Рішення

від 26.11.2021 по справі 653/4631/17

ГЕНІЧЕСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 653/4631/17

Провадження № 2/653/318/21

РІШЕННЯ

іменем України

26 листопада 2021 року Генічеський районний суд Херсонської області у складі головуючого судді Делалової О.М., за участю секретаря судового засідання Мироненко Т.А., представника відповідача ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Генічеськ цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Приватного підприємства Служба охорони Кобра про зобов`язання видати наказ про прийняття та звільнення і внесення запису у трудову книжку, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ПП служба охорони Кобра про внесення запису в трудову книжку.

Позивач просить суд:

- визнати укладеним трудовий договір між ним та ПП Служба охорони Кобра про прийняття його на роботу 13.01.2011р. на посаду начальника Генічеського відділу служби охорони Кобра;

- визнати припиненим трудовий договір з 07.04.2016р.;

- зобов`язати відповідача видати накази про прийняття та звільнення позивача з роботи;

- внести відповідні записи про трудову діяльність у трудову книжку.

Позов мотивовано тим, що 13.01.2011р. позивач ОСОБА_2 подав заяву відповідачу про прийняття на роботу в якості начальника Генічеського відділу служби охорони Кобра . До заяви надав всі необхідні документи: трудову книжку, копію паспорту, медичне заключення про стан здоров`я, сертифікат про огляд наркологом і психіатром. З цього числа він був прийнятий на роботу і став працювати начальником відділу служби охорони Кобра в Генічеському районі. Цього ж числа йому було видано тимчасове посвідчення, а також він був ознайомлений і підписав у відповідача посадову інструкцію начальника відділу служби охорони. На даній посаді він пропрацював до 07.04.2016р. В березні 2016 р. він подав на ім`я начальника ПП служби охорони Кобра рапорт-заяву про звільнення. Трудову книжку було вислано йому лише в липні 2016р. Після отримання трудової книжки, вияснилося, що запис про трудову діяльність відсутня. Неодноразові усні звернення до керівництва відповідача з приводу внесення запису у трудову книжку, залишилися поза увагою. Письмова відповідь на його письмовий запит щодо внесення запису у трудову книжку надійшла лише 07.12.2017р. З відповіді вбачалося, що позивач взагалі не працював у відповідача і що у них ніколи не було відокремленого підрозділу у Генічеському районі.

Враховуючи викладене, позивач вважає, що його права були порушені, а тому звернувся до суду. Також, позивач просить суд поновити йому строк для звернення до суду, оскільки він був пропущений з поважних причин, через те, що він намагався все владнати мирним шляхом.

Від представника відповідача до суду надійшли заперечення, в яких відповідач просить у задоволенні позову відмовити в повному обсязі посилаючись на наступне. Так, відповідач зазначає, що позивачем пропущений строк звернення до суду, а саме щодо вимог про прийняття на роботу строк пропущений понад шість років, а за вимогою про звільнення - понад рік. Належних доказів щодо поважності пропуску строку позивач суду не надав. Крім пропущеного строку, відповідач також посилається на безпідставність та необґрунтованість позовних вимог. Так, відповідач зазначає, що жодних належним доказів, які б свідчили про перебування позивача у трудових відносинах із відповідачем, суду не надано. Відповідач посилається на те, що ніколи філії чи підрозділу у м. Генічеську, відповідач не мав. Надані позивачем документи про проходження медичного обстеження, ніякого відношення до прийняття на роботу до відповідача не мають, проведені у 2010р. не за вимогою відповідача. Також, позивач не мав відповідні кваліфікаційні вимоги до зайняття посади, яку він зазначив у позові, а тому не міг бути прийнятий на роботу відповідачем. Крім цього, на відсутність трудових відносин між сторонами свідчить і той факт, що жодних документів на отримання заробітної плати, а також необхідних відрахувань у податкові та пенсійні органи не існує. За весь час, жодних наказів про надання позивачу відпустки, останнім суду не надано. Неможливість відповідачем приховати факт знаходження особи у трудових відносинах, свідчить те, що підприємство неодноразово перевірялося контролюючими органами. Жодних порушень чинного законодавства виявлено не було. Позивач жодного разу не звертався до органів Держпраці з приводу неправомірних дій з боку відповідача. Крім цього, в зазначений позивачем період, останній займався підприємницькою діяльністю, мав ліцензію на перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, що виключає перебування його на керівній посаді у охоронній службі.

