Рішення

від 29.12.2021 по справі 463/12141/20

ЛИЧАКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа № 463/12141/20

Провадження № 2/463/627/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 грудня 2021 року Личаківський районний суд м. Львова в складі:

головуючого судді: Стрепка Н.Л.,

з участю секретаря судового засідання: Онишкевича О.І.,

позивача, представника третьої особи: Астаповича О.В.,

представника відповідача: Білоцерківця А.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в порядку загального позовного провадження в залі суду в м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Полтава-банк , третя особа: ОСОБА_2 про визнання договору частково недійсним, -

в с т а н о в и в:

позивач звернувся до суду з позовом, відповідно до якого просить застосувати наслідки нікчемності положення абзацу 1 пункту 7.6 Кредитного договору №18 від 18 жовтня 2016 року, що укладений між Публічним акціонерним товариством Полтава-банк та ОСОБА_1 , а також положення абзацу 1 пункту 8.6 цього договору в новій редакції від 9 лютого 2018 року; вважати оплату комісій загальною сумою 10 900 грн (десять тисяч дев`ятсот гривень), а саме згідно квитанцій від 28 жовтня 2016 року №945 в сумі 300 грн., №950 в сумі 5300 грн., №955 в сумі 5300 грн., зарахуванням основного грошового зобов`язання згідно Кредитного договору №18 від 18 жовтня 2016 року, що укладений між Публічним акціонерним товариством Полтава-банк та ОСОБА_1 ; зобов`язати Акціонерне товариство Полтава-банк повідомити ОСОБА_1 про сукупну вартість споживчого кредиту та реальну процентну ставку у формі таблиці, що наведена у додатку №2 до Правил розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, які затверджені постановою Правління Національного банку України від 8 червня 2017 року №49 в редакції станом на 9 лютого 2018 року, із врахуванням сплачених 28 жовтня 2016 року комісій у сумі 10900 грн зарахуванням основного грошового зобов`язання та усіх оплат позичальника до дня здійснення Акціонерним товариством Полтава-банк повідомлення.

Позов мотивує тим, що 18 жовтня 2016 року він та ПАТ Полтава-банк уклали кредитний договір № 18. Відповідно до змісту п. 1.1 такого банк надає позичальнику споживчий кредит під заставу нерухомості. Згідно з абз. 1 п. 7.6 кредитного договору - позичальник сплачує банку комісійну винагороду згідно тарифів банку: кредитний супровід (одноразова комісія утримується від загальної суми кредиту) 5300 грн.; розрахунково-касове обслуговування 5300 грн.; експертиза та розгляд документів 300 грн. Позивач вказує, що як позичальник отримав кредитні кошти 28 жовтня 2016 року і у той самий день сплатив 10900 грн. комісійної винагороди на користь банку, проте банк не повідомляв його про сукупну вартість кредиту, як того вимагають Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, що затверджені Постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, в редакції, що діяла станом на 18 жовтня 2016 року. 9 лютого 2018 року банк та позичальник уклали у новій редакції договір про споживчий кредит № 18 від 18 жовтня 2016 року, абзац 1 пункту 7.6 якого відповідає змісту тексту абзацу 1 пункту 8.6 попереднього кредитного договору. Додатком до кредитного договору в новій редакції є таблиця обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, яка заповнена із залишком заборгованості станом на 9 лютого 2018 року. Відтак на думку позивача банк виконав вимоги Правил надання інформації лише 9 лютого 2018 року, при цьому розрахунки у вказаній таблиці починаються з 9 лютого 2018 року, а не з дати встановлення кредитних правовідносин, а також у таблиці відсутні відомості про сплачені комісії, реальну річну процентну ставку та загальну вартість кредиту.

Також позивач вважає, що банк користуючись своїм становищем сильнішої сторони договору, заклав у текст кредитного договору несправедливі умови щодо обов`язку оплати комісійної винагороди за кредитний супровід, розрахунково-касове обслуговування, експертизу та розгляд документів. Свою позицію обґрунтовує зокрема тим, що відповідно до положень абз. 1 ч. 1. ст. 11 Закону України Про захист прав споживачів в редакції, що діяла на момент укладення кредитного договору, споживач має повернути кредитодавцю лише кошти та нараховані відсотки. Звертає увагу та те, що згідно з абз. 4, 6 ч. 4 ст. 11 Закону у договорі про надання споживчого кредиту має бути зазначено зокрема детальний розпис сукупної вартості кредиту для споживача (у процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов`язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту. А згідно з абз. 1, 2, 3 п. 3.4 Правил надання інформації споживачу банки зобов`язані в кредитному договорі зазначити: вид і предмет кожної супутньої послуги, яка надається споживачу. При цьому відповідно до абз. 3 ч. 4 ст. 11 Закону кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною. Також згідно з п. 3.6 Правил надання інформації споживачу банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

Також звертає увагу суду на правову позицію, викладену у постанові Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 листопада 2007 у справі № 1/72, а також висловлену Верховним Судом України в постанові у справі № 6-1746цс16 від 16 листопада 2016 року.

