Рішення
від 28.12.2021 по справі 551/1212/21
ШИШАЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №551/1212/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"28" грудня 2021 р. Шишацький районний суд Полтавської області в складі:

головуючого судді Вергун Н.В.,

за участю секретаря судових засідань Барабан Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Шишаки Полтавської області у письмовому провадженні матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Комунального закладу Шишацький обласний науковий ліцей-інтернат ІІ-ІІІ ступенів Полтавської обласної ради про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

в с т а н о в и в:

29 листопада 2021 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до КЗ Шишацький обласний науковий ліцей-інтернат ІІ-ІІІ ступенів Полтавської обласної ради про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення її від роботи на час відсутності щеплення проти СОVID-19 без збереження заробітної плати та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що працює у КЗ Шишацький обласний науковий ліцей-інтернат ІІ-ІІІ ступенів Полтавської обласної ради вчителем. В листопаді 2021 року вона стикнулась із порушенням її конституційного права на роботу з боку відповідача, яке полягало в тому, що від неї вимагали медичну інформацію щодо вакцинації від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 та обмежили права стосовно повноцінної роботи.

Так, 10 листопада 2021 року їй повідомили про відсторонення від роботи в разі ненадання документа, який підтверджує наявність профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 або медичного висновку про наявність абсолютних протипоказань проти такого щеплення, та вже на наступний день - 11 листопада 2021 року відносно неї був виданий Наказ про відсторонення від роботи № 63-к з підстав відсутності зазначеного щеплення. При цьому, в будь-яких документах, що підписані між нею та відповідачем такого зобов`язання з її боку немає, так само, як і не передбачено повноваження відповідача на відсторонення її від роботи з підстав відсутності щеплення.

З підстав порушення вимог статті 43 Конституції України, статей 2, 21, 147 Кодексу законів про працю України, позивач просила суд визнати незаконним та скасувати наказ відповідача №63-к від 11 листопада 2021 року про відсторонення від роботи та стягнути з відповідача заробітну плату за час відсторонення від роботи.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Шишацького районного суду Полтавської області від 29 листопада 2021 року, головуючим суддею у ній визначено суддю Рябченка В.В. / а.с.25 /.

01 грудня 2021 року, до вирішення судом питання про відкриття провадження у справі, головуючим суддею Рябченком В.В. заявлено самовідвід / а.с.26 /.

Цього ж дня, ухвалою суду заяву про самовідвід судді задоволено та, як наслідок, ухвалено передати цивільну справу до канцелярії суду для визначення іншого складу суду / а.с.27 /.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Шишацького районного суду Полтавської області від 01 грудня 2021 року, головуючим суддею у ній визначено суддю Сиволапа Д.С. / а.с.28 /.

02 грудня 2021 року, до вирішення судом питання про відкриття провадження у справі, головуючим суддею Сиволапом Д.С. заявлено самовідвід / а.с.29 /.

Цього ж дня, ухвалою суду заяву про самовідвід судді задоволено та, як наслідок, ухвалено передати цивільну справу до канцелярії суду для визначення іншого складу суду / а.с.31 /.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Шишацького районного суду Полтавської області від 02 грудня 2021 року, головуючим суддею у ній визначено суддю Вергун Н.В. / а.с.32 /.

Ухвалою суду від 03 грудня 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду, провадження у справі відкрито, її розгляд ухвалено проводити у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення осіб. При цьому, до відому сторін доведено, що розгляд справи відбудеться у порядку письмового провадження о 08 год. 00 хв. 28 грудня 2021 року / а.с.33 /.

