Рішення

від 13.12.2021 по справі 757/19572/20-ц

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/19572/20-ц

Категорія 75

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2021 року Печерський районний суд міста Києва в складі:

головуючого - судді Ільєвої Т.Г.,

при секретарі Ємець Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу 757/19572/20-ц за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «БЛЕККОР СЕК`ЮРІТІ» про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

ВСТАНОВИВ:

У травні 2020 позивач звернувся до суду із позовом до відповідача про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач перебував у трудових відносинах з ТОВ «БЛЕККОР СЕК`ЮРІТІ», однак позивача було звільненно з займаної поссади на підставі п.3 ст. 40 КЗпП України. Однак, позивач вважає, що його звільнення було незаконним та таким яке порушило його законні права.

Таким чином, позивач просить суд:

- визнати незаконним та скасувати наказ № 13-К від 30.03.2020 року Товариства обмеженою відповідальністю «БЛЕККОР СЕК`ЮРІТІ» про звільнення ОСОБА_1 ;

- поновити на посаді охоронця Товариства з обмеженою відповідальністю «БЛЕККОР СЕК`ЮРІТІ» ОСОБА_1 ;

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «БЛЕККОР СЕК`ЮРІТІ» на користь ОСОБА_1 , середню заробітну плату за час вимушеного прогулу, з 31.03.2020 року до моменту відновлення на посаді;

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «БЛЕККОР СЕК`ЮРІТІ» на користь ОСОБА_1 , витрати на залучення адвоката в сумі 3000 гривень.

Ухвалою суду від 21.05.2020 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк на усунення виявлених недоліків.

22.06.2020 недоліки вказані в ухвалі суду від 21.05.2020, позивачем були виправлені.

15.05.2020 ухвалою суду було відкрито провадження у даній справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження

В судове засідання позивач не з`явився, про час та місце розгляду справи, повідомлявся належним чином. Разом з цим, представником позивача було направлено заяву до суду в якій зазначено,про розгляд справи за відсутності позивача, вимоги підтримав.

Відповідач в судове засідання не з`явився про час та місце розгляду справи повідомлявся шляхом направлення судових повісток та розміщенням оголошення на сайті Печерського районного суду м. Києва, тому в силу положень ст. 131 ЦПК України, відповідач вважається повідомленим про розгляд справи належним чином.

Окрім цього, до суду від відповідача не було подано жодних документів на спростування доводів позивача.

Відповідно до ст. 280 ЦПК України, суд вважає можливим ухвалити заочне рішення у справі на підставі наявних у ній доказів, оскільки позивач не заперечує проти такого вирішення справи, про що зазначено у позовній заяві.

Суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства й всебічно перевіривши обставини справи, розглянувши справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов до наступних висновків.

Частиною 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України, визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Дослідивши письмові докази по справі, суд з тверджень позивача встановив, що з 01 грудня 2019 року , він офіційно працює в Товариство з обмеженою відповідальністю «БЛЕККОР СЕК`ЮРІТІ», на посаді охоронця.

Позивач вказує, що за період роботи жодних стягнень на нього накладено не було, нарікань від керівництва, з приводу неналежного виконання ним покладених обов`язків, не було.

31.03.2020 року, позивача наказом № 91 від 31.03.2020 року командира військової частини НОМЕР_1 (39-РС по стройовій частині) було призначено в якості солдата на посаду водія другого відділення першого розвідувального взводу розвідувальної роти та зараховано до списків особистого складу частини. Із зазначеного часу, позивач став проходити службу у військовій частині згідно підписаного контракту.

У звязку з тим, що позивача зарахували до списку військової части НОМЕР_1 , останній повідомив підприємство, про те, що він буде проходити військову службу за контрактом.

Однак, позивач не мав змоги прибути на підприємство, оскільки після ознайомлення його з наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 91 від 31.03.2020 року, позивач був залучений до проходження служби.

В військовому комісаріаті позивач повідомляв, що офіційно працевлаштований, та працівники Дружківського ОВК повідомили останнього про те, що інформацію про проходження мною служби за контрактом, ними направлено до ТОВ «БЛЕККОР СЕК`ЮРІТІ».

06 квітня 2020 року, позивач прибув до відділення Товариство з обмеженою відповідальністю «БЛЕККОР СЕК`ЮРІТІ», яке розташоване на території ТОВ «Слов`янський комбікормовий завод» та керівнику ОСОБА_2 передав копію наказу при зарахування позивача до списку військової частини НОМЕР_1 .

Однак, 14 квітня 2020 року на адресу позивача, засобом зв`язку «Укрпошта», надійшов лист з ТОВ «БЛЕККОР СЕК`ЮРІТІ» № 01-ВК від 13.04.2020 року, в якому знаходилося повідомлення директора ТОВ «БЛЕККОР СЕК`ЮРІТІ» про те, що за систематичне невиконання без поважних причин обов`язків, покладених трудовим договором, в порядку п. 3 ст. 40 КЗпП України з 30.03.2020 року позивача було звільнено з ТОВ «БЛЕККОР СЕК`ЮРІТІ».

Таким чином, позива вказує, що незважаючи на те, що до теперішнього часу він має можливості ознайомитися з наказом про звільнення, та отримати в ТОВ «БЛЕККОР СЕК`ЮРІТІ» трудову книжку, оскільки перебуває на службі, позивач вважає своє звільнення з підприємства незаконним.

Позивач вказує, що за період його роботи в ТОВ «БЛЕККОР СЕК`ЮРІТІ» будь-які порушення дисципліни, трудового договору, покладених на обов`язків він не допускав, а тому підстави його звільнення вважає надуманими та пов`язаними лише з тим, що позивача за контрактом було прийнято на військову службу в Збройних сил України.

З врахуванням зазначеного, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав та просить суд задовольнити свої вимоги.

Відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з ч. 3 ст. 119 КЗпП України за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оборону України» особливий період - це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Згідно зі ст.ст. 1 і 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку. Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Відповідно до ч. 2 ст. 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» громадяни України, призвані на військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом, у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частиною третьою та четвертою статті 119 КЗпП України, а також частиною першою статті 51, частиною п`ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п`ятою статті 61 Закону України «Про освіту».

Із положень зазначених правових норм вбачається, що гарантії, передбачені частинами третьою, четвертою статті 119 КЗпП України, надаються не тільки особам, які були призвані на військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, але і тим, що були прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці чи настання особливого періоду. Вказана позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 13 лютого 2019 року в справі № 182/422/17-ц.

Гарантії поширюються на працівників, які працювали до мобілізації на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, в яких вони працювали на час призову.

Передбачені статтею 119 КЗпП України гарантії за своєю сферою дії поширюються на всіх без винятку працівників незалежно від того, працюють вони за строковим чи безстроковим трудовим договором.

Між працівником, призваним на строкову військову службу, та роботодавцем зберігаються трудові відносини, і працівник лише увільняється від виконання посадових обов`язків із збереженням середнього заробітку.У разі призову або вступу працівникана військову службу підприємство повинно видати наказ про увільнення працівника від роботи на час служби із береження за цей період посади та середнього заробітку.Підставою для видання наказу є повістка, контракт або інший документ, що підтверджує початок військової служби працівника.

Так, суд звертає увагу, що у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення, він може бути звільнений роботодавцем на підставі п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

При звільненні за п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України потрібно встановити, чи передував безпосередньо звільненню дисциплінарний проступок. Чи застосовувалися інші заходи дисциплінарного або громадського стягнення, та чи можна вважати його вчинення систематичним невиконання працівником без поважних причин обов`язків.

Отже, при вирішенні питання про правомірність звільнення за п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України доказуванню підлягають: факт вчинення працівником дисциплінарного проступку - протиправного винного невиконання або неналежного виконання трудових обов`язків, факт застосування до працівника заходів дисциплінарного стягнення з додержанням порядку їх застосування за попереднє порушення трудової дисципліни, обґрунтування висновку про те, що подальше залишення такого працівника на роботі суперечить інтересам виробництва.

У наказі про звільнення працівника власник або уповноважений ним орган зобов`язаний навести конкретні факти порушень, не обмежуючись загальним посиланням на систематичне порушення трудових обов`язків з боку працівника (постанова Верховного Суду від 08 серпня 2018 року у справі №172/1113/16-ц).

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 ст. 40, п. 1 ст. 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника. За передбаченими п. 3 ст. 40 КЗпП України підставами працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього розпорядку.

До працівника за порушення трудової дисципліни може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення.

Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.

Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Таким чином, з врахуванням зазначеного, вбачається, що 31.03.2020 позивача наказом Командира військової частини НОМЕР_1 було призначено на посаду водія на посаду водія другого відділення першого розвідувального взводу розвідувальної роти та зараховано до списків особистого складу частини. При цьому, наказом директора товариства від 30.03.2020 ОСОБА_1 було звільненно з займаної посади на п. 3 ст. 40 КЗпП України, що на думку суду було вчинено з порушенням трудового законодавства. Оскільки, відповідач при звільненні на зазначеній підставі, не надав суду належного обґрунтування порушення трудової дисципліни позивачем, не виконання останнім обов`язків та актів, які б фіксували останнє.

