Постанова

від 11.01.2022 по справі 296/1868/21

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №296/1868/21 Головуючий у 1-й інст. Драч Ю. І.

Категорія 44 Доповідач Павицька Т. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 січня 2022 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого Павицької Т. М.,

суддів Трояновської Г.С., Миніч Т.І.,

за участю секретаря Трикиши Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №296/1868/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області про стягнення моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 05 листопада 2021 року, ухвалене під головуванням судді Драча Ю.І. в м. Житомирі,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, у якому просив стягнути на свою користь з Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області моральну шкоду в розмірі 1 500 000 грн. Позовні вимоги мотивував тим, що рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 23 серпня 2018 року у справі № 806/3196/18 визнано протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, оформлену листом від 08.06.2018 року, у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в користування земельної ділянки за кадастровим номером 1825286300:02:000:0372 площею 12,4489 га, що розташована на території Ружинського району Житомирської області для сінокосіння за клопотанням від 03.05.2018 року. Зазначає, що протиправними діями відповідача йому заподіяно моральну шкоду, яку він оцінює на власний розсуд в 1 500 000,00 грн та вважав, що ця сума буде достатньою для відновлення його душевної рівноваги. Моральна шкода виразилась в душевних стражданнях, пережитих ним у зв`язку із неправомірними діями відповідача. У зв`язку з цим, зазначає, що був змушений виділити тривалий час для звернення до юристів та судових органів для усунення незаконних перешкод зі сторони відповідача, у зв`язку з чим був позбавлений можливості своєчасного та нормального вирішення побутових проблем та задоволення своїх людських потреб. Перенесений у зв`язку з неправомірними діями відповідача сильний психологічний стрес, постійне напруження під час судового врегулювання призвело до погіршення стосунків з односельчанами, що негативно позначилось на його психічному стані та відносинах в сім`ї.

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 05 листопада 2021 року у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення по суті заявлених позовних вимог.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Вказує, що протиправність і винність Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області доведена судовим рішенням, а тому ця обставина не підлягає доказуванню. Вважає, що суд першої інстанції встановивши протиправність діяння заподіювача моральної шкоди, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправними діями заподіювача та вини останнього в її заподіянні прийшов до незаконного висновку про відсутність всіх складових моральної шкоди та безпідставно відмовив у задоволенні позову.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що 03 травня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в користування земельної ділянки за кадастровим номером 1825286300:02:000:0372 площею 12,4489 га, що розташована на території Ружинського району Житомирської області для сінокосіння.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 23 серпня 2018 року визнано протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, оформлену листом від 08.06.2018 року, у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в користування земельної ділянки за кадастровим номером 1825286300:02:000:0372 площею 12,4489 га, що розташована на території Ружинського району Житомирської області для сінокосіння за клопотанням від 03.05.2018 року. Зобов`язано Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 03.05.2018 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у користування земельної ділянки кадастровий номер 1825286300:02:000:0372 площею 12,4489 га, яка розташована на території Ружинського району Житомирської області, для сінокосіння, із врахуванням встановлених обставин справи та у відповідності до норм Земельного кодексу України .

Відмовляючи у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження наявності обставин, які б вказували на завдання йому фізичних чи душевних страждань, або інших негативних явищ, внаслідок визнання відмови відповідача у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою протиправною, тобто в порушення статті 81 ЦПК України не довів факт завдання моральної шкоди.

Вирішуючи даний спір, апеляційний суд виходить з наступного.

Згідно зі статтею 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Так, відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Неналежне виконання органами державної влади чи місцевого самоврядування своїх повноважень, що призвело до порушення прав людини, свідчить про невиконання державою в особі відповідного органу її головного обов`язку перед людиною - утверджувати та забезпечувати її права.

Статтею 56 Конституції України закріплено право особи на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

На підставі вказаної норми відшкодуванню за рахунок держави підлягає шкода у випадку встановлення факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю державної влади.

Відповідно до частини першої та другої ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Статтею 1174 цього ж Кодексу передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункти 8, 9 частини другої статті 16 ЦК України).

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів, визначені ст.1173 ЦК України.

За приписами пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди , під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Згідно з п.5 вказаної вище постанови Пленуму обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року в справі №216/3521/16-ц (провадження №14-714цс19) зроблено висновок, що, виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому, як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.

Разом з тим, позивач повинен довести факт заподіяння йому моральної шкоди.

При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності та справедливості.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та, з урахуванням інших обставин, зокрема тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача.

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Разом з тим, обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову.

Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).

Вказаний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 19 березня 2020 року у справі №686/13212/19 (провадження №61-21982св19).

Колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що першочерговим завданням судочинства є захист порушених прав та свобод людини, які визнаються найвищою цінністю. З цією метою сторонам забезпечується рівність та свобода у наданні суду доказів, що підтверджують заявлені ними вимоги.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, у справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на ту обставину, що протиправність дій відповідача встановлена рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 23 серпня 2018 року.

Проте, колегія апеляційного суду звертає увагу, що сам лише факт ухвалення цього рішення не може бути самостійною та достатньою підставою стверджувати про спричинення позивачеві моральної шкоди не звільняє його від обов`язку надати докази на підтвердження наявності всіх необхідних елементів складу цивільного правопорушення, яке є підставою для відшкодування моральної шкоди.

Відтак, сам по собі факт, що визнано протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру в Житомирській області щодо не розгляду клопотання від 03.05.2018 не свідчить про наявність заподіяння шкоди позивачу.

Подібні висновки містяться зокрема, в постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року в справі №243/5118/19 (провадження №61-213св20), від 12 квітня 2019 року в справі №686/10651/18 (провадження №61-305св19), від 25 листопада 2019 року в справі №686/22462/18 (провадження №17648св19), від 31 липня 2019 року в справі №686/22133/18 (провадження №10591св19), від 06 вересня 2021 року в справі №296/3139/20 (провадження №61-1086св21).

Також, апеляційний суд звертає увагу, що рішенням Житомирського окружного адміністративного суду, визнавши протиправними дії відповідача щодо не розгляду клопотання ОСОБА_1 від 03.05.2018, зобов`язав Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області повторно розглянути клопотання позивача від 03.05.2018 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в користування земельної ділянки за кадастровим номером 1825286300:02:000:0372 площею 12,4489 га, що розташована на території Ружинського району Житомирської області для сінокосіння.

Отже, цим судовим рішенням були відновлені порушені права позивача на розгляд його клопотання у відповідності до вимог законодавства. Будь-яких інших обставин, зокрема, щодо заподіяння шкоди позивачу, причинного зв`язку між такою шкодою та бездіяльністю відповідача не встановлено.

Задовольняючи частково адміністративний позов ОСОБА_1 , суд констатував факт порушення відповідачем вимог законодавства щодо не розгляду клопотання позивача. При цьому, враховуючи характер спірних правовідносин, вина заподіювача шкоди презюмується. Разом з тим, вказаних обставин недостатньо для відшкодування моральної шкоди, оскільки позивач зобов`язаний довести настання негативних наслідків у вигляді такої шкоди, її розмір та причинний зв`язок.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції правильно вважав, що позивач не довів суду належними і допустимими доказами, що є його обов`язком відповідно до ст. 12, 81 ЦПК України, того факту, що відповідачем заподіяно йому моральних страждань або втрат немайнового характеру. Зазначений висновок ґрунтується на оцінці встановлених обставин справи та наданих сторонами доказів, яка здійснена судом з дотриманням вимог цивільного процесуального законодавства.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та на правильність ухваленого судового рішення не впливають, а зводяться до їх переоцінки.

Разом з тим, будь-яких процесуальних порушень, які б давали підстави для цього, апеляційним судом не встановлено.

Підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення апеляційний суд не вбачає, оскільки воно постановлено судом із додержанням норм матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 05 листопада 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Дата складення повного судового рішення 11 січня 2022 року.

Головуючий

Судді