20 грудня 2021 року на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позов, відповідно до якого останній позовні вимоги не визнав та просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі / а.с.38-46/. Зазначив, що 10 листопада 2021 року позивачу було вручено повідомлення про те, що з 08 листопада 2021 року щеплення від COVID-19 є обов`язкове для працівників закладу освіти. Проте, станом на 11 листопада 2021 року позивачем не було надано ні документа, який підтверджує наявність профілактичного щеплення від COVID-19, ні довідки про абсолюті протипоказання відповідно до Переліку медичних показань та застережень до профілактичних щеплень, затвердженого Наказом МОЗ від 16 березня 2021 року № 595, ні довідку про одужання від коронавірусної хвороби. Наказом КЗ Шишацький обласний науковий ліцей-інтернат ІІ-ІІІ ступенів Полтавської обласної ради №63-к від 11 листопада 2021 року вчителя української мови та літератури ОСОБА_1 відсторонено від роботи без збереження заробітної плати з 11 листопада 2021 на час відсутності щеплення від COVID-19.

Вважає, що дії відповідача відповідають вимогам частини першої статті 46 Кодексу законів про працю України, статті 12 Закону України Про захист населення від інфекційних захворювань , Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб, Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, постанові КМУ від 09 грудня 2020 року №1236 Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Після відкриття провадження у справі судом виявлено, що позовна заява не відповідає вимогам ч.4 ст.177 ЦПК України, зокрема, встановлено, що до позовної заяви додано квитанцію про сплату судового збору лише за однією вимогою, тоді коли позов містить дві окремі вимоги.

Ухвалою суду від 20 грудня 2021 року позовну заяву залишено без руху на надано п`ятиденний строк для усунення недоліків / а.с.74 /.

У наданий судом строк позивач ОСОБА_1 усунула недоліки позовної заяви, надавши оригінал квитанції про сплату судового збору.

Відповідь на відзив від позивача не надійшла.

Дослідивши, наявні в матеріалах справи, докази в їх сукупності та взаємозв`язку, суд, керуючись принципом верховенства права, вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Так, судом встановлено, що відповідно до даних трудової книжки серії НОМЕР_1 позивач ОСОБА_1 з 01 вересня 2003 року працює у КЗ Шишацький обласний науковий ліцей-інтернат ІІ-ІІІ ступенів Полтавської обласної ради , зокрема, з 01 вересня 2021 року на посаді вчителя / а.с.11-12 /.

Відповідно до довідки сімейного лікаря від 05 листопада 2021 року, позивачу профілактичне щеплення проти COVID-19 не протипоказане, але відтерміновано до одного місяця на період обстеження / а.с.21 /.

10 листопада 2021 року позивачу було вручено повідомлення про те, що з 08 листопада 2021 року щеплення від COVID-19 є обов`язкове для працівників закладу освіти. З посиланням на наказ МОЗ Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням та пункту 41-6 постанови КМУ від 09 грудня 2020 року № 1236 просили до 11 листопада 2021 року включно надати документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення від COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень. Попередили, що у випадку ненадання цих документів, 11 листопада 2021 року її буде відсторонено від роботи без збереження заробітної плати, на підставі статті 46 КЗпП та ст. 12 ЗУ Про захист населення від інфекційних хвороб / а.с.13 /.

11 листопада 2021 року позивачем було надано відповідачу заперечення на зазначене повідомлення, в якому остання виловила свою думку про те, що вакцина від COVID-19 перебуває на стадії клінічних випробувань, а вона не дає згоди на участь в цих випробуваннях / а.с.14-17 /.

Наказом КЗ Шишацький обласний науковий ліцей-інтернат ІІ-ІІІ ступенів Полтавської обласної ради №63-к від 11 листопада 2021 року вчителя української мови та літератури ОСОБА_1 відсторонено від роботи без збереження заробітної плати з 11 листопада 2021 на час відсутності щеплення від COVID-19 / а.с.22 /.

