Рішення

від 23.12.2021 по справі 440/6055/21

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2021 року м. ПолтаваСправа № 440/6055/21

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Довгопол М.В.,

за участю:

секретаря судового засідання - Жукова А.Є.,

представника позивача - Кумечко М.С.,

представника відповідача - Бута Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Великобагачанської селищної ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Стислий зміст позовних вимог

08 червня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Великобагачанської селищної ради про визнання протиправним та скасування рішення 5 сесії 8 скликання Великобагачанської селищної ради від 26 січня 2021 року "Про розгляд заяви гр. ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства", яким відмовлено ОСОБА_1 у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,700 га, кадастровий номер 5320255100:00:004:2212 для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення не наданих у власність та користування, яка розташована на території Великобагачанської селищної ради Великобагачанського району Полтавської області; зобов`язання Великобагачанської селищної ради затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,700 га, кадастровий номер 5320255100:00:004:2212 для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення не наданих у власність та користування, яка розташована на території Великобагачанської селищної ради Великобагачанського району Полтавської області та передати у власність.

Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані тим, що рішення 5 сесії 8 скликання Великобагачанської селищної ради від 26 січня 2021 року, яким відмовлено ОСОБА_1 у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,700 га у зв`язку з наявністю розбіжностей на електронних та паперових носіях, є незаконним, оскільки не містить жодного законодавчого обґрунтування. Враховуючи те, що законодавством не передбачено інших підстав для відмови у затвердженні погодженого проекту землеустрою, ніж ті, що визначені в ст. 186-1 Земельного кодексу України, а відповідач відмовив у погодженні проекту землеустрою з підстав, не передбачених законом, позивач вважає, що правильним способом захисту буде зобов`язання відповідача затвердити проект землеустрою.

2. Стислий зміст заперечень відповідача

У відзиві на позовну заяву /а.с. 93 - 98/ відповідач заперечував проти позовних вимог та просив відмовити в їх задоволенні повністю, посилаючись на те, що під час розгляду заяви гр. ОСОБА_1 від 02.11.2020 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,700 га, кадастровий номер 5320255100:00:004:2212 для ведення особистого селянського господарства встановлено, що відповідно до схеми передачі земель у приватну власність членам КСП ім. Леніна Великобагачанського району проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, поданий на затвердження, розроблений на місці знаходження земельних часток (паїв) під № 593, 606, а також з невідповідністю місцезнаходження земельної ділянки в графічному матеріалі, доданому до заяви про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, тому враховуючи першочергово інформацію, розміщену на паперових носіях, Великобагачанською селищною радою відмовлено позивачу у затвердженні проекту землеустрою.

3. Процесуальні дії по справі

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 14.06.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) /а.с.89 - 90/.

Ухвалою суду від 13.08.2021 вирішено перейти до розгляду справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання, розгляд справи розпочато зі стадії відкриття провадження у справі /а.с. 124/.

06.10.2021 представником відповідача подано до суду клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеокоференції /а.с. 149 - 150/, яке задоволено ухвалою суду від 13.10.2021 /а.с. 153/.

Протокольною ухвалою суду від 04.11.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті /а.с. 175 - 176/.

06.12.2021 представником відповідача подано до суду клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеокоференції /а.с. 199/, яке задоволено ухвалою суду від 06.12.2021 /а.с. 201/.

Протокольною ухвалою суду від 07.12.2021 витребувано докази у відповідача, оголошено перерву до 23.12.2021 10.год. 30 хв. /а.с. 210/.

17.12.2021 представником відповідача подано до суду клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеокоференції /а.с. 212/, яке задоволено ухвалою суду від 20.12.2021 /а.с. 213/.

У судовому засіданні 23.12.2021 представник позивача підтримала позовні вимоги, просила їх задовольнити, представник відповідача проти позову заперечував, просив відмовити у його задоволенні.

ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Заслухавши вступне слово учасників справи, дослідивши письмові докази, суд встановив такі обставини справи та відповідні правовідносини.

ОСОБА_1 є громадянкою України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 , виданим 11.01.2014 Великобагачанським РС УДМС України в Полтавській області /а.с. 11 - 12/.

