Рішення

від 29.12.2021 по справі 530/1704/21

ЗІНЬКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 530/1704/21

2/530/501/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А І Н И

29.12.2021 рокуЗіньківський районний суд Полтавської області в складі головуючого - судді Должко С.Р., секретаря Пилипенка Є.С., розглянувши в м. Зіньків справу за позовом

ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 до Зіньківської міської ради, юридична адреса: м. Зіньків, вул. Воздвиженська, 67, Полтавської області про визнання права приватної власності в порядку спадкування за заповітом, -

В С Т А Н О В И В:

В Зіньківському районному суді Полтавської області знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 до Зіньківської міської ради, юридична адреса: м.Зіньків, вул.Воздвиженська, 67, Полтавської області про визнання права приватної власності в порядку спадкування за заповітом.

В судове засідання позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та їх представник адвокат Троцький Б.А. не з`явилися, але написали заяви про підтримання позовних вимог та розгляд справи за їх відсутності.

Представник відповідача, Зіньківської міської ради в судове засідання не з`явився, але направив до суду заяву про розгляд справи без його участі та визнання позовних вимог.

Відповідно до Указу Президента України від 13 березня 2020 року № 87/2020 Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 березня 2020 року Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки в умовах спалаху гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2 , постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 Про запобігання поширенню на території України коронавірусу СОVID-19, постанови Кабінету Міністрів України від 16 березня 2020 року №215 Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 , рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10 березня 2020 року, доручення регіональної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій №3/2020 від 13 березня 2020 року, рішення ради суддів України від 17.03.2020 року № 19 встановлено обмеження.

Відповідно до рішення Ради Суддів України від 16.03.2020 року рекомендовано громадянам та іншим учасникам судових засідань подавати до суду заяви про розгляд справ у їх відсутності за наявними в справі матеріалами.

Зачитавши заяву позивачів, та їх представника, які підтримали свої вимоги, представника відповідача, який визнав позовні вимоги, третіх осіб, які не заперечували стосовно позовних вимог та дослідивши наявні матеріали цивільної справи, суд приходить до висновку.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Якщо одна зі сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.

Відповідно до статті 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову, суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Оскільки відповідач визнав позовні вимоги і вони знайшли своє повне підтвердження в судовому засіданні, суд приймає вказане визнання позову, оскільки такі дії відповідача не суперечать закону та не порушують права, свободи чи інтереси інших осіб, тому, відповідно до вимог ст. 206 ЦПК України, суд вважає, що вказані позовні вимоги є цілком доведеними, обґрунтованими і підлягають задоволенню у вказаному обсязі.

У відповідності до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цивільного процесуального кодексу України.

Як передбачено нормою ст. 3 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України "Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов`язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Відповідно до ст. 41 Конституції України: "кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності".

Відповідно до ст. 16 ЦК України, визнання права є одним із способів захисту порушеного майнового права.

Відповідно до ст. 30 ЦПК України: "Позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини", враховуючи місцезнаходження, позов пред`являється за правилами виключної підсудності до Зіньківського районного суду Полтавської області за місцем знаходження земельної ділянки.

Відповідно до ст. 392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою... .

Згідно положень пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 "Про судове рішення у цивільній справі", - рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв`язку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі. При встановленні суперечностей між нормами права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, суду також необхідно враховувати роз`яснення Пленуму Верховного Суду України, що містяться в постанові від 1 листопада 1996 року № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя". Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

За змістом ст. 12 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Відповідно ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Відповідно до п. 11 ст. 346 ЦК України право власності припиняється у разі смерті власника.

Відповідно до ч. 5 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з діючими нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою.

Відповідно до положень Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" ( 280/97-ВР ), основні терміни, використані в цьому Законі, мають таке значення: зокрема, територіальна громада - жителі, об`єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об`єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр; районні та обласні ради - органи місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст. Згідно з ст.5 Закону система місцевого самоврядування включає: територіальну громаду; сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення. Відповідно до ст.10 цього ж Закону сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Пленуму Верховного Суду України у п. 24 Постанови № 7 від 30 травня 2008 р. Про судову практику у справах про спадкування роз`яснив, що при відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивачів ОСОБА_3 ,що підтверджується свідоцтвом про смерть Серії НОМЕР_1 ( а.с.14). Спадщину після його смерті прийняла дружина ОСОБА_4 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла мати позивачів ОСОБА_4 ,що підтверджується свідоцтвом про смерть Серії НОМЕР_2 ( а.с.7).

На день смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 була зареєстрована та проживала одна в АДРЕСА_3 ( а.с.19).

