Рішення

від 04.01.2022 по справі 750/12818/21

ДЕСНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЧЕРНІГОВА

Справа № 750/12818/21

Провадження № 2/750/181/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 січня 2022 року м. Чернігів

Деснянський районний суд міста Чернігова у складі:

судді Карапута Л.В.,

секретаря Лось А.Ю.,

за участі позивача, представника позивача - ОСОБА_1 , представника відповідача - Суховерського В.М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Комунального закладу Чернігівський фаховий музичний коледж ім. Л.М. Ревуцького Чернігівської обласної ради про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати,

в с т а н о в и в:

12.11.2021 позивач звернулася до суду з позовом та уточнивши позовні вимоги просила визнати незаконним та скасувати наказ заступника директора по навчальній роботі колледжу Школи мистецтв Комунального закладу Чернігівський фаховий музичний колледж імені Л.М. Ревуцького Чернігівської обласної ради від 08.11.2021 №51-к про відстронення ОСОБА_2 від роботи та поновити її на роботі, зобов`язати виплати невиплачену заробітну плату за час відсторонення від роботи.

В обґрунтування позову зазначила, що відстороненням від роботи через відмову від щеплення від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, порушено право на працю, гарантоване Конституцією України, при цьому суперечить приписам статті 46 КЗпП України та статті 12 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб .

Відповідач подав до суду відзив на позов, в якому просив відмовити в задоволенні позову повністю. Свій відзив мотивував тим, що позивачем не було виконано вимоги наказу МОЗ від 4 жовтня 2021 р. № 2153.

Позивачка позов підтримала та наполягала на задоволенні.

Представник позивача просив позов задовольнити та вважає даний наказ незаконним та таким, який підлягає скасуванню судом, оскільки в ньому відсутні належні правові підстави, адже ст.46 КЗпП України містить вичерпний перелік підстав для відсторонення та така підстава як в інших випадках, передбачених законодавством не може бути застосована до спірних правовідносин, тому що наказ МОЗ №2153 не встановлює та не передбачає, що діяльність перелічених в ньому працівників може привести до зараження працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, тому підстави для відсторонення, що передбачені в передбачених ст.12 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб - відсутні та щеплення від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-Cov-2 не передбачено Календарем профілактичних щеплень, як єдиним нормативним актом, який встановлює види обов`язкових щеплень, в тому числі і за епідемічними показниками.

Представник відповідача позов не визнав та зазначив, що оскаржуваний наказ виданий на реалізацію положень статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб і наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 № 2153, яким затверджено перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим щепленням, при цьому повністю відповідає приписам цих законодавчих актів.

Позивачка працює у відповідача на посаді викладача. 04.11.2021 позивач отримала повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 (а.с. 20) та подала письмові заперечення на повідомлення про відсторонення від роботи від 04.11.2021, заяву про неприпустимість примусу до участі в есперементальному медичному втручанні від 04.11.2021 (а.с. 24).

Наказом відповідача від 08.11.2021 № 51-К позивачку відсторонено від роботи без збереження заробітної плати з 08.11.2021 до дати надання документів, які підтверджують проведення щеплення від гострої респіраторної хвороби COVID-19, підтвердження абсолютних противопоказань до проведення профілактичних щеплень або дати закінчення карантину встановленого Постановою КМУ від 09.12.2020 року №1236 Про встанолвлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (а.с. 15).

Згідно із ч.1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. ст. 81, 82 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Відповідно до статті 1 Конституції України (далі - Конституція) Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Статтею 43 Конституції кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується; громадянам гарантується захист від незаконного звільнення; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Зміст права на працю, закріпленого положеннями частин першої і другої статті 43 Конституції України, крім вільного вибору праці, включає також відповідні гарантії реалізації цього права. Не може бути дискримінації у реалізації працівниками трудових прав. Порушення їх рівності у трудових правах та гарантіях є недопустимим, а будь-яке обмеження повинне мати об`єктивне та розумне обґрунтування і здійснюватись з урахуванням та дотриманням приписів Конституції України та міжнародних правових актів (рішення Конституційного Суду України у справі за конституційною скаргою щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю України від 4 вересня 2019 року № 6-р(II)/2019).

Трудові відносини в Україні врегульовані КЗпП України (ст. 1). Статтею 21 КЗпП України (далі - Кодекс) проголошена рівність трудових прав громадян та заборонена будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема обмеження прав працівників залежно від <…> стану їхнього здоров`я <…>.

Статтею 46 Кодексу встановлено, що відсторонення працівника від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Таким чином, перелік підстав для відсторонення працівника від роботи, який визначений статтею 46 Кодексу, не є виключним; положення цієї статті передбачають можливість його розширення, проте лише актами законодавства України.

Згідно з частинами першою, другою статті 12 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб (далі - Закон), на яку відповідач посилається в наказі як на підставу відсторонення позивачки від роботи, профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Отже, статтею 12 Закону до обов`язкових віднесено щеплення лише проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця та туберкульозу; щеплення від респіраторної хвороби COVID-19 за статтею 12 Закону не є обов`язковим. Нормами цієї статті також передбачено запровадженні інших обов`язкових щеплень, проте виключно в порядку, встановленому законом.

Частинами третьою, четвертою статті 12 Закону встановлено, що в разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями. Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України.

Відповідно до ч.1-2 ст.27 Закону України Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення профілактичні щеплення з метою запобігання захворюванням на туберкульоз, поліомієліт, дифтерію, кашлюк, правець та кір в Україні є обов`язковими. Обов`язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи. У разі необгрунтованої відмови від щеплення за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби вони до роботи не допускаються.

Підпунктами 1-2 пункту 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року № 1236 (в редакції, чинній на 08 листопада 2021 року) Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 на керівників державних органів (державної служби), керівників підприємств, установ та організацій покладено забезпечення: 1) контролю за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 р. № 2153; 2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу", крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я.

За Переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 р. № 2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники: 1) центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; 2) місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; 3) закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Аналіз наведених положень Закону дає підстави для висновку, що ухвалення рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень на відповідних територіях віднесено до виключної компетенції головного державного санітарного лікаря України, головного державного санітарного лікаря Автономної Республіки Крим, а також головних державних санітарних лікарів областей, міст Києва та Севастополя та за умови наявності відповідних епідемічних показань.

Право на працю та право заробляти працею на життя, яке гарантоване статтею 43 Конституції, включено до розділу ІІ Конституції і належить до основних прав і свобод людини та громадянина.

За статтею 64 Конституції конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків передбачених Конституцією.

Зокрема, пунктом 1 статті 92 Конституції встановлено, що права і свободи громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов`язки громадянина визначаються виключно законами України.

Суд констатує, що відсторонення від роботи є втручанням у право людини на працю та право заробляти працею на життя шляхом його обмеження, а тому, в силу положень пункту 1 статті 92 Конституції таке втручання дозволено виключно законами України, а не підзаконними актами, до яких належать Постанова КМУ і Наказ МОЗ.

Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України (ст. 76 Конституції).

Відповідно до пункту 2 статті 116 Конституції Кабінет Міністрів України вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянами, втім цей орган не наділений повноваженнями ухвалювати нормативно-правові акти, спрямовані на звуження або обмеження цих прав.

Частинами другою, третьою, шостою статті 10 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України; якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує цей закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

Оскаржуваний наказ винесений заступником директора по навчальній роботі коледжу, керуючись статтею 46 Кодексу законів про працю України, статтею 12 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб , наказом МОЗ Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням , пунктом 41-6 постанови КМУ від 09.12.2020 № 1236, що вбачається із самого наказу.

Порядок відмови від здійснення обов`язкових профілактичних щеплень визначений у частині 6 статті 12 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб , в якій вказано, що якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.

Окрім цього, відповідно до ч.2 ст.27 Закону України Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення обов`язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи. У разі необгрунтованої відмови від щеплення за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби вони до роботи не допускаються.

Суду не надано достатніх належних та допустимих доказів того, що роботодавцем при відстороненні позивача від роботи у зв`язку із відсутністю у неї щеплення проти COVID-19 дотримано вимог ч.6 ст. 12 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб в частині отримання письмового лікарського підтвердження про відмову від обов`язкового профілактичного щеплення, а також вимог ч.2 ст.27 Закону України Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення щодо недопуску позивача від роботи саме на підставі подання відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби.

Враховуючи викладене, винесення відповідачем оскаржуваного наказу лише на підставі повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення, є порушенням вимог частин другої та шостої статті 12 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб та частини 2 статті 27 Закону України Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення , відсторонивши позивача від роботи з порушенням вимог законодавства, відповідач порушив законне право позивачки на працю.

Оскільки рішення про відсторонення працівників прийнято у формі Постанови КМУ та в спосіб, що не відповідає вимогам пункту 1 статті 92 Конституції та статті 12 Закону, і поза межами конституційних повноважень Кабінету Міністрів України, суд доходить висновку про неможливість застосування до спірних правовідносин положень Постанови КМУ та необхідність вирішення спору на підставі норм статей 43, 64, 92 Конституції, з огляду на те, що в Україні відсутні закони, які передбачають право роботодавців відсторонювати від роботи працівників, що відмовилися від вакцинації проти COVID-19.

За таких обставин, вимоги позивачки про визнання незаконним і скасування наказу відповідача від 08.11.2021 № 51-к про відсторонення позивачки від роботи без збереження заробітної плати, а також про зобов`язання відповідача виплатити заробітну плату за час незаконного відсторонення - підлягають задоволенню.

Враховуючи те, що оскаржуваним наказом позивачку не звільнено з роботи, тому її вимога про поновлення на роботі не підлягає задоволенню.

З урахуванням мотивів і висновків суду, викладених в пунктах 10-18 цього рішення, пред`явлений позов належить до часткового задоволення.

Згідно ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, з відповідача в користь держави потрібно стягнути судовий збір за дві задоволені вимоги у сумі 1816 грн.

Відповідно до ч.1 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно з ч.8 ст.141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Аналізуючи викладені вище норми права, слід зазначити, що підставою для відшкодування відповідних судових витрат - в даному випадку витрат на професійну правничу допомогу - є детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, а також відповідні докази на підтвердження таких витрат.

При цьому, суд вважає, що відповідно до ч. 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним із складністю справи, часом, витраченим адвокатом на складання позову та подання його до суду, участі в судових засідання, ознайомлення з матеріалами справи та значенням справи для сторони.

Проте, з урахуванням часткового задоволення позовних вимог, суд доходить висновку про стягнення з відповідача на користь позивача пропорційно до задоволених вимог в розмірі 4000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись статтями 81, 133, 141, 258, 259, 263-265, 355 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

позов задовольнити частково.

Визнати незаконним і скасувати наказ заступника директора по навчальній роботі колледжу (в школі мистецтв) Комунального закладу Чернігівський фаховий музичний коледж ім. Л.М. Ревуцького Чернігівської обласної ради від 08.11.2021 № 51-к про відсторонення від роботи ОСОБА_2 .

Зобов`язати Комунальний заклад Чернігівський фаховий музичний коледж ім. Л.М. Ревуцького Чернігівської обласної ради нарахувати та виплатити ОСОБА_2 заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи на підставі наказу від 08.11.2021 № 51-к.

Стягнути з Комунального закладу Чернігівський фаховий музичний коледж ім. Л.М. Ревуцького (зареєстроване місцезнаходження: м. Чернігів, вул. Шевченка, буд. 6, код ЄДРПОУ 02214917) на користь держави судовий збір у сумі 1816 грн.

У задоволенні решти вимог відмовити.

Стягнути з Комунального закладу Чернігівський фаховий музичний коледж ім. Л.М. Ревуцького (зареєстроване місцезнаходження: м. Чернігів, вул. Шевченка, буд. 6, код ЄДРПОУ 02214917) на користь ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 4000 грн. 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Рішення може бути оскаржене до Чернігівського апеляційного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення складено 06.01.2022.

Суддя Л.В. Карапута