Вказує, що супутніми послугами можуть бути лише ті, які реально надаються банком, а також лише ті, які реально отримує клієнт. Супутня послуга може надаватись, а плата за надання останньої може стягуватись, якщо споживач може її отримати поза межами споживчого кредитування. Тобто, страхування, послуги нотаріусів як самостійні послуги існують і споживач має можливість їх отримати не пов`язуючи себе правовідносинами споживчого кредитування. Зазначає, що кредитний супровід не є окремою банківською послугою, яку позивач має можливість отримати окремо, або незалежно, від умов кредитного договору. Кредитний супровід є дією банку з метою встановлення правовідносин з позивачем, а тому на його думку незаконність такої послуги прямо встановлена абз. 3 ч. 4 ст. 11 Закону України Про захист прав споживачів та п. 3.6 Правил надання інформації споживачу. Розрахунково-касове обслуговування на думку позивача за своїм значенням дублює значення кредитного супроводу , оскільки плата за розрахунково-касове обслуговування зводиться до плати за виконання позичальником свого зобов`язання з повернення кредитних коштів, що не передбачено кредитним договором та є незаконним. Експертиза та розгляд документів є дією банку з метою встановлення правовідносин з позивачем, а тому незаконність такої послуги на думку позивача також прямо встановлена абз. 3 ч. 4 ст. 11 вказаного Закону та пунктом 3.6 Правил.

Щодо способу захисту права позивач вказує, що на його думку належним способом захисту буде зарахування сплаченої 28 жовтня 2016 року комісійної винагороди в сумі 10900 грн. в рахунок оплати основного грошового зобов`язання позичальника перед банком оскільки згідно взятого на себе зобов`язання позивач має обов`язок повернення отриманих кредитних коштів, а оплата вказаних послуг відбулась 28 жовтня 2016 року у момент отримання кредиту; позичальник сплачував банку відсотки за користування цими 10900 грн. починаючи з 28 жовтня 2016 року. Банк був зобов`язаним повідомити про сукупну вартість споживчого кредиту та реальну процентну ставку ще у день укладення кредитного договору, чого не зробив у формі, яка передбачена правилами надання інформації споживачу. У день укладення кредитного договору у новій редакції банк повідомив позичальника про сукупну вартість споживчого кредиту та реальну процентну ставку недосконало, власне без самого розрахунку сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки. Тому вважає, що належним способом захисту буде зобов`язати банк повідомити позичальника про сукупну вартість споживчого кредиту та реальну процентну ставку у формі таблиці, що наведена у додатку № 2 до Правил розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, затверджені Постановою Правління Національного банку України від 8 червня 2017 року №49 у редакції станом на 9 лютого 2018 року, із врахуванням зарахування сплачених 28 жовтня 2016 року комісій у сумі 10900 грн. тілом кредиту та усіх оплат позичальника до дня здійснення банком повідомлення. Також вказує, що вірність обраного ним способу захисту підтверджується висновком щодо застосування норм права, який наведений у п.п. 94, 95 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18).

Щодо судових витрат зазначає, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач очікує понести в зв`язку із розглядом справи ґрунтується на вартості орієнтовно 10 годин роботи адвоката. Вартість однієї години роботи адвоката визначена договором про надання правничої допомоги - 1500 грн. за 1 годину роботи. Таким чином сума витрат на професійну правничу допомогу становитиме орієнтовно 15000 грн. Зазначає, що заяву про розподіл судових витрат відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України подасть до суду на протязі п`яти днів після ухвалення рішення у справі.

Матеріали позову надійшли до Личаківського районного суду м. Львова 16 грудня 2020 року.

Ухвалою суду від 21 грудня 2020 року було прийнято справу до розгляду, відкрито загальне провадження у справі та з метою виконання вимог ч. 1 ст. 189 ЦПК України розпочато підготовче провадження у справі.

20 січня 2021 року на адресу суду надійшов відзив голови правління АТ Полтава-банк Переверезева В.С. відповідно до якого просить відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі.