З врахуванням зазначеного, суд вважає, що зазначене свідчить про доведеність обставин на, які посилається позивач, а іншого не було спростовано стороною відповідача. Таким чином, позивач підлягає поновленню на посаді охоронця у Товаристві з обмеженою відповідальністю «БЛЕККОР СЕК`ЮРІТІ».

Відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

У постанові Верховного Суду України від 21 травня 2014 року у справі N 6-33цс14 зроблено висновок, що "звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника. Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Таким чином, аналіз зазначених правових норм у їх сукупності з положеннями статті 43 Конституції України та статті 240-1 КЗпП України дає підстави для висновку про те, що за змістом частини першої статті 235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом".

У відповідності до ч. 2 ст. 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Таким чином, вимога позивача щодо стягнення з відповідача заробітньої плати за час вимушеного прогулу виходячи за кожний робочий до дня винесення судом рішення, не підлягає на момент винесення рішення задоволенню, оскільки останнім не надано належного попереднього розрахунку та доказів, з яких би суд міг би визначити суму,яку потрібно стягнути з відповідача.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України). У відповідності до частини 6 статті 81 ЦПК України, доказування не мо же ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

З урахуванням наданих доказів, суд приходить до висновку про неправомірність звільнення позивача на підставі п.3 ст.40 КЗпП України, у зв`язку з чим він підлягає поновленню на роботі на зазначеній посаді.

Щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, то суд прийшов до висновку, що воно не підлягає вирішенню, оскільки позивачем уточнення позовних вимог не подавалось, а тому суд без попередніх розрахунків та належних доказів не може вийти за межі позовних вимог.

Окрім цього, щодо позовної вимоги про скасування наказу про звільнення позивача із посади задоволенню не підлягає, оскільки такий спосіб захисту не передбачений чинним трудовим законодавством при вирішенні питання правомірності звільнення особи з роботи та її відповідного поновлення.

Відтак, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат пов`язаних з розглядом справи належить витрати на професійну правничу допомогу.

Вирішуючи питання про стягнення з відповідача витрат на професійну правову допомогу, суд виходить із диспозиції ч.1 ст. 137 ЦПК України, у відповідності до якої, витрати пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Так, згідно ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, визначаються згідно з умовами договору про надання правової допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Положеннями ч. 3 ст. 4 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність від 05.07.2012 року № 5076-VI (далі - Закон № 5076) встановлено, що адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Згідно з п.п. 1, 2, 6 ч. 1 та ч. 2 ст. 19 Закону № 5076 до видів адвокатської діяльності, серед іншого, відносяться: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Згідно з позицією Європейського суду з прав людини, викладеної у рішенні у справі «East/West Alliance Limited» проти України»», заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy), № 34884/97).

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано до суду: копію ордеру та договір про надання правової допомоги, а тому стягнення витрат на правовоу допомогу не підлягає задоволенню, оскільки позивачем не підтверджено належним чином заявлені витрати.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України підлягає стягненню з відповідача судовий збір в розмірі 840 грн. 80 коп.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 40, 42, 43, 492, 235, 2371 КЗпП України, ст.ст. 23, 1167 ЦК України, ст.ст. 10, 12, 13, 81, 141, 263-265, 354, 430 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «БЛЕККОР СЕК`ЮРІТІ» про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задовольнити частково.

Визнати незаконним наказ Товариства обмеженою відповідальністю «БЛЕККОР СЕК`ЮРІТІ» № 13-К від 30.03.2020 року про звільнення ОСОБА_1 .

Поновити на посаді охоронця Товариства з обмеженою відповідальністю «БЛЕККОР СЕК`ЮРІТІ» ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНКОПП НОМЕР_2 .

Стягнути з Товариства обмеженою відповідальністю «БЛЕККОР СЕК`ЮРІТІ» на користь держави суму судового збору в розмірі 840 ( вісімсот сорок) грн. 40 коп.

Допустити негайне виконання рішення Печерського районного суду міста Києва від 14.12.2021 у справі 757/19572/20-ц в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді охоронця Товариства з обмеженою відповідальністю «БЛЕККОР СЕК`ЮРІТІ».

Допустити негайне виконання рішення Печерського районного суду міста Києва від 14.12.2021 у справі 757/19572/20-ц в частині стягнення на користь ОСОБА_1 розміру заробітної плати за один місяць.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНКОПП НОМЕР_2 , паспорт НОМЕР_3 Слов`янським МВ ГУДМС України в Донецькій області, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , моб.тел: НОМЕР_4 .

Відповідач : Товариство з обмеженою відповідальністю «БЛЕККОР СЕК`ЮРІТІ», код ЄДРПОУ 41460147, адреса: 01042, м. Київ, вул. Академіка Філатова, буд. 10-а, фо. 3/50.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення виготовлений 23.12.2021.

Суддя Т.Г. Ільєва