Відповідно до статті 1 Конституції Україна /далі - Конституція/ Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Статтею 43 Конституції кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується; громадянам гарантується захист від незаконного звільнення; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Зміст права на працю, закріпленого положеннями частин першої і другої статті 43 Конституції України, крім вільного вибору праці, включає також відповідні гарантії реалізації цього права. Вільний вибір передбачає різноманітність умов праці, проте сталими / обов`язковими / є гарантії захисту працівника від незаконного звільнення за будь-яких умов праці. Незалежно від підстав виникнення трудових правовідносин держава зобов`язана створювати ефективні організаційно-правові механізми для реалізації трудових правовідносин на рівні закону, а відсутність таких механізмів нівелює сутність конституційних прав і свобод працівника. Не може бути дискримінації у реалізації працівниками трудових прав. Порушення їх рівності у трудових правах та гарантіях є недопустимим, а будь-яке обмеження повинне мати об`єктивне та розумне обґрунтування і здійснюватись з урахуванням та дотриманням приписів Конституції України та міжнародних правових актів (абзаци перший і п`ятий підпункту 2.2 пункту 2, абзац дванадцятий пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) у справі за конституційною скаргою щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю України від 4 вересня 2019 року № 6-р(II)/2019).

Трудові відносини в Україні врегульовані КЗпП України /ст.1/.

Статтею 21 КЗпП України проголошена рівність трудових прав громадян та заборонена будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема обмеження прав працівників залежно від стану їхнього здоров`я.

Статтею 46 КЗпП України встановлено, що відсторонення працівника від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Таким чином, перелік підстав для відсторонення працівника від роботи, який визначений статтею 46 Кодексу, не є виключним; положення цієї статті передбачають можливість його розширення, проте лише актами законодавства України.

Згідно з частинами першою, другою статті 12 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб , на яку відповідач посилається в наказі як на підставу відсторонення позивачки від роботи, профілактичні щеплення проти дифтерії, коклюша, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та / або / поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Отже, статтею 12 Закону до обов`язкових віднесено щеплення лише проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця та туберкульозу; щеплення від респіраторної хвороби COVID-19 за статтею 12 Закону не є обов`язковим. Нормами цієї статті також передбачено запровадження інших обов`язкових щеплень, проте виключно в порядку, встановленому законом.

Частинами третьою, четвертою статті 12 статті 12 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб встановлено, що в разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями. Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України.

Аналіз наведених положень Закону дає підстави для висновку, що ухвалення рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень на відповідних територіях віднесено до виключної компетенції головного державного санітарного лікаря України, головного державного санітарного лікаря Автономної Республіки Крим, а також головних державних санітарних лікарів областей, міст Києва та Севастополя та за умови наявності відповідних епідемічних показань.

Пунктом 416 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236 Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 в редакції, чинній на час винесення оскаржуваного наказу /далі Постанова КМУ /, передбачено відсторонення від роботи /виконання робіт / працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб та частини третьої статті 5 Закону України Про державну службу , крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я.

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затверджений наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153. Пунктом 3 зазначеного Наказу до переліку осіб, які підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19 віднесено працівників закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної / професійно-технічної /, загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Право на працю та право заробляти працею на життя, яке гарантоване статтею 43 Конституції України, включено до розділу ІІ Конституції і належить до основних прав і свобод людини та громадянина.

Пунктом 1 статті 92 Конституції України встановлено, що права і свободи громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов`язки громадянина визначаються виключно законами України.

Суд констатує, що відсторонення від роботи є втручанням у право людини на працю та право заробляти працею на життя шляхом його обмеження, а тому, в силу положень пункту 1 статті 92 Конституції України, таке втручання дозволено виключно законами України, а не підзаконними актами, до яких належать Постанова Кабінету Міністрів України і Наказ Міністерства охорони здоров`я України.

Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент Верховна Рада України /ст. 76 Конституції/.

Відповідно до пункту 2 статті 116 Конституції Кабінет Міністрів України вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянами, втім цей орган не наділений повноваженнями ухвалювати нормативно-правові акти, спрямовані на звуження або обмеження цих прав.