Вказує, що 17 жовтня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до АТ Полтава-банк із заявою про надання йому споживчого кредиту під заставу нерухомості в сумі 530000 грн. під 22 % річних, одноразова комісія 1 % від суми кредиту. При цьому ОСОБА_1 у своїй заяві звертався до банку з пропозицією розглянути питання надання йому кредиту за умови сплати ним одноразової комісії та у подальшому дана умова була включена сторонами до абзацу 1 пункту 7.6 Кредитного договору № 18 від 18 жовтня 2016 року та абзацу 1 пункту 8.6 цього договору в новій редакції від 9 лютого 2018 року). На час звернення ОСОБА_1 із заявою АТ Полтава-банк пропонував банківський продукт Кредити на придбання нерухомості на первинному та вторинному ринку, споживчі потреби під іпотеку нерухомості , який включає в себе кілька взаємопов`язаних банківських послуг. Відповідач зазначає, що з врахуванням визначення поняття банківських продуктів, зазначеного в постанові Правління НБУ від 2 серпня 2004 року № 361 Про схвалення Методичних рекомендацій щодо організації та функціонування систем ризик-менеджменту в банках України , а також поняття загальних витрат за споживчим кредитом, що наводиться в п. 4 ч. 1 Закону України Про споживче кредитування , до складу загальних витрат за банківським продуктом входять різні витрати за основними, додатковими та супутніми послугами, для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Звертає увагу на те, що згідно з п. 7 ч. 8 ст. 47 Закону України Про банки і банківську діяльність банк, крім надання фінансових послуг, має право здійснювати також діяльність зокрема щодо надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківських та інших фінансових послуг. При цьому згідно з ч. 14 ст. 47 даного Закону банк самостійно встановлює процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги. А поняття розрахунково-касового обслуговування визначено п. 1.37. ст. 1 Закону України Про платіжні системи та переказ коштів в Україні в редакції на дату укладення договору та таке є послугами, що надаються банком клієнту на підставі відповідного договору, укладеного між ними, які пов`язані із переказом коштів з рахунка (на рахунок) цього клієнта, видачею йому коштів у готівковій формі, а також здійсненням інших операцій, передбачених договорами. Відтак відповідач вважає, що банком було здійснено відповідно до умов кредитного договору надання послуг, які визначені та регламентовані зазначеними законодавчими актами та нормативними актами НБУ, і ці послуги реально отримав позичальник та продовжує отримувати. Вказує, що перед укладанням кредитного договору ОСОБА_1 під підпис ознайомився з повідомленням від 18 жовтня 2016 року про умови кредитування за банківським продуктом Кредити на придбання нерухомості на потреби під іпотеку нерухомості . Згідно розділу повідомлення Послуги банку позивач був ознайомлений, що даний банківський продукт включає в себе, зокрема, банківські послуги та плату за їх надання - одноразову комісію 0-1 % від суми кредиту, комісію за розрахунково-касове обслуговування - 0-1 % від суми кредиту, плату за розгляд та експертизу документів - 0-300 гривень. Жодних заперечень послуг від ОСОБА_1 не надійшло. Тобто перед укладенням кредитного договору банк повідомив позивача про необхідну інформацію щодо банківського продукту, передбачену Законом України Про захист прав споживачів .

Вказує, що 18 жовтня 2016 року між банком та позичальником був укладений кредитний договір №18, за умовами якого банк надав позичальнику споживчий кредит під заставу нерухомості (квартира за адресою: АДРЕСА_1 ) у сумі 530 000 гривень строком на 180 місяців з 18 жовтня 2016 року по 17 жовтня 2031 року зі сплатою 22 % річних. Згідно абзацу 1 п. 7.6. даного договору сторони домовились, що позичальник сплачує банку комісійну винагороду, згідно тарифів банку: кредитний супровід (одноразова комісія утримується від загальної суми кредиту) 5300 грн.; розрахунково-касове обслуговування 5300 грн.; експертиза та розгляд документів 300 грн. 18 жовтня 2016 року банком та позичальником було підписано інформаційне повідомлення розрахунку реальної процентної ставки, згідно графіку оплати кредитної заборгованості (додаток № 2 до кредитного договору № 18 від 18 жовтня 2016 року), згідно якого з позичальник був повідомлений та погоджено розрахунок оплати кредитної заборгованості, у тому числі платежі за надані сукупні послуги з комісії та розрахунково-касового обслуговування на загальну суму 10900 грн. У кредитному договорі у відповідності до вимог Закону України Про захист прав споживачів та Правил надання інформації споживачу зазначені усі істотні умови щодо послуг за банківським продуктом. А пунктом 3.1. Правил надання банками України інформації споживача про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління НБУ від 10 травня 2007 року за №168, які діяли на момент укладення Кредитного договору - 18 жовтня 2016 року та сплати коштів передбачених кредитним договором, було передбачено обов`язок банків надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту в кредитному договорі або додатку до нього.

29 листопада 2017 року між банком та позичальником була укладена додаткова угода № 2 до кредитного договору, згідно якої були внесені зміни до преамбули щодо даних сторін. Інші умови кредитного договору сторонами не змінювались, пропозицій щодо їх змін не надходило. 29 січня 2018 року ОСОБА_1 звернувся із заявою до банку про зміну умов кредитного договору, а саме зниження відсоткової ставки за кредитом до 20 % річних, змінювати інші умови кредитного договору, у тому числі п. 7.6., останній не просив та не пропонував. Пропозиція позивача щодо зміни умов кредитного договору банком була розглянута та прийнята, 9 лютого 2018 року між банком та позичальником був підписаний кредитний договір у новій редакції. Таким чином, ознайомившись з умовами кредитування за банківським продуктом Кредити на придбання нерухомості на первинному та вторинному ринку, споживчі потреби під іпотеку нерухомості та неодноразово підписуючи кредитний договір (у старій та новій редакціях) та додатки до нього з зазначенням детального розпису сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх сукупних послуг, а також інших фінансових зобов`язань споживача, позивач на думку відповідача був повністю ознайомлений та обізнаний з умовами кредитування, при цьому жодних пропозицій або зауважень щодо зміни умов кредитного договору стосовно сплати комісійних винагород від нього до банку не надходило. Підсумовуючи відповідач вказує, що кредитний договір підписаний сторонами, сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі, позивач на момент укладення договору та протягом його дії не заявляв додаткових вимог щодо спірних умов договору. Вказує, що зазначені висновки узгоджуються з висновками про застосування норм права, викладеними у постанові Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі №761/26524/15-ц.

