Рішення

від 21.12.2021 по справі 916/2854/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"21" грудня 2021 р.м. Одеса Справа № 916/2854/21

Господарський суд Одеської області у складі колегії судді Бездолі Ю.С.

при секретарі судового засідання: Кожухарь Є.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 )

до відповідачів:

1. ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 )

2. ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 )

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: Товариства з обмеженою відповідальністю ТІСА (68515, Одеська обл., Тарутинський р-н, с. Євгенівка, вул. Шевченка Т.Г., будинок 52Ж, код ЄДРПОУ 31277957)

про визнання недійсним договору та скасування державної реєстрації, -

за участю учасників справи:

від позивача: Григор`єв В.В., адвокат, діє на підставі ордеру

від відповідача-1: Олексін В.В., адвокат, діє на підставі ордеру

від відповідача-2: Соколов М.С., адвокат, діє на підставі ордеру

від третьої особи: Соколов М.С., адвокат, діє на підставі ордеру

Суть спору: ОСОБА_1 звернулась до Господарського суду Одеської області з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю ТІСА від 28.09.2020, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та скасування державної реєстрації змін до відомостей про Товариство з обмеженою відповідальністю ТІСА (код ЄДРПОУ 31277957), якою було змінено склад засновників (учасників) шляхом виключення ОСОБА_2 із складу учасників, а ОСОБА_3 включено до складу учасників ТОВ ТІСА , №1005481070027000069, від 30.09.2020.

Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані тим, що, як вказує позивач, ОСОБА_1 не надавала згоди на відчуження спільного майна подружжя - 100% частки у статутному капіталі ТОВ ТІСА , а тому ОСОБА_2 не мав повноважень на розпорядження спільним майном подружжя та укладення договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ ТІСА від 28.09.2020. Посилаючись на наявність підстав для визнання договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі недійсним, позивач також вважає, що державна реєстрація змін до відомостей про ТОВ ТІСА (код ЄДРПОУ 31277957), якою було змінено склад засновників (учасників) шляхом виключення ОСОБА_2 зі складу учасників та включення ОСОБА_3 до складу учасників ТОВ ТІСА , №1005481070027000069, від 30.09.2020 підлягає скасуванню. В обґрунтування позову позивач також посилається на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 29.06.2021 у справі №916/2813/18.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 27.09.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; визначено здійснювати розгляд справи у порядку загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 26.10.2021 о 16:00; залучено Товариство з обмеженою відповідальністю ТІСА до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів. У підготовчому засіданні 26.10.2021 судом у протокольній формі винесено ухвалу в порядку ст. 183 ГПК України про відкладення підготовчого засідання на 09.11.2021 об 11:15.

27.10.2021 за вх.№28556/21 до суду від третьої особи надійшов відзив на позовну заяву (який за своєю правовою суттю є поясненнями третьої особи), який прийнято судом до розгляду. У поданих поясненнях третя особа просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог з огляду, зокрема, на те, що у разі передання подружжям свого майна для здійснення підприємницької діяльності шляхом участі одного з них у заснуванні господарського товариства це майно належить зазначеному товариству на праві власності, подружжя набуває відповідне майнове право, яке реалізується одним із подружжя (засновником) шляхом участі в управлінні товариством, а друге подружжя набуває право вимоги виплати йому певних сум у разі поділу майна між подружжям. Третя особа вказує, що відповідно до роз`яснень, які містяться в п.28 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 № 11 Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя , вклад до статутного фонду господарського товариства не є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. На думку третьої особи, ОСОБА_2 мав право розпорядження своєю часткою в статутному капіталі TOB ТІСА без згоди другого подружжя, а тому правові підстави для визнання недійсним договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ ТІСА від 28.09.2020 та задоволення позовних вимог відсутні.

27.10.2021 за вх.№28558/21 до суду від відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву, який прийнято судом до розгляду. У поданому відзиві відповідач-2 просить суд відмовити у задоволенні позовних з огляду, зокрема, на те, що у разі передання подружжям свого майна для здійснення підприємницької діяльності шляхом участі одного з них у заснуванні господарського товариства це майно належить зазначеному товариству на праві власності, подружжя набуває відповідне майнове право, яке реалізується одним із подружжя (засновником) шляхом участі в управлінні товариством, а друге подружжя набуває право вимоги виплати йому певних сум у разі поділу майна між подружжям. Відповідач-2 вказує, що відповідно до роз`яснень, які містяться в п.28 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 № 11 Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя , вклад до статутного фонду господарського товариства не є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. На думку відповідача-2, ОСОБА_2 мав право розпорядження своєю часткою в статутному капіталі TOB ТІСА без згоди другого подружжя, а тому правові підстави для визнання недійсним договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ ТІСА від 28.09.2020 та задоволення позовних вимог відсутні.

