Ухвала

від 28.12.2021 по справі 752/26691/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 11-cc/824/7374/2021 Слідчий суддя в 1-й інстанції: ОСОБА_1

Категорія: ст. 170 КПК Доповідач: ОСОБА_2

Єдиний унікальний номер: № 752/26691/21

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 грудня 2021 року місто Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддівОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

при секретарі судового засідання ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу представника власників майна ОСОБА_6 , ОСОБА_7 адвоката ОСОБА_8 на ухвалу слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 19 листопада 2021 року,

за участі:

представника власників майна адвоката ОСОБА_8 ,

ВСТАНОВИЛА:

Ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 19.11.2021 року задоволено клопотання прокурора відділу Київської міської прокуратури ОСОБА_9 та накладено арешт на майно, вилучене під час обшуку житлового приміщення (будинку), розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , що використовується ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, на праві власності належить ОСОБА_7 (РНОКПП НОМЕР_1 ), а саме:

- Ноутбук «Microsoft» сірого кольору, модель 1867, серійний номер 002765103857;

- 17 купюр номіналом 100 доларів США;

- 1 купюра номіналом 20 доларів США;

- 2 купюри номіналом 100 євро;

- 52 купюри номіналом 50євро;

- 1 купюра номіналом 5 євро;

- 30 купюр номіналом 20 євро;

- 7 купюр номіналом 10 євро;

- 171 купюра номіналом 500 грн;

- 198 купюр номіналом 200 грн;

- 36 купюр номіналом 1000 грн;

- 57 купюр номіналом 50 грн;

- 1896 купюр номіналом 100 доларів США;

- 99 купюр номіналом 100 євро;

- 1000 купюр номіналом 50 євро.

Не погоджуючись з таким рішенням слідчого судді, представник власників майна подав апеляційну скаргу, у якій просить ухвалу слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 19.11.2021 року скасувати та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора.

Крім того, представник просить поновити строк на апеляційне скарження ухвали слідчого судді. Зазначає, що клопотання про арешт майна розглянуто без виклику та участі власників арештованого майна. Про наявність такої ухвали апелянту стало відомо за власної ініціативи, під час ознайомлення з матеріалами провадження в Голосіївському районному суді міста Києва 06.12.2021 року.

Мотивуючи апеляційні вимоги адвокат зазначає, що оскаржувана ухвала винесена з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, судовий розгляд був неповним, а висновки слідчого судді такими, що не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що питання про арешт тимчасово вилученого майна повинно розглядатись слідчим суддею з повідомленням учасників провадження. Однак в матеріалах справи відсутнє повідомлення та підтвердження надсилання такого повідомлення на адресу власників майна. А повідомлення на адресу представника власників майна фактично не направлено у зв`язку з невірним заповненням поля електронної адреси адресата.

Крім цього апелянт звертає увагу суду, що ухвалу про арешт майна постановлено з істотним порушенням вимог ст. 171, 172, 173 КПК України, зокрема недотримання органом досудового розслідування строків звернення з клопотанням про арешт тимчасово вилученого майна. Апелянт зазначає, що у разі тимчасового вилучення майна, клопотання про накладення арешт повинно бути подано слідчим, прокурором протягом 48 годин після вилучення, інакше таке майно має бути негайно повернуто особі, в якої його вилучено. Разом з тим майно було вилучено 30.06.2021 року під час проведення обшуку. 07.07.2021 року ухвалою слідчого судді Дарницького районного суду міста Києва накладено арешт на вказане майно, який 21.10.2021 року скасовано ухвалою Київського апеляційного суду.

Повторно прокурор звернувся з клопотанням про арешт майна лише 03.11.2021 року, розгляд якого відбувся 19.11.2021 року, тобто поза межами процесуальних строків.

Представник зазначає також, що висновки слідчого судді не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки твердження, зазначені прокурором у клопотання про арешт майна щодо фінансово-господарських операцій, вчинених ТОВ «Точка Інтер» з ТОВ «ВКФ Моноліт», спростовуються висновком судово-економічної експертизи № 1041/56701 у кримінальному провадженні № 32020100000000593, від 31.08.2021 року.

Крім того адвокат стверджує, що арештовані грошові кошти не можуть бути речовими доказами у кримінальному провадженні, оскільки в матеріалах провадження не зазначено індивідуальні ознаки, тобто номер та серію кожної купюри, що взагалі робить не можливим їх ідентифікацію як речових доказів.

