Рішення

від 29.12.2021 по справі 915/1294/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 грудня 2021 року Справа № 915/1294/21

м.Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Ржепецького В.О., за участі секретаря судового засідання Матвєєвої В.В., розглянувши матеріали справи

за позовною заявою : фізичної особи-підприємця Овчарук Володимира Пилиповича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), адреса представника для листування: 54034, м. Миколаїв, пр.Миру, 36/8, офіс 206

до відповідача: Миколаївської міської ради (54027, м. Миколаїв, вул. Адміральська, 20, код ЄДРПОУ 26565573)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Мале приватне підприємство "ТЕТІС-ІІ" (54056, м. Миколаїв, вул. Китобоїв, буд. 14-Б, код ЄДРПОУ 13864400)

про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі,

за участі представників учасників справи :

від позивача: Гавловська Ю.В.,

від відповідача: не з`явився,

від третьої особи: не з`явився,

встановив:

25.08.2021 до Господарського суду Миколаївської області звернувся позивач з позовною заявою до Миколаївської міської ради про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі від 11.11.2003, зареєстрованого в Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі 14.11.2003 за №2045 Миколаївської міської ради.

Позовні вимоги обгрунтовано посиланням на норми ст. 19, 124 Конституції України, ст. 328, 377 Цивільного кодексу України, ст. 2, 3, 12, 80, 83, 120 Земельного кодексу України, ст. 2, 6, 7, 12, 13 Закону України Про оренду землі , п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні та мотивовано тим, що Миколаївська міська рада не вчиняє жодних дій стосовно звернення позивача з питання внесення змін до договору оренди землі від 11.11.2003; відсутність оформленого права на земельну ділянку кадастровий номер 4810136900:05:003:0042 перешкоджає ФОП Овчаруку В.П. реалізувати свої права як власника нежитлового об`єкту за адресою: м. Миколаїв, вул. Китобоїв, буд. 14-Б.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.08.2021 справі присвоєно єдиний унікальний номер 915/1294/21 та визначено головуючим у справі суддю Ржепецького В.О.

Ухвалою суду від 30.08.2021 позовну заяву залишено без руху з підстав її невідповідності вимогам п. 1 ч. 1 ст. 164, ч. 1 ст. 172 ГПК України.

Ухвалою суду від 10.09.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 18 жовтня 2021 року о 10:00 год. Судом залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Мале приватне підприємство "ТЕТІС-ІІ" (код ЄДРПОУ 13864400), встановлено учасникам справи процесуальні строки для подання суду заяв по суті справи.

22.09.2021 відповідачем подано до господарського суду відзив на позовну заяву, яким відповідач просить суд відмовити у задоволені позову.

Заперечення відповідача обгрунтовано посиланням на норми ст. 120, 125, 126 Земельного кодексу України, ст. 377 Цивільного кодексу України, ч. 3 ст. 7 Закону України Про оренду землі , практикою Верховного Суду та мотивовано наступним.

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень від 25.03.2016 індексний номер витягу 55933579 за Овчаруком Володимиром Пилиповичем зареєстровано право приватної власності на цілісний майновий комплекс, що складається з цілого нежитлового об`єкту у складі: склади літ. А, а, Б загальною площею 357, 10 кв.м, навіс літ. В, склади літ. Г, навіс літ. Д, вбиральня літ. Є, ворота № 1, огорожа № 2, покриття № 1 за адресою: Миколаївська область, м. Миколаїв, вулиця Китобоїв, будинок 14-6 на підставі договору купівлі-продажу комунального майна. Цей нежитловий об`єкт розташований на земельній ділянці (кадастровий номер 4810136900:05:003:0042), загальною площею 0,1042 га, яка знаходиться в комунальній власності та відносно якої укладено договір оренди землі від 11.11.2003 між Миколаївською міською радою та МПП "ТЕТІС-ІІ", посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Лашиною О.П., зареєстрований в Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі Миколаївської міської ради 14.11.2003 за № 2045. 05.05.2021 ФОП Овчарук В.П. звернувся до Миколаївського міського голови Сєнкевича О.Ф. із заявою про внесення змін до вказаного вище договору оренди землі щодо заміни орендаря МПП "ТЕТІС-ІІ" на ФОП Овчарука В.П. через департамент надання адміністративних послуг (реєстраційний номер 23064-000466414-007-09). Після відчуження об`єкта нерухомості, розташованого на орендованій земельній ділянці, договір оренди землі у відповідній частині припиняється щодо відчужувача, однак діє на тих самих умовах стосовно нового власника нерухомості. У разі переходу права власності на нерухомість заміна орендаря земельної ділянки у відповідному чинному договорі оренди землі відбувається автоматично, в силу прямої норми закону (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.06.2019 у справі № 922/2427/18).