Позивач ОСОБА_2 та його представник адвокат Діденко В.Е. в судове засідання не з`явилися, про час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Від представника позивача адвоката Діденко В.Е. надійшла заява про неможливість взяти участь у судовому засіданні у зв`язку із зайнятістю в іншому процесі, не заперечував проти розгляду справи за його відсутності та дослідити письмові докази. Від позивача жодної заяви не надійшло.

Вислухавши думку представника відповідача, приймаючи до уваги тривалість розгляду зазначеної справи, а також неодноразову неявку та відкладення розгляду справи зі сторони позивача, не забезпечення ним явки до суду заявлених свідків, суд вважає можливим розглянути справу за відсутності позивача та його представника та ухвалити рішення на підставі наявних матеріалів справи.

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали цивільної справи, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з таких підстав.

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

У випадку порушення вказаних прав особа має право звернутися до суду за їх захистом.

Правові засади і гарантії здійснення громадянами права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України ).

При цьому, КЗпП України є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, що виникають у сфері трудового права, та визначає, зокрема, основні трудові права громадянина, до яких і належить право на звернення до суду про вирішення спору.

За положеннями статті 2 КЗпП України працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Згідно зі статтею 2 КЗпП України право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою.

Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Згідно із частиною першою статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (стаття 21 КЗпП України ).

Відповідно до статті 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі.

При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

З аналізу вказаних норм права вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва.

Таким чином, за трудовим договором працівника приймають на роботу (посаду), включену до штату підприємства, для виконання певної роботи (певних функцій) за конкретною кваліфікацією, професією, посадою. Працівникові гарантується заробітна плата, встановлені трудовим законодавством гарантії, пільги, компенсації тощо.

З аналізу викладеного, встановлення факту наявності трудових відносин між робітником і роботодавцем можливе при встановленні виконання робітником трудових функцій, підпорядкування робітника правилам внутрішнього трудового розпорядку, забезпечення робітнику умов праці та виплати винагороди за виконану роботу тощо.

Відповідно до ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу .

Згідно ст. 48 КЗпП України трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад п`ять днів. Трудові книжки ведуться також на позаштатних працівників при умові, якщо вони підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню, студентів вищих та учнів професійно-технічних навчальних закладів, які проходять стажування на підприємстві, в установі, організації. Працівникам, що стають на роботу вперше, трудова книжка оформляється не пізніше п`яти днів після прийняття на роботу. Студентам вищих та учням професійно-технічних навчальних закладів трудова книжка оформляється не пізніше п`яти днів після початку проходження стажування. До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться. Порядок ведення трудових книжок визначається Кабінетом Міністрів України.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Суд може визнати трудовий договір укладеним за відсутності наказу чи розпорядження, лише за умови дотримання інших умов, необхідних для його укладення, зокрема виконання працівником обов`язку щодо надання паспорта або іншого документу, що посвідчує особу, трудової книжки, а у випадках, передбачених законодавством, - також документу про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інших документів, за наявності письмових чи інших доказів дотримання цих умов, окрім показань свідків.

Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07 серпня 2019 року у справі № 522/4807/15-ц (провадження № 61-13454св18).

Суду не надано доказів про те, що позивачем надавалася заява про прийняття на роботу, трудова книжка, документи про освіту та ін.

Фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилася за розпорядженням чи з відома власника або уповноваженого ним органу.

Разом з тим, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів виконання позивачем трудових функцій начальника Генічеського відділу служби охорони Кобра , а також те, що зазначений відділ існував.

Згідно роз`яснень, які містяться у п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 року Про практику розгляду судами трудових спорів фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилася за розпорядженням чи з відома власника або уповноваженого ним органу.

Встановлення факту наявності трудових відносин між робітником і роботодавцем можливе при встановленні виконання робітником трудових функцій, підпорядкування робітника правилам внутрішнього трудового розпорядку, забезпечення робітнику умов праці та виплати винагороди за виконану роботу.

Суд враховує відсутність доказів того, що ПП Служба охорони Кобра здійснювались грошові відрахування до податкових органів та пенсійного фонду за такого працівника, як ОСОБА_2 , що могло б свідчити про наявність трудових відносин між сторонами.

Крім цього, на запит суду, були надані податкові декларації, подані самим ОСОБА_2 за 2011р. та 2012р., в яких він взагалі не зазначає про отримання ним будь-якої заробітної плати, тобто позивач фактично усвідомлював відсутність оформлення трудових відносин з відповідачем.

Надані позивачем докази, зокрема, копії наказів про прийняття об`єктів під охорону, достеменно не доводять наявність трудових правовідносин між сторонами, так само як і електронна переписка позивача з відповідачем, а також графіки роботи, платіжні відомості.