Разом з тим апелянт звертає увагу суду, що арештовані грошові кошти не можуть вважатися речовими доказами, оскільки вони отримані в якості заробітної плати та від реалізації рухомого та нерухомого майна, зокрема двох квартир та автомобілю. Крім того подружжя ОСОБА_10 займається підприємницькою діяльністю, а відтак висновки прокурора про незаконність надходження грошових коштів є таким, що не підтверджується матеріалами провадження.

В судове засідання прокурор не з`явився, про причини своєї неявки не попередив, доказів поважності причин неявки судове засідання до суду не надав, хоча належним чином та завчасно був повідомлений шляхом направлення на адресу Київської міської прокуратури виклику в судове засідання. Вказані обставини обумовлюють підстави апеляційному суду розглядати справу за відсутності процесуального керівника.

Більш того, апеляційний суд приймає до уваги практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої сторона, яка задіяна у ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу цікавитись провадженням у її справі, добросовісно виконувати процесуальні обов`язки.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за відсутності прокурора, що не суперечить положенням ч. 1 ст. 172 та ч. 4 ст. 405 КПК України.

Заслухавши доповідь судді, доводи представника власників майна, який підтримав подану апеляційну скаргу та просив її задовольнити у повному обсязі, вивчивши матеріали судового провадження, колегія суддів вважає, що а апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 395 КПК України ухвала слідчого судді може бути оскаржена протягом п`яти днів з дня її оголошення. Згідно частини 3 зазначеної статті, якщо ухвалу суду було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.

Відповідно до положень ч. 1. ст. 117 КПК України пропущений із поважних причин строк повинен бути поновлений за клопотанням заінтересованої особи ухвалою слідчого судді, суду.

Апелянт зазначив, що розгляд клопотання про арешт майна відбувся без виклику та участі власників арештованого майна. Про наявність такої ухвали апелянту стало відомо за власної ініціативи, під час ознайомлення з матеріалами провадження в Голосіївському районному суді міста Києва 06.12.2021 року. Як вбачається з матеріалів провадження, Голосіївським районним судом сформовано супровідний лист про направлення копії оскаржуваної ухвали у тому числі на адресу апеллянта, однак доказів підтвердження такого направлення та фактичного отримання адресатом копії судового рішення матеріали провадження не містять, а відтак неможливо визначити з якої дати копію судового рішення слід вважати отриманою.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що в розумінні ч. 2 ст. 395 КПК України строк на апеляційне оскарження не пропущено, у зв`язку з чим такий строк не підлягає поновленню.

Як вбачається з наданих до суду апеляційної інстанції матеріалів, слідчим управлінням Головного управління Національної поліції у м. Києві проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному 10.12.2020 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 32020100000000593 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 212 КК України.

ОСОБА_6 являється директором і співзасновником ТОВ «Точка Інтер» (код ЄДРПОУ 40474342), також отримує доходи і має право підпису на ТОВ «тайфун Медіа Груп» (код ЄДРПОУ 36047719) і ТОВ «Автомобільний Діагностичний Центр 2012» (код ЄДРПОУ 38091450), колишній директор ТОВ «Тайфун Трак Партнер» (код ЄДРПОУ 33272201).

В ході досудового розслідування встановлено, що ОСОБА_6 фактично проживає у будинку, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 .

З метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання та вилучення первинних фінансово-господарських, бухгалтерських документів, що відображають проведення фінансово-господарських взаємовідносин між підприємствами, 30.06.2021 року в рамках кримінального провадження проведено обшук за адресою: АДРЕСА_1 . В ході проведення обшуку виявлено та вилучено ноутбук «Microcoft» та готівкові кошти на загальну суму 7250294 грн. (у тому числі долари США та євро за курсом НБУ на день проведення обшуку), із яких 1896 купюр номіналом 100 доларів США, 99 купюр номіналом 100 євро та 1000 купюр номіналом 50 євро вилучені у дорожній сумці чорного кольору.

03.11.2021 року прокурор відділу Київської міської прокуратури ОСОБА_9 звернувся до Голосіївського районного суду міста Києва з клопотанням про накладення арешту на майно, вилучене під час обшуку житлового приміщення (будинку), розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , що використовується ОСОБА_6

19.11.2021 року ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 19.11.2021 року задоволено клопотання та накладено арешт на майно, вилучене під час обшуку.

