Справа №: 343/1718/21
Провадження №: 2/0343/653/21
Р І Ш Е Н Н Я
I М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
30 грудня 2021 року м. Долина
Долинський районний суд Iвано-Франкiвської областi в складi:
головуючого судді - Тураша В. А.,
секретаря - Лукань О.З.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Долинського районного суду в м.Долина справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, суд -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 , 07 вересня 2021 року звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя згідно якого просить:
здійснити поділ будівельних матеріалів (будинок, об`єкт незавершеного будівництва), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , вартість яких становить 349 719 (триста сорок дев`ять тисяч сімсот дев`ятнадцять) гривень 76 копійок.
Визнати за позивачем, ОСОБА_1 2/3 частки будівельних матеріалів (будинок, об`єкт незавершеного будівництва), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , вартість часток яких становить 233 146 (двісті тридцять три тисячі сто сорок шість) гривень 50 копійок.
Визнати за відповідачем, ОСОБА_2 , 1/3 частки будівельних матеріалів (будинок, об`єкт незавершеного будівництва), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , вартість часток яких становить 116573 (сто шістнадцять тисяч п`ятсот сімдесят три) гривні 26 копійок.
Здійснити поділ земельної ділянки (кадастровий №2622082902:01:001:0960) за адресою: АДРЕСА_1 (площею 0.1303 га.), вартість якої становить 117822 (сто сімнадцять тисяч вісімсот двадцять два) гривень 90 копійок.
Визнати за позивачем, ОСОБА_1 , 2/3 частки земельної ділянки (кадастровий №2622082902:01:001:0960) за адресою: АДРЕСА_1 (площею 0.1303 га.), вартість часток якої становить 78 548 (сімдесят вісім тисяч п`ятсот сорок вісім) гривень 60 копійок.
Визнати за відповідачем, ОСОБА_2 , 1/3 частки земельної ділянки (кадастровий №2622082902:01:001:0960) за адресою: АДРЕСА_1 (площею 0.1303 га.), вартість часток якої становить 39274 (тридцять дев`ять тисяч двісті сімдесят чотири) гривень 30 копійок.
Стягнути судові витрати пов`язані з розглядом справи з відповідача на користь позивача.
Свої вимоги мотивує тим, що між нею, ОСОБА_1 , та відповідачем, ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб 12 липня 2010 року у виконкомі Лолинської сільської ради Долинського району Івано-Франківської області, актовий запис №11.
У них народилося двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області від 25 червня 2021 року шлюб між ними розірвано, діти залишилися проживати з нею.
Під час розгляду справи про розірвання шлюбу жодних питань щодо поділу майна, набутого ними з відповідачем спільно протягом перебування у шлюбі, не вирішувалося.
Жодних договорів про поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності між ними не укладалося.
За час перебування у шлюбі ними було набуто спільне майно на загальну суму 467542, 66 грн., а саме:
Будівельні матеріали (будинок, об`єкт незавершеного будівництва), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до довідки про оціночну вартість від 17 серпня 2021 року , вартість будівельних матеріалів (будинку) становить 349719, 76 грн.
Земельна ділянка (кадастровий №2622082902:01:001:0960) за адресою: АДРЕСА_1 (площею 0.1303 га.).
Відповідно до довідки про оціночну вартість від 17 серпня 2021 року, вартість земельної ділянки становить 117822 , 90 грн.
Зважаючи на те, що між ними не досягнуто згоди щодо поділу майна, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, вона змушена звернутися до суду щодо вирішення зазначеного спору.
Оскільки, майно було набуте нею та відповідачем в період шлюбу, від якого у них є неповнолітні діти, воно належить їм на праві спільної сумісної власності, тому вона має намір поділити вищезазначене майно, шляхом визначення за нею 2/3 частки будівельних матеріалів (будинку) і 2/3 частки земельної ділянки в порядку поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Батько їх спільних дітей, відповідач по справі, протягом останніх років участі у вихованні та утриманні дітей не здійснював (а.с.1-6).