20.11.2018 ОСОБА_1 звернулася до Великобагачанської селищної ради із заявою про передачу у власність земельної ділянки, яка знаходиться за межами селища Велика Багачка, для особистого селянського господарства орієнтовною площею 1,7 га /а.с. 99/, до якої додано копію паспорту та коду, а також викопіювання з орієнтовним визначенням земельної ділянки /а.с. 100/.

Рішенням Великобагачанської селищної ради Великобагачанського району Полтавської області 26 сесії 7 скликання від 12.12.2018 надано громадянці ОСОБА_1 дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 1,70 га для ведення особистого селянського господарства у власність за рахунок земель сільськогосподарського призначення (рілля), не наданих у власність та користування, за межами смт Велика Багачка Великобагачанського району Полтавської області /а.с. 103/.

Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 на підставі договору на виконання робіт, укладеного із ОСОБА_1 , розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства, розташованої за межами населених пунктів на території Великобагачанської селищної ради Великобагачанського району Полтавської області /а.с. 14 - 78/.

07.10.2019 позивач звернулася до Великобагачанської селищної ради із заявою про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки /а.с. 106/, до якої додано оригінал проекту землеустрою, витяг з ДЗК, копію паспорту і коду.

Рішенням 40 позачергової сесії 7 скликання Великобагачанської селищної ради від 02.12.2019 "Про розгляд заяви про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з метою передачі у власність для ведення особистого селянського господарства гр. Обендерфер" відмовлено гр. ОСОБА_1 , жительці АДРЕСА_1 , площею 1,70 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, не наданих у власність та користування за межами населених пунктів на території Великобагачанської селищної ради Великобагачанського району Полтавської області на підставі статті 118 Земельного кодексу України враховуючи невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обгрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. На даній земельній ділянці знаходяться паї /а.с. 105/.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 24.03.2020 позов ОСОБА_1 до Великобагачанської селищної ради Великобагачанського району Полтавської області про визнання протиправним і скасування рішення, зобов`язання вчинити дії - задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення 40 позачергової сесії 7 скликання Великобагачанської селищної ради від 02 грудня 2019 року, яким Великобагачанською селищною радою відмовлено ОСОБА_1 у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,7000 га, кадастровий номер 5320255100:00:004:2212 для ведення особистого селянського господарства у власність на території Великобагачанської селищної ради Великобагачанського району Полтавської області за межами населених пунктів. Зобов`язано Великобагачанську селищну раду Великобагачанського району Полтавської області на черговому пленарному засіданні сесії повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 07 жовтня 2019 року про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,7 га, кадастровий номер 5320255100:00:004:2212 для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення (рілля) ненаданих у власність та користування за межами населених пунктів на території Великобагачанської селищної ради Великобагачанського району Полтавської області, з урахуванням висновків суду. В решті позовних вимог відмовлено /а.с. 236 - 244/.

02.11.2020 позивач повторно звернулася до Великобагачанської селищної ради із заявою про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,7 га, кадастровий номер 5320255100:00:004:2212 для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення (рілля) ненаданих у власність та користування за межами населених пунктів на території Великобагачанської селищної ради Великобагачанського району Полтавської області, вх. № 3953 /а.с. 109/. До заяви додано оригінал проекту землеустрою, витяг з ДЗК, копію паспорту і коду, довідку з Держгеокадастру.

Рішенням 5 сесії 8 скликання Великобагачанської селищної ради від 26 січня 2021 року "Про розгляд заяви гр. ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства", відмовлено гр. ОСОБА_1 у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,7000 га, кадастровий номер 5320255100:00:004:2212 для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, не наданих у власність та користування, яка розташована на території Великобагачанської селищної ради Великобагачанського району Полтавської області, у зв`язку з наявністю розбіжностей на електронних та паперових носіях ДЗК. Відповідно паперових носіїв на місці розташування вищевказаної земельної ділянки знаходяться земельні частки (паї) членів бувшого КСП ім. Леніна, право власності на які посвідчено Державними актами і захищено ст. 41 Конституції України. Відповідно до п. 2 ст. 5 Закону України Про Державний земельний кадастр у разі виявлення розбіжностей між відомостями на електронних та паперових носіях пріоритет мають відомості на паперових носіях /а.с. 108/.

