Рішення

від 31.12.2021 по справі 320/11887/20

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 грудня 2021 року № 320/11887/20

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лапій С.М., розглянувши в м. Києві у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом гр. ОСОБА_1 до Миронівської міської ради Миронівського району Київської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся гр. ОСОБА_1 з позовом, в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Миронівської міської ради щодо неприйняття у місячний строк рішення за результатом розгляду його клопотання від 13.03.2020 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель комунальної власності орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої у Миронівському районі Київської області (кадастровий номер: 3222910100:03:015:0030);

- зобов`язати Миронівську міську раду розглянути на її найближчому пленарному засіданні сесії його клопотання від 13.03.2020 р. про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель комунальної власності орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої у Миронівському районі Київської області (кадастровий номер: 3222910100:03:015:0030) та прийняти відповідне рішення згідно із ст. 118 Земельного кодексу України, з урахуванням висновків суду.

На обґрунтування позовної заяви зазначено, що відповідачем безпідставно не розглянута його заява про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, площею 2,0 га.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 25.11.2020 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечив та просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

На підставі ст. ст. 194, 205 КАС України судом прийнято рішення про розгляд справи у порядку письмового провадження.

Судом встановлено, що позивач звернувся до Мироніської міської ради Миронівського району Київської області з заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства.

До заяви позивачем додані: графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, копію паспорта громадянина України, копію ідентифікаційного коду.

Листом від 21.05.2020 №1956 відповідач надав відповідь, що заява позивача розглядалася на сесії Миронівської міської ради, однак рішення не було прийнято у зв`язку з не набранням більшості голосів депутатів.

Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо неприйняття рішення за результатами розгляду його заяви позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Згідно з частиною другою статті 14 Конституції України право власності на землю гарантується.

Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суспільні відносини щодо володіння, користування та розпорядження землею врегульовано Земельним кодексом України від 25.10.2001 №2768-ІІІ (далі - ЗК України).

Суд при розгляді даної справи керується положеннями ЗК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до частини 1 статті 3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Положеннями статті 5 ЗК України встановлені принципи на яких базується земельне законодавство, зокрема: б) забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; ґ) забезпечення гарантій прав на землю.

Статтею 12 ЗК України визначені повноваження сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст, до яких належать, зокрема: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; г) вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу;

До повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належать: 1) надання відомостей з Державного земельного кадастру відповідно до закону; 2) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Відповідно до частин 1 статті 81 ЗК України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Частиною 1 статті 116 ЗК України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу.

Згідно з частинами 2 -4 статті 116 ЗК України, набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Частиною 1 статті 121 Земельного Кодексу України встановлено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: а) для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району; б) для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара; в) для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара; г) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара; ґ) для індивідуального дачного будівництва - не більше 0,10 гектара; д) для будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 гектара.

Згідно з частиною 6 статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

За змістом преамбули Закону України «Про землеустрій» цей Закон визначає правові та організаційні основи діяльності у сфері землеустрою і спрямований на регулювання відносин, які виникають між органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами із забезпечення сталого розвитку землекористування.

Статтею 1 Закону України «Про землеустрій» визначено поняття проекту землеустрою, відповідно до якого це - сукупність економічних, проектних і технічних документів щодо обґрунтування заходів з використання та охорони земель, які передбачається здійснити за таким проектом.

Відповідно до статті 50 Закону України «Про землеустрій» проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок.

Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються та затверджуються в порядку, встановленому Земельним кодексом України.

Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок включають: завдання на розроблення проекту землеустрою; пояснювальну записку; копію клопотання (заяви) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у разі формування та/або зміни цільового призначення земельної ділянки за рахунок земель державної чи комунальної власності); рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у випадках, передбачених законом); письмову згоду землевласника (землекористувача), засвідчену нотаріально (у разі викупу (вилучення) земельної ділянки в порядку, встановленому законодавством), або рішення суду; довідку з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями; матеріали геодезичних вишукувань та землевпорядного проектування (у разі формування земельної ділянки); відомості про обчислення площі земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки); копії правовстановлюючих документів на об`єкти нерухомого майна для об`єктів будівництва, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з середніми та значними наслідками, які розташовані на земельній ділянці; розрахунок розміру втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва (у випадках, передбачених законом); розрахунок розміру збитків власників землі та землекористувачів (у випадках, передбачених законом); акт приймання-передачі межових знаків на зберігання (у разі формування земельної ділянки); акт перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель за їх наявності (у разі формування земельної ділянки); перелік обмежень у використанні земельних ділянок; викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бая інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Відповідно до частини 8 статті 118 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Відповідно до положень статті 186-1 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин (частина 1 вказаної статті).

