Рішення

від 16.09.2021 по справі 199/1141/21

АМУР-НИЖНЬОДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 199/1141/21

(2/199/1812/21)

РІШЕННЯ

Іменем України

16.09.2021 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська

у складі головуючого судді - Авраменка А.М.,

при секретарі судового засідання - Куземі О.Г.,

за участю: позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визначення розміру часток у спільній власності, зміну правового режиму майна, -

ВСТАНОВИВ:

11 лютого 2021 року до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська звернувся позивач із вищевказаним позовом, в обґрунтування якого послався на те, що сторонам на праві спільної часткової власності належить будинок АДРЕСА_1 , а саме позивачу належить 67/100 частин, відповідачу 33/100 частин. В той же час, земельна ділянка, на якій розташоване таке домоволодіння, належить сторонам на праві спільної сумісної власності та є поділеною фізично між сторонами відповідно до розміру їх часток у праві спільної власності на будинок, спору щодо точок розмежування не існує. Оскільки на даний час позивач бажає відчужити належну йому частину домоволодіння та земельну ділянку, виникла потреба у визначенні розміру ідеальних часток у праві спільної власності на земельну ділянку пропорційно до розміру часток сторін у праві власності на будинок. З викладених підстав позивач просив його позов задовольнити.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 19 лютого 2021 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі, яку вирішено розглядати в порядку загального позовного провадження.

30 червня 2021 року позивачем подано уточнену позовну заяву, в якій позивач уточнив формулювання прохальної частини позову, просив суд визначити розмір ідеальних часток співвласників у праві спільної власності на спірну земельну ділянку пропорційно до розміру часток сторін у праві спільної часткової власності на будинок, припинивши режим спільної сумісної власності та визначивши режим спільної часткової власності на земельну ділянку.

В судовому засіданні позивач, його представник позовні вимоги підтримали, наполягали на їх задоволенні в повному обсязі.

Відповідач в останнє судове засідання не з`явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином, про причини своєї неявки суд не повідомила, правом на подання відзиву не скористалась.

За таких обставин суд вважає за можливе у відповідності до ст.ст.211, 223, 240 ЦПК України провести судове засідання так здійснити розгляду справи по суті за відсутності відповідача.

Вислухавши сторону позивача та дослідивши матеріали цивільної справи, суд приходить до наступного висновку на підставі нижчевикладеного.

Судом встановлені наступні фактичні обставини на підставі нижчевикладеного.

Так, в судовому засіданні встановлено, що сторонам з 27 липня 2005 року на праві спільної часткової власності належить будинок АДРЕСА_1 , а саме позивачу на підставі рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 26 травня 2005 року належить 67/100 частки у праві спільної часткової власності, а відповідачу на підставі договору дарування ВЕЕ №368463 від 14 лютого 2007 року - 33/100 частки у праві спільної часткової власності. Викладене підтверджується копією інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, копією витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно, копією рішення суду від 26 травня 2005 року, копією технічного паспорту на будинок.

Також судом встановлено, що сторонам на підставі рішення сесії Дніпропетровської міської ради від 26 березня 2008 року №75/30 і згідно державних актів на право власності на земельну ділянку від 26 січня 2010 року на праві спільної сумісної власності належить земельна ділянка за адресою АДРЕСА_1 , площею 0,0505 га, кадастровий номер 1210100000:01:330:0006, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Дані обставини підтверджуються копіями відповідних державних актів, копією листа Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області.

Як встановлено судом та не спростовується матеріалами цивільної справи і не заперечувалось сторонами, між останніми вже встановлено порядок користування земельною ділянкою, яку фізично поділено (огороджено) відповідно до розміру часток сторін у праві власності на будинок, який розташований на цій земельній ділянці, а отже відсутній і спір з цього приводу. При цьому позивач бажає здійснити поділ земельної ділянки шляхом визначення розміру ідеальних часток та зміни правового режиму власності на земельну ділянку зі спільної сумісної на спільну часткову власність, однак зробити цього не може через уникнення відповідачем зустрічей з позивачем.

Правовідносини, які виникли між сторонами, врегульовані Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, нормами Конституції України, ЦК України, ЗК України.

Так, відповідно до ст.124 Конституції України, ст.ст.15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.

Положеннями ст.158 ЗК України передбачено, що виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян.

Згідно ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства, з рішення суду.

За змістом положень ст.41 Конституції України, ст.ст.179, 181, 316, 317, 319, 328 ЦК України правом власності є право особи на річ (нерухоме майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном, які він здійснює на власний розсуд. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом, та на підставах, що не заборонені законом.

За змістом норм ст.ст.179, 181, 190, 373, 374, 379, 380 ЦК України, ст.ст.40, 78-79-1 ЗК України об`єктом права власності може виступати таке нерухоме майно як житловий будинок та земельна ділянка, на якій розташований цей житловий будинок, призначена для його обслуговування.

При цьому чинне законодавство у положеннях ст.ст.377, 381 ЦК України, ст.ст.40, 120 ЗК України закріплює загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди), а отже і правовідносини з приводу реалізації власником/співвласником свого речового права на таке нерухоме майно має відбуватись у комплексі та взаємозв`язку відносно обох цих об`єктів права власності.

За змістом ст.ст.355, 356, 368 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

Положеннями ст.41 Конституції України, ст.321 ЦК України, ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, крім випадків та у порядку, встановленому законом. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Нормою ст.372 ЦК України встановлено, що майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Відповідно до ст.86 ЗК України земельна ділянка може знаходитись у спільній власності з визначенням частки кожного з учасників спільної власності (спільна часткова власність) або без визначення часток учасників спільної власності (спільна сумісна власність).