ОСОБА_1 , вважаючи рішення 5 сесії 8 скликання Великобагачанської селищної ради від 26 січня 2021 року протиправним, звернулася до суду з цим позовом.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Правовідносини у сфері забезпечення права громадян на землю урегульовано Земельним кодексом України від 25.10.2001 №2768-ІІІ (далі - ЗК України, в редакції, чинній на час спірних правовідносин).

За змістом частин 1, 2 статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно із пунктом "в" частини 3 статті 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Частиною 5 статті 116 ЗК України визначено, що земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Пунктом "б" частини першої статті 121 ЗК України передбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

За приписами частини 6 статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Як визначено частиною сьомою згаданої статті, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

За приписами частини 8 статті 118 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Так, відповідно до частини 1 статті 186-1 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

За змістом частин 5, 6 статті 186-1 ЗК України органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері.

Підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

Згідно із положеннями частин 3 -5 статті 79-1 ЗК України сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Частинами 9 - 11 статті 118 ЗК України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.

Частиною 4 статті 122 ЗК України визначено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

ІV. ВИСНОВКИ СУДУ

Зміст наведених норм права свідчить про те, що законом передбачено певний алгоритм та поетапність процесу безоплатної передачі земельних ділянок державної та комунальної власності у власність громадян, а саме:

1) подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність;

2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивованої відмови у його наданні);

3) після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у відповідності до приписів статті 186-1 ЗК України;

4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі;

5) подання громадянином погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що, в свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов`язаний прийняти відповідне рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність або рішення про відмову передання земельної ділянки у власність чи залишення клопотання без розгляду.

Отже, за змістом вищенаведених норм ЗК України підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише те, що проект землеустрою не погоджено в порядку, встановленому статтею 186-1 ЗК України, а також відсутність обов`язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.

Правова позиція щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладена у постанові Верховного Суду від 06.03.2019 у справі №1640/2594/18.

Водночас суд звертає увагу на те, що у разі прийняття рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, така ділянка надається у власність, відтак підлягають врахуванню положення частини 5 статі 116 ЗК України, за змістом яких земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом .

Із рішення 5 сесії 8 скликання Великобагачанської селищної ради від 26 січня 2021 року "Про розгляд заяви гр. ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства", яке є предметом спору, слідує, що гр. ОСОБА_1 відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,7000 га, кадастровий номер 5320255100:00:004:2212 для ведення особистого селянського господарства у зв`язку з наявністю розбіжностей на електронних та паперових носіях ДЗК, а саме: відповідно паперових носіїв на місці розташування вищевказаної земельної ділянки знаходяться земельні частки (паї) членів бувшого КСП ім. Леніна, право власності на які посвідчено Державними актами і захищено ст. 41 Конституції України, а відповідно до п. 2 ст. 5 Закону України Про Державний земельний кадастр у разі виявлення розбіжностей між відомостями на електронних та паперових носіях пріоритет мають відомості на паперових носіях /а.с. 108/.

Надаючи оцінку викладеним у рішенні від 26.01.2021 мотивам відмови у затвердженні проекту землеустрою, суд виходить з такого.

Відповідно до пояснень відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву, згідно із схемою передачі земель у приватну власність членам КСП ім. Леніна Великобагачанського району (надалі - схема передачі земель) проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, поданий на затвердження позивачем, розроблений на місці знаходження земельних часток (паїв) під № 593, 606.

Із схеми передачі земель /а.с. 113 - 114/, а також списку громадян до неї /а.с. 219 - 228/ вбачається, що земельна частка (пай) під № 593 рахується за ОСОБА_3 /а.с. 219/, а земельна частка під № 606 - за ОСОБА_4 /а.с. 219, зворотній бік/, при цьому, виходячи із даних схеми передачі земель, земельна ділянка, на яку розроблено проект землеустрою позивачем /а.с. 14 - 78/, накладається на земельні частки № 593, № 606 /а.с. 114/.

Водночас суд враховує, що відповідачем в ході розгляду справи не надано Державні акти на землю, якими засвідчено право власності на земельні частки (паї) членів бувшого КСП ім. Леніна, хоч у спірному рішенні наявні посилання на них.

Також суд бере до уваги, що відповідно до положень статті 1 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) від 5 червня 2003 року № 899-IV (далі - Закон № 899-IV) право на земельну частку (пай) мають, зокрема: колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку.

За приписами частин 1, 2 статті 2 Закону № 899-IV основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією.

Документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є:

свідоцтво про право на спадщину;

посвідчені у встановленому законом порядку договори купівлі-продажу, дарування, міни, до яких додається сертифікат на право на земельну частку (пай);

рішення суду про визнання права на земельну частку (пай).

Згідно з частинами 1, 3, 4, 5 статті 9 Закону № 899-IV розподіл земельних ділянок у межах одного сільськогосподарського підприємства між власниками земельних часток (паїв), які подали заяви про виділення належних їм земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості), проводиться відповідною сільською, селищною, міською радою за місцем розташування земельних ділянок на зборах власників земельних часток (паїв) згідно з проектом землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

Результат розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) у межах одного сільськогосподарського підприємства оформляється відповідним протоколом, що підписується власниками земельних часток (паїв), які взяли участь у їх розподілі. До протоколу про розподіл земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) додаються проект землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв), список осіб, які взяли участь у їх розподілі.

Протокол про розподіл земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою і є підставою для прийняття рішення щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) та державної реєстрації права власності на земельну ділянку власникам земельних часток (паїв).

Матеріали щодо розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) зберігаються у відповідній сільській, селищній, міській раді за місцем проживання більшості власників земельних часток (паїв) та в районному відділі земельних ресурсів.

Відповідно до пункту 17 розділу Х Перехідні положення Земельного кодексу України сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства.

Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.

Суд зазначає, що відповідачем не надано до суду ані сертифікатів на право на земельні частки (паї), які у схемі передачі земель у приватну власність значаться за № 593, 606, ані документів щодо виділення власникам вказаних земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) відповідних земельних ділянок, відповідних державних актів, а відтак не доведено належними та достатніми доказами обставини, покладені в основу спірного рішення, щодо порушення права власності членів бувшого КСП ім. Леніна у зв`язку з тим, що місце розташування бажаної для позивача земельної ділянки накладається на земельні частки (паї).

Натомість відповідачем подано до суду інформацію Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 21.12.2021 /а.с. 229 - 230/, відповідно до якої за ОСОБА_4 зареєстровано право власності на земельну ділянку на території Великобагачанської селищної ради з кадастровим номером 5320255100:00:004:0092 площею 3,6 га, яка з 29.11.2017 передана в оренду СФГ Меридіан , а за ОСОБА_5 (колишнє прізвище згідно з поясненнями представника відповідача - Безель) зареєстровано право власності на земельну ділянку на території Великобагачанської селищної ради з кадастровим номером 5320255100:00:004:2077 площею 3,5972 га, яка з 19.03.2021 передана в оренду ТОВ БІЛАГРО . При цьому відомості з Публічної кадастрової карти України /а.с. 233 - 235/ свідчать, що земельна ділянка 5320255100:00:004:2212, на яку розроблено проект землеустрою позивачем, жодним чином не накладається на межі земельних ділянок 5320255100:00:004:0092, 5320255100:00:004:2077.

Також суд зважає на те, що листом Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 12.12.2019 № 29-16-0.223-7799/2-19 підтверджено, що земельна ділянка з кадастровим номером 5320255100:00:004:2212 знаходиться на території Великобагачанської територіальної громади Великобагачанського району Полтавської області та до земельних часток (паїв) не відноситься /а.с. 111/. Вказаний лист додавався позивачем до заяви про затвердження проекту землеустрою від 02.11.2020, однак не взятий до уваги відповідачем.

Суд критично оцінює посилання відповідача у спірному рішенні на виявлення розбіжностей між відомостями на електронних та паперових носіях та надання пріоритету відомостям на паперових носіях відповідно до ст. 5 Закону України Про Державний земельний кадастр , оскільки наявність розбіжностей між відомостями на електронних та паперових носіях не є самостійною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою, натомість такою підставою могли бути підтверджені відомості щодо права власності (користування) інших осіб на земельну ділянку, на яку розроблено проект землеустрою, що унеможливлює передання у власність такої земельної ділянки до припинення права власності (користування) цих осіб відповідно до частини 5 статті 116 ЗК України. Водночас відповідачем зазначені обставини на підставі належних документів не встановлено.