Ухвалою Долинського районного суду Івано-Франківської області від 08.09.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 343/1718/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.
Призначено підготовче судове засідання. Визначено відповідачу п?ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву (а.с.49).
Представник відповідача - адвокат Свинтицький І.К., подав відзив на позовну заяву про поділ спільного майна подружжя, в якому зазначив, що відповідач не згідний з заявленим позовом, як з його мотивами так і з позивними вимогами.
Як під час перебування в шлюбі, так і після розірвання шлюбу позивачка не висловлювала думки і ніколи до відповідача не зверталась ні в усній, ні в письмовій формі на предмет поділу нажитої ними, за час шлюбу, спільної сумісної власності.
Незважаючи на те, що незавершений будівництвом будинок і відповідно земельна ділянка, та всі документи виготовлені виключно на зароблені відповідачем кошти і оформлені на його ім`я, він завжди твердив, що це майно являється їх спільним майном , майном їх сім`ї, і належить як відповідачу так і позивачці в рівних частках. Під час будівництва будинку відповідач заробляв гроші та закупляв матеріали, а позивачка контролювала будівництво та готовила обіди майстрам.
Тобто спору по факту поділу спільного майна між ними не було.
Вважає заявлені позивачкою позовні вимоги про визнання за нею 2\3 частин земельної ділянки і об`єкта незавершеного будівництва, що належать відповідачу і позивачу на праві спільної сумісної власності несправедливими та незаконними.
Відповідач постійно дбав про добробут та матеріальне забезпечення сім`ї, як за час перебування у шлюбі, так і після розірвання шлюбу. Після розірвання шлюбу відповідач сплачує щомісяця аліменти на утримання дітей не менше двох тисяч гривень на кожного, тому вважає що цих коштів достатньо для забезпечення їх фізичного і духовного розвитку.
Таким чином не існує правового обґрунтування визначення за позивачкою саме 2\3 часток їх спільно сумісної власності - будівельних матеріалів (будинок, об`єкт незавершеного будівництва) та земельної ділянки по АДРЕСА_1 .
Просить під час розгляду справи та ухвалення рішення врахувати викладені ним обставини і правове обґрунтування, позовні вимоги позивачки задоволити частково визначивши за нею - ОСОБА_1 , 1\2 частку будівельних матеріалів (будинку, об`єкт незавершеного будівництва), та земельної ділянки (кадастровий номер 2622082902:01:001:0960)в АДРЕСА_1 (а.с.53-54).
Ухвалою Долинського районного суду Івано-Франківської області від 28.09.2021 закрито підготовче провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та призначено справу до судового розгляду по суті (а.с.60).
29.11.2021 позивачка ОСОБА_1 подала заяву про відмову від частини позовних вимог , згідно якої просить закрити провадження в частині пункту 2 позовних вимог у справі №343/1718/21 за її позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.
Позовні вимоги по справі №343/1718/21 вважати наступними:
Здійснити поділ будівельних матеріалів (будинок, об`єкт незавершеного будівництва), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , вартість яких становить 349 719 (триста сорок дев`ять тисяч сімсот дев`ятнадцять) гривень 76 копійок.
Визнати за позивачем, ОСОБА_1 2/3 частки будівельних матеріалів (будинок, об`єкт незавершеного будівництва), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , вартість часток яких становить 233 146 (двісті тридцять три тисячі сто сорок шість) гривень 50 копійок.
Визнати за відповідачем, ОСОБА_2 , 1/3 частки будівельних матеріалів (будинок, об`єкт незавершеного будівництва), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , вартість часток яких становить 116573 (сто шістнадцять тисяч п`ятсот сімдесят три) гривні 26 копійок.
Стягнути судові витрати пов`язані з розглядом справи з відповідача на користь позивача (а.с.75-76).
Ухвалою Долинського районного суду Івано-Франківської області від 14.12.2021 постановлено: провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя в частині позовних вимог щодо поділу земельної ділянки ( кадастровий номер 2622082902:01:001:0960) за адресою: АДРЕСА_1 , (площею 0.1303 га), вартість якої становить 117822 грн - закрити.
Розгляд справи за рештою позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя продовжувати (а.с.79).
Позивачка ОСОБА_1 та представник - адвокат Білянський Н.С. ( договір про надання правничої допомоги №02/08 а.с.42) в судовому засіданні позовні вимоги, з врахуванням заяви про відмову від частини позовних вимог, підтримали в повному обсязі, просили позов задоволити.
Відповідач, ОСОБА_2 , в судові засідання не з`явився, причини своєї неявки не повідомив, хоч про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений судом.
Представник відповідача - адвокат Свинтицький І.К. (ордер серії ІФ №619284 а.с.57) в судовому засіданні позовні вимоги, з врахуванням заяви про відмову від частини позовних вимог, визнав частково, зіславшись на обставини викладені у відзиві на позовну заяву. Просив позовні вимоги задоволити на умовах викладених у відзиві на позов.
Суд вислухавши думку учасників процесу, які з`явилися в судове засідання, вивчивши відзив на позов, дослідивши здобуті та перевірені в судовому засіданні докази в їх сукупності, вважає, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, з врахуванням заяви про відмову від частини позовних вимог, підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного:
Відповідно до положень ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод,кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Ст. 4 ЦПК України та ст.ст. 15, 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною.
Реалізуючи передбачене ст. 55 Конституції України, право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Згідно з вимогами ст.ст. 13, 77, 81 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
При цьому, відповідно до роз`яснень, які містяться в абзацах 1 та 4 пункту 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 № 5 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду", уточнюючи позовні вимоги або заперечення проти позову, суд визначає характер спірних правовідносин сторін, зміст їх правових вимог і матеріальний закон, що їх регулює, і яким належить керуватися при вирішенні спору. Оскільки підставою позову є фактичні обставини, що наведені у заяві, то зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору.
Ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Ст.321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений ст. 41 Конституції України, відповідно до частини четвертої якої ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Ст.328 ЦК України передбачено, що фізична або юридична особа може набути право власності на підставах, що не заборонені законом.
Нормами ч.1 та ч.3 ст. 355 ЦК України визначено, що майно, яке є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом.
Норми Сімейного кодексу України у статтях 57, 60 встановлено загальні принципи нормативно-правового регулювання відносин подружжя з приводу належного їм майна (майно, яке належить подружжю на праві спільної власності та майно, яке є особистою приватною власністю кожного з них).
У відповідності до вимог ст. 60 СК України - майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба, тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Конструкція норми ст. 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі №274/3158/15-ц та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц.
Згідно з роз`ясненнями, викладеними в п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя від 21.12.2007 № 11, спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Зазначені норми права припускають існування факту права спільної сумісної власності подружжя щодо кожної речі, набутої у шлюбі, незалежно від тієї обставини, хто є набувачем за договором, забудовником будівлі, та на чиє ім`я було зареєстровано право власності на таку річ.
Як вбачається з правового висновку Верховного Суду України від 16.12.2015 по справі №6-1109цс15, під час здійснення поділу майна в судовому порядку суд повинен виходити з презумпції рівності часток подружжя, а також з вимог статті 71 СК України, відповідно до якої поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі або реалізується через виплату грошової компенсації вартості його частки у разі неподільності майна (ч.2 статті 364 ЦК України). Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи, якщо таке майно існує.
Відповідно до п. 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя від 21.12.2007 № 11, поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами встановленими статтями 69-72 СК та ст. 372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
Крім того, відповідно до п. 23 згаданої Постанови , вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання, а також при винесенні рішення суд має керуватися обставинами, що мають істотне значення, якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшення, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо.
П. 30 Постанови передбачено, що рівність прав кожного з подружжя на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної власності передбачено ч.1 ст. 63, ч.1 ст. 65 СК України.
Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентовано ст. 63 СК України, відповідно до положень якої дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
В ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15.02.2017 у справі №554/1847/14-ц акцентована увага на критеріях віднесення майна до спільної сумісної власності. Зокрема, зауважено, що належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, а й спільною участю коштами або працею в набутті. Отже, застосовуючи ст.60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не лише факт набуття майна під час шлюбу, а й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. ВСУ визначає критерії, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності. Такими є: час набуття майна; кошти, за які воно було набуте (джерело набуття); мета придбання, яка дозволяє надати майну правовий статус спільної власності подружжя. Норма ст. 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим критеріям.
Згідно із ст. 68 СК України, розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.
В п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя від 21.12. 2007 № 11 також визначено, що, вирішуючи спори про поділ майна подружжя, суди повинні врахувати, що само по собі розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте за час шлюбу. Проте розпорядження таким майном після розірвання шлюбу здійснюється колишнім подружжям виключно за взаємною згодою відповідно до положень ЦК, оскільки в таких випадках презумпція згоди одного з подружжя на укладення другим договорів з розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності подружжя вже не діє.
Тобто, право на спільне майно, яке виникає у подружжя в період шлюбу, не припиняє своє існування після його розірвання або фактичного припинення шлюбу. Розпорядження, користування та володіння об`єктами права спільної сумісної власності здійснюється подружжям з рівними правами та обов`язками, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбуватися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.
Поділ майна подружжя здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності - присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга ст. 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (ч.2 ст. 364 ЦК України).
Ч.ч. 1, 3 ст. 70 СК України передбачено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.
Згідно з ч. 1 ст. 71 СК України, майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовились про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Нормами ст. 372 ЦК України передбачено, що майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
Відповідно до вимог ч.ч. 2,3 ст.331 ЦК України, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).
Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.
Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).
У разі необхідності особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, може укласти договір щодо об`єкта незавершеного будівництва після проведення державної реєстрації права власності на нього відповідно до закону.
Системне тлумачення категорій об`єкт нерухомого майна (ч.1 ст. 181, п. 6 ча.1 ст. 346, ст.ст. 350 та 351 ЦК України ) та об`єкт незавершеного будівництва (ст.331 ЦК України) дає підстави для висновку, що об`єкт незавершеного будівництва є нерухомою річчю особливого роду, фізичне створення якої розпочате, але не завершене, що допускає встановлення щодо неї суб`єктивних майнових, а також зобов`язальних прав у випадках та порядку, визначених цивільним законодавством. Новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього. Однак до цього, не будучи житловим будинком за своїм юридичним статусом, об`єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов`язки, тому такий об`єкт є майном, яке за передбачених законом умов може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними. За позовом дружини, членів сім`ї забудовника, які спільно будували будинок, а також спадкоємців суд має право здійснити поділ об`єкта незавершеного будівництва, якщо, враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами. Наведене дає підстави для висновку, що об`єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, за визначених законом умов може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. При цьому суд може визнати право на частину об`єкта незавершеного будівництва за кожною зі сторін.
Такий правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 07 вересня 2016 року у справі № 6-47цс16, та аналогічна позиція сформульована у постановах Верховного Суду від 03 грудня 2018 року у справі № 525/511/16-ц (провадження № 61-32375св18), від 20 лютого 2020 року у справі № 496/6067/15-ц (провадження № 61-14600св19).
Судом встановлено, що сторони по справі, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , перебували у з 12.07.2010 зареєстрованому шлюбі. За час спільного проживання у них народилося двоє дітей: ІНФОРМАЦІЯ_1 - син, ОСОБА_3 (копія свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 а.с.9) та 29.10.2010 - син, ОСОБА_4 (копія свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 а.с.10).
Рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області від 25.06.2021 ( справа №343/395/21), шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 12 липня 2010 року у виконкомі Лолинської сільської ради Долинського району Івано-Франківської області, актовий запис № 11, розірвано. Малолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , залишено проживати з матір`ю ОСОБА_1 . (а.с.11-12).
Рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області від 05.10.2021 у справі № 343/1599/21 , ухвалено: проводити стягнення аліментів з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у твердій грошовій сумі в розмірі по 2400 (дві тисячі чотириста) гривень на кожну дитину щомісячно.
Стягнення аліментів розпочати з 20 серпня 2021 року і проводити до досягнення дітьми повноліття. (а.с.84-85).
Копія витягу №296 про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб від 17.08.2021 свідчить про те, що сторони по справі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.13).
Акт обстеження від 17.08.2021 свідчить про те, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 батько дітей: ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з сім`єю не проживає. ОСОБА_1 , офіційно не працює (а.с.14).
В судовому засіданні встановлено, що відповідачу ОСОБА_2 , на праві приватної власності належить земельна ділянка за кадастровим номером 2622082902:01:001:0960 площею 0,1303 га та цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Дата державної реєстрації земельної ділянки:14.07.2015 .
Вказаний факт підтверджено копією свідоцтва про право власності на нерухоме майно індексний номер:39577756 від 24.06.2015 (а.с.19) та копія витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності індексний номер 39577887 від 24.06.2015 (а.с.20).
Згідно копії повідомлення ІФ062153040048 про початок виконання будівельних робіт/про зміну даних у повідомленні про початок виконання будівельних робіт, зареєстрованого Управлінням держархбудінспекції в Івано-Франківській області за вх.№3947/1009/03-01/2015 23 жовтня 2015 року ОСОБА_2 повідомив про будівництво житлового будинку та господарської будівлі за адресою: АДРЕСА_1 ; вид будівництва нове будівництво; код об`єкта 1110.3; Будівельний паспорт № 2 виданий відділом містобудування і архітектури Долинської райдержадміністрації від 30.09.2015 (а.с.25).
З копії Будівельного паспорта вбачається, що він виданий 12.10.2015 на будівництво житлового будинку та господарської будівлі за адресою: АДРЕСА_1 ; замовником є ОСОБА_2 (а.с.24).
Згідно копії довідки про оціночну вартість об`єкта нерухомості щодо об`єкта нерухомого майна від 17.08.2021 : вид об`єкта оцінки (1) - об`єкт незавершеного будівництва; тип оцінки (2); назва об`єкта - житловий будинок (незавершене будівництво) ( НОМЕР_4 ); поштова адреса; АДРЕСА_1 .
Вказано наступні відомості: загальна площа 146,28кв.м.; 2 -х поверховий; функціональне призначення житлова забудова; коефіцієнт готовності об`єкта 40% ; оціночна вартість об`єкта оцінки 349719,76 грн. (а.с.15-16).
В судовому засіданні позивачкою ОСОБА_1 , її представником адвокатом Білянським Н.С. та представником відповідача - адвокатом Свинтицьким І.К., не заперечувався факт наявності спірного майна, а саме: об`єкта незавершеного будівництва розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , які були придбані позивачкою та відповідачем за спільні кошти та під час перебування у зареєстрованому шлюбі, а отже майно набуте сторонами по справі за час шлюбу є спільною сумісною власністю подружжя.
На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що об`єкт незавершеного будівництва збудований за час шлюбу є об`єктом спільної сумісної власності подружжя; житловий будинок, який на дату подання позову зареєстрований як незавершене будівництво в стані готовності 40%, фактично технічно придатний до експлуатації.
Між тим, позивачка ОСОБА_1 зазначає, що відповідач протягом останніх років участі у вихованні та утриманні їх спільних дітей не здійснював, отже , вона має право на 2/3 частки в спільному сумісному майні
Представник відповідача ОСОБА_2 , адвокат Свинтицький І.К. вважає, що майно повинно розподілитися між позивачкою ОСОБА_1 і відповідачем ОСОБА_2 в рівних частинах.
Відповідно до ч. 3 ст. 70 СК України, за рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.
Таким чином, для збільшення частки майна дружини необхідне доведення існування обставин, що розмір аліментів, які позивачка одержує, недостатній для забезпечення фізичного, духовного розвитку та лікування їх дітей.
В судовому засіданні представник відповідача заперечував щодо наявності такої обставин, а позивачка, в свою чергу, не надала суду достатніх доказів на підтвердження своїх доводів.
Так, на підставі рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 05.10.2021 з відповідача проводиться стягнення аліментів з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у твердій грошовій сумі в розмірі по 2400 гривень на кожну дитину щомісячно.
При визначенні розміру аліментів суд враховував обставини, зазначені в ч. 1 ст. 182 СК України, а також визнання уточнених позовних вимог представником відповідача, який ствердив, що його позиція погоджена з довірителем, та дійшов до переконання, що з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 слід стягнути аліменти на неповнолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у розмірі 2400 грн на кожну дитину щомісячно.
Таким чином, судом встановлено, що стягнення з відповідача аліментів на утримання неповнолітніх дітей в зазначеному розмірі , є необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дітей .
Обставини, встановлені рішенням суду у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, тобто обставини, встановлені у вказаному рішенні суду у справі з участю тих самих сторін додатковому доказуванню не підлягають, що відповідає положенням ч. 4 ст. 82 ЦПК України.
Крім того, як встановлено в судовому засіданні та підтверджується копіями розписок від 19.08.2021, 16.09.2021, 06.10.2021 (а.с.70) , позивачка, після розірвання шлюбу з відповідачем, отримала від останнього кошти на утримання неповнолітніх дітей в розмірі 6000 грн, 4000 грн та 4400 грн відповідно .
Таким чином, доводи ОСОБА_1 , щодо необхідності збільшення частки майна дружини не знайшли свого підтвердження.
З урахуванням всіх досліджених у справі доказів суд вважає, що спірне майно набуте сторонами в період шлюбу, тобто є їх спільною сумісною власністю, отже, частки сторін є рівними. Наявність обставин, за яких рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, позивачкою не доведено, тому підстави для збільшення частки майна дружини при поділі майна відповідно до ч. 3 ст. 70 СК України відсутні.
На підставі ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року, ст.ст. 41, 55 Конституції України, ст.ст. 15, 16, 316, 317, 319, 321, 325, 328, 355, 364, 369, 372 ЦК України, ст.ст. 57, 60, 61, 65, 68, 69, 70, 71 СК України та керуючись ст.ст. 141,258, 259, 264, 265, 268, 273 ЦПК України, суд-
У Х В А Л И В :
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя - задоволити частково .
Визнати об`єкт незавершеного будівництва, житловий будинок з відсотком готовності незавершеного будівництва 40 %, розташований за адресою: АДРЕСА_1 - об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Визнати за позивачкою ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину незавершеного будівництвом житлового будинку з відсотком готовності незавершеного будівництва 40 %, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнати за відповідачем ОСОБА_2 право власності на Ѕ частину незавершеного будівництвом житлового будинку з відсотком готовності незавершеного будівництва 40 %, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2077.97 грн., сплаченого судового збору .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Івано-Франківського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Позивачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_5 жителька АДРЕСА_2 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_6 , житель АДРЕСА_3 .
Повний текст рішення виготовлено 06.01.2022
Суддя Долинського районного суду В. А. Тураш
Суд | Долинський районний суд Івано-Франківської області |
Дата ухвалення рішення | 06.01.2022 |
Оприлюднено | 10.01.2022 |
Номер документу | 102438581 |
Судочинство | Цивільне |
Цивільне
Долинський районний суд Івано-Франківської області
Тураш В. А.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні