Рішення

від 06.01.2022 по справі 120/15112/21-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

06 січня 2022 р. Справа № 120/15112/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Шаповалової Т.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Калинівської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 (далі - позивачі) звернулися до суду з адміністративним позовом до Калинівської міської ради (далі - відповідач), у якому просили:

- визнати протиправним та скасувати рішення Калинівської міської ради Вінницької області №2243 від 27.08.2021 в частині відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою позивачам;

- зобов`язати відповідача надати позивачам дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки комунальної власності сільськогосподарського призначення орієнтовною площею по 2,000 га для ведення особистого селянського господарства (01.03), що розташована на території Бережанського старостинського округу (с.Комунарівка (Бережани) Вінницької області.

Позовні вимоги мотивовані протиправністю рішення Калинівської міської ради від 27.08.2021 №2243, в частині відмови позивачам у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок площами по 2 гектари кожному для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Бережанського старостинського округу Вінницької області, що і стало підставою для звернення з цим позовом до суду.

Ухвалою суду від 23.11.2021 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в порядку статті 262 КАС України, а також встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву. Цією ж ухвалою суду витребувано у відповідача регламент Калинівської міської ради; протокол засідання Калинівської міської ради 11 сесії 8 скликання від 27.08.2021 з результатами поіменного голосування, оскаржуване рішення та документи, які бралися до уваги при його прийнятті.

14.12.2021 року відповідач подав відзив на позов, у якому вказує, що підставою прийняття оскаржуваного рішення про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок стало перебування земельних ділянок щодо яких із клопотаннями зверталися позивачі у користуванні інших осіб, відповідно до рішення 16 сесії 21 скликання від 01.04.1994 Комунарівської сільської ради.

Щодо судових витрат відповідач вказує, що розмір витрат є неспівмірним зі складністю справи, часом, витраченим адвокатом та обсягом наданих послуг. Також зазначили, що суд має враховувати, що представником позивачів подано до суду колективний позов, в якому наведено однакові підстави та заявлені ідентичні вимоги позову, який пред`явлений до одного і того самого відповідача.

Враховуючи наевдене, відповідач просить відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши інші докази в їх сукупності, суд встановив наступні обставини.

Громадяни ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 звернулися до Калинівської міської ради із клопотаннями про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,00 га, із земель на території Калинівської територіальної громади, с.Комунарівка (Бережани), суміжної із земельною ділянкою з кадастровим номером 0521683300:01:001:0046.

До клопотань були долучені документи, передбачені частиною 6 статті 118 Земельного кодексу України, а саме: графічні матеріали із зазначенням місця розташування бажаної земельної ділянки, копії паспортів та ідентфікаційних кодів,копії доручення.

Рішенням Калинівської міської ради 11 сесії 8 скликання № 2243 від 27.08.2021 року, за результатом розгляду клопотань, позивачам було відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 2,00 га, для ведення особистого селянського господарства на території Бережанського старостинського округу, у зв`язку із невідповідністю місця розташування об`єкта вимогам законів відповідно до статті 118 ЗК України, оскільки земельна ділянка зазначена в графічних матеріалах перебуває в користуванні громадян відповідно до рішення 16 сесії 21 скликання від 01.04.1994 року Комунарівської сільської ради.

На переконання позивачів, відповідач протиправно відмовив їм у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, що і стало підставою для звернення з цим адміністративним позовом до суду.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходить із наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, суб`єкт владних повноважень має діяти виключно в межах та у спосіб, що встановлені законом, оскільки він виконує відповідні функції, і лише шляхом законодавчого регулювання визначається його завдання, межі його повноважень та спосіб, у який він здійснює ці повноваження. Розширене тлумачення суб`єктом владних повноважень способів здійснення своїх повноважень не допускається.

Земельні відносини в Україні відповідно до статті 3 Земельного кодексу України регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Повноваження органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування та порядок надання земельних ділянок комунальної власності у користування передбачені статтями 118, 122 та 123 ЗК України.

Відповідно до частин першої - третьої статті 116 ЗК України громадяни набувають права власності земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, зокрема, у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (п. в ч. 3 ст. 116 ЗК України).

Відповідно до ч.6 ст.118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель комунальної власності для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки комунальної власності у власність. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовані розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.

В частині сьомій статті 118 ЗК України зазначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

З аналізу наведених норм слідує, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства подають клопотання до відповідного органу місцевого самоврядування, у якому зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри, до якого додаються, зокрема, графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.

При цьому, підставою для відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відтак, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України, про що неодноразово вказував Верховний Суд у своїх постановах, зокрема у постановах від 25.02.2020 у справі за № 723/1964/14-а, від 15.04.2020 у справі за № 638/15764/17, від 15.04.2020 у справі за № 638/15764/17, від 22.04.2020 у справі за № 818/1707/16, від 14.05.2020 у справі за №360/536/17-а, та інших.

Частиною 5 статті 242 КАС України вказано, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Статтею 144 Конституції України передбачено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Згідно з п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" питання з приводу земельних відносин вирішується виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.

Відповідно до ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.

Системний аналіз вказаних норм дозволяє дійти висновку, що до повноважень сільської ради у галузі земельних відносин належить, зокрема, вирішення питання щодо надання дозволу на виготовлення документації та передачі земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства. Дане питання вирішується виключно на пленарному засіданні ради, за результатами розгляду якого рада приймає рішення.

Частиною 1 статті 46 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення), районна, обласна рада проводить свою роботу сесійно. Сесія складається з пленарних засідань ради, а також засідань постійних комісій ради.

Сесії ради проводяться гласно із забезпеченням права кожного бути присутнім на них, крім випадків, передбачених законодавством. Порядок доступу до засідань визначається радою відповідно до закону. Протоколи сесії ради є відкритими та оприлюднюються і надаються на запит відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації" (ч. 17 ст. 46 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Згідно з ч. 1 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Рішення ради приймаються відкритим поіменним голосуванням, окрім випадків, передбачених пунктами 4 і 16 статті 26, пунктами 1, 29 і 31 статті 43 та статтями 55, 56 цього Закону, в яких рішення приймаються таємним голосуванням. Результати поіменного голосування підлягають обов`язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації". На офіційному веб-сайті ради розміщуються в день голосування і зберігаються протягом необмеженого строку всі результати поіменних голосувань. Результати поіменного голосування є невід`ємною частиною протоколу сесії ради (ч. 3 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Аналіз наведених вище норм дає підстави для висновку, що положення Земельного кодексу України та Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" надають відповідачу повноваження на вирішення питання про надання або відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та зобов`язують прийняти рішення у місячний строк, а також визначають підстави, з яких може бути прийняте рішення про відмову.

Одночасно, суд звертає увагу, що надання відповідного дозволу на розробку проекту землеустрою є одним з етапів погодження і оформлення документів, які відповідно до вимог чинного законодавства є необхідними для прийняття компетентним органом рішення про набуття громадянами земель у власність.

Із оскаржуваного рішення № 2243 від 27.08.2021 в частині позивачів вбачається, що відповідач відмовив позивачам у наданні дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у зв`язку з перебуванням земельних ділянок у користуванні інших осіб.

Суд зазначає, що відповідно до статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. В силу приписів статті 126 Земельного кодексу України, право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

У цьому контексті суд зауважує, що матеріали справи не містять доказів того, що земельні ділянки, на які претендують позивачі, та деякі із земельних ділянок, про виділення яких йдеться у рішенні Комунарівської сільської ради народних депутатів Калинівського району Вінницької області від 01 квітня 1994 року, є одними і тими ж ділянками.

Із наданого рішення 16 сесії 21 скликання від 01.04.1994 Комунарівської сільської ради не можливо встановити, яку саме земельну ділянку було передано тій чи іншій особі, та чи перебувають вони у власності чи у користуванні цих осіб, а також чи оформлене відповідне право у спосіб, встановлений законом.

Крім того, судом досліджено Публічну кадастрову карту, та встановлено, що земельна ділянка, яку бажають отримати позивачі, згідно наданих до клопотання графічних матеріалів, є несформованою, незареєстрованою та неможливо встановити інформацію про право власності та інші речові права щодо цієї земельної ділянки.

У свою чергу, зміст статей 118, 122 Земельного кодексу України свідчить про те, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає прийняття позитивного рішення про надання її у власність, а є лише першою стадією процесу отримання у власність земельної діялнки. Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду по справах №545/808/17, №806/2982/17.

За позицією Верховного Суду по справі № 461/2132/17 у постанові від 25 квітня 2018 року, суд звертає увагу, що дозвіл і проект землеустрою, розроблений на його підставі, є стадіями єдиного процесу надання земельної ділянки у власність чи користування. Отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не гарантує особі прийняття відповідним органом рішення про надання земельної ділянки у власність чи користування. Однак надання дозволу дає особі правомірні, небезпідставні сподівання та очікування, що після розробки проекту землеустрою земельну ділянку їй може бути надано, якщо для цього не буде законних перешкод.

За таких обставин, позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування рішення Калинівської міської ради Вінницької області № 2243 від 27.08.2021 року в частині відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою громадянам ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо вимоги позивачів зобов`язати відповідача надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою, то суд зазначає наступне.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.

Водночас, повноваження державних органів або місцевого самоврядування не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії, водночас, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 5 КАС України способом захисту прав особи від протиправної бездіяльності є визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Тобто дії, які він повинен вчинити за законом.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово вказував на те, що "ефективний засіб правового захисту" у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції. (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №826/14016/16, від 11.02.2019 у справі № 2а-204/12, від 04 серпня 2020 року у справі №340/2074/19).

Обраний позивачами спосіб захисту має бути спрямований на відновлення порушених прав, захист законних інтересів і, у випадку задоволення судом його вимог, рішення повинно мати наслідком реальне відновлення тих прав, за захистом яких позивачі звернулися до суду.

У випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 статті 245 КАС України, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

До того ж слід звернути увагу на позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 06.11.2019 у справі № 509/1350/17, яка полягає у тому, що суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У постанові від 11 лютого 2021 року у справі № 814/2458/16 Верховний Суд аналізував застосування пункту 4 частини другої статті 245 КАС України і дійшов висновку, що суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, за сукупності наступних умов:

1) судом встановлено порушення прав, свобод чи інтересів позивача;

2) на час вирішення спору прийняття рішення належить до повноважень відповідача;

3) виконано усі умови, визначені законом для прийняття такого рішення, зокрема подано усі належні документи, сплачено необхідні платежі і між сторонами немає спору щодо форми, змісту, повноти та достовірності наданих документів;

4) прийняття рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Суд зауважує, що позивачами подано до органу місцевого самоврядування клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність орієнтовною площею 2,000 га, кожному окремо, для ведення особистого селянського господарства. До клопотання долучено всі необхідні документи та викопіювання про бажане місце розташування земельної ділянки.

Відповідачем не заперечується право розпорядження бажаними земельними ділянками.

Протоколом сесії не зафіксовано будь-яких зауважень чи мотивів, які б перешкоджали наданню відповідного дозволу позивачам, крім тих, які зазначені в оскаржуваному рішенні і оцінка яким надана судом при розгляді даної справи.

Відтак, суд важає, що обраний позивачами у межах розгляду даної справи спосіб захисту своїх прав у вигляді зобов`язання відповідача прийняти рішення, яким надати відповідний дозвіл на розроблення проекту землеустрою відповідає положенням пункту 4 статті 245 КАС України є найбільш оптимальним, ефективним та забезпечує позитивне вирішення його питання без невиправданих зволікань.

Зазначений спосіб захисту узгоджується з позицією Верховного Суду, відображеною у постановах від 24 січня 2020 року по справі № 316/979/18 та від 27 січня 2021 року по справі № 560/1334/19, а також позицією Великої палати Верховного Суду, сформульованій у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 591/5935/17.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Виходячи із обставин, встановлених судом у цій справі, а також враховуючи те, що відповідачем не було доведено правомірності своїх дій у правовідносинах, з приводу яких подано позов, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, сплачений при зверненні до суду судовий збір у розмірі 908,00 грн належить стягнути на користь кожного з позивачів за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Стосовно витрат на професійну допомогу, які заявлені в розмірі 22700 грн.( 5675грн на користь кожного позивача), то суд вказує на таке.

Судом встановлено, що між ОСОБА_5 (адвокат) та позивачами укладено Договори про надання правової допомоги від 04.11.2021, за умовами якого адвокат приймає на себе доручення від Клієнта надавати йому правову допомогу професійну правничу допомогу, включаючи представництво й інші види адвокатської діяльності щодо захисту прав, свобод та інтересів Клієнта в усіх органах державної влади і місцевого самоврядування, підприємствах, установах, організаціях незалежно від їх організаційно - правової форми та підпорядкованості, в тому числі в органах державної виконавчої влади і місцевого самоврядування, в банківських установах, в правоохоронних органах, в органах внутрішніх справ, прокуратурі, органах досудового слідства, нотаріальних органах та в будь-яких інших без виключень установах, підприємствах, організаціях, зокрема, але без виключення, щодо вирішення питань, пов`язаних з поданням адвокатських запитів і отриманням різного роду інформації, документів, їх копій, можливості ознайомитись з останніми та будь-якими іншими матеріалами і вчиняти інші різні дії, а також у всіх судах на території України на всіх етапах судочинства з усіма правами без обмежень, наданими позивачу, відповідачу, третій особі, в тому числі з правом пред`явлення позову, сплати судового збору, повної або часткової відмови від позовних вимог, визнання позову, зміни підстав та предмету позову, укладення мирової угоди, оскарження рішення суду всіх рівнів.