Задовольняючи клопотання, внесене в межах кримінального провадження № 32020100000000593 про накладення арешту на майно, слідчий суддя дослідивши матеріали, додані до клопотання, прийшов до висновку, що існує сукупність розумних підозр вважати, що грошові кошти, вилучені за вищевказаною адресою, можуть бути використані як доказ фактів та обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, зокрема є достатні підстави вважати, що зазначені грошові кошти являються коштами, отриманими внаслідок незаконного переведення безготівкових грошових коштів у готівку.

Колегія суддів з таким рішенням слідчого судді погодитись не може з огляду на наступне.

Перевіряючи законність прийнятого рішення слідчим суддею, колегія суддів враховує практику Європейського суду з прав людини та дотримання ним вимог КПК України, які регулюють норми застосування заходів забезпечення кримінального провадження, у тому числі щодо накладення арешту на майно.

Розглядаючи клопотання про накладення арешту на майно, в порядкустатей 170-173 КПК України, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя повинен з`ясувати всі обставини, які передбачають підстави для арешту майна або відмови у задоволенні клопотання про арешт майна.

Застосовуючи заходи забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимогКПК Українита судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

При вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та обґрунтованого рішення слідчий суддя, згідно ст.ст.94, 132,173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні про арешт майна, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

У відповідності до усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (рішення у справі «Іатрідіс проти Греції»). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі «Антріш проти Франції» та «Кушоглу проти Болгарії»). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції»). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (рішення у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства»).

У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. Накладаючи арешт на майно слідчий суддя має обов`язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред`явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість у тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.

Однак, зазначених вимог закону прокурор та слідчий суддя не дотрималися.

Відповідно до ч. 1ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Згідно з ч. 2ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення:

1)збереження речових доказів;

2)спеціальної конфіскації;

3)конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;

4)відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

У рішеннях ЄСПЛ у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції», «Малама проти Греції», «Україна-Тюмень проти України», «Спорронг та Льонрот проти Швеції» констатовано, що перша та найважливіша вимога ст. 1 Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення першого пункту дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном через введення в дію «законів». Крім того, верховенство права, один із фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей Конвенції. Також суд нагадує, що втручання в право на мирне володіння майном повинно бути здійснено з дотриманням «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи. Зокрема, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти через вжиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності.

Згідно з ч. 3ст. 170 КПК України, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним уст.98 КПК України.

Статтею 98 КПК України визначено що речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення зберегли на собі його сліди або містять інші відомості які можуть бути використані як доказ факту чи обставин ще встановлюються під час кримінального провадження в тому числі предмети що були об`єктом кримінально протиправних дій гроші цінності та інші речі набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Органом досудового розслідування у клопотанні про накладення арешту на майно зазначено, що метою застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна є збереження речових доказів.

Колегія суддів вважає, що жодних об`єктивних даних, які б підтверджували, що вилучене під час обшуку майно, зокрема грошові кошти, зберегло на собі сліди вчинення кримінального правопорушення або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій отримані внаслідок вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 212 КК України з наданих матеріалів не вбачається.

Крім того, прокурором не доведено, що вилучені грошові кошти мають безпосереднє відношення до фінансово-господарських операцій, перевірка яких проводиться в ході здійснення досудового розслідування.

Як вбачається зі змісту клопотання про арешт майна, орган досудового розслідування ініціює накладення такого арешту з метою забезпечення збереження речових доказів. Однак прокурором не доведено існування правових підстав для накладення арешту на майно, передбачених ч. 2ст. 170 КПК України, про які лише формально вказано у його клопотанні, оскільки ним не надано доказів, що вказані грошові кошти відповідають критеріям, зазначеним уст. 98 КПК України. Зокрема у протоколі обшуку, протоколі огляду готівкових коштів та ноутбука від 01.07.2021 року, постанові про передачу грошових коштів на депозитний рахунок від 13.07.2021 року та клопотанні про арешт майна прокурором не визначені ідентифікуючі ознаки речових доказів (української гривні, доларів США та Євро), зокрема номери та серія купюр.

З метою належної ідентифікації, забезпечення належності, допустимості та збереження речових доказів, орган досудового розслідування зобов`язаний оглянути та описати грошові кошти таким чином, щоб кожну індивідуально визначену купюру можливо було ідентифікувати як речовий доказ.