Частинами другою, третьою, шостою статті 10 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України; якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує цей закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

Оскільки рішення про відсторонення працівників прийнято у формі Постанови КМУ та в спосіб, що не відповідає вимогам пункту 1 статті 92 Конституції та статті 12 Закону, і поза межами конституційних повноважень Кабінету Міністрів України, суд доходить висновку про неможливість застосування до спірних правовідносин положень Постанови КМУ та необхідність вирішення спору на підставі норм статей 43, 92 Конституції, з огляду на те, що в Україні відсутні закони, які передбачають право роботодавців відсторонювати від роботи працівників, що відмовилися від вакцинації проти COVID-19.

Підставою для відсторонення від виконання своїх посадових обов`язків позивача ОСОБА_1 у наказі № 63-к від 11 листопада 2021 року стало посилання на повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення від COVID-19 від 10 жовтня 2021 року, складене заступником директора КЗ Шишацький обласний науковий ліцей-інтернат ІІ-ІІІ ступенів Полтавської обласної ради Оленою Кузьменко, яка у своїх діях при відстороненні позивачки керувалась статтею 46 Кодексу законів про працю України, статтею 12 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб від 06 квітня 2000 року №1645-ІІІ, наказом МОЗ Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням , пунктом 416 постанови КМУ від 09 грудня 2020 року № 1236.

При цьому у статті 12 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб від 6 квітня 2000 року N 1645-III чітко визначено, що працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, відсторонюються від виконання зазначених видів робіт у разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом. Тобто відмова цих працівників від обов`язкових профілактичних щеплень має відбутись саме у такому порядку, який встановлений законом.

Порядок відмови від здійснення обов`язкових профілактичних щеплень визначений у тій же самій статті 12 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб від 6 квітня 2000 року N 1645-III у частині шостій, де зазначено, якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.

Іншого порядку відмови від обов`язкових профілактичних щеплень ані цей, ані будь-який інший закон не містять. Не містить цей закон і іншої підстави для встановлення юридичного факту відмови особи від обов`язкових профілактичних щеплень, аніж відібране лікарем письмове підтвердження особи від вакцинації або акт, складений лікарем у присутності свідків, про відмову скласти особою таке письмове підтвердження.

Враховуючи це, посилання відповідача у наказі № 63-к від 11 листопада 2021 року як на підставу для відсторонення позивачки від роботи на повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення від COVID-19 від 10 листопада 2021 року, є порушенням вимог частин другої та шостої статті 12 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб від 6 квітня 2000 року N 1645-III.

І навпаки, наказ № 63-к від 11 листопада 2021 року про відсторонення ОСОБА_1 від виконання роботи не містить відомостей на підтвердження відмови позивачки здійснити щеплення у порядку, встановленому частиною шостою статті 12 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб .

Крім того, повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення від COVID-19 від 10 листопада 2021 року по суті містить вимогу працівнику до 11 листопада 2021 року надати документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення від COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень. Незважаючи на застосування у повідомленні конструкції прохання, викладені у подальшому наслідки ненадання особою цих відомостей, свідчать саме про вимогу та перекладання на працівника обов`язку про надання працедавцеві таких відомостей.

Але ж, Європейська хартія прав пацієнтів у статті 6 гарантує кожному право на конфіденційність особистої інформації, включаючи інформацію про свій стан здоров`я і можливі діагностичні чи терапевтичні процедури, а також на захист своєї приватності під час проведення діагностичних оглядів.

Конституція України /статті 32 і 34/ та статті 285 і 286 Цивільного кодексу України гарантують ці ж права на національному рівні.

Основи законодавства України про охорону здоров`я (Закон України від 19.11.1992 р. (статті 391, 40, 78 ( г ) стверджують, що пацієнт має право на таємницю про стан свого здоров`я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при його медичному обстеженні. Забороняється вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування пацієнта.

За визначенням у статті 11 Закону України Про інформацію не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров`я, а також адреса, дата і місце народження.

Враховуючи приведені нормативно-правові акти, визначення терміну профілактичні щеплення , приведеного у статті 1 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб , суд вважає, що під дію статті 11 Закону України Про інформацію підпадають будь-які медичні відомості /втручання/ маніпуляції/ діагнози тощо.

