Рішення

від 04.01.2022 по справі 530/767/21

ЗІНЬКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 530/767/21

2/530/14/22

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А І Н И

04.01.2022 року Зіньківський районний суд Полтавської області в складі: головуючого - судді Должко С.Р., секретаря Пилипенка Є.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Зіньків, цивільну справу за позовом

ОСОБА_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 до ОСОБА_2 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_2 про стягнення заборгованості по орендній платі та розірвання договору оренди землі, -

ВСТАНОВИВ:

В Зіньківському районному суді Полтавської області знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 до ОСОБА_2 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_2 про стягнення заборгованості по орендній платі та розірвання договору оренди землі.

У судове засідання учасники справи: позивачка не з`явилася, представник позивачки з`явилася, відповідач та представник відповідача не з`явилися.

Суд, зачитавши заяву позивача, заслухавши представника позивача, який підтримав позовні вимоги та дослідивши наявні матеріали справи, приходить до висновку.

Відповідач та його представник, в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, у відповідності до вимог ст.ст. 129-131 ЦПК України, за останньою відомою судові адресою його місця реєстрації, що підтверджується повідомленнями про отримання судових повісток на 09.09.2021 року о 10 годині 20 хвилин, 15.11.2021року о 14 годині 00 хвилин, 04.01.2022 року о 09 годині 00 хвилин. Причини своєї неявки суду не повідомили, відзиву на позов у встановлений судом строк не надали. Заяви про розгляд справи за його відсутності суду не надали.

Частиною першою статті 44 ЦПК України встановлений обов"язок учасників судового процесу та їхніх представників добросовісно користуватися процесуальними правами. В свою чергу судом вжито усіх заходів, передбачених процесуальним законодавством для інформування відповідача про розгляд справи. Згідно електронного сайту Зіньківського районного суду Полтавської області користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин, інформацію про призначенні судові засідання.

В зв`язку із викладеним та беручи до уваги вищевикладене суд встановив, що відповідач належним чином були повідомленим, в судове засідання тричі не з"явився знаючи про те, що в Зіньківському районому суді знаходиться цивільна справа про стягнення заборгованості по орендній платі та розірвання договору оренди землі. Окрім того, відповідач був повідомлений про дату та час судового засідання через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України.

Судова повістка надсилалась відповідачу в порядку, передбаченому п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України, на адресу місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку.

Суд враховує, що цивільна справа № 530/767/21 перебуває на розгляді з 06.05.2021 року, відповідач та представник відповідача жодного разу в засідання не зявилися, а тому приходить до висновку про зловживання своїми правами відповідача.

Враховуючи вказані факти, згоду позивача, суд вважає за можливе у відповідності до ч. 4 ст. 223 ЦПК України постановити заочне рішення, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

В порядку ст.280 ЦПК України, суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, на підставі наявних у справі доказів та неявки відповідачів в судове засідання без поважних причин, хоча відповідач та представник відповідача були повідомлені про дату та час судового засідання належним чином.

Суд, зачитавши заяву позивача, заслухавши представника позивача, яка підтримала позовні вимоги та дослідивши наявні матеріали справи, приходить до висновку.

Як передбачено ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Відповідно до ст. 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом, не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно зі ст. 10-13 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов"язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов"язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов"язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов"язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов"язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об"єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз"яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов"язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов"язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов"язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Статтею 18 ЦПК України, встановлено - судові рішення, що набрали законної сили, обов"язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов"язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов"язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов"язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд - не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов"язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.

Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об"єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними. Докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не передбачено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду, з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи.

У разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, особа, яка подала цей документ, може просити суд до закінчення підготовчого засідання виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цивільного процесуального кодексу України.

Як передбачено нормою ст. 3 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України "Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов`язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Згідно положень пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 "Про судове рішення у цивільній справі", - рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв`язку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі (частина перша статті 213 ЦПК). Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права). Якщо є суперечності між нормами процесуального чи матеріального права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, то рішення є законним, якщо судом застосовано відповідно до частини четвертої статті 8 ЦПК норми, що мають вищу юридичну силу. У разі наявності суперечності між нормами законів (кодексів), що мають однакову юридичну силу, застосуванню підлягає той з них, який прийнято пізніше. При встановленні суперечностей між нормами права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, суду також необхідно враховувати роз`яснення Пленуму Верховного Суду України, що містяться в постанові від 1 листопада 1996 року № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя". Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

У ст. 8 Конституції України зазначено, що Конституція України має найвищу юридичну силу.

Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Статтями 15, 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно з ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Частиною 1 ст. 2 Закону Про судоустрій і статус суддів визначено, що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ст. 13 Закону Про судоустрій і статус суддів судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України.

Відповідачем відзив не надано.

В судовому засіданні було встановлено, що 13.05.2016 р. між ОСОБА_3 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 укладено Договір оренди землі, який зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права 22.08.2016 р. за №16030845 державним реєстратором Зіньківської районної державної адміністрації Полтавської області Манойло Ю.Г..

Згідно п. 1 Договору оренди землі від 13.05.2016 р., Орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Кирило-Ганнівської сільської ради Зіньківського району Полтавської області, кадастровий номер земельної ділянки 5321382700:00:013:0001, площею 4,9603 га.

Орендодавець ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ..

Позивач ОСОБА_1 отримала земельну ділянку у спадщину після померлої ОСОБА_3 , про що отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом за реєстраційним номером №1066 від 14.11.2018 р..

Згідно п. 38 Договору оренди землі від 13.05.2016 р., перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи- орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання договору.

За час життя спадкодавця орендар не здійснював виплату орендної плати ОСОБА_3 , починаючи з 2016 р., а саме з моменту підписання Договір оренди землі від 13.05.2016 р..

Спадкодавець та інші орендодавці земельних ділянок вважали недійсними Договори оренди землі укладені з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 , у зв`язку з чим ними був поданий позов до Зіньківського районного суду Полтавської області про визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок та скасування записів про державну реєстрацію у справі №530/670/17. Протягом усього часу судового процесу до ухвалення рішення у справі фізична особа-підприємець ОСОБА_2 не виконував діючий Договір оренди та фактично на безоплатній основі користувався чужим майном. Дані дії відповідача не правомірні, як вказує позивачка, шахрайським шляхом заволодів чужим майном.

У зв`язку зі смертю ІНФОРМАЦІЯ_1 спадкодавця ОСОБА_3 , ухвалою від 30.11.2017 р. у справі №530/670/17 роз`єднано позов ОСОБА_3 до ФОП ОСОБА_2 , третя особа Державний реєстратор Зіньківської районної державної адміністрації Полтавської області Манойло Ю.Г. про визнання договору оренди землі недійсним з позовами ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 до ФОП ОСОБА_2 , третя особа Державний реєстратор Зіньківської районної державної адміністрації Полтавської області Манойло Ю.Г. про визнання договорів недійсними.

Рішенням Зіньківського районного суду Полтавської області у справі №530/670/17 від 11.09.2018 р. встановлено, що на підставі висновків експерта підписи ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 виконані рукописним способом без попередньої технічної підготовки та використання технічних засобів - не ОСОБА_6 , не ОСОБА_5 та не ОСОБА_4 . Таким чином, за результатами експертного висновку спадкодавець також не підписувала спірний договір. У зв`язку з тим, що рішення ухвалено 11.09.2018 р., а позивач отримала свідоцтво про право на спадщину 14.11.2018 р., тому позивач позбавлена була можливості вступити у справу як правонаступник після позивачки, ОСОБА_3 та, відповідно, відсутність можливості суддею ухвалити рішення на користь ОСОБА_3 .

З моменту укладання Договору оренди землі від 13.05.2016 р. та станом на момент подання позову договір не визнаний недійсним.

За даним Договором оренди землі існує заборгованість по орендній платі за період з 2016 р. по 2020 р..

З моменту набуття права власності на земельну ділянку позивач у визначений законодавством термін неодноразово зверталася до ФОП ОСОБА_2 та його матері ОСОБА_7 , яка вела сільськогосподарську діяльність разом із ФОП ОСОБА_2 , з наданням документів про перехід права власності та вимогою про сплату заборгованості з орендної плати. ФОП ОСОБА_2 ігнорував звернення позивача та відповідно заборгованість по орендній платі ним не погашена.

Таким чином, позивачем вчинені дії щодо повідомлення орендаря про перехід права власності на орендовану земельну ділянку.

ФОП ОСОБА_2 не здійснював виплату орендних платежів за 2016 р., 2017 р., 2018 р., 2019 р. та 2020 р., тобто допустив істотне порушення умов Договору оренди землі від 13.05.2016 р..

У 2020 р. позивач зверталась із письмовою заявою до ФОП ОСОБА_2 про виплату орендних платежів, але заяву не зареєстрували та не оплатили.

20.11.2020р. позивач звернулась з письмовою вимогою до відповідача щодо виплати коштів за користування земельною ділянкою за 2016-2020 роки. Жодних дій з боку відповідача не було вчинено.

21.12.2020р. позивач повторно звернулась з письмовою вимогою до відповідача щодо виплати коштів за користування земельною ділянкою за 2016-2020 роки. Відповідач відмовився отримати поштове відправлення з вимогою позивача, тому його було повернуто позивачеві.

15.03.2021 р. позивач звернулася вкотре з письмовою вимогою до ФОП ОСОБА_2 , згідно якої вимагала:

1)сплатити на її користь прострочену заборгованість зі сплати орендної плати у розмірі 65 847,28 грн. за період 2016-2020 роки у строк до 22.03.2021 р. на картку ПАТ КБ "ПриватБанк" за зазначеним номером картки у листі;

2)сплатити на її користь пеню за прострочення оплати орендних платежів у розмірі 25 866,13 грн. за період 2016-2020 роки у строк до 22.03.2021 р. на картку ПАТ КБ "ПриватБанк" за зазначеним номером картки у листі;

3)повернути земельну ділянку з користування ФОП ОСОБА_2 ;

4)не проводити комплекс робіт з обробітку земельної ділянки у 2021 р..

А також, повідомила про дострокове розірвання Договору оренди земельної ділянки р. у зв`язку із невиконанням договірних зобов`язань з 25.03.2021 р. та про відсутність наміру продовжувати орендні відносини.

Відповідач відмовляється отримувати поштові відправлення позивача, що свідчить про факт повного ігнорування позивача, що свідчить про факт невиконання договірних зобов`язань відповідачем.

Згідно п. 1-2 Договору оренди землі від 13.05.2016 р., ОСОБА_1 надає, а орендар ФОП ОСОБА_2 приймає в строкове платне користування земельну ділянку кадастровий номер: 5321382700:00:013:0001, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Кирило-Ганнівської сільської ради. В оренду передається земельна ділянка загальною площею 4,96 га, у тому числі рілля.

Згідно ч. 4 ст. 124 Земельного кодексу України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем. Підставою для укладення договору оренди може бути цивільно-правовий договір про відчуження права оренди.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 17 ЗУ "Про оренду землі", об`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, позивач неодноразово надсилала письмові вимоги щодо виплати у зазначені строки на вказані реквізити заборгованість зі сплати орендної плати, а також повідомляла про дострокове розірвання договору оренди земельної ділянки.

Станом на 30.04.2021 р. відповідач відповіді не надав та не виплатив заборгованість зі сплати орендних платежів згідно існуючого договору оренди землі.

Позивачем отримано відомості з державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків відповідно до яких ФОП ОСОБА_2 не сплачено ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) орендну плату за 2016 р., 2017 р., 2018 р., 2019 р. та 2020 р.. Також про відсутність перерахунку орендної плати свідчить відсутність її сплати як на розрахунковий рахунок позивача у банківській установі або її отримання за видатковим касовим ордером під підпис, або поштовим відправленням. Таким чином, не виконання умов договору оренди землі в частині сплати позивачу орендної плати за користування орендованою земельною ділянкою підтверджується даними відомостями з державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків, яка видана ГУ ДПС у Полтавській області.

Суд вважає, що по відношенню до позивача ФОП ОСОБА_2 вчинено протиправні дії, які порушують права та законні інтереси позивача.

ФОП ОСОБА_2 не виконано договірних зобов`язань щодо оплати за користування земельною ділянкою за Договором оренди землі та вчинено шахрайські дії по відношенню до позивача.

Відповідно до п. 8 Договору оренди землі, орендна плата вноситься орендарем у формі та розмірі 5% від нормативної грошової оцінки землі.

Відповідно до п. 9 Договору оренди землі, обчислення розміру орендної плати за земельні ділянки приватної власності здійснюється з урахуванням індексації.

У 2016 р., 2017 р., 2018 р., 2019 р., 2020 р. нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 220 586,31 грн., так орендна плата з урахуванням коефіцієнту інфляції становить (розрахунок додається):

-за 2016 р. становить: 220 586,31 грн. * 0,05 = 11 029,32 грн.;

-за 2017 р. становить 12 412,04 грн. з урахуванням коефіцієнту інфляції;

-за 2018 р. становить 13 517,91 грн. з урахуванням коефіцієнту інфляції;

-за 2019 р. становить 14 092,82 грн. з урахуванням коефіцієнту інфляції;

-за 2020 р. становить 14 795,19 грн. з урахуванням коефіцієнту інфляції.

Так, станом на 30.04.2021 р. заборгованість зі сплати орендної плати за період 2016-2020 рр. становить 65 847,28 грн..

Відповідно до п. 10 Договору оренди землі, орендна плата вноситься у такі строки до 31 травня поточного року.

Відповідно до п. 13 Договору оренди землі, у разі не внесення орендної плати у строки, визначені цим Договором, справляється пеня у розмірі 120% облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожен день прострочення.

Таким чином, загальний розмір пені, який підлягає сплаті на користь позивача складає 8 388,61 грн. (розрахунок додається).

У відповідності до вимог ст. 625 ЦК України, відповідач зобов`язаний сплатити на користь ОСОБА_1 (розрахунок додається): інфляційні збитки у розмірі 11 135,25 грн.; 3% річних у розмірі 4 318,36 грн..

Згідно ч. 1, 2 ст. 21 ЗУ "Про оренду землі", орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Відповідно до ст. 24 ЗУ "Про оренду землі", орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.

За вимогами чинного законодавства та згідно з умовами спірного договору оренди такому праву орендодавця кореспондує відповідний обов`язок орендаря щодо своєчасної сплати орендної плати у розмірі, строки та на умовах, які визначені у відповідному договорі оренди землі.

Згідно ч. 1 ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Таким чином, станом на 30.04.2021 р. відповідач допустив істотне порушення умов Договору оренди землі від 13.05.2016 р. зокрема не виконано зобов`язання щодо виплати орендодавцю належної йому орендної плати за 2016 р., 2017 р., 2018 р., 2019 р. та 2020 р. у визначені Договором строки. Також відповідачем порушено вимоги Податкового кодексу України щодо нарахування та сплати до Державного бюджету України податку з доходів фізичних осіб.

Згідно ч. 3 ст. 31 ЗУ "Про оренду землі", договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом.

Згідно ч. 1 ст. 32 ЗУ "Про оренду землі", на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Відповідно до пункту "д" ч. 1 ст. 141 ЗК України, підставою припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати.

Однією із підстав для розірвання Договору оренди землі від 13.05.2016 р., укладеного між позивачем та відповідачем, є систематична несплата орендної плати за 2016-2020 роки, а саме: п`ять випадків такої несплати та грубого порушення договірних зобов`язань.

Неналежне виконання умов договору, а саме невиконання обов`язку зі сплати орендної плати також є порушенням умов договору оренди земельної ділянки, яке дає право орендодавцю вимагати стягнення боргу за орендну плату та розірвання такого договору, оскільки ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства.

Згідно вище вказаних норм права підставою для розірвання договору оренди землі є саме систематична несплата орендної плати. Зазначені положення закону вимагають систематичної (два та більше випадки) несплати орендної плати, передбаченої договором, як підстави для розірвання договору оренди.

Дані висновки та правові позиції Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду України викладені у справах №912/1385/17 (провадження №12-201гс18) від 27.11.2018 р., №6-1449цс17 від 11.10.2017 р., №910/16306/13, №183/262/17 (провадження №61- 41932сво18) від 06.03.2019 р., №355/385/17 (провадження №61-30435свої8) від 23.01.2019 р., щодо розірвання договору оренди та стягнення боргу по сплаті орендної плати за землю, а також про системність несплати.

Відповідно до п. 36 Договору оренди землі, дія договору припиняється шляхом його розірвання за: взаємною згодою сторін; рішенням суду на вимогу однієї із сторін внаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених Договором, та внаслідок випадкового знищення чи пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом.

Таким чином, загальна сума, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 89 689,50 грн., а саме:

-заборгованість по орендній платі - 65 847,28 грн.;

-пеня - 8 388,61 грн.;

- 3% річних - 4 318,36 грн.;

-інфляційні втрати -11 135,25 грн.. .

Систематична несплата позивачеві орендної плати за 2016-2020 роки є підставою для розірвання договору оренди земельної ділянки.

З метою подання належних, допустимих та обґрунтованих доказів до суду позивачем щодо не перебування ФОП ОСОБА_2 на стадії припинення отримано безкоштовний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Інформація зазначена у даному витязі свідчить, що державна реєстрація припинення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_2 за його рішенням проведена 17.01.2019 р..

28.04.2021 р. позивачем повторно отримано витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, так згідно запису №4 даного витягу інформація є актуальною щодо припинення підприємницької діяльності у 2019 р. на підставі власного бажання.

Орендар не повідомив позивача про вчинені дії щодо припинення ведення підприємницької діяльності, чим і порушив її права та законні інтереси, та продовжує їх порушувати, у зв`язку з чим позивач позбавлений можливості як використовувати на власний розсуд земельну ділянку, так і повноцінно розпоряджатися нею.

У вчиненні дії щодо державної реєстрації припинення договору оренди землі позивачеві відмовлено державними реєстраторами. Так повідомлено, що витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про припинення підприємницькою діяльності ФОП ОСОБА_2 не є підставою для вчинення даної реєстраційної дії. А також зазначено, що для реєстрації припинення договору оренди землі позивачеві необхідно подати підтверджуючі документи припинення дії договору оренди землі. Державним реєстратором не надано відмови у вчиненні реєстраційної дії, що свідчить про його сумнів щодо законності її не вчинення.

Позивач наполягав на роз`ясненні даних дій органами Міністерства юстиції України внаслідок чого були подані адвокатські запити з викладеними обставинами. А також представником роз`яснено про можливі варіанти відповіді Міністерства юстиції України, але позивач наполягав на отриманні відповіді Міністерства юстиції України.

Так, у березні 2021 р. надано відповідь Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) та Міністерства юстиції України щодо відсутності підстав для роз`яснення дій державного реєстратора.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ч.1-2ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Так, укладений між позивачем та відповідачем за своєю правовою природою є договором оренди землі.

Відповідно до ч. 1 ст. 95Земельного кодексу України та ст. 1 Закону України Про оренду землі , оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно зі ст.2 Закону України Про оренду землі , відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Відповідно до ст. 13 Закону України Про оренду землі , договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Також, зі змісту ст. 651 ЦК України вбачається, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Статтею 32 Закону України Про оренду землі передбачено такий спосіб припинення договору оренди землі як його дострокове розірвання за рішенням суду на вимогу однієї із сторін договору.

Пунктом а) ч. 1 ст. 141 ЗК України визначено, що підставою припинення права користування земельною ділянкою є, у тому числі, добровільна відмова від права користування земельною ділянкою .

Таким чином, відмова відповідача від права користування земельною ділянкою була обумовлена припиненням його підприємницької діяльності.

Згідно ч. 2 ст. 50 ЦК України, фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

Згідно ст. 51 ЦК України, до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Згідно ч. 1 ст. 52 ЦК України, фізична особа - підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

Відповідно до п. 35 Договору оренди землі, дія договору припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; придбання орендарем земельної ділянки у власність; викупу земельної ділянки для суспільних потреб або примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; ліквідації юридичної особи-орендаря.

Договором оренди землі передбачено, що підставою припинення дії договору є ліквідації юридичної особи-орендаря.

Частиною 8 статті 4 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців передбачено, що фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.

Відповідно до ст.609 ЦК України зобов`язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно- правовими актами виконання зобов`язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов`язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю.

Відповідно до ч.3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, позивач правомірно вважає, що договір оренди має бути розірваним і просить його розірвати, оскільки відповідач не може у встановленому законом порядку здійснювати підприємницьку діяльність, через зняття з реєстрації як фізичної особи-підприємця, а відповідно він не може і ефективно використовувати орендовану земельну ділянку за цільовим призначенням.

Разом із тим, в даному випадку важливим елементом правоздатності фізичної особи є можливість займатися підприємницькою (комерційною) діяльністю. А у випадку припинення реєстрації ФОП, фізична особа лише відповідає за зобов`язаннями ФОП, але не може вчиняти будь-які дії, в тому числі правочини як фізична особа-підприємець. З огляду на вказане відповідач, який не є фізичною особою-підприємцем і не може здійснювати підприємницьку діяльність, не може в подальшому орендувати земельну ділянку для комерційного використання як приватний підприємець, що визначено умовами договору.

Тобто орендар, як сторона договору оренди землі, позбавлена статусу, в якому вона набула право оренди, а відповідно правовідносини щодо подальшої оренди земельної ділянки мають бути припинені.

При цьому, позивач не позбавлений права вимоги до фізичної особи про відшкодування втрат чи усунення інших наслідків, пов`язаних з розірванням договору, як то передбачено цивільним, земельним законодавством.

Позивач позбавлений будь-якої можливості укласти договір оренди землі з іншим орендарем та відповідно отримувати орендну плату у більшому розмірі за її використання у зв`язку з наявністю запису про державну реєстрацію договору оренди землі з відповідачем.

ФОП ОСОБА_2 створено несприятливі умови для позивача. Відповідач не належним чином виконував договірні зобов`язання за договором оренди землі як перед спадкодавцем, так і позивачем, порушуючи права спадкодавця та позивача. Вважаємо, що порушення є істотним і є підставою для розірвання оскаржуваного договору, а також позивачу завдана вагома шкода та позбавлений того, на що розраховував при укладенні договору.

За правовою позицією Конституційного Суду України правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (рішення КСУ від 30 січня 2003 року N 3-рп/2003 та від 02.11.2004 № 15-рп/2004).

Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі й обов`язок суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися судом, встановленим законом у розумінні ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року.

Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" Онер`їлдіз проти Туреччини", "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" "Москаль проти Польщі").

Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії", "Тошкуце та інші проти Румунії") і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини", "Беєлер проти Італії").

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (стаття 13 ЦПК України).

У рішенні Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 у справі №1-33/2004, вказано, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.

Рішенням Європейського суду з прав людини в справі Ващенко проти України від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року Про судове рішення у цивільній справі , під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення.

Відповідно до частин другої та третьої статті 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Конституцією України передбачено, що всі рівні перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (статті 24 та 129).

Згідно ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права,бути законним і обґрунтованим.Законним є рішення,ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до вимогст.264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

У частині четвертій статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Виходячи зі змісту ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків.

Щодо інших доводів сторін, то Європейський суд з прав людини неодноразово зазначає (Рішенням ЄСПЛ у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010 (заява № 4909/04, п. 58 Рішення)), що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 09.12.1994, п. 29).

У частині четвертій статті 10 ЦПК України істатті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Виходячи зі змісту ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків.

Щодо інших доводів сторін, то Європейський суд з прав людини неодноразово зазначає (Рішенням ЄСПЛ у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010 (заява № 4909/04, п. 58 Рішення)), що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 09.12.1994, п. 29).

Вирішуючи позов по суті, суд, також, звертає увагу, що відповідно до положень ст. ст.12,13,81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд, тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

За таких обставин вимоги позивачки є такими, що підлягають задоволенню.

Висновки за результатами розгляду справи та розподіл судових витрат.

За приписами ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведення огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовкою до їх розгляду.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Частинами 2, 3 цієї статті передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі Двойних проти України (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі Гімайдуліна і інших проти України (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі East/West Alliance Limited проти України , від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Доказами здійснення фактичної оплати, тобто її реальності, за юридичні послуги є надання суду належним чином завірених копій, а також під час судового засідання на огляд оригіналів книги Доходів і витрат, декларацій про майновий стан за спірний період в яких відображено облік адвокатом реально отриманих від позивача грошових коштів.

У разі не ведення таких книг, квитанція до прибуткового касового ордеру виписаного адвокатом, не є документом, що підтверджує отримання ним коштів, оскільки застосовується виключно підприємствами.

У своїх рішеннях Верховний Суд неодноразово викладав висновки пре те, що може відноситись до надання юридичних послуг та якими належними доказами це повинно підтверджуватись.

Так, у постанові від 27.06.2018 у справі за № 826/1216/16 Верховний Суд зазначив, що стаття 59 Конституції гарантує кожному право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду від 30.09.2009 №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема у судах та інших державних органах, тощо. Вибір форми та суб`єкта надання, такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Отже, з викладеного випливає, що до правової допомоги належать консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру, представництво у судах тощо.

При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанції до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

У постанові від 01.08.2019 у справі за № 915/237/18 Верховний Суд зазначив, що у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставини кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю досліджувати змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих конвенцією.

Згідно зі ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем по справі було понесено судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1816, 00 грн..

Що стосується судових витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з наступного: Постановою Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 10 від 17 жовтня 2014 року Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах п. 47, 48 також роз`яснено, що право на правову допомогу гарантовано статтями 8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України (Рішення від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000; Рішення від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009; Рішення від 11 липня 2013 року № 6-рп/2013). Витрати, пов`язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони. При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом або іншим фахівцем у галузі права. Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. Підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді як адвокатом, так і іншим фахівцем у галузі права, регламентовано у статті 133, статтях 137, 141 ЦПК України. Витрати на правничу допомогу, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правничої допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У додатковій постанові від 19 лютого 2020 року по справі 755/9215/15-ц ВП ВС роз`яснила, що положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі Схід/Захід Альянс Лімітед проти України 536/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обгрунтованим.

Суд, оцінюючи обґрунтованість клопотання представника позивача, заперечення відповідача в контексті положення ч. 4 ст. 137 ЦПК України, тобто щодо співмірності витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, а також часом, витраченим на їх виконання, з огляду на визначені практикою ЄСПЛ критерії, вважає, що заявлена позивачем сума є обґрунтованою.

Відповідно до ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючисьст. ст. 1,2,4,7, 8,12,13,19,30,81,133,137,141, 210, 228-229, 258, 263-268, 354, 430 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 до ОСОБА_2 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_2 про стягнення заборгованості по орендній платі та розірвання договору оренди землі - задоволити.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_4 ) заборгованість з орендної плати за 2016-2020 роки у сумі 65 847,28 грн. (шістдесят п`ять тисяч вісімсот сорок сім гривень 28 коп.), 8 388,61 грн. (вісім тисяч триста вісімдесят вісім гривень 61 коп.) - пені, 11 135,25 грн. (одинадцять тисяч сто тридцять п`ять гривень 25 коп.) - інфляційних втрат, 4 318,36 грн. (чотири тисячі триста вісімнадцять гривень 36 коп.) - 3 % річних, а всього стягнути 89 689,50 грн. (вісімдесят дев`ять тисяч шістсот вісімдесят дев`ять гривень 50 коп.).

Розірвати Договір оренди землі б/н від 13.05.2016 р. укладений між ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 , паспорт серія та номер НОМЕР_4 , виданий 30.05,1996 р. Зіньківським РВ УМВС України в Полтавській області, яка була зареєстрована за адресою: с. Кирило-Ганнівка Зіньківського району Полтавської області) та Фізичною особою- підприємцем ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 ) відносно передачі в оренду Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 земельної ділянки кадастровий номер 5321382700:00:013:0001 загальною площею 4,9603 га, що знаходиться на території Кирило-Ганнівської сільської ради Зіньківського району Полтавської області, який зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права 22.08.2016 р. за №16030845 державним реєстратором Зіньківської районної державної адміністрації Полтавської області Манойло Ю.Г..

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_4 ) витрати по сплаті судового збору в сумі 1 816 (одна тисяча вісімсот шістнадцять) гривень.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подано заяви про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Полтавського апеляційного суду через Зіньківський районний суд Полтавської області в 30 денний строк з дня його проголошення. Особи які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 30 днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Написано власноручно.

Суддя Зіньківського

районного суду Полтавської області С.Р.Должко