Щодо вимоги позивача про вважання оплати комісій зарахуванням основного грошового зобов`язання вказує, що оскільки оплата комісійної винагороди передбачена положеннями кредитного договору, то така вже входить до складу основного зобов`язання, а тому відповідна вимога позивача є безпідставною. Також звертає увагу суду на те, що ОСОБА_1 у позовній заяві посилається на Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва, однак така згідно даних ЄДРСР не набрала законної сили та не може бути застосована до даної справи. Щодо вимоги про застосування наслідків нікчемності положень кредитного договору вказує, що недійсність (нікчемність) положень абз. 1 п.7.6. кредитного договору та абз. 1 п. 8.6. кредитного договору в новій редакції не встановлена жодним законом, доказів недійсності (нікчемності) правочину позивачем не надано.

Також разом з відзивом 20 січня 2021 року на адресу суду надійшла заява голови правління АТ Полтава-банк Переверезева В.С., відповідно до якого просив постановити ухвалу про участь представника АТ Полтава-банк Шафрановського Ю.П. у судовому засіданні у даній справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та цифрового підпису через онлайн сервіс відеозв`язку EasyCon .

Ухвалою суду від 16 лютого 2021 року в задоволенні заяви представника відповідача АТ Полтава-банк - голови правління Переверезева В.С. відмовлено у зв`язку з неможливістю ОСОБА_3 відповідно до доданих до клопотання документів бути представником банку під час розгляду даної справи.

26 лютого 2021 року на адресу суду надійшла заява начальника відділу по роботі з непрацюючими активами АТ Полтава-банк Шафрановського Ю.П., відповідно до якої просив постановити ухвалу про участь відповідача АТ Полтава-банк в його особі у судовому засіданні, яке відбудеться 15 березня 2021 року у даній справі, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та цифрового підпису через онлайн сервіс відеозв`язку EasyCon .

Ухвалою суду від 2 березня 2021 року заяву начальника відділу по роботі з непрацюючими активами АТ Полтава-банк Шафрановського Ю.П. задоволено та ухвалено підготовче засідання в справі, призначене на 15 березня 2021 року, а також наступні засідання у даній справі, у разі призначення таких, провести в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою комплексу технічних засобів та програмного забезпечення EasyCon .

Ухвалою суду від 15 березня 2021 року закрито підготовче провадження у справі та призначено її до судового розгляду по суті.

19 березня 2021 року на адресу суду надійшло клопотання представника відповідача ОСОБА_3 , відповідно до якого просить застосувати позовну давність та відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі. Вказує, що згідно ч. 1 ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, а відповідно до ч. 3 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання. Виконання кредитного договору № 18 від 18 жовтня 2016 року, відповідно до його умов почалося 18 жовтня 2016 року, відтак позовна заява ОСОБА_1 від 11 грудня 2020 року подана ним поза межами строку позовної давності, що згідно з ч. 4 ст. 267 ЦК України є підставою для відмови у позові. Також зазначає, що ОСОБА_1 до цього вже звертався з аналогічним позовом до банку, але ухвалою від 3 листопада 2020 року у справі №463/8888/19 (провадження №2/463/426/20) його позов був залишений без розгляду, а відповідно до ч. 1 ст. 265 ЦК України залишення позову без розгляду не зупиняє перебігу позовної давності.

22 березня 2021 року на адресу суду надійшла заява представника відповідача ОСОБА_3 , відповідно до якого просить постановити ухвалу про участь відповідача АТ Полтава-банк в його особі у судовому засіданні, яке відбудеться 13 травня 2021 року у даній справі, та у подальших судових засіданнях в режимі відеоконференції, забезпечення проведення відеоконференції просить доручити Ленінському районному суду м. Полтави.

Ухвалою суду від 23 березня 2021 року заяву представника відповідача ОСОБА_3 задоволено та ухвалено доручити Ленінському районному суду м. Полтави забезпечити проведення судового засідання у даній справі, яке відбудеться 13 травня 2021 року у режимі відеоконференції.

13 травня 2021 року позивачем ОСОБА_1 подано до суду заперечення щодо застосування наслідків спливу строку позовної давності. Зазначає, що після укладення 18 жовтня 2016 року кредитного договору звертався до відповідача з листом від 5 січня 2017 року, в якому, зокрема, просив надати роз`яснення щодо послуг за договором, однак зазначений лист залишився без письмової відповіді. Вказує, що 15 січня 2018 року отримав правничу консультацію, з якої дізнався про своє порушене право, а саме про незаконність сплачених комісій, а тому вважає, що саме з цієї дати слід рахувати строк позовної давності. Зазначає, що позиція щодо початку перебігу строку позовної давності неодноразово викладалась у постановах Верховного Суду, а саме у постанові ВП ВС від 6 лютого 2019 року по справі № 145/797/15-ц (14-608цс18), постанові ВП ВС від 3 липня 2019 року по справі № 369/11268/16-ц (14-260цс19), постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-258цс15.