09.11.2021 за вх.№29880/21 до суду від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву, який прийнято судом до розгляду, та додаткові документи, які залучено судом до матеріалів справи. У поданому відзиві відповідач-1 посилається на наступне:

- як вказує відповідач-1 дійсно, 20.10.1984 між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було укладено шлюб, про що в книзі реєстрації актів про укладення шлюбу було вчинено актовий запис №116; після одруження дружині було присвоєно прізвище ОСОБА_2 . Відповідач-1 зазначає, що за час спільного проживання у шлюбі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було створено ряд підприємств, що займалися вирощуванням сільськогосподарської продукції: ТОВ РОДІНА-ВІТА (код ЄДРПОУ 35955107) та TOB ТІСА (код ЄДРПОУ 31277957), номінальним власником обох товариств був ОСОБА_2 ;

- відповідач-1 посилається на те, що у 2019 році на Півдні Одеської області були несприятливі погодні умови для вирощування сільськогосподарської продукції: сильна засуха, суховії, відсутність опадів, що призвели до загибелі урожаю, у зв`язку з чим ТОВ РОДІНА- ВІТА та ТОВ ТІСА зазнали значних збитків, крім того необхідні були кошти для нової закупки паливо-мастильних матеріалів, насіння, оплати праці, а також орендної плати за землю; для покриття витрат сільгосппідприємств були залучені кредитні кошти, зокрема від ПАТ БАНК КРЕДИТ ДНІПРО ;

- відповідач-1 зазначає, що у 2020 році несприятливі погодні умови повторилися, врожай загинув, у зв`язку із чим у ТОВ РОДІНА-ВІТА та ТОВ ТІСА виникли складнощі зі сплатою кредитних платежів; кредитори звернулися до Господарського суду Одеської області та отримали судове рішення про стягнення заборгованості, та в подальшому ініціювали відносно підприємства виконавче провадження;

- як вказує відповідач-1, до ОСОБА_2 звернувся ОСОБА_3 та запропонував допомогти у складній ситуації. Відповідач-1 зазначає, що спочатку була розмова про те, що ОСОБА_3 зможе допомогти грошовими коштами; згодом ОСОБА_3 поставив нові умови - ОСОБА_3 засіває поля, що належать ТОВ РОДІНА-ВІТА , збирає самостійно врожай, реалізує його, а з отриманих коштів допомагає підприємствам ОСОБА_2 розрахуватися із кредиторами. За посиланнями відповідача-1, окрім того, ОСОБА_3 запросив, щоб ОСОБА_2 продав йому частку у статутному капіталі ТОВ ТІСА ;

- за посиланнями відповідача-1, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 уклали договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ ТІСА , результатом якого і став акт-приймання передачі від 28.09.2021, що був підписаний у нотаріуса;

- як вказує відповідач-1, спочатку планувалося укласти нотаріальний договір, однак нотаріус, у якого підписувався акт, пояснив, що для цього необхідна згода ОСОБА_1 як дружини ОСОБА_2 , тому і був підписаний лише акт. Відповідач-1 посилається на те, що ОСОБА_3 повідомив ОСОБА_2 , що для передачі частки згода дружини не потрібна, оскільки про це йому сказали його юристи. Відповідач-1 зазначає, що ОСОБА_2 таку згоду на відчуження частки у статутному капіталі ТОВ ТІСА від ОСОБА_1 не брав; жодних інших документів про відчуження частки ТОВ ТІСА не підписувалося; грошові кошти в якості оплати за частку у статутному капіталі ТОВ ТІСА ОСОБА_2 не отримував;

- відповідач-1 зазначає, що ОСОБА_2 дійсно не отримував згоду ані на укладення договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ ТІСА у усній формі, ані на підписання акту приймання-передачі частки у статутному капіталі ТОВ ТІСА ;

- у поданому відзиві відповідач-1 погоджується, що він не отримував згоди ОСОБА_1 на укладення договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ ТІСА між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у усній формі та не отримував згоду від ОСОБА_1 на підписання акту приймання-передачі частки у статутному капіталі ТОВ ТІСА ;

- ОСОБА_2 погоджується, що державну реєстрацію змін до відомостей про ТОВ ТІСА , код ЄДРПОУ 31277957, якою було змінено склад засновників (учасників) шляхом виключення ОСОБА_2 із складу учасників та включення ОСОБА_3 до складу учасників ТОВ ТІСА , була проведена з порушенням прав ОСОБА_1 як співвласника частки у статутному капіталі ТОВ ТІСА .

У підготовчому засіданні 09.11.2021 судом у протокольній формі оголошено перерву до 16.11.2021 о 14:10. У підготовчому засіданні 16.11.2021 судом у протокольній формі винесено ухвалу в порядку ст. 185 ГПК України про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 24.11.2021 о 10:30.

24.11.2021 за вх.№31580/21 до суду від представника відповідача-1 та третьої особи надійшли додаткові документи, які залучено судом до матеріалів справи.

У судовому засіданні 24.11.2021 судом у протокольній формі винесено ухвалу в порядку ст. 202 ГПК України про відкладення розгляду справи на 14.12.2021 о 10:15. У судовому засіданні 14.12.2021 судом у протокольній формі оголошено перерву до 21.12.2021 о 10:15.

У судовому засіданні 21.12.2021 представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі, просив суд їх задовольнити.

У судовому засіданні 21.12.2021 представник відповідача-1 не заперечував проти задоволення позову.

Представник відповідача-2 та третьої особи у судовому засіданні 21.12.2021 заперечив проти задоволення позову, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав, викладених у заявах по суті справи.

Справа №916/2854/21 розглядалась судом в період оголошеного загальнодержавного карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Жодних заяв та/або клопотань, пов`язаних з неможливістю вчинення якихось процесуальних дій у зв`язку з оголошеним загальнодержавним карантином, та про намір вчинити такі дії до суду від учасників справи не надійшло.

Господарський суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за наявними матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши учасників справи, господарський суд встановив:

Виходячи з наявних матеріалів справи, в матеріалах справи міститься акт приймання-передачі частки (частини) у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю ТІСА від 28.09.2020 наступного змісту:

Учасник Товариства з обмеженою відповідальністю ТІСА (далі - Товариство) (код ЄДРПОУ 31277957, місцезнаходження: 68515, Одеська обл., Тарутинський район, с. Євгенівна), статутний капітал якого складає 520000 (п`ятсот двадцять тисяч) гривень, що дорівнює 100% (сто) відсоткам,

Громадянин України ОСОБА_2 (ІПН: НОМЕР_2 , паспорт серія НОМЕР_4 , виданий Тарутинським РВ УМВС України в Одеській області 09.09.1997 року, місце реєстрації: АДРЕСА_1 , який на момент передачі частки володіє 100% (сто) відсотками статутного капіталу Товариства, що становить 520000 (п`ятсот двадцять тисяч) гривень, передав,

Громадянин України ОСОБА_3 (ІПН: НОМЕР_3 , паспорт серія НОМЕР_5 , виданий Тарутинським РВ ГУМВС України в Одеській області 25.05.2012), прийняв частку в статутному капіталі Товариства, в обсязі 100% (ста) відсотків, що становить 520000 (п`ятсот двадцять тисяч) гривень.

Зазначена частка у статутному капіталі Товариства передається Покупцю, згідно з умовами Договору купівлі-продажу частки у Статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю ТІСА від 28.09.2020 .

Окрім того, в матеріалах справи наявні наступні документи:

- витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 21.09.2021 №46375548808 на ТОВ ТІСА ;

