Рішення

від 10.01.2022 по справі 210/4644/21

ДЗЕРЖИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КРИВОГО РОГУ

ДЗЕРЖИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КРИВОГО РОГУ

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 210/4644/21

Провадження № 2/210/239/22

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

10 січня 2022 року

Дзержинський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі: головуючого Чайкіна О.В., за участю секретаря судового засідання Перог Р.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (з повідомленням сторін), цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства ГІДРО-ЕКО про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з вищевказаною позовною заявою. В обґрунтування позовних вимог зазначає, що позивач 27.12.2019 року була прийнята на роботу в Приватне підприємство ГІДРО-ЕКО на посаду кошторисника. Звільнилась за власним бажанням 30.06.2020 року на підставі ст 38 КзпП України. При звільненні Відповідач не повідомив позивача про всі грошові суми, належні їй при звільненні та не сплатив їй належну заробітну плату за весь період роботи. У зв`язку з чим, 25 травня 2021 року звернулась до директора ПП ГІДРО-ЕКО із заявою про видачу довідки про розмір заборгованості по заробітній платі та довідку про розмір середньомісячної заробітної плати. Станом на день зверенння до суду запитувані документи відповідачем не надані. Тому, просить суд стягнути на її користь середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні у сумі 60 000 грн.

Аргументи учасників справи

Позивач в судове засідання не з`явився, подано клопотання про розгляд справи у його відсутність та ухвалення у справі заочного рішення.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про дату та місце розгляду справи не одноразово повідомлений, клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило, правом надання відзиву не скористався.

У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 8 ст. 178 ЦПК України).

Витребувані докази а саме: довідки про щомісячно нараховану та належну до виплати позивачу заробітну плату за період з грудня 2019 року по червень 2020 року, суду не представлені.

Враховуючи строки розгляду справи, що передбачено ст. 275 ЦПК України, а також передбачені вимоги ст. 280-281 ЦПК України, з урахуванням особливостей, встановлених для розгляду справ в порядку спрощеного позовного провадження, суд вважає за можливе вирішити справу в заочному порядку, з огляду на те, що відповідач повідомлявся про перебування в провадженні суду даної справи на поштову адресу за місцем реєстрації юридичної особи та на офіційну електрону адресу, однак у встановлений судом термін відзив на позовну заяву - не подав, крім того, позивач не заперечує проти заочного вирішення справи.

Відповідно до ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Встановлено, що ОСОБА_1 у період з 27 грудня 2019 року по 30 червня 2020 року знаходилась у трудових відносинах з Приватним підприємством ГІДРО-ЕКО , що підтверджується записами у трудовій книжці Позивача (а.с.7).

25 травня 2021 року звернулась до директора ПП ГІДРО-ЕКО із заявою про видачу довідки про розмір заборгованості по заробітній платі та довідку про розмір середньомісячної заробітної плати (а.с.11).

Відповідно до уточненої позовної заяви позивача від 29 грудня 2021 року, на дату звільнення 30 червня 2020 року загальна заборгованість, що підлягає виплаті робітнику ОСОБА_1 , в загальній сумі становить 60000 грн (а.с.40-41).

Вказані відомості стороною відповідача не спростовано.

Позиція суду та застосовані норми права

Частиною четвертою статті 43 Конституції України передбачено право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно зі статтею 1 Закону України Про оплату праці , частиною першою статті 94 Кодексу законів про працю України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Статтею 47 КЗпП України передбачено обов`язок власника або уповноваженого ним органу в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

У частині першій статті 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Статтею 110 КЗпП України встановлено, що при кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; сума заробітної плати, що належить до виплати.

У статті 30 Закону України Про оплату праці міститься аналогічна норма, доповнена зобов`язанням власника або уповноваженого ним органу забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.

Отже, виходячи з положень КЗпП України, Закону України Про оплату праці , заробітна плата працівникам виплачується за умови виконання ними своїх функціональних обов`язків на підставі укладеного трудового договору з дотриманням установленої правилами внутрішнього трудового розпорядку тривалості щоденної (щотижневої) роботи за умови провадження підприємством господарської діяльності. Нарахування та виплата заробітної плати працівникам проводиться на підставі документів з первинного обліку праці та заробітної плати: штатний розклад, розцінки та норми праці, накази та розпорядження (на виплату премій, доплат, надбавок тощо), табель обліку використаного часу, розрахунково-платіжна відомість.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положень ч. 2 ст. 233 КЗпП України, ст. ст. 1, 12 Закону України Про оплату праці (справа № 1-13/2013), аналізуючи положення трудового законодавства в контексті конституційного звернення, Конституційний Суд України виходив з того, що поняття заробітна плата і оплата праці , які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків.

У частині другій статті 2 Закону України від 24 березня 1995 № 108/95-ВР Про оплату праці передбачено, що додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

У структуру заробітної плати входять інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми (частина третя статті 2 цього Закону).

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; в разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Таким чинном, у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які він має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи здійснив роботодавець нарахування таких виплат.

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Згідно з частинами третьою, четвертою статті 12, частинами першою, шостою статті 81 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу для своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, при з`ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов`язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом.