9 серпня 2021 року на адресу суду надійшла відповідь представника відповідача ОСОБА_3 на заперечення позивача щодо застосування наслідків спливу строку позовної давності, відповідно до якої вважає, що такі підлягають відхиленню з наступних підстав. Так на думку відповідача до заперечення ОСОБА_1 надані докази, а саме копії консультації № 73 від 15 січня 2018 року та заяви від січня 2017 року з порушенням порядку, встановленого ЦПК України. Копія заперечення з додатками ОСОБА_1 на адресу АТ Полтава-банк не надсилались (надавались). У запереченні ОСОБА_1 не зазначено про наявність у нього або іншої особи доданих консультації та заяви. Матеріали на обґрунтування своїх заперечень позивач надав вже після закриття підготовчого провадження

Також відповідач вказує, що твердження ОСОБА_1 про те, що про порушення своїх прав він дізнався лише 15 січня 2018 року є таким, що не відповідає дійсності, оскільки позивач має юридичну освіту та професійно займається діяльністю, яка спрямована на сприяння громадянам та юридичним особам у реалізації норм права з метою покращення їх правового становища, а тому посилання останнього на власну правову неграмотність та необізнаність про порушення його прав при укладанні звичайного кредитного договору на думку відповідача є надуманими та такими, що не відповідають дійсності.

В судовому засіданні 29 грудня 2021 року позивач, що одночасно є представником третьої особи, ОСОБА_1 вимоги позову підтримав з мотивів, викладених у ньому та запереченні щодо застосування строків позовної давності, просив задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_4 в судовому засіданні вимоги позову заперечив з мотивів, викладених у відзиві, просив застосувати строк позовної давності та відмовити в задоволенні позову.

Заслухавши пояснення учасників процесу, перевіривши матеріали справи, оцінивши в сукупності зібрані у справі докази, вирішуючи спір в межах заявлених позовних вимог, суд приходить до наступного.

За положеннями статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Судом встановлено, що 17 жовтня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до ПАТ Полтава-банк з заявою про надання йому споживчого кредиту під заставу нерухомості в сумі 530000 грн. під 22 відсотки річних, одноразова комісія - один відсоток від суми кредиту, строком на 180 місяців, повідомивши, що перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 (а.с. 48).

18 жовтня 2016 року ОСОБА_1 та ПАТ Полтава-банк за згоди ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 18 (а.с. 7-9).

Згідно з п. 1.1 зазначеного договору предметом такого є надання банком позичальнику споживчого кредиту під заставу нерухомості у сумі 530000 грн. строком на 180 місяців з 18 жовтня 2016 року по 17 жовтня 2031 року зі сплатою 22 відсотків річних.

При цьому абзацом 1 п. 7.6. вказаного кредитного договору було передбачено обов`язок позичальника сплатити банку комісійну винагороду згідно тарифів банку: кредитний супровід (одноразова комісія утримується від загальної суми кредиту) 5300 грн.; розрахунково-касове обслуговування 5300 грн.; експертиза та розгляд документів 300 грн.

Як вбачається з поданих разом з позовною заявою копій квитанцій №945, №950 та №955, 28 жовтня 2016 року ОСОБА_1 було сплачено на користь ПАТ Полтава-банк зазначені комісійні винагороди на загальну суму 10900 грн. (а.с. 10).

29 листопада 2017 року ОСОБА_1 та ПАТ Полтава-банк за згоди ОСОБА_2 укладено додаткову угоду №1 до кредитного договору №18 від 18 жовтня 2016 року, якою викладено преамбулу зазначеного кредитного договору в новій редакції, інші умови кредитного договору залишено без змін (а.с. 59).

29 січня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до ПАТ Полтава-банк з заявою, відповідно до якої просив розглянути його пропозицію щодо змін до кредитного договору №18 від 18 жовтня 2016 року про встановлення 20 відсоткової ставки нарахування відсотків за користування кредитними коштами (а.с. 60).

9 лютого 2018 року ОСОБА_1 та ПАТ Полтава-банк за згоди ОСОБА_2 укладено нову редакцію договору про споживчий кредит № 18 від 18 жовтня 2016 року (а.с. 11-14).

Пунктом 1.1. такого визначено, що банк надає позичальнику споживчий кредит під заставу нерухомості у сумі 530000 грн. строком на 180 місяців: з 18 жовтня 2016 року по 8 лютого 2018 року зі сплатою 22 відсотків річних; з 9 лютого 2018 року по 17 жовтня 2031 року зі сплатою 20 відсотків річних.