- рішення Господарського суду Одеської області від 08.10.2020 у справі №916/1560/20 (суддя Мостепаненко Ю.І.), яким позов Акціонерного товариства Банк Кредит Дніпро задоволено частково; стягнуто солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю Родіна-Віта , Товариства з обмеженою відповідальністю ТІСА та ОСОБА_2 заборгованість: - за кредитним договором №261018-А від 26.10.2018 в розмірі 3554330,56 грн., що складається з: 3499999,70 грн. - заборгованості за простроченим кредитом, 52595,62 грн. - заборгованості за простроченими відсотками, 1735,04,04 грн. грн. - пені за несвоєчасне погашення відсотків; - за кредитним договором №170419-АЕ від 17.04.2019 в розмірі 1700675,95 грн., що складається з: 700000 грн. - поточної заборгованості за кредитом, 999905,33 грн. - заборгованості за простроченим кредитом, 770,62 грн. - пені за несвоєчасне погашення відсотків; - за кредитним договором №270619-А від 27.06.2019 в розмірі 1933154,45 грн., що складається з: 1899889,77 грн. - заборгованості за простроченим кредитом, 32443,47 грн. - заборгованості за простроченими відсотками, 821,09 грн. - пені за несвоєчасне погашення відсотків; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Родіна- Віта на користь Акціонерного товариства Банк Кредит Дніпро 35940,80 грн. - витрат по сплаті судового збору; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю ТІСА на користь Акціонерного товариства Банк Кредит Дніпро 35940,80 грн. - витрат по сплаті судового збору; стягнуто з ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства Банк Кредит Дніпро 35940,80 грн. витрат по сплаті судового збору; в решті позову відмовлено;

- рішення Господарського суду Одеської області від 06.04.2021 у справі №916/145/21, яким позов Акціонерного товариства Банк Кредит Дніпро задоволено частково; стягнуто солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю Родіна-Віта та ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства ПроКредит Банк основну заборгованість в розмірі 2905906,55 грн., проценти за користування кредитом в розмірі 80832,63 грн. та пеню в сумі 649,20 грн.; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Родіна-Віта на користь Акціонерного товариства ПроКредит Банк судовий збір у сумі 22405,42 грн.; стягнуто з ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства ПроКредит Банк судовий збір у сумі 22405,42 грн.; в решті позовних вимог відмовлено.

Позивач звернувся до суду з позовними вимогами до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю ТІСА від 28.09.2020, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та скасування державної реєстрації змін до відомостей про Товариство з обмеженою відповідальністю ТІСА (код ЄДРПОУ 31277957), якою було змінено склад засновників (учасників) шляхом виключення ОСОБА_2 із складу учасників та включення ОСОБА_3 до складу учасників ТОВ ТІСА , №1005481070027000069, від 30.09.2020 (друга вимога як похідна).

Матеріали справи не містять договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі (ані оригіналу, ані належним чином засвідченої копії), позивач такого договору до суду не надав, клопотань про витребування доказів на стадії підготовчого провадження не заявив.

Відповідач-1 - ОСОБА_2 - не заперечив проти задоволення позовних вимог, натомість, договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі також не надав, під час розгляду судом господарської справи №916/2854/21 по суті зазначив, що договір було укладено в усній формі.

Відповідач-2 - ОСОБА_3 заперечив проти задоволення позовних вимог, при розгляді справи по суті пояснив суду, що у письмовій формі договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі не укладався, вказаний договір укладений в усній формі. При цьому, відповідач-2 посилався на постанову Великої Палати Верховного Суду від 01.10.2019 у справі №909/1294/15 та на те, що на його думку такий договір може бути укладений в усній формі.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.10.2019 у справі №909/1294/15, зокрема, зазначено, що:

- відступлення учасником товариства з обмеженою відповідальністю частки у статутному капіталі товариства, передбачене статтею 147 ЦК України та статтею 53 Закону України Про господарські товариства , є відчуженням частки. Таке відчуження потребує волевиявлення особи, яка відчужує частку, й особи, яка приймає частку у власність. Відступлення (відчуження) частки не є самостійним непоіменованим видом договору, оскільки відбувається шляхом укладання договору купівлі-продажу, міни, дарування тощо. Такий договір може укладатися в усній або письмовій формі залежно від вимог чинного законодавства України та статуту товариства. Недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом;

- відповідно до вимог статей 717, 719 ЦК України договір дарування частки (корпоративних прав) у статутному капіталі товариства має вчинятися у письмовій формі. У разі недодержання письмової форми цей договір є нікчемним. Письмова форма договору дарування частки може вважатися дотриманою, зокрема, якщо волевиявлення сторін викладено в заяві учасника на ім`я товариства та протоколі загальних зборів учасників товариства за умови, що в цих документах зазначено про безоплатність передачі частки і протокол містить підписи обох сторін правочину (дарувальника і обдаровуваного);

- з огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає, що оспорювані рішення загальних зборів учасників та державна реєстрація змін до статуту ТОВ Моноліттрансбуд , внаслідок чого ОСОБА_1 було виведено зі складу учасників товариства, а його частка у розмірі 100% статутного капіталу перейшла у власність ОСОБА_3 , були здійснені без належних правових підстав;

- тому заявлені позивачем у цій справі вимоги про визнання недійсними рішень загальних зборів учасників відповідача, оформлених протоколом від 13.05.2014 №13/05, та скасування державної реєстрації змін до статуту ТОВ Моноліттрансбуд (реєстраційний запис 11191050016001676), здійсненої державним реєстратором Івано-Франківського міського управління юстиції 22.05.2014, є ефективним способом захисту його порушеного права та підлягають задоволенню.

Натомість, господарський суд з огляду на відсутність в матеріалах справи договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі, який позивач просить визнати недійсним, зауважує сторонам, що суду не відомі ані умови та положення вказаного договору, ані суть домовленностей сторін при відчуженні частки.

Посилання позивача у судовому засіданні 21.12.2021 при наданні пояснень суду на те, що на його думку акт приймання-передачі частки (частини) у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю ТІСА від 28.09.2020 можна вважати невід`ємною частиною договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі - оцінюються судом критично, з огляду на те, що самий цей акт не містить таких застережень, а містить лише посилання у своєму тексті на такий договір, при цьому частиною договору купівлі-продажу на думку суду не є; вимог про визнання недійсним та/або в інший спосіб оспорення акту позивачем до суду також не заявлено.

Господарський суд зауважує, що в матеріалах справи відсутні як заяви, так і інші в письмовій формі документи про умови волевиявлення сторін та/або рішення загальних зборів учасників, яке б оскаржувалось та/або могло бути оцінено судом.

Процесуальна позиція позивача у справі зводиться до того, що акт приймання-передачі частки (частини) у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю ТІСА від 28.09.2020, на думку позивача, є невід`ємною частиною до договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі, натомість, господарський суд зазначає, що в самому акті так не вказано, даний акт не є додатком до договору, а також вимог щодо визнання недійсним акту приймання-передачі частки (частини) у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю ТІСА від 28.09.2020 позивачем до суду не заявлено.

Також в обґрунтування позову позивач посилається на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 29.06.2021 у справі №916/2813/18, та вважаючи, що ОСОБА_1 не надавала згоди на відчуження спільного майна подружжя - 100% частки у статутному капіталі ТОВ ТІСА , а тому ОСОБА_2 не мав повноважень на розпорядження спільним майном подружжя та укладення договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ ТІСА від 28.09.2020, позивач звернувся до господарського суду з відповідним позовом.

Проаналізувавши наявні у справі докази та надавши їм правову оцінку, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з ч.ч. 1,2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до ст. 20 ГК України держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб`єктів господарювання та споживачів. Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав, визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб`єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов`язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб`єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Статтею 4 ГПК України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

За вимогами ч.1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно з вимогами ч.1, ч.7 ст. 193 ГК України, які кореспондуються з вимогами ст. 526 ЦК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

За ч.1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини (п.1 ч.2 ст. 11 ЦК України).

За умовами ч.ч. 1, 2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є одностороннім, якщо одна сторона бере на себе обов`язок перед другою стороною вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона наділяється лише правом вимоги, без виникнення зустрічного обов`язку щодо першої сторони. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. До договорів, що укладаються більш як двома сторонами (багатосторонні договори), застосовуються загальні положення про договір, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Згідно зі ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

У відповідності до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

За ч.ч. 1-3, 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами. Якщо фізична особа у зв`язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа. Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє. Підпис іншої особи на тексті правочину, щодо якого не вимагається нотаріального посвідчення, може бути засвідчений відповідною посадовою особою за місцем роботи, навчання, проживання або лікування особи, яка його вчиняє.

Згідно зі ст. 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти: 1) правочини між юридичними особами; 2) правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; 3) правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; 4) інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.

У відповідності до ст. 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена. Співвласники мають право уповноважити одного з них на вчинення правочинів щодо розпорядження спільним майном. Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Згідно з ч.1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

У відповідності до ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою. Договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений.

Відповідно до ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Згідно зі ст. 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Суб`єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

У відповідності до ч.1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з вимогами ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 рішення Європейського суду з прав людини у справі Салов проти України від 06.09.2005).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі Надточий проти України від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У рішенні Європейського суду з прав людини Серявін та інші проти України (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі №916/2813/18, зокрема, зазначено:

- з посиланням на правові висновки, наведені в постановах Верховного Суду України від 03.07.2013 у справі №6-61цс13, Верховного Суду від 10.10.2018 у справі №569/6236/16-ц та від 12.11.2019 у справі №918/598/18, суди попередніх інстанцій зазначили , що з моменту внесення грошових коштів до статутного капіталу господарського товариства вони є власністю самого товариства, зазначені спільні кошти (майно) подружжя втрачають ознаки об`єкта права спільної сумісної власності подружжя. Право на компенсацію вартості частини коштів виникає в іншого з подружжя лише щодо спільних коштів, а не статутного капіталу, при цьому лише в тому разі, коли спільні кошти всупереч статті 65 СК України були використані одним з подружжя саме для внесення вкладу до статутного капіталу. Подальше розпорядження учасником товариства його часткою в статутному капіталі, зважаючи на положення статей 116, 147 ЦК України, є суб`єктивним корпоративним правом такого учасника й відчуження ним на власний розсуд частки в статутному фонді не може вважатися використанням (відчуженням) спільного майна подружжя проти волі іншого з подружжя та не в інтересах сім`ї. Таким чином, у разі передання подружжям свого майна для здійснення підприємницької діяльності шляхом участі одного з них у заснуванні господарського товариства, це майно належить зазначеному товариству на праві власності, а подружжя набуває відповідне майнове право, яке реалізується одним із них (засновником), шляхом участі в управлінні товариством, натомість інший - набуває право вимоги виплати йому певних сум у разі поділу майна між подружжям. Отже, учасник господарського товариства має право розпорядження належною йому часткою в статутному капіталі товариства без згоди іншого з подружжя;

- суди попередніх інстанцій визначили, що рішенням загальних зборів засновників ПП, оформленим протоколом від 13.07.2015 №1, вирішено: перерозподілити частки в статутному капіталі підприємства таким чином: ОСОБА_3 - вклад на суму 6000000 грн, що відповідає частці в розмірі 20%; ОСОБА_1 - вклад на суму 6000000 грн, що відповідає частці в розмірі 20% та ОСОБА_4 - вклад на суму 18000000 грн, що відповідає частці в розмірі 60%; внести зміни та доповнення до статуту ПП та доручити засновнику ОСОБА_3 провести їх державну реєстрацію;

- суди попередніх інстанцій визначили, що на момент створення ПП (державна реєстрація 12.09.2001) і укладення договору від 13.07.2015 позивач та відповідачка-1 перебували в шлюбі;

- Велика Палата Верховного Суду зазначила, що спірним договором не регулюються сімейні права та обов`язки між подружжям, батьками та дітьми, а тому цей правочин не є правочином у сімейних правовідносинах;

- у контексті наведеного в ухвалі суду від 09.09.2020 питання та виходячи з розуміння Великою Палатою Верховного Суду можливості застосування інституту аналогії закону для регулювання спірних відносин лише у випадку, якщо їх не врегульовано нормами права, які безпосередньо регулюють ці відносини, зокрема, актами законодавства або договором чи статутом, Велика Палата Верховного Суду вважає, що зазначений інститут при вирішенні цієї справи не застосовується, оскільки відносини з управління та діяльності ПП як підприємницького товариства безпосередньо врегульовані Законом України Про господарські товариства в редакції, чинній на момент укладення договору (далі - закон);

- здійснивши аналіз наведених положень законодавства, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку , що право власності на майно, передане учасниками господарського товариства як вклад, належить товариству, а не його учасникам (засновникам). Право власності на майно, передане кооперативу як вступні, членські, цільові внески, вклади його членів тощо належить кооперативу, а не його членам. Тому майно господарського товариства, кооперативу належить їм на праві власності і не може належати на праві власності іншим особам. Зокрема, таке майно не може належати на праві спільної власності учаснику (засновнику, члену) приватного підприємства та його подружжю (колишньому подружжю);