Отже, враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що мотиви відмови у затвердженні проекту землеустрою, викладені у рішенні 5 сесії 8 скликання Великобагачанської селищної ради від 26 січня 2021 року, не підтверджені належними, достатніми та допустимими доказами та не відповідають фактичним обставинам, встановленим в ході розгляду справи.

Суд не бере до уваги посилання відповідача на невідповідність місцезнаходження земельної ділянки в графічному матеріалі, доданому до заяви про надання дозволу на розроблення, проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, оскільки спірне рішення не містить посилання на відповідні обставини і мотиви.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Отже, суб`єкт владних повноважень не може обґрунтовувати правомірність рішення, що оскаржується, іншими обставинами, ніж ті, що зазначені безпосередньо в документі, що оскаржується. За іншого підходу суб`єкт владних повноважень міг би самостійно та довільно змінювати (доповнювати) обґрунтування своїх дій (рішень) після їх вчинення (ухвалення), що не сумісне з принципами правової визначеності та належного урядування, які є фундаментальними для правової держави.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 28 травня 2020 року у справі № 826/17201/17.

Таким чином, посилання відповідача на обставини, які не були покладені в основу спірного рішення, є безпідставними.

Беручи до уваги встановлені обставини справи та норми права, якими урегульовано спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що рішення 5 сесії 8 скликання Великобагачанської селищної ради від 26 січня 2021 року "Про розгляд заяви гр. ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства" не грунтується вимогах закону, прийняте без належних і достатніх підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою, а відтак, є протиправним та підлягає скасуванню, а позовні вимоги у цій частині - задоволенню.

Стосовно позовних вимог про зобов`язання Великобагачанської селищної ради затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,700 га, кадастровий номер 5320255100:00:004:2212 для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення не наданих у власність та користування, яка розташована на території Великобагачанської селищної ради Великобагачанського району Полтавської області та передати у власність, суд виходить з такого.

Слід зазначити, що зобов`язання затвердити проект щодо відведення вказаної земельної ділянки є адміністративним актом, прийняттю якого повинна передувати визначена законом адміністративна процедура. Затвердження такого проекту без необхідних дій суб`єкта владних повноважень в межах адміністративної процедури не гарантує забезпечення прав позивача у передбачений законом спосіб.

Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Відповідно до пункту 4 частини першої 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України способом захисту прав особи від протиправної бездіяльності є визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, тобто дії, які він повинен вчинити за законом.

Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 16.05.2019 по справі №812/1312/18.

Враховуючи повноваження суду та предмет доказування у цій справі, зважаючи на те, що відповідач в ході розгляду справи посилався на обставини невідповідності місцезнаходження земельної ділянки в графічному матеріалі, доданому до заяви позивача про надання дозволу, проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, стверджуючи, що позивачем розроблено проект землеустрою на земельну ділянку, на яку не надавався дозвіл, при цьому ці обставини не відображені у спірному рішенні, у зв`язку з чим судом не надавалася їм оцінка, суд дійшов висновку, відповідачем на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов, у зв`язку з чим належним способом захисту та відновлення прав позивача є зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 02.11.2020 про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,700 га, кадастровий номер 5320255100:00:004:2212, для ведення особистого селянського господарства, з урахуванням висновків суду.

За таких обставин позовна вимога про Великобагачанської селищної ради затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,700 га, кадастровий номер 5320255100:00:004:2212 для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення не наданих у власність та користування, яка розташована на території Великобагачанської селищної ради Великобагачанського району Полтавської області та передати у власність, задоволенню не підлягає.

Отже, адміністративний позов належить задовольнити частково.

Щодо клопотання позивача про встановлення судового контролю шляхом зобов`язання Великобагачанської селищної ради подати звіт про виконання судового рішення, суд зауважує, що відповідно до частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Тобто, цією нормою передбачено право, а не обов`язок суду щодо встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.

На цей час у суду відсутні підстави вважати, що відповідач не виконуватиме чи ухилятиметься від виконання судового рішення у даній справі.

Крім того, позивачем не аргументовано підстави застосування судового контролю у цій справі.

Таким чином, суд вважає за необхідне відмовити позивачеві у встановленні судового контролю шляхом зобов`язання Великобагачанської селищної ради подати звіт про виконання судового рішення.

V. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

Відповідно до статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (частина 3 статті 139 Кодексу).

Судом встановлено, що ОСОБА_1 при поданні позовної заяви сплатила судовий збір у розмірі 908,00 грн, що підтверджується квитанцією від 08.06.2021 /а.с. 87/.

Зважаючи на ухвалення судом рішення про часткове задоволення позову, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 454 грн. 00 коп.

Крім того, у прохальній частині позовної заяви позивачем заявлено клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

За змістом частин 1 - 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частинами 6, 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Крім того, як визначено частиною дев`ятою статті 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" № 5076-VI передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

При визначенні відшкодування витрат на суму гонорару адвоката, суд виходить з реальності адвокатських витрат (чи мали місце ці витрати, чи була в них необхідність), а також розумності їх розміру. Такі критерії застосовує Європейській суд з прав людини. У справі "East/West Allianse Limited" суд зазначив, що заявник має право на компенсацію судових витрат, тільки якщо буде доведено, що такі витрати фактично мали місце, були неминучі, а їх розмір є обґрунтованим.

У справі "East/West Alliance Limited проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі Ботацці проти Італії (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).

У пункті 269 Рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

На підтвердження складу та розміру понесених витрат на правничу допомогу позивачем подано до матеріалів справи: договір про надання правової допомоги від 04.06.2021 /а.с. 82/, акт виконаних робіт (наданих послуг) /а.с. 84/, квитанцію № 61 від 04.06.2021 /а.с. 83/, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю /а.с. 85/, ордер /а.с. 86/.

Згідно з пунктом 4.1 Договору про надання правової допомоги від 04.06.2021 , укладеного ОСОБА_1 (Клієнт) з адвокатом Кумечко М.С. (Адвокат), на визначення розміру гонорару адвоката впливають строки та результати вирішення спірних правовідносин, ступінь важкості справи, обсяг правових послуг, необхідних для досягнення бажаного результату та належного виконання окремих доручень клієнта. Обсяг правової допомоги враховується при визначенні обґрунтованого розміру гонорару.

Гонорар адвоката визначається обсягом виконаної роботи та погоджується сторонами окремо на підставі складних додатків до цього договору, а також актів виконаних робіт (пункт 4.2 Договору).

Зі змісту акту виконаних робіт (наданих послуг) від 04.06.2021 слідує, що адвокатом надано наступні послуги: 1) опрацювання законодавчої бази, що регулюють відносини по оскарженню рішення Великобагачанської селищної ради про відмову у затвердженні проекту землеустрою. Формування правової позиції. Консультування щодо необхідності отримання додаткових матеріалів (доказів), збір документів для справи - 1 година (сума 300,00 грн); 2) складання адміністративного позову про визнання протиправними дій суб`єкта владних повноважень та зобов`язання вчинити певні дії - 3 години (сума 5000,00 грн). Роботи виконані на суму 5300,00 грн.

З урахуванням наведеного, оцінивши надані позивачем докази у їх сукупності, враховуючи принципи обґрунтованості, співмірності та пропорційності судових витрат, беручи до уваги відсутність заперечень відповідача щодо розміру витрат на правничу допомогу, водночас зважаючи на часткове задоволення позовних вимог, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу у розмірі 2650,00 грн.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) до Великобагачанської селищної ради (вул. Шевченка, 73, смт. Велика Багачка, Полтавська область, 38300, ідентифікаційний код 21044600) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення 5 сесії восьмого скликання Великобагачанської селищної ради від 26.01.2021 "Про розгляд заяви гр. ОСОБА_1 про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства".

Зобов`язати Великобагачанську селищну раду повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 02.11.2020 про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,700 га, кадастровий номер 5320255100:00:004:2212, для ведення особистого селянського господарства, з урахуванням висновків суду.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Великобагачанської селищної ради на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 454 грн 00 коп (чотириста п`ятдесят чотири гривні нуль копійок) та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2650 грн 00 коп. (дві тисячі шістсот п`ятдесят гривень нуль копійок).

Відмовити ОСОБА_1 у встановленні судового контролю шляхом зобов`язання Великобагачанської селищної ради подати звіт про виконання судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги на дане рішення протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення .

Повне рішення складено 04 січня 2022 року.

Головуючий суддя М.В. Довгопол