Абзац 1 пункту 8.6. даного договору містить аналогічний абзацу 1 п. 7.6. кредитного договору № 18 у попередній редакції від 18 жовтня 2016 року обов`язок позичальника сплатити банку комісійну винагороду згідно тарифів банку: кредитний супровід (одноразова комісія утримується від загальної суми кредиту) 5300 грн.; розрахунково-касове обслуговування 5300 грн.; експертиза та розгляд документів 300 грн.

Відтак з договорів, укладених ОСОБА_1 та ПАТ Полтава-банк вбачається, що предметом таких є надання споживчого кредиту, відтак на дані правовідносини поширюється дія Закону України Про захист прав споживачів в редакції, що діла на момент укладення спірних кредитних договорів.

Оцінюючи доводи позивача про те, що банк не повідомляв його про сукупну вартість кредиту суд приходить до наступного.

Так згідно з підпунктом д) пункту 2 частини 2 ст. 11 Закону України Про захист прав споживачів (тут і далі у редакції, чинній на час укладення спірного кредитного договору від 18 жовтня 2016 року) передбачено, що перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов`язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту.

Окрім того згідно з абзацом шість ч. 4 ст. 11 Закону детальний розпис сукупної вартості кредиту для споживача (у процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов`язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту зазначається у договорі про надання споживчого кредиту.

Також підпунктом в) пункту 2.1 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, в редакції, що діяла станом на 18 жовтня 2016 року, було визначено, що банки зобов`язані перед укладенням кредитного договору надати споживачу в письмовій формі інформацію про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту, зазначивши орієнтовну сукупну вартість кредиту з урахуванням: процентної ставки за кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов`язань споживача, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту (у тому числі на користь третіх осіб - страховиків, оцінювачів, реєстраторів, нотаріусів тощо); варіантів погашення кредиту, уключаючи кількість платежів, їх періодичність та обсяги; можливості та умов дострокового повернення кредиту.

Пунктами 2.4., 2.5. даних правил визначено, що банки зобов`язані отримати письмове підтвердження споживача про ознайомлення з вищенаведеною інформацією. Банки розробляють форму (бюлетень, довідка, повідомлення тощо) надання споживачу достовірної інформації про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту, яка повинна бути затверджена рішенням уповноваженого органу банку та доведена до відома його відповідних структурних підрозділів.

При цьому згідно з пунктом 3.1. правил банки зобов`язані надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов`язань споживача в кредитному договорі або додатку до нього.

Так з представленого стороною відповідача разом з відзивом на позов повідомлення про витрати за кредитом вбачається, що 18 жовтня 2016 року ПАТ Полтава-Банк було повідомлено ОСОБА_5 про орієнтовну сукупну вартість кредиту на придбання нерухомості на первинному та вторинному ринку, споживчі потреби під іпотеку нерухомості, в тому числі в процентному значенні та грошовому виразі, з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов`язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту. Факт ознайомлення з даним повідомленням підтверджується підписом ОСОБА_1 на вказаному повідомленні (а.с. 50).

Окрім того, додатком №2 до кредитного договору № 18 від 18 жовтня 2016 року, що є невід`ємною складовою частиною такого, є інформаційне повідомлення розрахунку реальної процентної ставки, згідно графіку оплати кредитної заборгованості, що містить детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним та вартості всіх супутніх послуг за даним кредитним договором. Даний додатком також підписано ОСОБА_5 , як позичальником за кредитним договором (а.с. 50-53).

Відтак з наведеного вбачається, що відповідачем ПАТ Полтава-Банк було виконано вимоги Закону України Про захист прав споживачів , а також Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту щодо надання позивачу перед укладенням договору інформації про сукупну вартість кредиту, а також щодо зазначення детального розпису сукупної вартості кредиту в договорі .

Водночас відповідно до третього абзацу ч. 4 ст. 11 Закону такої Закону України Про захист прав споживачів кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Зокрема згідно з п. 17 ст. 1 даного Закону послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.

Також згідно з п. 3.4. Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту банки зобов`язані в кредитному договорі зазначити вид і предмет кожної супутньої послуги, яка надається споживачу, а також обґрунтування вартості супутньої послуги.

Пунктом 3.6. таких визначено, що банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

При цьому відповідно до ст. 55 Закону України Про банки і банківську діяльність у редакції, чинній на час укладення спірного кредитного договору від 18 жовтня 2016 року, банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг.

Водночас, як вбачається з оспорюваного кредитного договору № 18 від 18 жовтня 2016 року , передбачений абзацом 1 п. 7.6. такого обов`язок позичальника сплатити банку комісійну винагороду за кредитний супровід, розрахунково-касове обслуговування та експертизу та розгляд документів фактично зобов`язує споживача оплатити дії, які банк здійснює на власну користь для укладення кредитного договору з метою подальшого отримання відсотків за користування кредитом. Предмету таких супутніх послуг, а також обґрунтування їх вартості в договорі не зазначено, однак з загальноприйнятого тлумачення таких вбачається, що вони не є послугою в розумінні Закону України Про захист прав споживачів , оскільки самі по собі не полягають у наданні споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб, а є лише складовою частиною наданої споживачеві банківської послуги споживчого кредиту. Відтак суд погоджується з твердженням позивача про те, що абзац 1 п. 7.6. кредитного договору № 18 від 18 жовтня 2016 року є нікчемним відповідно до положень абзацу 3 ч. 4 ст. 11 Закону України Про захист прав споживачів в редакції, що діяла станом на час укладення зазначеного договору.