Як зазначено у пункті 3.1 Договорів, розмір гонорару складає 50 (п`ятдесят) відсотків від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, за одну годину участі особи, яка надає правову допомогу у Справі в судовому засіданні, поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді. За надання правової допомоги гонорар сплачується авансом на підставі рахунку або за фактом надання послуг згідно акту приймання-передачі наданих послуг і рахунку. У разі бажання Клієнта заявити до відшкодування витрати на правову допомогу гонорар сплачується Клієнтом Адвокату на стадії завершення розгляду справи (до судових дебатів) або протягом п`яти днів після ухвалення судового рішення у Справі на користь Клієнта.

Відповідно актів приймання-передачі наданих послуг від 08.11.2021 клієнти визнали, що договори про надання правової допомоги від 04.11.2021 виконано адвокатом належним чином.

Оплата гонорару адвокату в сумі 5675 грн була здійснена кожним позивачем 04.11.2021, про що свідчить наявні в матеріалах справи копії квитанцій про оплату правової допомоги від 04.11.2021.

На противагу аргументам позивача, відповідач вказує, що витрати на оплату послуг адвоката є неспівмірними, оскільки представником подано один позов в інтересах чотирьох позивачів, що потребує значно меншого обсягу часу для підготовки позовної заяви.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 134 КАС України).

Судом установлено, що витрати на професійну правову допомогу мали місце та пов`язані із розглядом цієї справи.

Разом з тим, як зазначено у пунктах 268-269 рішення ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі "East/West Allia№ce Limited" проти України", заява № 19336/04, угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою (див. рішення щодо справедливої сатисфакції у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), пункт 55 з подальшими посиланнями).

Відтак, беручи до уваги предмет спору, складність справи, її значення для позивачів та обсяг адвокатських послуг, що був необхідним для захисту їх інтересів, враховуючи, що до суду подано одну позовну заяву в інтересах чотирьох позивачів, тобто адвокатом надано правову допомогу в межах подібних правовідносин, сформованих в одному позові, суд доходить висновку, що на користь кожного з позивачів за рахунок бюджетних асигнувань відповідача належить присудити витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2000,00 грн, що відповідатиме критеріям співмірності та вимогам розумності.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задоволольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Калинівської міської ради № 2243 від 27.08.2021 року в частині відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою громадянам ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .

Зобов`язати Калинівську міську раду надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність кожному земельної ділянки комунальної власності сільськогосподарського призначення орієнтовною площею 2,00 га, для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Бережанського старостинского округу Вінницької області с. Комунарівка (Брежани) громадянам ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .

Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений при зверненні до суду судовий збір в сумі 908 (дев`ятсот вісім) гривень та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2000 (дві тисячі) гривень за рахунок бюджетних асигнувань Калинівської міської ради.

Стягнути на користь ОСОБА_2 сплачений при зверненні до суду судовий збір в сумі 908 (дев`ятсот вісім) гривень та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2000 (дві тисячі) гривень за рахунок бюджетних асигнувань Калинівської міської ради.

Стягнути на користь ОСОБА_3 сплачений при зверненні до суду судовий збір в сумі 908 (дев`ятсот вісім) гривень та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2000 (дві тисячі) гривень за рахунок бюджетних асигнувань Калинівської міської ради.

Стягнути на користь ОСОБА_4 сплачений при зверненні до суду судовий збір в сумі 908 (дев`ятсот вісім) гривень та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2000 (дві тисячі) гривень за рахунок бюджетних асигнувань Калинівської міської ради.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 )

Позивач: ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 )

Позивач: ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 , с. Джурин, Жмеринський район, Вінницька область, 23545)

Позивач: ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_3 )

Відповідач: Калинівська міська рада (вул. Нестерчука, 19, м. Калинівка, Вінницька область, код ЄДРПОУ 04326106)

Повне судове рішення складено та підписано суддею 06.01.2022 року.

Суддя Шаповалова Тетяна Михайлівна