Згідно положень статей 115, 116 КЗпП України відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець, але це не звільняє позивача процесуального обов`язку доведення наявності права на отримання відповідних сум.

Як встановлено з письмових матеріалів справи ОСОБА_1 була не виплачена заробітна плата з грудня 2019 року по червень 2020 рік включно, відповідно до розрахунку позивача на дату звільнення 30 червня 2020 року загальна заборгованість, що підлягає виплаті робітнику ОСОБА_1 , в загальній сумі становить 60000 грн.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, закріплено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. В розумінні Європейського Суду з прав людини мирне володіння своїм майном включає не тільки класичне право власності, а виплати за трудовим договором та інші виплати.

Суду не надано належних доказів щодо погашення заборгованості перед позивачем із нарахованої, але не виплаченої заробітної плати на момент винесення рішення, тому позовні вимоги в частині стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати підлягають задоволенню у розмірі 60000 грн., без урахування податків та обов`язкових платежів.

Заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, але не рідше двох разів на місяць.

Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником остаточний розрахунок, виплатити всі належні йому суми (заробітну плату, вихідну допомогу, грошову компенсацію за невикористані щорічні відпустки тощо). Ці суми мають бути виплачені працівникові в день звільнення, коли ж працівник у день звільнення не працював, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимоги про розрахунок.

Під час розгляду справи встановлено, що Позивач була звільнена з посади кошторисника 30.06.2020 року, та станом на день пред"явлення позову, а так само і на дату ухвалення судового рішення заборгованість з нарахованої заробітної плати не погашена.

Так, статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Суд встановив, що ОСОБА_1 не отримала розрахунку при звільненні, що є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, оскільки має місце затримка розрахунку при звільненні.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України Про оплату праці за правилами, передбаченими положеннями Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

Пунктами 5, 8 Порядку визначено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадиться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У розглядуваній справі судом встановлено, що розмір невиплаченої при звільненні позивача заробітної плати становить 60000 грн., остаточний розрахунок при звільненні станом на день розгляду з Позивачем не проведено. Питання про стягнення належної заробітної плати вирішується у цьому ж позові.

Вказані обставини відповідачем не спростовано.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Отже, суд встановив, що ОСОБА_1 не отримала розрахунку при звільненні, що є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, оскільки має місце затримка розрахунку при звільненні.

Таким чином, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи та критеріям визначеним Великою Палатою Верховного Суду, задовольнити позовні вимоги в частині прострочення виплати Відповідачем належних при звільненні позивачу коштів.

Щодо судових витрат

В розумінні статті 141 ЦПК України, судові витрати у вигляді судового збору слід компенсувати з відповідача в дохід держави.

При зверненні до суду з вимогою про стягнення невиплаченої заробітної плати Позивач звільнений від сплати судового збору. Пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України Про судовий збір , згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, не поширюється на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та коштів за невикористану відпустку під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях.

Згідно ч.4 Закону України Про судовий збір , ставка судового збору за подання позовної заяви майнового характеру до суду фізичної особи складає 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відтак, відповідно до вимог Закону України Про судовий збір , пропорційно до задоволених вимог, суд стягує з відповідача з Приватного підприємства ГІДРО-ЕКО в дохід держави судовий збір в сумі 908, 00 грн.

Відповідно до ч.1 ст. 430 ЦПК України суд вважає за необхідне допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати за один місяць.

Керуючись ст.ст. 47, 115, 116, 117, 233 КЗпП України, ст. ст. 4, 12, 13, 6, 81, 141, 259, 263-265, 273, 274, 430 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Приватного підприємства ГІДРО-ЕКО про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити.

Стягнути з Приватного підприємства ГІДРО-ЕКО (місцезнаходження юридичної особи: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Вільна, 63, ідентифікаційний код юридичної особи 33452660) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , нараховану, але не виплачену заробітну плату (з грудня 2019 року по червень 2020 року включно) у сумі 60 000 грн. (шістдесят тисяч гривень), без урахування прибуткового податку з громадян й інших обов`язкових платежів.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати за один місяць відповідно до ч.1 ст. 430 ЦПК України .

Стягнути з Приватного підприємства ГІДРО-ЕКО (місцезнаходження юридичної особи: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Вільна, 63, ідентифікаційний код юридичної особи 33452660) на користь держави судовий збір у розмірі 908 грн. (дев`ятсот вісім гривень).

Відповідачам, які не з`явилися в судове засідання, направляється копія заочного рішення в порядку, передбаченому статтею 272 ЦПК України. Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення суду може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Відповідно до п.15 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Учасники справи можуть ознайомитись з судовим рішенням на офіційному веб-порталі Єдиного державного реєстру судових рішень. Веб-адреса сторінки: http://reyestr.court.gov.ua.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених законом строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення складено 10 січня 2022 року.

Відомості про учасників справи згідно п.4 ч.5 ст.265 ЦПК України:

- позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ;

- відповідач: Приватне підприємство ГІДРО-ЕКО (місцезнаходження юридичної особи: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Вільна, 63, ідентифікаційний код юридичної особи 33452660.

Суддя: О. В. Чайкіна