При цьому судом не беруться до уваги зазначені у відзиві заперечення сторони відповідача щодо наявності у банку права на надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківських та інших фінансових послуг, самостійного встановлення процентних ставок та комісійних винагород за надані послуги, надання послуги розрахунково-касового обслуговування, оскільки такі ґрунтуються на довільному тлумаченні норм права та не спростовують встановлені вище обставини. Натомість з таких вбачається, що банком було поставлено перед споживачем, як обов`язкову умову надання банківської послуги, що останній бажав отримати - споживчого кредиту, вимогу придбати інші послуги банку, що прямо забороняється ст. 55 Закону України Про банки і банківську діяльність .

Щодо абзацу 1 пункту 8.6. нової редакції від 9 лютого 2018 року договору про споживчий кредит № 18 від 18 жовтня 2016 року, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ Полтава-банк , слід зазначити наступне.

Згідно з ст. 11 Закону України Про захист прав споживачів в редакції, що діяла станом на 9 лютого 2018 року, цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України Про споживче кредитування .

Так п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України Про споживче кредитування в відповідній редакції визначено, що договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов`язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором. При цьому згідно з п. 3 такої загальний розмір кредиту - сума коштів, які надані та/або можуть бути надані споживачу за договором про споживчий кредит, а відповідно до п. 4 до загальних витрат за споживчим кредитом відносяться витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Також згідно з абзацом 2 ч. 2 ст. 8 даного Закону до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця (у тому числі за ведення рахунків), які сплачуються споживачем, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, розраховані на дату укладення договору про споживчий кредит, які є обов`язковими для укладення договору про споживчий кредит, а також за послуги кредитного посередника (за наявності). У разі якщо витрати на додаткові чи супутні послуги кредитодавця, отримання яких є обов`язковим для укладення договору про споживчий кредит, або кредитного посередника (за наявності) не були включені до загальних витрат за споживчим кредитом, платежі за ці послуги не підлягають сплаті споживачем.

Частиною 5 ст. 12 Закону визначено, що умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними, водночас з аналізу наведених вище норм вбачається, що Законом України Про споживче кредитування в редакції, що діяла станом на день укладення сторонами справи нової редакції кредитного договору 9 лютого 2018 року було передбачено можливість закладення в умовах такого плати за надання додаткових та супутніх послуги кредитодавця, у тому числі за ведення рахунків, пов`язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, а відтак абзац 1 пункту 8.6. зазначеної вище редакції кредитного договору не суперечить таким.

Водночас слід звернути увагу на те, що даний пункт нової редакції договору за своїм змістом повністю відповідає пункту 7.6. кредитного договору № 18 від 18 жовтня 2016 року та не тягне за собою жодних юридичних наслідків, оскільки оплата зазначених у такому послуг була здійснена позичальником - позивачем у даній справі ще 28 жовтня 2016 року після укладення першої редакції договору.

Щодо застосування наслідків нікчемності абзац 1 п. 7.6. кредитного договору № 18 від 18 жовтня 2016 року, то відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Оскільки, як вже було встановлено вище судом, зазначений абзац пункту кредитного договору є нікчемним в силу положень Закону України Про захист прав споживачів , що діяв станом на час укладення договору, відтак такий не потребує додаткового визнання недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

При цьому згідно з ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Окрім того п. 4 такої визначено, що правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.

З наведеного вище вбачається, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту його порушеного права, адже жодним нормативно-правовим актом не передбачено такого наслідку нікчемності правочину, як зарахування отриманих за таким правочином платежів у оплату іншого зобов`язання, в даному випадку належним способом захисту прав позивача мало в бути відшкодування йому банком отриманих за вказаним вище абзацом пункту договору платежів.

Також вирішуючи питання про підставність позовних вимог, суд враховує те, що відповідно до положень ст. 256 ЦК України право особи на звернення до суду за захистом свого цивільного права або інтересу може бути реалізоване протягом визначеного законом строку (в межах позовної давності).

Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. При цьому відповідно ч. 4 такої сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові, водночас ч. 5 даної статті передбачено, що якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Так представником відповідача ОСОБА_3 подано до суду клопотання про застосування строку позовної давності, відповідно до якого вказує, що позовна заява подана ОСОБА_1 поза межами строку позовної давності (а.с. 91-92) . Позивачем ОСОБА_1 подано до суду заперечення на вказане клопотання, в якому вказує, що дізнався про своє порушене право 15 січня 2018 року після отримання правничої консультації, а відтак вважає, що саме з цієї дати слід рахувати строк позовної давності (а.с. 105-106).При цьому клопотання про визнання причин припущення строку для звернення до суду поважними та поновлення пропущеного строку позивачем до суду не подавалось.