Спадщину після померлої ОСОБА_4 прийняли ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ( а.с.20-21).

Згідно заповіту від 23.01.2017 року посвідченого секретарем Тарасівської сільської ради, Зіньківського району, Полтавської області Стеценко Л.В., ОСОБА_4 на випадок смерті зробила слідуюче розпорядження, яким: все її майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося ,і взагалі усе те, що буде належати їй на день смерті і на що вона за законом матиме право заповіла ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в рівних частинах ( а.с.13).

Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина за заповітом ,до складу якої зокрема входить: земельна ділянка площею 3,0000 гектарів, кадастровий номер 5321386400:00:028:0034 з цільовим призначенням Для ведення товарного сільськогосподарського виробництва розташована на території Тарасівського старостинського округу Зіньківської територіальної громади Полтавського району Полтавської області, що належала матері на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії ІІІ-ПЛ№053692, виданого Тарасівською сільською Радою народних депутатів 19 грудня 2001 року; земельна ділянка площею 2,9995 гектарів, кадастровий номер 5321386400:00:028:0031, з цільовим призначенням Для ведення товарного сільськогосподарського виробництва розташована на території Тарасівського старостинського округу Зіньківської територіальної громади Полтавського району Полтавської області, що належала матері на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом зареєстроване в реєстрі за №67 від 16 лютого 2016 року; земельна ділянка площею 0,28 гектарів, кадастровий номер 5321386401:01:003:0032 з цільовим призначенням Для ведення особистого селянського господарства розташована в с. Тарасівка Зіньківської територіальної громади Полтавського району Полтавської області, що належала матері на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ№355873, виданого відділом земельних ресурсів у Зіньківському районі Полтавської області 14 серпня 2008 року; земельна ділянка площею 0,25 гектарів, кадастровий номер 5321386401:01:003:0031, з цільовим призначенням Для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд розташована в с. Тарасівка Зіньківської територіальної громади Полтавського району Полтавської області, що належала матері на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ№355874, виданого відділом земельних ресурсів у Зіньківському районі Полтавської області 14 серпня 2008 року; житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, розташований в АДРЕСА_3 , а саме: Житловий будинок - А-1, сарай - Б, погріб вхідний - В, літня кухня - Г,г, сарай - Д, гараж - Ж, сарай - К, сарай - Л, сарай - М, ворота огорожі - №2, огорожа - №3.

На звернення позивачів до Приватного підприємства Полтавське бюро технічної інвентаризації "Інвентаризатор" було виготовлено технічний паспорт на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_3 , який складається з позначених у технічному паспорті на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами наступними літерами: житловий будинок літ. А-1, сарай літ. Б, погріб вхідний літ. В, літня кухня літ. Г,г, сарай літ. Д, гараж літ. Ж, сарай літ. К, сарай літ. Л, сарай літ. М, ворота огорожі № 2, огорожа № 3 (а.с.26-30).

Відповідно до довідки старости Тарасівського старостинського округу № 17-07/738 від 12.07.2021 року, господарство АДРЕСА_3 станом на 01.07.1990 року відносилося до типу колгоспного двору. Членами двору колгоспника, станом на 01.07.1990 року були: ОСОБА_3 - голова сім`ї, ОСОБА_4 -дружина, ОСОБА_1 -син, ОСОБА_5 -онука (а.с.18).

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 прийняли спадщину після смерті матері ОСОБА_4 шляхом подання відповідних заяв про прийняття спадщини за заповітом до Зіньківської державної нотаріальної контори. Спадкова справа померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 заведена за реєстраційним номером 162/2021.

Оскільки заповідач не розподілив конкретно своє майно між спадкоємцями, та кожний із них не стає власником конкретної речі можливо укладення договору про поділ спадкового майна. Укладення договорів про поділ спадкового майна можливе після визначення кола спадкоємців (тобто, після закінчення строку на прийняття спадщини, встановленого законодавством) та за наявності документів щодо належності спадкового майна спадкодавцю.

Поділ майна, що успадковується, можливий як при спадкуванні за законом, так і за заповітом. Договір про поділ спадкового майна повинен укладатися до моменту видачі свідоцтва про право на спадщину.

До договору застосовуються загальні правила цивільного законодавства про форму та порядок укладення подібних договорів.

Посвідчення договорів про поділ спадкового майна здійснюється будь-яким нотаріусом за наявності довідки про встановлення кола спадкоємців та витягу зі Спадкового реєстру про заведення спадкової справи.