Згідно ст.89 ЗК України земельна ділянка може належати на праві спільної сумісної власності лише громадянам, якщо інше не встановлено законом. У спільній сумісній власності перебувають земельні ділянки співвласників жилого будинку. Володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою спільної сумісної власності здійснюються за договором або законом. Співвласники земельної ділянки, що перебуває у спільній сумісній власності, мають право на її поділ або на виділення з неї окремої частки, крім випадків, установлених законом.

Частиною 5 ст.89 ЗК України встановлено, що поділ земельної ділянки, яка є у спільній сумісній власності, з виділенням частки співвласника, може бути здійснено за умови попереднього визначення розміру земельних часток, які є рівними, якщо інше не передбачено законом або не встановлено судом.

Відповідно до ст.120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

Положеннями ст.87 ЗК України встановлено, що право спільної часткової власності на земельну ділянку виникає в тому числі за рішенням суду.

Оцінюючи дослідженні в судовому засіданні докази в їх сукупності, суд вважає їх належними, допустимими, достовірними та достатніми для прийняття рішення у справі по суті.

Аналізуючи встановлені судом фактичні обставини в контексті викладених норм законодавства, суд приходить до висновку про обґрунтованість та доведеність позовних вимог, а отже і про можливість задоволення позову. Свою правову позицію суд мотивує наступним.

Відповідно до наведених судом вище норм законодавства земельна ділянка може знаходитись у спільній власності з визначенням частки кожного з учасників спільної власності (спільна часткова власність) або без визначення часток учасників спільної власності (спільна сумісна власність). Земельна ділянка може належати на праві спільної сумісної власності лише громадянам, якщо інше не встановлено законом. У спільній сумісній власності перебувають, зокрема, земельні ділянки співвласників жилого будинку. Володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою спільної сумісної власності здійснюються за договором або законом, а у випадку спору - судом. Співвласники земельної ділянки, що перебуває у спільній сумісній власності, мають право на її поділ або на виділення з неї окремої частки, крім випадків установлених законом. Поділ земельної ділянки, яка є у спільній сумісній власності, з виділенням частки співвласника, може бути здійснено за умови попереднього визначення розміру земельних часток, які є рівними, якщо інше не передбачено законом або не встановлено судом. Випадок відступлення від загального правила рівності часток співвласників земельної ділянки фактично містить норма ст.120 ЗК України, яка разом зі ст.ст.377, 381 ЦК України закріплює загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди). За вказаною нормою земельного законодавства визначення правового режиму земельної ділянки, обсягу прав на неї перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку в разі набуття права власності на нерухомість. Так, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди. Саме цей принцип і підлягає застосуванню при визначенні розміру ідеальних часток при поділі земельної ділянки, яка належить на праві спільної сумісної власності, між її співвласниками, яким на праві спільної часткової власності належить будинок, розташований на цій земельній ділянці. Аналогічний правовий висновок містить постанова Верховного Суду від 15 серпня 2019 року по справі №462/983/16-ц.

Таким чином, підсумовуючи вищевикладене та приймаючи до уваги, що сторонам на праві спільної сумісної власності належить земельна ділянка за адресою АДРЕСА_1 , цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, а також на праві спільної часткової власності з різним розміром часток цим же сторонами належить житловий будинок, розташований на вказаній земельній ділянці, враховуючи право позивача на поділ зазначеної земельної ділянки в тому числі шляхом зміни правового режиму спільного майна зі спільної сумісної на спільну часткову власність через визначення розміру ідеальних часток у праві спільної часткової власності, що неможливо зробити у позасудовому порядку через небажання відповідача здійснити відповідні дії для цього зі свого боку, суд приходить до висновку про обґрунтованість та доведеність заявлених позовних вимог та необхідність їх задоволення.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.41, 124 Конституції України, ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, ст.ст.11, 15, 16, 179, 181, 190, 316, 317, 319, 321, 328, 355, 356, 368, 373, 374, 372, 377, 379, 380, 381 ЦК України, ст.ст.40, 78-79-1, 86, 87, 89, 120, 158 ЗК України, ст.ст.2, 5, 12, 13, 76-81, 89, 95, 141, 223, 258, 259, 263-265, 268, 273, 280, 352, 354, 355 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визначення розміру часток у спільній власності, зміну правового режиму майна - задовольнити .

Визначити розміри ідеальних часток співвласників у праві спільної власності на земельну ділянку, розташовану за адресою АДРЕСА_1 , площею 0,0505 га, кадастровий номер 1210100000:01:330:0006, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, припинивши режим спільної сумісної власності та встановивши режим спільної часткової власності на цю земельну ділянку наступним чином:

- визначити, що розмір частки у праві спільної часткової власності ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса місця проживання АДРЕСА_2 ) на земельну ділянку, розташовану за адресою АДРЕСА_1 , площею 0,0505 га, кадастровий номер 1210100000:01:330:0006, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, становить 67/100.

- визначити, що розмір частки у праві спільної часткової власності ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ; адреса місця проживання АДРЕСА_3 ) на земельну ділянку, розташовану за адресою АДРЕСА_1 , площею 0,0505 га, кадастровий номер 1210100000:01:330:0006, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, становить 33/100.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне рішення суду складено 27 вересня 2021 року.

Суддя А.М. Авраменко