Конституція України у статті 19 визначає, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Відповідно до ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Стаття 8 проголошує: 1. Кожен має право на повагу до його приватного i сiмейного життя, до житла і до таємницi кореспонденції. 2. Органи державної влади не можуть втручатися у здiйснення цього права iнакше ніж згiдно із законом, і коли це необхiдно в демократичному суспiльствi в iнтересах нацiональної i громадської безпеки або економiчного добробуту країни, з метою запобiгання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралi або з метою захисту прав i свобод iнших осіб .

Дана стаття Конвенції, загалом, відображає структуру статей 9, 10 і 11. Відповідно, при розгляді питання про те, чи була порушена стаття 8 Конвенції, необхідно відповісти на низку питань:

Чи мало місце втручання у приватне життя згідно з §1 статті 8?

Якщо так, то чи є це втручання обґрунтованим згідно з §2 статті 8, а саме:

чи було втручання законним?

Якщо так, то чи переслідувало втручання законну мету; і якщо так, чи було втручання необхідним у демократичному суспільстві (зокрема, чи було воно адекватною реакцією на суспільну необхідність, що не потребує зволікань)?

Вирішуючи даний спір, суд із врахуванням вимог Конвенціі про захист прав людини і основоположних свобод, які полягають в обов`язку держави утримуватися від втручання з метою поваги до прав людини, у разі ж якщо таке втручання відбувається, воно має бути на підставі закону, переслідувати легітимну мету та бути необхідним у демократичному суспільстві вважає, що :

Відповідач, вручивши позивачу повідомлення про необхідність подання перелічених в ньому документів та відсторонивши останню від роботи без збереження заробітної плати на час відсутності щеплення від COVID-19, фактично поклав на неї обов`язок вчинити дії, які не визнані державою як примусові за законом. З наведених судом нормативних актів вбачається, що вакцинація від COVID-19 не включена до календаря щеплень ні як обов`язкові, ні як обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями. Відтак, наказом відповідача про відсторонення позивачки від роботи без збереження заробітної плати на час відсутності щеплення від COVID-19 порушено її права гарантовані Конвенцією про захист прав та основоположних свобод. Тому суд приходить до переконання, що втручання держави у права позивачки відбулося.

Через своє здоров`я, у вигляді відсутності абсолютних протипоказань до вакцинації від COVID-19, позивачка була позбавлена можливості заробляти собі на життя, вона опинилася в гіршому становищі, ніж інші працівники колективу. Через відсутність протипоказань до вакцинації відповідач відсторонила позивачку від роботи без збереження заробітної плати до поки вона не буде вакцинована не дивлячись ні на терміни дії карантину, ні на стан її здоров`я в подальшому, ні на відсутність законодавчої заборони позивачці приходити в приміщення школи. Запобігання зараженню вірусом, не може розглядатись як легітимна мета за обставинами цієї справи, оскільки обмеження позивачки в праві заробити собі на життя та на повагу до її приватного життя полягає у праві вибору не робити те, що не визнано обов`язковим для всіх жителів України за законом.

Відповідач не зміг переконливо довести, що обмежувальний захід, у виді відсторонення позивачки від роботи, до якого він вдався і який мав для позивачки негативні наслідки, сприяв досягненню заявленої державними органами мети запобіганню зараженню вірусом учасниками освітнього процесу.

Враховуючи всі встановлені в судовому засіданні обставини, суд вважає вимоги позивача ОСОБА_1 правомірними та такими, що підлягають задоволенню в частині скасування наказу № 63-к від 11 листопада 2021 року про її відсторонення від роботи на час відсутності щеплення від COVID-19.

При цьому, суд не приймає до уваги позицію відповідача, викладену у відзиві на позовну заяву, оскільки вона суперечить обставинам, встановленим судом у судовому засіданні.

Щодо вимог про стягнення середнього заробітку за час незаконного відсторонення позивача від роботи, суд вважає необхідним зазначити таке.