З наведеного слід зробити висновок, що вилучені грошові кошти не оглянуто належним чином, а відтак вони не відповідають критеріям, зазначеним уст. 98 КПК України.

Слід також звернути увагу, що майно у встановленому порядку хоча і визнане органом досудового розслідування речовим доказом у кримінальному провадженні, однак така постанова на думку колегії судді є формальною, у зв`язку з чим в даному випадку не може ставитися питання про накладення арешту на майно, з метою забезпечення збереження речових доказів, як це дозволяє ч. 10 ст. 170 КПК України.

Також колегія суддів приймає до уваги, що в рамках кримінального провадження № 32020100000000593 проведено судово-економічну експертизу на замовлення ОСОБА_6 судовим експертом ОСОБА_11 , який був попереджений про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків за ст.ст. 384, 385 КК України. Згідно висновку судово-економічної експертизи № 1041/56701 від 31.08.2021 року між ТОВ «Точка Інтер» і ТОВ «ВКФ «Моноліт» були фінансово-господарські операції на загальну суму, що складає 1250000 грн. Усі господарські операції між ТОВ «Точка Інтер» і ТОВ «ВКФ «Моноліт», а також іншими підприємствами, яким ТОВ «Точка Інтер» надало послуги за вказаний період, підтверджені документами первинної бухгалтерської звітності, є реальними, оплатними та здійснені на підставі господарських договорів. Вказане свідчить про безпідставність тверджень прокурора стосовно того, що вищенаведені грошові кошти мають безпосереднє відношення до будь-яких фінансово-господарських операцій, згаданих у документах слідства.

Крім того колегія суддів не може погодитись з висновками органу досудового розслідування стосовно незаконності походження грошових коштів, які були вилучені у ОСОБА_6 , та ОСОБА_7 , оскільки надані представником власника майна докази на підтвердження походження грошових коштів у останніх повністю спростовують таке твердження прокурора.

Так, зі змісту поданої апеляційної скарги, доданих до неї матеріалів та пояснень представника власників майна адвоката ОСОБА_8 вбачається, що арештовані грошові кошти отримані у якості заробітної плати, від реалізації рухомого та нерухомого майна, а також від підприємницької діяльності ОСОБА_6 та ОСОБА_7 . Зокрема кошти, отримані від реалізації спільного майна, а саме: квартири, згідно договору купівлі-продажу від 30.05.2019 року; квартири, згідно договору купівлі-продажу від 28.05.2014 року; транспортного засобу, згідно договору купівлі-продажу № 8047/2019/1455763 від 10.05.2019 року. З наведеного вбачається, що наданими стороною захисту до суду апеляційної інстанції доказами підтверджується законне походження грошових коштів на суми, що навіть перевищує суму арештованих грошових коштів.

Окремо колегія суддів звертає увагу, що в рамках кримінального провадження вже було накладено арешт на майно, вилучене 30.06.2021 року під час обшуку житлового приміщення (будинку), розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

07.07.2021 року ухвалою слідчого судді Дарницького районного суду міста Києва накладено арешт на вказане майно, який 21.10.2021 року скасовано ухвалою Київського апеляційного суду.

Відповідно до ч. 4 ст. 169 КПК України, у разі скасування арешту, тимчасово вилучене майно повертається особі, у якої воно було вилучено.

В рамках розгляду поданої апеляційної скарги колегія суддів не вповноважена вирішувати питання щодо бездіяльності органу досудового розслідування стосовно неповернення майна, стосовно якого скасовано арешт. Однак колегія суддів враховує наведені обставини і приходить до остаточного висновку, що чинний кримінальний процесуальний закон не передбачає повноваження слідчого щодо повторного накладення арешту на майно, яке було тимчасово вилучене і арешт якого був скасований. Імперативна норма ст. 169 КПК України чітко визначає процесуальну поведінку слідчого щодо тимчасово вилученого майна, арешт на яке було скасовано, а саме зобов`язує орган досудового розслідування повернути таке майно особі, в якої його було вилучено. Повторне звернення з клопотанням про накладення арешту на таке майно у разі його неповернення лише підтверджує бездіяльність слідчого в частині виконання вимог ст. 169 КПК України.

Однак як вбачається зі змісту наданих до суду матеріалів, прокурор замість того, щоб здійснювати процесуальний нагляд за додержанням законів органами досудового розслідування всупереч вимогам ст. 169 КПК України не сприяв поверненню такого майна особам, в яких його було вилучено, а натомість 03.11.2021 року повторно звернувся з клопотанням про арешт майна.

Що стосується дотримання слідчим суддею та прокурором процесуальних строків повторного звернення з таким клопотанням, колегія суддів вважає, що це взагалі не може бути предметом перевірким в суді апеляційної інстанції, оскільки сам факт повторного звернення з клопотанням про арешт майна, яке не було повернуте, але підлягало повергненню та розгляд такого клопотання слідчим суддею Кримінальним процесуальним кодексом України не передбачено та суперечить вимогам ст. 169 КПК України.

Отже, як вважає колегія суддів, у даному кримінальному провадженні відсутні визначені законом правові підстави для накладення арешту на майно, в тому числі і з метою забезпечення збереження речових доказів, оскільки прокурором у клопотанні не надано доказів на підтвердження вказаних обставин, а за наявних матеріалів дане твердження є передчасним та таким, що ґрунтується на припущеннях.

Виходячи зі змісту поданого до слідчого судді клопотання про арешт майна, прокурор, в розумінні вимог ст. 132 КПК України, не надав достатніх і належних доказів тих обставин, на які послався у клопотанні, а слідчий суддя, у відповідності до ст. 94 КПК України, належним чином не оцінив ці докази, з точки зору їх достатності та взаємозв`язку для прийняття рішення. Апеляційний суд наявності таких доказів також не вбачає.

На підставі вищевикладених обставин, які свідчать про неповноту та однобічність судового розгляду, а також про наявність істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, ухвала слідчого судді підлягає скасуванню, а апеляційна скарга задоволенню, з постановленням апеляційним судом нової ухвали про відмову у задоволенні клопотання прокурора про накладення арешту на майно за недоведеності необхідності арешту майна, який при викладених у клопотанні обставинах явно порушуватиме справедливий баланс між інтересами власника майна, гарантованими законом і завданням цього кримінального провадження.

Керуючись ст. ст. 170, 171, 173, 309, 376, 404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу представника власників майна ОСОБА_6 , ОСОБА_7 адвоката ОСОБА_8 , задовольнити.

Ухвалу слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 19.11.2021 року, якою задоволено клопотання прокурора відділу Київської міської прокуратури ОСОБА_9 та накладено арешт на майно, вилучене під час обшуку житлового приміщення (будинку), розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , що використовується ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна, на праві власності належить ОСОБА_7 (РНОКПП НОМЕР_1 ), а саме:

- Ноутбук «Microsoft» сірого кольору, модель 1867, серійний номер 002765103857;

- 17 купюр номіналом 100 доларів США;

- 1 купюра номіналом 20 доларів США;

- 2 купюри номіналом 100 євро;

- 52 купюри номіналом 50євро;

- 1 купюра номіналом 5 євро;

- 30 купюр номіналом 20 євро;

- 7 купюр номіналом 10 євро;

- 171 купюра номіналом 500 грн;

- 198 купюр номіналом 200 грн;

- 36 купюр номіналом 1000 грн;

- 57 купюр номіналом 50 грн;

- 1896 купюр номіналом 100 доларів США;

- 99 купюр номіналом 100 євро;

1000 купюр номіналом 50 євро), скасувати.

Постановити нову ухвалу, якою у задоволенні клопотання прокурора відділу Київської міської прокуратури ОСОБА_9 про накладення арешту на майно, вилучене під час обшуку житлового приміщення (будинку), розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , що використовується ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна, на праві власності належить ОСОБА_7 (РНОКПП НОМЕР_1 ) а саме:

- Ноутбук «Microsoft» сірого кольору, модель 1867, серійний номер 002765103857;

- 17 купюр номіналом 100 доларів США;

- 1 купюра номіналом 20 доларів США;

- 2 купюри номіналом 100 євро;

- 52 купюри номіналом 50євро;

- 1 купюра номіналом 5 євро;

- 30 купюр номіналом 20 євро;

- 7 купюр номіналом 10 євро;

- 171 купюра номіналом 500 грн;

- 198 купюр номіналом 200 грн;

- 36 купюр номіналом 1000 грн;

- 57 купюр номіналом 50 грн;

- 1896 купюр номіналом 100 доларів США;

- 99 купюр номіналом 100 євро;

1000 купюр номіналом 50 євро) відмовити.

Ухвала апеляційного суду є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

СУДДІ:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4