Оцінюючи доводи сторін слід зазначити наступне.

Статтею 257 ЦК України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю (ч. 1 ст. 258 ЦК України). Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (ст. 253 ЦК України). За загальним правилом перебіг загальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Так ч. 1 ст. 236 ЦК України визначено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. При цьому відповідно до ч. 3 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання.

Позивач звернувся з вимогою про застосування наслідків нікчемності положення абзацу 1 пункту 7.6 Кредитного договору №18, що був укладений між ним та ПАТ Полтава-банк 18 жовтня 2016 року, відтак з врахуванням вказаних вище положень, перебіг позовної давності за даною вимогою розпочався 18 жовтня 2016 року, однак з позовом позивач звернувся до суду лише 15 грудня 2020 року (дата подання відправлення до поштового відділення відповідно до наявного на конверті штампу, а.с. 18), тобто вже після завершення трьохрічного строку позовної давності.

При цьому, судом встановлено, що ОСОБА_1 вже звертався до суду з аналогічним позовом, однак ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 3 листопада 2020 року такий було залишено без розгляду (а.с. 67), а відповідно до ч. 1 ст. 265 ЦПК України залишення позову без розгляду не зупиняє перебігу позовної давності.

Позивач стверджує, що дізнався про своє порушене право, а саме про незаконність сплачених комісій, 15 січня 2018 року після отримання правничої консультації, на підтвердження чого ним надано письмову консультацію адвоката Беня Б.З. №73 від 15 січня 2018 року, в якій останній дослідивши кредитний договір №18 від 18 жовтня 2016 року рекомендує ОСОБА_1 подати позовну заяву про визнання договору недійсним в частині обов`язку сплати комісій за кредитний супровід, розрахунково-касового обслуговування, а також експертизу та розгляд документів (а.с. 108). Водночас, нелогічним у такому разі є укладення позивачем 9 лютого 2018 року, вже після отримання вказаної вище консультації, нової редакції договору про споживчий кредит, з перенесенням до такої того ж обов`язку сплати комісій, про незаконність яких він, як стверджує, довідався. Окрім того, даний доказ всупереч вимогам ч. 2 ст. 83 ЦПК України не було долучено позивачем до матеріалів справи разом з позовною заявою, а надано лише після подання стороною відповідача клопотання про застосування строків позовної давності, відтак суд розцінює такий, як створений штучно виключно з метою обґрунтування строку подання позову.

Наданий же позивачем лист від 5 січня 2017 року, що скеровувався останнім ПАТ Полтава-Банк щодо надання роз`яснень щодо послуг за договором, а саме визначених пунктом 7.6. кредитного договору від 18 жовтня 2016 року, тільки підтверджує той факт, що станом на 5 січня 2017 року ОСОБА_1 вже було відомо про невідповідність зазначених комісій нормам законодавства (а.с. 107).

При цьому, суд звертає увагу на те, що позивач є юридично обізнаною особою, відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та податкової декларації, наданої стороною відповідача у відповідь на заперечення позивача на клопотання про застосування позовної давності, ще з 2016 року здійснює діяльність у сфері права.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що клопотання представника відповідача про застосування строку позовної давності підлягає до задоволення в частині позовних вимог на які суд звернув увагу вище щодо підставності таких, а відтак у задоволенні позову і в цій частині відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України слід відмовити.

Суд ухвалюючи рішення також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів сторін), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а стаття 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші доводи, зазначені сторонами у заявах по суті справи, а також зазначені у поясненнях в судових засіданнях, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Ухвалюючи рішення у справі суд у відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України вирішує питання судових витрат. Так згідно з ч.ч. 1, 2 вказаної статті Кодексу судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При цьому відповідно до ч. 6 такої якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Як вбачається з матеріалів справи позивач ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону України Про захист прав споживачів , водночас оскільки суд прийшов до переконання про відсутність підстав для задоволення позову, а тому судові витрати стягненню в користь держави з відповідача не підлягають . Сторона відповідача не заявляла клопотання щодо стягнення понесених нею судових витрат, як і не надала доказів понесення таких, не повідомила про надання таких після ухвалення рішення суду, а тому відсутні підстави для відшкодування понесених стороною відповідача судових витрат.

Керуючись ст.ст. 81, 82, 141, 264, 265, 273, 354, 355 ЦПК України, суд,-

ухвалив:

в задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Полтава-банк , третя особа: ОСОБА_2 про визнання договору частково недійсним - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня його проголошення апеляційної скарги.

Повне найменування (ім`я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової кратки платника податків НОМЕР_1 .

Відповідач: Акціонерне товариство Полтава-банк , місцезнаходження: 36000, м. Полтава, вул. Пилипа Орлика, 40А, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 09807595.

Третя особа: ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової кратки платника податків НОМЕР_2 .

Суддя: Стрепко Н.Л.