Рішення

від 09.12.2021 по справі 495/5028/21

БІЛГОРОД-ДНІСТРОВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 495/5028/21

рішення

ІМЕНЕМ УКрАЇНи

09 грудня 2021 року м. Білгород-Дністровський

Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області

у складі головуючої одноособово - судді Шевчук Ю.В.,

при секретарі - Бучка В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права власності на земельну ділянку, -

ВСТАНОВИВ:

Позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про припинення права власності на земельну ділянку.

Свої позовні вимоги позивачка ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що 14 травня 2013 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 була складена мирова угода щодо спірного майна, та ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області по справі №495/3068/13-ц від 15 травня 2013 року ця мирова угода була затверджена судом.

Майно, а саме, будівлі птичника-складу літ А , загальною площею 1245,2 кв. м., телятник (конюшня) літ. Б , загальною площею 403,7 кв.м., споруди №1-3, розташованих за адресою: комплекс будівель та споруд №7, Випасненська сільська рада, Білгород-Дністровського району, Одеської області, належать ОСОБА_3 на праві приватної власності, яке він набув на підставі мирової угоди зазначеної вище.

ОСОБА_2 не зважаючи на укладання мирової угоди по справі №495/3068/13-ц від 15 травня 2013 року та затвердження її судом визнає позов ОСОБА_4 та частину вищепереліченого майна передає у власність ОСОБА_4 , що підтверджується рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області по справі №495/7440/15-ц від 10.11.2015 року та додаткового рішення №495/7945-16-ц від 06.10.2016 року. ОСОБА_3 на рішення суду по справі №495/7440/15-ц від 10.11.2015 року та додаткове рішення №495/7945-16-ц від 06.10.2016 року була подана апеляційна скарга та рішення було скасовано.

В теперішній час право власності на наступне нерухоме майно, а саме: будівлю птичника-складу літ. А , загальною площею 1245,2 кв.м., телятника (конюшня) літ. Б , загальною площею 403,7 кв.м., споруди №№1-3, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 належить ОСОБА_1 .

28 травня 2020 року по справі №495/2746/20 була затверджена мирова угода про визнання права власності на наступне нерухоме майно за ОСОБА_1 , а саме: будівлю птичника-складу літ. А , загальною площею 1245,2 кв. м., телятник (конюшня) літ. Б , загальною площею 403,7 кв.м., споруди №1-3, розташованих за адресою: комплекс будівель та споруд №7, Випасненська сільська рада, Білгород-Дністровського району, Одеська область. В теперішній час вищевказана мирова угода зареєстрована в Державному реєстрі речових права на нерухоме майно, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1684723851208.

Право власності на вищезазначені об`єкти нерухомості зареєстровані в реєстрі речових прав на нерухоме майно. З огляду на те, що в теперішній час земельна ділянка кадастровий номер 5120882000:01:002:0629 та 5120882000:01:002:0630 (на якій розташовані вищезазначені об`єкти нерухомості, що належать ОСОБА_1 на праві власності) належить ОСОБА_5 , позивач не має можливості оформити право власності на земельну ділянку належним чином. Вказане позбавляє позивача можливості реалізувати свої права щодо розпорядження майном, у зв`язку з чим позивачка ОСОБА_1 звертається до суду з позовною заявою про захист своїх законних прав та інтересів.

В судове засідання позивачка ОСОБА_1 не з`явилась, проте надала на адресу суду заяву, згідно якої просила розглядати справу у її відсутність, позовні вимоги підтримує у повному обсязі, просить їх задовольнити.

В судове засідання відповідач ОСОБА_2 не з`явився, проте надав на адресу суду заяву, згідно якої просив розглядати справу за його відсутності, позовні вимоги визнає у повному обсязі, просить їх задовольнити.

Дослідивши матеріали справи, пояснення сторін, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 14 травня 2013 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 була складена мирова угода щодо спірного майна, та ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області по справі №495/3068/13-ц від 15 травня 2013 року ця мирова угода була затверджена судом.

Майно, а саме, будівлі птичника-складу літ А , загальною площею 1245,2 кв. м., телятник (конюшня) літ. Б , загальною площею 403,7 кв.м., споруди №1-3, розташованих за адресою: комплекс будівель та споруд №7, Випасненська сільська рада, Білгород-Дністровського району, Одеської області, належать ОСОБА_3 на праві приватної власності, яке він набув на підставі мирової угоди зазначеної вище.

Відповідач ОСОБА_2 , не зважаючи на укладання мирової угоди по справі №495/3068/13-ц від 15 травня 2013 року та затвердження її судом, визнав позов ОСОБА_4 та частину вищепереліченого майна передає у власність ОСОБА_4 , що підтверджується рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області по справі №495/7440/15-ц від 10.11.2015 року та додатковим рішенням №495/7945-16-ц від 06.10.2016 року. ОСОБА_3 на рішення суду по справі №495/7440/15-ц від 10.11.2015 року та додаткове рішення №495/7945-16-ц від 06.10.2016 року була подана апеляційна скарга та рішення було скасовано Постановою Одеського апеляційного суду від 06.06.2019 року.

В теперішній час право власності на наступне нерухоме манно, а саме: будівлю птичника-складу літ. А , загальною площею 1245,2 кв.м., телятника (конюшня) літ. Б , загальною площею 403,7 кв.м., споруди №№1-3, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 належать ОСОБА_1 .