Відповідно до статті 1261 Цивільного кодексу України, та на підставі ст. 1267, 1278-1279 Цивільного кодексу України ми бажаємо здійснити поділ спадкового майна наступним чином:

Частиною 1 ст. 1297 Цивільного кодексу України встановлено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

На звернення позивача до державного нотаріуса Зіньківської державної нотаріальної контори Герасименко Л.В. по питанню отримання свідоцтва про право на спадщину на житловий будинок та земельні ділянки їм було видано постанову про відмову у вчиненні нотаріальних дій через відсутність договору про поділ спадкового майна (а.с.33).

Відповідно до ст.4 Постанови Верховної Ради України Про ведення в дію Закону Про власність (885-12) загальні правила спадкування щодо частки члена колгоспного двору в майні двору застосовуються з 1 липня 1990 року. Окрім цього відповідно до пункту 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності №20 від 22 грудня 1995 року право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили частку в його майні.

Відповідно до частини першої статті 120 ЦК УРСР (у редакції 1963 року, що була чинною на час виникнення правовідносин), майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності.

Згідно із частиною другою статті 123 ЦК УРСР (у редакції 1963 року, що була чинною на час виникнення правовідносин), розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.

Нині чинне законодавство не містить визначення поняття ''колгоспного двору'', що регулювалося відповідними положеннями Цивільного кодексу Української РСР у редакції 1963 року, які були виключені у 1993 році (Закон України від 16 грудня 1993 року № 3718-XII ''Про внесення змін до деяких законодавчих актів України'', який набрав чинності з 18 січня 1994 року).

Колгоспний двір визначався як сімейно-трудове об`єднання осіб, всі або більшість працездатних членів якого були членами колгоспу, брали участь особистою працею в колгоспному виробництві та отримували від цього основні доходи і спільно вели підсобне господарство на присадибній ділянці, виділеній колгоспом

Згідно із Зразковим статутом колгоспу від 1969 року, сім`я колгоспника отримувала в користування присадибну ділянку землі під город, сад і інші потреби в розмірі до 0,50 га (включаючи землю, зайняту спорудами). Колгосп надавав у встановленому в колгоспі порядку допомогу колгоспникам в будівництві і ремонті житлових будинків

Статус ''колгоспних дворів'' визначався у По господарських книгах - документах первинного обліку в сільських Радах народних депутатів з 1935 року. Вони складаються з окремих особових рахунків на кожне господарство, що знаходиться на території сільради. В особових рахунках містяться відомості про членів сім`ї, які проживають в господарстві, а також дані щодо землі, будівель і худоби, що знаходяться в особистому користуванні

Порядок ведення по господарського обліку в сільських радах визначався Вказівками по веденню книг по господарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими наказом Центрального статистичного управління СРСР від 13 квітня 1979 року № 112/5 , а згодом - аналогічними Вказівками по веденню по господарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 12 травня 1985 року за № 5-24/26, та Вказівками по веденню по господарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими постановою Державного комітету статистики СРСР від 25 травня 1990 року № 69.

Згідно зі змістом Вказівок № 112/5 і № 69 суспільна група господарства визначалась залежно від роду занять голови господарства (сім`ї). Особи, які працювали в колгоспі, але не були членами колгоспу, належали до суспільної групи робітників або службовців залежно від займаної посади.

Відповідно до абзацу 2 пункту 20 Вказівок № 112/5 виключенням із загального порядку були лише господарства, в яких проживали працюючі члени колгоспу. Такі господарства, незалежно від роду занять голови господарства, відносилися до господарств колгоспників.

До введення в дію Закону України ''Про власність'', чинне законодавство не передбачало реєстрації прав власності на житлові будинки у сільській місцевості. З набранням чинності Закону України ''Про власність'' інститут суспільних груп за належністю до зайнятості власників перестав існувати.

Пунктом 62 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженої наказом Міністра юстиції Української РСР 31 жовтня 1975 року № 45/5 встановлено, що підтвердженням приналежності будинку, який знаходиться в сільському населеному пункті, можуть бути відповідні довідки виконавчого комітету сільської Ради депутатів трудящих, які видавалися в тому числі і на підставі записів у по господарських книгах.

Додатками № 32 та № 33 до Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій виконавчими комітетами міських, селищних, сільських Рад депутатів трудящих затвердженої наказом Міністра юстиції УРСР від 19 січня 1976 року № 1/5, затверджено зразки довідок про право власності колгоспного (селянського) двору на жилий будинок та про право власності робітника чи службовця на жилий будинок.