Зазначені документи не можуть вважатись належними та допустимими доказами, оскільки не відповідають вимогам ст. 95 ЦПК України , якою визначені вимоги до письмових доказів, та вимогам ст. 100 ЦПК України , якої визначені вимоги для електронних доказів.

За таких обставин суд не приймає до уваги зазначені письмові та електронні докази.

Згідно з частиною першою статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний , районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

У статті 234 КЗпП України не передбачається переліку поважних причин для поновлення строку, оскільки їх поважність має визначається в кожному випадку залежно від конкретних обставин. Вочевидь, що як поважні причини пропуску строку, встановленого в частині першій статті 233 КЗпП України , мають кваліфікуватися ті, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.

У постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 758/9773/15-ц зазначено, що установлені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. Ці строки не перериваються і не зупиняються. Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний , районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки. Разом з тим, якщо строк звернення до суду, установлений статтею 233 КЗпП України , пропущено без поважних причин, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у зв`язку з пропуском зазначеного строку.

Суд виходить з того, що доведення поважності пропуску строку звернення покладається саме на позивача. Поважними причинами пропуску строку є обставини, що позбавили особу можливості подати заяву у визначений законом строк, вони об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волі заявника і пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами, що унеможливили або суттєво ускладнили можливість своєчасного звернення до суду у визначений законом строк. Ці обставини мають бути підтверджені належними та допустимими доказами. Суд вважає, що позивачем пропущено строк звернення, а наведені позивачем обставини не є поважними.

У пункті 4 постанови Пленуму Верхового Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 Про практику розгляду судами трудових спорів судам роз`яснено, що якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав. Проте оскільки при пропуску місячного і тримісячного строків у позові може бути відмовлено за безпідставністю вимог, суд з`ясовує не лише причини пропуску строку, а й усі обставини справи, права та обов`язки сторін.

Тобто відмовити у задоволенні позову через пропуск без поважних причин строку звернення до суду можливо лише у тому разі, коли позов є обґрунтованим. У разі безпідставності позовних вимог при пропуску строку звернення до суду в позові належить відмовити за безпідставністю позовних вимог. Аналогічний висновок щодо застосування вказаної норми викладений в постанові Верховного Суду від 22 травня 2019 року в справі № 757/53948/16-ц (провадження №61-7248св18).

На підставі викладених норм права та досліджених доказів, суд приходить до висновку, що позивач не довів обставини, що він перебував у трудових відносинах з ПП Служба охорони Кобра , в матеріалах справи відсутня заява про прийняття на роботу, відсутні належні докази допущення його до роботи, відсутні докази систематичної виплати заробітної плати за трудовим договором, заява про звільнення з роботи, відомості про перебування трудової книжки у відповідача.

Позивачем належними та допустимими доказами, в розумінні ст.ст. 77 , 78 , 79 , 80 ЦПК України , не доведено, що він починаючи з 13.01.2011 року по 07.04.2016 року перебував в трудових відносинах з ПП Служба охорони Кобра та займав посаду начальника Генічеського відділу служби охорони Кобра , та оскільки відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, позовні вимоги про визнання укладеним 13.01.2011р. трудового договору з відповідачем та розірваним трудового договору 07.04.2016р. підлягають залишенню без задоволення.

З приводу інших вимог про зобов`язання ПП Служба охорони Кобра видати накази про прийняття та звільнення з роботи і внести запис до трудової книжки ОСОБА_2 , слід зазначити, що дані вимоги є похідними від позовних вимог про визнання укладеним та розірваним трудового договору.

Зокрема, ч. 1 ст. 188 ЦПК України закріплено, що похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

Згідно зі ст. 15 ЦПК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до ст. 64 Конституції України право на звернення до суду за захистом своїх прав і свобод не підлягає обмеженню. Дане право гарантоване усім фізичним та юридичним особам, права і свободи чи інтереси яких порушені, невизнані або оспорені.

Отже, розглянувши справу в межах визначених позивачем предмету спору та підстав для задоволення позову, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу для задоволення позову, не знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, оскільки не ґрунтуються на достатніх, належних та допустимих доказах, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 3, 21, 24КЗпП України, ст.ст. 12 , 13 , 81 , 89 , 141 , 263-265 , 268 ЦПК України , суд,-

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_2 до Приватного підприємства Служба охорони Кобра про зобов`язання видати наказ про прийняття та звільнення і внесення запису у трудову книжку - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Херсонського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи, яким повне рішення не було вручено у день його складання мають право подати апеляційну скаргу протягом 30 днів з дня вручення їм повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 01.12.2021 р.

Суддя Генічеського районного суду О. М. Делалова