Рішення

від 04.01.2022 по справі 420/20553/21

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/20553/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 січня 2022 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Катаєвої Е.В., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 (адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ; адреса для листування: АДРЕСА_2 ) до Петропавлівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області (вул. Гагаріна, 1, с. Петропавлівка, Білгород-Дністровський район, Одеська область, 68211) про визнання протиправним та рішення та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

В провадженні Одеського окружного адміністративного суду знаходиться справа за позовом ОСОБА_1 до Петропавлівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області (далі - Петропавлівська сільська рада), в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача №1019 від 17.09.2021 року Про надання відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність громадянину ОСОБА_1 земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства ;

- зобов`язати відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 1,9616 га, за рахунок земель сільськогосподарського призначення комунальної власності на території Петропавлівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області (за межами населених пунктів), поблизу земельної ділянки кадастровий номер 5124582300:01:001:0560, йому - ОСОБА_1 , згідно його клопотання від 22.07.2021 року.

Позивач зазначив, що 22.07.2021 року подав до Петропавлівської сільської ради клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, площею 1,9616 га, за рахунок земель сільськогосподарського призначення комунальної власності на території Петропавлівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області (за межами населених пунктів), поблизу земельної ділянки кадастровий номер 5124582300:01:001:0560. Клопотання подано разом із викопіюванням про бажане місце розташування земельної ділянки.

Проте оскаржуваним рішенням йому відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.

У вказаному рішенні у якості підстав відмови у задоволенні клопотання зазначено про невідповідність місця розташування земельної ділянки, а також те, що землі зазначені в наданих графічних матеріалах відносяться до нерозподілених земель колективної власності колишнього КСП Мирний , та згідно ст. 13, 14-1 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) , що перейдуть в комунальну власність в порядку визнання майна безхазяйним з 1 січня 2025 року .

Позивач вважає вказане рішення неправомірним та таким, що порушує його права.

В оскаржуваному рішенні відповідач не зазначив чим не відповідає місце розташування бажаної земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно правових актів. Згідно поданого позивачем графічного матеріалу від 14.07.2021 року до клопотання, виготовлене шляхом фотокопії публічної кадастрової карти України, відсутні дані про те, що бажана земельна ділянка може за своїм місцем розташуванням не відповідає будь-яким вимогам законів, містобудівної документації, схемам землеустрою, генеральним планам тощо.

Відповідач, приймаючи оскаржуване рішення, зазначив невмотивовані причини відмови, не надавши конкретного посилання на документальні підтвердження або висновки, яким чином бажана земельна ділянка за своїм місцем розташування не відповідає об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно правових актів.

Щодо посилання відповідача на те, що бажана земельна ділянка зазначена в наданих графічних матеріалах відносяться до нерозподілених земель колективної власності колишнього КСП Мирний , то вказані доводи є необґрунтованими.

Сам відповідач зазначає, що КСП Мирний - колишній, тому діяльність його припинена. Відповідно застосуванню підлягає пункт 21 Розділу X Перехідні положення Земельного кодексу (який введено в дію з 01.01.2019 року Законом №2498-VІІ від 10.07.2018 року): установити, що з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні" землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені (крім земельних ділянок, які на день набрання чинності зазначеним Законом перебували у приватній власності), вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані. Зазначений Закон є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки, сформовані за рахунок земель, які в силу зазначеного Закону переходять до комунальної власності".

Позивач вважає, що відсутність реєстрації бажаної земельної ділянки за відповідачем як комунальної власності не перешкоджає надавати дозвіл на розроблення проекту землеустрою на таку земельну ділянку. Відповідачем не зазначено, який саме закон або прийнятий до цього закону нормативно-правовий акт (акти) встановлюють заборону надавати дозвіл на розробку проекту землеустрою через необхідність дотримання, як на його думку, процедури визнання майна безхазяйним в порядку ст. ст. 13, 14-1 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) .

На думку позивача, відповідач помиляється, що землі на яких позивач позначив бажане місце розташування земельної ділянки, та на яку просив надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо її відведення, і які є нерозподіленими землями колективної власності, перейдуть в комунальну власність в порядку визнання майна безхазяйним. Відповідач не зазначає відомості щодо колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, члени якого б були чинним суб`єктом права колективної власності на день прийняття оскаржуваного рішення.

Позивач також вважає, що ефективним захистом його порушених прав буде задоволення вимог шляхом зобов`язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення зазначеної у клопотанні.

Позивач просить задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою суду від 03.11.2021 року прийнята позовна заява до розгляду та відкрите провадження у справі. Вирішено, що справа буде розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Копія ухвали суду, копія позову з додатками направлена на електрону адресу відповідача. Відзив на позов не надійшов.

Справа розглянута у письмовому проваджені.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України (паспорт НОМЕР_1 ).

22.07.2021 року позивач через представника подав до Петропавлівської сільської ради клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, площею 1,9616 га, за рахунок земель сільськогосподарського призначення комунальної власності на території Петропавлівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області (за межами населених пунктів), поблизу земельної ділянки кадастровий номер 5124582300:01:001:0560. Клопотання подано разом із викопіюванням про бажане місце розташування земельної ділянки (а.с.14-15).

17.09.2021 року Петропавлівська сільська рада прийняла рішення №1019 Про надання відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства .

У рішенні вказано, що сільська рада, враховуючи розроблену схему поділу земель колективної власності колишнього КСП Мирний , та пропозиції постійної комісії Петропавлівської сільської ради з питань земельних відносин, природокористування, планування території, будівництва, архітектури, охорони пам`яток, історичного середовища, благоустрою та агропромислового комплексу, вирішила відмовити гр-ну ОСОБА_1 в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтованою площею 2,00 га на території Петропавлівської сільської ради у зв`язку з невідповідністю місця розташування земельної ділянки (п.1 рішення).

Також сільська рада вирішила повідомити гр-на ОСОБА_1 що землі зазначені в наданих графічних матеріалах відносяться до нерозподілених земель колективної власності колишнього КСП Мирний , та згідно ст. 13, 14-1 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) , що перейдуть в комунальну власність в порядку визнання майна безхазяйним з 1 січня 2025 року(п.2 рішення) (а.с.17).

Вважаючи неправомірним вказане рішення позивач звернувся до суду з даним позовом.

Спірні правовідносини між позивачем та відповідачем виникли з підстав реалізації позивачем свого права на отримання земельної ділянки.

Відповідно до частини 1 статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Згідно з частиною 6 статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення зокрема особистого селянського господарства подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Частиною 7 статті 118 ЗК України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Аналіз зазначених норм ЗК України свідчить про те, що законодавством встановлено виключні підстави, за наявності яких заявникові може бути відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

У такому випадку відмова може бути визнана обґрунтованою лише тоді, коли компетентним суб`єктом владних повноважень встановлюється невідповідність місця розташування об`єкта вимогам зазначеним у ЗК України документів, які повинні бути затверджені у встановленому законом порядку або вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Суд вважає обґрунтованими доводи позивача, що у п.1 оскаржуваного рішення відповідач не зазначив чим не відповідає місце розташування бажаної земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно правових актів, та не надав конкретного посилання на документальні підтвердження. Таким чином рішення в цієї частині є невмотивованим.

Реалізація права на отримання земельної ділянки відповідно до ст.ст.116,118 ЗК України здійснюється за рахунок земель державної чи комунальної власності, про що зазначено у вказаних нормах ЗКУ.

Між тим, у п.2 оскаржуваного рішення відповідач вказав, що землі зазначені в наданих графічних матеріалах відносяться до нерозподілених земель колективної власності колишнього КСП Мирний , та згідно ст. 13, 14-1 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) , що перейдуть в комунальну власність в порядку визнання майна безхазяйним з 1 січня 2025 року (п.2 рішення).

Таким чином, відповідач визначив фактично іншу підставу для відмови у задоволенні клопотання позивача, посилаючись на те, що вказані у клопотанні землі не є комунальною власністю на час звернення позивача з вказаним клопотанням.

Суд вважає, що рішення не містить належних обґрунтувань вказаної підстави для відмови у задоволенні клопотання.

Відповідач у рішенні вказує належність визначеної позивачем земельної ділянки до нерозподілених земель колективної власності колишнього КСП Мирний , але не зазначає з посиланням на відповідні докази про припинення, ліквідацію або реорганізацію КСП Мирний з правонаступництвом або без нього.

На думку позивача зазначення в оскаржуваному рішенні КСП Мирний як колишнього свідчить про припинення його діяльності, але це також є лише думкою позивача. Будь-яких доказів у цієї частині в обґрунтування свого твердження позивач не надав.

Між тим, вказані обставини є суттєвими для можливості вирішення питання щодо застосування до вказаних земель п.21 Розділу X Перехідних положення Земельного кодексу (який введено в дію з 01.01.2019 року Законом №2498-VІІ від 10.07.2018 року), відповідно до якого з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні" землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені (крім земельних ділянок, які на день набрання чинності зазначеним Законом перебували у приватній власності), вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані. Зазначений Закон є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки, сформовані за рахунок земель, які в силу зазначеного Закону переходять до комунальної власності".

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні" були внесені також зміни в Закон України №899-IV від 05.06.2003 року "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" (далі Закон №899-IV)

Статтею 13 Закону №899-IV визначено, що нерозподіленою земельною ділянкою є земельна ділянка, яка відповідно до проекту землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) увійшла до площі земель, що підлягають розподілу, але відповідно до протоколу про розподіл земельних ділянок не була виділена власнику земельної частки (паю).

Невитребуваною є земельна частка (пай), на яку не отримано документа, що посвідчує право на неї, або земельна частка (пай), право на яку посвідчено відповідно до законодавства, але яка не була виділена в натурі (на місцевості).

Статтею 14-1 Закону №899-IV встановлені особливості використання та розпорядження землями, що залишилися у колективній власності колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства.

У разі якщо власники земельних часток (паїв) після розподілу земельних ділянок, що підлягали паюванню, до 1 січня 2019 року не прийняли рішення про розподіл інших земель, що залишилися у колективній власності колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, що не було припинено як юридична особа, та якщо такі землі не передані у власність у порядку, визначеному законом, розподіл таких земель проводиться згідно з вимогами цієї статті за згодою більшості осіб, визначених абзацами 2-4 частини першої статті 1 цього Закону, яким були виділені земельні ділянки в розмірі земельної частки (паю).

Організація розподілу земель, що залишилися у колективній власності, здійснюється сільською, селищною, міською радою, на території якої такі землі розташовані.

Таким чином, питання яким чином було припинено КСП Мирний є суттєвим для визначення статусу нерозподілених земель. При цьому повинно бути доведено, що вказані позивачем земельна ділянка відносяться не до розпайованих земель, а саме має статус нерозподілених земель, та вказані землі належали підприємству, яке припинено без правонаступництва.

Згідно приписів частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. При цьому під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності.

Зокрема, повноваження суду при вирішенні справи визначені статтею 245 КАС України. Відповідно до п. 4 ч. 2 цієї норми, у разі задоволення позову, суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов`язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коди ж суб`єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на заявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норм) закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.

Сталою судовою практикою щодо вимог до актів індивідуальної дії визначено, що прозорість адміністративних процедур є ефективним запобіжником державному свавіллю. Вмотивоване рішення демонструє особі, що вона була почута, дає стороні можливість апелювати проти нього. Лише за умови прийняття обґрунтованого рішення може забезпечуватися належний публічний та, зокрема, судовий контроль за адміністративними актами суб`єкта владних повноважень.

Про дотримання органом вимог обґрунтованості під час прийняття відповідного акта індивідуальної дії свідчитиме належна мотивація його висновку, зокрема зі встановленням обставин, що мають значення для вирішення питання, а також за умови посилання на докази, якими такі обставини обґрунтовані, із зазначенням причин їх прийняття чи відхилення.

І навпаки, не наведення мотивів прийнятих рішень не дає змоги суду встановити дійсні підстави та причини, за яких цей орган дійшов саме таких висновків, надати їм належну правову оцінку, та встановити законність, обґрунтованість, пропорційність прийнятого рішення.

Суд по даній справі дійшов висновку про неправомірність оскаржуваного рішення, в силу його невмотивованості, а тому суд вважає належним захистом прав позивача - зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву позивача, з врахуванням наведених обставин та висновків суду.

Частиною 1 ст.5 встановлено, що кожна особа має право звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист, але в порядку, встановленому цим Кодексом.

Згідно з ч.2,3 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку часткове задоволення позовних вимог.

Частиною 1 ст.132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

За приписами ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

У відповідності з п.1 ч. 3 ст.132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.5-7 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з ч.7 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

У той же час відповідно до ч.9 ст.139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, суд має враховувати складність справи, час витрачений адвокатом на виконання робіт, обсяг наданих послуг та ціну позову.

На підтвердження розміру витрат зі сплати професійної правничої допомоги у зв`язку з розглядом справи представником надані копія договору про надання правової допомоги, фіксований розмір гонорару - 4000,00грн.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послу.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини.

Згідно з інформацією наявною в системі КП ДСС , адвокат КочуровА.О. подав одночасно три позови в інтересах ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до одного і того ж відповідача, позови є однотипними.

Суд вважає необґрунтованим розмір витрат на оплату правничої допомоги адвоката, оскільки сума витрат у розмірі 4000,00 грн - не є обґрунтованою у контексті дослідження обсягу таких послуг із урахуванням складності справи.

У пункті 269 Рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

На підставі вищезазначеного, суд вважає, що співмірним розміром судових витрат пов`язаних з витратами на професійну правничу допомогу є 2000,00 грн, які необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача.

Також суд вважає необхідним стягнути з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача частину сплаченого судового збору у розмірі 500,00грн.

Керуючись статтями 2, 3, 6, 7, 8, 9, 12, 139, 241-246 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ; адреса для листування: АДРЕСА_2 ) до Петропавлівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області (вул. Гагаріна, 1, с. Петропавлівка, Білгород-Дністровський район, Одеська область, 68211, код ЄДРПОУ 04380703) про визнання протиправним та рішення та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Петропавлівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області №1019 від 17.09.2021 року Про надання відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність громадянину ОСОБА_1 земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства .

Зобов`язати Петропавлівську сільську раду Білгород-Дністровського району Одеської області з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні, повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 22.07.2021 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 1,9616 га, за рахунок земель сільськогосподарського призначення комунальної власності на території Петропавлівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області (за межами населених пунктів), поблизу земельної ділянки кадастровий номер 5124582300:01:001:0560.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Петропавлівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн, витрати на сплату судового збору у розмірі 500,00грн.

Рішення набирає законної сили у порядку ст. 255 КАС України.

Рішення може бути оскаржене у порядку та строки встановлені ст. 295-297 КАС України.

Суддя Е.В. Катаєва