За змістом зазначених нормативних актів виникнення права власності на житлові будинки, споруди не залежало від державної реєстрації цього права. До компетенції виконкомів місцевих рад відносилось також питання узаконення цих будівель та внесення записів про право власності на будинки за громадянами у по господарські книги місцевих рад. По господарські книги є особливою формою статистичного обліку, що здійснюється в Україні (УРСР) із 1979 року. Записи у по господарських книгах визнавались в якості актів органів влади (публічних актів), що підтверджують право приватної власності.

На підставі ст. 347 ч.1 Цивільного кодексу України, згідно яких особа може відмовитися від права власності на майно, заявивши про це, або вчинивши інші дії, які свідчать про її відмову від права власності.

Відповідно до роз`яснень, що викладені в пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 ''Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності", спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме: а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 5 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних.

Відповідно до ст. 316 ЦК України "правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею..."..

Відповідно до змісту ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , при розгляді справ українські суди повинні застосовувати Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Також, у п.12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року №14 Про судове рішення у цивільній справі зазначено, що в мотивувальній частині кожного рішення у разі необхідності мають бути посилання на Конвенцію та рішення Європейського суду, які згідно з Законом №3477 Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини є джерелом права і підлягають застосуванню в такій справі .

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та Протоколи до неї є складовою національного законодавства України.

Рішення Європейського суду є офіційною формою роз`яснення основних (невідчужуваних) прав кожної людини, закріплених і гарантованих Конвенцією, яка є частиною національного законодавства, та у зв`язку з цим - джерелом законодавчого правового регулювання і правозастосування в Україні.

Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

З огляду на вищевикладене вбачається, що положення ч.1 ст.1268 ЦК України стосовно захисту права власності повністю відповідає захисту права власності, яке гарантується ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що у відповідності до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Крім цього, зміст цього конвенційного положення про захист права власності розкритий у ряді Рішень Європейського Суду з прав людини. Так, у Рішенні Європейського суду від 29.11.1991 року у справі Пайн Велів Девелопментс ЛТД проти Ірландії зазначається, що власники мають право претендувати щонайменше на законне сподівання на можливість користуватися своєю власністю.

Також, Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-який позов, що стосується його прав і обов`язків цивільного характеру (п.36 рішення ЄСПЛ від 21.02.1975 року у справі Голден проти Сполученого королівства ) та кожен має право на ефективний засіб юридичного захисту (ст.13 Конвенції).

Визнання за позивачкою права приватної власності не порушує прав, свобод та інтересів інших осіб.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини дії суб`єкта владних повноважень щодо втручання чи обмеження прав людини повинні бути обґрунтованими, законними, необхідними, а втручання - пропорційним. Дискреційність повноважень органу влади повинна бути зведена до мінімуму, а логіка рішень органу влади повинна бути чіткою і зрозумілою, як і можливі наслідки таких дій. Особа не повинна відповідати за помилки, вчинені органом держави.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Позивачі дійшли згоди про поділ спадкового майна наступним чином ОСОБА_1 переходить земельна ділянка площею 2,9995 гектарів, кадастровий номер 5321386400:00:028:0031, з цільовим призначенням Для ведення товарного сільськогосподарського виробництва розташована на території Тарасівського старостинського округу Зіньківської територіальної громади Полтавського району Полтавської області, що належала матері на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом зареєстроване в реєстрі за №67 від 16 лютого 2016 року.

ОСОБА_2 переходить земельна ділянка площею 3,0000 гектарів, кадастровий номер 5321386400:00:028:0034 з цільовим призначенням Для ведення товарного сільськогосподарського виробництва розташована на території Тарасівського старостинського округу Зіньківської територіальної громади Полтавського району Полтавської області, що належала матері на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії ІІІ-ПЛ№053692, виданого Тарасівською сільською Радою народних депутатів 19 грудня 2001 року; земельна ділянка площею 0,25 гектарів, кадастровий номер 5321386401:01:003:0031, з цільовим призначенням Для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд розташована в с. Тарасівка Зіньківської територіальної громади Полтавського району Полтавської області, що належала матері на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ№355874, виданого відділом земельних ресурсів у Зіньківському районі Полтавської області 14 серпня 2008 року; житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, розташований в АДРЕСА_3 , а саме: Житловий будинок - А-1, сарай - Б, погріб вхідний - В, літня кухня - Г, г, сарай - Д, гараж - Ж, сарай - К, сарай - Л, сарай - М, ворота огорожі - №2, огорожа - №3, земельна ділянка площею 0,28 гектарів, кадастровий номер 5321386401:01:003:0032 з цільовим призначенням Для ведення особистого селянського господарства розташована в с. Тарасівка Зіньківської територіальної громади Полтавського району Полтавської області, що належала матері на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ№355873, виданого відділом земельних ресурсів у Зіньківському районі Полтавської області 14 серпня 2008 року.

Отже, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Відповідно до ст.1267 ЦК України частки у спадщині кожного із спадкоємців є рівними.

Згідно ч.3 ст. 1267 ЦК України, якщо спадщина складається з нерухомості або транспортних засобів, то розподіл здійснюється за спеціальною процедурою. Спадкоємці за письмовою угодою між собою, посвідченою нотаріусом, якщо це стосується нерухомого майна або транспортних засобів, можуть змінити розмір частки у спадщині когось з них.

Відповідно до п.230 Інструкції "Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України", затвердженої наказом Міністерства Юстиції України від 03.03.2004 року за № 20/5, зареєстрованої в Міністерстві Юстиції України 03.03.2004 року за № 283/8882, поділ спадкового майна проводиться за згодою спадкоємців, які прийняли спадщину.

При розгляді даної справи було встановлено, що між сторонами досягнуто згоди про поділ спадкового майна шляхом вибору об`єктів спадкового майна, оскільки ч.1 ст.1278 ЦК України передбачено, що частки кожного спадкоємця у спадщині є рівними, якщо спадкоємець сам у заповіті не розподілив спадщину між ними, а сторони домовились про спадкування своїх часток у майні. Правовідносини щодо поділу спадщини - традиційно заключний етап розвитку правовідносин спадкування, тому поділ допускається лише тоді, коли визначається коло спадкоємців, які реалізували право на прийняття спадщини, тому суд приходить до висновку, що є підстави для задоволення позову ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 до Зіньківської міської ради, юридична адреса: м.Зіньків, вул.Воздвиженська, 67, Полтавської області про визнання права приватної власності в порядку спадкування за заповітом.

Таким чином, з урахуванням встановлених судом обставин справи та доказів, що подані на підтвердження позовних вимог, із врахуванням визнання відповідачами позову, що не порушує прав та інтересів інших осіб, є підстави для задоволення позову.

За змістом ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Ч.2 ст.141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача.

Позивачі судові витрати покладають на себе.

Суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства ухвалюючи рішення на основі повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні та керуючись ч. 4 ст. 3, ч.3 ст.19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень", ст.16, ст. 328, 376, 392 Цивільного кодексу України1,2,4,7, 8,12,13,19, 30, 228-229, 258, 263-268 ЦПК , ЗУ "Про судовий збір" суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 до Зіньківської міської ради, юридична адреса: м. Зіньків, вул. Воздвиженська, 67, Полтавської області про визнання права приватної власності в порядку спадкування за заповітом- задоволити.

Виділити із спадкового майна та визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ,РНОКПП: НОМЕР_3 , право власності в порядку спадкування за заповітом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 , на земельну ділянку площею 2,9995 гектарів, кадастровий номер 5321386400:00:028:0031, з цільовим призначенням Для ведення товарного сільськогосподарського виробництва розташовану на території Тарасівського старостинського округу Зіньківської територіальної громади Полтавського району Полтавської області.

Виділити із спадкового майна та визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_4 , право власності в порядку спадкування за заповітом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 , на земельну ділянку площею 3,0000 гектарів, кадастровий номер 5321386400:00:028:0034 з цільовим призначенням Для ведення товарного сільськогосподарського виробництва розташована на території Тарасівського старостинського округу Зіньківської територіальної громади Полтавського району Полтавської області.

Виділити із спадкового майна та визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_4 , право власності в порядку спадкування за заповітом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 , на земельну ділянку площею 0,25 гектарів, кадастровий номер 5321386401:01:003:0031, з цільовим призначенням Для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд розташована в с. Тарасівка Зіньківської територіальної громади Полтавського району Полтавської області.

Виділити із спадкового майна та визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_4 , право власності в порядку спадкування за заповітом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 , на земельну ділянку площею 0,28 гектарів, кадастровий номер 5321386401:01:003:0032 з цільовим призначенням Для ведення особистого селянського господарства розташована в с. Тарасівка Зіньківської територіальної громади Полтавського району Полтавської області.

Виділити із спадкового майна та визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_4 , право власності в порядку спадкування за заповітом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 , на житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, розташований в АДРЕСА_3 , а саме: Житловий будинок - А-1, сарай - Б, погріб вхідний - В, літня кухня - Г, г, сарай - Д, гараж - Ж, сарай - К, сарай - Л, сарай - М, ворота огорожі - №2, огорожа - №3.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Полтавського апеляційного суду через Зіньківський районний суд Полтавської області в 30 денний строк з дня його проголошення. Особи які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 30 днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Зіньківського районного суду

Полтавської області С.Р. Должко