- при цьому розмір відчужуваної частки визначає обсяг окремих корпоративних прав, які переходять до нового володільця частки. Зокрема, кількість голосів, яку має новий володілець частки при голосуванні на загальних зборах учасників товариства, частини прибутку товариства, яку він має право отримати у разі виплати дивідендів, частини майна товариства, яку він може вимагати у разі виходу з товариства, що пропорційні до розміру переданої йому частки;

- згідно із частинами першою, другою та третьою статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена;

- аналіз наведених положень закону, які визначають порядок розпорядження майном, що знаходиться у спільній сумісній власності подружжя, зокрема, часткою в статутному капіталі господарського товариства дозволяє дійти висновку, що чоловік та дружина розпоряджаються цим майном за взаємною згодою, наявність якої презюмується при укладенні договорів одним з подружжя;

- ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновків Верховного Суду України , викладених у постанові від 03.07.2013 у справі №6-61цс13, Верховного Суду від 10.10.2018 у справі №569/6236/16-ц та від 12.11.2019 у справі №918/598/18, що частка в статутному капіталі приватного підприємства, яка придбана за спільні кошти подружжя, не є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та може бути відчужена одним з них без згоди іншого;

- згідно із частиною першою статті 317 ЦК України права володіння, користування та розпоряджання своїм майном належать власнику. Якщо майно належить особі не на праві особистої приватної власності, а разом з іншим співвласником на праві спільної сумісної власності , то розпорядження майном здійснюється за згодою останнього . Відсутність такої згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на укладення правочину щодо спільного майна свідчить про відсутність у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення такого правочину. У таких випадках відсутня воля власника спільного майна, на боці якого виступають обидва співвласники (подружжя), на вчинення правочину;

- з аналізу зазначених норм закону в їх взаємозв`язку можна зробити висновок, що презумпція розпорядження спільним майном одним з подружжя за згодою другого з подружжя встановлена саме на користь добросовісного набувача прав на таке майно ;

- сформульовані вище висновки частково не узгоджуються з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі №372/504/17 (провадження №14-325цс18), що закон не пов`язує наявність чи відсутність згоди всіх співвласників на укладення договору ні з добросовісністю того з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, ні третьої особи контрагента за таким договором і не ставить питання оскарження договору в залежність від добросовісності сторін договору. Тому Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку, наведеного в зазначеній постанові, шляхом уточнення, що можливість визнання недійсним договору щодо розпорядження майном, яке перебуває в спільній власності, залежить від встановлення недобросовісності третьої особи контрагента за таким договором ;

- майно, яке належить одному з подружжя на праві особистої приватної власності, не може бути предметом такого договору, оскільки не підлягає поділу між подружжям. Однак воно може бути предметом інших цивільно-правових договорів, зокрема, договорів дарування, купівлі-продажу, найму (оренди) тощо, які подружжя можуть укладати між собою або з іншими особами на підставі частини першої статті 64 СК України;

- предметом договору про поділ спільного майна подружжя може бути як все майно (майнові права), що були набуті подружжям за час шлюбу, так і його частина. При цьому майно (майнові права), які не увійшли до предмета договору, залишаються в спільній сумісній власності подружжя. Договір про поділ майна подружжя може бути укладений з умовою виплати грошової компенсації або без неї;

- відтак подружжя має право на власний розсуд здійснити поділ спільного майна, яке належить їм на праві спільної сумісної власності, при цьому самостійно визначивши його обсяг та частку кожного з них у цьому майні;

- оскільки рішенням загальних зборів засновників, оформленим протоколом від 09.01.2013 №1, збільшено статутний капітал до 30000000 грн та розподілено його між засновником ПП - одним з подружжя та новими учасниками товариства, у тому числі іншим з подружжя , з точки зору норм сімейного законодавства (статті 63 та 64 СК України) слід дійти до висновку, що між подружжям таким чином відбувся поділ статутного капіталу ПП , який до цього перебував у режимі спільного майна подружжя ;

- зазначений поділ оформлений відповідно до статті 207 ЦК України (правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони) та статті 208 ЦК України (у письмовій формі належить вчиняти правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу);

- з огляду на зазначене слід дійти висновку, що після розподілу збільшеного статутного капіталу між подружжям, частки , визначені ним у статутному капіталі приватного підприємства, стали особистою власністю кожного з подружжя , а тому згода ОСОБА_1 на дарування ОСОБА_3 частини власної частки іншому учаснику товариства не потрібна ;