Клопотанням (вх. №15408/21 від 18.10.2021) представник відповідача просить суд розглядати справу за відсутності представника відповідача.

18.10.2021 судом постановлено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання у справі на 09 листопада 2021 року о 10:10 год.

25.10.2021 позивачем подано до суду пояснення по суті предмета позову, якими позивач просить суд прийняти його доводи та законодавчі акти до уваги та винести законне та обгрунтоване рішення.

На обгрунтування своєї правової позиції позивач посилається на норми ч. 3 ст. 179, 188 Господарського кодексу України, ч. 11 ст. 33 Закону України Про оренду землі , п.2.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 №6 Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин , пп. д п. 9.4. Договору №2045, зареєстрованого 14.11.2003, практику Європейського суду з прав людини.

Позивач зазначає, що нормами законодавства України прямо встановлена обов`язковість оформлення додаткової угоди до договору оренди землі для оформлення факту його поновлення і виникнення за орендарем (власником) права оренди, про що зазначено у Договорі оренди землі, проте Миколаївська міська рада зволікає з укладенням додаткової угоди та заміни сторони у договорі на діючого власника майна.

09.11.2021 судове засідання не відбулося у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю головуючого у справі судді.

Ухвалою суду від 29.11.2021 продовжено підготовче провадження у справі на 30 днів та призначено підготовче засідання у справі на 07 грудня 2021 року о 10:40 год .

07.12.2021 судом постановлено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження у справі та призначення розгляду справи по суті на 29 грудня 2021 року о 10:40 год.

Учасники справи належним чином повідомлені про дату, час та місце проведення судового засідання.

Представник позивача у судовому засіданні 29.12.2021 позовні вимоги підтримала з підстав, викладених у позовній заяві та у поясненнях по суті предмета позову, просила позов задовольнити.

Відповідач та третя особа правом участі у судовому засіданні не скористались.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представників відповідача та третьої особи.

29.12.2021 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, керуючись принципом верховенства права, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд встановив наступне.

01 квітня 2002 року між Управлінням майном комунальної власності Миколаївської міської ради та Малим приватним підприємством "ТЕТІС-ІІ" укладено договір купівлі-продажу комунального майна, за умовами якого у власність покупця передано комунальне майно: цілісний майновий комплекс, що складається з цілого нежитлового об`єкту у складі: склади Літ. "А", "а", "Б" загальною площею 357, 10 кв.м, навіс Літ. "В", склади Літ. "Г", навіс Літ. "Д", вбиральня Літ. "Е", ворота № 1, огорожа № 2, покриття № 1 та основні засоби згідно відомостей інвентаризації (а.с.12-13).

11 листопада 2003 року між Миколаївською міською радою (далі - орендодавець, відповідач) та Малим приватним підприємством "ТЕТІС-ІІ" (далі - орендар) укладено договір оренди землі № 2045 (арк. 10-11), відповідно до умов якого Миколаївська міська рада на підставі рішення від 16.10.2003 за № 15/11 надає, а МПП "ТЕТІС-ІІ" приймає в оренду земельну ділянку площею 1042 кв.м, зарахувавши її до земель промисловості, для обслуговування виробничої бази по вул. Китобоїв, 14-Б, згідно з планом земельної ділянки, що є невід`ємною частиною цього договору. Межі земельної ділянки встановлені в установленому порядку (п. 1.1 Договору).

