Рішення

від 07.06.2019 по справі 757/7860/18-ц

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/7860/18-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 червня 2019 року Печерський районний суд міста Києва

у складі: головуючого судді - Писанця В.А.,

при секретарі судових засідань - Ясеновенко К.О.,

за участю представника позивача - Мальованої Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Києві цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк до ОСОБА_1 , третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю Видавнича група Наш продукт , про спростування недостовірної інформації, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач ПАТ Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , у якому просить:

- визнати недостовірною та такою, що принижує ділову репутацію публічного акціонерного товариства Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний Банк інформацію, розповсюджену на сайті www.bagnet.org ІНФОРМАЦІЯ_1 в статті під заголовком: ІНФОРМАЦІЯ_2 (передруковану в подальшому іншими інтернет-виданнями на своїх сайтах), а саме: По словам потерпевшего, за похищением стоит российский Проминвестбанк . Мне уже не впервой. Около десяти лет я профессионально занимаюсь защитой должников коммерческих банков, особенно Проминвестбанка . Еще в 2014-м меня похищали и запугивали его сотрудники. Тогда мне чудом удалось выйти из плена. Сегодня произошло уже четвертое похищение. Но благодаря Полиции я все еще жив , - отметил адвокат. На уточняющий вопрос журналиста кого конкретно подозревает адвокат в собственном похищении, последний указал на руководство банка. Я практически уверен, что за всем этим стоит Председатель Правления Проминвестбанка . А непосредственными исполнителями являются сотрудники департамента экономической безопасности банка ОСОБА_2 . В любом случае пусть этим занимается следствие , - заявил адвокат ОСОБА_1 ;

-визнати недостовірною та такою, що принижує ділову репутацію публічного акціонерного товариства Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний танк інформацію розповсюджену на сайті www.bagnet.org ІНФОРМАЦІЯ_3 в статті під заголовком: ІНФОРМАЦІЯ_4 (передруковану в подальшому іншими інтернет-виданнями на своїх сайтах), а саме інформацію стосовно причетності ПАТ Промінвестбанк до викрадення адвоката ОСОБА_3 , замовлення керівництвом Банку неодноразових викрадень адвоката ОСОБА_1 та стосовно конкретних співробітників Банку, які організовували такі викрадення;

-зобов`язати ОСОБА_1 не пізніше наступного дня після набрання рішенням Печерського районного суду міста Києва законної сили, розмістити на сайті www.bagnet.org спростування недостовірної інформації, поширеної про публічне акціонерне товариство Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк , шляхом викладення на головній сторінці сайту www.bagnet.org повідомлення наступного змісту: Інформація, яка зазначена у статтях В Києве сотрудники российского банка похитили адвоката за ІНФОРМАЦІЯ_1 та ІНФОРМАЦІЯ_4 за ІНФОРМАЦІЯ_3 стосовно причетності ПАТ Промінвестбанк до викрадення адвоката ОСОБА_3 , замовлення його викрадення Головою Правління ПАТ Промінвестбанк та організації викрадення співробітниками банку ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , яка розміщена на сайті www.bagnet.org, є недостовірною та такою, що принижує ділову репутацію ПАТ Промінвестбанк . ОСОБА_1 спростовує дану недостовірну інформацію .

-розподілити судові витрати.

Мотивуючи свої вимоги позивач зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_1 на сайті www.bagnet.org опубліковано статтю під назвою ІНФОРМАЦІЯ_2 , а ІНФОРМАЦІЯ_3 на цьому ж сайті опубліковано статтю під назвою ІНФОРМАЦІЯ_4

Позивач вважає, що поширення інформації, що його стосувалась, відбулась шляхом її поширення в мережі інтернет на веб-сайті www.bagnet.org , а відтак, ця інформація на його думку була поширена серед широкого кола осіб, а тому відповідач порушила права, свободи і законні інтереси позивача, а також основні принципи інформаційних відносин, оскільки повідомила інформацію про позивача, яка на його думку не відповідає дійсності.

Сторони будучи повідомленими належним чином в судове засідання не з`явилися, що у відповідності до ст. 223 ЦПК України не є перешкодою для розгляду справи по суті, а тому суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

У відповідних положеннях Конституції України передбачено: кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації (ст. 32).

Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя (ст. 34). А також усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк (ст. 40)

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 10 квітня 2003 року у справі про поширення відомостей передбачено: Конституційний Суд України вважає, що звернення громадян до правоохоронного органу, що містять певні відомості про недодержання законів посадовими або службовими особами, передаються ... не з метою доведення таких відомостей до громадськості чи окремих громадян, а з метою їх перевірки уповноваженими на це законом іншими посадовими особами. Тому такі звернення за змістом ч. 1 ст. 7 ЦК не можуть вважатися поширенням відомостей, які порочать честь, гідність чи ділову репутацію або завдають шкоди інтересам посадової чи службової особи правоохоронного органу... Водночас, наявність у зверненнях до правоохоронного органу завідомо неправдивих відомостей тягне за собою дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність.

Ст. 201 ЦК України передбачено, що честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.

Нормами ст.ст. 297, 299 ЦК України визначено, що кожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканність своєї ділової репутації.

У пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи судам роз`яснено, що чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об`єктів судового захисту.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Під поняттям честі слід розуміти особисте немайнове благо, що є позитивною соціальною оцінкою особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності поведінки до загальноприйнятих уявлень про добро і зло та усвідомлення особою цієї оцінки.

Під поняттям гідності слід розуміти чинник моральної свідомості, який, водночас, відображає моральне ставлення індивіда до самого себе та суспільства до нього.

У свою чергу, діловою репутацією є усталена оцінка фізичної особи, що ґрунтується на наявній інформації про її позитивні та негативні суспільно значимі діяння у певній сфері, що відома оточуючим.

Відповідно до ст. 61 Закону України Про телебачення та радіомовлення Телеглядачі і радіослухачі мають право: - приймати програми телерадіоорганізацій, які доступні для прийому на території України; - одержувати інформацію про розклад передач; - звертатися до телерадіоорганізації, її засновників, Національної ради, Державного комітету телебачення і радіомовлення України із зауваженнями та пропозиціями щодо змісту і технічної якості відповідних програм або передач і отримувати письмово або безпосередньо у передачах відповідь на звернення; - у порядку, визначеному законом, спростовувати інформацію про них, поширену телерадіоорганізацією.

Положеннями ст. 64 Закону України Про телебачення і радіомовлення чітко визначено процедуру спростування поширеної телекомпанією інформації, яка не відповідає дійсності та/або принижує честь і гідність особи.

В ч. 3 ст. 64 Закону України Про телебачення і радіомовлення визначено, що заяву з вимогою спростування має бути подано до телерадіоорганізації у письмовій формі протягом 14 днів з дня поширення таких відомостей.

Відповідно до ст. 67 Закону України Про телебачення та радіомовлення Телерадіоорганізація та її працівники не несуть відповідальності за поширення інформації, що не відповідає дійсності, у разі: а) якщо ця інформація містилася в офіційних повідомленнях або одержана від органів державної влади, органів місцевого самоврядування у письмовій формі; б) якщо ця інформація є дослівним цитуванням заяв і виступів (усних і друкованих) посадових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування, народних депутатів України, кандидатів на пост Президента України, кандидатів у народні депутати України та у депутати рад усіх рівнів, кандидатів на посади сільських, селищних, міських голів; в) якщо ця інформація розповсюджувалася без попереднього запису та містилася у виступах осіб, які не є працівниками телерадіоорганізації; г) якщо вона є дослівним відтворенням матеріалів, поширених іншим засобом масової інформації або інформаційним агентством, з посиланням на нього; ґ) якщо звільнення від відповідальності передбачено іншим законом.

Так, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. А під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків.

Позови про захист гідності, честі чи ділової репутації має право пред`явити, зокрема, фізична особа в разі поширення про неї недостовірної інформації, що порушує її особисті немайнові права.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто, містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 29 листопада 2017 року у справі № 761/6866/16-ц.

Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації).

Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто, доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто, позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто, містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Пленум Верховного Суду України в пунктах 1, 19 Постанови від 27 лютого 2009 року № 1 Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи роз`яснює, що, беручи до уваги положення ст.ст. 32, 34 Конституції України, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.

В абзацах 37-39, 58 Рішення ЄСПЧ у справі Pvel Zarubin v. Lithuania № 69111/17 зазначив наступне: 01 липня 1993 року Парламентська асамблея Ради Європи прийняла резолюцію 1003 (1993) про етичні принципи журналістики, відповідні частини якої свідчать: 1. На додаток до законних прав і обов`язків, викладених у відповідних правових нормах, ЗМІ мають моральну відповідальність перед громадянами й суспільством, що слід підкреслити саме зараз, коли інформація та комунікація відіграють дуже важливу роль у формуванні особистих позицій громадян і в розвитку суспільства та демократичного життя. 2. Професія журналіста передбачає права й обов`язки, свободи та відповідальність.... 25. У журналістській професії мета не виправдовує засоби, тому інформацію слід одержувати правовими та етичними способами.... 36. Зважаючи на наведені вище необхідні умови й основні принципи, ЗМІ мають взяти на себе зобов`язання підкоритися жорстким етичним нормам, які гарантують свободу вираження поглядів і здійснення основного права громадян на одержання правдивої інформації та чесних міркувань.... .

24 червня 2015 року Парламентська асамблея Ради Європи прийняла резолюцію 2066 (2015) про відповідальність і етику ЗМІ в мінливому середовищі ЗМІ, відповідні частини якої свідчать: 1. Парламентська Асамблея нагадує про те, що свобода вираження думок в засобах масової інформації є необхідною попередньою умовою демократичного суспільства і необхідною умовою прогресу суспільства і розвитку кожної людини. Свобода вираження поглядів є всебічно прийнятною, за умови дотримання тільки умов і обмежень, передбачених у Європейській конвенції про права людини (ETS № 5). 2. Оскільки здійснення цієї свободи тягне за собою певні обов`язки і відповідальність, Асамблея схвалює Декларацію принципів поведінки журналістів, прийняту Міжнародною федерацією журналістів, а також кодекси етики, прийняті журналістами та засобами масової інформації на національному рівні у всіх державах-членах. Такі кодекси є добровільним виразом професійної старанності журналістів і засобів масової інформації, які прагнуть виправити свої помилки і притягнути до відповідальності громадськість. 3. Схвалюючи практичні ініціативи журналістів і їх професійні організацій щодо заохочення високих етичних стандартів, такі, як ініціатива Міжнародної федерації журналістів по етичній журналістиці, прийнята на її Всесвітньому конгресі в Москві в 2007 році і підтримана Європейським Союзом і Радою Європи, Асамблея нагадує про свою резолюції 1003 (1993) про етику журналістики і з стурбованістю відзначає, що мінливе середовище засобів масової інформації кидає виклик журналістській етиці і що кодекси етики не дотримуються суворо усіма журналістами ... .

5 травня 2003 року Міжнародна федерація журналістів прийняла Декларацію принципів поведінки журналістів, відповідні частини якої свідчать: Справжня міжнародна декларація проголошена стандартом професійної поведінки журналістів, що займаються збором, передачею, розповсюдженням і коментуванням новин та інформації при описі подій.

1. Повага до істини і до права громадськості на правду є першим обов`язком журналіста.

2. Виконуючи цей обов`язок, журналіст повинен завжди захищати принципи свободи в чесному зборі і публікації новин, а також права на справедливе коментування та критику.

3. Журналіст повинен повідомляти тільки у відповідності до фактів, походження яких йому відомо. Журналіст не повинен приховувати важливу інформацію або фальсифікувати документи.

4. Журналіст повинен використовувати тільки чесні методи для отримання новин, фотографій та документів.

9. Журналісти, гідні цього імені, вважають своїм обов`язком сумлінно дотримуватися викладених вище принципів. В рамках загального права кожної країни журналіст визнає в професійних питаннях юрисдикцію тільки колег, виключаючи будь-які види втручання з боку урядів або інших осіб .

Нарешті, суд наголошує, що захист, що надається відповідно до статті 10 Конвенції журналістам, здійснюється за умови, що вони діють сумлінно з метою надання точної і достовірної інформації відповідно до принципів відповідальної журналістики. Поняття відповідальної журналістики, як професійної діяльності, яка користується захистом статті 10 Конвенції, не обмежується змістом інформації, яка збирається та / або поширюється журналістськими засобами. Воно також охоплює законність поведінки журналіста, і той факт, що журналіст порушив закон, є доречним, хоча і не вирішальним міркуванням при визначенні того, чи діяв він відповідально (див. Pentikainen, процитований вище, § 90, і Bedat V. Switzerland [GC ], no.56925 / 08, § 50, 29 березня 2016 року).

Абзацами 5, 8, 13, 17, Резолюції Парламентської асамблеї ради Європи 1003 (1993) Про етичні принципи журналістики встановлено наступне:

Висловлення міркувань може включати думки або коментарі стосовно загальних ідей чи зауваження відносно повідомлень, що стосуються поточних подій. Хоча міркування обов`язково є суб`єктивними, а тому не можуть і не повинні відповідати критерію вірогідності, слід вимагати, щоб міркування висловлювалися чесно й відповідно до етичних засад.

Право на інформацію - одне з основоположних прав, якому надається велике значення в практиці Європейсько комісії та Європейського суду з прав людини за статтею 10 Європейської конвенції з прав людини; воно закріплено й у статті 9 Європейської конвенції про транскордонне телебачення, а також в усіх демократичних конституціях. Власником права є громадянин, котрий також має право вимагати, щоб інформація, яку надають журналісти, подавалася правдиво, якщо мова йде про повідомлення, та чесно, якщо йдеться про міркування, без зовнішнього втручання з боку органів державної влади або приватних осіб.

В інформаційній організації видавці й журналісти мають співіснувати, пам`ятаючи, що законна повага до ідеологічної спрямованості видавців і власників обмежена абсолютною вимогою щодо достовірності повідомлень і моральності міркувань. Це важливо, якщо ми збираємося поважати основоположне право громадян на інформацію.

Інформація та комунікація, які передаються журналістами за допомогою засобів масової інформації та за могутньої підтримки нових технологій, мають вирішальне значення для розвитку людини й суспільства. Вони потрібні для демократичного життя, оскільки, якщо демократія має розвиватися й далі, вона повинна гарантувати громадянам участь у громадських справах. Досить сказати, що така участь була б неможливою, якби громадяни не одержували інформацію про суспільні справи, якої вони потребують та яку ЗМІ мають їм надавати.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст. 264 ЦПК під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; та докази на їх підтвердження.

Відповідно до вимог ст.ст. 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як роз`яснено в п. 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року за № 2 Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції , виходячи з принципу процесуального рівноправ`я сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Вирішальним фактором принципу змагальності сторін є обов`язок сторін у доказуванні, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів.

Таким чином, позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачами, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Повно та всебічно дослідивши подані сторонами у справі докази, суд приходить до висновку, що спосіб спростування інформації, обраний позивачем, не відповідає способу захисту, передбаченому чинним законодавством, оскільки, зі змісту позовних вимог позивач вважає, що для спростування інформації необхідно поширити на головній сторінці www.bagnet.org повідомлення наступного змісту: Інформація, яка зазначена у статтях В Києве сотрудники российского банка похитили адвоката за ІНФОРМАЦІЯ_1 та ІНФОРМАЦІЯ_4 за ІНФОРМАЦІЯ_3 стосовно причетності ПАТ Промінвестбанк до викрадення адвоката ОСОБА_1, замовлення його викрадення Головою Правління ПАТ Промінвестбанк та організації викрадення співробітниками банку ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , яка розміщена на сайті www.bagnet.org, є недостовірною та такою, що принижує ділову репутацію ПАТ Промінвестбанк . ОСОБА_1 спростовує дану недостовірну інформацію . Позивачем при зверненні до суду не надано доказів, які б свідчити, що інформація яку він просить спростувати є неправдивою.

На підтвердження поширення недостовірної інформації позивачем було надано до суду роздруківки з сайтів (а.с. 12-32), однак їх автентичність жодними доказами чи документами не доведена та не підтверджена.

В тому числі, матеріали справи не містять доказів, які б доводили, що вищевказані звернення відповідача мотивовані цілеспрямованими діями на приниження честі, гідності та ділової репутації позивача.

З огляду на те, що сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, суд приходить до висновку про її недоведеність.

Таким чином, судом не встановлено сукупності усіх чотирьох обставин, які є підставою для задоволення позовних вимог, а тому підстави для визнання вказаної позивачем інформації недостовірною відсутні.

З урахуванням встановлених судом фактичних обставин справи та вказаних вище вимог закону, який регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Судові витрати згідно Закону України Про судовий збір позивачу поверненню не підлягають і покладаються на останнього.

Враховуючи викладене, керуючись ст. 34 Конституції України, ст.ст. 16, 91, 94, 201, 277, 297, 299 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 81, 83, 141, 142, 259, 263-265, 280-283 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Відмовити публічному акціонерному товариству Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк у задоволенні його позову до ОСОБА_1 , третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю Видавнича група Наш продукт , про спростування недостовірної інформації.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 05 вересня 2021 року.

Суддя В. А. Писанець