28 травня 2020 року по справі №495/2746/20 була затверджена мирова угода про визнання права власності на наступне нерухоме майно за ОСОБА_1 , а саме: будівлю птичника-складу літ А , загальною площею 1245,2 кв. м., телятник (конюшня) літ. Б , загальною площею 403,7 кв.м., споруди №№1-3, розташованих за адресою: комплекс будівель та споруд №7, Випасненська сільська рада, Білгород-Дністровського району, Одеська область. В теперішній час вищевказана мирова угода зареєстрована в Державному реєстрі речових права на нерухоме майно, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1684723851208.

Право власності на вищезазначені об`єкти нерухомості зареєстровані в реєстрі речових прав на нерухоме майно. З огляду на те, що в теперішній час земельна ділянка кадастровий номер 5120882000:01:002:0629 та 5120882000:01:002:0630 (на якій розташовані вищезазначені об`єкти нерухомості, що належать ОСОБА_1 на праві власності) належить ОСОБА_5 , позивачка не має можливості оформити право власності на земельну ділянку належним чином.

Стаття 41 Конституції України та ч.1 ст.321 ЦК України проголошують, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Згідно з ч. 1 ст. 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

Стаття 17 Загальної декларації прав людини проголошує право приватної власності як основне і невідчужуване право людини. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод є міжнародним договором, який закріплює певний перелік найбільш важливих для людини суб`єктивних прав. Складовою цієї Конвенції є окремі протоколи, які доповнюють та розвивають її положення.

Статтею 1 Протоколу №1 (1952 р.) до Конвенції встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з положеннями статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує її право власності.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачено лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).

Відповідно до статті 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

Майнове право, яке можна визначити як право очікування, є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права засвідчує правомочність отримати право власності на нерухоме майно чи на інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

Захист майнових прав здійснюється в порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист цих прав здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства.

За правилами статті 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред`явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує її право власності.

Відповідно до ст.377 ЦК України, до особи, яка набула право власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, право власності на який зареєстровано у визначеному законом порядку, одночасно переходить право приватної власності, право користування земельною ділянкою, на якій розміщений об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), інша будівля або споруда), об`єкт незавершеного будівництва, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього власника такого об`єкта нерухомого майна, у порядку та на умовах, визначених Земельним кодексом України.

Відповідно до частин 1,2 ст.120 ЗК України, у разі набуття на підставі вчиненого правочину або у порядку спадкування права власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці приватної власності, право власності на таку земельну ділянку одночасно переходить від попереднього власника таких об`єктів до набувача таких об`єктів, без зміни її цільового призначення. У разі набуття окремої частки у праві спільної власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, що перебував у приватній власності її попереднього власника, право власності на земельну ділянку, на якій розміщений такий об`єкт, одночасно переходить до набувача пропорційно до його частки у праві спільної власності на такий об`єкт, крім випадку, коли попередньому власнику належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку в іншому розмірі. Якщо попередньому власнику у праві спільної власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку в іншому розмірі, право власності переходить у такому розмірі.

За роз`ясненнями Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. 5 постанови від 07 лютого 2014 року №5 Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав , вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, суд має враховувати, що воно набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема на підставі правочинів. При цьому діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК).

Суд також звертає увагу на те, що будь-яке судове рішення повинно бути направлене на настання відповідних юридичних наслідків, а судовий розгляд повинен мати ознаки ефективності. За наявними доказами суд повинен задовольнити вимоги або ж відмовити в їх задоволенні, належним чином вмотивувавши таке рішення. При цьому, суд у процесі розгляду справи повинен керуватися реальними, а не уявними мотивами ухвалюючи відповідне рішення, унеможливлюючи зловживання сторонами своїх прав, спрямоване на затягування процесу.

Відповідно до ст.ст. 1-2, 11-13 ЦПК України сторона, звертаючись до суду з відповідними вимогами, повинна чітко дотримуватися основних засад судочинства, враховуючи специфіку відповідного процесу, виконувати свої обов`язки та користуватися наданими їй процесуальними правами, не допускаючи при цьому зловживання ними. Окрім вказаного суд зауважує, що цивільний процес має змагальний характер, а тому на сторону покладається відповідний набір процесуальних обов`язків, в тому числі щодо надання необхідних доказів стосовно спірного питання, включно з власного ініціативою в процесі збирання цих доказів.

Відповідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1)письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ст. 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обставини, що визначені, сторонами визнаються безумовно доведеними, що у відповідності до вимог ст. 82 ч.1 ЦПК України не вимагають додаткового доказування.

Відповідно до приписів ст. 263 ЦПК України - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин - суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Однак, згідно із п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 09 грудня 1994 року, статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до обґрунтованого висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права власності на земельну ділянку є законними, обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись ст.120 ЗК України, ст.ст. 190, 321, 328, 335, 377, 386, 392 ЦК України, ст.ст. 4, 7, 10, 12, 13, 18, 58, 81, 89, 133, 141, 247, 258, 268 ЦПК України, суд , -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права власності на земельну ділянку - задовольнити.

Припинити право власності ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , який мешкає за адресою: АДРЕСА_2 на земельні ділянки, кадастровий номер 5120882000:01:002:0629 та кадастровий номер 5120882000:01:002:0630, що розташовані на території Мологівської сільської ради, комплекс будівель та споруд №7, Білгород-Дністровського району, Одеської області.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , що проживає за адресою: АДРЕСА_1 право власності на земельні ділянки кадастровий номер 5120882000:01:002:0629 та кадастровий номер 5120882000:01:002:0630, що розташовані на території Мологівської сільської ради, комплекс будівель та споруд №7, Білгород-Дністровського району, Одеської області.

Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст рішення складено 09.12.2021 року.

Суддя