарем-психіатром здійснювався консультативний прийом пацієнтів. Також, відповідач зауважує, що в період з 24.11.2015 по 01.08.2018 та на час надання довідки в медичній частині хворих на гострі психіатричні розлади, реактивні стани, які потребують ізоляції та /чи стаціонарного лікування відсутні. Такі хворі ізолюються та негайно етапуються в спеціалізовану психічну лікарню (Вільнянська психо-неврологічна лікарня при ДУ «Вільнянська ВК (№20)» (т.с.2 а.с.183).

Суд зауважує, що наказ начальника БВК №77 від 14.04.2017 №64/АГ-17 не свідчить про фактичне проведення обов`язкового профілактичного огляду спецконтингенту (т.с.1 а.с.41) та не має відношення до предмету спору, не містить інформації щодо предмета доказування, як і таблиця спеціальностей, бланк медичної документації, які містяться у т.с.2 на а.с.100-110.

Аудиторський звіт за період з 01.07.2015 по 30.09.2018 (витяг наданий стороною відповідача, т.с.2, а.с.114-117 та витяг з акту планової ревізії позивачем (витребуваний на адвокатський апит) т.с.5, а.с.86-88, адвокатський запит, т.с.5, а.с.90) частково відображають результати внутрішнього аудиту стану фінансово-господарської діяльності ДУ «Бердянська виправна колонія (№77)» та ревізії. Так, відомості, наведені у п.3.8.1 звіту висвітлюють узагальнені дати аудиту, за результатами вибіркового дослідження, в тому числі, по визначеним медичним працівникам, не свідчать про наявність порушень, допущених щодо оплати праці позивача ОСОБА_1 . Стосовно п.5.1 акту ревізії, у ньому також наголошено на вибірковості методу проведення звірки відомостей, зокрема, й щодо оплати праці, констатовано встановлення завищених посадових окладів, серед інших, - психіатру. (т.с.5, а.с.86).

Натомість, порушення наказу №308/519 (п.2.4.5) в частині безпідставної виплати підвищення у зв`язку із шкідливими і важкими умовами праці встановлено за змістом висновку щодо інших працівників, а не лікаря-психіатра. Суд наголошує, що конкретний період здійснення перевірок з наданих фрагментарних копій не вбачається. За даними витягу з акту планової ревізії, наданого на адвокатський запит, видно, що ревізія проводилась за 2014 рік, тобто, до працевлаштування позивача. Загальний висновок по тексту висновку ревізії щодо недостатнього рівня організації роботи, відповідно, не свідчить про допущення порушень стосовно оплати праці позивача.

У відповіді Державної пенітенціарної служби України за підписом заступника голови С.М. Оміновського на ім`я ОСОБА_1 , від 25.07.2016 №4/3-5598-16/Б-3133/1 (т.с.1 а.с.219) наголошено, що конкретний перелік посад працівників, яким посадові оклади (тарифні ставки) підвищуються у зв`язку із шкідливими і важкими умовами праці, затверджується керівником закладу, установи за погодженням з профспілковим комітетом у залежності від функціональних обов`язків та обсягу роботи у шкідливих та важких умовах праці (п.п.12 п. 2.4.5 Умов оплати праці працівників закладів охорони здоров`я та установ соціального захисту населення, затверджених спільним наказом Міністерства праці та соціальної політики України та МОЗ України від 05.10.2005 №308/519). Крім того, як роз`яснено у листі, після затвердження конкретного переліку посад працівників у залежності від функціональних обов`язків та обсягу роботи у шкідливих та важких умовах праці наказом керівника установи щорічно встановлюється конкретний розмір підвищення посадового окладу (тарифної сітки) у зв`язку із шкідливими і важкими умовами праці.

Тотожне роз`яснення наведено у інформаційному листі Міністерства соціальної політики України від 11.02.2019 №121/о/206-19 (т.с.1 а.с.226).

Відповідь КУ «Бердянський психоневрологічний диспансер» ЗОР від 20.03.2018, адресована ОСОБА_1 , відповідно до ч.1 ст.77 ЦПК України не містить інформації щодо предмета доказування, адже цієї обставини не обгрунтовано позивачем (т.с.6, поданий в судовому засіданні 23.12.2021). Жодних заперечень з приводу освіти, стажу та відповідність професійної кваліфікації ОСОБА_1 як лікаря-психіатра учасниками справи не подано. Крім того, суд зауважує, що право позивача встановлювати діагнози психічних розладів на займаній на даний час посаді не стосується фактичних обставин цієї справи, адже у відповіді йдеться про встановлення діагнозу та прийняття рішення про придатність призовника до військової служби.

В матеріалах справи наявні докази на підтвердження стану здоров`я позивача ОСОБА_1 . Зокрема, з копії виписки із медичної картки амбулаторного (стаціонарного хворого із печаткою Бердянського психоневрологічного диспансера констатовано діагноз, встановлений позивачу, - розлад адаптації, короткочасна депресивна реакція (08.05.2019) (т.с.3 а.с.146, т.с.4, а.с.53). Інші письмові докази (т.с.3, а.с.147-149, т.с.4 а.с.52,54-55) не відповідають вимогам достовірності, передбаченим ст.78 ЦПК України. Зокрема, висновок психолога не свідчить про його надання фаховим спеціалістом, адже копія засвідчена печаткою лікаря ОСОБА_1 , фаху лікаря, що підписав висновок, не підтверджено. До аналогічного висновку суд дійшов й щодо витягів з електронної медичної картки амбулаторного хворого, доповідної ОСОБА_6 від 21.01.2019 (т.с.5 а.с.235).

Копія довідки цільової перевірки від 19.03.2018 КУ «Бердянський психоневрологічний диспансер» ЗОР (т.с.5 а.с.236) не спростовує встановлені судом обставини щодо відсутності лікувального закладу психіатричного спрямування у складі медичної частини БВК №77. Наявність кабінету лікаря-психіатра не змінює висновків суду з цього приводу. Проведення перевірки визнавалось підтвердженим фактом під час судового розгляду цивільної справи.

Так, судом під час розгляду справи за клопотанням сторони позивача здійснено допит свідків.

Свідок ОСОБА_5 під час допиту показав суду, що з серпня 2018 працює на посаді начальника філії - центру охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби в Запорізькій області. На час працевлаштування позивача в БВК №77 займав іншу посаду. Підтведив, що у березні 2018 року у колонії проводилась перевірка, у результаті якої виявлено недоліки в організації медичної частини колонії. Точний період перевірки не пам`ятає. Раніше займав посаду начальника сектору охорони здоров`я пенітенціарної служби й у туберкульозній лікарні. Підтвердив, що засудженим, що відбували покарання в БВК №77 надавалась психіатрична допомога, медична частина по структурі входить до складу установи. До кадрової роботи жодного відношення не має.

ОСОБА_9 в судовому засіданні показав, що працює на посаді директора КНП «Бердянський заклад з надання психіатричної допомоги» Запорізької обласної ради та лікарем-наркологом у цій же установі за сумісництвом. Йому відомо про проведення службової перевірки у БВК №77 у 2018 році. Під час її проведення перевірявся, зокрема, консультативний огляд в установі (профілактичний / медичний / обов`язковий), амбулаторні картки хворих. Виявлено недоліки в організації системи надання медичної допомоги, але не встановлювали особу (осіб), із діями / бездіяльністю якої ці недоліки пов`язані. Перевірка проводилась стосовно поводження із засудженими. Зауважує, що в установі діяв кабінет психіатра, умови праці якого, на його думку, відносяться до шкідливих. На час перевірки лікар-нарколог, наскільки він пам`ятає, був відсутній в установі. Проте, навіть, за наявності нарколога, лікар-психіатр може встановлювати діагноз засудженим. Під час перевірки виявлено відсутність мінімально необхідних медичних препаратів. Чи пов`язана ця обставина із діями позивача, під час перевірки не встановлювалось.

ОСОБА_10 , допитаний як свідок, показав суду, що працює на посаді лікаря-психіатра КНП «Бердянський заклад з надання психіатричної допомоги» Запорізької обласної ради. Брав участь під час службової перевірки в БВК №77 у 2018 році, під час якої зафіксовано відсутність необхідних, передбачених законодавством форм обліку. Підтвердив висновки перевірки, а також, що тимчасово засудженим надавалась стаціонарна психіатрична допомога, до направлення до лікувального закладу.

Свідок ОСОБА_7 пояснив, що працює на посаді начальника КУ «Вільнянська спеціалізована психіарична лікарня» №20 філії - центру охорони здоров`я ДКВС у Запорізькій області. Наскільки він пам`ятає, перевірка у БВК №77 проводилась 1-2 рази, зокрема, щодо правильності документації в установі медичній частині. Недоліки, на яких наголошено, цілком могли бути усунуті. При цьому, лікар-психіатр ОСОБА_1 , міг встановлювати лише попередній діагноз хворим засудженим. Лікування стаціонарних хворих на психіатричні захворювання проводилось саме в умовах Вільнянської спеціалізованої психіатричної лікарні №20. В умовах БВК №77 проводилась догоспітальна допомога, а також виконання рекомендацій після повернення засудженого до БВК №77 зі станціонару. Ліжко-місць в умовах медико-санітарної частини БВК №77 немає для хворих на психіатричні захворювання, лише в Вільнянській ВК №20.

Свідок ОСОБА_6 показав, що працює терапевтом у медичній частині №77 центру охорони здоров`я ДКВС у Запорізькій області. У 2016-2018 роках займав посаду начальника медичної служби (завідувача медико-санітарної частини) в БВК №77. Щодо опису в кабінеті лікаря-психіатра зазначив, що він проводиться щорічно та, крім цього, в разі зміни начальника. Засуджені до колонії надходять вже маючи в наявності медичні картки із СІЗО.

ОСОБА_8 надав в якості свідка пояснення, відповідно до яких працює на посаді інженера відділу інженерно-технічних засобів охорони зв`язку та інформатизації ДУ «Приморська ВК (№145)», до цього БВК №77. Крім того, є головою первинної профспілкової організації установи. Підтвердив, що під час працевлаштування на посаді лікаря-психіатра ОСОБА_1 приносив до нього пропозиції змін до колективного договору у письмовому вигляді, але через невеликий промжіок часу забрав їх собі. Подробиці не пам`ятає, минув тривалий час. В медико-санітарній частині не був, кабінета лікаря-психіатра не бачив. До нього посаду голови профспілки займала Фастовець. Голова профспілки може входити до складу атестаційної комісії відповідно до посадових обов`язків для проведення атестації робочого місця. Враховуючи час працевлаштування, не приймав участі при прийнятті редакції колективного договору 2013 року, яка діяла на час працевлаштування позивача.

Відповідно до ч.10 ст.230 ЦПК України інші запитання до свідків, крім відповідей на які наведені вище по тексту рішення, зняті головуючим, як такі, що вочевидь не стосуються предмета розгляду даної справи.

Від допиту свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_3 , ОСОБА_11 позивач ОСОБА_1 відмовився, що видно з протоколів судових засідань (т.с.5, а.с.216,249).

Позивач ОСОБА_1 , допитаний як свідок у даній справі, показав суду, що працював лікарем-психіатром у складі наркологічного кабінету БВК №77. Був ознайомлений із посадовою інструкцією, зокрема, посадовими обов`язками. Умови праці в колонії шкідливі та небезпечні, що зумовлює компенсацію в оплаті у розмірі 25% від посадового окладу. У кабінеті не було вікон, вентиляції, опалювання, належного освітлення. Під час роботи попросив провести атестацію робочого місця. Хоча, під час судового розгляду зауважував, що атестація робочого місця, з урахуванням специфіки його роботи в БВК №77, не потрібна за визначенням, тому вважає робоче місце атестованим. Кабінет лікаря обладнаний із порушенням снітарно-гігієничних правил, що встановлено висновком комісії, яка здійснювала перевірку. Роботодавець не розповсюдив дію наказу №308 на нього, ігноруючи необхідність здійснення доплат, сприймаючи цю виплату як стимулюючу. На переконання позивача ця виплата є компенсаторною. Зауважив, що вимушений був проводити й профогляди. Під час зайняття посади лікаря-психіатра мав конфлікт із керівництвом з приводу солдата. Крім того, наголосив, що у 2017 році з його посадової інструкції виключено пункт щодо надання ним стаціонарної допомоги, проте, на надання цієї допомоги зміна посадових обов`язків не впливала, адже ОСОБА_1 направляв до стаціонару хворих на психіатричні захворювання засуджених, проводив профогляд, надавав висновок щодо можливості засуджених працювати під час відбуття покарання. Для його посади відповідно до Постанови КМУ №1290 передбачено надання щорічної додаткової відпустки тривалістю 25 календарних днів, крім того, потрібна атестація робочого місця. Вважає займану посаду такою, що відноситься до 4 класу небезпечних та шкідливих умов праці, враховуючи невідповідність санітарно-гігієнічних умов. Вважає застосованою саме норму ст.27 Закону України «Про психіатричну допомогу» щодо професійних прав, обов`язків та пільг лікаря-психіатра, натомість, в БВК №77 тотально порушувались права працівників.

Відеозаписи (т.с.3 а.с.60, т.с.5, а.с.89), оглянуті судом, надані на цифрових носіях, суд не приймає, як неналежний та недопустимий доказ (зокрема, з медичної частини, засідання комітету ВРУ, інтерв`ю), адже авторство цих записів, учасників, дат їх здійснення з відтворених дисків не вбачається. Крім того, на деяких з цих записах за допомогою цифрових інструментів унеможливлено ідентифікацію осіб. Натомість, позивач на запитання головуючого пояснив, що надав ці докази на підтвердження того, що ним під час заняття посади лікаря-психіатра надавалась психіатрична допомога.

Судом встановлено, що між позивачем та адвокатом укладено договір №08 «Доручення про надання правової допомоги та представництво інтересів» від 11.03.2019 (копія, т.с.2 а.с.88-89, 161), обов`язки виконавця викладені у п. 2.1 договору. Проте, відповідно до п. 5.1 договору, його укладено на період розгляду кримінальної, адміністративної справи ОСОБА_1 в органах дізнання, слідства, прокуратурі, суді та інших органах державної влади безстроково. Вказане положення узгоджується із предметом договору, викладеним у п.1 договору. Згідно з п. 4.1 оплата роботи виконавця, фактичних витрат та виплата гонорару за результатами роботи визначені в окремій угоді, яка є невід`ємною частиною договору доручення про надання правової допомоги та представництво інтересів клієнта. Ордер серії КС №371667 від 24.07.2020, що наявний у т.с.3 а.с.121, містить посилання саме на зазначений вище договір №08 від 11.03.2019.

Квитанції про сплату за надані послуги свідчать про сплату позивачем адвокату Колбанцеву В.В. двічі по 3000,00 гривень на підставі договору від 11.03.2019 за проведення консультації, оформлення та подання адміністративного позову та інших документів (квитанції прибуткового касового ордеру №21,22 від 13.06.2019, т.с.2, а.с.158-159), тобто, не підтверджують наявності витрат на професійну правничу допомогу з боку ОСОБА_1 у даній цивільній справі.

До справи надано також акт надання юридичних послуг за договором №08 від 11.03.2019, датований 16.09.2019 на суму 6000,00 гривень із зазначенням часу, витраченого адвокатом на надання кожного різновиду юридичних послуг (копія, т.с.2 а.с.162, оригінал, т.с.6, поданий 06.12.2021).

Суд при розгляді справи виходить з наступних норм законодавства, із врахуванням часу існування між сторонами трудових правовідносин.

Згідно з ч.1,3 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За загальним правилом ст.15,16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених ч.1 ст.16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Суд наголошує, що працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, на чому наголошено й у ч.3 ст.13 ЦК України, відповідно до якої не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах, відповідно, в цьому розрізі мають бути враховані й інтереси роботодавця. Перш за все, має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Так, одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою, та моральної шкоди у визначений спосіб.

Відповідно до ст.43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

За змістом ст. 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.

Крім того, відповідно до положень ч.1 ст.55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно зі ст.2 КЗпП України, працівники мають право, зокрема, на відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня і про щорічні оплачувані відпустки, право на здорові і безпечні умови праці, на право звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством, та інші права, встановлені законодавством.

Нормою ст.16,18 КЗпП врегульовано, що умови колективного договору, що погіршують порівняно з чинним законодавством і угодами становище працівників, є недійсними. Положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємства, установи, організації незалежно від того, чи є вони членами професійної спілки, і є обов`язковими як для власника або уповноваженого ним органу, так і для працівників підприємства, установи, організації. Тотожні засади закріплені й ст.9 Закону України «Про колективні договори і угоди» в редакції від 01.01.2015, за нормою якої після закінчення строку дії колективний договір, угода продовжує діяти до того часу, поки сторони не укладуть новий або не переглянуть чинний, якщо інше не передбачено договором, угодою. Усі працюючі, а також щойно прийняті на підприємство працівники повинні бути ознайомлені з колективним договором роботодавцем.

Вказане положення ст.9 знайшло своє відображення й за умовами колективного договору, укладеного між адміністрацією БВК управління Державної пенітенціарної служби України в Запорізькій області (№77) та комітетом первинної профспілкової організації працівників БВК управління Державної пенітенціарної служби України в Запорізькій області (№77) Всеукраїнської профспілки персоналу органів та установ пенітенціарної служби на 2013-2015 роки, як встановлено судом.

Позивач під час судового розгляду не висловлював заперечень з приводу ознайомлення із умовами колективного договору. Також, не викликає у суду розумних сумнівів та обставина, що, оскільки ОСОБА_1 не погоджувався із певними умовами праці (тривалістю додаткової відпустки та розміром виплат) під час працевлаштування, як він зазначав про це у позовній заяві, наголошував під час розгляду справи, відповідно, був обізнаний із положеннями колективного договору.

Згідно зі ст.74,75 КЗпП громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати. Щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору. Для деяких категорій працівників законодавством України може бути передбачена інша тривалість щорічної основної відпустки. При цьому тривалість їх відпустки не може бути меншою за передбачену частиною першою цієї статті.

Крім того, за нормою ст.76,79 КЗпП України щорічні додаткові відпустки надаються працівникам: 1) за роботу із шкідливими і важкими умовами праці; 2) за особливий характер праці; 3) в інших випадках, передбачених законодавством. Тривалість щорічних додаткових відпусток, умови та порядок їх надання встановлюються нормативно-правовими актами України. Конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом, який зобов`язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком терміну.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.29 КЗпП України до початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов`язаний роз`яснити працівникові його права і обов`язки та проінформувати під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров`я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору.

Ч.1,2 ст.153 КЗпП України встановлено, що на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Відповідно до ч.1 ст.23 Закону України від 23.06.2005 №2713- IV «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» держава забезпечує соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України. При цьому, умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати (ч.2 ст.23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України»).

Атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядком № 442 та Методичними рекомендаціями. Основною метою атестації є регулювання відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу в несприятливих умовах.

Порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці затверджений Постановою КМУ від 01.08.1992 за №442, відповідно до п.1 якого встановлено, що атестація робочих місць за умовами праці проводиться на підприємствах і організаціях незалежно від форм власності й господарювання, де технологічний процес, використовуване обладнання, сировина та матеріали є потенційними джерелами шкідливих і небезпечних виробничих факторів, що можуть несприятливо впливати на стан здоров`я працюючих, а також на їхніх нащадків як тепер, так і в майбутньому.

Із врахуванням позиції відповідача з даного питання, обов`язковості проведення атестації робочого місця, яке займав позивач, перебуваючи на посаді лікаря-психіатра БВК №77, судом не встановлено, при цьому, суд бере до уваги підстави для її проведення, визначені вказаним підзаконним правовим актом та наведені вище та завдання, які покладені на Державну кримінально-виконавчу службу України (щодо здійснення державної політики у сфері виконання кримінальних покарань), визначені ст.1 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України». Відповідно до ст.6 вказаного нормативно-правового акту, яка врегульовує структуру Державної кримінально-виконавчої служби України, вона складається з центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, його територіальних органів управління, кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладів охорони здоров`я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про психіатричну допомогу», психіатрична допомога - комплекс спеціальних заходів, спрямованих на обстеження стану психічного здоров`я осіб на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України, профілактику, діагностику психічних розладів, лікування, нагляд, догляд, медичну та психологічну реабілітацію осіб, які страждають на психічні розлади, у тому числі внаслідок вживання психоактивних речовин.

Фахівцем є медичний працівник (лікар, медична сестра, фельдшер), психолог, соціальний працівник та інший працівник, який має відповідну освіту та спеціальну кваліфікацію і бере участь у наданні психіатричної допомоги.

Закладом з надання психіатричної допомоги визначено психіатричний, наркологічний чи інший спеціалізований заклад охорони здоров`я, центр, відділення, кабінет тощо, інші заклади та установи будь-якої форми власності, діяльність яких пов`язана з наданням психіатричної допомоги.

Амбулаторна психіатрична допомога - психіатрична допомога, що включає в себе обстеження стану психічного здоров`я осіб на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами, профілактику, діагностику психічних розладів, лікування, нагляд, догляд, медико-соціальну реабілітацію осіб, які страждають на психічні розлади, в амбулаторних умовах. Стаціонарна психіатрична допомога - психіатрична допомога, що включає в себе обстеження стану психічного здоров`я осіб на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами, діагностику психічних розладів, лікування, нагляд, догляд, медико-соціальну реабілітацію осіб, які страждають на психічні розлади, і надається в стаціонарних умовах понад 24 години підряд.

Крім того, відповідно до ст.10 зазначеного закону, психіатрична допомога надається закладами з надання психіатричної допомоги всіх форм власності, а також лікарями-психіатрами за наявності ліцензії, отриманої відповідно до законодавства.

Наявності в структурі БВК №77 зареєстрованого закладу з надання психіатричної допомоги, відокремленого структурного підрозділу закладу охорони здоров`я, який розташований поза його основним місцезнаходженням і провадить господарську діяльність з медичної практики; ліцензованого лікаря-психіатра з правом здійснення психіатричної медичної практики наданими доказами не підтверджено. Ця обставина також категорично заперечується стороною відповідача та підтверджується свідченням ОСОБА_7 . Атестація позивача як фахівця в сфері психіатрії, що надавала йому право проведення психіатричних оглядів, профоглядів, встановлення попередніх психіатричних діагнозів, надання амбулаторної допомоги хворому засудженому до госпіталізації та виконання рекомендацій після повернення особи з умов стаціонару, не впливає на висновок суду з цього питання.

Професійні права, обов`язки та пільги лікаря-психіатра, інших працівників, які беруть участь у наданні психіатричної допомоги, здійснюють догляд за особами, які страждають на психічні розлади, визначені ст.27 Закону України «Про психіатричну допомогу». Так, вони встановлюються Основами законодавства України про охорону здоров`я, цим Законом та іншими законами. Лікар-психіатр, інші працівники, які беруть участь у наданні психіатричної допомоги, здійснюють догляд за особами, які страждають на психічні розлади, мають право на пільги, встановлені законодавством України для осіб, зайнятих на важких роботах та з шкідливими і небезпечними умовами праці. Цієї обставини не спростовується з боку відповідача.

Крім того, у відповідності до ст. 100 КЗпП України на важких роботах, на роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці, на роботах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я встановлюється підвищена оплата праці. Перелік цих робіт визначається КМУ.

Відповідно до ст.7 Закону України «Про охорону праці», працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, безоплатно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою, мають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату праці у підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації, що надаються в порядку, визначеному законодавством. Роботодавець може за свої кошти додатково встановлювати за колективним договором (угодою, трудовим договором) працівникові пільги і компенсації, не передбачені законодавством.

Відповідно до ст.4 Закону України «Про відпустки» врегульовано встановлення, зокрема, щорічних відпустки: основної відпустка (ст. 6 цього Закону); додаткової відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (ст.7 цього Закону); додаткової відпустка за особливий характер праці (ст. 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; відпустки без збереження заробітної плати (ст.25,26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.

Згідно зі ст.6 вказаного закону, щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору. Особам з інвалідністю IІІ групи надається щорічна основна відпустка тривалістю 26 календарних днів. Положення цієї статті щодо тривалості щорічної основної відпустки не поширюються на працівників, тривалість відпустки яким установлюється іншими актами законодавства, проте тривалість їх відпустки не може бути меншою за передбачену ч.1,7,8 цієї статті.

Відповідно до ст.7 Закону України «Про відпустки», щорічна додаткова відпустка за роботу із шкідливими і важкими умовами праці тривалістю до 35 календарних днів надається працівникам, зайнятим на роботах, пов`язаних із негативним впливом на здоров`я шкідливих виробничих факторів, за Списком виробництв, цехів, професій і посад, затверджуваним КМУ. Конкретна тривалість відпустки, зазначеної в ч.1 цієї статті, встановлюється колективним чи трудовим договором залежно від результатів атестації робочих місць за умовами праці та часу зайнятості працівника в цих умовах.

За нормою ст.8 цього ж закону, щорічна додаткова відпустка за особливий характер праці надається: 1) окремим категоріям працівників, робота яких пов`язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров`я, - тривалістю до 35 календарних днів за Списком виробництв, робіт, професій і посад, затверджуваним КМУ; 2) працівникам з ненормованим робочим днем - тривалістю до 7 календарних днів згідно із списками посад, робіт та професій, визначених колективним договором, угодою. Конкретна тривалість щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці встановлюється колективним чи трудовим договором залежно від часу зайнятості працівника в цих умовах.

При цьому, за нормою ст.10, 22, 24 вказаного закону, щорічна додаткова відпустка, передбачена ст.7 та п.1,2 ч.1 ст.8 цього Закону, надається понад щорічну основну відпустку за однією підставою, обраною працівником. Порядок надання додаткової відпустки з кількох підстав встановлює КМУ. Щорічні додаткові відпустки за бажанням працівника можуть надаватись одночасно з щорічною основною відпусткою або окремо від неї. У разі звільнення працівника до закінчення робочого року, за який він уже одержав відпустку повної тривалості, для покриття його заборгованості власник або уповноважений ним орган провадить відрахування із заробітної плати за дні відпустки, що були надані в рахунок невідпрацьованої частини робочого року, за виключенням певних випадків, які не мають відношення до підстав звільнення позивача. У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Суд враховує, що за змістом Постанови КМУ від 17.11.1997 N1290 «Про затвердження Списків виробництв, робіт, цехів, професій і посад, зайнятість працівників в яких дає право на щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами праці та за особливий характер праці» відповідно до п.1 ч.1. ст.8 Закону України "Про відпустки" у розділі «Психіатричні (психоневрологічні), геріатричні, нейрохірургічні, наркологічні лікувально-профілактичні заклади та установи, відділення, палати та кабінети, а також установи (відділення) соціального захисту населення психоневрологічного та геріатричного типу та спеціальні будинки-інтернати для осіб, які звільнилися з місць позбавлення волі», підрозділі «Працівники, які безпосередньо зайняті обслуговуванням хворих в установах та підрозділах (у тому числі у лікувально-трудових майстернях та підсобних сільських господарствах» визначено, що максимальна тривалість щорічної додаткової відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами праці: (п. 25 підрозділу) надається лікарям (у тому числі лікар-керівник відділення, кабінету), у кількості 25 календарних днів.

За положеннями п.9,10 наказу МПСЗН України №16 від 30.01.1998, зареєстрованого в МЮУ 30.01.1998 за N57/2497 «Про затвердження Порядків застосування Списків виробництв, робіт, цехів, професій і посад, зайнятість працівників в яких дає право на щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами праці та за особливий характер праці», додаткова відпустка надається пропорційно фактично відпрацьованому часу. У розрахунок часу, що дає право працівнику на додаткову відпустку, зараховуються дні, коли він фактично був зайнятий на роботах із шкідливими і важкими умовами праці не менше половини тривалості робочого дня, установленого для працівників цих виробництв, цехів, професій і посад.

Також, як встановлено під час розгляду справи, за змістом п.3.1.16 колективного договору встановлено, що працівникам медичної частини надається щорічна додаткова відпустка за роботи із шкідливими і важкими умовами праці (Постанова КМУ від 17.11.1997 №1290), зокрема, лікарю-психіатру 11 календарних днів. Таким чином, суд погоджується із запереченнями сторони відповідача про відсутність порушень положень Постанови КМУ від 17.11.1997 N1290, якою визначено максимально допустиму тривалість щорічної додаткової відпустки. Враховуючи досліджені судом письмові докази 11-денний термін додаткової відпустки, наданої протягом працевлаштування позивача, щорічно, не порушувався.

Стосовно вимоги про стягнення заробітної плати за неналежно нараховану щорічну відпустку за період роботи з 07.09.2017 по 01.08.2018 включно, суд зауважує, що відповідно до п.2 Постанови КМУ від 03.04.1993 №245 «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій», тривалість роботи за сумісництвом не може перевищувати чотирьох годин на день і повного робочого дня у вихідний день. Загальна тривалість роботи за сумісництвом протягом місяця не повинна перевищувати половини місячної норми робочого часу. Оплата праці сумісників провадиться за фактично виконану роботу. Відпустка на роботі за сумісництвом надається одночасно з відпусткою за основним місцем роботи.

Враховуючи відсутність належних доказів та клопотань про їх витребування з приводу тривалості фактично виконаної роботи за вказаний період, судом не встановлено обгрунтованих підстав для задоволення цієї позовної вимоги, адже у зазначений рік позивач працював саме за суміснитцвом.

Під час розгляду справи також встановлено, що наказ Державного департаменту України з питань виконання покарань від 03.10.2004 N190, зареєстрованого в МЮУ 14.10.2004 за N1312/9911 «Про затвердження Порядку підвищення посадових окладів (тарифних ставок) працівників установ Державної кримінально-виконавчої служби, які не мають спеціальних звань рядового і начальницького складу, за особливі умови праці, пов`язані з роботою із засудженими та особами, що тримаються у слідчих ізоляторах» втратив чинність на підставі Наказу Міністерства юстиції України N3841/5 від 01.12.2017.

За змістом п.7,7.1 вказаного наказу було передбачено, що підвищення посадових окладів (тарифних ставок) працівників за особливі умови праці, пов`язані з роботою із засудженими та особами, які тримаються у слідчих ізоляторах, установлюються у таких розмірах: у кримінально-виконавчих установах закритого типу та на їх підприємствах (у залежності від рівня безпеки установи): мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання - до 20 відсотків.

19.12.2017 набрав чинності наказ МЮУ від 01.12.2017 №3841/5, зареєстрований в МЮУ за №1462/31330 від 04.12.2017, яким затверджено Порядок підвищення посадових окладів (тарифних ставок) працівникам установ виконання покарань та слідчих ізоляторів, закладів охорони здоров`я, підприємств установ виконання покарань Державної кримінально-виконавчої служби України, які не мають спеціальних звань рядового і начальницького складу, за особливі умови праці, пов`язані з роботою із засудженими та особами, що тримаються у слідчих ізоляторах.

Відповідно до п.1 цього наказу, порядок розроблений відповідно до постанови КМУ від 14.07.1993 №534 «Про поліпшення умов оплати праці працівників установ виконання покарань, слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби» (із змінами) і визначає процедуру встановлення підвищень посадових окладів (тарифних ставок) працівникам установ виконання покарань та слідчих ізоляторів, закладів охорони здоров`я, підприємств установ виконання покарань Державної кримінально-виконавчої служби України, які не мають спеціальних звань рядового і начальницького складу (далі - працівники), за особливі умови праці, пов`язані з роботою із засудженими та особами, що тримаються у слідчих ізоляторах».

Так, за нормою п.3,6 наказу підвищення посадових окладів (тарифних ставок) працівникам за особливі умови праці, пов`язані з роботою із засудженими та особами, що тримаються у слідчих ізоляторах, установлюються наказами начальників установ виконання покарань та слідчих ізоляторів, на підприємствах установ виконання покарань - наказами керівників цих підприємств. У всіх випадках, коли відповідно до діючих нормативно-правових актів підвищення посадових окладів (тарифних ставок) працівникам передбачено у відсотках, абсолютний розмір кожного підвищення визначається, виходячи із схемного посадового окладу без урахування інших підвищень, надбавок та доплат. Розміри підвищень, виражені у відсотках, підсумовуються і на цю суму відсотків збільшується посадовий оклад (тарифна ставка). Підвищення посадових окладів (тарифних ставок) працівникам за особливі умови праці, пов`язані з роботою із засудженими та особами, що тримаються у слідчих ізоляторах, установлюються в інших кримінально-виконавчих установах, арештних домах, спеціальних виховних установах, підприємствах - до 50 відсотків (виходячи з рівня безпеки БВК №77). Нарахування у вказаному розмірі, як встановлено судом, відповідно до строку прийняття цього наказу, здійснювалося роботодавцем та не оспорюється з боку позивача.

В свою чергу, відповідно до Постанови КМУ №534 від 14.07.1993 «Про поліпшення умов оплати праці працівників установ виконання покарань, слідчих ізоляторів та закладів охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби» (чинна назва на даний час, на виконання цієї постанови виданий вищевкказаний наказ) в редакції від 19.05.2015, надано право керівникам установ виконання покарань, слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби встановлювати працівникам, які не мають спеціальних звань рядового і начальницького складу та не віднесені до відповідних категорій посад державних службовців, посадові оклади (тарифні ставки) з підвищенням за особливі умови праці, пов`язані з роботою із засудженими та особами, що тримаються у слідчих ізоляторах, у таких розмірах: в інших установах виконання покарань та на їх підприємствах - до 50 відсотків (до яких відноситься БВК №77, враховуючи мінімальний рівень безпеки). При цьому, порядок підвищення посадових окладів (тарифних ставок) працівникам установ виконання покарань та слідчих ізоляторів, підприємств установ виконання покарань Державної кримінально-виконавчої служби, які не мають спеціальних звань рядового і начальницького складу та посади яких не віднесені до відповідних категорій посад державних службовців, за особливі умови праці, пов`язані з роботою із засудженими та особами, що тримаються у слідчих ізоляторах, установлюється Міністерством юстиції.

Умови та розміри оплати праці працівників закладів охорони здоров`я та установ соціального захисту населення врегульовані спільним наказом Міністерства праці та соціальної політики України та МОЗ України від 05.10.2005 №308/519 «Про впорядкування Умов оплати праці працівників закладів охорони здоров`я та установ соціального захисту населення», зареєстрованим в МЮУ 17.10.2005 за №1209/11489 (наведені положення станом на час працевлаштування позивача).

Підвищення до посадового окладу позивачу, як встановлено судом, передбачалась, зокрема, але не виключно, відповідно до зазначених вище Умов. Так, згідно з п.2 цього наказу керівникам закладів охорони здоров`я та установ соціального захисту населення в межах фонду заробітної плати наказано установити працівникам посадові оклади (тарифні ставки), доплати та надбавки, виходячи з розмірів, передбачених цими Умовами.

Відповідно до положень п.1.4,1.6 Умов оплата праці працівників здійснюється за фактично відпрацьований час, виходячи з посадового окладу (тарифної ставки), або в залежності від виконання норм виробітку і відрядних розцінок з урахуванням підвищень, доплат та надбавок, передбачених діючим законодавством. Заробітна плата працівника граничними розмірами не обмежується. Конкретні розміри доплат, надбавок та інших виплат визначаються керівником закладу, установи за рахунок і в межах фонду заробітної плати та відображаються в розрахункових відомостях на виплату заробітної плати. Визначення розміру заробітної плати проводиться у всіх випадках окремо за основною посадою і при роботі за сумісництвом.

Згідно із пп.1 п.2.4.5 Умов у зв`язку зі шкідливими і важкими умовами праці посадові оклади (тарифні ставки) працівників закладів та структурних підрозділів, перелік яких наведено у додатку 3, підвищуються на 60, 30, 25 та 15 відсотків у зв`язку зі шкідливими і важкими умовами праці.

Так, відповідно до п.1, п.1.5 додатку 3 до Умов у наведеному переліку закладів, підрозділів та посад, робота в (на) яких дає право на підвищення посадових окладів (ставок) на 25% відсотків у зв`язку зі шкідливими та важкими умовами праці, зазначено: психіатричні (психоневрологічні), наркологічні заклади, їх структурні підрозділи, за винятком відділень, кабінетів, палат, що не призначені для лікування психічно хворих та осіб, які страждають хронічним алкоголізмом і наркоманією; відділення, палати та кабінети для лікування психічно хворих та осіб, які страждають хронічним алкоголізмом і наркоманією, інших закладів охорони здоров`я.

Разом з цим, відповідно до пп.12 п.2.4.5 Умов, конкретний перелік посад працівників, яким посадові оклади (тарифні ставки) підвищуються у зв`язку зі шкідливими і важкими умовами праці згідно з п.1-9, затверджується керівником закладу, установи за погодженням з профспілковим комітетом у залежності від функціональних обов`язків та обсягу роботи у шкідливих та важких умовах праці. Тому суд погоджується із запереченнями відповідача з приводу відсутності підстав для нарахування підвищення позивачу у розмірі 25%. Ставка підвищення 20% відповідає встановленому розміру, з урахуванням їх остаточного затвердження саме керівником.

Крім того, відповідно до ст.12 Закону України «Про відпустки» щорічну відпустку на прохання працівника може бути поділено на частини будь-якої тривалості за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів. Невикористану частину щорічної відпустки має бути надано працівнику, як правило, до кінця робочого року, але не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який надається відпустка.

Так, позивач із посиланням на лист Мінпраці «Щодо виплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки» №33/13/116-08 від 22.02.2006, стверджує, що, у випадках коли працівник з якихось причин не скористався правом на щорічну відпустку за кілька попередніх років, він має право використати їх у разі звільнення, незалежно від підстав, йому має бути виплачена компенсація за всі невикористані дні щорічної відпустки визначених п.1 ч.1 ст.4 ЗУ «Про відпустки» та ст.83 КЗпП України.

Проте, доказів звернення позивача до відповідача у 2016-2017 році із заявами про надання щорічної основної відпустки відповідно до ст. 6 Закону України «Про відпустки» саме тривалістю 26 календарних днів суду сторони не назвали та не надали, крім того, сума виплаченої компенсації при звільненні з приводу цього ОСОБА_1 не оспорюється та обгрунтування виплаченого розміру не наводиться (відповідно, підстав для задоволення позовної вимоги №1 не встановлено).

Відповідно до ст.116, 117 КЗпП України законодавчо визначені строки розрахунку при звільненні та відповідальність за їх порушення.

Щодо правової позиції, наведеної у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, пр.№14-623цс18, яку просив застосувати позивач, суд зазначає, що предметом спору у вказаній справі є стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, Великою Палатою Верховного Суду для забезпечення єдності судової практики надано тлумачення ст.117 КЗпП України.

Проте, суд не враховує правові висновки, наведені у даній постанові, оскільки вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, є похідною у даному спорі за умови задоволення позовних вимог №1,2,3. Проте, судом встановлено їх необгрунтованість, відповідно, підстави для здійснення розміру розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відсутні, факт наявності такої затримки належними та допустимими доказами не підтверджений.

Тотожне обгрунтування застосування наведеної позиції суд наводить й в обгрунтування відмови у задоволенні позовної вимоги №5 щодо стягнення компенсації (індексації) на суму 12173,94 гривень згідно з ч.6 ст.95 КЗпП, ст.33,34 Закону України «Про оплату праці» за період з листопада 2015 року по вересень 2020, адже у зазначеній вище постанові розтлумачено й порядок розрахунку компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, яка проводиться (п.48 Постанови) у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати заробітної плати, нарахованої працівникові за період роботи, якщо індекс цін на споживчі товари і тарифів на послуги за цей період зріс більш як на один відсоток. Проте, підстав для стягнення індексації, зокрема, у визначеній позивачем сумі судом не встановлено із врахуванням встановлених фактичних обставин справи та відмови у задоволенні позовних вимог №1-3.

Право на грошову компенсацію за невикористані щорічні відпустки визначено ст.83 КзпП України. Так, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи. За бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією.

За змістом ст.97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються власником або уповноваженим ним органом з урахуванням вимог, передбачених частиною другою цієї статті. Власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.

Враховуючи зміст ст.102-1 КЗпП України, ст.19,21 Закону України «Про оплату праці» працівники, які працюють за сумісництвом, одержують заробітну плату за фактично виконану роботу. Умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій визначаються КМУ. Працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Відповідно до ст.2 Закону України «Про оплату праці», в редакції від 01.01.2015, тотожні норми, наведені нижче, діяли й у подальших редакціях, зокрема, від 01.01.2017, яка зберігала чинність до 26.12.2019 включно, визначено структуру заробітної плати: основну; додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати.

Так, додаткова заробітна плата це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

До інших заохочувальних та компенсаційних виплат належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Означена структура заробітної плати відображена також у розробленій відповідно до Закону України «Про державну статистику» та Закону України «Про оплату праці» з урахуванням міжнародних рекомендацій у системі статистики оплати праці і стандартів Системи національних рахунків Інструкції зі статистики заробітної плати (далі - Інструкція), затвердженій наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5, що був зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за № 114/8713

Компенсаційні виплати це суми, які сплачують працівникам понад оплату по праці для компенсації витрат, пов`язаних з виконанням ними своїх трудових обов`язків, а також витрат у зв`язку з переїздом при прийомі на роботу в іншу місцевість.

З наведеного випливає, що «компенсаторні виплати», заявлені позивачем до стягнення (позовна вимога №2, 3), вочевидь не входять до складу додаткової заробітної плати.

Стосовно вимоги про стягнення моральної шкоди, суд зауважує, що спеціальною нормою відповідно до ст.237-1 КЗпП України передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що відповідно до ст.237-1КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Так, стягнення моральної шкоди, про яке у формі примусового письмового вибачення заявлено позивачем, є похідною вимогою від позовних вимог №1-3. Проте, оскільки суд за під час розгляду справи не встановив порушення законних прав ОСОБА_1 щодо надання днів відпочинку та оплати праці з боку роботодавця БВК №77, склад цивільного правопорушення, що зумовлює відшкодування моральної (немайнової) шкоди не утворений, а самі по собі пояснення позивача з приводу його моральних страждань, погіршення ставлення і відносин з оточенням, колегами тощо й надані письмові докази про стан здоров`я не впливають на висновки суд з приводу цього.

Ч.4 ст.10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію прозахист правлюдини іосновоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ст.1,17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Положеннями Закону України "Про судоустрій і статус суддів" встановлюється, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (п.32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також зауважує на застосованості позиції Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (п.89, Заява №65518/01 від 6 вересня 2005 року), "Проніна проти України" (п.23, Заява № 63566/00 від 18 липня 2006 року) та "Серявін та інші проти України" (п.58, Заява № 4909/04 від 10 лютого 2010 року): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.29 рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року).

З приводу судової практики, яку позивач просить застосувати до спірних правовідносин у даній справі, суд вважає за необхідне зазначити таке:

Зразкова адміністративна справа - це типова адміністративна справа, прийнята до провадження Верховним Судом як судом першої інстанції для постановлення зразкового рішення, як передбачено п.22 ч.1 ст.4 КАС України. Відповідно, є помилковим віднесення справи, розглянутої в порядку цивільного судочинства, до зразкових, адже це порушує законодавчо визначену термінологію із врахуванням ст.290 КАС України.

Постанова КАС ВС, винесена у справі №310/385/17, пр.К/9901/17150/18 від 11.12.2018, стосується перерахунку стажу в період з 20.03.1992 по 21.12.2003 та виплати пенсії з інвалідності з 25.07.2016.

Висновки, наведені у постанові КАС ВС від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а, пр. №11-1207апп19, стосуються питання щдо наявності у позивача права на призначення пільгової пенсії відповідно до п.«б» ст.13 Закону №1788-XII, відповідно, не можуть бути взяті до уваги, враховуючи предмет цього спору.

Постанова Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі 620/4218/18 (Пз/9901/4/19), пр.№11-550заі19 також винесена у справі в порядку адміністративного сдочинства з приводу не здійснення з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки учаснику бойових дій, висновки якої не мають жодного відношення до цієї справи, з урахуванням особливостей правового статусу учасника бойових дій та відмінностей у фактичних обставинах справ, нормативному обгрунтуванні.

Предметом розгляду цивільної справи, за результатами якої винесено Постанову Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 у справі №751/3840/15-ц, пр.№ 14-280цс18, є визнання договору укладеним та стягнення заборгованості за комунальні послуги, під час касаційного розгляду якої розглядались критерії належності справи до господарської юрисдикції.

Позовні вимоги, заявлені у справі №755/19954/15-ц, пр.№61-5382св18 (постанова Верховного Суду від 30.01.2019) стосувались стягнення недоплаченої суми заробітної плати позивачу, який виконував обов`язки генерального директора, якому оплата праці проводилась відповідно до штатного розпису за окладом заступника генерального директора, а не окладом генерального директора. Подібності правовідносин, що склалися між сторонами у даній справі, із справою, що перебуває на розгляді суду, не встановлено.

Щодо застосування правових висновків відносно розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, суд не бере до уваги зміст постанов Верховного Суду від 16.05.2019 у справі №823/2638/18, пр.№К/9901/10114/19, від 07.11.2019 у справі №916/2732/18, від 18.03.2020 у справі №711/4010/13-ц, пр.14-429цс19 та ін., адже відмова у стягнення судових витрат з відповідача на користь позивача в разі відмови у задоволенні позову прямо передбачена нормами ЦПК України та не потребує застосування судової практики з цього питання.

Суд наголошує, що приписи ч.4 ст.263 ЦПК України передбачають врахування судами лише правових висновків щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. При цьому, суд не може застосовувати правові позиції, здійснені Верховним Судом за результатами розгляду справи в порядку інших видів судочинства, ніж цивільного. Не можуть бути застосованими рішення судів, наведені у них мотиви, ані першої, ані апеляційної інстанції із наведенням посилання на них як на релевантну практику.

Крім того, деякі з зазначених позивачем постанов Верховного Суду не доступні для пошуку, адже дати та номери справ не узгоджуються між собою (наприклад, постанова у справі №273/212/16-ц від 23.01.2018), або є нерозбірливими, відсутні у Єдиному державному реєстрі судових рішень (наприклад, постанова у справі №800/26095/13 від 24.02.2011).

Слід також зауважити, що відповідно до положень ст. 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Суд дійшов висновку про те, що клопотання позивача, оформленні у вигляді письмових додаткових пояснень (рукописним способом), зокрема, т.с.5, а.с.185, 212, за змістом яких ОСОБА_1 просить суд вийти за межі позовних вимог, задоволенню не підлягають, із врахуванням положень ч.1 ст.13 ЦПК України, відповідно до яких суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Роз`яснення, наведені у інформаційних листах Міністерства соціальної політики, інших міністерств мають інформаційний характер та не є обов`язковими до застосування, хоча проаналізовані судом листи, наявні у справі, в повній мірі узгоджуються із висновками суду.

Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Враховуючі встановлені обставини, що мають істотне значення, надавши їм юридичну оцінку, суд за результатами розгляду справи дійшов висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 , заявлені у даній справі, не підлягають задоволенню, відповідно, ухвалює рішення про відмову у позові в повному обсязі.

За змістом ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України та у зв`язку із відмовою у задоволенні позову, підстав для стягнення судового збору та його розподілу між сторонами судом не встановлено.

Згідно з положеннями п.2 ч.2 ст.141 ЦПК України у стягненні з ДУ «Приморська виправна колонія (№145)» на користь ОСОБА_1 судових витрат, пов`язаних з професійною правничою допомогою, підготовкою та розглядом справи (витрат на здійснення поштової кореспонденції) у зв`язку із ухвалюваним рішенням по суті позовних вимог необхідно відмовити, залишивши їх за позивачем. Крім того, наявності витрат позивача на здійснення адвокатом професійної правничої допомоги у даній справі, яка не розглядалась в порядку адміністративного судочинства, наданими доказами, які ретельно проаналізовані у мотивувальній частині рішення вище по тексту, не підтверджено. Про наявність інших судових витрат сторонами у цій справі не повідомлено, відповідні розрахунки та докази не надано.

Керуючись ст. 2, 7, 10-13, 76-83, 89, 133, 137, 140, 141, 229, 245, 258-259, 263-265, 268, 272-273 ЦПК України, суд, -.

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Державної установи «Приморська виправна колонія (№145)», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета позову: Донецька обласна громадська організація «Захист справедливості», Міністерство соціальної політики України, Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області, начальник Державної установи «Бердянська виправна колонія (№77)» Чукін Максим Володимирович, про стягнення основної та додаткової заробітної плати за невідпрацьований час, стягнення додаткової заробітної плати за відпрацьований час, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні як компенсаторної виплати, компенсації (індексації), зобов`язання відшкодувати моральну (немайнову) шкоду, - відмовити.

У стягненні з Державної установи «Приморська виправна колонія (№145)» на користь ОСОБА_1 судових витрат, пов`язаних з професійною правничою допомогою, підготовкою та розглядом справи (витрат на здійснення поштової кореспонденції) відмовити, залишивши їх за позивачем.

Реквізити сторін та третіх осіб: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Державна установа «Приморська виправна колонія (№145)», код ЄДРПОУ 08563518, адреса місцезнаходження: 71100, Запорізька область, м. Бердянськ, вул. Промислова, буд 1.

Донецька обласна громадська організація «Захист справедливості», код ЄДРПОУ 34499872, адреса місцезнаходження: 83004, Донецька область, м.Донецьк, Київський район, пр. Київський, буд.6, кв.33.

Міністерство соціальної політики України, код ЄДРПОУ 37567866, адреса місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул.Еспланадна, буд. 8/10.

Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області, код ЄДРПОУ 03193258, адреса місцезнаходження: 71100, Запорізька область, м. Бердянськ, вул.Захисників України, буд. 27/34.

Начальник Державної установи «Бердянська виправна колонія (№77)» Чукін Максим Володимирович, остання відома адреса за місцезнаходженням юридичної особи: 71100, Запорізька область, м. Бердянськ, вул. Промислова, буд 1, інші дані невідомі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Повний текст рішення суду складено та підписано 23.12.2021 (відповідно до ч.6 ст.259 ЦПК України).

Суддя Л. А. Вайнраух