- позиція ОСОБА_3 не змінює правової природи рішення загальних зборів від 09.01.2013 №1, не змінює правового режиму належних кожному з подружжя часток у статутному капіталі приватного підприємства, відчуження частки ОСОБА_3 згоди іншого з подружжя в цьому випадку не потребує, оскільки встановлення правової природи правочинів, що вчиняються учасниками спору, є обов`язком суду, а оцінка цих правочинів сторонами для суду не є обов`язковою;

- надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, господарські суди попередніх інстанцій за висновками Великої Палати Верховного Суду дійшли правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову, проте оскаржувані судові рішення необхідно змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

Проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази, заслухавши пояснення учасників справи, господарський суд зазначає наступне.

Господарський суд вважає, що акт приймання-передачі частки (частини) у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю ТІСА від 28.09.2020 є окремим документом, який не може вважатися невід`ємною частиною договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі. Окрім того, господарський суд вказує, що у суду відсутні підстави вважати, що цей акт порушує вимоги законодавства, оскільки в матеріалах справи відсутні такі докази.

Господарський суд приймає до уваги посилання позивача на постанову Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі №916/2813/18, але обставини у справі №916/2813/18 та у даній справі на думку суду різняться в частині поділу майна подружжя, адже у справі №916/2854/21 подружжя - ОСОБА_1 (позивач) та ОСОБА_2 (відповідач-1) продовжують перебувати у шлюбі, виходячи з наявних матеріалів справи не перебували і не перебувають у процедурі поділу майна подружжя, а тому правові висновки Великої Палати Верховного Суду в цій частині не можуть братись судом до уваги. В даному випадку на думку суду йдеться про покладення додаткової відповідальності на контрагента - ОСОБА_3 (відповідач-2), адже критерієм Велика Палата Верховного Суду визначила саме залежність від встановлення недобросовісності третьої особи контрагента за таким договором, а доказів недобросовісності контрагента за договором - відповідача-2 - матеріали справи не містять.

Окрім того, на відміну від справи №916/2813/18, у справі №916/2854/21 часток у кожного з подружжя - позивача та відповідача-1 у третій особі - ТОВ ТІСА не було і немає - 100% корпоративних прав належали відповідачу-1, а зараз виходячи з наявних матеріалів справи належать відповідачу-2 на підставі досягнутих між відповідачами домовленостей, суть та зміст яких суду не відомий, натомість втручатись в речові права в даному випадку суд не вбачає підстав з огляду на недоведеність позивачем факту того, що його права порушуються такими домовленостями, а також з огляду на обрання позивачем неефективного способу захисту порушеного права - визнання недійсним договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі, якого в матеріалах справи немає, натомість друга позовна вимога є похідною.

Господарський суд звертає увагу також, що у постанові Верховного Суду від 29.06.2021 у справі №916/2040/20, в якій заявлялись позовні вимоги про визнання недійсним договору поставки №183/17/24 від 26.10.2016, зазначено, що при вирішенні спору про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права . За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину , що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення , оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права , якщо воно мало місце. При цьому, відсутність (недоведеність) порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин .

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 07.04.2021 у справі №910/1255/20, від 21.04.2021 у справі №904/5480/19, від 01.06.2016 у справі №920/1771/14 (№ 3-449гс16), від 12.12.2019 у справі №910/13266/18, від 16.10.2020 у справі №910/12787/17 та від 12.12.2019 у справі №910/13266/18.

За таких обставин, господарський суд вважає, що в даному випадку позивачем не доведено факт порушення прав позивача у справі, що також є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову.

Враховуючи вищевикладене, господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю ТІСА від 28.09.2020, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та скасування державної реєстрації змін до відомостей про Товариство з обмеженою відповідальністю ТІСА (код ЄДРПОУ 31277957), якою було змінено склад засновників (учасників) шляхом виключення ОСОБА_2 із складу учасників та включення ОСОБА_3 до складу учасників ТОВ ТІСА , №1005481070027000069, від 30.09.2020.

Іншого позивачем не доведено.

Інші наявні в матеріалах справи документи вищевикладених висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-Західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги у строки, визначені ст. 256 ГПК України.

Повне рішення складено 04 січня 2022 р.

Суддя Ю.С. Бездоля