Відповідно до п. 2.1 Договору, земельна ділянка передається в оренду, без права передачі її в суборенду, терміном на 20 (двадцять) років з дати прийняття рішення.

Відповідно до п. 2.2 Договору, договір набуває чинності з моменту його державної реєстрації.

Договір оренди підписано, скріплено печатками сторін, а також зареєстровано в Книзі записів договорів оренди від 14 листопада 2003 року за № 2045.

22 березня 2016 року за Овчаруком Володимиром Пилиповичем (надалі -позивач) на підставі протоколу загальних зборів власників приватного підприємства "ТЕТІС-ІІ" № 1 від 15.10.2015, акту приймання-передачі нерухомого майна від 15.10.2015 було зареєстровано право власності на нерухоме майно - цілісний майновий комплекс, що складається з цілого нежитлового об`єкту у складі: склади Літ. "А", "а", "Б" загальною площею 357, 10 кв.м, навіс Літ. "В", склади Літ. "Г", навіс Літ. "Д", вбиральня Літ. "Е", ворота № 1, огорожа № 2, покриття № 1, який знаходиться по АДРЕСА_2 (а.с.7-9).

Цей нежитловий об`єкт розташований на земельній ділянці кадастровий номер 4810136900:05:003:0042, площею 0.1042 га, яка знаходиться в комунальній власності, про що свідчить витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 17.06.2020 (а.с.17).

05.05.2021 ФОП Овчарук В.П. звернувся до Миколаївського міського голови Сєнкевича О. Ф. із заявою про внесення змін до вказаного вище договору оренди землі щодо заміни орендаря МПП "ТЕТІС-ІІ" на ФОП Овчарука В. П. через Центр надання адміністративних послуг (реєстраційний № 23064-000466414-007-09).

До заяви позивачем було надано: витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, витяг з реєстру речових прав на нерухоме майно про перехід права власності, копію технічного паспорту, ситуаційний план, копію договору оренди та додаткову угоду до нього щодо заміни сторони у зобов`язанні.

Миколаївською міською радою не вчинено дій стосовно звернення ФОП Овчарука В.П.

Враховуючи, що зміни до договору оренди в частині заміни сторони договору з МПП "ТЕТІС-ІІ" на ФОП Овчарука В. П. не погоджено та не внесено, додаткову угоду між сторонами у справі не укладено, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Як слідує з положень ст. 77, 78 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідно до змісту ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

На підставі повно і всебічно з`ясованих обставин справи, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених дослідженими судом доказами, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, суд дійшов наступних висновків.

Положеннями пунктів "а", "е" ч. 1 ст. 141 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) (в редакції станом на 22.03.2016) визначено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є, у тому числі, добровільна відмова від права користування земельною ділянкою та набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.

Відповідно до ч. 1 ст. 31 Закону України "Про оренду землі" (в редакції станом на 22.03.2016) договір оренди землі припиняється в разі, зокрема, набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці.

Водночас питання переходу права на земельну ділянку у разі набуття права на жилий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, регулюються ст. 120 ЗК України та ст. 377 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 120 ЗК України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Відповідно до ст. 125, 126 ЗК України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Відповідно до ст. 377 ЦК України (в редакції станом на 22.03.2016) до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об`єкти (крім багатоквартирних будинків та об`єктів державної власності, що підлягають продажу шляхом приватизації).

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 334 ЦК України, право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.

Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Водночас, згідно з ч. 3 ст. 7 Закону України "Про оренду землі" до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.

У розумінні наведених положень при виникненні в іншої особи права власності на жилий будинок, будівлю або споруду (відповідно до договору, який містить необхідні за законом істотні умови), право попереднього власника або користувача припиняється в силу прямої вказівки закону без припинення у цілому договору оренди земельної ділянки. Відповідно, новий власник об`єкта нерухомості, якому переходить право оренди, набуває права оренди за чинним договором оренди, а не у порядку повторного надання земельної ділянки, тобто має місце заміна сторони у зобов`язанні (правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 29.08.2018 року у справі № 920/675/17, від 07.11.2018 року у справі № 910/20774/17, від 27.02.2019 року у справі № 913/661/17, від 13.06.2019 року у справі № 922/2427/18).

Після відчуження об`єкта нерухомості, розташованого на орендованій земельній ділянці, договір оренди землі у відповідній частині припиняється щодо відчужувача, однак діє на тих самих умовах стосовно нового власника нерухомості, який з моменту набуття такого права набуває також права оренди земельної ділянки, на якій це майно розміщене, а отже й відповідні права та обов`язки, у тому числі зі сплати орендної плати за користування земельною ділянкою (вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.08.2018 року у справі № 920/675/17).

У разі переходу права власності на нерухомість заміна орендаря земельної ділянки у відповідному чинному договорі оренди землі відбувається автоматично, в силу прямої норми закону (правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.06.2019 року у справі № 922/2427/18).

Верховний Суд неодноразово наголошував, що у разі переходу права власності на нерухомість заміна орендаря земельної ділянки у відповідному чинному договорі оренди землі відбувається автоматично, в силу прямої норми закону, незалежно від того, чи відбулося документальне переоформлення орендних правовідносин шляхом внесення змін у договір стосовно орендаря, оскільки переоформлення лише формально відображає те, що прямо закріплено в законі (правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 07.11.2018 року у справі № 910/20774/17, від 27.02.2019 року у справі № 913/661/17).

Господарський суд зазначає, що право сторони на зміну договору на сприятливих для неї умовах може бути захищено в судовому порядку. Разом з тим, зміна положень договору, яка обґрунтовується принципом свободи договору, визначеним Цивільним кодексом України, застосовується тільки у разі згоди обох сторін, що закріплено в ч. 1 ст. 625 ЦК України.

Відтак, судом при визначенні обґрунтованості позовних вимог щодо відповідних змін до укладеного договору можуть братись до уваги тільки положення, які прямо передбачені законом або безпосередньо з нього витікають.

Зокрема, положення, передбачені ч. 2 ст. 651, ст. 652 ЦК України, відповідно до яких договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

У разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання.

Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

У разі розірвання договору внаслідок істотної зміни обставин суд, на вимогу будь-якої із сторін, визначає наслідки розірвання договору виходячи з необхідності справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв`язку з виконанням цього договору.

Зміна договору у зв`язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.

Позовна заява не містить тверджень щодо наявності наведених обставин.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

За приписами процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який являє собою одночасно спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Така позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав; під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Але як зазначено вище, за обставин, які є предметом спору, законом не вимагається зміни правочину.

Отже, діями (бездіяльністю) відповідача жодне право позивача, яке витікає з договору оренди землі від 11 листопада 2003 року, зареєстрованого в Книзі записів договорів оренди від 14 листопада 2003 року за № 2045, не порушено.

Згідно рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 у справі №18-рп/2004 термін "порушене право", який вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". При цьому з приводу останнього, то в тому ж рішенні Конституційного Суду України зазначено, що поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі №687/1539/16-а та від 4 лютого 2020 року у справі №320/7969/17.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відмову в позові.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір в розмірі 2270,00 грн покладається на позивача.

Керуючись ст. ст. 129, 130, 177-185, 196, 201-221, 231, 238-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

ВИРІШИВ:

1. В задоволені позову відмовити.

2. Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.

3. Рішення може бути оскаржене в порядку, визначеному статтею 256 і підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.

Сторони та інші учасники справи:

позивач: фізична особа-підприємць Овчарук Володимир Пилипович ( АДРЕСА_1 , адреса представника для листування: 54034, м. Миколаїв, пр.Миру, 36/8, офіс 206 , РНОКПП НОМЕР_1 ),

відповідач: Миколаївська міська рада (54027, м. Миколаїв, вул. Адміральська, 20, код ЄДРПОУ 26565573),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Мале приватне підприємство "ТЕТІС-ІІ" (54056, м. Миколаїв, вул. Китобоїв, буд. 14-Б, код ЄДРПОУ 13864400).

Повний текст судового рішення складено і підписано 10.01.2022.

Суддя В.О.Ржепецький