За змістом ст. 5 ЦПК України застосовуваний судом спосіб захисту цивільного права має відповідати критерію ефективності, тобто цей спосіб має бути дієвим, а його реалізація повинна мати наслідком відновлення порушених майнових або немайнових прав та інтересів особи.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року / далі - Конвенція / встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до п.10 постанови Пленуму Верховного суду України Про практику застосування судами законодавства про оплату праці якщо буде встановлено, що на порушення ст.46 КЗпП роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (ст.235 КЗпП).

Суд вважає необхідним стягнути з відповідача на користь позивача середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з часу відсторонення 11 листопада 2021 року до часу звернення до суду з позовом, обрахованої відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 8 лютого 1995 року / в редакції від 04 вересня 2021 року /.

Основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з п.8 згаданого Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом 2-х місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді /абз. 2 п. 8 Порядку № 100/.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні 2 календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, установленим із дотриманням вимог законодавства.

Враховуючи те, що позивач була відсторонена від роботи 11 листопада 2021 року і відповідно до довідки КЗ Шишацький обласний науковий ліцей-інтернат ІІ-ІІІ ступенів Полтавської обласної ради №132 від 22 листопада 2021 року за останні два місяці, що передували її відстороненню пропрацювала вересень /22 робочих дні / та жовтень /20 робочих днів/ та сукупно отримала 49 194 грн. 54 коп., середньоденна зарплата становить 49 194,54 : 42 роб.дн = 1 171 грн. 29 коп.

1 171,29 х 13 роб. дн. = 15 226 грн. 88 коп.

При цьому, суд вважає, що позивач помилково в прохальній частині позову вказала суму, яка підлягає стягненню.

Таким чином, сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу внаслідок незаконного відсторонення ОСОБА_1 від виконання обов`язків виховательки складає 15 226 грн. 88 коп. і підлягає стягненню з відповідача.

Згідно з п. 2, 4 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд вважає за необхідне допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення за один місяць середньої заробітної плати.

На підставі статті 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір в сумі 1816 гривень.

На підставі Конституції України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Кодексу законів про працю України, Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб , Закону України Про інформацію , керуючись ст.ст. 12-13, 263-265 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 , - задовольнити в повному обсязі.

Визнати протиправним та скасувати наказ Комунального закладу Шишацький обласний науковий ліцей-інтернат ІІ-ІІІ ступенів Полтавської обласної ради № 63-к від 11 листопада 2021 року "Про відсторонення від роботи ОСОБА_2 ".

Стягнути із Комунального закладу Шишацький обласний науковий ліцей-інтернат ІІ-ІІІ ступенів Полтавської обласної ради на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , середню заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 15 226 грн. 88 коп. та судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, в розмірі 1816 грн. 00 коп.

Допустити рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць до негайного виконання.

Рішення суду може бути оскаржено до Полтавського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий суддя:

Дата ухвалення рішення28.12.2021
Оприлюднено29.12.2021

Судовий реєстр по справі —551/1212/21

Постанова від 19.04.2022

Цивільне

Полтавський апеляційний суд

Прядкіна О. В.

Постанова від 19.04.2022

Цивільне

Полтавський апеляційний суд

Прядкіна О. В.

Ухвала від 10.03.2022

Цивільне

Полтавський апеляційний суд

Прядкіна О. В.

Ухвала від 08.03.2022

Цивільне

Полтавський апеляційний суд

Прядкіна О. В.

Рішення від 28.12.2021

Цивільне

Шишацький районний суд Полтавської області

Вергун Н. В.

Ухвала від 20.12.2021

Цивільне

Шишацький районний суд Полтавської області

Вергун Н. В.

Ухвала від 03.12.2021

Цивільне

Шишацький районний суд Полтавської області

Вергун Н. В.

Ухвала від 02.12.2021

Цивільне

Шишацький районний суд Полтавської області

Сиволап Д. С.

Ухвала від 01.12.2021

Цивільне

Шишацький районний суд Полтавської області

Рябченко В. В.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмТелеграмВайберВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовахліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні