Рішення

від 14.12.2021 по справі 753/14531/17

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/14531/17

провадження № 2/753/3439/21

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" грудня 2021 р. Дарницький районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді - Лужецької О.Р.,

при секретарі - Григораш Н.М.,

за участю:

представника відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_2

представника третьої особи Корзуна Д.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_3 до релігійної громади Української Православної Церкви парафії Святого Апостола Іоана Богослова у Дарницькому районі міста Києва, ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про визнання договору недійсним, визнання права власності

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Релігійної громади Української православної церкви парафії святого Апостола Іоана Богослова, ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , про визнання договорів недійсними, визнання права власності.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 25.11.2010 року між ОСОБА_3 та Релігійною громадою Українською православною церкви парафії святого Апостола Іоана Богослова у Дарницькому районі м. Києва, в особі настоятеля ОСОБА_7 , було укладено попередній договір №1, предметом якого було зобов`язання сторін укласти договір купівлі продажу нерухомості, а саме адміністративна будівля загальною площею (орієнтовно) 668,39 кв.м., що будується по АДРЕСА_1 .

Ухвалою судді Дарницького районного суду м. Києва Цимбал І.К. від 14.08.2017 р. відкрито провадження у даній справі та постановлено провести розгляд даної справи в порядку загального позовного провадження з проведенням підготовчого засідання.

Відповідно до протоколу передачі судової справи від 01.03.2018 дану справу передано у провадження судді Дарницького районного суду м. Києва ОСОБА_8

У зв`язку із звільненням з посади судді ОСОБА_8 , 10.09.2020 р., у встановленому ЦПК України порядку справу передано у провадження судді Лужецької О.Р.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 11.09.2020 року позовну заяву прийнято до свого провадження.

Від представників відповідачів надійшли відзиви, у яких вони, заперечуючи проти задоволення позову зазначивши, що вони є добросовісними набувачами. Наявність у діях минулого власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

У серпні 2018 року Позивач звернувся до суду із уточненими позовними вимогами.

В судовому засіданні представник Відповідача ОСОБА_1 та представник третьої особи ОСОБА_4 проти задоволення позову заперечували, просили відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Інші учасники в судове засідання не з`явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Враховуючи пояснення учасників справи, розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши письмові докази у справі у їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.

Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує зокрема: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини випливають зі встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судом встановлено, що 14 серпня 2012 року ОСОБА_9 , діючі в інтересах Релігійної громади Української Православної Церкви парафії Святого Апостола Іоана Богослова у Дарницькому районі міста Києві уклала договір купівлі-продажу майна - об`єкту незавершеного будівництва - адміністративної будівлі храмового комплексу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , розташованої на земельній ділянці площею 0,3169 га, кадастровий номер 8000000000:90:011:0031 з ОСОБА_10 . Договір купівлі-продажу майна посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Вегерою Л.О. (далі - майно, об`єкт незавершеного будівництва).

Під час укладення договору купівлі-продажу ОСОБА_9 діяла на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Маргарян Л.А. 26 липня 2012 року та зареєстрованої в реєстрі за № 1131, виданої ОСОБА_9 на представлення інтересів Парафії, її надається право, зокрема, укладати та підписати договір купівлі-продажу вищевказаного нерухомого майна.

ОСОБА_9 за продаж майна, - об`єкту незавершеного будівництва отримала грошові кошти в розмірі 993 160, 83 грн., про що вказано в договорі купівлі-продажу від 14.08.2012 року.

Позивачем наданий висновок експертів за результатами проведення додаткової судово-технічної експертизи документів від 24.05.2013 року № 3204/13-33, в якому встановлено, що у договорі від 14.08.2012 року відтиск печатки від імені Позивача нанесений не печаткою, наданою ОСОБА_7 , а печаткою, якою нанесені вільні зразки.

Проте, вказаний висновок експертизи не стосується предмету позову, адже наявність печатки юридичної особи при укладенні правочину представником юридичної особи, який посвідчується нотаріально не є обов`язковою.

Згідно абз. 6 листа № 31-38-35 Міністерства юстиції України від 11.02.2004 року зазначено: … враховуючи те, що нотаріальне посвідчення правочинів, у тому числі за участю юридичних осіб, передбачає укладання їх у письмовій формі, вчинення на них посвідчувального напису з одночасним скріпленням його печаткою нотаріуса, такі правочини не потребують попереднього скріплення печатками юридичних осіб .

У вересні 2013 року Релігійна громада Української Православної Церкви парафії Святого Апостола Іоана Богослова у Дарницькому районі міста Києві звернулася до Дарницького районного суду м. Києва із позовною заявою про визнання договору недійсним, застосування наслідків недійсності та визнання права власності до ОСОБА_10 , ОСОБА_9 , третя особа - приватний нотаріус КМНО Вегера Л.О.

В рамках цієї справи було накладено арешт на об`єкт незавершеного будівництва ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 16.10.2013 року по справі № 753/15109/13-ц.

16 квітня 2014 року Дарницьким районним судом м. Києва було прийнято рішення по справі № 753/15109/13-ц, яким у задоволенні позову Релігійної громади Української Православної Церкви парафії Святого Апостола Іоана Богослова у Дарницькому районі міста Києва було відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Релігійна громада Української Православної Церкви парафії Святого Апостола Іоана Богослова у Дарницькому районі міста Києві звернулася до Апеляційного суду м. Києва із апеляційною скаргою на вищезазначене рішення.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_10 помер, у зв`язку із чим 11 червня 2014 року Апеляційним судом м. Києва було винесено ухвалу про зупинення апеляційного провадження до залучення до участі у справі правонаступника покійного ОСОБА_10 .

05 лютого 2015 року Апеляційним судом м. Києва було винесено ухвалу про відновлення провадження по справі і про притягнення до участі у справі правонаступника ОСОБА_10 , - ОСОБА_1 .

14 квітня 2015 року Апеляційним судом м. Києва було прийнято рішення, яким апеляційну скаргу Релігійної громади Української Православної Церкви парафії Святого Апостола Іоана Богослова у Дарницькому районі міста Києва було задоволено частково, рішення Дарницького районного суду м. Києва від 16 квітня 2014 року по справі № 753/15109/13-ц було скасовано, ухвалено по справі нове рішення, яким позов Релігійної громади Української Православної Церкви парафії Святого Апостола Іоана Богослова у Дарницькому районі міста Києва задоволено частково, а саме: визнано недійсним договір купівлі-продажу об`єкту незавершеного будівництва від 14.08.2012 року, укладений між Релігійною громадою Української Православної Церкви парафії Святого Апостола Іоана Богослова у Дарницькому районі міста Києві в особі представника - Балюри Каріни Олександрівни та ОСОБА_10 , посвідчений приватним нотаріусом КМНО Вегерою Л.О., зареєстрований в реєстрі за № 1801; стягнуто з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_10 , правонаступником якого є ОСОБА_1 , грошові кошти в сумі 993 160, 83 грн.; в задоволенні позову в іншій частині відмовлено; стягнуто з ОСОБА_9 судові витрати в розмірі 5 268, 00 грн. на користь Релігійної громади Української Православної Церкви парафії Святого Апостола Іоана Богослова у Дарницькому районі міста Києва.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, правонаступник ОСОБА_10 , - ОСОБА_1 , звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою на рішення Апеляційного суду м. Києва від 14 квітня 2015 року.

22 липня 2015 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ було винесено ухвалу по справі № 6-14471св15 (головуючий суддя Коротун В.М.), якою рішення апеляційного суду міста Києва від 14 квітня 2015 року - скасовано, рішення Дарницького районного суду міста Києва від 16 квітня 2014 року - залишено в силі.

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 04.09.2015 року, яка набрала законної сили 14.09.2015 року, було скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 16.10.2013 року у справі № 753/15109/13-ц та скасовано накладений арешт.

На підставі зазначеної ухвали постановою від 13.11.2015 року, винесеною старшим державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Дарницького управління юстиції у м. Києві, було звільнено з під арешту, майно, - об`єкт незавершеного будівництва, адміністративна будівля храмового комплексу за адресою: АДРЕСА_1 , що розташована на земельній ділянці площею 0,3169 га, кадастровий номер 8000000000:90:011:0031, що належить ОСОБА_10 .

Окрім того, ухвалою Верховного Суду України від 09.11.2015 року у допуску до провадження Верховним Судом України справи за позовом Релігійної громади Української Православної Церкви парафії Святого Апостола Іоана Богослова у Дарницькому районі міста Києва до ОСОБА_10 , правонаступником якого є ОСОБА_1 , ОСОБА_9 , третя особа - приватний нотаріус КМНО Вегера Людмила Олександрівна, про визнання договору недійсним із застосуванням наслідків недійсності за заявою Релігійної громади Української Православної Церкви парафії Святого Апостола Іоана Богослова у Дарницькому районі міста Києва про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 липня 2015 року було відмовлено.

Отже, рішення Дарницького районного суду міста Києва від 16 квітня 2014 року по справі № 753/15109/13-ц є таким, що набрало законної сили, за яким у задоволенні позову Релігійної громади Української Православної Церкви парафії Святого Апостола Іоана Богослова у Дарницькому районі міста Києва відмовлено, відповідно судами вже встановлено, що підстав для визнання договору купівлі-продажу від 14.08.2012 року недійсним немає.

Відповідно, добросовісність набуття майна ОСОБА_10 , а також його правонаступником, - ОСОБА_1 , встановлена судовим рішенням, яке набрало законної сили.

20.04.2016 року ОСОБА_1 реалізувавши право вільно користуватися, володіти та розпоряджатися своїм майном, уклала договір купівлі-продажу майна, відповідно до умов якого передала покупцям: ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_11 кожному по 1/3 частині майна.

20.04.2016 року ОСОБА_5 , ОСОБА_4 та ОСОБА_6 сплатили на виконання умов договору купівлі-продажу від 20.04.2016 року грошові кошти в розмірі 524 751, 00 грн. на користь ОСОБА_1 .

З 02.11.2017 року власником адміністративної будівлі (реєстраційний номер 893167280000) загальною площею 826,4 кв. м. за адресо: АДРЕСА_1 є Товариство з обмеженою відповідальністю Святого Апостола Іоана Богослова (код ЄДРПОУ 41400706), що вбачається з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна. Право власності ТОВ Святого Апостола Іоана Богослова набуло на підставі відповідних договорів іпотеки та договорів про відступлення права вимоги.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч. 1 - ч. 3 ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 330 Цивільного кодексу України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно до ч. 1 ст. 346 Цивільного кодексу України право власності припиняється у разі: 1) відчуження власником свого майна; 2) відмови власника від права власності; 3) припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі; 4) знищення майна; 5) викупу пам`яток культурної спадщини; 6) примусового відчуження земельних ділянок приватної власності, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону; 8) звернення стягнення на майно за зобов`язаннями власника; 9) реквізиції; 10) конфіскації; 11) припинення юридичної особи чи смерті власника.

Відповідно до ст. 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до ст. 388 Цивільного кодексу України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Виходячи з вищенаведеного та підтверджується матеріалами справи, вбачається, що Позивач ніколи не був власником майна, - об`єкту незавершеного будівництва -адміністративної будівлі храмового комплексу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а отже не може витребувати майно у ТОВ Святого Апостола Іоана Богослова . Окрім того, Позивачем не доведено, що Товариство заволоділо майном без відповідної правової підстави.

Крім того, ОСОБА_3 у своїх позовних вимогах просить суд витребувати майно у Відповідача ТОВ Святого Апостола Іоана Богослова та передати його не Позивачу, а іншому Відповідачу по справі - Релігійній громаді Української Православної Церкви парафії Святого Апостола Іоана Богослова у Дарницькому районі міста Києві, що не є способом захисту прав ОСОБА_3 відповідно до ч. 2 статті 16 Цивільного кодексу України.

В постанові Верховного Суду України від 01.11.2017 року по справі № 758/14525/13 зазначено: …Згідно із частиною 1 статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Отже, лише власник майна має право на витребування майна з чужого незаконного володіння. .

Позивач також посилається на те, що між ОСОБА_9 та ОСОБА_10 була зловмисна домовленість.

Відповідно до статті 232 Цивільного кодексу України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним. Довіритель має право вимагати від свого представника та другої сторони солідарного відшкодування збитків та моральної шкоди, що завдані йому у зв`язку із вчиненням правочину внаслідок зловмисної домовленості між ними.

Проте, виходячи з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 ніколи не був стороною оспорюваного правочину, та/або довірителем, а отже не може посилатися на цю підставу для визнання правочину недійсним.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб встановлений законом або договором.

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч. 2 ст. 16 ЦК України, до яких віднесено, в тому числі, визнання права.

Крім того, виходячи із змісту ст. ст. 15, 16 ЦК України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Враховуючи викладене, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. За положеннями ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Статтею 1 Протоколу № 11 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст. 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом.

Способи захисту за своїм призначенням можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. При цьому, метою застосування певного способу захисту є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб`єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню.

Позов про визнання права власності є речово-правовим, вимоги якого звернені до суду, який повинен підтвердити наявність у позивача права власності на спірне майно. Підставою позову є обставини, що підтверджують право власності позивача на майно. Умовами задоволення позову про визнання права власності на майно є наявність у позивача доказів на підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності.

Статтею 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

При цьому діє презумпція правомірності, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (п. 5 Постанови № 5 від 07.02.2014 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав ).

Згідно зі ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужено особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває права власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Частиною 3 ст. 388 ЦК України визначено, якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Згідно з ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч. 2 ст. 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Частиною 1 ст. 216 ЦК України визначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Відповідно до ч. 3 ст. 215 того ж Кодексу якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину (пункт 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними ).

Як вбачається із ч. 1 ст. 317 ЦК України, змістом права власності є права власника щодо володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. 1, 2 ст. 321 ЦК України).

Відповідно до п. 10 постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 № 9 норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Добросовісне придбання в розумінні ст. 388 ЦК України можливе тоді, коли майно придбане не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно. Наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна з чужого незаконного володіння (віндикація).

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. (ст. 81 ЦПК України).

Отже, в силу вимог ст.ст. 2, 4, 12, 76-81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести належними та допустимими доказами ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

В свою чергу, у ході розгляду даної справи Позивачем, у порядку статті 81 ЦПК України, не було надано суду належних і допустимих доказів на підтвердження позовних вимог, а також не було обґрунтовано наявність передбачених статтею 82 ЦПК України обставин, які б зумовлювали звільнення від доказування наявності наведених ним обставин.

На основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які посилались сторони, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись ст. 387, 388, 203, 215, 216 ЦК України, та ст. 4, 5, 12, 13, 49, 51, 76-81, 84, 90, 259, 263, 268, 273 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову ОСОБА_3 до Релігійної громади Української Православної Церкви парафії Святого Апостола Іоана Богослова у Дарницькому районі міста Києва, ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю Святого Апостола Іоана Богослова , треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про визнання договору купівлі-продажу недійсним, визнання права власності - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Київського апеляційному суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

СУДДЯ О.Р.ЛУЖЕЦЬКА