Розробник подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а до органів, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, - завірені ним копії проекту, а щодо земельної ділянки зони відчуження або зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, розробник подає оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на погодження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, а до органів, зазначених у частині третій цієї статті, - завірені ним копії проекту (частина 4 статті 186-1 ЗК України).

Органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері (частина 5 відповідної статті).

Згідно з частиною 9 статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

З аналізу наведених норм діючого законодавства вбачається, що надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок не означає, що земельна ділянка виділяється конкретній особі, та не є тотожним поняттю передачі земельної ділянки у власність, а є лише початковою стадією процедури безоплатного одержання у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності.

Відповідно до положень частини 7 статті 118 ЗК України підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Таким чином, частиною 6 статті 118 ЗК України передбачений вичерпний перелік матеріалів та документів, які додаються особою, зацікавленою в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, до клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою такої ділянки, а саме: графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Даною нормою також зазначено, що забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Отже, Земельним кодексом України встановлений вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме, невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.

Суд наголошує на тому, що рішення про відмову позивачу в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність відповідачем не приймалось.

Система та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначені у Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 №280/97-ВР (далі - Закон №280/97-ВР).

Відповідно до статті 2 Закону №280/97-ВР місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Згідно із частиною 1 статті 10 Закону №280/97-ВР- сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону №280/97-ВР встановлено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Частинами 1-2 статті 59 Закону №280/97-ВР визначено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.

Виходячи з наведених правових норм в контексті спірних правовідносин вбачається, що рішення з питання надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки належить до виключних повноважень відповідача шляхом прийняття відповідного рішення на пленарному засіданні; при цьому рішення, дії або бездіяльність відповідача з цього питання можуть бути оскаржені до суду.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 14.01.2019 (справа №826/8870/16).

Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, результат розгляду радою клопотання заінтересованої особи про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність оформлюється у формі рішення, яке приймається виключно на пленарному засіданні ради.

З матеріалів справи слідує, що відповідач, розглянувши заяву позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, повідомив його листом, що рішення не прийнято.

При цьому, відповідачем під час розгляду справи не було надано доказів на підтвердження того, що за результатами розгляду заяви позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність на засіданні ради було прийнято відповідне рішення протягом строку, встановленого чинним законодавством України.

Натомість, результат розгляду заяви позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність був оформлений у вигляді листа, а не у вигляді рішення, прийнятого на пленарному засіданні ради, що суперечить вимогам Закону №280/97-ВР та свідчить про наявність в діях відповідача ознак протиправної бездіяльності.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає за необхідне задовольнити позовну вимогу позивача про визнання протиправною бездіяльності Миронівської міської ради Миронівського району Київської області щодо нерозгляду заяви позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовним розміром 2,0 га, розташована за межами м. Миронівка.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Миронівської міської ради Миронівського району Київської області розглянути на найближчому пленарному засіданні сесії клопотання позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та прийняти відповідне рішення, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 2 статті 5 КАС України, захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Щоб бути ефективним в розумінні положень статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод засіб захисту має бути спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваного порушення.

У пункті 75 рішення Європейського суду з прав людини від 5 квітня 2005 року у справі «Афанасьєв проти України» (заява №38722/02) суд зазначає, що засіб захисту, котрий вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним» , як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Так, судом встановлено, що відповідач не зазначив підстав, передбачених статтею 118 ЗК України, для надання відмови у наданні дозволу за відповідною заявою позивача, перелік яких, як зазначалось вище, є вичерпним (частина 7 цієї статті).

У спірних правовідносинах відповідач фактично не розглянув заяву позивача у встановленому порядку. Отже, відповідачем при розгляді заяви позивача не надана її оцінка на предмет відповідності вимогам статті 118 ЗК України, тому вказана заява підлягає розгляду повноважним органом на відповідність вимогам закону, а суд на цьому етапі позбавлений процесуальної можливості приймати рішення за відсутності такої перевірки, не надання оцінки та не встановлення певних обставин суб`єктом владних повноважень з цього питання.

Зобов`язання судом відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може мати місце лише у випадку, якщо судом встановлено відсутність таких підстав для відмови у видачі дозволу, які передбачені законом, а саме: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів; невідповідність місця розташування об`єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів; невідповідність місця розташування об`єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

При цьому, суд не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх названих підстав у випадку, якщо відповідач цього не здійснив, оскільки у такому разі це не входить до предмету судової перевірки. А прийняття судом рішення про зобов`язання відповідача видати дозвіл на розробку проекту землеустрою, без перевірки наявності чи відсутності усіх названих підстав для відмови у видачі дозволу, може бути необґрунтованим та призвести до видачі такого дозволу з порушенням закону, а також є передчасним.

Суд зазначає, що такий спосіб захисту, як зобов`язання відповідача прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи. У цій справі з метою захисту порушеного права позивача ефективним та належним, за встановлених обставин, є такий спосіб захисту порушених прав, як зобов`язання відповідача розглянути заяву клопотання від 13.03.2020 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у відповідності до вимог Земельного кодексу України, за результатами розгляду якої прийняти відповідне рішення.

Зазначена позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 10.10.2019 по справі № 814/1959/17.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо стягнення судових витрат за надання правничої допомоги у сумі 5000,00 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно з частиною 2 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Частиною 3 цієї ж статті передбачено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При цьому, частиною п`ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з абз. 1 частини 1 статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Відповідно до частини 4 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Зі змісту статті 30 вказаного Закону вбачається, що за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги адвокат отримує від клієнта гонорар у вигляді винагороди у формі фіксованого розміру або погодинної оплати, порядок обчислення, підстави для зміни розміру, порядок сплати та інші умови якої визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Враховуючи викладене, договір про надання правової допомоги є документом, який підтверджує домовленість між клієнтом та адвокатом щодо надання останнім послуг зі здійснення захисту, представництва тощо в обмін на визначений у такому договорі гонорар (фіксований розмір або погодинна оплата).

У свою чергу, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13.12.2018 у справі № 816/2096/17, №823/2638/18.

Як слідує з матеріалів справи, на підтвердження заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн позивачем до суду були надані наступні докази: копію договору про надання правової допомоги від 16.11.2020 №16/11/20-2, акт приймання-передачі наданих послуг від 23.11.2020, квитанції про оплату правової допомоги від 01.12.2020 у розмірі 5000,00 грн.

Враховуючи складність справи (розгляд справи здійснювався в порядку спрощеного провадження, оскільки спір з огляду на предмет доказування та ціну позову є незначної складності); обсяг наданих адвокатом послуг (складання адміністративного позову); значення справи для позивача у порівнянні з розміром судових витрат, які позивач просить стягнути з відповідача (5000, 00 грн), суд, виходячи з критерію реальності адвокатських послуг та розумності їх розміру, та за конкретних обставин справи вважає, що справедливою та реальною сумою, яка підлягає компенсації позивачу на професійну правничу допомогу, є 2000,00 грн.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем при зверненні з адміністративним позовом до суду було сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 18.11.2020 № 286.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 132, 139, 143, 243- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Миронівської міської ради Миронівського району Київської області щодо неприйняття у місячний строк рішення за результатом розгляду клопотання гр. ОСОБА_1 від 13.03.2020 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель комунальної власності орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої у Миронівському районі Київської області (кадастровий номер: 3222910100:03:015:0030).

Зобов`язати Миронівську міську раду Миронівського району Київської області розглянути на найближчому пленарному засіданні сесії клопотання гр. ОСОБА_1 від 13.03.2020 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель комунальної власності орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої у Миронівському районі Київської області (кадастровий номер: 3222910100:03:015:0030) та прийняти відповідне рішення згідно із ст. 118 Земельного кодексу України, з урахуванням висновків суду.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Миронівської міської ради Миронівського району Київської області на користь гр. ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок одна) грн 80 коп.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Миронівської міської ради Миронівського району Київської області на користь гр. ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 2000 (дві тисячі) грн 00 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Лапій С.М.